22 вересня 2025 року м. Харків Справа № 922/487/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В.,
без виклику учасників справи,
розглянувши в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче об'єднання "Термосистеми", м. Харків (вх. № 1198 Х/2),
на рішення Господарського суду Харківської області від 05.05.2025 (повний текст складено 05.05.2025) у справі № 922/487/25 (суддя Сальнікова Г.І.),
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар Стальконструкція", м. Дніпро,
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче об'єднання "Термосистеми", м. Харків,
про стягнення 229980,39грн,
У лютому 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Солар Стальконструкція" (далі - ТОВ "Солар Стальконструкція", позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче об'єднання "Термосистеми" (далі - ТОВ НВО "Термосистеми", відповідач) про стягнення штрафу у розмірі 229980,39грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за укладеним між сторонами договором про реструктуризацію заборгованості від 14.11.2024 за договором субпідряду №30112021-02СП від 30.11.2021 в частині здійснення повної та своєчасної оплати штрафу.
Відповідач у відзиві на позовну заяву, поданому до суду першої інстанції 17.03.2025, заперечував проти задоволення позовних повністю, посилаючись на те, що причиною затримки у розрахунках за договором субпідряду №30112021-02СП від 30.11.202 стали порушення умов договору з боку позивача, порушення строків виконання будівельних робіт, невиконання робіт з проведення випробувань та запуску сонячної електростанції, що у розумінні ч. 4 ст. 612 Цивільного кодексу України є підтвердженням відсутності вини відповідача і доводить відсутність підстав для притягнення його до відповідальності із застосуванням санкцій у вигляді штрафу.
Відповідач також зазначав, що позивачем не доведено того, що затримка останнього платежу за договором про реструктуризацію на два календарних дні завдала позивачу збитків на суму штрафу, яку позивач заявляє до стягнення.
Крім того, відповідачем було вчинено дії з метою погашення грошових зобов'язань у строки, що передбачені договором про реструктуризацію, що зумовлює необхідність зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України на 100%.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 05.05.2025 у справі №922/487/25 позов задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача штраф у розмірі 229980,39грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 3449,71грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що укладаючи договір про реструктуризацію заборгованості за договором субпідряду №30112021-02СП від 30.11.2021, за яким позивачем було заявлено до стягнення штраф у розмірі 229980,39грн, що є предметом спору у даній справі, сторони чітко визначили та погодили всі істотні умови договору, взаємні права та обов'язки кожної із сторін, а також відповідальність сторін у разі порушення умов договору.
Таким чином, враховуючи принцип свободи договору, сторонами було самостійно визначено та погоджено строк оплати суми основного боргу, який утворився за договором субпідряду №30112021-02СП від 30.11.2021, а також розмір штрафу, який відповідач взяв на себе зобов'язання сплатити у чітко визначеній сумі та у чітко визначений строк.
Крім того, за висновком суду, із змісту договору про реструктуризацію від 14.11.2024 також вбачається, що відповідач визнав наявність у нього кредиторської заборгованості перед позивачем за договором субпідряду №30112021-02СП від 30.11.2021 шляхом розстрочення її погашення та взяв на себе зобов'язання сплатити позивачу разом із сумою основного боргу 10% штрафу від загальної суми заборгованості в термін до 31.12.2024.
Враховуючи доведення факту невиконання відповідачем зобов'язання щодо сплати 10% штрафу у строк, визначений договором про реструктуризацію заборгованості від 14.11.2024 за договором субпідряду №30112021-02СП від 30.11.2021, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Не погодившись з ухваленим рішенням, відповідач - ТОВ НВО "Термосистеми" звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 05.05.2025 у справі №922/487/25 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом не було надано належної правової оцінки всім обставинам справи, а також наданим відповідачем доводам та доказам, що призвело до передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.05.2025 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Тарасова І.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ НВО "Термосистеми" на рішення Господарського суду Харківської області від 05.05.2025 у справі №922/487/25; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження - 15 днів з дня вручення даної ухвали; попереджено учасників процесу, що апеляційна скарга ТОВ НОВ "Термосистеми" на рішення Господарського суду Харківської області від 05.05.2025 у справі №922/487/25 буде розглядатися за правилами ч. 10 ст. 270 ГПК України без повідомлення учасників справи.
