вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"16" вересня 2025 р. м. Рівне Справа № 918/613/25
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Торчинюка В.Г., при секретарі судового засідання Хролець І.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комтех Аутдор"
до відповідача Департаменту інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради
про визнання договору укладеним.
В засіданні приймали участь:
Від позивача: не з'явився;
Від відповідача: Єфіменко Олена Миколаївна (в залі суду).
04 липня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Комтех Аутдор" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача Департаменту інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради (далі - відповідач) про визнання договору укладеним.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідно до проекту договору від 01 січня 2025 року № 16/2025, який відповідач пропонує укласти із позивачем, на тимчасове користування місцями для розміщення рекламних конструкцій на строк з 01 січня 2025 року до 31 грудня 2025 року. Позивач не погоджується із твердженням відповідача щодо втрати чинності частини дозволів та зазначає, що має право на розміщення 22-х рекламних конструкцій, які встановлені останнім раніше на підставі дозволів від 19 жовтня 2000 року № 16/14, № 16/16, від 16 липня 2002 року № 16/5, № 16/6, № 16/8, № 16/10, № 16/11, від 05 червня 2002 року № 16/3, від 05 вересня 2002 року № 16/4, від 02 січня 2003 року № 16/18, 16/19, від 27 квітня 2004 року № 16/20, № 16/22, № 16/23, № 16/24, № 16/25, № 16/27, № 16/28 та від 20 липня 2004 року № 16/29, № 16/30, № 16/31, № 16/34, тоді як предметом запропонованого відповідачем договору є лише 3 місця. Позивач стверджує, що строк дії усіх інших дозволів продовжено на підставі п. 2-1 ст. 11 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", згідно якого документи дозвільного характеру, що не обумовлені міжнародними зобов'язаннями або іншими обмеженнями, встановленими законом, строк дії яких закінчується у період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), вважаються такими, дію яких продовжено на період карантину та обмежувальних заходів і протягом трьох місяців з дня його/їх закінчення". Окрім того, позивача зазначає, що з 12 березня 2020 року на всій території України карантину (постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"), який відмінено 30 квітня 2023 року (постанова Кабінет Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2").
Крім того, як вважає позивач, оскільки на момент оголошення на всій території України воєнного стану карантин не був скасований, всі зазначені дозволи без винятку підпали, також під пряму дію постанови Кабінету Міністрів України від 18 березня 2022 року № 314 "Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану", якою встановлено: п.п. 1 п. 1: у період воєнного стану право на провадження господарської діяльності може набуватися суб'єктами господарювання на підставі подання до Міністерства економіки, а суб'єктами господарювання, що здійснюють охоронну діяльність, - до Міністерства внутрішніх справ, декларації про провадження господарської діяльності (далі - декларація), що містить відомості згідно з додатком 1, без отримання дозвільних документів (документів дозвільного характеру, ліцензій або інших результатів надання публічних послуг), крім видів господарської діяльності за переліком згідно з додатком 2; п.п. 5 п. 1: строки дії діючих строкових ліцензій та документів дозвільного характеру автоматично продовжуються на період воєнного стану.
Окрім того, позивач зазначає, що між учасниками процесу у 2024 році вже був аналогічний спір, а саме № 918/308/24 у якій позов задоволено, а саме затверджено редакцію договору у запропонованій позивачем редакції. Також, позивач звертає увагу суду на те, що рішення у справі № 918/308/24 набрало законної сили, відповідно до постанов апеляційної та касаційної інстанції останнє залишено в силі.
Отже, зважаючи на вказане вище, позивач просить суд визнати укладеним договір № 16/2025 від 01 січня 2025 року на запропонованих останнім умовах.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що зовнішня реклама розміщується виключно на підставі дозволу, який передбачає місце розташування рекламного засобу, його характеристики та термін дії, а договір про тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів, укладається робочим органом з розповсюджувачами зовнішньої реклами лише за наявності такого дозволу. Станом на час укладання спірного договору 01 січня 2025 року, позивач має дійсними дозволи тільки на 3 рекламні конструкції, а саме: № 16/4, № 16/14 та № 16/16. Дію цих дозволів Робочим органом продовжено до 30 травня 2025 року. Відповідно, додаток до проекту договору № 16/2025 від 01 січня 2025 року містив перелік лише цих трьох спеціальних конструкцій зовнішньої реклами. Тому, в частині позовних вимог щодо рекламних конструкцій, встановлених на підставі дозволів № 16/4, № 16/14 та № 16/16 предмет спору відсутній. Термін дії всіх інших дозволів, на переконання відповідача, позивачу не продовжено. Відтак, підстави для включення їх у договір на 2025 рік були відсутні.
Окрім того, відповідач зазначає, що 08 січня 2025 року скерував позивачу два примірники проекту договору № 16/2025 від 01 січня 2025 року, на переконання відповідача даний проект повністю відповідав типовій формі договору, яка є додатком 1 до Місцевих Правил. 03 лютого 2025 року, як стверджує відповідача закінчився 20 денний термін для розгляду пропозиції (оферти), однак в цей строк будь-якої відповіді (акцепту) від позивача не надійшло. Тому, відповідач стверджує, що починаючи з 03 лютого 2025 року у останнього відсутні зобов'язання по укладанню з позивачем договору № 16/2025 від 01 січня 2025 року.
