Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057)705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
про відмову у видачі судового наказу
22.09.2025м. ХарківСправа № 922/3332/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
розглянувши заяву про видачу судового наказу
заявник Товариства з обмеженою відповідальністю "Охорона і безпека плюс" (61002, м. Харків, вул. Садова, буд. 10/12)
боржник Товариства з обмеженою відповідальністю "Поезія" (61057, м. Харків, вул. Гоголя, буд. 2-А)
про стягнення 5044,27 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Охорона і безпека плюс" звернулось до Господарського суду Харківської області з заявою про видачу судового наказу, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Поезія" суму заборгованості за договором на охорону пультом централізованого спостереження і реагування з виїздом мобільної групи на об'єкт між заявником Товариством з обмеженою відповідальністю "Охорона і безпека плюс" та боржником Товариством з обмеженою відповідальністю "Поезія" в розмірі 5044,27 грн. та суму судових витрат заявника, пов'язаних з розглядом справи у розмірі 4482,64 грн.
Розглянувши матеріали заяви про видачу судового наказу, суд дійшов висновку про відмову у його видачі, з огляду на наступне.
Відповідно до приписів частини 1 статті 148 ГПК України, судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Суд звертає увагу заявника на положення частини 2 статті 12 ГПК України, відповідно до яких наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Наявність спору про право, яке є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Крім того, мають ураховуватися обставини, якщо із доданих документів вбачається, що боржник заперечує, не визнає або оспорює свій обов'язок перед заявником (кредитором); із доданих документів вбачається пропуск позовної давності. Така вимога може бути вирішена лише у позовному провадженні.
Таким чином, для задоволення заяви про видачу судового наказу, суд повинен перевірити виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу, на підставі викладених у ній обставин та доданих до заяви доказів. Звертаючись із заявою про видачу судового наказу, заявник повинен, в тому числі, подати документи, що свідчать про безспірність його вимог.
За загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Доказування повинно здійснюватись за загальними правилами відповідно до статті 74 ГПК України, яка передбачає обов'язковість подання доказів наявності фактичних обставин.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями частини 1, 2 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
В обґрунтування поданої заяви зазначено, що 01.09.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Охорона і безпека плюс" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Поезія" (замовник) укладено договір на охорону пультом централізованого спостереження і реагування з виїздом мобільної групи ТОВ "Охорона і безпека плюс" №12602/1 (далі - договір).
Відповідно до умов пункту 1.1. договору замовник передає, а виконавець приймає під охорону на ПЦС "Об'єкт", розташований за адресою: м. Харків, вул. Гоголя, 2-А де знаходяться матеріальні цінності, які належать замовнику.
Пунктом 1.2. договору передбачено, що виконавець забезпечує збереження майна в період його перебування під охороною.
Відповідно до умов пункту 1.5. договору договір укладається після обладнання об'єкта засобами сигналізації і прийому їх в експлуатацію. Відмова замовника від обладнання технічними засобами сигналізації місць можливого проникнення і проведення заходів щодо технічного укріплення об'єкта обумовлюється письмово в "паспорті об'єкта" (Додаток №1).
Відповідно до пункту 3.13. пункту 3.7. договору в разі розірвання цього договору замовник зобов'язаний провести в 3-х денний строк всі необхідні взаєморозрахунки за цим договором.
Відповідно до пункту 4.2. договору виконавець має право розірвати договір в односторонньому порядку: а) якщо замовник має заборгованість по оплаті за охорону, незалежно від перебування об'єкта під охороною чи ні, що не звільняє замовника від виконання п. 3.13. цього договору.
Згідно з умовами пунктом 4.2. договору про розірвання договору виконавець повинен письмово повідомити замовника за 5 (п'ять) календарних днів.
Відповідно до пункту 8.3. договору в разі відсутності сплати до 25 числа поточного місяця або не наданого гарантійного листа від замовника виконавцю про погашення заборгованості 26 числа о 12.00 охоронна сигналізація автоматично буде відключена від пульта централізованого спостереження, що є підставою для припинення дії договору.
