ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.09.2025Справа № 910/2997/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Рябокінь Є.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КГС ІНВЕСТ"
до Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю
про зобов'язання усунути перешкоди у користуванні майном, стягнення упущеної вигоди в сумі 375 900,00 грн
за участю представників
від позивача: Комірний О.О.,
від відповідача: Нечипоренко С. В.,
До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "КГС ІНВЕСТ" (далі - позивач, Товариство) з позовом до Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - відповідач, Фірма) про зобов'язання усунути перешкоди у користуванні майном та стягнення упущеної вигоди 375 900,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "КГС ІНВЕСТ" (надалі - позивач) є власником нежитлового приміщення № 25 площею 988,3 кв.м. по вул. Митрополита Андрея Шептицького, 4 в м. Києві, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 249621488, та нежитлового приміщення № 25а площею 841,8 кв.м. по вул. Митрополита Андрея Шептицького, 4 в м. Києві, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 249620138 (надалі -нежилі приміщення). Відповідно до технічних паспортів нежилих приміщень, нежитлова будівля по вул. Митрополита Андрея Шептицького, 4 в м. Києві, обладнана чотирма ліфтами (№№ 4135, 4136, 4137, 4138) загального користування.
Між позивачем та Фірмою "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю (надалі - відповідач) укладено договір № 547-ж/шепт4-19 про надання житлових послуг від 16.12.2019 (надалі - договір).
Як зазначає позивач, з жовтня 2024 року з невідомих останньому причин, відповідачем обмежено доступ представникам позивача та представникам орендарів належних позивачу нежитлових приміщень до ліфту за № 4136 (ліфтової кабіни) шляхом несанкціонованого втручання в обладнання механізму ліфту № 4136 та встановлення в ньому сторонньої системи контролю доступу для управління ліфтом № 4136, внаслідок чого можливість доступу на контрольовані поверхи мають тільки авторизовані особи.
Таким чином, в зв'язку з неналежним виконанням Фірмою "Т.М.М." - ТОВ обов'язку щодо утримання ліфтів (зокрема ліфту № 4136) у нежитловому будинку № 4 по вул. Митрополита Андрея Шептицького у м. Києві, шляхом незабезпечення безперешкодного доступу представникам ТОВ "КГС ІНВЕСТ" та представникам орендарів ТОВ "КГС ІНВЕСТ" до користування ліфтом № 4136, створенням перешкод для позивача в користуванні майном, що належить останньому на праві спільної сумісної власності, як співвласнику нежилих приміщень в нежитловому будинку № 4 по вул. Митрополита Андрея Шептицького у м. Києві (а саме ліфту № 4136), ігноруванням відповідачем вимог позивача щодо усунення порушень шляхом відновлення доступу для користування ліфтом № 4136, позивачу було завдано збитків в вигляді неотриманого доходу за договором у розмірі орендної плати в сумі 125 300,00 грн. за кожен місяць оренди.
Так, у позовній заяві позивач просить суд:
- зобов'язати відповідача усунути перешкоди у користуванні майном, що належить позивачу на праві спільної сумісної власності, як співвласнику нежилих приміщень в нежитловому будинку № 4 по вул. Митрополита Андрея Шептицького у м. Києві, надавши доступ до ліфту № 4136 в нежитловому будинку № 4 по вул. Митрополита Андрея Шептицького у м. Києві, шляхом демонтажу сторонньої системи контролю доступу для управління ліфтом № 4136 та відновлення роботи ліфту в звичайному режимі;
- стягнути з відповідача на користь позивача упущену вигоду в сумі 751 800,00 грн (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 03.06.2025).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2025 на підставі ст. 174 Господарського процесуального кодексу України позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "КГС ІНВЕСТ" було залишено без руху.
20.03.2025 через підсистему ЕСІТС "Електронний суд" від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, відповідно до якої позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 19.03.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 910/2997/25, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23.04.2025.
22.04.2025 через підсистему ЕСІТС "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про витребування доказів.
Протокольною ухвалою від 23.04.2025 суд встановив відповідачу строк для подачі відзиву на позовну заяву до та відклав підготовче засідання на 14.05.2025.
13.05.2025 через підсистему ЕСІТС "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про збільшення розміру позовних вимог, у якому останній просить збільшити розмір майнових позовних вимог на 250 600,00 грн за рахунок збільшення розміру упущеної вигоди.