Ухвала суду про відкриття апеляційного провадження була направлена учасникам справи через підсистему Електронний суд до кабінету користувача і доставлена їм 29.05.2025.
02.06.2025 до Східного апеляційного господарського суду від ТОВ "Солар Стальконструкція" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечує проти доводів та вимог апеляційної скарги, просить відмовити у її задоволенні, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2025, у зв'язку з відпусткою судді Тарасової І.В. для розгляду справи визначено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 та ч. 8 ст. 252 ГПК України, у разі здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами, досліджує докази і письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, судове засідання не проводиться.
За ч. 1 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на те, що ціна позову у даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (229980,39грн), суд апеляційної інстанції розглядає дану справу за правилами ч. 10 ст. 270 ГПК України без повідомлення учасників справи.
На час ухвалення цієї постанови клопотання будь-якого із учасників справи про розгляд справи в порядку загального позовного провадження до Східного апеляційного господарського суду не надходили.
Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 наведеної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційних скарг, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 30.11.2021 між ТОВ "Солар Стальконструкція" (субпідрядник) та ТОВ НВО "Термосистеми" (далі - відповідач, генпідрядник) було укладено договір субпідряду №30112021-02СП (далі - договір).
За умовами п. 2.1. договору субпідрядник зобов'язується здійснити роботи на об'єкті будівництва, необхідні для встановлення сонячної електростанції, відповідно до проектної документації, а генпідрядник зобов'язується надати субпідряднику будівельний майданчик, затверджену проектну документацію, прийняти роботи та оплатити їх вартість. Субпідрядник в межах договірної ціни, на свій ризик, власними і залученими силами із власних матеріалів виконує роботи по будівництву об'єкту, здійснює контроль та технічний нагляд за виконанням окремих видів робіт на об'єкті третіми особами - субпідрядниками, здає генпідряднику виконані роботи, усуває протягом гарантійного строку допущені недоліки та організовує запуск сонячної електростанції.
Згідно додатку №1 до договору №30112021-02СП від 30.11.2021 "Договірна ціна" загальна вартість робіт на дату підписання складала 8826652,80 грн. з ПДВ.
Додатком №2 до договору №30112021-02СП від 30.11.2021 є "Графік платежів". Додатком №3 до договору №30112021-02СП від 30.11.2021 є "Перелік обладнання, яке передається генпідрядником для монтажу".
Додатковою угодою №2 від 04.12.2023 до договору №30112021-02СП від 30.11.2021 погоджено викласти додаток №1 до договору субпідряду №30112021-02СП від 30.11.2021 в новій редакції.
Матеріалами справи підтверджується, що платежі за договором субпідряду здійснені відповідачем платіжними дорученнями в наступному порядку: від 30.12.2021 на суму 2647995,84грн, від 03.02.2022 на суму 1765330,56грн, від 10.11.2023 на суму 170054,96грн, від 13.12.2023 на суму 180000,00грн, від 31.01.2024 на суму 1200000,00грн, від 07.02.2024 на суму 400000,00грн, від 29.05.2024 на суму 450000,00грн.
Судом встановлено, що субпідрядником виконані роботи з будівництва сонячної фотоелектричної електростанції Малоандріївка - 1 на території Олександрівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, що підтверджується Актом виконаних робіт від 04.12.2023 на суму 10125761,40грн. Декларація про готовність до експлуатації об'єкта зареєстрована Державною інспекцією містобудування України 29.12.2023.
У подальшому, позивачем на адресу відповідача направлена претензія вих. №22/08/2024-01 щодо невиконання умов договору субпідряду, на яку позивачем отримано лист №11/11-2024 від 11.11.2024, в якому відповідач гарантував повернення існуючого боргу за договором в межах 90% вартості робіт у строк до 31.12.2024, 10% після запуску станції.
14.11.2024 між позивачем та відповідачем було укладено договір про реструктуризацію заборгованості за договором субпідряду №30112021-02СП від 30.11.2021 (далі - договір про реструктуризацію).