Як стверджує заявник, фактом дострокового припинення договору, підставами такого припинення, є відмова боржника надати заявнику доступ на об'єкт для проведення демонтажу встановленого ППК "Лунь" та відмова провести всі необхідні розрахунки з дотриманням умов договору, у тому числі, передбачені пунктами вищезазначеного договору. У зв'язку з заборгованістю, заявник листом вих. №155 від 01.08.2024 повідомив боржника про розірвання договору в односторонньому порядку.
Зазначає, що після розірвання в односторонньому порядку договору боржник в 3-х денний строк не повернув ППК "Лунь" заявнику, внаслідок чого, виникла заборгованість. На дату подання заяви про видачу судового наказу вартість ППК "Лунь", встановленого на об'єкті боржника за адресою: м. Харків, вул. Гоголя, 2-А, складає 104 дол. США, що еквівалентно 4303,52 грн. згідно курсу НБУ на 21.08.2025.
Окрім того, заявником нараховані інфляційні втрати у розмірі 607,62 грн. та штрафні санкції, 3% річних у розмірі 133,34 грн. за період з 10.08.2024 по 21.08.2025.
Вказує, що станом на дату подання даної заяви про видачу судового наказу на 14.09.2025 попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат заявника у зв'язку із розглядом справи складає: 1) судовий збір в розмірі 242,24 грн.; 2) витрати на відправлення роз'яснення адвоката як додаткового повідомлення боржника про розірвання договору в розмірі 52,90 грн.; 3) витрати на відправлення боржнику заяви про видачу судового наказу в розмірі 187,50 грн. 4) витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 4000,00 грн. Загальна сума судових витрат заявника у зв'язку із розглядом справи складає 4482,64 грн.
Відповідно до частини 1 статті 12 ГПК України встановлено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного).
Згідно з статтею 147 ГПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги. Заявником та боржником в наказному провадженні можуть бути юридичні особи та фізичні особи-підприємці. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими законом для виконання судових рішень.
Як зазначено судом вище, згідно зі вимогами статті 148 ГПК України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (у тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, у наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір.
Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, в тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто, в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
Отже, наказне провадження передбачає можливість стягнення неоспорюваної заборгованості за заявою особи, якій належить право вимоги про стягнення неоспорюваної грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (у тому числі електронній) формі, яка не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що заявлена вимога про стягнення з ТОВ "Поезія" заборгованості у сумі, еквівалентній 104 дол. США, що складає 4303,52 грн., не є безспірною, оскільки в обґрунтування підстав стягнення такої суми заявник посилається на розірвання договору на охорону пультом централізованого спостереження і реагування з виїздом мобільної групи ТОВ "Охорона і безпека плюс" №12602/1 від 01.09.2014, що в свою чергу тягне за собою необхідність встановлення правової природи та умов її виникнення, дотримання порядку та наявності правових підстав для розірвання спірного договору в односторонньому порядку, що в межах наказного провадження не передбачено з огляду на приписи частини 1 статті 148 та пункту 7 частини 1 статті 155 ГПК України. При цьому вимога про видачу судового наказу про стягнення заборгованості у сумі, еквівалентній 104 дол. США, що складає 4303,52 грн. не є заборгованістю щодо якої відсутній спір, про яку йде мова в статті 12, 148 ГПК України та підлягає вирішенню судом в порядку позовного провадження.
Разом з тим, суд приймає до уваги наведені заявником в обґрунтування заяви про видачу судового наказу обставини виникнення заборгованості, про наявність якої стверджує заявник, а саме посилання на те, що фактом дострокового припинення договору, підставами такого припинення, є відмова боржника надати заявнику доступ на об'єкт для проведення демонтажу встановленого ППК "Лунь" та відмова провести всі необхідні розрахунки з дотриманням умов договору, у тому числі, передбачені пунктами спірного договору.
