ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.09.2025Справа № 910/6282/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Кирилюк Т.Ю., за участю секретаря судового засідання Шадури М.Ю., розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Твій Газзбут» та Медичного реабілітаційного центру «Пуща-Водиця» МВС України
про визнання недійсним договору та стягнення 672 494,09 грн.,
за участю представників:
прокуратури: Кубаєва В.В.
від позивача: Ільніцька Л.В.
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: Музиченко В.М.
Керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Твій Газзбут» та Медичного реабілітаційного центру «Пуща-Водиця» МВС України про визнання недійсним договору від 11.08.2023 № 60В200-2230-b про постачання електричної енергії та стягнення 672 494,09 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням чинного законодавства України про публічні закупівлі під час підписання спірного договору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 24.06.2025. Зобов'язано керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва подати до Господарського суду міста Києва наказ Київської міської прокуратури № 1456к у копії, виготовленій у належній якості та завіреній належним чином у строк до 10.06.2025.
До Господарського суду міста Києва 02.06.2025 від Шевченківської окружної прокуратури міста Києва надійшов супровідний лист про долучення наказу Київської міської прокуратури № 1456к до матеріалів справи.
Відповідачем-1 сформовано 23.06.2025 у системі «Електронний суд» відзив на позовну заяву із клопотанням про поновлення строку для подання відзиву та клопотання про зупинення провадження у справі.
Для реалізації сторонами своїх процесуальних прав судом оголошувалась перерва до 08.07.2025.
Прокурором 26.06.2025 сформовано у системі «Електронний суд» заперечення на клопотання відповідача-1 про зупинення провадження у справі та відповідь на відзив відповідача-1.
У підготовчому засіданні 08.07.2025 судом задоволено клопотання відповідача-1 про поновлення строку для подання відзиву та долучено відзив на позов до матеріалів справи. Також, судом розглянуто та відмовлено у задоволені клопотання відповідача-1 про зупинення провадження у справі, з огляду на його необґрунтованість.
Протокольною ухвалою від 08.07.2025 судом продовжено строк проведення підготовчого провадження та оголошено перерву до 12.08.2025.
Відповідач-2 сформував 22.07.2025 у системі «Електронний суд» клопотання про долучення доказів у справі.
Судом 12.08.2025 закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 09.09.2025.
У судове засідання 09.09.2025 представник відповідача-1 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, інших заяв та клопотань до суду не подав, про дату, час та місце проведення був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документу до електронного кабінету особи від 08.07.2025.
Судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
Медичним реабілітаційним центром «Пуща - Водиця» МВС України 23.07.2023 в електронній системі публічних закупівель «ProZorro» проведено закупівлю (запит (ціни) пропозицій) електричної енергії (ідентифікатор закупівлі UA-2023-07-27- 000784-a) за рахунок коштів Державного бюджету України.
Очікувана вартість предмета закупівлі становила 719 600,00 грн. Відповідно до реєстру отриманих тендерних пропозицій участь у вказаних відкритих торгах прийняли наступні суб'єкти господарювання: Товариство з обмеженою відповідальністю «Національна енергетична група» (код ЄДРПОУ 42828866), Товариство з обмеженою відповідальністю «Гарантована оптимізація енергетичних ресурсів» (код ЄРДПОУ 44618065), Товариство з обмеженою відповідальністю «Центренергозбут» (код ЄРДПОУ 43888596), Товариство з обмеженою відповідальністю «Тепла енергетична компанія» (код ЄРДПОУ 39624119), Товариство з обмеженою відповідальністю «Твій Газзбут» (код ЄРДПОУ 43965848), Товариство з обмеженою відповідальністю «Глобал Енерджі Солюшен» (код ЄРДПОУ 44823241), Товариство з обмеженою відповідальністю «Скай Софт» (код ЄРДПОУ 32654545), Товариство з обмеженою відповідальністю «СК Енерджі груп» (код ЄРДПОУ 43801489), Товариство з обмеженою відповідальністю «Овіс Трейд» (код ЄРДПОУ 34392042), Товариство з обмеженою відповідальністю «Енера Чернівців» (код ЄРДПОУ 41823846) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергетична компанія «Інсол» (код ЄРДПОУ 42834213).
