79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
10.09.2025 Справа № 914/56/25
Господарський суд Львівської області в складі судді Бортник О. Ю. за участі секретаря судового засідання Свистуна П.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом: Керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова Львівської області, м. Львів, в інтересах держави в особі позивача: Львівської міської ради, м. Львів,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Юр», м. Львів-Винники,
про звільнення земельної ділянки та скасування державної реєстрації права приватної власності на будівлю
За участі представників:
від прокуратури: Максимовська С.С. - прокурор,
від позивача: Коржевич У.Ф. - представник,
від відповідача: не з'явився.
Франківська окружна прокуратура м. Львова звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави в особі Львівської міської ради, в якому просить ухвалити рішення: Товариству з обмеженою відповідальністю «Юр» звільнити земельну ділянку площею 0,0126 га за адресою: місто Львів, вул. Кос-Анатольського, 2, шляхом демонтажу (знесення) будівлі магазину-кафе загальною площею 118, кв. м та прибудови до нього площею 8,4 кв. м; Скасувати державну реєстрацію права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Юр» на будівлю магазину-кафе загальною площею 118,3 кв. м, що знаходиться за адресою: місто Львів, вул. Кос-Анатольського, 2, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 29351546101), із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.
Стислий виклад позиції прокуратури та позивача.
Позовні вимоги мотивовані тим, що засновник відповідача, Хомич А.Р., набув право власності на будівлю магазину-кафе, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Кос-Анатольського, 2, на підставі додаткового рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 06.02.2013 р. № 447/248/13-ц.
Вказане додаткове рішення скасовано постановою Апеляційного суду Львівської області від 23.12.2013 р.
Між тим, ОСОБА_1 19.03.2013 р. здійснив державну реєстрацію права власності на будівлю, яке виникло на підставі згаданого додаткового рішення суду, а 24.05.2013 р. вніс це майно до статутного капіталу відповідача. Відповідач зареєстрував право власності на нього 28.05.2013 р.
Департаментом містобудування Львівської міської ради у 2023 та 2024 роках обстежено споруду за адресою: м. Львів, вул. Кос-Анатольського, 2.
У ході обстеження встановлено, що відповідач фактично використовує земельну ділянку комунальної власності орієнтовною площею 0,0126 га за наведеною вище адресою для обслуговування будівлі магазину-кафе загальною площею 118,3 кв. м та прибудови до неї орієнтовними розмірами 1,2 мх7 м (площею 8,4 кв. м) за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування про надання вказаної земельної ділянки в користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо земельної ділянки.
На думку прокуратури та позивача, вказаним порушуються права та інтереси законного власника земельної ділянки - позивача у справі.
Враховуючи, що будівлі магазину-кафе та прибудова до неї є об'єктами самочинного будівництва прокурор і позивач вважають, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню ст. 391 ЦК України, а вимога про зобов'язання відповідача звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу (знесення) цього майна не є нерозривно пов'язаною з його особою та не перешкоджає виконанню рішення суду у справі без участі ТзОВ «Юр», але за його рахунок.
Записи про право власності на самочинне будівництво у Державному реєстрі створюють для позивача перешкоди у реалізації ним прав власника земельної ділянки, тому прокуратура просить скасувати державну реєстрацію права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Юр» на будівлю магазину-кафе загальною площею 118,3 кв. м, що знаходиться за адресою: місто Львів, вул. Кос-Анатольського, 2, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 29351546101), із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.
Щодо права прокуратури представляти права та інтереси Львівської міської ради у справі, то прокуратура посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду у справах № 912/2385/18 та № 903/129/18 та ін.
З огляду на подання до суду негаторного позову в порядку ст. 391 ЦК України, прокуратура та позивач вважають, що строки позовної давності щодо їхніх вимог не спливли.
Відзив відповідача (том справи 1, а.с. 190-199).
Відповідач просить відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на те, що Львівська міська рада має достатньо можливостей для самостійного вжиття заходів для захисту своїх прав у випадку їх порушення.
Відповідач набув право власності на будівлю магазину-кафе площею 118,3 кв. м на підставі Акту прийому-передачі нерухомого майна до Статутного капіталу товариства від 24 травня 2013 р. На момент вчинення цього правочину Засновник товариства був власником майна на законних підставах, додаткове рішення суду набрало законної сили та не було скасоване.