В контексті наведеного, суд зазначає, що правочином (договором) є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а тому позивач повинен обґрунтувати підставу звернення до суду окремо по кожній вимозі та вказати конкретні докази на підтвердження викладених обставин - по кожному з договорів, які є самостійними правовідношеннями, що є підставою для виникнення у сторін цих правовідносин цивільних прав і обов'язків. У випадку наявності порушень, які були допущені як під час укладення відповідних договорів, так і при їх виконанні, утворюється склад цивільно-правового правовідношення, що характеризується наявністю самостійних цивільно-правових наслідків, на що звертає увагу Верховний Суд у постанові від 24.02.2021 у справі №910/4040/20.
Суд зауважує, що істотною особливістю розгляду справ у порядку наказного провадження є відсутність спору. Наказне провадження є безспірним, тобто, в його порядку задовольняються тільки ті вимоги заявника, що мають безспірний характер.
Вимоги заявника повинні бути документально підтвердженими та безспірними, тобто не може викликати сумнів ані момент настання права вимоги, ані сума грошових коштів, ані те, що вимоги пред'явлені відповідно до умов договору.
Натомість матеріали заяви про видачу судового наказу, а також наведені заявником обґрунтування дають підстави дійти висновку, що між сторонами виникли правовідносини, які мають спірний характер, а заявлена до стягнення заборгованість у сумі, еквівалентній 104 дол. США, що складає 4303,52 грн., не є заборгованістю щодо якої відсутній спір в розумінні вимог статті 12, 148 ГПК України, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для видачі судового наказу про її стягнення з боржника.
Щодо вимог заявника про стягнення інфляційні втрати у розмірі 607,62 грн. та 3% річних у розмірі 133,34 грн. за період з 10.08.2024 по 21.08.2025, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд зазначає, що за своїм правовим змістом інфляційні втрати та відсотки річних, право на стягнення яких передбачено вказаною нормою, є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати процентів річних є додатковими способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору, що ґрунтується на вимогах закону, а не договору.
Отже, 3% річних та інфляційні втрати за своєю правовою природою не є основною грошовою заборгованістю за договором в розумінні статті 148 ГПК України, а є санкцією за невиконання (неналежне виконання) грошового зобов'язання, а тому вимоги щодо стягнення інфляційні втрати у розмірі 607,62 грн. та 3% річних у розмірі 133,34 грн. за порушення договірних зобов'язань, хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не можуть вважатись основним зобов'язанням за письмовим договором (заборгованістю, щодо якої відсутній спір, про яку йде мова в статтях 12, 148 ГПК України), оскільки безпосередньо не входять до складу предмету спірного договору. При цьому встановлення судом обґрунтованості визначення періоду розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, а також арифметичної вірності такого розрахунку, який здійснено на заборгованість, про наявність якої стверджує заявник та яка не є безспірною (відмова боржника здійснити всі необхідні розрахунки) здійснюється в порядку позовного провадження.
Щодо заявлених до стягнення витрат на відправлення роз'яснення адвоката як додаткового повідомлення боржника про розірвання договору в розмірі 52,90 грн., витрати на відправлення боржнику заяви про видачу судового наказу в розмірі 187,50 грн., витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 4000,00 грн., суд зазначає наступне.
Згідно з частинами 1, 3 статті 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Отже, за приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якими відповідно до частини 2 статті 161 ГПК України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Разом з цим, згідно з частиною 1 статті 150 ГПК України заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником.
Частиною другою і третьою зазначеної статті визначено вимоги до змісту заяви та додатків до неї.
Зі змісту глави 8 "Судові витрати" ГПК України вбачається, що судові витрати на професійну правничу допомогу можуть бути предметом розгляду у позовному провадженні, в якому учасниками справи, в порядку частини 1 статті 41 ГПК України, зокрема, є сторони, які мають право доводити розмір витрат, а суд за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу та здійснити їх розподіл за результатами розгляду справи.