Відповідача-1 визначено переможцем у процедурі закупівлі з ідентифікатором UA-2023-07-27-000784-a та прийнято рішення про намір укласти договір з останнім.
За результатами проведеної закупівлі, 11.08.2023 відповідачем-2 та відповідачем-1 укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № 60B200-2230-23-b, за умовами якого відповідач-1 зобов'язався продавати відповідачу-2 електричну енергію, а відповідач-2 - оплачувати її вартість.
Очікуваний обсяг постачання електричної енергії становить 140 000 кВт/год та може бути зменшено (пункти 2.5 та 2.6 договору).
Відповідно до пункту 5.2, ціна цього договору становить 694 400,00 грн. Ціна за одиницю товару становить 4,96 грн. (пункт 5.3 договору).
У подальшому, сторонами укладено додаткові угоди, якими внесено зміни до обсягів закупівлі та вартості товару.
Додатковою угодою від 27.12.2023 № b23-3/60B200-2230-23-b до договору передбачено, що обсяг закупівлі зменшено до 109 993,585 кВт/год та ціна договору становить 672 494,09 грн.
На виконання умов договору та додаткових угод, відповідачами підписано наступні акти прийому-передачі електроенергії: № ТГ383156707 від 11.10.2023 на загальну суму 65 575,10 грн., № ТГ383159471 від 16.10.2023 на загальну суму 131 394,89 грн., № ТГ3831193331 від 16.11.2023 на загальну суму 149 955,19 грн., № ТГ383199125 від 11.12.2023 на загальну суму 149 209,57 грн. та № ТГ3832216567 від 27.12.2023 на загальну суму 176 177,34 грн.
Згідно з звітом про виконання договору про закупівлю UA-2023-07-27-000784-a, наявного в системі «Рrozorro», сума оплати за договором № 60B200-2230-23-b від 11.08.2023 становить 672 494,09 грн.
У матеріалах справи наявні платіжні інструкції, відповідно до яких відповідачем-2 сплачено на користь відповідача-1 грошові кошти у загальному розмірі 672 494,09 грн.
Таким чином, спірний договір є таким, що виконаний сторонами.
Звертаючись до суду із даним позовом, Шевченківська окружна прокуратура міста Києва стверджує про укладання договору від 11.08.2023 № 60B200-2230-23-b з порушенням вимог Закону України «Про санкції», Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», а також, Указів Президента України з цих питань, що, на думку прокуратури, призводить до недійсності спірного правочину та, відповідно, визнання його недійсним у судовому порядку.
В обгрунтування позову прокурор стверджує, що відповідно до Державного реєстру санкції кінцевий бенефіціарний власник відповідача-1 громадянин України ОСОБА_1 перебуває під санкціями Ради національної безпеки і оборони України, наслідком чого мало бути відхилення відповідачем-2 тендерних пропозицій відповідача-1 та відмова в участі у процедурі закупівлі.
На думку прокурора, спірний договір не відповідає інтересам держави та суспільства у зв'язку із наявністю умислу відповідача-1, під час підписання договору, через недотримання вимог статті 5 Закону України «Про санкції», Указу Президента України від 24.06.2021 №266/2021, статтей 5, 17, 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та пунктів 44, 47 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі».
З огляду на наведене та враховуючи суму оплати за спірним договором у розмірі 672 494,09 грн., прокуратура просить стягнути з відповідача-1 на користь відповідача-2, а з відповідача-2 в дохід держави зазначені грошові кошти.
Щодо підстав звернення прокурора із даним позовом до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
З огляду на наведене, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Аналогічні правові висновки наведені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16-ц.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
При цьому, склад відповідачів визначається прокурором самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб'єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 наголошує, що звертаючись до компетентного органу перед пред'явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови).