13.05.2025 до канцелярії суду надійшло клопотання відповідача про оголошення перерви в судовому засіданні.
У підготовчому засіданні, 14.05.2025, представник позивача надав усні пояснення по суті поданих клопотань, підтримав клопотання про збільшення розміру позовних вимог та про витребування доказів у відповідача. Представник відповідача не з'явився.
Розглянувши матеріали клопотань та заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання позивача про збільшення розміру позовних вимог та часткового задоволення клопотання позивача про витребування доказів, про що була постановлена відповідна ухвала суду від 14.05.2025. Підготовче засідання було відкладене на 04.06.2025.
02.06.2025 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від Фірми надійшли документи на виконання ухвали суду від 14.05.2025.
Позивачем 03.06.2025 через систему «Електронний суд» до суду було подане клопотання про долучення додаткових пояснень та доказів до матеріалів справи. Також Товариством 03.06.2025 через систему «Електронний суд» було подане клопотання про збільшення розміру позовних вимог.
Фірмою 03.06.2025 до суду через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва було подане клопотання про поновлення строків та прийняття відзиву на позовну заяву, відзив на позовну заяву та клопотання про витребування доказів.
За наслідками підготовчого засідання 04.06.2025 судом була постановлена протокольна ухвала, якою прийнято заяву про збільшення розміру позовних вимог, поновлений строк для подачі відзиву, з урахуванням приписів статті 119 Господарського процесуального кодексу України, долучений відзив до матеріалів справи та відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів. Підготовче засідання було відкладене на 25.06.2025.
13.06.2025 позивачем до суду через систему «Електронний суд» була подана відповідь на відзив.
Відповідачем 19.06.2025 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва до суду був поданий відзив з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, клопотання про витребування доказів та клопотання про закриття провадження в справі, оскільки на переконання Фірми позов заявлений до неналежного відповідача.
У підготовчому засіданні 25.06.2025 судом було вирішено долучити відзив до матеріалів справи та відмовити в задоволенні клопотання про витребування доказів. Водночас, розглянувши клопотання Фірми про закриття провадження у справі, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, оскільки нормами процесуального закону не передбачено такої підстави закриття провадження у справі, як пред'явлення позову до неналежного відповідача. За наслідками підготовчого засідання 25.06.2025 суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті на 13.08.2025.
У судовому засіданні 13.08.2025 судом була оголошена перерва до 10.09.2025.
09.09.2025 позивачем через систему «Електронний суд» до суду було подане клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, яке було задоволено судом у судовому засіданні 10.09.2025.
Представник позивача у судовому засіданні 10.09.2025 просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позовній заяві, відповіді на відзив та письмових поясненнях.
У свою чергу представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позову, надавши пояснення, аналогічні тим, що викладені у відзиві на позов.
У судовому засіданні 10.09.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
Товариство з обмеженою відповідальністю «КГС ІНВЕСТ» є власником нежитлового приміщення № 25 площею 988,3 кв.м. по вулиці Митрополита Андрея Шептицького, 4 в місті Києві та нежитлового приміщення № 25а площею 841,8 кв.м. по вулиці Митрополита Андрея Шептицького, 4 в місті Києві. На підтвердження вказаних обставин позивачем до матеріалів справи були долучені копії витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 249621488 від 24.03.2021 та № 249620138 від 24.03.2021 відповідно.
16.12.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «КГС ІНВЕСТ», як споживачем, що є власником нежилих приміщень з № 1 по № 45, №№ І, ІІ, тераса 30% (групи приміщень № 25) (в літері А) по вулиці Митрополита Андрея Шептицького, будинок 4 у місті Києві, загальною площею 1831,6 кв.м., та Фірмою «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю, як виконавцем був укладений договір № 547-Ж/шепт4-19 про надання житлових послуг (далі - договір).
Згідно з пунктом 1 вказаного правочину предметом даного договору є забезпечення виконавцем надання житлових послуг згідно ст. 5 Закону України № 2189-УІІІ «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 р., (далі - закон та послуги) у нежитловому будинку № 4 по вул. Митрополита Андрея Шептицького у м. Києві, а споживачем - забезпечення своєчасної оплати таких послуг у строк та на умовах, що передбачені даним договором, додатками №1 та №2 та додаткової угоди до нього.