Щодо судового рішення у справі № 918/308/24, відповідач вважає, що останню не можна використовувати у якості предмету доказування, оскільки висновки у даній справі стосуються періоду 2024 року.
Відтак, Департамент інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради просить суд відмовити в позові повністю.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 07 липня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі 918/613/25, розгляд якої постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 05 серпня 2025 року.
22 липня 2025 року через електронну систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач не визнає позовні вимоги в повному обсязі.
24 липня 2025 року через електронну систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 05 серпня 2025 року відкладено підготовче засідання на 19 серпня 2025 року.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 19 серпня 2025 року закрито підготовче провадження по розгляду позовної заяви у справі № 918/613/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комтех Аутдор" до відповідача Департаменту інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради про визнання договору укладеним та призначено розгляд справи № 918/613/25 до судового розгляду по суті на 16 вересня 2025 року.
16 вересня 2025 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від представника позивача надійшло клопотання, в якому останній просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.
В судовому засіданні 16 вересня 2025 року суд розглянувши клопотання представника позивача, заслухавши думку присутніх учасників процесу, прийшов до висновку про відмову у задоволенні вказаного клопотання, зважаючи на наступне.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Частинами 14 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За приписами пункту 2 частини 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.
Вжиття заходів для ефективного розгляду та вирішення судового спору є обов'язком не тільки для держави, але й для осіб, які беруть участь у справі.
Суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Проаналізувавши зміст поданого клопотання, суд не встановив обґрунтованих підстав з урахуванням норм Господарського процесуального кодексу України для відкладення розгляду справи, адже, учасники справи належним чином повідомлені про час, дату і місце судового засідання, те що коло представників не обмежене, представник позивача був присутнім на попередньому судому засіданні у якому узгоджувалася дата проведення наступного судового засідання, останній був обізнаний про дату судового засідання (16 вересня 2025 року) та свідомо обрав здійснювати представництво у іншому процесі, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.
В судовому засіданні 16 вересня 2025 року представник відповідача позовні вимоги заперечив у повному обсязі, позивач у свою чергу не забезпечив явку уповноваженого представника.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Відповідно до матеріалів справи судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Комтех Аутдор" здійснює свою господарську діяльність у сфері розміщення зовнішньої реклами. Станом на час розгляду справи позивач розміщує на рекламних конструкціях (22, з яких є предметом дослідження у даній справі), які встановлені на підставі дозволів на розміщення зовнішньої реклами, виданих Управлінням ЖКГ Виконавчого комітету Рівненської міської ради. Дозволи видані на 5 років, після чого неодноразово продовжувались Управлінням ЖКГ виконавчого комітету Рівненської міської ради (Управління) та його правонаступником - Департаментом інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради.
У січні 2024 року між сторонами виник передоговірний спір з приводу того, на яких саме місцях Товариство має законні підстави розміщувати зовнішню рекламу у місті Рівному у 2024 році, а саме: на підставі яких саме дозволів на її розміщення. Їх перелік чітко фіксується в Адресній програмі, яка є додатком до договору і його невід'ємною частиною, а по суті - його предметом. Причина та суть даного спору полягала у розбіжностях сторін з приводу того, чи поширюється на територію міста Рівного законодавство України, на підставі якого всі документи дозвільного характеру, строк дії яких закінчився під час дії карантину та/ або воєнного стану, були автоматично продовжені на весь період карантину та воєнного стану і трьох місяців після припинення або скасування воєнного стану.
Тобто, чи поширюється це законодавство на конкретні дозволи позивача, а саме 19 жовтня 2000 року № 16/14, № 16/16, від 16 липня 2002 року № 16/5, № 16/6, № 16/8, № 16/10, № 16/11, від 05 червня 2002 року № 16/3, від 05 вересня 2002 року № 16/4, від 02 січня 2003 року № 16/18, 16/19, від 27 квітня 2004 року № 16/20, № 16/22, № 16/23, № 16/24, № 16/25, № 16/27, № 16/28 та від 20 липня 2004 року № 16/29, № 16/30, № 16/31, № 16/34 на підставі яких він розміщував зовнішню рекламу у м. Рівному на момент отримання від Департаменту проекту договору на тимчасове користування місцями для розміщення зовнішньої реклами на 2024 рік. Оскільки сторони не дійшли згоди щодо цієї істотної умови договору, Товариство передало цей передоговірний спір на вирішення Господарського суду Рівненської області, який рішенням від 26 вересня 2024 року у справі № 918/308/24 його позов про визнання договору від 02 січня 2024 року № 16/2024 на тимчасове користування місцями для розміщення рекламних конструкцій на умовах, визначених Додатком 1 до Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Рівному, затверджених рішенням виконавчого комітету Рівненської міської ради від 12 листопада 2019 року № 121 щодо Адресної програми у редакції, запропонованої позивачем, на строк з 01 січня 2024 року до 31 грудня 2024 року задоволив повністю. Суд виснував, що в силу п. 2-1 статті 11 Закону України “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» та п.п. 5 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18 березня 2022 року № 314 "Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану" (Постанова № 314), всі вищезазначені дозволи є чинними до припинення воєнного стану та трьох місяців з дня його припинення чи скасування. За вказаних обставин, Товариство має законне право розміщувати у місті Рівному зовнішню рекламу на підставі всіх раніше наданих дозволів, перелік яких зазначений в Адресній програмі у редакції позивача, до припинення воєнного стану та трьох місяців з дня його припинення чи скасування, а оскільки воєнний стан наразі триває, то він зобов'язаний вносити плату за користування місцями тимчасового розміщення рекламних конструкцій, які перебувають у комунальній власності, відповідно до діючих дозволів саме на підставі договору, який укладається в обов'язковому порядку відповідно до типового договору у формі єдиного документа, як це передбачено діючим законодавством, а саме: ст. 648 ЦК України, ст.ст. 179 (ч. 3), 184 (ч. 3) ГК України, п. 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року № 2067 (далі - Типові правила), п. 3.1.8 Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Рівному, затверджених рішенням виконавчого комітету Рівненської міської ради від 12 листопада 2019 року № 121 (далі - Місцеві правила) та Типового договору, який є Додатком 1 до цих Правил. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20 січня 2025 року апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Постановою Верховного Суду від 20 травня 2025 року у справі № 918/308/24 касаційну скаргу відповідача залишено без задоволення, а ухвалені у справі рішення - без змін.