Таким чином, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Положенням про Медичний реабілітаційний центр «Пуща Водиця» МВС України (нова редакція), затвердженим Наказом Міністерством внутрішніх справ України від 12 грудня 2023 року № 1035, передбачено, що відповідач-2 є державним закладом охорони здоров'я, що здійснює на основі ліцензії реабілітаційне (у тому числі медико-психологічну та фізичну реабілітацію), санаторне - курортне лікування, оздоровлення та відпочинок осіб, які відповідно до законодавства України мають право на медичне обслуговування санаторно-курортне лікування в закладах охорони здоров'я МВС.
Центр є бюджетною, неприбутковою установою, що належить до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України, діяльність якої координується через структурні підрозділи апарату МВС, який забезпечує виконання завдань і функцій у частині участі у формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я.
Відповідач-2 у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України, нормативно - правовими актами з питань організації медичного обслуговування населення, антикорупційної діяльності, наказами МВС, МОЗ та цим Положенням (пункт 3 Положення). Фінансування видатків на утримання відповідаа-2 здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших не заборонених законодавством України надходжень (пункт 1 розділу VIII Положення).
Відповідно до статті 22 Бюджетного кодексу України, одними з головних розпорядників бюджетних коштів є міністерства, які в межах своєї компетенції здійснюють управління бюджетними коштами у встановлених межах бюджетних повноважень. Вони забезпечують ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, а також організовують і координують діяльність розпорядників коштів нижчого рівня та одержувачів у межах бюджетного процесу.
Згідно з оголошенням про проведення процедури закупівлі та звітом про її виконання, джерелом фінансування відповідної процедури є Державний бюджет України.
Відповідно до статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їхні територіальні органи мають право звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації їхніх повноважень у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.
Оскільки Міністерство внутрішніх справ України є головним розпорядником бюджетних коштів, за рахунок яких здійснювалася закупівля електроенергії за спірним договором, то останнє є особою, яка наділена повноваженнями щодо звернення до суду з вимогою про повернення надмірно сплачених бюджетних коштів.
Поряд з цим, контроль за дотриманням законодавства у сфері закупівель здійснюється шляхом проведення моніторингу закупівлі у порядку, встановленому Законом України «Про публічні закупівлі», проведення перевірки закупівель, а також під час державного фінансового аудиту та інспектування (стаття 5 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні»).
Згідно з положеннями Постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 № 1034, Міністерство внутрішніх справ України здійснює організаційно-методичне забезпечення, контроль та координацію діяльності підпорядкованих установ, зокрема в частині проведення публічних закупівель за рахунок коштів державного бюджету.
Отже, Міністерство внутрішніх справ України є належним позивачем у справі.
Шевченківська окружна прокуратура міста Києва, на виконання вимог, встановлених абзацом 4 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», листом від 02.04.2025 № 41-2873вих25 повідомила позивача про існування порушення інтересів держави у зв'язку з укладанням відповідачами договору на постачання електричної енергії з порушенням вимог чинного законодавства.
Зазначеним листом також витребувано відомості щодо вжитих і запланованих заходів із захисту порушених інтересів держави.
Листом від 15.04.2025 № 6496-25 позивач повідомив про проведення планового внутрішнього аудиту діяльності відповідача-2 та направлення звіту цього аудиту до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України для надання правової оцінки відповідно до законодавства. Також, позивачем повідомлено прокуратуру про готовність забезпечити представництво інтересів Міністерства внутрішніх справ України у суді у разі подання прокуратурою до суду в інтересах держави позову.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Києва, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України, належним чином обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, вказав, у чому полягає порушення інтересів держави, та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
За змістом частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 228 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлює Закон України "Про публічні закупівлі".
Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України «Про публічні закупівлі», закупівлі здійснюються за такими принципами: 1) добросовісна конкуренція серед учасників; 2) максимальна економія, ефективність та пропорційність; 3) відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; 4) недискримінація учасників та рівне ставлення до них; 5) об'єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; 6) запобігання корупційним діям і зловживанням.