Разом з тим, згідно з частиною 2 статті 41 ГПК України при розгляді вимог у наказному провадженні учасники справи мають статус заявника та боржника.
Як вбачається з норм статті 126 ГПК України, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи, натомість в наказному провадженні судом розглядається заява про видачу судового наказу.
Крім того, відповідно до частини 1 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Проте, враховуючи порядок здійснення судочинства у наказному провадженні, виходячи з приписів статті 126 ГПК України, у боржника відсутня можливість доведення неспівмірності витрат, заявлених до стягнення заявником, що суперечить приписам частини 1 статті 13 ГПК України.
Таким чином, при розгляді заяви про розподіл судових витрат на правничу допомогу в межах наказного провадження буде порушено принцип змагальності, що суперечить висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 02.03.2023 у справі №5019/1274/11.
Окрім того, слід зазначити, що стягнення з боржника витрат на правову допомогу за укладеним між заявником та адвокатом договором про правову допомогу суперечить самій суті наказного провадження, оскільки договір не є укладеним між заявником та боржником, а також не є неоспорюваною заборгованістю.
Аналізуючи норми процесуального закону в сукупності, можна дійти висновку, що процесуальний закон не передбачає розподілу будь-яких судових витрат, окрім судового збору в порядку здійснення судочинства у наказному провадженні.
Отже, враховуючи, що процесуальними нормами не передбачено стягнення з боржника у наказному провадженні сум, відмінних від неоспорюваної заборгованості та витрат, пов'язаних з розглядом заяви про видачу судового наказу, а саме витрат на професійну правничу допомогу, а також витрат на відправлення роз'яснення адвоката як додаткового повідомлення боржника про розірвання договору, витрат на відправлення боржнику заяви про видачу судового наказу, що суперечить самій суті наказного провадження, а тому у цій частині вимог заявника також слід відмовити.
При цьому з огляду на зміст частини 1-2, ст. 156 ГПК України після видачі судового наказу суд не пізніше наступного дня надсилає його копію (текст), що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, боржникові до його електронного кабінету, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом із повідомленням про вручення чи цінним листом з описом вкладеного. Одночасно з копією судового наказу боржникові надсилається копія заяви стягувача про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами.
Тобто, з викладеного вбачається обов'язок направлення копії заяви про видачу судового наказу на адресу боржника не стягувачем, а судом.
З огляду на викладене вимоги заявника про покладення на боржника витрат на направлення копії заяви про видачу судового наказу не можуть вважатися обґрунтованими з огляду на відсутність необхідності в направленні такої заяви.
Судові витрати, які понесені учасниками під час наказного провадження в подальшому можуть бути враховані та розподілені за результатами розгляду даного спору саме в порядку позовного провадження.
Окремо суд також звертає увагу, що відповідно до пункту 2 частини 2 статті 150 ГПК України у заяві повинно бути зазначено, зокрема, повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб).
Натомість із заяви про видачу судового наказу вбачається зазначення різного найменування заявника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Охорона і безпека плюс" на першому аркуші заяви та Товариство з обмеженою відповідальністю "Охорона і безпека плюс" на другому аркуші заяви, що суперечить пункту 2 частини 2 статті 150 ГПК України.
В силу пункту 3 частини 1 статті 152 ГПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам ст.148 цього Кодексу.
За приписами частини 2 статті 152 ГПК України, про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.
Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 153 ГПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3 - 6 частини першої статті 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку, що свідчить про відсутність перешкод у доступі до правосуддя.
Також суд зазначає, що у відповідності до частини 2 статі 151 ГПК України, у разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.
Керуючись ст. ст. 12, 150, 152-154, 232 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Охорона і безпека плюс" про видачу судового наказу - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст.ст. 255 - 257 ГПК України.
Ухвалу підписано 22.09.2025 р.
СуддяСальнікова Г.І.