02 січня 2025 року Департамент інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради направив на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комтех Аутдор" проект договору № 16/2025 на тимчасове користування місцями для розміщення рекламних конструкцій від 01 січня 2025 року (далі - договір) разом з проектом адресної програми до нього.
Ознайомившись з запропонованим проектом договору та адресною програмою, позивач встановив, що відповідач пропонує умови адресної програми, які не відповідають кількості дозволів, які є чинними на підставі законодавства та встановлені у рішенні суду яке набрало законної сили (№ 918/308/24).
З метою врегулювання розбіжностей та уникнення нового судового спору, позивач листом від 17 лютого 2025 року повернуло відповідачу один примірник підписаного проекту наданого договору з новою адресною програмою (у власній редакції), яка враховує всі чинні щонайменше до кінця 2025 року дозволи, як це встановлено пунктом 2-2 статті 11 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", що повністю узгоджується із постановою Верховного Суду від 20 травня 2025 року у справі № 918/308/24.
У свою чергу відповідач листом від 12 березня 2025 року у відповідь на нову пропозицію повідомив про відмову укласти договір із додатком до нього (адресною програмою) з посиланням на те, що строк дії дозволів № 16/3, 16/5, 16/6, 16/8, 16/10, 16/11, 16/20, 16/23, 16/27, 16/30, 16/31, 16/34 Департаментом інфраструктури та благоустрою Рівненської міської не продовжено. Департамент наголосив, що висновки рішення Господарського суду Рівненської області та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 20 січня 2025 року у справі № 918/308/24 стосується виключно договору від 02 січня 2024 року № 16/2024 та строку дії дозволів з 01 січня 2024 року до 31 грудня 2024 року, а тому не можуть застосовуватись до договірних відносин на період з 01 січня 2025 року до 31 грудня 2025 року.
Таким чином, між сторонами виник новий переддоговірний спір щодо предмета договору тимчасового користування місцями для розміщення засобів зовнішньої реклами на 2025 рік, а саме: щодо конкретного переліку місць для їх розміщення (тобто, аналогічний тому, що виник при укладенні попереднього договору на 2024 рік).
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Правочин, різновидом якого є договори основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, стаття 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Господарськими судами встановлено, що в даному випадку між сторонами виник переддоговірний спір щодо предмета договору тимчасового користування місцями для розміщення засобів зовнішньої реклами (тобто щодо їх конкретного переліку), укладення якого є обов'язковим відповідно до статті 648 ЦК України, статті 179 (ч.3) та статті 184 (ч.3) ГК України, пункту 32 Типових правил та пункту 3.1.8 Правил №121 та Додатку 1 до цих Правил.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Згідно частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (п. 1 ст. 628 ЦК України).
Згідно частини 1 статті 627 ЦК України та відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За частиною 1 статті 649 ЦК України встановлено, що розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом.
Відповідно до частини 1 статті 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно частини 1 статті 187 ГК України, спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
Частинами 1, 7 статті 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Так, підставою для звернення до суду в даному випадку є переддоговірний спір щодо предмета договору тимчасового користування місцями для розміщення засобів зовнішньої реклами (тобто щодо їх конкретного переліку), укладення якого є обов'язковим відповідно до ст. 648 ЦК України, ст.ст. 179 (ч.3), 184 (ч.3) ГК України, п. 32 Типових правил та пункту 3.1.8 Правил № 121 та Додатку 1 до цих Правил.
Згідно статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частини 1-3 статті 180 ГК України).
Відносини пов'язані з розповсюдженням зовнішньої реклами у м. Рівному, визначені у Правилах розміщення зовнішньої реклами в м. Рівному від 12 листопада 2019 року № 121, (Місцеві правила), які прийняті в межах повноважень, наданих Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", на виконання ст. 16 Закону України "Про рекламу" та Типових правил.
Норми Місцевих правил повністю відповідають нормам Типових правил.