Відповідач посилається на встановлену ч. 2 ст. 328 ЦК України презумпцію правомірності набуття ним права власності.
Львівською міською радою з 23 грудня 2023 р. (дата скасування Львівським апеляційним судом додаткового рішення) не вживалося заходів для здійснення повороту виконання рішення, чи інших дій, спрямованих на оскарження проведених реєстраційних дій, що свідчить про відсутність можливого порушення прав та законних інтересів позивача.
Відповідач вважає, що земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частини земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Земельна ділянка, якої стосується позов, не включена в кадастр, а отже, вона відсутня як об'єкт права власності, що виключає можливість її існування та порушення будь-ким прав на неї. Відсутність порушення прав та законних інтересів є самостійною і достатньою підставою для відмови у позові.
Об'єктом права власності відповідача є будівля магазину-кафе площею 118,3 кв. м, що спростовує твердження прокуратури і позивача про наявність «тимчасової споруди».
Відповідач посилається на те, що прокуратурою обрано неефективний спосіб захисту прав позивача в частині позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності. Відповідач стверджує, що задоволення вимоги про скасування державної реєстрації права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Юр» на будівлю магазину-кафе загальною площею 118,3 кв. м, що знаходиться за адресою: місто Львів, вул. Кос-Анатольського, 2, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 29351546101), із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи, не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.
Належним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.
Вказане є самостійною і достатньою підставою для відмови у позові.
Відповідач посилається на ст. 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України та Кривенький проти України і вважає, що позивач намагається незаконно позбавити його права власності на об'єкт нерухомого майна, який набуто на законних та не скасованих підставах (зареєстрований більше 10-ти років тому).
Відповідь на відзив Львівської обласної прокуратури (том справи 1, а.с. 210-221).
Прокуратура повідомляє, що на підставі Договору оренди землі № С-1937 від 30.03.2011 р. відповідач користувався земельною ділянкою у м. Львові на пр. Червоної Калини - вул. Кос-Анатольського з кадастровим номером 4610136800:06:001:0042 площею 0,0112 га для обслуговування малої архітектурної форми.
Відповідно до умов Договору оренди ця земельна ділянка була вільною від об'єктів нерухомого майна, інших об'єктів інфраструктури, будинків, будівель, споруд та інших об'єктів.
Умовою збереження об'єкта оренди визначено заборону самовільної забудови земельної ділянки.
Відповідно до додаткової угоди до Договору за № С-2796, договір укладено до 31.12.2014 р.
Львівський апеляційний господарський суд у своїй постанові від 09.09.2013 р. у справі № 914/215/13-г встановив, що Договір № С-1937 не пройшов державної реєстрації, є неукладеним, чинності не набрав і не породжує для сторін жодних прав та обов'язків.
Спірна земельна ділянка не вибувала з володіння позивача, він є володіючим власником, який прагне усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження майном. Для захисту від таких порушень, які не пов'язані із позбавленням володіння, застосовується ст. 391 ЦК України. До позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути поданий позивачем доти, доки існує відповідне правопорушення.
Статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантується захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність.
Позов прокуратурою заявлено з легітимною метою здійснення контролю за використанням комунальної земельної ділянки відповідно до інтересів суспільства.
На підставі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не підлягає захисту право власності на майно, яке є самочинно збудованим на земельній ділянці, що не надавалась для цієї мети, оскільки його набуття є незаконним та не відповідає суспільному інтересу.
Усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, скасування незаконно здійсненої державної реєстрації речового права на тимчасову споруду, переслідує легітимну мету здійснення контролю за використанням комунальної земельної ділянки відповідно до загальних інтересів усього суспільства.
Прокуратура стверджує, що об'єкти, які вона просить демонтувати, збудовані за відсутності дозволу на виконання будівельних робіт та належно виділеної відповідачу для цієї мети земельної ділянки.
Опрацюванням відкритих даних земельного кадастру України за вищевказаною адресою не виявлено сформованих земельних ділянок, які передано у власність чи користування фізичним чи юридичним особам.
Згідно з інформацією Управління земельних ресурсів Департаменту природних ресурсів, будівництва та розвитку громад Львівської міської ради земельна ділянка на вул. Кос-Анатольського, 2, у м. Львові належить до земель комунальної власності Львівської міської ради.