Відповідно до підпункту 11 частини 1 статті 17 Закону України "Про публічні закупівлі", замовник приймає рішення про відмову учаснику в участі у процедурі закупівлі та зобов'язаний відхилити тендерну пропозицію учасника або відмовити в участі у переговорній процедурі закупівлі (крім випадків, зазначених у пунктах 2, 4, 5 частини 2 статті 40 цього Закону) в разі, якщо учасник процедури закупівлі є особою, до якої застосовано санкцію у виді заборони на здійснення у неї публічних закупівель товарів, робіт і послуг згідно з Законом України "Про санкції".
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, кінцевим бенефіціарним власником відповідача-1, якому належить 100% статутного капіталу в юридичній особі та право голосу в юридичній особі є ОСОБА_1 .
Відповідно до Державного реєстру санкції ОСОБА_1 перебуває під санкціями Ради національної безпеки і оборони України, що, на переконання прокурора, було підставою для відхилення відповідачем-2 тендерної пропозиції відповідача-1 та відмовою в участі у процедурі закупівлі.
Відповідно до пункту 30 частини 1 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", кінцевим бенефіціарним власником для юридичних осіб є будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність юридичної особи (в тому числі через ланцюг контролю/володіння). Ознаками здійснення непрямого вирішального впливу на діяльність є принаймні володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи через пов'язаних фізичних чи юридичних осіб, трасти або інші подібні правові утворення, чи здійснення вирішального впливу шляхом реалізації права контролю, володіння, користування або розпорядження всіма активами чи їх часткою, права отримання доходів від діяльності юридичної особи тощо.
Згідно з статтею 1 Закону України "Про санкції", з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи.
Правову основу застосування санкцій становлять Конституція України, міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закони України, нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів України, рішення Ради національної безпеки та оборони України, відповідні принципи та норми міжнародного права (стаття 2 Закону України "Про санкції").
Перелік видів санкцій, визначений у статті 4 Закону України "Про санкції", не є вичерпним, про що свідчить вказівка у переліку видів санкцій - "інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом".
Відповідно до статті 5 Закону України "Про санкції", пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виносяться на розгляд Ради національної безпеки та оборони України Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, Службою безпеки України.
Заява щодо застосування санкції, передбаченої пунктом 1-1 частини 1 статті 4 Закону України "Про санкції", подається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції, до суду в порядку, визначеному статтею 5-1 цього Закону.
Рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо іноземної держави або невизначеного кола осіб певного виду діяльності (секторальні санкції), передбачених пунктами 1, 2-5, 13-15, 17-19, 24-1, 25 частини 1 статті 4 Закону України "Про санкції", приймається Радою національної безпеки та оборони України, вводиться в дію указом Президента України та затверджується протягом 48 годин з дня видання указу Президента України постановою Верховної Ради України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту прийняття постанови Верховної Ради України і є обов'язковим до виконання.
Рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених п.п. 1, 2-21, 23-25 частини 1 статті 4 Закону України "Про санкції", приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов'язковим до виконання.
Відповідно до підпункту 11 пункту 44 Особливостей, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 в редакції до 01.09.2023, замовник приймає рішення про відмову учаснику процедури закупівлі в участі у відкритих торгах та зобов'язаний відхилити тендерну пропозицію учасника процедури закупівлі в разі, коли учасник процедури закупівлі або кінцевий бенефіціарний власник, член або учасник (акціонер) юридичної особи - учасника процедури закупівлі є особою, до якої застосовано санкцію у вигляді заборони на здійснення у неї публічних закупівель товарів, робіт і послуг згідно із Законом України "Про санкції".
Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 18.06.2021, введеним в дію Указом Президента України від 24.06.2021 № 266/2021 застосовані персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до фізичних осіб згідно з додатком 1 та юридичних осіб згідно з додатком 2.
Відповідно до додатку 1 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18.06.2021 до ОСОБА_1 застосовані персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції), а саме:
1) блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном;
2) обмеження торговельних операцій;
3) обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України (повне припинення);
4) запобігання виведенню капіталів за межі України;
5) зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань;
6) анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами;
7) заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах;
8) повна заборона заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів;
9) заборона видачі дозволів, ліцензій Національного банку України на здійснення інвестицій в іноземну державу, розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах на території іноземної держави;
10) припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави;
11) заборона передання технологій, прав на об'єкти права інтелектуальної власності;
12) позбавлення державних нагород України, інших форм відзначення;
13) інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим Законом України 'Про санкції''.
