65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"22" вересня 2025 р.м. Одеса Справа № 915/859/25
За позовом: Квартирно-експтуатаційного відділу міста Миколаїв (54056, м. Миколаїв, просп. Миру, буд. 62-А, код ЄДРПОУ 08029523)
До відповідача: Фізичної особи-підприємця Маркевича Віктора Михайловича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення
Суддя Рога Н.В.
Секретар с/з Олефіренко О.О.
Представники сторін:
Від позивача: Федорова І.В. - в порядку самопредставництва;
Від відповідача: не з'явився.
В засіданні брали участь:
Від позивача: не з'явився;
Від відповідача: не з'явився.
Суть спору: Квартирно-експтуатаційний відділ міста Миколаїв (далі - КЕВ м. Миколаїв) звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Маркевича Віктора Михайловича (далі - ФОП Маркевич В.М.) про стягнення пені за прострочення виконання умов договору про закупівлю товару за державні кошти №2478 від 17.01.2025р. у розмірі 27 293 грн.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 09.06.2025р. передано позовну заяву з додатками (вх.№8444/25 від 03.06.2025) за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Господарського суду Одеської області.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.07.2025р. справу передано на розгляд судді Рога Н.В.
Ухвалою суду від 09.07.2025р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №916/859/25, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 31.07.2025р. Ухвалою суду від 31.07.2025р. відкладено судове засідання на 26.08.2025р.
28 серпня 2025р. від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, згідно якої КЕВ м. Миколаїв просить стягнути з ФОП Маркевич В.М. пеню за прострочення виконання умов договору про закупівлю товару за державні кошти №2478 від 17.01.2025р. у розмірі 21 455 грн.
Ухвалою суду від 26.08.2025р. відкладено судове засідання на 16.09.2025р. Ухвалою суду від 16.09.2025р. повідомлено сторін про оголошення перерви у судовому засіданні на 22.09.2025р.
Суд вважає за необхідне також зауважити, що ч. 4 ст.11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Закон України Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі «Kudla v. Poland» заява № 30210/96, пункт 30 рішення у справі «Vernillo v. France» заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі «Frydlender v. France» заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland» заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі «Capuano v. Italy» заява №9381/81 та ін.).
Зокрема, у пункті 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким «Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов'язків.
У ГПК України своєчасність розгляду справи означає дотримання встановлених процесуальним законом строків або дотримання «розумного строку», під яким розуміється встановлений судом строк, який передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Таким чином, у процесуальному законодавстві поняття «розумний строк» та «своєчасний розгляд» застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття «розумний строк» вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи.
При цьому, вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття «розумний строк».
Враховуючи викладене, матеріали справи, суд вважає, що у даному випадку справу було розглянуто у розумні строки.
Позивач - КЕВ м. Миколаїв, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить задовольнити їх з підстав, наведених у позовній заяві, відповіді на відзив, яка надійшла до суду 26.08.2025р.
Відповідач - ФОП Маркевич В.М., проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 08.08.2025р.
Позивач у справі зазначає, що 17.01.2025р. між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Миколаєва та ФОП Маркевич Віктором Михайловичем був укладений договір про закупівлю товару за державні кошти №2478 (далі - Договір).
Позивач повідомив, що Миколаївське квартирно-експлуатаційне управління було переформовано (перейменовано) у Квартирно-експлуатаційний відділ м.Миколаєва відповідно до Директиви від 01.11.2024 р. № Д-23/ДСК «Про проведення додаткових організаційних заходів у військових частинах (установах) Сил логістики Збройних Сил України в 2024-2025 роках», при цьому, код ЄДПРОУ, юридична адреса залишилися не змінними.
Згідно п.1.1. Договору Постачальник зобов'язується поставити Квартирно-експлуатаційному відділу м.Миколаєва, товар за ДК 021:2015-03410000-7-деревина (дрова твердих порід), який повинен відповідати показникам, визначеним пунктом 2.1. розділу II цього Договору.