Пунктом 2 договору сторони погодили, що житлова послуга - послуга з управління полягає у забезпеченні належних умов перебування і задоволення господарсько-побутових потреб співвласників будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна будинку та його прибудинкової території і включає:
утримання спільного майна нежитлового будинку, зокрема прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньо будинкових систем (крім обслуговування внутрішньо будинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів, утримання озеленених територій, забезпечення захисту спільного сумісного майна тощо;
купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна нежитлового будинку;
поточний ремонт спільного майна нежитлового будинку.
Товариство зазначає, що відповідно до технічних паспортів нежилих приміщень, нежитлова будівля по вулиці Митрополита Андрея Шептицького, 4 в м. Києві, обладнана чотирма ліфтами (№№ 4135, 4136, 4137, 4138) загального користування.
Посилаючись на приписи статті 382 Цивільного кодексу України, позивач стверджує, що обладнання ліфтів за №№ 4135, 4136, 4137, 4138 та ліфтові шахти є спільною сумісною власністю співвласників нежитлових приміщень будівлі по вул. Митрополита Андрея Шептицького, 4 в м. Києві, в тому числі ТОВ «КГС ІНВЕСТ».
За твердженнями Товариства згідно з договором обладнання ліфтів за №№ 4135, 4136, 4137, 4138 та ліфтові шахти були ввірені Фірмі «Т.М.М.»- ТОВ для подальшого утримання та забезпечення захисту.
Разом з тим, з жовтня 2024 року з невідомих позивачу причин обмежено доступ представникам ТОВ «КГС ІНВЕСТ» та представникам орендарів належних ТОВ «КГС ІНВЕСТ» нежилих приміщень до ліфту за № 4136 (ліфтової кабіни) шляхом несанкціонованого втручання в обладнання механізмів ліфту № 4136 та встановлення в ньому сторонньої системи контролю доступу для управління ліфтом № 4136, внаслідок чого можливість доступу на контрольовані поверхи мають тільки авторизовані особи.
Товариство 17.10.2024 звернулось до відповідача із вимогою (вих.№ 150) про усунення порушень договору № 547-Ж/шепт4-19 про надання житлових послуг від 16.12.2019, в якій вимагало протягом п'яти робочих днів з дня отримання вимоги усунути порушення шляхом забезпечення надання безперешкодного доступу для користування ліфтом № 4136 в нежитловому будинку № 4 по вул. Митрополита Андрея Шептицького у м. Києві усім співвласникам та користувачам нежилих приміщень, а також надати повну та вичерпну інформацію щодо вжитих відповідачем заходів. З метою фіксації вказаних обставин позивачем було запропоновано направити уповноваженого представника Фірма «Т.М.М.» - ТОВ для перевірки якості (встановлення факту ненадання) послуг з утримання ліфтів та складання відповідного акту о 14:00 год. 22.10.2024.
22.10.2024 за адресою вул. Митрополита Андрея Шептицького буд. 4 у м. Києві було складено Акт-претензію про усунення порушень договору про надання житлових послуг, який підписано представником ТОВ «КГС ІНВЕСТ» та представниками орендарів нежитлових приміщень (Максюков Максим, Пікалова Людмила) в зв'язку з неявкою представника Фірма «Т.М.М.» - ТОВ. Вказаним актом зафіксовано факт відсутності доступу до ліфту № 4136 представникам ТОВ «КГС ІНВЕСТ», як власника, та представникам орендарів.
За твердженнями позивача у відповідь на вимогу від 17.10.2024 Фірма «Т.М.М.» - ТОВ скерувало лист № 20/11-2024 від 20.11.2024, в якому повідомило, що здійснило перерахунок і зменшило вартість послуг з технічного обслуговування ліфтів, диспетчеризації ліфтів, витрат електроенергії на роботу ліфтів, зменшивши вказані послуги на обслуговування 1 ліфта (згідно додатку 2 до листа «Перелік послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та їх вартість за адресою вул. Шептицького, буд.№4). До вказаного листа був доданий проект додаткової угоди № 1 від 01.10.2024 до договору. На переконання Товариства такими діями відповідача фактично підтверджений факт вибуття з володіння Фірма «Т.М.М.» - ТОВ ввіреного останньому співвласниками нежитлових приміщень спільного сумісного майна - обладнання ліфту № 4136.
