ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.09.2025Справа № 910/11697/25
Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., розглянувши заяву Київської міської ради про забезпечення позову у справі
За позовом Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквесто»
про усунення перешкод у користуванні майном шляхом зобов'язання знести самочинне будівництво
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
18.09.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Київської міської ради з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквесто» про усунення перешкод у користуванні майном шляхом зобов'язання знести самочинне будівництво.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що згідно з відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстр прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (реєстраційна справа №3038251080000) за Товариством з обмеженою відповідальністю «Аквесто» зареєстровано право приватної власності на нежитлову будівлю літ. Д, загальною площею 162,40 кв. м., по АДРЕСА_1 у Дніпровському районі міста Києва.
Гайдамачук Ірина Олександрівна звернулась до Дніпровського районного суду міста Києва з позовною заявою до ТОВ «Фірма Підзембуд-10» про виконання обов'язку в натурі та визнання права власності на об'єкти нерухомого майна.
ТОВ «Фірма Підзембуд-10» заявлено зустрічний позов про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна по вул. Сосюри 68 у Дніпровському районі м. Києва.
08.09.2010 рішенням Дніпровського районного суду міста Києва у справі №2-3918/10 вирішено, зокрема, визнати за ТОВ «Фірма Підзембуд-10» право власності на закінчену будівництвом нежитлову будівлю для мийки автомобілів площею 173,90 кв.м., розташовану по АДРЕСА_1 у Дніпровському районі м. Києва. Визнати за ТОВ «Фірма Підзембуд-10» право власності на незакінчену будівництвом нежитлову будівлю виробничо-складського призначення готовністю 42%, розташовану по АДРЕСА_1 у Дніпровському районі м. Києва.
Як вказує позивач, Київська міська рада як представницький орган територіальної громади міста Києва та власник земельної ділянки участі у справі не приймала. Однак суд вирішив, що даним судовим спором порушень прав інших осіб не встановлено. На підставі рішення суду право власності ТОВ «Фірма Підзембуд-10» було зареєстровано в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 25.11.2010, номер запису 9-з в книзі д.3з-204, витяг про державну реєстрацію прав №28132368 від 25.11.2010.
24.07.2012 між ТОВ «Фірма Підзембуд-10» та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу, який посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом 24.07.2012 за № 4090.
Згідно п.п. 1.1 Договору нерухоме майно, що відчужується за цим договором - нежитлова будівля літ. Д, загальною площею 162,40 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Відомості про земельну ділянку, на якій розміщено об'єкт нерухомого майна не вказані. Реєстрація права власності ОСОБА_1 підтверджується витягом про державну реєстрацію прав №35020045 від 01.08.2012.
30.10.2024 рішенням №1 установчих зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквесто» вирішено заснувати Товариство з обмеженою відповідальністю «Аквесто» та затвердити сформований статутний капітал, який був складений за рахунок майнового внеску - нежитлової будівлі літ. Д, загальною площею 162,40 кв.м., що розташована у АДРЕСА_1 , яка знаходиться на земельній ділянці площею 0,0409 га, кадастровий номер 8000000000:66:246:0030.
29.10.2024 ТОВ «Експертне бюро «Рідний Дім» виготовлено технічний паспорт №ТІ01:3057-3847-4868-0661 на замовлення ОСОБА_1 .
01.11.2024 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аквесто» підписано акт приймання-передачі вкладу до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквесто», який посвідчено та зареєстровано приватним нотаріусом 01.11.2024 за № 3434, 3435.
Реєстрація права приватної власності Товариством з обмеженою відповідальністю «Аквесто» підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав №402544529 від 06.11.2024 та інформаційною довідкою №441467611 від 29.08.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта.
04.09.2025 листом № 055-11958 Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив, що згідно з даними електронної бази документообігу Департаменту, даними Міської інформаційно-аналітичної системи забезпечення містобудівної діяльності «Містобудівний кадастр м. Києва» містобудівні умови та обмеження для проектування об'єктів будівництва за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:66:243:0030) не надавались.
У реєстрі адрес у місті Києві, який ведеться Департаментом згідно з Положенням про реєстр адрес у місті Києві, затвердженим рішенням Київської міської ради від 22.05.2013 №337/9394 «Про деякі питання ведення реєстрів адрес, вулиць та інших поіменованих об'єктів у місті Києві», відсутні відомості про документи щодо присвоєння об'єкту (об'єктам) будівництва, адреси АДРЕСА_1 .
05.09.2025 листом № 073-3113 Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив, що станом на час надання відповіді до Департаменту не надходили документи, передбачені Законом, Порядком виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №466 та Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №461 щодо отримання права на виконання підготовчих / будівельних робіт і прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта за адресою: АДРЕСА_1 у Дніпровському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:66:243:0030).
Відповідно, Департамент не видавав, не реєстрував документів, що дають право на виконання підготовчих / будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів за адресою: АДРЕСА_1 у Дніпровському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:66:243:0030).
