вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"18" вересня 2025 р. Справа№ 910/3761/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Тищенко А.І.
Михальської Ю.Б.
при секретарі судового засідання Линник А.М.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця»
на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2025
у справі № 910/3761/25 (суддя Лиськов М.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСЛ КОМПАНІ»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про повернення 47 739,24 грн, -
за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання, -
Товариство з обмеженою відповідальністю ДСЛ КОМПАНІ (далі також - Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства Українська залізниця (далі також - Залізниця) про повернення на особовий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСЛ КОМПАНІ» в Акціонерному товаристві «Українська залізниця» безпідставно набутих коштів в розмірі 47 739, 24 грн, у зв'язку з безпідставним нарахуванням та стягненням АТ «Українська залізниця» з ТОВ «ДСЛ КОМПАНІ збору за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем з метою формування маршрутного потягу.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.06.2025 позовні вимоги задоволено повністю. Вирішено зобов'язати Акціонерне товариство «Українська залізниця» внести зміни до особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСЛ КОМПАНІ» №8136777 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми в розмірі 47 739,24 грн. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСЛ КОМПАНІ» судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано нормами ст. ст. 11, 16, 901, 907, 908, 1212 Цивільного кодексу України, ст. 307 Господарського кодексу України, п. п. 5, 6, 22, 23 Статуту залізниць України, п. п. 8, 9 Правил зберігання вантажу, п. п. 1, 6, 8, 9 Додатку № 1-4 «Умови організації накопичення вагонів» та встановленими судом обставинами неправомірного списання Залізницею з рахунку Товариства збору за зберігання вантажу, відповідно до пункту 9 Правил, при накопиченні вагонів з вантажем для формування маршрутного потягу у 47 739,24 грн з ПДВ, на підставі накопичувальних карток №15110555 та №15110557.
Крім того, судом першої інстанції, з посиланням на ст. ст. 256-258, 261, 925, п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, ст. ст. 134, 136 Статуту залізниць України, відхилено доводи Залізниці про застосування позовної давності, оскільки спірне списання грошових коштів здійснене поза межами укладеного між сторонами спору Договору, а позов поданий в порядку приписів статті 1212 ЦК України, до яких застосовується загальний строк позовної давності, який Товариством не пропущено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Обґрунтовуючи вимоги за апеляційною скаргою, Залізниця наполягає на правомірності здійсненого нею списання плати за зберігання вантажів, оскільки така плата передбачена умовами договору, а також накопичувальні картки №15110555 та №15110557 були підписані представником Товариства без зауважень.
Крім цього, Залізниця зауважує, що нею було виконано усі договірні зобов'язання, зокрема щодо забезпечення подачі 100 вагонів на добу 10.11.2022 та 12.11.2021, проте, не маючи власних потужностей щодо завантаження поданих вагонів, Товариство допустило простій навантажених вагонів з причин, що не залежали від залізниці. Відповідно, очікування оформлення маршрутних поїздів залежало безпосередньо від вантажовідправника та не було обумовлене виключно наявністю договірних відносин сторін.
Також, під час розгляду заяви Залізниці про застосування строків позовної давності, судом першої інстанції неправильно застосовано ст. ст. 256-258, 261, 925 Цивільного кодексу України, ст. ст. 134, 136 Статуту залізниць України. За доводами апелянта, строк позовної давності Товариством пропущено.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2025, апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2025 у справі № 910/3761/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді ОСОБА_1., суддів Коробенка Г.П., Яценко О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2025 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/3761/25.
31.07.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/3761/25.
Службовою запискою секретаря судової палати та розпорядженням Північного апеляційного господарського суду № 09.1-07/412/25 від 13.08.2025 у зв'язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 07.08.2025 про звільнення судді ОСОБА_1., яка є головуючим суддею у справі, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/3761/25.
Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.08.2025 апеляційну скаргу у справі № 910/3761/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Тищенко А.І., Михальської Ю.Б.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2025 у справі № 910/3761/25 та призначено розгляд скарги на 18.09.2025. Товариству з обмеженою відповідальністю «ДСЛ КОМПАНІ» встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 05.09.2025.
20.08.2025 через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив Товариства, у якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Зауважує, що доводи Залізниці спростовуються висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01.02.2024 у справі №915/305/22 та від 09.04.2024 у справі №915/5/23. Наполягає, що у період накопичення вагонів для групових відправок у Залізниці відсутні підстави для застосування матеріальної відповідальності за зберігання вантажу на коліях загального користування.