У розділі 2 Місцевих правил визначено, що робочий орган з регулювання діяльності з розміщення зовнішньої реклами (надалі - робочий орган) - Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради, яке уповноважене Рівненською міською радою виконувати покладені на нього функції, передбачені цими Правилами, Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року № 2067.
Разом з тим, згідно рішення Рівненської міської ради від 1 березня 2021 року № 120 "Про утворення Департаменту інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради, затвердження Положення про нього та внесення змін до загальної чисельності виконавчих органів Рівненської міської ради", Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради реорганізоване та 15 липня 2021 року припинило свою діяльність.
Правонаступником прав та обов'язків Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради є Департамент інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради.
Відповідно до пункту п.3.1.8. Місцевих правил робочий орган: укладає з розповсюджувачами зовнішньої реклами договори про тимчасове користування місцями, які перебувають у комунальній власності, для розміщення рекламних засобів, за Типовим договором згідно з додатком 1 до цих Правил; здійснює функції зі справляння плати за тимчасове користування місцями, які перебувають у комунальній власності, для розміщення рекламних засобів за укладеними договорами та здійснює контроль за своєчасним надходженням плати. (п. 3.1.9. Місцевих правил).
Зовнішня реклама розміщується виключно на підставі дозволу та у порядку, встановленому виконавчим органом ради відповідно до цих Правил. (п.4.1.1. Місцевих правил).
Плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється на підставі договору між робочим органом та розповсюджувачем зовнішньої реклами відповідно до Порядку (Додаток 8), визначеному виконавчим органом ради (п. 6.1. Місцевих правил).
Рішенням виконавчого комітету Рівненської міської ради від 12 листопада 2019 року № 121, також, затверджено форму договору на тимчасове користування місцями для розміщення рекламних конструкцій, яка є Додатком 1 до Місцевих правил.
Договір на тимчасове користування місцями для розміщення рекламних конструкцій (додаток 1 до Місцевих правил), регулює правовідносини між Робочим органом та Розповсюджувачем щодо встановлення спеціальних конструкцій для розміщення зовнішньої реклами на території міста Рівного, а також надання у тимчасове платне користування місць для розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами за адресами, які визначені у виданих дозволах на розміщення зовнішньої реклами у межах міста Рівного, згідно з Місцевими Правилами.
Перелік дозволів зазначається у адресній програмі, яка є невід'ємною частиною цього договору (п.1.1 договору).
З наведеного слідує, що, розповсюдження зовнішньої реклами у місцях, які перебувають у комунальній власності здійснюється на підставі Договору на тимчасове користування місцями для розміщення рекламних конструкцій, який укладається робочим органом з розповсюджувачем зовнішньої реклами, за наявності діючого дозволу.
В даному випадку, між сторонами даного спору, склалася ситуація, коли розроблена відповідачем, як робочим органом, редакція адресної програми, яка є додатком до запропонованого відповідачу, як розповсюджувачу реклами, договору № 16/2025 на тимчасове користування місцями для розміщення рекламних конструкцій на строк з 01 січня 2024 року до 31 грудня 2025 року від 01 січня 2025 року, на думку позивача містить неповний перелік місць (3 шт.), на які у останнього наявні діючі дозволи на розміщення зовнішньої реклами (22 шт).
Згідно статті 1 Закону України "Про рекламу" від 03 липня 1996 року (в редакції чинній на час винесення оскаржуваного наказу) зовнішня реклама - це реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.
Відповідно до статті 16 вказаного Закону розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі Типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Так, згідно пункту 2 Типових правил розміщення зовнішньої реклами від 29.12.2003 дозвіл - документ установленої форми, виданий розповсюджувачу зовнішньої реклами на підставі рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, який дає право на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці
Пунктом 3 Типових правил встановлено, що зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.
За пунктом 24 Типових правил Виданий у встановленому порядку дозвіл є підставою для розміщення зовнішньої реклами та виконання робіт, пов'язаних з розташуванням рекламного засобу.
За умовами Типового договору на тимчасове користування місцями для розміщення рекламних конструкцій Розповсюджувач має право встановлювати рекламні конструкції відповідно до виданих дозволів (п. 2.1.1 договору).
Абзацом 2 частини 1 статті 4-1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" передбачено, що порядок проведення дозвільної (погоджувальної) процедури, переоформлення та анулювання документів дозвільного характеру, що законами України віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування, встановлюється їх рішенням, а у випадках, передбачених законом, - на підставі типових порядків, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Закону України "Про соціальну підтримку застрахованих осіб та суб'єктів господарювання на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 04 грудня 2020 року №1071-IX, у статтю 11 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності включено пункт 2-1 такого змісту: "2-1. Документи дозвільного характеру, що не обумовлені міжнародними зобов'язаннями або іншими обмеженнями, встановленими законом, строк дії яких закінчується у період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), вважаються такими, дію яких продовжено на період карантину та обмежувальних заходів і протягом трьох місяців з дня його/їх закінчення".
Вказаний Закон набрав чинності 10 грудня 2020 року.
11 березня 2020 року постановою Кабінету Міністрів України №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" на всій території України з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 встановлено карантин.
Дія даної постанови неодноразово продовжувалась.