На твердження позивача, обсяг постачання згідно Договору складав 1000 куб.м. (деревина), на загальну суму 2 450 000 грн.
Як зазначає позивач, згідно п. 5.1. Договору поставка товару здійснюється до 15.02.2025р., включно.
Позивач стверджує, що фактичний обсяг поставки станом на 15.02.2025р. склав менше повного обсягу, саме 200 куб.м. згідно видаткових накладних №405 від 12.02.2025р, №406 від 14.02.2025р. За видатковою накладною №408 від 19.02.2025р. було здійснено допоставку в кількості 6 куб.м. дров.
Як відмітив позивач, відповідно до п.3 Додаткової угоди №2 від 25.02.2025р. вартість поставленої частини на момент розірвання Договору становить 504 700 грн.
Згідно з п.5.1., 6.3.1Договору Постачальник зобов'язаний був здійснити поставку товару у встановлені строки та у повному обсязі.
Позивач також відмітив, що згідно розділу III Договору ціна на товар (товари) вказана у Специфікації і приймається сторонами в національній валюті України - гривні. В п.3.2 Договору зафіксована ціна даного Договору, яка складає 2 450 000 грн. без ПДВ. Договірні зобов'язання виникають в межах асигнувань, затверджених у встановленому порядку для Замовника.
Розділом IV Договору визначено порядок здійснення оплати, згідно якого розрахунки за фактично поставлений товар проводяться протягом 15 банківських днів (за умов надходження бюджетних коштів на рахунок Квартирно-експлуатаційного відділу м.Миколаєва за даним кодом видатків) з дати подання Постачальником Замовнику належним чином оформленого рахунку-фактури на поставлений товар, підписаного керівником та головним бухгалтером підприємства (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розписом, то про це зазначається у рахунку-фактурі).
Як зазначає позивач, оскільки постачальник ФОП Маркевич О.В. несвоєчасно і не в повному обсязі виконав умови Договору, 25.02.2025р. сторонами було підписано Додаткову угоду №2, якою Договір було розірвано через невиконання обов'язків відповідачем щодо постачання за ініціативою останнього, зафіксовано ціну договору 504 700 грн. та підтверджено, що розірвання не звільняє від відповідальності за штрафами та пенею.
Позивач, посилаючись на п. 7.1-7.3 Договору, нарахував відповідачу пеню за несвоєчасну та не в повному обсязі поставку товару, розмірі якої становить 21 455 грн., та просить стягнути її з відповідача.
В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 193, 230, 231 Господарського кодексу України, ст.ст.526,249,610,625 Цивільного кодексу України.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що ще до спливу строку дії Договору, з огляду на виникнення об'єктивних обставин (погодні умови та стан здоров'я), він неодноразово звертався до позивача з проханням продовжити строк поставки, однак, позивач відмовився укласти додаткову угоду про продовження строків або внести відповідні зміни до Договору, незважаючи на обґрунтовані звернення.
Відповідач зазначає, що не мав наміру ухилятися від виконання зобов'язання, а об'єктивні обставини, що склалися: постійні дощі та розмоклий ґрунт у період січень-лютий 2025 р., унеможливили вивезення деревини з лісу (джерело постачання - ДП «ГАЙСИНСЬКИЙ РАЙАГРОЛІС»), проходження реабілітації у зв'язку з інвалідністю III групи та тимчасова непрацездатність у сукупності унеможливили належне виконання умов Договору.
Відповідач також відмітив, що є одноосібним виконавцем зобов'язань, залучення третіх осіб не передбачене характером виконання.
Як стверджує відповідач, пеня у розмірі 0,1% нарахована без урахування повідомлень відповідача про об'єктивні обставини, відсутності шкоди, як такої, відсутності належного доказу спричиненої шкоди позивачу, відмови позивача змінити строки поставки попри неодноразові письмові звернення.
