вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"22" вересня 2025 р. Справа № 911/2186/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Андрієнка В.В.
Буравльова С.І.
без повідомлення учасників справи,
розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства «Чайка»
на рішення Господарського суду Київської області від 26.03.2025 (повне рішення складене 12.05.2025)
у справі №911/2186/24 (суддя - Мальована Л.Я.)
за позовом Приватного підприємства «Холі Спіріт»
до Державного підприємства «Чайка»
про стягнення заборгованості.
У серпні 2024 року Приватне підприємство «Холі Спіріт» звернулося з позовом до Державного підприємства «Чайка» про стягнення заборгованості у загальному розмірі 249885,60 грн, з яких: 203472,00 грн - основний борг, 28235,75 грн - інфляційні втрати та 11177,85 грн - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе грошові зобов'язання за договором №01042022 від 01.04.2022 про перевезення автомобільним транспортом.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.08.2024 відкрито провадження у справі №911/2186/24, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Рішенням Господарського суду Київської області від 26.03.2025 (повне рішення складене 12.05.2025) у справі №911/2186/24 позов Приватного підприємства «Холі Спіріт» задоволено повністю. Також судом першої інстанції стягнуто з відповідача на користь позивача 7000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Державне підприємство «Чайка» подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом під час ухвалення оскаржуваного рішення неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосовано норми матеріального права.
Ключові аргументи Державного підприємства «Чайка» полягають у наступному:
- позивачем не надано до матеріалів справи жодних первинних документів на підтвердження зазначених в акті звірки взаємних розрахунків даних щодо кількості та вартості поставленого товару, у зв'язку з чим відповідний акт звірки не міг бути прийнятий судом в якості належних та допустимих доказів на підтвердження наявності спірної заборгованості;
- з огляду на те, що ст. 315 Господарського кодексу України відсутня у переліку статей, строки яких продовжено на строк дії карантину як у п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, так і у п. 7 розділу «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України, наявні правові підстави для визнання пропущеним строку звернення позивача з відповідним позовом до суду;
- суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення безпідставно не врахував правові висновки Верховного Суду та конкретні обставини справи і необґрунтовано не застосував наслідки спливу позовної давності до позовних вимог позивача.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 апеляційну скаргу у справі №911/2186/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2025 апеляційну скаргу у справі №911/2186/24 залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України та надано заявникові строк на усунення недоліків.
До суду 16.06.2025 від Державного підприємства «Чайка» надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2025 відкрито апеляційне провадження у справі №911/2186/24, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України, а також встановлено позивачу строк на подання відзиву.
Позивач у встановлений процесуальний строк не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Зі встановлених місцевим господарським судом обставин справи вбачається, що 01.04.2022 між Державним підприємством «Чайка» (замовник) та Приватним підприємством «Холі Спіріт» (перевізник) укладений договір перевезення автомобільним транспортом №01042022, відповідно до п. 1.1 якого перевізник зобов'язується за заявками замовника доставити автомобільним транспортом ввірений йому замовником вантаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання вантажу, а замовник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену договором плату.
Згідно з п. 1.2 договору затверджена сторонами заявка замовника є невід'ємною частиною цього договору.
Плата за транспортні послуги встановлюється додатком №1, який є невід'ємною частиною цього договору. Плата за послуги, передбачені додатком №1, оплачується замовником протягом 5 банківських днів з моменту доставки вантажу (п. п. 2.1 та 2.2 договору).
Перевезення здійснюється на підставі затверджених сторонами заявок замовника (п. 3.2 договору).
Пунктом 3.3 договору визначено, що заявка замовника направляється перевізнику факсимільним зв'язком із подальшим направленням листом з повідомленням через відділення пошти не пізніше ніж за 5 (п'ять) робочих днів до зазначеного в заявці строку надання автотранспорту.
Згідно з п. 3.4 договору перевізник зобов'язаний з моменту отримання заявки впродовж 2 (двох) робочих днів направити замовнику факсимільним зв'язком із подальшим направленням листом з повідомленням через відділення пошти заявку з підписом уповноваженої посадової особи перевізника про її прийняття чи відхилення.
У заявці на перевезення замовник зобов'язаний повідомити перевізнику всі необхідні повні відомості про характер і вид вантажу, його вагу, обсяг, упаковку, місце призначення, хто є вантажовідправником, вантажоодержувачем, платником за послуги перевезення вантажу, вказати адреси та контакті телефони вантажовідправника та вантажоодержувача (п. 3.5 договору).