Разом з тим, судом встановлено, що санкція у вигляді заборони на здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг, згідно з Законом України "Про санкції", рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 18.06.2021 до ОСОБА_1 не застосована.
У переліку юридичних осіб, до яких застосовуються обмежувальні заходи (санкції), який наведений у додатку № 2 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18.06.2021, відповідач-1 не міститься.
Відповідно до частини 2 статті 1 Закону України «Про санкції», санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність.
Указ Президента України про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) є актом індивідуальної дії, позаяк не містить загальнообов'язкових правил поведінки, а з урахуванням рішення РНБО, уведеним в дію таким Указом, передбачає індивідуалізовані приписи щодо застосування санкцій до конкретних юридичних і фізичних осіб, тобто він адресований цим особам і спрямований на припинення конкретних правовідносин.
Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01.02.2024 у справі № 990/270/23 та Верховним Судом у постанові від 13.11.2024 у справі № 922/1589/22, від 12.12.2024 у справі № 922/3275/23.
Враховуючи, що додатком № 2 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18.06.2021 відповідача-1 не включено до переліку юридичних осіб, щодо яких застосовуються персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) та беручи до уваги, що Указ Президента України про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) є актом індивідуальної дії, застосування персонально санкції до фізичної особи - ОСОБА_1 не означає, що ці санкції є такими, що застосовані до відповідача-1, кінцевим бенефіціарним власником якого є ОСОБА_1.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.
Товариство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями всім належним йому майном та не відповідає за зобов'язаннями своїх учасників (стаття 3 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).
Допоки відсутнє рішення уповноваженого органу про відповідність (ототожнення) спірної санкції у вигляді заборони на здійснення публічних закупівель "іншим санкціям що відповідають принципам їх застосування, встановленим Законом України "Про санкції", у суду відсутні підстави вважати, що це і є "інша санкція", про що стверджує прокурор.
Враховуючи норми спеціального закону та дискреційні повноваження суб'єктів, які приймають рішення про застосування санкцій, у суду відсутні повноваження здійснювати тлумачення та приймати рішення про те, який саме вид санкції може вважатись "іншою санкцією", у розумінні пункту 25 частини 1 статті 4 Закону України "Про санкції".
Оскільки відповідач-1 є самостійною юридичною особою та не відповідає за зобов'язаннями свого учасника, санкції, застосовані персонально до фізичної особи ОСОБА_1, не можуть бути застосовані до юридичної особи - відповідача-1, кінцевим бенефіціарним власником якої є ця фізична особа.
Щодо посилання прокурора на рішення Постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель суд зазначає, що ці рішення не стосуються спірної закупівлі. Водночас, положення Господарського процесуального кодексу України не зобов'язують господарський суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені у рішеннях Антимонопольного комітету України.
Згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з статтею 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд відзначає, що прокурором не доведено тих обставин, які є підставою позовних вимог, не надано доказів на підтвердження обставин, які в силу вимог статей 203, 215 Цивільного кодексу України є підставами для визнання недійсним оспорюваного договору.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору від 11.08.2023 № 60B200-2230-23-b, укладеного відповідачами.
У задоволенні вимоги про стягнення з відповідача-1 на користь відповідач-2 та з відповідача-2 в дохід Державного бюджету України грошових коштів у розмірі 672 494,09 грн., суд відмовляє, як у похідній позовній вимозі.
З приводу висвітлення всіх доводів сторін суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Всі інші доводи та заперечення учасників судового процесу судом досліджено, проте останні не змінюють висновків суду про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору залишаються за прокурором.
Керуючись статтями 74, 76-79, 86, 123, 129, 232-233, 237- 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 22.09.2025.
Суддя Т.Ю. Кирилюк