27 червня 2023 року Кабінетом Міністрів України відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", про що прийнято постанову №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Господарськими судами встановлено, що на момент прийняття згаданого Закону від 04 грудня 2020 року № 1071-IX, усі дозволи, у т.ч. і дозволи (22 шт.) на розміщення зовнішньої реклами, зазначення яких у спірній адресній програмі до нового Договору на тимчасове користування місцями для розміщення рекламних конструкцій на строк з 01 січня 2025 року до 31 грудня 2025 року № 16/2025 від 01 січня 2025 року є діючими.
Таким чином, зважаючи на вищенаведене, слід вважати, що дозволи на розміщення зовнішньої реклами № 16/3, 16/5, 16/6, 16/8, 16/10, 16/11, 16/18, 16/19, 16/20, 16/22, 16/23, 16/24, 16/25, 16/27, 16/28, 16/29, 16/30, 16/31, 16/ такими, дію яких продовжено на період карантину та обмежувальних заходів, тобто до 30 вересня 2023 року (30 червня 2023 року плюс три місяці) на підставі п. 2-1 статті 11 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності".
Разом з тим, в даному випадку, господарськими судами, враховується, що до закінчення дії карантину, на території Україні із 24 лютого 2022 року 05:30 год строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введено воєнний стан, згідно Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану"
Указами Президента України неодноразово продовжено.
Воєнний стан в Україні триває.
Згідно пп.5 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 314 від 18 березня 2022 року "Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану", строки дії діючих строкових ліцензій та документів дозвільного характеру автоматично продовжуються на період воєнного стану та 3 місяці з дня його припинення чи скасування, а періодичні, чергові платежі за ними відстрочуються на строк, зазначений у цьому підпункті (крім строку дії ліцензій у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор та плати за такі ліцензії).
Отже, оскільки на момент оголошення на всій території України воєнного стану карантин не був скасований, всі зазначені дозволи на розміщення зовнішньої реклами без винятку (19 жовтня 2000 року № 16/14, № 16/16, від 16 липня 2002 року № 16/5, № 16/6, № 16/8, № 16/10, № 16/11, від 05 червня 2002 року № 16/3, від 05 вересня 2002 року № 16/4, від 02 січня 2003 року № 16/18, 16/19, від 27 квітня 2004 року № 16/20, № 16/22, № 16/23, № 16/24, № 16/25, № 16/27, № 16/28 та від 20 липня 2004 року № 16/29, № 16/30, № 16/31, № 16/34) підпали також під пряму дію пп. 5 п. 1 постанови від 18 березня 2022 року № 314 "Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану", автоматично продовжені на період воєнного стану та 3 місяці з дня його припинення чи скасування, а відтак - являються діючими на момент розгляду даного спору.
Суд зазначає, що обставини, встановлені вище обставини також встановлено рішенням Господарського суду Рівненської області, постановою Північно-західного апеляційного господарського суду та Верховного Суду у справі № 918/308/24.
Також, слід зазначити, що відповідно до пояснень позивача, відповідачем примусово демонтовано у травні 2024 року 7 рекламних конструкцій, які розміщувались на підставі дозволів № 16/18, 16/19, 16/22, 16/24, 16/25, 16/28, 16/29.
Щодо обраного позивачем способу захисту свої порушених прав - звернення до суду з відповідним позовом про визнання договору укладеним, слід зазначити наступне.
Як уже зазначалося, кожна особа має право в порядку, встановленому цими Кодексами, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України, частина 1 статті 16 ЦК України).
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (п. 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на порушника.
Цивільні права або інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа та характеру його порушення, невизнання або оспорення.
В даному випадку між сторонами виник переддоговірний спір.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постанові від 03 вересня 2019 року по справі № 925/1370/18 про визнання договору укладеним Верховний Суд звернув увагу, що: Спори, що виникають при укладенні господарських договорів, поділяються на: спори про спонукання до укладення договору, якщо одна із сторін ухиляється від укладення договору у даному випадку жодна із сторін від укладення договору не ухиляється; спори по умовах договору у випадку, коли сторони не врегулювали розбіжності щодо умов договору і передали спір на розгляд господарського суду;
Ці категорії охоплюються поняттям переддоговірних спорів, оскільки спори виникають з приводу встановлення договірних відносин або з приводу окремих умов господарського договору.
Спонукання до укладення договору можливе тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов'язаною укласти договір: через пряму вказівку закону; на підставі обов'язкового для виконання акта планування (в тому числі державного замовлення), який видано компетентним органом.
У випадку ухилення суб'єкта господарювання від оформлення договору, який ґрунтується на державному замовленні або укладення якого є для нього обов'язковим через пряму вказівку закону, господарський суд за позовом іншої сторони ухвалою рішення про спонукання до укладення договору або про укладення договору на певних умовах.
Згідно частини 9 статті 238 ГПК України у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.
Під розгляду даного спору встановлено, що жодна із сторін не ухиляється від укладення спірного договору, форма якого є типовою, а сам договір - обов'язковим до укладення відповідно до його типової форми, проте між сторонами виникли розбіжності щодо конкретного переліку місць для тимчасового розміщення засобів зовнішньої реклами, який є додатком до цього договору та його предметом, відсутні підстави для вирішення даного переддоговірного спору шляхом спонукання однієї із сторін цього договору до його укладення за позовом іншої сторони.