Строк доставки вантажу в пункт призначення визначається заявкою (п. 3.9 договору).
Пунктом 4.1 укладеного правочину передбачено, що у випадку порушення зобов'язання, що виникає з цього договору, сторона несе відповідальність, визначену договором та/або чинним законодавством України. Порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом договору.
Згідно з умовами додатку №1 до договору перевізник надає замовнику послуги з перевезення зернових культур автомобільним транспортом, вартість яких складає з розрахунку 1900,00 грн за 1 тонну. Оплата за товар здійснюється у безготівковій формі протягом 5 банківських днів з моменту доставки вантажу.
На виконання умов договору позивач надав відповідачу послуги з перевезення загальною вартістю 366472,00 грн, що підтверджується наступними товарно-транспортними накладними: б/н від 29.09.2022 на суму 46550,00 грн, №34 від 29.09.2022 на суму 49552,00 грн, №32 від 29.09.2022 на суму 47044,00 грн, №40 від 30.09.2022 на суму 43092,00 грн, №39 від 30.09.2022 на суму 41762,00 грн, №41 від 30.09.2022 на суму 42940,00 грн, б/н від 06.10.2022 на суму 48640,00 грн та б/н від 04.10.2022 на суму 46892,00 грн.
За наслідками надання послуг позивачем складено та підписано акт надання послуг №20 від 10.10.2022 на суму 366472,00 грн з реєстром перевезень, а також виставлено рахунок-фактуру №107 від 10.10.2022.
Водночас, за отримані послуги відповідач розрахувався частково в сумі 163000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №9774 від 09.11.2022 на суму 110000,00 грн, №JBKLN44078WNUD.1 від 04.04.2023 на суму 20000,00 грн, №JBKLN4A079US3N.1 від 10.04.2023 на суму 20000,00 грн та №191 від 26.10.2023 на суму 13000,00 грн.
Між сторонами також було складено та підписано акт звірки взаєморозрахунків №7 від 23.11.2022, відповідно до якого заборгованість відповідача за спірним договором становила 253472,00 грн.
Станом на день подання позову заборгованість відповідача за договором перевезення автомобільним транспортом складає 203472,00 грн.
Зазначені обставини у їх сукупності слугували підставою для звернення до суду з даним позовом про стягнення з Державного підприємства «Чайка» 203472,00 грн основного боргу, а також нарахованих на підставі закону 28235,75 грн інфляційних втрат та 11177,85 грн 3% річних.
Відповідач заперечив проти позову, посилаючись на те, що в матеріалах справи відсутні первинні документи на підтвердження здійснення господарських операцій між сторонами з приводу перевезення товару за договором. Також, на переконання відповідача, саме заявка замовника із зазначенням в ній відомостей про характер і вид вантажу, його вагу, обсяг, упаковку, місце призначення, хто є вантажовідправником, вантажоодержувачем, платником за послуги перевезення вантажу, може підтвердити факт замовлення послуг відповідачем та фактичне надання їх позивачем. Однак, в матеріалах справи відсутні заявки на постачання товару.
Водночас, відповідач також вказав на пропуск позивачем строку позовної давності для подання позову та зазначив, що строк звернення до суду закінчився 06-07.04.2023. В обґрунтування вказаного твердження відповідач посилався на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 18.06.2021 у справі №910/11949/20, відповідно до якої до спірних правовідносин мають застосовуватися положення ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та ст. 168 Статуту автомобільних доріг, за якими позовна давність становить шість місяців.
У своїй відповіді на відзив позивач зазначив, що строк позовної давності необхідно застосовувати за ч. 3 ст. 925 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), яка є загальною нормою та якою визначено, що до вимог, які випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів). Тобто відповідно до вказаних норм за умови останньої дати виконання договору 26.10.2023 крайній строк звернення до суду був 23.10.2024. Окрім цього, 24.02.2022 почався відкритий воєнний напад російської федерації на Україну та указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан в Україні з 05 години 30 хвилин строком на 30 діб. В подальшому указами Президента України строк дії воєнного стану було продовжено, зокрема, до 09.11.2024. Тому оскільки сплив строку звернення до суду припав на час дії воєнного стану, це є підставою для його зупинення.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наступного:
- відповідач порушив взяті на себе зобов'язання в частині повної та своєчасної оплати послуг з перевезення, тому позовні вимоги про стягнення з останнього боргу в сумі 203472,00 грн є обґрунтованими;
- оскільки відповідач прострочив виконання зобов'язання за надані послуги, з нього на користь позивача на підставі ст. 625 ЦК України підлягають стягненню 11177,85 грн 3% річних та 28235,75 грн інфляційних втрат, які нараховані позивачем відповідно до вимог закону та умов договору;
- Законом України №540-IX від 30.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві положення» ГК України доповнено п. 7 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Також доповнено розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, зокрема, п. 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину»;
- в переліку статей, передбачених п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, відсутня ст. 315 ГК України, а тому строк позовної давності позивачем не пропущений.
Колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду з приводу обґрунтованості заявлених позовних вимог. Водночас, позивач звернувся з даним позовом до суду з пропуском строку позовної давності, що підтверджується наступним.
Спірні правовідносини сторін за своєю правовою природою є правовідносинами з перевезення вантажів автомобільним транспортом.
Відповідно до ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно зі ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.
Статтею 306 ГК України, чинного на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що перевезенням вантажів у цьому кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній водний транспорт, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.
Відповідно до ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються кодексами, законами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Згідно з ч. 1 ст. 50 Закону України «Про автомобільний транспорт» договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).
Судом першої інстанції вірно встановлено, що Приватним підприємством «Холі Спіріт» належним чином надано послуги з перевезення вантажу, що підтверджується товарно-транспортними накладними, актом надання послуг з реєстром перевезень, а також актом звірки взаєморозрахунків, підписаним обома сторонами без зауважень.
До того ж, відповідач частково оплатив надані йому послуги на суму 163000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями.
Отже, висновки місцевого господарського суду в частині наявності підстав для стягнення з відповідача боргу, 3% річних та інфляційних втрат є правомірними.
Однак, незважаючи на свій висновок про відсутність ст. 315 ГК України в переліку статей, вказаних у п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, суд першої інстанції прийшов до зовсім протилежного висновку про те, що строк позовної давності позивачем не пропущений.
Так, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється у три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Частиною 2 ст. 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти.
Згідно з ч. 3 ст. 925 ЦК України до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2021 у справі №910/11949/20 дійшла висновку, що ст. 925 ЦК України є загальною нормою.
Разом з тим, відповідно до ч. 5 ст. 315 ГК України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.
Положення ч. 3 ст. 925 ЦК України та ч. 5 ст. 315 ГК України співвідносяться як загальна та спеціальна: за загальним правилом до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів), але для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.
Відповідно до ст. 168 Статуту автомобільних доріг позови автотранспортних підприємств і організацій вантажовідправникам, вантажоодержувачам і пасажирам, що випливають з цього статуту, можуть бути пред'явлені відповідно до встановленої підвідомчості або підсудності в арбітраж або суд протягом 6 місяців. Вказаний шестимісячний строк обчислюється: а) по стягненню штрафу за непред'явлення вантажу, передбаченого погодженим завданням на перевезення або разовим замовленням, - з дня закінчення строку, встановленого Правилами для звірення записів в обліковому документі по виконанню плану і разового замовлення; б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для пред'явлення позову.
Враховуючи зазначені норми матеріального права, положення договору, а також правову позицію Верховного Суду, оскільки між сторонами даного спору виникли правовідносини з перевезення вантажу, і відповідач (замовник) є вантажовідправником за вказаним договором перевезення, до спірних правовідносин мають застосовуватися положення ч. 5 ст. 315 ГК України та ст. 168 Статуту автомобільних доріг.
Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02.02.2023 у справі №914/3716/21 у подібних правовідносинах.
Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин.
Законом України №540-IX від 30.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві положення» ГК України доповнено п. 7 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Також доповнено розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, зокрема, п. 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Отже, в переліку статей, передбачених п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, відсутня ст. 315 ГК України.
Також в ухвалах Верховного Суду від 31.01.2022 у справі №910/11782/21 та 31.01.2022 у справі №910/6914/21 зазначено те, що ст. 315 ГК України не підпадає під перелік статей, строки яких продовжено на строк дії карантину, передбачених п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
З огляду на те, що ст. 315 ГК України відсутня у переліку статей, строки яких продовжено на строк дії карантину як у п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, так і у п. 7 розділу «Прикінцеві положення» ГК України, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано застосував до спірних правовідносин положення п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.