В судове засідання скаржник явку свого повноважного представника не забезпечив, про день, місце та час розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується доставкою ухвали Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2025 про відкриття апеляційного провадження у справі №910/3761/25 до електронного кабінету АТ «Українська залізниця».
Судова колегія, вислухавши думку представника позивача, дійшла висновку щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності відповідача, від якого не надійшло клопотань про відкладення розгляду справи та повідомлення про поважність причини неявки в судове засідання.
Так, згідно з частинами 1 та 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
Водночас, колегія звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
В судовому засіданні представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а судове рішення - залишити без змін.
18.09.2025 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Обговоривши доводи апеляційної скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця», відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши докази наявні у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 06.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДСЛ КОМПАНІ» (далі також Позивач або Товариство) та Акціонерним товариством «Українська залізниця» (далі також Відповідач або Залізниця) укладено Договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 99-42717192/2020-001 (далі Договір) шляхом прийняття в цілому пропозиції (акцепту) укласти публічний договір (оферти), що підтверджується Повідомленням про укладення Договору.
Згідно з п. 1.1 предметом Договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах Залізниці, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг і проведення розрахунків за ці послуги.
Відповідно до п. 1.5 Договір є публічним, за яким Залізниця бере на себе обов'язок здійснювати надання послуг, пов'язаних з організацією та здійсненням перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до пунктів 1.5., 1.6., 1.7. Договору, договір є публічним договором, за яким перевізник взяв на себе обов'язок здійснювати надання послуг з перевезення залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Договір з урахуванням змін до нього, оприлюднюється перевізником як публічна пропозиція про укладення на веб-сайті http://uz-cargo.com, з накладенням кваліфікованого електронного підпису. Договір укладається шляхом надання перевізником пропозиції укласти договір (оферти) і прийняття в цілому пропозиції (акцепту) другою стороною. Приймаючи пропозицію укласти договір друга сторона засвідчує, що ознайомилась та згодна з усіма умовами договору.
Згідно з пунктом 1.10. Договору, договір є укладеним з дня надання замовнику перевізником інформаційного повідомлення про укладення договору, але не раніше дня введення його в дію відповідно до пункту 12.1 договору.
06.03.2020 Акціонерне товариство Українська залізниця (перевізник; відповідача) надіслало Товариству з обмеженою відповідальністю «ДСЛ КОМПАНІ (замовник; позивач) повідомлення про укладення Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 99-42717192/2020-001. Відкрито позивачу особовий рахунок з ідентичним номером 8136777.
У відповідності до пункту 12.1. Договору, договір діє з дня укладення, але не раніше дати введення в дію, що визначається перевізником в повідомленні про оприлюднення договору здійсненого на веб-сайті http://uz-cargo.com та діє до його припинення. Дата введення в дію не може бути раніше 30 днів з дня оприлюднення договору. На звернення замовника умови договору застосовуються до відносин з замовником, які виникли між сторонами до його укладення та введення в дію.
Пунктом 1.3. Договору, зокрема визначено, що первинні документи це документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, зокрема: перевізні документи, зведена відомість, накопичувальна картка, відомість плати за користування вагонами та контейнерами, подавання, забирання вагонів та маневрову роботи інші.
Умовами пункту 1.4. Договору встановлено, що надання послуг за Договором може підтверджуватись одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами.
Підпунктами 2.1.4., 2.1.5., 2.1.7. пункту 2.1. Договору між сторонами узгоджено наступне:
- Замовник зобов'язаний сплачувати послуги Перевізника та інші платежі, належні Перевізнику за Договором з сум внесеної передоплати за кодом платника (п.п. 2.1.4.);
- Замовник зобов'язаний відшкодовувати Перевізнику витрати, пов'язані із затримками вагонів, контейнерів і вантажів з причин, що не залежать від Перевізника, які виникли на станціях залізниць України, зокрема з наступних причин: неправильне оформлення відправниками перевізних документів; недодання до накладної документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших правил чи невірне їх оформлення; перевірка вантажів (маси вантажу) митними та іншими державними органами контролю; недотримання технічних умов розміщення та кріплення вантажів; недостатність грошових коштів та закриття коду платника; інші причини. Оплата вказаних послуг здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати за кодом платника (п.п. 2.1.5.);
- Замовник зобов'язаний у строки, встановлені розд. 4 Договору, підписувати акти звіряння розрахунків, зведені відомості. Підписувати не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг накопичувальні картки зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов'язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) форми ФДУ-92, відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46, відомості плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, відомості плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу фор-ми ГУ-46а. А у випадку оформлення вказаних вище документів в паперовій формі на вимогу Замовника підписувати та надавати Перевізнику не пізніше двох робочих днів від дня надання такої його вимоги (п.п. 2.1.7.).