Товариство в своєму позові зазначає, що 26.11.2024 ТОВ «КГС ІНВЕСТ» скеровано на адресу Фірма «Т.М.М.» - ТОВ претензію про невідповідність кількісних та якісних показників послуг за договором № 547-ж/шепт4-19 про надання житлових послуг від 16.12.2019, з повторною вимогою усунути порушення умов договору № 547-ж/шепт4-19 про надання житлових послуг від 16.12.2019 шляхом забезпечення надання безперешкодного доступу для користування ліфтом № 4136 в нежитловому будинку № 4 по вул. Митрополита Андрея Шептицького у м. Києві усім співвласникам та користувачам нежилих приміщень, яка залишена Фірмою «Т.М.М.» - ТОВ без відповіді та без задоволення. Копії вказаного звернення позивачем суду не представлено. Водночас, позивачем до матеріалів справи були долучені акти-претензії про усунення порушень договору про надання житлових послуг від 16.12.2024, від 17.12.2025, від 30.04.2025, від 15.05.2025.
Оскільки станом на дату подання даного позову (12.03.2025) Фірмою «Т.М.М.»-ТОВ вказані порушення не усунуто, а саме не забезпечено надання безперешкодного доступу для користування ліфтом № 4136 в нежитловому будинку № 4 по вул. Митрополита Андрея Шептицького у м. Києві представникам ТОВ «КГС ІНВЕСТ», як співвласнику нежилих приміщень, Товариство звернулось із даним позовом до суду з вимогами про зобов'язання відповідача усунути перешкоди у користуванні майном, що належить позивачу на праві спільної сумісної власності, як співвласнику нежилих приміщень в нежитловому будинку, надавши доступ до ліфту № 4136 в нежитловому будинку № 4 по вул. Митрополита Андрея Шептицького у м. Києві, шляхом демонтажу сторонньої системи контролю доступу для управління ліфтом № 4136 та відновлення роботи ліфту в звичайному режимі
Крім вимоги про усунення перешкод у користуванні майном Товариством передано на розгляд суду вимогу про стягнення з відповідача упущену вигоду в сумі 751 800,00 грн.
Обґрунтовуючи вказану вимогу, Товариство зазначало, що основним видом діяльності ТОВ «КГС ІНВЕСТ» є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
У зв'язку з неналежним виконанням Фірма «Т.М.М.» - ТОВ обов'язку щодо утримання ліфтів (зокрема ліфту № 4136) у нежитловому будинку № 4 по вул. Митрополита Андрея Шептицького у м. Києві, шляхом незабезпечення безперешкодного доступу представникам ТОВ «КГС ІНВЕСТ» та представникам орендарів ТОВ «КГС ІНВЕСТ» до користування ліфтом № 4136, створенням перешкод для позивача в користуванні майном, що належить позивачу на праві спільної сумісної власності, як співвласнику нежилих приміщень в нежитловому будинку № 4 по вул. Митрополита Андрея Шептицького у м. Києві (а саме ліфту № 4136), ігноруванням Фірмою «Т.М.М.» - ТОВ вимог ТОВ «КГС ІНВЕСТ» щодо усунення порушень шляхом відновлення доступу для користування ліфтом № 4136, ТОВ «КГС ІНВЕСТ» було завдано збитків в вигляді неотриманого доходу за договором оренди №56 від 10.09.2024 у розмірі орендної плати в сумі 125300,00 грн за кожен місяць оренди.
Так, позивач зауважував, що 10.09.2024 між ТОВ «КГС ІНВЕСТ», з однієї сторони, та Фізичною особою-підприємцем Лепехою Русланом Івановичем, з іншої сторони, був укладений договір оренди №56 частини нежитлового приміщення 25а на 6 поверсі загальною площею 417,10 кв.м. (приміщення №30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 48 та тераса) у будинку № 4 по вул. Андрея Шептицького Митрополита у м. Києві (далі - договір оренди). Положеннями абзацу 4 пункту 1.1. договору оренди сторони визначили, що доступ орендаря та відвідувачів до об'єкту оренди забезпечується сходовою клітиною та двома ліфтами, план розміщення яких зображено на схемі, що є додатком до договору.