Таким чином, заявлений позивачем позов саме про визнання спірного договору від 01 січня 2025 року № 16/2025 на тимчасове користування місцями для розміщення рекламних конструкцій укладеним з визначенням на умовах, визначених Додатком 1 до Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Рівному, є правомірним та не суперечить закону.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно частин 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи встановлені обставити на факти даного спору, вимога позивача про визнання спірного договору від 01 січня 2025 року № 16/2025 на тимчасове користування місцями для розміщення рекламних конструкцій укладеним з визначенням на умовах, визначених Додатком 1 до Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Рівному, затверджених рішенням виконавчого комітету Рівненської міської ради від 12 липня 2019 року № 121, на строк з 01 січня 2024 року до 31 грудня 2025 року, щодо адресної програми розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами Товариством з обмеженою відповідальністю "Комтех Аутдор" у м. Рівному, яка є додатком до цього договору та його невід'ємною частиною, у редакції запропонованій позивачем, яка містить перелік 15 місць (які фізично наявні) у відповідності до діючих дозволів на розміщення зовнішньої реклами № 16/3, 16/6, 16/5, 16/11, 16/10, 16/31, 16/23, 16/34, 16/20, 16/27, 16/30, 16/8, 16/16, 16/14, 16/4 є обґрунтованою, підтверджується матеріалами справи та підлягає до задоволення.
Разом з тим, враховуючи пункт 2.2.1 типової форми договору (Додаток 1 до Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Рівному, затверджених рішенням виконавчого комітету Рівненської міської ради від 12 листопада 2019 року № 121), в даному випадку, задовольняючи позовні вимоги, визначається і місячна вартість тимчасового користування місцями для розміщення рекламних конструкцій за договором від 01 січня 2025 року № 16/2025 станом на 01 січня 2025 року у розмірі 6 653 грн. 89 коп., яка коригується у відповідності до пункту 3.2 даного договору.
Щодо інших аргументів, на які посилалися учасники справи та яким не була дана оцінка, то Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справах "Проніна проти України", "Серявін та інші проти України", "Ruiz Torija v. Spain" тощо).
Висновки суду за результатами вирішення спору.
За результатами з'ясування обставин, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були дослідженні, і з наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову і про визнання укладеним договір від 01 січня 2025 року № 16/2025 на тимчасове користування місцями для розміщення рекламних конструкцій між Товариством з обмеженою відповідальністю "Комтех Аутдор" та Департаментом інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради на умовах, визначених Додатком 1 до Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Рівному, затверджених рішенням виконавчого комітету Рівненської міської ради від 12 листопада 2019 року № 121, на строк з 01 січня 2025 року до 31 грудня 2025 року, щодо адресної програми розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами Товариства з обмеженою відповідальністю "Комтех Аутдор" у м. Рівному, яка є додатком до цього договору та його невід'ємною частиною, у редакції, представленій позивачем. Окрім того, відповідно до пункту 2.2.1 типової форми договору (Додаток 1 до Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Рівному, затверджених рішенням виконавчого комітету Рівненської міської ради від 12 листопада 2019 року № 121), суд визначає місячну вартість тимчасового користування місцями для розміщення рекламних конструкцій за договором від 01 січня 2025 року № 16/2025 станом на 01 січня 2025 року у розмірі 6 653 грн. 89 коп., яка коригується у відповідності до пункту 3.2 даного договору.
Розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з правилами ч. 9 ст. 129 ГПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 6 791 грн. 38 коп., який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.
Щодо покладення витрат на сплату правничої допомоги на відповідача, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону, при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Статтею 126 ГПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: - розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 126 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст. 126 ГПК України).
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На підтвердження понесених Товариством з обмеженою відповідальністю "Комтех Аутдор" витрат на правову допомогу у розмірі 16 000 грн. 00 коп. представлення інтересів товариства у суді першої інстанції, за результатами розгляду справи надано: свідоцтво Єсіпова І.А. про право на заняття адвокатською діяльністю ЛВ №001113 від 29 серпня 2018 року; договір про надання професійної правової допомоги № 20-05/19/1 від 21 травня 2019 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Комтех Аутдор" (Клієнт) та Єсіпов І.А. (Адвокат) (далі - Договір), відповідно до умов якого Адвокат приймає до свого доручення Клієнта та бере на себе зобов'язання надавати Клієнту правничу допомогу протягом дії Договору, а Клієнт зобов'язується оплатити надану йому правничу допомогу.
Згідно п. 4.1 Договору, сторони дійшли згоди про те, що розмір гонорару (винагороди), який Клієнт сплачує або повинен сплатити Адвокату за надану їм правову допомогу, порядок його обчислення та сплати, а також зміст конкретною доручення Клієнта, за виконання якого цей гонорар повинен бути сплачений визначається сторонами в окремих додаткових угодах, які після їх підписання сторонами стають невід'ємними частинами цього Договору;
Додатковою угодою № 21-03/25-КА від 21 березня 2025 року, згідно умов якої гонорар за правову допомогу у судах визначається за фіксованою ставкою, а саме: два розміри мінімальної заробітної плати - у суді кожної інстанції, незалежно від кількості та обсягу підготовлених процесуальних документів та часу, витраченого на їх підготовку та подання, а також від кількості та тривалості судових засідань тощо.