Прокуратура посилається на норми ст. 376 ЦК України та ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності», якими надано визначення самочинному будівництву та встановлено, що експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.
Прокуратура посилається на те, що згідно з листом Інспекції державного будівельного контролю від 08.10.2024 р., у реєстрі будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва інформація про видачу дозвільних документів на виконання будівельних робіт за вищевказаною адресою відсутня.
Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Львівської міської ради та Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради надало інформацію, що жодних рішень про присвоєння адреси об'єкту нерухомого майна загальною площею 118,3 кв. м по вул. Кос-Анатольського, 2, у м. Львові не приймалось.
У відповідача відсутнє належним чином оформлене право користування земельною ділянкою на вул. Кос-Анатольського, 2, у м. Львові, що підтверджується додатково і листами Управління земельних ресурсів Департаменту природних ресурсів, будівництва та розвитку громад Львівської міської ради № 2403-вих-152891 від 25.10.2024 р. та № 2403-вих-184753 від 26.12.2024 р.
Прокуратура вважає, що нею обрано встановлений законом, а саме: ст. 152 ЗК України, спосіб захисту порушеного права позивача.
Щодо позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності, то прокуратура стверджує, що спірні записи у Державному реєстрі створюють для позивача перешкоди у реалізації ним прав власника спірної земельної ділянки, зокрема відчуження або передачі у користування земельної ділянки іншим особам в силу приписів ст. 377 ЦК України.
Додаткові пояснення позивача (том справи 1, а.с. 247-256, том 2, а.с. 1-4)).
Позивач повідомляє, що відповідач користувався земельною ділянкою з кадастровим номером 4610136800:06:001:0042, яка знаходилась на пр. Червоної Калини - вул. Кос-Анатольського у м. Львові, на підставі договору оренди землі № С-1937. Згідно з п.п. 1-4 та п. 17 цього договору на земельній ділянці відсутні об'єкти нерухомого майна, інші об'єкти інфраструктури, будинки, будівлі, споруди та інші об'єкти. Сторони Договору погодили, що самовільна забудова земельної ділянки забороняється.
Договір оренди закінчився 30.12.2014 р. і не продовжувався.
Львівський апеляційний господарський суд у своїй постанові від 09.09.2013 р. у справі № 914/215/13-г встановив, що Договір № С-1937 не пройшов державної реєстрації, є неукладеним, чинності не набрав і не породжує для сторін жодних прав та обов'язків.
Станом на 26.12.2024 р. Львівська міська рада не приймала жодних рішень про передачу відповідачу у власність або у користування спірної земельної ділянки. Містобудівні умови та обмеження для проектування та розміщення спірного майна не надавались.
Земельна ділянка, на якій знаходиться спірне майно частково розташована в межах червоних ліній проспекту Червоної Калини.
Рішення про присвоєння адреси спірному об'єкту нерухомого майна площею 118,3 кв. м не приймалося.
Позивач вважає, що в силу Закону (ст.ст. 13, 142-145 Конституції України, ст. ст. 80, 83, 96, 116, 123, 124, 141, 143 ЗК України, ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні») він є власником спірної земельної ділянки.
Позивач як на підставу позовних вимог посилається також на норми ст.ст. 375, 376, 391 ЦК України, ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність», ст.ст. 26, 39 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності», ст.ст. 14, 26, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» .
Заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності від 29.04.2025 р. (том справи 2, а.с. 18-20) мотивована тим, що саме Управління державної реєстрації Львівської міської ради здійснювало державну реєстрацію права приватної власності 19.03.2013 р. та 28.05.2013 р. Позивач більше десяти років не вчиняв дій з оскарження такої державної реєстрації.
Позивачу було відомо про існування рішення суду, на підставі якого набув право власності попередній власник нерухомого майна.
Після ухвалення такого рішення Львівська міська рада не вживала заходів для здійснення повороту виконання рішення чи інших дій, спрямованих на оскарження проведених реєстраційних дій.
Додаткові пояснення відповідача (том справи 2, а.с. 25-28).
Відповідач вважає, що спірна земельна ділянка не сформована як об'єкт цивільних прав та обов'язків. Вказане спростовує доводи прокуратури та позивача про створення відповідачем перешкод у користуванні цією ділянкою, оскільки у позивача не виникли жодні права на неї.
Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду заяву Керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова Львівської області, м. Львів, про забезпечення позову у справі №914/56/25 від 07.01.2025 р. (вх. № 61/25 від 07.01.2025 р.) задоволено. Накладено арешт на будівлю магазину-кафе, загальною площею 118,3 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Кос-Анатольського, 2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 29351546101).
Строк підготовчого провадження у справі продовжувався та в підготовчому судовому засіданні судом оголошувались перерви з підстав, зазначених в наявних у матеріалах справи ухвалах суду, в тому числі протокольних.
Ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу № 914/56/25 до судового розгляду по суті.
Судове засідання з розгляду справи по суті призначалось та в судових засіданнях судом оголошувались перерви з підстав, зазначених в наявних у матеріалах справи ухвалах суду, в тому числі протокольних.
Мотивувальна частина рішення.
Враховуючи зміст позовної заяви, характер спірних правовідносин у справі, до переліку обставин, які є предметом доказування, належить доказування існування обставин, котрі свідчать про те, що розташоване на земельній ділянці комунальної власності спірне майно відповідача є перешкодою у здійсненні права власності територіальної громади міста Львова на неї, яке не пов'язане з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
Крім цього, до предмета доказування належить доказування факту спливу позовної давності.
До предмета доказування учасника справи, який має у справі протилежний процесуальний інтерес, належить доказування існування обставин, які спростовують наведені вище аргументи сторін.
Вичерпний перелік доказів, якими прокурор та відповідачі підтверджують наявність обставин, що належать до предмета доказування у справі, зазначено ними в додатках до позовної заяви, відзиву, відповіді на відзив, заяв та пояснень.
Беручи до уваги характер спірних правовідносин, вірогідність наявних у матеріалах справи та перевірених судом доказів, застосовуючи викладені нижче норми права та вважаючи встановленими наведені нижче обставини, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Наявними у матеріалах справи копією Договору оренди землі від 30 березня 2011 р. з додатками та додатковою угодою, Актом приймання-передачі об'єкта оренди від 30.03.2011 р. (том справи 1, а.с. 66-74) підтверджується, що позивач передав відповідачу земельну ділянку площею 0,0112 га, яка знаходиться за адресою: м. Львів, пр. Червоної Калини-вул. Кос-Анатольського, в оренду 03.03.2011 р.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09 вересня 2013 р. у справі № 914/215/13-г (том справи 1, а.с. 74-78), яка набрала законної сили, встановлено, що Договір оренди землі від 30 березня 2011 р., який укладено між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юр», не пройшов державної реєстрації, а відтак є неукладеним та не породжує для сторін жодних прав та обов'язків.
В силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України вказані обставини не доказуються при розгляді справи № 914/ 56/25.
Додатковим рішення від 06.02.2013 р. у справі № 447/248/13-ц, рішенням Апеляційного суду Львівської області від 23 грудня 2013 р. у справі № 447/248/13-ц, Технічним паспортом на будівлю магазину-кафе за адресою: м. Львів, вул. Кос-Анатольського, 2, Витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності номер 1696126, рішенням засновника відповідача, а саме Хомича Андрія Романовича від 24 травня 2013 р. та актом приймання-передачі від 24 травня 2013 р. (том справи 1, а.с. 79-97) підтверджується таке.
Право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно (будівлю магазину-кафе за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 118,3 кв. м) виникло на підставі Додаткового рішення у справі № 447/248/13-ц від 06.02.2013 р.
Державна реєстрація права власності Хомича А.Р. на згадане майно відбулась 19.03.2013 р.
Львівська міська рада подала апеляційну скаргу на додаткове рішення та 23.12.2013 р. рішенням Апеляційного суду Львівської області у справі № 447/248/13-ц згадане Додаткове рішення суду від 06.02.2013 р. скасовано.
Суд апеляційної інстанції у своєму рішенні від 23 грудня 2013 встановив, що будівля магазину-кафе у встановленому законом порядку не введена в експлуатацію, правовстановлюючі документи на приміщення та земельні ділянки під ними не надані, власника земельної ділянки в м. Львові - Львівську міську раду, а також інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області не залучено судом першої інстанції до участі у справі.