Як стверджує Товариство у зв'язку з тим, що на момент отримання оплати за договором оренди (29.11.2024), доступ до об'єкту оренду, з незалежних від ТОВ «КГС ІНВЕСТ» обставин, всупереч умовам договору оренди було забезпечено тільки сходовою клітиною та одним ліфтом, 02.12.2024 ТОВ «КГС ІНВЕСТ» було скеровано на адресу ФОП ЛЕПЕХА Р.І. лист з пропозицією внесення змін до договору оренди, разом з проектом відповідної додаткової угоди, відповідно до якої запропоновано пункт 1.1. договору оренди змінити та викласти в наступній редакції: « 1.1. Орендодавець передає, а Орендар приймає в тимчасове оплачуване користування частину нежитлового приміщення 25а на 6 поверсі загальною площею 417,10 кв.м. (приміщення № 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 48 та тераса) у будинку № 4 по вул. Андрея Шептицького Митрополита у м. Києві, та іменовану далі по тексту «Об'єкт оренди». Площа Об'єкту оренди не підлягатиме зменшенню за рахунок встановлених Орендарем стін, внутрішніх перегородок і перекриттів.
План розміщення Об'єкту оренди на поверсі зображений на схемі, що є додатком до Договору. Доступ Орендаря та Відвідувачів до Об'єкту оренди забезпечується сходовою клітиною та одним ліфтом, план розміщення яких зображено на схемі, що є додатком до Договору. Вартість Об'єкт а оренди складає 4 796 489,80 грн».
Листом від 03.12.2024 ФОП ЛЕПЕХА Р.І. повідомив ТОВ «КГС ІНВЕСТ» про відмову у внесенні запропонованих змін до договору оренди, оскільки один ліфт не забезпечить належного доступу до об'єкта оренди, а також керуючись пунктом 9.2. договору оренди заявив вимогу про розірвання договору оренди та повернення сплаченого авансу в розмірі 50 000,00 грн.
06.12.2024 між ТОВ «КГС ІНВЕСТ» та ФОП ЛЕПЕХА Р.І. укладено додаткову угоду № 1 до договору оренди про дострокове розірвання договору оренди з 06.12.2024, пунктом 2 якої також визначено обов'язок ТОВ «КГС ІНВЕСТ», як орендодавця протягом 3 (трьох) робочих днів з дати підписання даної додаткової угоди повернути орендарю грошові кошти в сумі 50000,00 грн. в т.ч. ПДВ 8333,33 грн., сплачені орендарем згідно з пунктом 5.2. договору оренди.
09.12.2024 ТОВ «КГС ІНВЕСТ» здійснено повернення ФОП Лепеха Р.І. авансу за оренду нежитлових приміщень у зв'язку із розірванням договору оренди №56 від 10.09.2024 у т.ч. ПДВ 20% 8333,33 грн.
Вищенаведені обставини стали підставою для пред'явлення вимоги про стягнення з відповідача упущеної вигоди, а саме неотриманого прибутку у розмірі 751 800,00 грн, який дорівнює сумі орендної плати за договором оренди за період з грудня 2024 року по травень 2025 року.
У свою чергу Фірма заперечувала проти заявлених позовних вимог та у відзивах на позов зазначила, що відповідно до Акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 10.10.2006 фірма «Т.М.М.» - ТОВ побудувала, являлася генеральним підрядником будівництва «Будинку техніки» в складі Громадського лівобережного центру за адресою вулиця Луначарського 4, на даний час вулиця Митрополита Андрея Шептицького, 4. Загальна площа будови 39111, 0 кв.м, в тому числі вбудовано-прибудованого паркінгу, магазинів, кафе, офісних приміщень, виставкових залів, кінотеатрів, філіалу банку. На підставі договору № 547-Ж/шепт4-19 про надання житлових послуг від 16.12.2019 на відповідача був покладений обов'язок утримання ліфтів, який виконаний ним належним чином. Відповідач зауважив, що 31.12.2024 на адресу фірма «Т.М.М.» - ТОВ надійшло звернення №156 про розірвання договору №547-ж/шепт4-19 про надання житлових послуг від 16.12.2019 та укладення нових договорів окремо за приміщеннями № 25 та № 25А. На переконання Фірми факт розірвання договору свідчить про відсутність підстав вимагати з боку позивача виконання будь-яких зобов'язань, у тому числі й відшкодування збитків (упущеної вигоди).