Крім того, на думку відповідача, нарахована пеня має надмірний характер у світлі обставин справи та є неспівмірною з діями сторін.
З огляду на зазначене вище, відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Розглянув матеріали справи, заслухав представника позивача, суд встановив, що 17 січня 2025р. між Миколаївським квартирно-експлуатаційним управлінням (нова назва - КЕВ м. Миколаїв) (Замовник), та ФОП Маркевич В.М. (Постачальник), відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.2022р. № 1178 «Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України “Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування» (далі - Особливості), з урахуванням принципів здійснення публічних закупівель, передбачених законодавством у сфері публічних закупівель, керуючись вимогами чинного законодавства України, було укладено Договір про закупівлю товару за державні кошти №2478, згідно з п. 1.1. якого Постачальник зобов'язується у 2025 році поставити Миколаївському квартирно-експлуатаційному управлінню товар за ДК 021:2015 - 03410000-7 - деревина (дрова твердих порід), який повинен відповідати показникам, визначеним пунктом 2.1 розділу II цього Договору, а Замовник забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни) і виключно за цінами згідно положень Договору. Платіжні зобов'язання Замовника виникають при наявності відповідного бюджетного призначення (бюджетного асигнування) на 2025 рік.
За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 762 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Таким чином, на підставі Договору про закупівлю товару за державні кошти №2478 від 17.01.2025р. між сторонами склалися правовідносини щодо купівлі-продажу товару.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Згідно специфікації (п. 1.2. Договору) найменування товару - деревина (дрова твердих порід), загальна кількість, яку необхідно постачити - 1000 м3, ціна за одиницю товару в грн з врахув. вант, робіт у місцях завантаження, трансп. витрат та складування (штабелювання) товару в місці поставки (без ПДВ) - 2 450 грн.
Відповідно до п. 3.1. Договору ціна на товар (товари) вказана у Специфікації і приймається сторонами в національній валюті України - гривні.
Сума даного Договору складає 2 450 000,00грн без ПДВ (п. 3.2. Договору).
У розділі 5 сторони погодили умови поставки товару.
Так, згідно з п. 5.1. Договору поставка товару здійснюється з дня підписання договору до 15.02.2025 року включно.
Місце поставки товару: паливний склад Миколаївського КЕУ. Доставка товару здійснюється Постачальником, або за його договорами визначеними Постачальником перевізниками (відправниками), до складу Замовника (п. 5.2. Договору).
Відповідно до п. 5.4. Договору товар (товари) приймається Замовником відповідно до Специфікації та товаросупровідних документів.
Разом з Товаром (товарами) Постачальник зобов'язаний надати Замовнику належним чином оформлені товаросупровідні документи: рахунок - фактуру Постачальника; видаткову накладну (п. 5.5. Договору).
Відповідно до п. 6.3. Договору Постачальник зобов'язаний: забезпечити поставку товару у строки, встановлені Договором (п. 6.3.1); забезпечити поставку товару, якість якого відповідає умовам, установленим розділом II Договору (п. 6.3.2).
Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Як вбачається із матеріалів справи, згідно видаткової накладної №405 від 12.02.2025р. ФОП Маркевич В.М. за Договором №2478 від 17.01.2025р. поставив КЕВ м. Миколаїв деревину (дрова твердих порід) у кількості 100 куб.м. на суму 245 000 грн.
Також, за видатковою накладною №406 від 14.02.2025р. ФОП Маркевич В.М. згідно Договору №2478 від 17.01.2025р. поставив КЕВ м. Миколаїв деревину (дрова твердих порід) у кількості 100 куб.м. на суму 245 000 грн.
Разом з тим, за видатковою накладною №408 від 19.02.2025р. було здійснено допоставку деревини (дрова твердих порід) у кількості 6 куб.м. на суму 14 700 грн.
Загальна кількість поставленої деревини склала 206 куб.м.
