вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"18" вересня 2025 р. Справа№ 910/4016/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Тищенко А.І.
Михальської Ю.Б.
при секретарі судового засідання Линник А.М.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»
на рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2025
у справі № 910/4016/25 (суддя Р.В. Бойко)
за позовом Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія Українські Крила»
про стягнення заборгованості у розмірі 1 455 964,19 грн,
за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання, -
У березні 2025 року Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі також - Підприємство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія Українські Крила» (далі також - Товариство) про стягнення заборгованості у розмірі 1 455 964,19 грн у зв'язку з неналежним виконанням Товариством зобов'язань за Додатком В1.0/02.1-14/1-17 до Стандартної угоди ІАТА про наземне обслуговування з квітня 2024 року по січень 2025 року в частині своєчасної оплати наданих послуг базування повітряних суден.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.07.2025 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія Українські Крила» на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» борг у розмірі 1 196 748,00 грн, пеню у розмірі 1,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 85 694,58 грн, 3% річних у розмірі 17 263,52 грн та судовий збір у розмірі 17 471,57 грн. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано нормами статей 173, 174, 175, 230, 233 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509, 525, 526, 530, 549, 551, 611, 625, 629, 901-903 Цивільного кодексу України та встановленими судом обставинами виникнення між сторонами зобов'язань на підставі Додатку В1.0/02.1-14/1-17 від 20.05.2016 до Стандартної угоди ІАТА про наземне обслуговування (спрощена процедура), належним виконанням Підприємством умов договору в частині надання послуг з розміщення (базування) повітряних суден та відсутністю доказів оплати наданих послуг у розмірі погодженому сторонами у договорі. Суд визнав правомірним нарахування Підприємством Товариству пені у розмірі 156 258,09 грн, інфляційних втрат у розмірі 85694,58 грн та 3% річних у розмірі 17263,52 грн. Водночас, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення пені до 1 грн з посиланням на ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмовлених позовних вимог щодо стягнення 156 257,09 грн пені та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині.
Вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано на ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України та безпідставно зменшено розмір заявленої до стягнення пені на 1 грн.
Ухвалюючи оскаржуване рішення в частині застосування дискреційних повноважень, передбачених ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій судом фактично звільнено Товариство від відповідальності, погодженої сторонами у під-параграфі 4.8 Параграфу 4 Додатку В1.0/02.1-14/1-17 до Стандартної угоди ІАТА про наземне обслуговування (спрощена процедура), чим нівельовано договірні умови сторін, а також порушено баланс інтересів - в даному випадку ДП МА «Бориспіль». Також судом не було враховано майновий стан сторін.
Суд в мотивувальній частині рішення зазначив, що у зв'язку із повномасштабним вторгненням рф на територію України, Відповідач, основним видом діяльності якого є пасажирський авіаційний транспорт, не може здійснювати свою господарську діяльність та отримувати прибуток. Проте, судом не було враховано, що ДП МА «Бориспіль», основним видом діяльності якого є допоміжне обслуговування авіаційного транспорту, із початку повномасштабного вторгнення рф на територію України також зазнає значних фінансових втрат, як суб'єкт цивільної авіації.
Водночас, судом не враховано, що ДП МА «Бориспіль» також не отримує прибутку від своєї основної господарської діяльності починаючи із моменту повномасштабного вторгнення рф на територію України, оскільки повітряний простір для цивільної авіації закритий. Водночас, ДП МА «Бориспіль» має фінансові зобов'язання перед своїми контрагентами за договорами та перед своїми працівниками щодо вчасної виплати заробітної плати, адже в іншому випадку на ДП МА «Бориспіль» будуть покладені штрафні санкції, що погіршить його фінансове становище.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2025 апеляційну скаргу Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Тищенко А.І., Михальської Ю.Б.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2025 та призначено розгляд скарги на 18.09.2025. Товариству з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія Українські Крила» встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 05.09.2025. Ухвалою суду також витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/4016/25.
В судове засідання відповідач явку свого повноважного представника не забезпечив, про день, місце та час розгляду справи повідомлявся належним чином.
Судова колегія, вислухавши думку представника апелянта, дійшла висновку щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності відповідача, явка якого ухвалою суду обов'язковою не визнавалась.
Так, згідно з частинами 1 та 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
Водночас, колегія звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції рішення скасувати в оскаржуваній частині та постановити в цій частині нове, яким задовольнити вимогу про стягнення пені у розмірі 156 257,09 грн.
18.09.2025 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.
Обговоривши доводи апеляційної скарги Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», дослідивши докази наявні у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 20.05.2016 набрав чинності Додаток В1.0/02.1-14/1-17 до Стандартної угоди ІАТА про наземне обслуговування (спрощена процедура) (надалі - Додаток), укладений між Державним підприємством «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (обслуговуюча компанія) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія Українські Крила"(перевізник).
