ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.09.2025Справа № 910/7384/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження
за позовом Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради
до Державного акціонерного товариства «Будівельна компанія «Укрбуд»
про стягнення 179 774, 85 грн.
Без виклику представників сторін.
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із вказаною позовною заявою до відповідача про стягнення 179 774, 85 грн.
Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив. Вказану ухвалу суду відповідач отримав 07.10.2024, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.
11.07.2025 від Державного акціонерного товариства «Будівельна компанія «Укрбуд» надійшов відзив на позовну заяву.
15.07.2025 від Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради надійшла відповідь на відзив.
21.07.2025 від Державного акціонерного товариства «Будівельна компанія «Укрбуд» надійщли заперечення на відповідь на відзив.
28.07.2025 від Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради надійшли пояснення по справі.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
При цьому, оскільки до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
26.08.2015 року між Комунальним підприємством «Дніпроводоканал» Дніпропетровської міської ради (далі - Позивач) та Державним публічним акціонерним товариством «Будівельна компанія «Укрбуд» в подальшому змінено на Державне акціонерне товариство «Будівельна компанія «Укрбуд» (далі - Відповідач) було укладено Договір №13617 на надання послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення.
У відповідності до п. 2.1 Договору Позивач зобов'язався надавати послуги з водопостачання та водовідведення по об'єкту, розташованому за адресою - проспект Карла Маркса, буд. 57 в м. Дніпро, а Відповідач зобов'язувався оплачувати їх.
На виконання умов вказаного договору Позивачем в період з квітня 2024 р. по листопад 2024 р. та з лютого по квітень 2025 р. було надано Відповідачу послугу водопостачання та водовідведення на суму 167 079 грн. 06 коп.
Згідно до змісту пункту 4.8. Договору Відповідач зобов'язаний оплачувати спожиті послуги не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Позивач посилається на те, що Відповідачем вимоги законодавства та умов договору щодо оплати спожитих послуг в наведений вище період не виконувались, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за отримані послуги в розмірі 167 079 грн. 06 коп.
Позивачем, у якості доказів надання послуг водопостачання та водовідведення Відповідачу за договором надано дублікати актів - рахунків приймання наданих послуг згідно договору №13617.
В наданих актах рахунках вказано - номер договору, найменування послуги, об'єм послуг та нарахована сума до сплати. В роз'ясненні до актів також вказано адресу об'єкта,номер вводу та показання лічильника води.
Позивач посилається на те, що акти є належними доказами надання послуг з водопостачання та водовідведення незважаючи на те, що вони підписані лише самим Позивачем так як відповідно до умов укладеного договору, зокрема пунктів 4.4., 4.5. та 4.6. виходячи з даних звіту, наданого абонентом водоканалу (пункт 4.3. договору), а також актів обстежень, не пізніше останнього числа розрахункового місяця, водоканал визначає об'єм наданих послуг за розрахунковий місяць та розмір оплати послуг за цей розрахунковий місяць та надає абоненту два примірника акта-рахунку приймання наданих послуг, підписаних уповноваженою особою та скріплених печаткою водоканала. Абонент зобов'язаний самостійно отримувати від водоканалу два примірника актів-рахунків приймання наданих послуг. Не пізніше 15 числа місяця наступного за розрахунковим абонент повертає водоканалу один з двох примірників акту-рахунку приймання наданих послуг за розрахунковий місяць, підписаний уповноваженою особою та скріплений печаткою абонента, отримакний згідно з пунктом 4.4. договору. Якщо абонент має розбіжності щодо об'ємів наданих йому послуг, він зобов'язаний подати їх водоканалу у письмовій формі в строк, визначений в пункті 4.5. договору, і оплатити в порядку та строки, визначені в пункті 4.8. договору, той об'єм послуг, до якого абонент не має заперечень. Розбіжності щодо обсягів наданих послуг вирішуються сторонами в порядку, визначеному в пункті 9.3. договору. Неповернення актів-рахунків приймання наданих послуг або заперечень до них в строк та порядку згідно з пунктом 4.5. договору підтверджує визнання абонентом об'єм наданих йому послуг, розміру плати за них та прийняття їх в повному обсязі. У цьому випадку у подальшому їх перерахунок не проводиться.
Оскільки, Відповідач не повертав Позивачу підписані акти рахунки та/або заперечення до них то об'єм наданих Відповідачу послуг та розмір плати вважаються прийнятими ним у повному обсязі.
Крім того, в зв'язку з невиконанням Відповідачем зобов'язання щодо оплати отриманих послуг Позивачем здійснено нарахування інфляційних нарахувань в розмірі 8 326 грн. 56 коп. та 3 % річних на суму в розмірі 1 966 грн. 99 коп. а також пені на суму 2 402 грн. 24 коп.
Станом на дату звернення до суду із позовною заявою грошові кошти Відповідачем не сплачені, що і стало підставою для звернення до господарського суду з даним позовом.
Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частина 1 ст. 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір є обов'язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як встановлено судом, Відповідачем не було виконано обов'язок щодо своєчасної оплати за надані послуги внаслідок чого Позивачем нараховано грошові кошти.
За висновками суду, позовні вимоги в частині сплати позивачу 167 079, 06 грн. підлягають задоволенню. Доказів сплати цих коштів відповідачем на користь позивача матеріали справи не містять, контррозрахунку суми позовних вимог та не надано.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно з приписами статей 662, 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Відповідний висновок Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду викладено в постанові від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Перевіривши розрахунок позивача по інфляційним втратам та періоди по яким заявлено інфляційне нарахуванням з урахуванням зазначеної практики ВС про нарахування інфляційних втрат за повний місяць, Господарський суд міста Києва вважає, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню в заявленій сумі, а саме в розмірі 8 326, 56 грн. та 3 % річних в розмірі 1 966, 99 грн.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч. 1 ст. 26 ЗУ "Про житлово-комунальні послуги", у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за житлово-комунальні послуги.
Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.
Станом на момент виникнення спірних правовідносин діючим господарським законодавством обмежено нарахування пені більше ніж за півроку.
Перевіривши розрахунок позивача пені, Господарський суд міста Києва вважає, що вимога позивача про стягнення пені підлягає задоволенню в заявленій сумі.
Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Відповідно до ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст. 74 ГПК України, обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 73 ГПК України, встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору у відповідності до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1.Позовні вимоги задовольнити.
2.Стягнути з ДЕРЖАВНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «УКРБУД» (Україна, 02002, місто Київ, вул.Сверстюка Євгена, будинок 23, ідентифікаційний код 33298371) на користь КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ДНІПРОВОДОКАНАЛ» ДНІПРОВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (Україна, 49001, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул.Троїцька, будинок 21 А, ідентифікаційний код 03341305) заборгованість у розмірі 167 079 (сто шістдесят сім тисяч сімдесят дев'ять) грн. 06 коп., пеню у розмірі 2 402 (дві тисячі чотириста дві) грн. 24 коп., 3 % річних у розмірі 1 966 (одна тисяча шістсот дев'яносто дев'ять) грн. 99 коп., інфляційні втрати у розмірі 8 326 (вісім тисяч триста двадцять шість) грн. 56 коп. та 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00коп. судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.В. Алєєва