05.09.2025 листом № 062/14-8359 Комунальне підприємство Київської міської Ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП КМР «КМ БТІ») повідомило, що Первинна реєстрація права власності на мийку автомобілів пл.173,90кв.м. була проведена за ТОВ «Фірма-Підзембуд-10» на підставі рішення Дніпровського райсуду м. Києва від 08.09.2010.
Далі право власності на нежитлову будівлю ( літ. Д) заг. пл. 162,4 кв. м. перейшло від ТОВ «Фірма-Підзембуд-10» та зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 24.07.2012.
Згідно з матеріалів інвентаризаційної справи за адресою АДРЕСА_1, КП КМР «КМ БТІ» в 2010 та 2012 році проводило технічну інвентаризацію нежитлової будівлі літ. «Д». За результатами проведеної технічної інвентаризації було встановлено, що загальна площа нежитлової будівлі літ. «Д» становить - 162,4 кв.м. Відповідно до листа Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.09.2025 № 062/06-13-4794 нежитлова будівля загальною площею 162,4 кв.м на АДРЕСА_1 літ. Д у Дніпровському районі м. Києва не належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва.
Однак, як вказує позивач, Київська міська рада жодних рішень щодо передачі земельної ділянки за адресом: АДРЕСА_1 у власність чи користування будь-яким юридичним чи фізичним особам не приймала (для будівництва/експлуатації нежитлової будівлі літ. «Д»).
Вказані обставини, за твердженням позивача, свідчать про вчинення відповідачем дій, які направлені на заволодіння земельною ділянкою у незаконний спосіб та поза межами встановленого законодавством України порядку набуття прав на землі комунальної власності. Київська міська рада вважає, що наявні правові підстави для усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об'єктів нерухомого майна та приведення земельної ділянки у придатний для використання стан.
За таких обставин позивач просить суд усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міськради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою місце розташування якої: місто Київ, Дніпровський район, АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:66:243:0030), шляхом зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквесто» знести об'єкт самочинного будівництва площею 162,40 кв.м., право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Рудюк М. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 06.11.2024, індексний номер: 75939251, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 3038251080000.
Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій заявник (позивач) просить суд забезпечити позов шляхом накладання арешту на нежитлову будівлю літ. Д загальною площею 162,40 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 3038251080000), що зареєстрована на праві власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Аквесто».
Заява про забезпечення позову обгрунтована тим, що можливість відповідача в будь-який момент розпорядитися об'єктом самочинного будівництва шляхом відчуження є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) може свідчити про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. За таких обставин, на думку Київської міської ради, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач. Зокрема, і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову можуть створити перешкоди його господарській діяльності.
Київська міська рада звернулась за захистом свого охоронюваного законом інтересу - повернення територіальній громаді земельної ділянки. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 Цивільного кодексу України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 Цивільного кодексу України). Київська міська рада вважає, що наявні правові підстави для вжиття заходів забезпечення позову з огляду на вказані обставини та надані докази. Вибуття предмету спору (земельної ділянки та нежитлової будівлі) з володіння відповідача призведе до неможливості задоволення позову через неналежність відповідача. Окрім цього, зміна власника нерухомого майна після прийняття відповідного рішення (у разі невжиття заходів забезпечення позову) у судовій справі може також унеможливити виконання майбутнього рішення суду у цій справі. Наразі наявний ризик здійснення нових правочинів з метою унеможливлення виконання майбутнього рішення суду.
Відповідно до частини 1 статті 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Згідно з положеннями частини 5 статті 140 Господарського процесуального кодексу України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
Положеннями частини 6 статті 140 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.
Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (боржника) або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача або особи, яка звернулась з відповідними вимогами у справі про банкрутство.
З аналізу положень статті 136 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що означеною нормою процесуального права передбачено можливість забезпечення позову не лише у разі, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити виконання рішення суду, а також у разі, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду і ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Тобто, за змістом частини 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України, у вирішенні питання щодо забезпечення позову слід також враховувати за захистом якого порушеного чи оспорюваного права або інтересу звернувся позивач, не обмежуючись лише неможливістю виконання рішення суду та позовними вимогами.
Частиною 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Системний аналіз положень частини 1 статті 136 і 137 Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені у частинах 2, 5, 6, 7 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
У вирішенні питання про забезпечення позову слід здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року в справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 року в справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Також судом враховано висновок, викладений у Рішенні Конституційного Суду України від 31.05.2011 року № 4-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 376 у взаємозв'язку зі статтями 151, 152, 153 Цивільного процесуального кодексу України, "з метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову" (абзац п'ятий пункту 4 мотивувальної частини).
Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Він віднесений до механізму захисту прав і свобод людини, зокрема в судовому порядку, і є гарантією їх захисту та відновлення, а отже, елементом правосуддя. Забезпечення позову стосується всіх стадій судового провадження (підготовка, призначення, розгляд справи, виконання рішення) і є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в господарському судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для особи рішення, оскільки надає можливість суду до ухвалення рішення в господарській справі вжити заходів до забезпечення реалізації позовних вимог.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
За результатами дослідження поданих заявником документів суд дійшов висновку про обґрунтованість тверджень останнього про те, що невжиття зазначеного ним заходу забезпечення позову може призвести до вибуття спірних приміщень з володіння відповідача, що зумовить неможливість задоволення позову через неналежність відповідача. Крім того, зміна власника цього нерухомого майна після прийняття відповідного рішення про задоволення вимог Київської міської ради у даній справі може унеможливити фактичне виконання майбутнього рішення суду в цій справі.