Пунктом 2.3. передбачено, що перевізник зобов'язаний, зокрема: приймати до перевезення вантажі у вагонах (контейнерах) замовника або у власних вагонах (контейнерах) перевізника, надавати власні вагони (контейнери) перевізника для навантаження вантажів згідно із затвердженими планами і заявками замовника згідно інформації розміщеної у Системі планування перевезень, надавати додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, перелік яких зазначається в додатках до Договору та Збірнику тарифів (п.п. 2.3.2.); складати документи, передбачені п.п. 1.3., 1.4. та розд. 4 Договору, щодо нарахування сум платежів (п.п. 2.3.5.).
Відповідно до пункту 3.1. Договору, розмір провізних платежів за перевезення вантажу у вагонах Замовника та вагонах залізниць інших держав, додаткових зборів, пов'язаних з перевезенням, розраховується за ставками і тарифами, які визначаються у відповідності до умов Збірника Тарифів.
Згідно пункту 3.4. Договору, замовник зобов'язаний сплачувати у визначеному Договором розмірі плату за користування власними вагонами Перевізника: під час виконання вантажних операцій на місцях загального користування; переданих Замовнику на місцях незагального користування; затриманих на станціях в очікуванні подавання під вантажні або інші операції, з причин, які залежать від Замовника; затриманих під час перевезення з інших причин, що не залежать від Перевізника (далі плата за користування власними вагонами Перевізника).
Пунктом 9.6. Договору встановлено, що умови договору мають пріоритет (вищу силу) над іншими правочинами укладеними між сторонами. У випадку наявності суперечностей між договором та такими іншими правочинами, виконанню підлягатимуть умови встановлені договором.
Пунктом 13 Договору передбачено, що невід'ємною частиною Договору є додатки, зокрема: Додаток 1-1 Ставки плати за додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, що надаються за вільними тарифами та Додаток 1-4 Умови накопичення вагонів.
Згідно з пунктом 13.1. Договору, у випадках, якщо додатками до Договору визначені умови інші ніж в основному тексті Договору, такі умови додатків мають переважну силу над умовами основного тексту Договору.
Договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 99-42717192/2020-001 містить спеціальні умови, які відносяться до окремих послуг, зокрема, Додаток № 1-4 до Договору Умови накопичення вагонів (надалі - Додаток № 1-4), який є невід'ємною частиною останнього.
Відповідно до пункту 1 Додатку № 1-4, на окреме замовлення перевізник надає послуги замовнику з накопичення порожніх та/або з вантажем власних вагонів перевізника та/або вагонів замовника на коліях загального користування станцій накопичення для відправлення їх групами, маршрутними або контейнерними проїздами на станції призначення (далі - накопичення вагонів).
У відповідності до пункту 2 Додатку № 1-4, станціями накопичення можуть бути станції відправлення та /або станції на шляху прямування вагонів до станції призначення (п. 2 Додатку № 1-4).
За умовами пункту 3 Додатку № 1-4, для організації накопичення вагонів замовник направляє для погодження перевізником звернення із зазначенням бажаних станцій накопичення та максимальної кількості вагонів, що може бути накопичено на кожній з них. Строк розгляду перевізником такого звернення становить не більше ніж 15 робочих днів. За результатом розгляду звернення замовника, перевізник інформує про можливість накопичення вагонів із зазначенням станцій накопичення та кількості вагонів, що може бути накопичено на них, або надає обґрунтовану відмову.
Зі змісту пункту 4 Додатку № 1-4 вбачається, що в межах узгоджених станцій накопичення та кількості вагонів, що може бути накопичено, замовник щомісячно надає перевізнику на такі станції накопичення заявки на накопичення вагонів із зазначенням: станції накопичення; граничної кількості вагонів для накопичення; розподілу для накопичення вагонів за їх видами, різновидом вантажу, станції призначення; періоду дії такої заявки.
