65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"15" вересня 2025 р.м. Одеса Справа № 910/5480/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Д'яченко Т.Г.
при секретарі судового засідання Меленчук Т.М.
розглянувши справу №910/5480/25
За позовом: Обслуговуючого кооперативу “Житлово-будівельний кооператив “Співучій фонтан на Фонтанській дорозі 30-32» (65016, м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, буд. 30-32; код ЄДРПОУ 36154654)
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична Фірма "Лекс Юр" (02095, м. Київ, вул. Княжий Затон, буд.9 літ. А, оф.369; ЄДРПОУ 40448548)
Про стягнення 3082000,00 грн.
За участі:
Від позивача: Юшинська І.Є., ордер
Від відповідача: не з'явився
Встановив: Позивач - Обслуговуючий кооператив “Житлово-будівельний кооператив “Співучий фонтан на Фонтанській дорозі 30-32» звернувся до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю “Юридична фірма “Лекс Юр» про стягнення 3082000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для повернення у власність кооперативу майна, яке було передано представникам відповідача, у вигляді трьох квартир №16, №32 та №104 на суму 3082000,00 грн., оскільки будинок за адресою м. Одеса, вул. Фонтанська Дорога, 30-32, замовником будівництва якого є позивач, в експлуатацію не був введений, а підстави для виконання зобов'язань відповідачем за Договором доручення №56 від 01.11.2013 та протоколом № 1 від 01.09.2013 - відсутні.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 06.05.2025р. позовну заяву Обслуговуючого кооперативу “Житлово-будівельний кооператив “Співучий фонтан на Фонтанській дорозі 30-32» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Юридична фірма “Лекс Юр» про стягнення 3082000,00 грн. передано за виключною підсудністю до Господарського суду Одеської області.
04.06.2025р. матеріали позовної заяви надійшли до Господарського суду Одеської області та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передано на розгляд судді Д'яченко Т.Г.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.06.2025р. прийнято позовну заяву Обслуговуючого кооперативу “Житлово-будівельний кооператив “Співучій фонтан на Фонтанській дорозі 30-32» до розгляду та відкрито провадження у справі №910/5480/25. Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено (з урахування перебування судді у відпустці з 30.06.2025р. по 25.07.2025р.) на "28" липня 2025 р. о 11:20. Викликано учасників справи у підготовче засідання, призначене на 28.07.2025р. о 11:20.
25.07.2025р. до суду позивачем надано клопотання про відкладення розгляду справи.
На задоволення клопотання представника позивача, суд, без оформлення окремого документа, постановив ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відклав підготовче засідання на 18.08.2025р. о 10:30, із викликом учасників справи в судове засідання.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.07.2025р. повідомлено учасників справи про підготовче засідання, яке відбудеться "18" серпня 2025 р. о 10:30.
18.08.2025р. судом, без оформлення окремого документа, було постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15 вересня 2025р. о 12:20, із викликом учасників справи у судове засідання.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.08.2025р. повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична Фірма "Лекс Юр" про судове засідання по розгляду справи по суті, яке відбудеться "15" вересня 2025 р. о 12:20. Викликано представників учасників справи у судове засідання, призначене на 15.09.2025р. о 12:20.
Позивач підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.
Відповідачем відзиву на позовну заяву не надано, відповідач свого права на захист не використав, хоча відповідача було належним чином повідомлено про дату, час та місце проведення засідання суду, однак, кореспонденція суду повернулась без вручення із зазначенням поштової організації, що адресат відсутній за вказаною адресою.
Господарський суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі №910/1487/20, згідно з якою направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, яким в даному випадку є суд (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку “відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки. Зазначене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: від 09 серпня 2019 року у справі №906/142/18, провадження №12-109гс19; від 12 грудня 2018 року у справі №752/11896/17, провадження №14-507цс18.
Згідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
У судовому засіданні 15.09.2025 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 22.09.2025 року.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд встановив.
В обґрунтування поданого позову позивачем було зазначено суду, що 01 листопада 2013 р. між Обслуговуючим кооперативом “Житлово-будівельний кооператив “Співучій фонтан на Фонтанській дорозі 30-32» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична Фірма "Лекс Юре" був укладений Договір доручення № 56.
17 листопада 2014 року до Договору доручення № 56 було укладено доповнення № 1, за яким Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична Фірма "Лекс Юре" зобов'язувався вчинити ряд юридично значущих дій в інтересах позивача.
За поясненнями позивача, згідно п. 6.1 доповнення 1 від 17.11.2014 р., Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична Фірма "Лекс Юре" на протязі місяця повинно було отримати винагороду в розмірі 5% від сводного розрахунку будівництва по курсу НБУ на дату підписання доповнення (100 доларів США = 1553,5614 грн.).