Між тим, ОСОБА_1 , як засновник Товариства з обмеженою відповідальністю «Юр», вніс 24 травня 2013 р. у статутний капітал товариства будівлю магазину-кафе загальною площею 118,3 кв. м, яка розташоване по АДРЕСА_1 .
Право власності відповідача на вказане майно зареєстровано 28.05.2013 р., що підтверджується інформаційною довідкою номер 406032812 від 29.11.2024 р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (том справи 1, а.с. 137-138).
Інформацією, яку надано на запити Франківської окружної прокуратури та Львівської міської ради підтверджується, що Львівською міською радою станом 25.10.2024 р. не приймались рішення про передачу у власність чи надання в користування земельної ділянки для обслуговування будівлі магазину-кафе загальною площею 118,3 кв. м. на вул. Кос-Анатольського, 2, проекти відповідних ухвал та технічна документація не готувались (листи № 2403-вих-152891, та № 2403-вих-184753, № 4-2401-15772 від 23.11.2023 р., № 4-2403-17173 від 21.12.2023 р., том справи 1, а.с. 100-103, 143, 145), документи, що дають право на виконання будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, дозвільні документи щодо магазину-кафе загальною площею 118,3 кв. м відсутні (лист № 0006-вих-143036 від 08.10.2024 р., том справи 1, а.с. 109, лист № 4-0006-15964 від 28.11.2023 р., том справи 1, а.с. 144).
Згідно з листом Департаменту архітектури та просторового розвитку Львівської міської ради від 04.10.2024 р. № 39-вих-141620 (том справи 1, а.с. 106-108), відповідно до Генерального плану міста Львова, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 30.09.2010 р. № 3924, земельна ділянка, на якій розташоване спірне майно відповідача, знаходиться в межах зони багатоповерхової житлової забудови та частково в межах функціональної зони транспортної інфраструктури (в межах червоних ліній проспекту Червоної Калини).
Листом за № 2902-вих-137602 від 27.09.2024 р. (том справи 1, а.с. 112) Управління державної реєстрації Львівської міської ради підтверджується, що рішення про присвоєння адреси об'єкту нерухомого майна загальною площею 118,3 кв. м по вул. Кос-Анатольського, 2, у м. Львові не приймалось. Інформацію аналогічного змісту надано Сихівською районною адміністрацією (лист № 34-вих-142330 від 07.10.2024 р., том справи 1, а.с. 116).
Актом № 70 обстеження тимчасової споруди від 23 травня 2023 р. (том справи 1, а.с. 117-121) та Актом обстеження земельної ділянки № 258 від 10 жовтня 2024 р. (том справи 1, а.с. 126-135) підтверджується той факт, що на тимчасову споруду, заклад громадського харчування, площею 118 кв. м, прибудова 8,4 кв. м, зареєстровано право власності як на об'єкт нерухомого майна по вул. Кос-Анатольського, 2, у м. Львові, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 29351546101.
Актом обстеження земельної ділянки № 259 від 10 жовтня 2024 р. (том справи 1, а.с. 126-136) підтверджується той факт, що земельна ділянка комунальної власності, площею 0,0126 га, яка розташована на вул. Кос-Анатольського, 2, у м. Львові, фактично використовується відповідачем для обслуговування розташованих на ній тимчасової споруди орієнтовного розміру 118 м кв. та прибудови до неї, орієнтовної площі 8,4 кв. м за відсутності рішення органу місцевого самоврядування про надання вказаної земельної ділянки у користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки.
Наведені вище обставини, у їх сукупності, свідчать про те, що спірні об'єкти (будівля магазину-кафе загальною площею 118,3 кв. м та прибудови до нього площею 8,4 кв. м) є тимчасовими спорудами, які встановлено без законних на те підстав засновником відповідача та його кінцевим бенефіціарним власником, Хомичем А.Р., та відповідачем на не виділеній для цього земельній ділянці територіальної громади м. Львова.
Згодом Хомич А.Р. незаконно зареєстрував право власності на тимчасову споруду орієнтовною площею 118 кв. м як на об'єкт нерухомого майна площею 118,3 кв. м та вніс його до статутного капіталу відповідача, який зареєстрував за собою право власності на цю споруду як на нерухоме майно.