Відповідно до пункту 5 Додатку № 1-4, на станціях накопичення на шляху прямування перевізник контролює накопичення вагонів відповідно до заявки замовника для подальшого формування поїзду та відправлення на станцію призначення.
Згідно пунктів 6 та 7 Додатку № 1-4, початком накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - прибуття вагонів на станцію накопичення; на станції відправлення - момент фактичної передачі замовником вагонів перевізнику. Часом закінчення накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - формування поїзду з таких вагонів; на станції відправлення - приймання останнього вагону перевізником.
Пунктом 8 Додатку № 1-4 встановлено, що час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23 (п. 8 Додатку № 1-4).
Відповідно до пункту 9 Додатку № 1-4, за послугу з накопичення вагонів замовник сплачує:
- плату за вільним тарифом Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу відповідно до Додатку 1-1 до Договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно/доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення) (п.п. 9.1.);
- за затримку вагонів замовника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів (п.п. 9.2.);
- за затримку власних вагонів перевізника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів та п. 3.4. Договору (п. п 9.3.).
Плата за маневрову роботу під час надання послуг з накопичення замовнику не нараховується.
Згідно пункту 10 Додатку № 1-4, нарахування платежів відбувається на станції накопичення за накопичувальною карткою ФДУ-92, відомістю плати за користування вагонами ГУ-46 з коду платника замовника, яким замовлено надання такої послуги.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на виконання умов договору позивачем 13.11.2021 відвантажено, а відповідачем прийнято до перевезення 50 вагонів у складі одного маршрутного поїзда № 131121 зі станції Городенка-Завод Львівської залізниці на станцію Чорноморська (експ. для ОПЗ) Одеської залізниці зерна кукурудзи, що підтверджується зокрема графами 7, 19, 29 та 64 перевізного документа № 39900030 та Відомістю вагонів до нього.
Також 15.11.2021 Товариством відвантажено, а Залізницею прийнято до перевезення 50 вагонів у складі одного маршрутного поїзда № 151121 зі станції Городенка-Завод Львівської залізниці на станцію Ксенієве (експ.) Одеської залізниці зерна кукурудзи, що підтверджується зокрема графами 7, 19, 29 та 64 перевізного документа № 39926837 та Відомістю вагонів до нього.
Відповідно до п. 1.3 Договору маршрутний поїзд вантажний поїзд, одночасно пред'явлений до перевезення Замовником, який відповідає установленій Перевізником масі та/або довжині та прямує без переробки на одну станцію призначення/вихідну станцію. Маршрутний поїзд може бути оформлений одним або декількома перевізними документами.
За час накопичення маршрутних поїздів № 131121 та № 151121 станцією Городенка-Завод Львівської залізниці нараховано:
- плату за організацію перевезень і накопичення власного рухомого складу у сумі 10 376,40 грн з ПДВ, що підтверджується Накопичувальними картками №№ 23010046, 26010054 та Переліками №№ 20220124, 20220128;
- збір за зберігання вантажів у вагонах у розмірі 47 739,24 грн з ПДВ, що підтверджується також Накопичувальними картками №№ 15110555, 15110557 та Переліком № 20211115;
- плату за користування вагонами у розмірі 176 315,28 грн з ПДВ, що підтверджується Відомостями №№ 13110006, 13110008, 13110010, 13110012, 15110017, 15110018, 15110019, 15110020 та Переліками №№ 20211113, 20211116.
Згідно пункту 4.1. Договору, розрахунки за Договором здійснюються через філію Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень АТ Укрзалізниця.
Відповідно до пункту 4.2. Договору, оплата послуг відповідно до Договору здійснюється у національній валюті України на умова попередньої оплати шляхом перерахування коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання перевізника, вказаний в розд. 14 Договору. Одержані на поточний рахунок з спеціальним режимом використання кошти перевізник зараховує на особистий рахунок замовника.