Додаток складено у відповідності до спрощеної процедури, де сторони погоджуються про те, що умови Основної угоди та Додатку А до СУНО від січня 2013 року, опубліковані Міжнародною асоціацією повітряного транспорту, застосовуються так, ніби ці умови були повністю повторені в цьому документі. Підписавши цей Додаток В, сторони підтверджують, що вони ознайомлені з зазначеною вище Основною угодою та Додатком А (Преамбула Додатку).
Згідно з умовами п. 2.4 параграфу 2 Додатку (в редакції Додаткової угоди №12 від 09.07.2021 до Додатку) обслуговуюча компанія надає перевізнику послуги з розміщення (базування) повітряних суден (ПС) (надалі - базування ПС) без закріплення за конкретним номером стоянки.
Ціна/вартість базування ПС за місяць по типам повітряних суден погоджена обслуговуючою компанією і перевізником на умовах п. 2.4 параграфу 2 Додатку в редакції Додаткової угоди №12 від 09.07.2021 до Додатку). Відповідна вартість встановлена за календарний місяць або його частину та стягується в повному обсязі незалежно від фактичного часу перебування повітряного судна в аеропорту базування протягом календарного місяця.
Підприємство стверджує, що ним у період з квітня 2024 року до січня 2025 року було надано Товариству послуги з розміщення (базування) трьох повітряних суден: двох повітряних суден від 50 до 90 тонн включно та одного повітряного судна від 90 до 300 тонн включення.
Спір у справі, що переглядається, виник у зв'язку з тим, що Товариством не було виконано своїх зобов'язань з оплати наданих Підприємством у період з квітня 2024 року по січень 2025 року послуг, що мало наслідком нарахування до стягнення 1 196 748,00 грн основного боргу, 156 258,09 грн - пені, 85 694,58 грн інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 17 263,52 грн.
Розглядаючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення усіх, нарахованих та заявлених Підприємством до стягнення сум. У цій частині рішення суду першої інстанції Підприємством не оскаржується.
Водночас, встановивши наявність підстав для нарахування та стягнення пені у розмірі 156 258,09 грн та відповідність здійсненого Підприємством розрахунку пені умовам договору та нормам законодавства, суд скористався правом, передбаченим ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України на зменшення розміру заявленої до стягнення пені, у зв'язку з чим позов Підприємства у цій частині було задоволено частково.
Саме у цій частині Підприємство оскаржує рішення місцевого господарського суду, отже, з огляду на вимоги ч. 1 ст. 269 ГПК України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів здійснює апеляційний перегляд судового рішення першої інстанції в оскаржуваній Підприємством частині.
Переглядаючи оскаржуване рішення суду, колегія суддів виходить з того, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з нормою частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до під-параграфу 4.8 параграфу 4 Додатку у разі наявності простроченої заборгованості перевізника перед обслуговуючою компанією, обслуговуюча компанія нараховує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Пеня нараховується до моменту повного погашення заборгованості за Додатком.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 вказала, що якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, установлений договором.
Оскільки з під-параграфу 4.8 параграфу 4 Додатку вбачається, що сторонами було визначено розмір пені (подвійна облікова ставка НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня), порядок нарахування пені (від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу) та строк нарахування пені строк (до моменту повного погашення заборгованості за Додатком), то суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку про те, що нарахування пені не обмежується піврічним строком.
Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені з урахуванням заявленого позивачем періоду нарахування - з 04.05.2024 по 14.03.2025, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відповідність цього розрахунку умовам договору та нормам чинного законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини сторін.
Отже, висновки суду про наявність підстав для нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія Українські Крила» пені у розмірі 156 258,09 грн є обґрунтованими.
Водночас, положеннями статті 233 Господарського кодексу України унормовано, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Застосоване у частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України словосполучення «суд має право» та «може бути зменшений за рішенням суду» свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість, вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (постанови Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №916/2259/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі №922/1608/19, від 15.04.2020 у справі №922/1607/19).
Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.
Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Зменшуючи заявлений до стягнення розмір пені, суд першої інстанції керувався тим, що 24.02.2022 Російською Федерацією було розпочато повномасштабну військову агресію проти України, у зв'язку з чим указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 та в подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався і станом на дату ухвалення даного рішення досі триває.
Частиною 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Загальновідомі факти не потребують доказування тоді, коли вони визнані такими судом. Загальновідомість того чи іншого факту може мати різні межі. Він може бути відомий у межах країни, окремої області, населеного пункту. Це об'єктивні межі загальновідомості певного юридичного факту. Але крім об'єктивних меж загальновідомість певного юридичного факту має і суб'єктивні межі: даний факт повинен бути відомий не тільки певним особам (наприклад, мешканцям населеного пункту), але й всьому складу суду, який розглядає справу (постанови Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/3946/16 та від 26.10.2021 у справі №922/3990/19).