Прокурор звернувся до суду в інтересах позивача за захистом права комунальної власності на земельну ділянку, яка частково знаходиться у межах червоних ліній та яку самовільно зайняв і незаконно використовує відповідач шляхом розміщення на ній нежитлових приміщень.
При цьому, відповідач зареєстрував за собою право власності на будівлю магазину-кафе та не спростував доводів прокуратури і позивача про те, що прибудову до неї здійснив саме він.
Правовими нормами, які закріплено у статті 391 ЦК України, статтях 152, 212 ЗК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 7.27 постанови від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц виклала висновок про те, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Такий негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.
Враховуючи викладене, а також те, що нежитлові приміщення будівлі магазину-кафе загальною площею 118,3 кв. м та прибудова до нього площею 8,4 кв. м, що знаходяться на вул. Кос-Анатольського, 2, у м. Львові, є тимчасовими спорудами, які не відносяться до нерухомого майна, відповідач використовує спірну земельну ділянку позивача, на якій розміщено згадані споруди, без установлених законом підстав, до спірних правовідносин слід застосовувати норму статті 391 ЦК України в редакції, яка діяла на момент звернення прокуратури з позовом.
При цьому порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, визначено статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до частин першої - третьої якої за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
Позовна вимога про звільнення відповідачем самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу (знесення) будівлі та прибудови до неї не є нерозривно пов'язаною з його особою та не перешкоджає виконанню цього рішення без участі відповідача (але за рахунок його коштів) шляхом вжиття виконавцем заходів примусового виконання у разі його невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Юр» у добровільному порядку та/або вчинення перешкод у його виконанні.
Такі висновки суду відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, які викладено у її постанові від 18 вересня 2024 р. у справі № 914/1785/22.
Щодо аргументів відповідача про набуття права власності на будівлю магазину-кафе на законних підставах, то такі спростовуються постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09 вересня 2013 р. у справі № 914/215/13-г, рішенням Апеляційного суду Львівської області від 23 грудня 2013 р. у справі № 447/248/13, наведеною вище Інформацією, яку надано на запити Франківської окружної прокуратури та Львівської міської ради, та встановленими судом обставинами, відсутністю передбачених законом підстав для використання та зайняття відповідачем земельної ділянки територіальної громади м. Львова, відсутністю доказів введення закінченого будівництвом об'єкта нерухомого майна у експлуатацію, а також доказів того, що спірні споруди є нерухомим майном, а не тимчасовими спорудами.
Аргументів відповідача про те, що Львівська міська рада не є власником спірної земельної ділянки, оскільки цю ділянку не сформовано та не зареєстровано у Державному земельному кадастрі як об'єкт цивільних прав та обов'язків, то такі спростовуються рішенням Апеляційного суду Львівської області від 23 грудня 2013 р. у справі № 447/248/13. Суд апеляційної інстанції, зазначаючи про те, що до участі у справі суд першої інстанції не залучив власника земельної ділянки у м. Львові встановив, що таким власником є Львівська міська рада (том справи 1, а.с. 88).
Крім цього, із уведенням у дію 01.01.2002 р. нового ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності, про що зазначено у частині 2 статті 83 ЗК України.
Принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях ЗК України, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді. Тобто всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що із 01.01.2002 р. перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у ЗК України.
Беручи до уваги наведені положення і пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 5245-VI, позивач є власником спірної земельної ділянки, оскільки ця ділянка розташована в межах населеного пункту - м. Львова, а наведені відповідачем аргументи не впливають на обставини виникнення права комунальної власності на неї.
Правом власності на спірну земельну ділянку, розташовану в межах населеного пункту, міська рада наділена в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 у дію нового ЗК України.
Такий висновок суду відповідає висновкам Верховного Суду з аналогічного питання, які викладено у його постанові від 05.08.2022 р. у справі № 922/2060/20.
Щодо позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності, то відповідно до частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (надалі Закон № 1952-IV) встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру.
Згідно з частинами першою та четвертою статті 5 цього Закону у Державному реєстрі реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі. Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв'язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі.