За умовами п. 1.1. договору про реструктуризацію у порядку та на умовах, визначених цим договором, кредитор та боржник домовилися про реструктуризацію кредиторської заборгованості за виконання робіт, що виникла у боржника перед кредитором за договором субпідряду №30112021-02СП від 30.11.2021, шляхом розстрочення її погашення.
Відповідно до п. 1.2. договору про реструктуризацію передбачено, що складу заборгованості, реструктуризація якої здійснюється згідно з даним договором, включаються суми основного боргу та неустойки (штрафу).
Згідно пункту 1.3. договору про реструктуризацію сума заборгованості, що підлягає реструктуризації відповідно до пунктів 1.1. та 1.2. цього договору, має бути погашена боржником в наступному порядку:
- 2299803,90грн - основна сума боргу сплачується ТОВ НВО "Термосистеми" в термін до 31.12.2024;
- 1012576,14грн - 10% від вартості робіт сплачується ТОВ НВО "Термосистеми" протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту початку генерації НФСЕ "Малоандріївка- 1";
229980,39грн - штраф в pозмipі 10% від загальної суми заборгованості сплачується TOB HBO "Термосистсеми" в термін до 31.12.2024.
Згідно умов п. 2.1. договору про реструктуризацію боржник зобов'язується, виплатити у повному обсязі заборгованість, зазначену в пункті 1.3. цього договору, шляхом перерахування грошових коштів з поточного рахунка боржника на поточний рахунок кредитора в терміни, що передбачені в п. 1.3 цього договору.
Відповідно до умов п. 2.2. договору про реструктуризацію передбачено, що зобов'язання боржника із сплати заборгованості договором субпідряду №30112021-02СП від 30.11.2021 вважаються виконаними за умови надходження на рахунок кредитора грошових коштів у сумі, визначеній в пункті 1.3 цього договору.
За умовами п. 2.3. договору про реструктуризацію боржник має право на дострокове погашення заборгованості.
Пунктом 2.5. договору про реструктуризацію визначено, що у разі порушення боржником умов даного договору, домовленості погодженні в ньому, втрачають силу. Кредитор повертає собі право звернутись до суду для стягнення основної суми боргу, штрафних санкцій (пені, 3% річних, інфляційних втрат) за невиконання умов договору субпідряду №30112021-02СП від 30.11.2021 в судовому порядку.
Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань за цим договором (п. 6.1 договору реструктуризації).
Матеріали справи свідчать, що відповідачем на користь позивача здійснені платежі за договором про реструктуризацію платіжними дорученнями в наступному порядку: від 20.11.2024 на суму 450000,00грн, від 29.11.2024 на суму 480000,00грн, від 30.12.2024 на суму 680000,00грн, від 03.01.2025 р. на суму 689803,90грн. Всього було сплачено 2299803,90грн.
Звертаючись до господарського суду першої інстанції з позовом у даній справі, позивач зазначає, що в порушення укладеного договору про реструктуризацію, відповідач суму заборгованості перед позивачем погасив лише 03.01.2025, а суму штрафу в розмірі 10% від загальної суми заборгованості у розмірі 229980,39грн взагалі сплачено не було, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
Як вже зазначалося, за результатами розгляду позовних вимог Госопдарським судом Харківської області 05.05.2025 ухвалено оскаржуване рішення у справі №922/487/25, яким позов задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача штраф у розмірі 229980,39грн.
Надаючи кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками господарського суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
За приписами ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Як зазначено у ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 ст. 180 ГК України).
Як визначено ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства (ч. 1 ст. 180 ГК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі № 909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору.
З досліджених судом матеріалів справи вбачається, що 14.11.2024 між ТОВ "Солар Стальконструкція" (кредитор) та ТОВ НВО "Термосистеми" (боржник) було укладено договір про реструктуризацію заборгованості за договором субпідряду №30112021-02СП від 30.11.2021, за умовами якого сторони у порядку та на умовах, визначених цим договором, домовились про реструктуризацію кредиторської заборгованості за виконання робіт, що виникла у відповідача перед позивачем за договором субпідряду № 30112021-02СП від 30.11.2021 шляхом розстрочення її погашення.
Так, умовами п. 1.2. договору про реструктуризацію передбачено, що до складу заборгованості, реструктуризація якої здійснюється згідно з даним договором, включаються суми основного боргу та неустойки (штрафу).