Зі встановлених обставин справи вбачається, що перевезення вантажів здійснювалося позивачем згідно товарно-транспортних накладних наступним чином: 29.09.2022 на суму 46550,00 грн, 29.09.2022 на суму 49552,00 грн, 29.09.2022 на суму 47044,00 грн, 30.09.2022 на суму 43092,00 грн, 30.09.2022 на суму 41762,00 грн, 30.09.2022 на суму 42940,00 грн, 06.10.2022 на суму 48640,00 грн та 04.10.2022 на суму 46892,00 грн.
Як було зазначено вище, плата за послуги, передбачені додатком №1, оплачується замовником протягом 5 банківських днів з моменту доставки вантажу (п. п. 2.1 та 2.2 договору). Також згідно з умовами додатку №1 до договору оплата за товар здійснюється у безготівковій формі протягом 5 банківських днів з моменту доставки вантажу.
Отже, обов'язок з оплати послуг мав бути виконаний відповідачем у наступні строки:
- за перевезеннями, що відбулися 29.09.2022 - до 06.10.2022 включно;
- за перевезеннями, що відбулися 30.09.2022 - до 07.10.2022 включно;
- за перевезенням, що відбулося 04.10.2022 - до 11.10.2022 включно;
- за перевезенням, що відбулося 06.10.2022 - до 13.10.2022 включно.
Таким чином шестимісячний строк на звернення до суду з даним позовом за першими з перевезень розпочався 07.10.2022 та закінчився 07.04.2023. Проте, позовну заяву подано до суду лише 15.08.2024.
Одночасно судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем були вчинені дії, що переривають позовну давність.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
До дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків за спірним договором, який підтверджує наявність заборгованості на суму, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
В матеріалах справи містяться платіжні документи, датовані 09.11.2022, 04.04.2023, 10.04.2023 та 26.10.2023, які свідчать про оплату відповідачем за послуги перевезення згідно договору. Тобто, платежі 09.11.2022 та 04.04.2023 здійснені відповідачем до спливу строку позовної давності, а 10.04.2023 та 26.10.2023 - після спливу.
Водночас, навіть з урахуванням переривання строку позовної давності, позивач мав звернутися до суду з даним позовом у строк до 05.10.2023.
Отже, апеляційний суд зазначає, що позивач при зверненні з позовом допустив пропуск строку спеціальної позовної давності, встановлений ч. 5 ст. 315 ГК України та ст. 168 Статуту автомобільних доріг.
Відповідно до ч. ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №712/8916/17).
Статтею 266 ЦК України також передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Враховуючи вищенаведене, оскільки колегія суддів прийшла до висновку про обґрунтованість позову, однак відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції подано заяву про застосування позовної давності, яка визнана обґрунтованою, у задоволенні позову Приватного підприємства «Холі Спіріт» необхідно відмовити на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України як щодо основної вимоги, так і щодо додаткових вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Отже, суд першої інстанції дійшов до необґрунтованих висновків щодо відсутності підстав для застосування позовної давності до вимог позивача, що мало своїм наслідком ухвалення неправильного рішення.
Таким чином, доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, є частково обґрунтованими.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Як передбачено ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, оскільки судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення неправильно застосовано норми матеріального права та неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, рішення Господарського суду Київської області від 26.03.2025 у справі №911/2186/24 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
За вказаних обставин апеляційна скарга Державного підприємства «Чайка» підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України та, беручи до уваги фактичні обставини виникнення судового спору, витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви, апеляційної скарги, а також витрати позивача на професійну правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції, покладаються на позивача.
Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті.
Вказана справа є малозначною, а тому прийнята постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Чайка» задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 26.03.2025 у справі №911/2186/24 скасувати та ухвалити нове рішення.
3. У задоволенні позову Приватного підприємства «Холі Спіріт» відмовити повністю.
4. Стягнути з Приватного підприємства «Холі Спіріт» (52800, Дніпропетровська обл., місто Першотравенськ, вулиця Гагаріна, будинок 15, квартира 31, ідентифікаційний код 33179315) на користь Державного підприємства «Чайка» (08330, Київська обл., Бориспільський р-н, село Дударків, вулиця Гоголя, будинок 62А, ідентифікаційний код 31245250) 4371 (чотири тисячі триста сімдесят один),94 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
5. Доручити Господарському суду Київської області видати наказ.
6. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді В.В. Андрієнко
С.І. Буравльов