21 березня 2025 року адвокатом Єсіповим І.А. виставлено для Товариства з обмеженою відповідальністю "Комтех Аутдор" рахунок на оплату правничої допомоги № 1/21-03/25 на суму 16 000 грн. 00 коп. Відповідно до платіжної інструкції № 171 від 21 березня 2025 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Комтех Аутдор" сплачено 16 000 грн. 00 коп. на підставі вищевказаного рахунку.
Відповідно до матеріалів справи встановлено, що в межах правової допомоги адвокатом позивача виконані наступні роботи: підготовка та подання позовної заяви; підготовка та подання відповіді на відзив; взято участь у 2-х засіданнях суду в режимі відеоконференції.
Суд враховує, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. (ст. 30 Закону)
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2020 рпроку у справі № 910/4201/19).
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 ГПК України).
Саме такий висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19.
Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.
Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями статті 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Водночас необхідно зазначити, відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду.
У постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:
1) за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);
2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;
3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. За таких умов, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;
4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Разом з тим, у частині 5 статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Таким чином, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. Розмір таких витрат також повинен бути обґрунтованим. У зв'язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову та предмету спору, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Дослідивши надані послуги представника позивача суд знаходить підстави для повного покладення на відповідача витрат.
При розподілі судових витрат також береться до уваги, що рішення у справі прийнято судом керуючись принципом "jura novit curia" ("суд знає закони"), а не з підстав та мотивів на які посилались в своїх запереченнях відповідач та третя особа.
Отже, при здійсненні розподілу витрат судом надано правову оцінку обґрунтованості заявлених витрат з врахуванням критеріїв: пов'язаності витрати з розглядом справи; обґрунтованості та пропорційним їх розміру до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
З матеріалів справи встановлено, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів з метою доведення надмірності понесених позивачем витрат на правову допомогу та не надано доказів на спростування розміру таких витрат.
Вартість наданих адвокатом послуг суд вважає співмірною з предметом цього спору.
Оцінюючи витрати позивача, з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, суд робить висновок про те, що обґрунтованим, розумним, справедливим та співрозмірним у даному випадку є призначення позивачу 16 000 грн. 00 коп. компенсації витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно з визначеннями статті 3 ГПК України, основними засадами (принципами) господарського судочинства є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно з нормами статті 15 ГПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
За змістом статті 2 ГПК України, суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 ГПК України, суд -
1. Позов задоволити.
2. Визнати укладеним Договір від 01 січня 2025 року № 16/2025 на тимчасове користування місцями для розміщення рекламних конструкцій між Департаментом інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради і Товариством з обмеженою відповідальністю "Комтех Аутдор" на умовах Типового договору, затвердженого рішенням виконавчого комітету Рівненської міської ради від 12 листопада 2019 року № 121, на строк з 01 січня 2025 року до 31 грудня 2025 року, щодо наступної адресної програми розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами Товариства з обмеженою відповідальністю "Комтех Аутдор" у м. Рівному, яка є додатком до цього Договору № 16/2025 та його невід'ємною частиною:
1. Адреса РК: вул. Чорновола, перехрестя з вул. С. Бандери; Підстава розміщення РК: дозвіл № 16/3 від 05 вересня 2002 року; Строк дії дозволу: до закінчення воєнного стану; Розміри РК (кв.м.) та кількість площин: 6х3х1; Вартість: 449 грн. 25 коп.; Тип РК: одностороння типу "білборд";
2. Адреса РК: вул.Р. Шухевича перехрестя 3 вул. Кн. Володимира; Підстава розміщення РК: дозвіл № 16/4 від 05 вересня 2002 року; Строк дії дозволу: до 30 травня 2025 року; Розміри РК (кв.м.) та кількість площин: 6x3x2; Вартість: 603 грн. 20 коп.; Тип РК: двостороння типу "білборд";
3. Адреса РК: вул. Київська, поруч з буд. № 93; Підстава розміщення РК: дозвіл № 16/5 від 16 липня 2002 року; Строк дії дозволу: до закінчення воєнного стану; Розміри РК (кв.м.) та кількість площин: 6x3x1; Вартість: 276 грн. 46 коп.; Тип РК: одностороння типу "білборд";