Відповідно до умов п. 2.5. договору про реструктуризацію у разі порушення боржником умов даного договору, домовленості погодженні в ньому, втрачають силу. Кредитор повертає собі право звернутись до суду для стягнення основної суми боргу, штрафних санкцій (пені, 3% річних, інфляційних втрат) за невиконання умов договору субпідряду №30112021-02СП від 30.11.2021 в судовому порядку.
З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що укладаючи та підписуючи договір про реструктуризацію заборгованості за договором субпідряду №30112021-02СП від 30.11.2021, за яким позивачем, як кредитором заявлено до стягнення штраф у розмірі 229980,39грн, що є предметом спору у даній справі, сторони чітко визначили та погодили всі істотні умови договору, взаємні права та обов'язки кожної із сторін, а також відповідальність сторін у разі порушення умов договору.
Водночас, приймаючи до уваги встановлену ст. 204 ЦК України та неспростовану в межах цієї справи в порядку ст. 215 ЦК України презумпцію правомірності зазначеного договору, судова колегія вважає його належною у розумінні ст.ст. 11, 509 ЦК України та ст.ст. 173, 174 ГК України підставою для виникнення обумовлених таким договором кореспондуючих прав і обов'язків сторін.
Згідно ч. 1 ст. 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких, відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України віднесено штраф, який учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Частинами 2, 3 ст. 6 та ст. 627 ЦК України передбачено право сторін врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.
Системний аналіз положень чинного законодавства свідчить, що забезпечення виконання зобов'язання має своєю правовою метою надання контрагентам можливості передбачити у відповідному правочині правові наслідки неналежного виконання обов'язків за відповідним правочином.
При цьому, судова колегія зазначає, що право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України, що узгоджується із свободою договору, передбаченою ст. 627 ЦК України .
Як вже вказувалось раніше, у п. 1.3. договору про реструктуризацію сторони узгодили, що сума заборгованості, що підлягає реструктуризації відповідно до п.п. 1.1. та 1.2. цього договору, має бути погашена боржником в наступному порядку:
- 2299803,90 грн. - основна сума боргу сплачується ТОВ НВО "Термосистеми" в термін до 31.12.2024;
- 1012576,14грн - 10% від вартості робіт сплачується ТОВ НВО "Термосистеми" протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту початку генерації НФСЕ "Малоандріївка- 1";
- 229980,39грн - штраф у pозмipі 10% від загальної суми заборгованості сплачується TOB HBO "Термосистсеми" в термін до 31.12.2022.
Отже, враховуючи принцип свободи договору, сторонами було самостійно визначено та погоджено строк оплати суми основного боргу, який утворився за договором субпідряду №30112021-02СП від 30.11.2021, а також розмір штрафу, який відповідач взяв на себе зобов'язання сплатити у чітко визначені сумі та строки.
У той же час, із змісту договору про реструктуризацію також вбачається, що відповідач визнав наявність у нього кредиторської заборгованості перед позивачем за договором субпідряду №30112021-02СП від 30.11.2021 шляхом розстрочення її погашення та взяв на себе зобов'язання сплатити позивачу разом із сумою основного боргу 10% штрафу від загальної суми заборгованості в термін до 31.12.2024.
Відповідно до приписів ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч..ч 1 та 4 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Тобто, однією із основних умов виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання.
Верховний Суд у постанові від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц зазначив, що принцип належного виконання зобов'язання полягає в тому, що виконання має бути проведене, зокрема у належний строк (термін).
З-поміж іншого, слід зазначити, що неможливість суб'єктом господарювання своєчасно виконати взяті на себе договірні зобов'язання в контексті обставин даної справи не корелюється із положеннями ст. 42 ГК України, відповідно до якої підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до вказаної правової норми, у разі здійснення підприємницької діяльності її суб'єкт має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення чи утримання від вчинення таких дій.
Разом з тим, судова колегія зазначає, що позивач і відповідач є самостійними суб'єктами господарювання, які несуть однакову економічну (матеріальну) відповідальність за свої дії та однакові ризики.
Відтак, невиконання або неналежне виконання однією із сторін договірних зобов'язань може завдати істотної шкоди іншій та суперечитиме як законним правам та інтересам відповідної сторони господарських правовідносин, так і вимогам процесуального закону, оскільки не враховує матеріальні інтереси такої сторони.