Спірне приміщення площею 118,3 кв. м є тимчасовою спорудою, яка не відноситься до нерухомого майна. Львівська міськрада не надавала земельну ділянку у користування для будівництва об'єкта нерухомості засновнику відповідача. Відповідач не спростував той факт, що спірна будівля є тимчасовою спорудою, та не подав доказів, що вона належить до нерухомого майна. Відповідач не довів належними та допустимими доказами факту належного прийняття вказаної будівлі в експлуатацію, не надав дозволу на виконання будівельних робіт.
Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (постанови Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц).
Отже, посилання відповідача лише на обставину державної реєстрації майна як нерухомого в обґрунтування висновку про його юридичне та фактичне існування на спірній земельній ділянці є помилковим.
Разом із тим у практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (пункт 98 постанови від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (підпункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (підпункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (підпункт 6.13) та інші).
Отже, державна реєстрація права приватної власності відповідача на спірну будівлю магазину кафе-бару загальною площею 118,3 кв. м, як на нерухоме майно - це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття ним права власності на таке майно.
Відповідні записи в Державному реєстрі створюють для позивача перешкоди у реалізації ним прав власника спірних земельних ділянок, зокрема відчуження або передачі у користування цих земельних ділянок іншим особам, оскільки відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна, одночасно переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт.
Процедура внесення державним реєстратором відомостей до Державного реєстру регламентована Законом № 1952-IV. За загальним правилом, у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав чи їх обтяжень, державний реєстратор повинен керуватися нормами Закону № 1952-IV, чинними на момент вчинення ним дій на підставі такого судового рішення (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пункті 127 постанови від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).
Абзацами другим та четвертим частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV у чинній редакції передбачено, зокрема, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.
За змістом пункту 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV у чинній редакції державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що право власності позивача на земельну ділянку порушено незаконною реєстрацією права власності на нерухоме майно за відповідачем, з яким позивач не перебував у зобов'язальних відносинах, державний реєстратор на підставі судового рішення про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке набрало законної сили, проводить державну реєстрацію припинення права власності відповідача, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правомочності розпоряджатись своєю земельною ділянкою (схожі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18).
При цьому в силу положень абзацу першого частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV у чинній редакції, відомості про право власності відповідачів не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Натомість державний реєстратор вчиняє нову реєстраційну дію - внесення до Державного реєстру відомостей про припинення права власності відповідачів на нерухоме майно на підставі судового рішення (див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 132, 133 постанови від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).
У частині першій статті 14 Закону № 1952-IV зазначено, що розділ Державного реєстру та реєстраційна справа закриваються в разі: 1) знищення об'єкта нерухомого майна, об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості; 2) поділу, об'єднання об'єктів нерухомого майна або виділу частки з об'єкта нерухомого майна; 3) виключення об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості з проектної документації на будівництво у зв'язку із змінами проектної документації на будівництво; 4) скасування державної реєстрації земельної ділянки; 5) набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ; 6) визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання Міністерством юстиції України рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ, - у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Закритий розділ Державного реєстру та реєстраційна справа не підлягають поновленню.
Відповідно до частини сьомої статті 14 Закону № 1952-IV у разі ухвалення судом рішення про закриття розділу Державного реєстру у випадках, передбачених цією статтею, закриття відповідного розділу допускається виключно у разі, якщо таким судовим рішенням вирішується питання щодо набуття та/або припинення речових прав, обтяжень речових прав на об'єкт нерухомого майна, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості, щодо якого закривається розділ у Державному реєстрі.
Враховуючи, що державну реєстрацію права приватної власності відповідача на будівлю магазину-кафе, як на нерухоме майно, здійснено помилково, така державна реєстрація підлягає скасуванню із закриттям відповідного розділу Державного реєстру.
З огляду на те, що саме відповідач зареєстрував за собою право власності на спірний об'єкт саме він і є належним відповідачем у справі.
Такий висновок суду відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, які викладено у його постанові від 18.09.2024 р. у справі № 914/1785/22.
При вирішенні питання про застосування наслідків спливу строку позовної давності суд керується висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладено у її постанові від 18 вересня 2024 р. у справі № 914/1785/22.
За змістом статті 391 ЦК України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, які не пов'язані із позбавленням володіння (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).
Спірна земельна ділянки не вибувала з володіння позивача, позивач є володіючим власником, який прагне усунути перешкоди у здійсненні правомочності самостійно розпоряджатись своїм нерухомим майном, що виникли через дії засновника відповідача та самого відповідача, з якими він не перебуває у зобов'язальних відносинах.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладено в пункті 34 постанови від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред'явлений позивачем доти, доки існує відповідне правопорушення.