Суд також звертає увагу на те, що Київська міська рада звернулася до суду з немайновою позовною вимогою про усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом зобов'язання відповідача знести об'єкт самочинного будівництва, а відтак у даному випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявлених заходів забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім "право на суд", яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ у контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13.01.2011 року в справі "Кюблер проти Німеччини", заява № 32715/06). Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені "правом на суд".
Водночас під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про існування реальної загрози ефективному захисту та поновленню порушених чи оспорюваних прав чи інтересів заявника у разі задоволення позову без вжиття заходів забезпечення позову, а невжиття заходів забезпечення позову й подальші ймовірні дії відповідача з відчуження нерухомого майна унеможливлять ефективний захист порушеного права територіальної громади міста Києва без нових звернень до суду.
У той же час, обраний Київською міською радою спосіб забезпечення позову шляхом накладення арешту на об'єкт нерухомості, що стосується предмета даного позову, є розумним, обґрунтованим та адекватним, має логічний зв'язок з предметом позову та має наслідком лише збереження існуючого становища до набрання рішенням законної сили та протягом дев'яноста днів після цього (частина 7 статті 145 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому, вказаний захід забезпечення позову, за висновком суду, є співмірним із предметом позовних вимог, а накладення арешту на нерухоме майно є тимчасовим заходом, спрямований на підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу.
Так, арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.
Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» установлено, що державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовну презумпцію права власності такої особи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 року в справі №911/3594/17 (провадження № 12-234гс18)).
За таких обставин, вжиття заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на об'єкт нерухомості, тобто заборони на право розпоряджатися цим майном, у даному випадку спрямоване на те, щоб протягом судового розгляду спору по суті суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою та забезпечив протягом розгляду справи продовження існування стану, який є предметом спору.
Заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального та ефективного захисту прав позивача, у разі задоволення позовних вимог.
При вирішення питання щодо вжиття заходів забезпечення позову, судом оцінено, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти та дійшов висновку, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно буде мати наслідком збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.
На переконання суду, запропонований Київською міською радою захід забезпечення позову не призведе до порушення майнових прав відповідача та не вплине на його господарську діяльність.
Враховуючи наведене, суд наголошує, що запропонований заявником захід забезпечення позову в цій справі не є тотожним з позовними вимогами, є адекватним та ефективним, а також носить тимчасовий характер, не завдає шкоди та збитків іншим учасникам справи. Разом із тим, вжиття вказаних заявником заходів забезпечення позову спрямоване виключно на збереження існуючого становища та на ефективний захист порушених прав та інтересів Київської міської ради у разі задоволення позову.
Відповідно до статті 141 Господарського процесуального кодексу України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв'язку із забезпеченням позову.
З приводу зустрічного забезпечення, суд зазначає, що застосування означених заходів відповідно до частини 1 статті 141 Господарського процесуального кодексу України є правом, а не обов'язком суду, для реалізації якого, у даному випадку, у господарського суду достатні підстави відсутні.
Враховуючи відсутність доказів можливості завдання збитків заявленим Київською міською радою та задоволеним судом заходом забезпечення позову, з урахуванням законодавчо обґрунтованого характеру вжитого заходу, суд дійшов висновку про відсутність підстав вимагати від заявника зустрічного забезпечення.
Крім того, суд зазначає, що відповідач чи інші зацікавлені особи не позбавлені права та можливості звернутись до суду з окремим клопотанням про застосування заходів зустрічного забезпечення відповідно до статті 141 Господарського процесуального кодексу України.
З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку задовольнити подану Київською міською радою заяву про забезпечення позову у справі №910/4454/25.
Відповідно до ч. 1 ст. 144 Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Керуючись ст. 136, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України суд
1. Задовольнити заяву Київської міської ради про забезпечення позову у справі №910/11697/25.
2. Накласти арешт на нежитлову будівлю літ. Д, загальною площею 162,40 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 3038251080000), що зареєстрована на праві власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Аквесто» (02090, м. Київ, вул. Володимира Сосюри, буд. 68; ідентифікаційний код: 45814484).
3. Cтягувачем за даною ухвалою є Київська міська рада (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код: 22883141).
Боржником за даною ухвалою є Товариство з обмеженою відповідальністю «Аквесто» (02090, м. Київ, вул. Володимира Сосюри, буд. 68; ідентифікаційний код: 45814484).
4. Дана ухвала відповідно до ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» є виконавчим документом. Строк пред'явлення даної ували до виконання до 23.09.2028.
Згідно з ч. 1 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили негайно з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня її проголошення.
Суддя О.М. Спичак