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд зазначає, що оскільки юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, то укладаючи спірний договір реструктуризації та погоджуючи всі його істотні умови, відповідач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов'язання зі сплати обумовленої суми боргу, об'єктивно оцінити можливість виконання такого зобов'язання у вказаний строк та сплатити на користь позивача, у тому числі штраф, сума якого погоджена між сторонами договору.
Натомість матеріали справи свідчать про те, що відповідачем на користь позивача було здійснено платежі за договором про реструктуризацію в наступному порядку: 20.11.2024 на суму 450000,00грн, 29.11.2024 на суму 480000,00грн, 30.12.2024 на суму 680000,00грн, від 03.01.2025 на суму 689803,90грн. Всього було сплачено 2299803,90грн, що також не заперечується відповідачем.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що в порушення умов пункту 1.3. укладеного договору про реструктуризацію, відповідачем здійснено оплату суми основного боргу на користь позивача лише 03.01.2025.
При цьому, з матеріалів справи вбачається та не заперечується відповідачем, що передбачена умовами п. 1.3. договору про реструктуризацію сума штрафу в розмірі 10% від загальної суми заборгованості у розмірі 229980,39грн у погоджений умовами договору про реструктуризацію строк, відповідачем не була сплачена.
Що стосується доводів апеляційної скарги відповідача про те, що позивачем не доведено жодними доказами факт того, що затримка останнього платежу за договором реструктуризації на два календарних дні завдала позивачу збитків на суму штрафу, яку позивач заявляє до стягнення, судова колегія зазначає, що відповідач укладаючи договір про реструктуризацію погодився з тим, що до складу заборгованості, реструктуризація якої здійснюється за спірним договором, також включаються суми основного боргу та штрафу.
Крім того, судова колегія враховує, що договір про реструктуризацію не містить жодних застережень стосовно того, що штраф підлягає сплаті відповідачем лише у разі затримки ним оплати суми основного боргу.
Як було зазначено вище, відповідно до умов пункту 1.3. договору про реструктуризацію, відповідач свідомо прийняв на себе зобов'язання здійснити оплату штрафу в строки, визначені договором, чого останнім зроблено не було, а тому заперечення апелянта в цій частині відхиляються судом за безпідставністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).
При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Колегія суддів звертає увагу на те, що сплата штрафу та відшкодування збитків є самостійними формами цивільно-правової відповідальності, а тому посилання апелянта на приписи ст.ст. 224, 225 ГК України, які визначають поняття та склад збитків, в той час як предметом позову у даній справі є стягнення штрафу, є безпідставними та необґрунтованими, як і посилання відповідача на відсутність з його боку вини.
Судова колегія також вважає безпідставними та такими, що не стосуються предмету спору доводи апелянта про порушення позивачем строків виконання зобов'язань за договором субпідряду, оскільки предметом та підставою заявленого у цій справі позову є стягнення штрафу саме за договором про реструктуризації від 14.11.2024.
З огляду на доведеність факту невиконання відповідачем зобов'язання щодо сплати 10% штрафу у строк, визначений договором про реструктуризацію заборгованості від 14.11.2024 за договором субпідряду №30112021-02СП від 30.11.2021, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком господарського суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача штрафу в сумі 229980,39грн.
В силу приписів ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Доводи апеляційної скарги ТОВ НВО "Термосистеми" наведених висновків суду не спростовують та фактично зводяться до переоцінки обставин, встановлених місцевим судом, яким надана належна правова оцінка.
Таким чином, оскільки доводи заявника апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оскаржуваному судовому рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга ТОВ НВО "Термосистеми" задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Харківської області від 05.05.2025 у справі №922/487/25 слід залишити без змін.
З огляду на те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за її подання покладається судом на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче об'єднання "Термосистеми" на рішення Господарського суду Харківської області від 05.05.2025 у справі № 922/487/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 05.05.2025 у справі №922/487/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення; порядок і строки оскарження постанови передбачені ст.ст. 286-289 ГПК України.
Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна
Суддя Я.О. Білоусова
Суддя В.В. Лакіза