Як було зазначено позивачем, між сторонами був підписаний Акт, за яким встановлювалася загальна сума до виплати в розмірі 6609841,45 грн., що на день підписання Акту відповідало 431012,00 доларам США.
За поясненнями позивача, в подальшому, 01 вересня 2016 року, згідно Угоди про заміну сторони договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична Фірма "Лекс Юре" було замінено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична Фірма "Лекс Юр".
Після заміни сторони у договорі доручення № 56 01.09.2016 року, між позивачем та відповідачем, за погодженням з генеральним підрядником ТДВ «Одісей «БМУ-11» був підписаний протокол №1 до доповнення 1 від 17.11.2014 р., за яким відповідач зобов'язувався, в тому числі, відповідно до розділу 6 доповнення 1 від 17.11.2014 р. ввести будинок в експлуатацію з розрахунку 5-7 доларів США за 1 м кв., згідно експертного звіту від 18.06.2013 р.
Як вказує позивач, 21 серпня 2020 року, відповідачем на адресу позивача, яку отримав колишній голова кооперативу ОСОБА_1 , була надіслана заява про розрахунки згідно протоколу 1 від 2016 р.
Виконуючи умови договору доручення 56 та протоколу 1 від 01.09.2016 р., відповідач від позивача, в якості розрахунку, через своїх представників, згідно списку майна отримав кошти в розмірі 13417600,00 грн.
За поясненнями позивача, станом на 01.03.2024 р., будинок, за адресою м. Одеса, вул. Фонтанська дорога 30- 32, замовником будівництва якого є позивач, в експлуатацію не був введений, а тому підстави для виконання зобов'язань відповідачем, за договором доручення 56 від 01.11.2013 р. та протоколом 1 від 01.09.2013 р. - відсутні.
Позивачем, ґрунтуючи заявлені позовні вимоги, було зазначено, що згідно Акту звіряння від 01.03.2024 р. між позивачем та відповідачем рахувалася заборгованість в розмірі 3082000,00 грн. та зазначений акт був особисто отриманий директором відповідача, Мартиненко О.М. 06.05.2024 р.
За поясненнями позивача, протоколом засідання членів правління № 8 від 24.10.2024р. голову кооперативу було зобов'язано повернути у власність кооперативу майно, яке було передано представникам відповідача, у вигляді трьох квартир № 16, АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 на суму 3082000,00 грн. та на вимоги позивача до відповідача щодо підписання додаткових угод було отримано відмову.
За посиланням позивача, враховуючи невиконання відповідачем вимоги від 04.02.2025р. в термін одного місяця, є підстави для звернення позивача до суду з даною позовною заявою для захисту своїх законних прав та інтересів.
Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача справи, дійшов таких висновків.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно ст.4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
У розумінні зазначених приписів суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (ст. 4 ГПК України).
Частиною 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Приписами статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Положеннями ст. 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Зважаючи на викладене, охоронюваний законом інтерес характеризується такими ознаками: має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; пов'язаний із конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є визначеним благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним, у позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; є персоналізованим (суб'єктивним), тобто належить конкретній особі (позивачу); суб'єктом порушення позивач вважає відповідача.
Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Тобто інтерес позивачів має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного рішення Конституційного Суду України.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право особи на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Захист цивільних прав - це застосування компетентним органом передбачених законом способів захисту цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Як способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц та від 4 червня 2019 року у справі №916/3156/17.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №643/21744/19.
Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16).
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.12.2021 у справі №372/2238/17.
У даній справі в обґрунтування поданого позову позивачем було зазначено суду, що 01 листопада 2013 р. між сторонами був укладений Договір доручення № 56, з відповідними змінами у подальшому.
17 листопада 2014 року до Договору доручення № 56 було укладено доповнення № 1, за яким Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична Фірма "Лекс Юре" зобов'язувалось вчинити ряд юридично значущих дій в інтересах позивача.
За поясненнями позивача, станом на 01.03.2024 р. будинок, за адресою м. Одеса, вул. Фонтанська дорога 30- 32, замовником будівництва якого є позивач, в експлуатацію не був введений, а тому підстави для виконання зобов'язань відповідачем за договором доручення 56 від 01.11.2013 р. та протоколом 1 від 01.09.2013 р. - відсутні.
Позивачем також, ґрунтуючи заявлені позовні вимоги було зазначено, що згідно Акту звіряння від 01.03.2024 р. між позивачем та відповідачем рахувалася заборгованість в розмірі 3082000,00 грн. та зазначений акт був особисто отриманий директором відповідача, Мартиненко О.М. 06.05.2024 р., і у зв'язку із наведеним позовні вимоги направлено на стягнення заборгованості з відповідача у розмірі 3082000,00 грн.
Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Судом встановлено, що матеріали справи містять Угоду №1 від 01.09.2016р. про заміну сторони договору доручення №56 від 01.11.2013р., укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична Фірма "Лекс Юре", Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична Фірма "Лекс Юр" та Обслуговуючим кооперативом “Житлово-будівельний кооператив “Співучій фонтан на Фонтанській дорозі 30-32», відповідно до якої, як з'ясовано судом, сторонам узгоджено заміну сторони виконавця послуг за Договором доручення №56 від 01.11.2013р. (а.с. 13, т.1).
Також матеріали справи містять Протокол №1 віл 01.09.2016р. узгодження договірної ціни до доповнення №1 від 17.11.2014р. Договору №56 від 01.11.2013р. (зворотній аркуш 13, т.1).
За матеріалами справи судом вбачається, що відповідачем на адресу позивача було скеровано заяву вих. № 46 від 21.08.2020р. із вимогою підписання Акту виконаних робіт відповідно до Договору доручення №56 від 01.11.2013р., доповнення до нього від 17.11.2014р. та Акту від 17.11.2014р. (а.с. 16, т.1).
Матеріали справи містять список майна, переданого особам повіреного, у відповідності до Акту від 17.11.2014р., підтвердженого листом довірителя б/н від 10.11.2021р. (а.с. 16-18, т.1), а також Рішення засідання членів правління кооперативу Обслуговуючим кооперативом “Житлово-будівельний кооператив “Співучій фонтан на Фонтанській дорозі 30-32» від 24.10.2024 р., оформленого Протоколом №8 від 24.10.2024р. (а.с. 19-21, т.1).
З наявної в матеріалах справи вимоги-заяви від 04.02.2025р. вих. № 1, вбачається, що позивач звертався до відповідача із вимогою про погашення заборгованості. (а.с. 23, т.1).
Поряд з цим, суд зазначає, що матеріали справи не містять самого Договору доручення №56 від 01.11.2013р., до якого сторонами було укладено вищезазначену угоду та Протокол №1 від 01.09.2016р. та інших документів, на які посилався позивач, обґрунтовуючи заявлені ними позовні вимоги.
У зв'язку з наведеним, оцінюючи доводи позивача, покладені в основу позовних вимог, та досліджуючи наявні в матеріалах справи письмові докази, суд зазначає таке.
Мова, якій державою надано правовий статус обов'язкового засобу спілкування у публічних сферах суспільного життя, є державною (офіційною) мовою. Конституцією України статус державної мови надано українській мові (ч. 1 ст. 10).
У рішеннях Конституційного Суду України від 14.12.1999 №10-рп/99 та від 14.07.2021 № 1-р/2021 зазначено, що українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом.
Згідно із ч. 1 ст. 12 Закону України “Про судоустрій і статус судів», судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою.
Відповідно до ст. 14 Закону України “Про забезпечення функціонування української мови як державної», у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою. У судовому процесі може застосовуватися інша мова, ніж державна, у порядку, визначеному процесуальними кодексами України та Законом України “Про судоустрій і статус суддів». Суди ухвалюють рішення та оприлюднюють їх державною мовою у порядку, встановленому законом.
У п. 5.2 Рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 №8-рп/2008 зазначено, що державною мовою здійснюються ведення судового процесу, складання судових документів та інші процесуальні дії і відносини, що встановлюються між судом та іншими суб'єктами на всіх стадіях розгляду і вирішення адміністративних та цивільних справ.
Тобто, необхідність використання української мови, зокрема і в роботі судів, унормовано чинним законодавством.
За ч. 6 ст. 13 Закону України “Про забезпечення функціонування української мови як державної», органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної і комунальної форм власності беруть до розгляду документи, складені державною мовою, крім випадків, визначених законом.
Будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, мають визначення доказів (ст. 73 ГПК України).
Як встановлено ч. 1 ст. 91 ГПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч. 2 ст. 86 ГПК України).
За змістом статей 76, 77, 78 ГПК України, докази мають бути належними, допустимими та достовірними і кожний доказ суд оцінює окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Тож для здійснення оцінки письмових доказів суд повинен розуміти зміст таких документів, що дозволить виявити суперечливості, забезпечить узгодженість дій усіх учасників процесу та дотримання верховенства права.
Тобто процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, повинні бути викладені українською (державною), зрозумілою суду мовою.
При цьому, до письмових доказів, викладених іноземною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку ст. 79 Закону України “Про нотаріат».