4. Адреса РК: вул. Гагаріна, поруч з будинком № 45; Підстава розміщення РК: дозвіл № 16/6 від 16.07.2002; Строк дії дозволу: до закінчення воєнного стану; Розміри РК (кв.м.) та кількість площин: 6x3x1; Вартість: 276 грн. 46 коп.; Тип РК: одностороння типу "білборд";
5. Адреса РК: вул. Млинівська, в'їзд в місто; Підстава розміщення РК: дозвіл № 16/8 від 16 липня 2002 року; Строк дії дозволу: до закінчення воєнного стану; Розміри РК (кв.м.) та кількість площин: 6x3x1; Вартість: 276 грн. 46 коп.; Тип РК: одностороння типу "білборд";
6. Адреса РК: вул. Чорновола, навпроти гуртожитків РДТУ; Підстава розміщення РК: дозвіл № 16/10 від 16 липня 2002 року; Строк дії дозволу: до закінчення воєнного стану; Розміри РК (кв.м.) та кількість площин: 6x3x1; Вартість: 276 грн. 46 коп.; Тип РК: одностороння типу "білборд";
7. Адреса РК: вул. Сагайдачного, перехрестя з вул. Кіквідзе; Підстава розміщення РК: дозвіл № 16/11 від 16 липня 2002 року; Строк дії дозволу: до закінчення воєнного стану; Розміри РК (кв.м.) та кількість площин: 6x3x1; Вартість: 449 грн. 25 коп.; Тип РК: одностороння типу "білборд";
8. Адреса РК: вул. Київська в'їзд в місто; Підстава розміщення РК: дозвіл № 16/14 від 19 жовтня 2000 року; Строк дії дозволу: до 30 травня 2025 року; Розміри РК (кв.м.) та кількість площин: 6x3x1; Вартість: 276 грн. 46 коп.; Тип РК: одностороння типу "білборд";
9. Адреса РК: вул. Дубенська поруч з підземним переходом; Підстава розміщення РК: дозвіл № 16/16 від 19 жовтня 2000 року; Строк дії дозволу: до 30 травня 2025 року; Розміри РК (кв.м.) та кількість площин: 6x3x1; Вартість: 276 грн. 46 коп.; Тип РК: одностороння типу "білборд";
10. Адреса РК: вул. Макарова, перехрестя з вул. Дубенською; Підстава розміщення РК: дозвіл № 16/20 від 27 квітня 2004 року; Строк дії дозволу: до закінчення воєнного стану; Розміри РК (кв.м.) та кількість площин: 12x3x2; Вартість: 1 120 грн. 18 коп.; Тип РК: двоплощинна типу "білборд";
11. Адреса РК: вул. Гагаріна, перехрестя з вул. Черняка; Підстава розміщення РК: дозвіл № 16/23 від 27 квітня 2004 року; Строк дії дозволу: до закінчення воєнного стану; Розміри РК (кв.м.) та кількість площин: 6x3x2; Вартість: 603 грн. 19 коп.; Тип РК: двостороння типу "білборд";
12. Адреса РК: вул. Чорновола, перехрестя з вул. С. Бандери; Підстава розміщення РК: дозвіл № 16/27 від 27 квітня 2004 року; Строк дії дозволу: до закінчення воєнного стану; Розміри РК (кв.м.) та кількість площин: 6x3x2; Вартість: 980 грн. 18 коп.; Тип РК: двостороння типу "білборд";
13. Адреса РК: вул. Поповича, перехрестя із вул. Чернишова, на території авторемонтного заводу; Підстава розміщення РК: дозвіл № 16/30 від 20 липня 2004 року; Строк дії дозволу: до закінчення воєнного стану; Розміри РК (кв.м.) та кількість площин: 6x3x1; Вартість: 0 грн. 00 коп. (не комунальна власність); Тип РК: одностороння типу "білборд";
14. Адреса РК: вул. Гагаріна, в районі перехрестя з вул. Грушевського; Підстава розміщення РК: дозвіл № 16/31 від 20 липня 2004 року; Строк дії дозволу: до закінчення воєнного стану; Розміри РК (кв.м.) та кількість площин: 6x3x1; Вартість: 276 грн. 46 коп.; Тип РК: одностороння типу "білборд";
15. Адреса РК: вул. Дубенська, перехрестя з вул. Поповича; Підстава розміщення РК: дозвіл № 16/34 від 20 липня 2004 року; Строк дії дозволу: до закінчення воєнного стану; Розміри РК (кв.м.) та кількість площин: 12x3x2; Вартість: 513 грн. 43 коп.; Тип РК: двоплощинна типу "білборд".
3. Відповідно до пункту 2.2.1 Типового договору (Додаток 1 до Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Рівному, затверджених рішенням виконавчого комітету Рівненської міської ради від 12 листопада 2019 року № 121), визначити місячну вартість тимчасового користування місцями для розміщення рекламних конструкцій за договором від 01 січня 2025 року № 16/2025 станом на 01 січня 2025 року у розмірі 6 653 (шість тисяч шістсот п'ятдесят три) грн. 89 коп., яка коригується у відповідності до пункту 3.2 даного договору.
4. Стягнути з Департаменту інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради (33028, Рівненська обл., Рівненський р-н, м. Рівне, вул. Шевченка, 45, код ЄДРПОУ 44250562) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Комтех Аутдор" (79035, Львівська обл., Львівський р-н, м. Львів, вул. Зелена, 109, кім. 316, код ЄДРПОУ 33533697) 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять два) грн. 40 коп. судового збору.
5. Стягнути з Департаменту інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради (33028, Рівненська обл., Рівненський р-н, м. Рівне, вул. Шевченка, 45, код ЄДРПОУ 44250562) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Комтех Аутдор" (79035, Львівська обл., Львівський р-н, м. Львів, вул. Зелена, 109, кім. 316, код ЄДРПОУ 33533697) 16 000 (шістнадцять тисяч) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
6. Видати наказ після набранням рішення законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Повний текст рішення складено та підписано 22 вересня 2025 року.
Суддя Вадим Торчинюк