До того ж Фірмою суду були представлені докази відчуження ліфту (заводський №D2NA 4136 згідно паспорту реєстр. № 29534, виданого Територіальним управлінням Держнаглядохоронпраці по Київській області та по м. Києву Київської Державної Інспекції котлонагляду і підйомних споруд у 2005 році), а саме копія договору купівлі-продажу обладнання № 17-7/24 від 17.07.2024, укладений між Фірмою, як продавцем, та ТОВ «СИГНУМ», як покупцем, та копія акту прийому-передачі обладнання від 17.07.2024.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 06.04.2021 у справі № 925/642/19 та інших.
Згідно з частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 319 Цивільного кодексу України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Приписами статті 321 Цивільного кодексу України унормовано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до частини 1 статті 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).
Згідно з нормами статті 396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
З урахуванням наведених положень законодавства суд зазначає, що власник має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає йому користуватися і розпоряджатися своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №904/1270/22.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Такий спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника (титульного володільця), які не пов'язані з позбавленням його володіння майном. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №904/4267/22, від 13.09.2022 у справі №910/9727/21 та від 23.05.2023 у справі №916/743/20.
Відповідно до положень статті 391 Цивільного кодексу України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Отже, позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з негаторним позовом, зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26.03.2024 у справі №911/1375/22, від 13.09.2022 у справі №910/9727/21 та від 25.05.2021 у справі №910/91/20.
Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи та на заперечується сторонами, Товариство з обмеженою відповідальністю «КГС ІНВЕСТ» є власником нежитлового приміщення № 25 площею 988,3 кв.м. по вулиці Митрополита Андрея Шептицького, 4 в місті Києві та нежитлового приміщення № 25а площею 841,8 кв.м. по вулиці Митрополита Андрея Шептицького, 4 в місті Києві.
Судом встановлено, що будівля за адресою вулиця Митрополита Андрея Шептицького, 4 в місті Києві не є житловою, що також підтверджується наявною в матеріалах справи копією Акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 10.10.2006. Вказані обставини сторонами у межах розгляду справи не спростовані.
З огляду на вказане суд вважає помилковими твердження позивача про те, що у розумінні статті 382 Цивільного кодексу України, ТОВ «КГС ІНВЕСТ» є співвласником обладнання ліфтів за №№ 4135, 4136, 4137, 4138 та ліфтових шахт, як об'єктів спільної сумісної власності співвласників нежитлових приміщень будівлі по вул. Митрополита Андрея Шептицького, 4 в м. Києві.
Такий висновок суду ґрунтується на тому, що приписами частини 2 статті 382 Цивільного кодексу України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Отже норми вказаної статті регламентують статус майна, як спільного, саме в багатоквартирному будинку, яким спірний об'єкт за адресою вулиця Митрополита Андрея Шептицького, 4 в місті Києві не є.
Водночас, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно (стаття 355 Цивільного кодексу України).
За приписами частини 1 та 2 статті 368 Цивільного кодексу України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.
Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном (частина 1-3 статті 369 Цивільного кодексу України).
Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічні правові висновки містяться в постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Системно проаналізувавши наведене, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що Товариством належними та допустимими доказами не доведений факт наявності у нього, як єдиного власника чи співвласника права власності на ліфт № 4136 та ліфтової шахти, у нежитловій будівлі по вул. Митрополита Андрея Шептицького, 4 в м. Києві.
Беручи до уваги, що договір від 16.12.2019, укладений позивачем одноособово, без вказівки про укладення його Товариством від імені інших власників/орендарів нежитлових приміщень, суд дійшов обґрунтованого висновку про помилковість тверджень про наявність у позивача права спільної власності на спірний ліфт № 4136 та ліфтової шахти, у нежитловій будівлі по вул. Митрополита Андрея Шептицького, 4 в м. Києві.
До того ж, позивачем не було представлено суду доказів іншого речового права на ліфт № 4136 та ліфтової шахти, у нежитловій будівлі по вул. Митрополита Андрея Шептицького, 4 в м. Києві, регламентованого приписами статті 395 Цивільного кодексу України.