Статтею 525 Цивільного Кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із приписами ч. 1 ст. 526 Цивільного Кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного Кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У ст. 610 Цивільного Кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено відповідачем, ФОП Маркевич В.М. свої зобовязання за Договором щодо поставки товару виконав не в повному обсязі, у звязку із чим порушив умови п. 5.1. Договору.
Відповідно до п. 10.1 Договору №2478 від 17.01.2025р. цей договір набирає чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2025 року.
Разом з тим, згідно з п. 1 Додаткової угоди №2 від 25.02.2025р. до Договору про закупівлю товару за державні кошти №2478 сторони домовились вважати Договір розірваним з 25.02.2025р.
Крім того, в п. 3 Додаткової угоди №2 від 25.02.2025р. сторони зазначили, що ціна договору на момент його розірвання становить 504 700 грн.
Відповідно до п. 7.1. Договору №2478 від 17.01.2025р. у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність, передбачену Договором.
Згідно з п. 7.2. Договору №2478 від 17.01.2025р. у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівлі товарів за бюджетні кошти Постачальник сплачує Замовнику штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) у розмірах передбачених пунктом 7.3. Договору.
У відповідності до п. 7.3.2. Договору за порушення строків виконання умов договору з вини Постачальника, він сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка від вартості недопоставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів з Постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків від вартості недопоставленого товару.
Крім того, п. 5 Додаткової угоди №2 від 25.02.2025р. до Договору про закупівлю товару за державні кошти №2478 сторони погодили, що розірвання договору не звільняє Постачальника від сплати штрафних санкцій за невиконання зобовязань за Договором, допущених під час його дії.
Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Господарський суд зазначає, що сторонами не погоджувався інший термін щодо нарахування пені, а тому до спірних правовідносин застосовуються умови ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Разом з тим, беручи до уваги те, що Договір №2478 від 17.01.2025р. було розірвано, господарський суд вважає за необхідне зазначити, що договірні санкції підлягають нарахуванню за весь період прострочення, оскільки розірвання договору не означає припинення зобов'язання з поставки товару, а також не звільняє від відповідальності за порушення договору.
Частиною 4 ст. 631 Цивільного кодексу України закріплено, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Крім того, нарахування пені поза строком дії договору, також не суперечать приписам частини 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно якої нарахування штрафних санкцій припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, і зазначений строк (6 місяців) жодною нормою Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України не обмежується терміном дії договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.05.2018р. у справі №927/333/17.
У постанові від 09.04.2020р. у справі №910/4962/18 Верховний Суд дійшов висновку про те, що поряд з належним виконанням законодавство передбачає й інші підстави припинення зобов'язань (прощення боргу, неможливість виконання, припинення за домовленістю, передання відступного, зарахування). Однак чинне законодавство не передбачає такої підстави припинення зобов'язання як закінчення строку дії договору. Отже, зобов'язання, не виконане належним чином, продовжує існувати, незважаючи на закінчення строку дії договору.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Перевірив наданий позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що він є неправильний, у зв'язку з чим здійснив власний розрахунок та встановив, що стягненню з відповідача підлягає пеня у розмірі 19 497 грн 10 коп.
Таким чином, беручи до уваги те, що відповідачем свої зобовязання не було виконано суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Згідно частини третьої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі №910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі №917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі №902/761/18, від 04.12.2019р. у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010р. у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010р.) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно ст. ст. 123, 129 ГПК України.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд
1. Позовну заяву Квартирно-експтуатаційного відділу міста Миколаїв до Фізичної особи-підприємця Маркевича Віктора Михайловича про стягнення пені за прострочення виконання умов Договору про закупівлю товару за державні кошти №2478 від 17.01.2025р. у розмірі 21 455 грн - задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Маркевича Віктора Михайловича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пеню за прострочення виконання умов Договору про закупівлю товару за державні кошти №2478 від 17.01.2025р. у розмірі 19 497 грн 10 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422 грн 40 коп.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 22 вересня 2025 р.
Суддя Н.В. Рога