Пунктом 2 гл. 8 р. ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5 (далі - Порядок № 296/5), визначено: якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими цим Порядком. Переклад має бути зроблений з усього тексту документа, що перекладається, і закінчуватися підписами. Під текстами оригіналу та перекладу вміщується підпис перекладача у разі здійснення перекладу перекладачем. Посвідчувальний напис викладається під текстами документа і перекладу з нього. Переклад, розміщений на окремому від оригіналу чи копії аркуші, прикріплюється до нього, прошнуровується і скріплюється підписом нотаріуса і його печаткою.
Отже, докази, не перекладені з іноземної мови на українську мову та не засвідчені належним чином в порядку ст. 79 Закону України “Про нотаріат», не є належними документами, оскільки вони не оформлені в установленому законом порядку.
Така позиція викладена в постановах КГС ВС від 12.03.2025 у справі №910/20940/21, від 03.03.2025 у справі №910/628/20.
Судом встановлено, що позивачем подано письмові докази, на які він посилався за текстом поданого позову та обґрунтовував заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості, однак, перекладу таких документів на державну мову матеріали справи не містять.
Більш того, в судовому засіданні 15.09.2025р., при дослідженні письмових доказів на відповідній стадії судового процесу, судом було повідомлено представника позивача про залишення без розгляду письмових доказів, з роз'ясненням про причини відсутності у суду повноважень приймати до уваги докази, які не є належними, оскільки складені іноземною мовою, отже, не оформлені в установленому законом порядку та зазначено які докази досліджується судом.
Таким чином, суд зазначає про позбавлення можливості стверджувати, що повне, об'єктивне та всебічне з'ясування обставин даної справи може відбутись на підставі достатніх та достовірних доказів, оскільки надавати оцінку доводам позивача на підставі доказів, складених іноземною мовою, не перекладених на державну мову і не засвідчених належним чином - є неправомірним в силу закону.
Суд позбавлений можливості оцінити такі документи як письмові докази у справі, зокрема, достовірно встановити їх зміст та подальші дії, які вчинені особами на підставі таких документу.
Суд наголошує, що невиконання відповідачем зобов'язань, що були визначені сторонами, шляхом укладання відповідних правочинів дійсно надає право на стягнення з нього відповідних сум, в разі підтвердження існування невиконаних зобов'язань і встановлення таких фактів судом, за результатом оцінки таких первісних документів, поряд з цим, позивачем у даній справі належними доказами не доведено обґрунтованість заявлених ним позовних вимог, не підтверджено належними та допустимими доказами доводи, що унеможливлює здійснення встановлення судом обставин справи та перевірку посилань позивача.
Тож, з'ясувавши, що надані позивачем документи, які визначені підставою позову, та покладені в основу заявлених позовних вимог, складені іноземною мовою, і позивач не надав засвідчений у встановленому законом порядку їх переклад державною мовою, як то і не обґрунтував об'єктивну неможливість надання перекладу документів українською мовою, суд визнає такі докази неналежними та недопустимими, що унеможливлює їх дослідження під час вирішення спору по суті.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Суд наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №911/2243/18, від 18.05.2021 у справі №916/2255/18, від 05.11.2019 у справі №915/641/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 26.02.2019 у справі №914/385/18 та від 05.02.2019 у справі №914/1131/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.
Суд констатує, що до матеріалів справи позивачем не надано доказів, які б дозволили би безпосередньо пов'язати заявлені до стягнення з відповідача грошові кошти у розмірі 3082000,00 грн. із настанням певних обставин, на які посилався позивач, ґрунтуючи заявлені позовні вимоги, оскільки, належними та допустимими доказами позивач не довів суду наявності обставин, з якими пов'язує підставу своїх позовних вимог до відповідача у даній справі.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Результатом процесу мотивування судового рішення є формування обґрунтованих висновків у справі та прийняття одного з встановлених процесуальним законом рішень (повне або часткове задоволення позову, відмова у задоволенні позову).
Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Обслуговуючого кооперативу “Житлово-будівельний кооператив “Співучий фонтан на Фонтанській дорозі 30-32» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Юридична фірма “Лекс Юр» про стягнення 3082000,00 грн. задоволенню не підлягають, оскільки не підтверджені належними доказами при зверненні позивача до суду.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 36984,00 грн. покладаються на позивача.
Суд зазначає, що надлишково сплачений судовий збір у розмірі 9246,00 грн. буде повернуто позивачу після подання до суду відповідного клопотання.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.У задоволенні позовних вимог Обслуговуючого кооперативу “Житлово-будівельний кооператив “Співучій фонтан на Фонтанській дорозі 30-32» - відмовити у повному обсязі.
2.Витрати по сплаті судового збору у розмірі 36984,00 грн. покладаються на позивача.
Повне рішення складено 22 вересня 2025 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.
Суддя Т.Г. Д'яченко