Верховний Суд також зазначає, що підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 904/4267/22, від 04.07.2023 у справі № 914/1770/21, від 07.06.2023 у справі № 904/1270/22 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17.
Як встановлено судом та засвідчено наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, копією Акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 10.10.2006, фірма «Т.М.М.» - ТОВ виступала генеральним підрядником будівництва «Будинку техніки» в складі Громадського лівобережного центру за адресою вулиця Луначарського 4, на даний час вулиця Митрополита Андрея Шептицького, 4 та виконала загально-будівельні, оздоблювальні та внутрішні спеціальні роботи. Замовником вказаного будівництва виступало Товариство винахідників та раціоналізаторів України.
З наявних у матеріалах справи копій паспортів ліфтів, у тому числі № 4136 (заводський №D2NA 4136 згідно паспорту реєстр. № 29534, виданого Територіальним управлінням Держнаглядохоронпраці по Київській області та по м. Києву Київської Державної Інспекції котлонагляду і підйомних споруд у 2005 році) вбачається, що постачальником ліфта вказане Закрите акціонерне товариство «ОТІС», монтажною організацією - ТОВ «СРБУ «Промліфт», яке в свою чергу значиться як субпідрядна організація з монтажу та наладки ліфтів в Акті державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 10.10.2006. Вказівки про власника ліфта у вказаних документах відсутня.
Водночас, як вказано судом вище, відповідачем до суду була надана копія договору купівлі-продажу обладнання № 17-7/24 від 17.07.2024, укладений між Фірмою, як продавцем, та ТОВ «СИГНУМ», як покупцем, про передачу у власність покупця ліфту (заводський №D2NA 4136 згідно паспорту реєстр. № 29534, виданого Територіальним управлінням Держнаглядохоронпраці по Київській області та по м. Києву Київської Державної Інспекції котлонагляду і підйомних споруд у 2005 році). Пунктом 1.2 вказаного договору купівлі продажу сторонами погоджено, що продавець гарантує, що обладнання належить йому на праві власності, не перебуває під арештом, заставою, наймом, іншими зобов'язаннями не обтяжена і не є предметом судового спору.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Оскільки матеріали справи не містять доказів визнання недійсним договору купівлі-продажу обладнання № 17-7/24 від 17.07.2024, суд поза розумним сумнівом дійшов висновку про те, що до 17.07.2024 Фірма розпоряджалось ліфтом № 4136 та ліфтовою шахтою у нежитловій будівлі по вул. Митрополита Андрея Шептицького, 4 в м. Києві, як об'єктом речового права. При цьому таке розпорядження ліфтом № 4136 та ліфтовою шахтою на переконання суду помилково вважати триваючим протиправним користуванням.
Крім того, відповідно до наявної в матеріалах справи копії договору №12ТО/23 на виконання робіт по технічному обслуговуванню ліфтів від 22.11.2023, укладеного між ТОВ «МАЙСТЕРЛІФТ» та відповідачем, на замовлення Фірми здійснювались роботи по технічному обслуговуванню 72-х ліфтів (у тому числі й в нежитловій будівлі по вул. Митрополита Андрея Шептицького 4 №4135, №4136, №4137 та №4138) відповідно до чинних в Україні норм та правил. Відповідно до наявної в матеріалах справи копії договору №13ТО/23 про надання послуг з технічного обслуговування диспетчерських систем від 22.11.2023, укладеного між ТОВ «МАЙСТЕРЛІФТ» та відповідачем, на замовлення Фірми здійснювалось Технічне обслуговування обладнання диспетчерських систем (у тому числі й в нежитловій будівлі по вул. Митрополита Андрея Шептицького 4 №4135, №4136, №4137 та №4138), якість яких забезпечує безперебійну та безпечну роботу диспетчерських систем відповідно до нормативних документів. На переконання суду факт укладення вказаних правочинів додатково засвідчує факт розпорядження ліфтом № 4136 та ліфтовою шахтою.
Одна з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову - відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов'язально-правових способів. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13.09.2022 у справі № 910/9727/21, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №522/1029/18.