Схожі висновки, викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18, про те, що для ефективного захисту прав володіючого власника нерухомого майна, щодо якого до Державного реєстру незаконно внесено запис про право іпотеки іншої особи, з якою власник не перебував у зобов'язальних відносинах, має застосовуватись негаторний позов про усунення перешкод у здійсненні власником права розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України), з яким власник може звернутись, зокрема, шляхом пред'явлення вимоги про скасування державної реєстрації права іпотеки зазначеної особи.
За таких обставин позовні вимоги про скасування державної реєстрації права приватної власності на спірну будівлю площею 118,3 кв. м на вул. Кос-Анатольського, 2, у м. Львові та зобов'язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку є негаторним позовом. На підставі наведеного суд відхиляє аргумент відповідача про необхідність застосування наслідків спливу позовної давності.
Крім цього, у матеріалах справи немає та відповідачем суду не надані докази того, що позивач та прокуратура знали або могли знати до 23 травня 2023 р. (дата складання Акту № 70 обстеження тимчасової споруди) про наявність на спірній земельній ділянці прибудови площею 8,4 кв. м, а також про те, що Хомич А.Р. 24.05.2013 р. вніс у статутний капітал відповідача тимчасову споруду площею 118,3 кв. м та відповідач зареєстрував на неї своє право власності як на нерухоме майно.
Доводи відповідача про те, що державну реєстрацію здійснено Управлінням державної реєстрації Львівської міської ради спростовуються наявною у справі Інформаційною Довідкою номер 406032812 від 29.11.2024 р. (том справи 1, а.с. 137-138). Згідно з цією довідкою право власності відповідача на спірне майно зареєстроване на підставі рішення державного реєстратора Львівського міського управління юстиції. Відомості внесено до реєстру Львівським міським управлінням юстиції.
Доводи відповідача про порушення його права на мирне володіння майном, необґрунтовані. Володіння майном, яке створене без законних на те підстав та з порушенням земельних прав територіальної громади міста не є мирним володінням. Особа, яка скаржиться на порушення свого права на власність, повинна насамперед довести, що таке право існувало («Пішторова проти Чеської Республіки» (Piљtorova v. the Czech Republic), 2004, § 38; «Дес Фоурс Вальдероде проти Чеської Республіки» (Des Fours Walderode v. the Czech Republic (ріш.), 2004; «Жигальов проти Росії» (Zhigalev v. Russia), 2006, § 131).
На підставі ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 236, 238, 240, 241, 242, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова Львівської області (79057, м. Львів, вул. Чупринки, 85, ідентифікаційний код 02910031) в інтересах держави в особі Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, 1, ідентифікаційний код 04055896) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юр» (79495, м. Львів-Винники, вул. Гната Хоткевича, 15, ідентифікаційний код 32126985) задовольнити повністю.
Товариству з обмеженою відповідальністю «Юр» (79495, м. Львів-Винники, вул. Гната Хоткевича, 15, ідентифікаційний код 32126985) звільнити земельну ділянку площею 0,0126 га за адресою: місто Львів, вул. Кос-Анатольського, 2 шляхом демонтажу (знесення) будівлі магазину-кафе загальною площею 118,3 кв.м. та прибудови до нього площею 8,4 кв.м.
Скасувати державну реєстрацію права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Юр» (ідентифікаційний код 32126985) на будівлю магазину-кафе загальною площею 118,3 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Кос-Анатольського, 2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна:29351546101), із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав та нерухоме майно та реєстраційної справи.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юр» (79495, м. Львів-Винники, вул. Гната Хоткевича, 15, ідентифікаційний код 32126985) на користь Львівської обласної прокуратури (79005, м. Львів, пр. Шевченка, 17/19, код ЄДРПОУ 02910031) 4844,80 грн. судового збору за розгляд судом позовної заяви та 1211,20 грн. судового збору за розгляд заяви про забезпечення позову.
Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.
2. Рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. На рішення Господарського суду може бути подано апеляційну скаргу безпосередньо до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.
Повне рішення складено 22.09.2025 р.
Суддя Бортник О.Ю.