Обставини повномасштабної військової агресії відносно України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, з боку Російської Федерації, та обумовлені нею негативні наслідки для суб'єктів господарювання, які, зокрема полягають у забороні з моменту повномасштабного вторгнення і по даний час цивільній авіації здійснювати польоти над територією України, зупиненні надання аеронавігаційних послуг у повітряному просторі України.
Суд першої інстанції слушно зауважив, що основним видом діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія Українські Крила» є пасажирський авіаційний транспорт, відтак останнє не може здійснювати свою господарську діяльність та отримувати прибуток.
При цьому, відповідач навіть не може забрати свої повітряні судна із місця базування (відмовитись від послуги), оскільки перельоти над територією України заборонені.
Тобто, Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія Українські Крила» не лише не може здійснювати свою безпосередню господарську діяльність та отримувати прибуток, й не може відмовитись від споживання послуг базування повітряних суден, проте вимушене сплачувати вартість таких послуг.
Колегія суддів також вважає за доцільне додати, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія Українські Крила» не має можливості навіть впливати на вартість визначених договором послуг. Так, за приписами під-статті 11.11 статті 11 Основної Угоди до Стандартної угоди ІАТА про наземне обслуговування 2013, обслуговуюча компанія має право в будь-який час змінювати тарифи, встановлені в Додатку/ах В.
Отже, суд першої інстанції у повній мірі надав оцінку обставинам, що можуть впливати на можливість зменшення заявленої до стягнення пені.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказала таке: справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин; закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника.
Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань; якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Отже, вирішуючи у справі, що переглядається, питання щодо можливості зменшення суми пені, що заявлена до стягнення Підприємством, суд першої інстанції мотивовано виходив із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, а також необхідності врахування інтересів сторін, що заслуговують на увагу, а також оцінки співвідношення розміру заявленої до стягнення пені, зокрема, із розміром збитків позивача.
У контексті наведеного, судом правильно взято до уваги, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки вони виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.
Як встановлено судом, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 85 694,58 грн та 3% річних у розмірі 17 263,52 грн.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14.07.2021 у справі №916/878/20 виклав правову позицію, згідно із якою отримання кредитором 3% річних та суми інфляційних втрат оцінюється судами як сума, яка поряд з пенею, компенсує кредитору шкоду, завдану порушенням боржника.
Така позиція зумовлена тим, що неустойка, компенсація 3% річних та інфляційних втрат виконують функцію компенсації збитків, завданих кредитору порушенням зобов'язання.
Відповідно, присудження кредитору 3% річних та інфляційних втрат дозволяє суду зменшити розмір пені.
Таким чином, виходячи із принципу збалансованості інтересів сторін, враховуючи норми ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зменшення розміру пені до 1,00 грн є справедливим, доцільним, обґрунтованим та таким, що цілком відповідає принципу верховенства права.
Звертаючись із апеляційною скаргою та наполягаючи на неправильному застосуванні судом першої інстанції ст. 551 Цивільного кодексу України, а також ст. 233 Господарського кодексу України, Підприємством не спростовано висновки суду першої інстанції про те, що основним видом діяльності Товариства є пасажирський авіаційний транспорт, що, з огляду на триваючу військову агресію рф проти України, унеможливлює здійснення будь-якої господарської діяльності, а також, отримувати прибуток. Неспростованим залишається висновок суду першої інстанції про неможливість Товариства забрати свої повітряні судна із місця базування, тобто відмовитись від укладеного між сторонами договору або ж від використання обумовленої цим договором послуги базування трьох повітряних суден.
Колегія суддів враховує, що і ДП «Бориспіль» не у повній мірі здійснює свою господарську діяльність, однак, за значною кількістю договорів Підприємство все ж таки надає послуги та отримує прибуток.
Колегія суддів вважає беззмістовними посилання Підприємства на те, що у разі незадоволення повного розміру пені, Позивач втратить кошти, на які розраховував на підставі погоджених сторонами умов під-параграфа 4.8 Параграфу 4 Додатку В1.0/02.1-14/1-17 до Стандартної угоди IATA про наземне обслуговування (спрощена процедура), оскільки неустойка не є тим платежем, на який Кредитор може беззаперечно розраховувати за укладеним між сторонами договором. Неустойка як міра відповідальності застосовується виключно у разі неналежного виконання Боржником взятого за договором зобов'язання. Навряд чи, Підприємство як Кредитор розраховував на неналежне виконання Товариством взятих на себе зобов'язань, інакше, такі дії суперечать встановленим у ст. 3 ЦК України принципам справедливості, добросовісності та розумності.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційної скарги Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2025 відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Колегія суддів відхиляє доводи Підприємства про неправильне застосування судом першої інстанції ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України як такі, що не підтвердились під час апеляційного перегляду спору.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів і доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України», очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника - Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль».
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2025 у справі №910/4016/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2025 у справі №910/4016/25 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/4016/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 22.09.2025.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді А.І. Тищенко
Ю.Б. Михальська