Беручи до уваги, що між позивачем та відповідачем були наявні договірні обов'язки щодо утримання спірного ліфта № 4136 на підставі договору № 547-ж/шепт4-19 про надання житлових послуг від 16.12.2019, використання конструкції негаторного позову у даному випадку є безпідставним. Суд відзначає, що керуючись принципом диспозитивності господарського процесу, питання розірвання чи продовження дії договору № 547-ж/шепт4-19 про надання житлових послуг від 16.12.2019 не є предметом дослідження в межах даного позову.
Згідно із статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вказане, оскільки позивачем не доведений факт наявності права власності на спірний ліфт № 4136, не доведений факт протиправного користування вказаним ліфтом з боку відповідача, а судом встановлений факт наявності між сторонами договірних правовідносин станом на жовтень 2024 рік, суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні вимоги Товариства про зобов'язання відповідача усунути перешкоди у користуванні майном.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що у межах даного позову суд не досліджує якість, обсяг наданих послуг за договором № 547-ж/шепт4-19 про надання житлових послуг від 16.12.2019 та оплату таких послуг.
Щодо позовних вимог про стягнення упущеної вигоди в розмірі 751 800,00 грн суд зазначає наступне.
За загальними положеннями статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Судом врахований той факт, що 28.08.2025 Господарський кодекс України втратив чинність, водночас, відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Закріплений у наведеній нормі принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі (lex ad praeterian non valet) полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
З огляду на вказане, беручи до уваги, що спір між сторонами виник до 28.08.2025 та є не вирішеним станом на 10.09.2025, суд дійшов висновку про регламентування спірних правовідносин приписами Господарського кодексу України.
Приписами статті 224 Господарського кодексу України передбачено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 Господарського кодексу України).
Для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: порушення зобов'язання; збитки; причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; вина.
Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Як вказано судом вище, позивач визначив відповідача особою внаслідок дій якої Товариству були завдані збитки у розмірі не отриманого прибутку від здійснення своєї господарської діяльності, а саме передачі в оренду майна.
На переконання відповідача саме через відсутність доступу до ліфта № 4136 його орендар - ФОП Лепеха Р. І., з яким 10.09.2024 був укладений договір оренди №56, заявив вимогу про розірвання договору оренди та повернення сплаченого авансу в розмірі 50 000,00 грн у листі від 03.12.2024.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 33 Рішення від 27.10.1993 Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").
У пункті 26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Отже, при зверненні до суду з позовом про відшкодування збитків позивачем повинно бути доведено факт нанесення саме неправомірною діяльністю відповідача певної матеріальної шкоди позивачу та наявність причинно-наслідкового зв'язку між нанесеною шкодою та діяльністю відповідача. Натомість вина боржника у порушенні зобов'язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Так судом встановлено, що строк оренди за договором оренди №56 від 10.09.2024 визначений в пункті 3.2 вказаного правочину, а саме з моменту підписання акту прийому-передачі в орендне користування і до 10.09.2025. Матеріали справи не містять доказів підписання акту прийому-передачі в орендне користування ФОП Лепесі Р. І. частини нежитлового приміщення 25а на 6 поверсі загальною площею 417,10 кв.м. (приміщення № 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 48 та тераса) у будинку № 4 по вул. Андрея Шептицького Митрополита у м. Києві.
Беручи до уваги, що в даному випадку перебіг строку оренди визначається ретроактивно з дати підписання акта приймання-передачі майна за договором, суд дійшов обґрунтованого висновку, що між Товариством та ФОП Лепехою Р. І. до 03.12.2024 (дата вимоги про розірвання договору) не виникли орендні правовідносини. Суд відзначає, що обґрунтоване очікування позивача отримати прибуток від здійснення підприємницької діяльності прямо пов'язано із виникненням орендних правовідносин, а ризик підприємницької діяльності позивача не може бути покладений на відповідача.
При цьому, оскільки у межах даної справи судом не було встановлено факту протиправного користування Фірмою ліфтом № 4136, твердження про наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками є безпідставними та не підтвердженими.
Системно і повно проаналізувавши наведене, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявності всіх елементів складу господарського правопорушення, що унеможливлює покладення на відповідача обов'язку відшкодування збитків. Належних доказів, які в своїй сукупності дали суду підстави дійти протилежного висновку сторонами не представлено.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 236 ГПК України).
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
За таких обставин суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до приписів статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивачів.
Керуючись ст. ст. 129, 191, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складене 22.09.2025.
Суддя Л. Г. Пукшин