У відповідності до пункту 4.4. Договору, по мірі виконання перевезень та надання послуг перевізником відображається в особовому рахунку використання замовником коштів за добу для оплати:
- провізних платежів за перевезення, зазначених в накладних;
- суми додаткових зборів та додаткових послуг за вільними тарифами;
- плати за використання власних вагонів відповідача за межами України, що відображається в щодобових інформаційних повідомленнях;
- штрафів на підставі відповідних перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами (контейнерами), інформаційних повідомлень, тощо;
- пені.
Виписки з особового рахунку відображають облік коштів, перерахованих та витрачених замовником на виконання Договору. У виписці відображаються дати утворення, розміри заборгованості та нарахована пеня.
Пунктом 4.5. Договору встановлено, що упродовж періоду виконання Договору, перевізник надає замовнику переліки перевізних документів в електронному вигляді, які відображають облік коштів, перерахованих та витрачених замовником на виконання Договору за звітну добу.
Умовами пункту 4.9. Договору передбачено, що у випадку незгоди з нарахованими платежами та сумою списаних з особового рахунку коштів замовник для проведення перевірки письмово повідомляє перевізника на вказану в розд. 7 Договору адресу. У випадку виявлення перевізником неправильного нарахування платежів, здійснюється перерахунок, після чого надлишок стягнутої суми зараховується на особовий рахунок замовника, як оплата за майбутні перевезення або ж додатково з сум внесеної попередньої оплати списуються кошти для оплати належних перевізнику платежів в порядку та строки, передбачені законодавством.
Відповідно даних філії Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень АТ Укрзалізниця з рахунку ТОВ «ДСЛ КОМПАНІ був списаний збір за зберігання вантажів у вагонах у розмірі 47 739,24 грн з ПДВ за Накопичувальною карткою №15110555, 15110557.
Пунктом 7.4. Договору передбачено, що у випадку задоволення грошових вимог (претензій) замовника, перевізник має право відобразити відповідні грошові суми особового рахунку замовника в якості попередньої оплати. Належним способом захисту в судовому порядку прав і інтересів замовника щодо відображення перевізником в особовому рахунку використання замовником коштів (провізних платежів, неустойки, відшкодування збитків, інших), є відновлення становища, яке існувало до їх порушення внесення відповідних змін до особового рахунку замовника про зарахування коштів на нього.
Предметом позову у справі, що переглядається є вимога Товариства про повернення на його особовий рахунок безпідставно нарахованих та стягнутих коштів у вигляді збору за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем з метою формування маршрутного потягу у розмірі 47739,24 грн.
Заперечуючи проти позову, Залізниця зазначає, що на підставі актів форми ГУ-23, які підтверджують факт забирання вагонів з під'їзної колії і відображають час перебування вагонів в очікуванні оформлення перевізного документу, нарахований збір за зберігання у сумі 47 739,24 грн з ПДВ. Зазначений збір списано з рахунку позивача по накопичувальній картці ф. ФДУ-92 №15110555, 15110557, яка підписана представником вантажовідправника без заперечень, а тому відсутні підстави для повернення грошових коштів. Залізницею заявлено про застосування строку позовної давності до вимоги позивача.
Розглядаючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність фактичних та правових підстав для задоволення позовних вимог, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 307 Господарського кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Згідно із ст. 908 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Статтею 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Частиною 1 ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з п. 6 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998, накладна основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Відповідно до п. 2 та п. 5 Статуту залізниць України, він визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. На підставі цього Статуту Мінтранс затверджує, зокрема, Правила перевезення вантажів.
Пунктами 22 та 23 Статуту залізниць України передбачено, що за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Під час перевезення масових вантажів у випадках, передбачених правилами, допускається оформлення однієї накладної (комплекту перевізних документів) на перевезення цілого маршруту або групи вагонів чи комплекту контейнерів.
Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на виконання умов договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №99-42717192/2020-001, відповідачем 13.11.2021 прийнято до перевезення 50 вагонів у складі одного маршрутного поїзда № 131121 зі станції Городенка-Завод Львівської залізниці на станцію Чорноморська (експ. для ОПЗ) Одеської залізниці зерна кукурудзи, 15.11.2021 50 вагонів у складі одного маршрутного поїзда № 151121 зі станції Городенка-Завод Львівської залізниці на станцію Ксенієве (експ.) Одеської залізниці зерна кукурудзи.
Матеріалами справи також підтверджується, що Залізницею було списано з особового рахунку позивача №8136777 грошові кошти в загальному розмірі 47739,24 грн, що підтверджується накопичувальною карткою №15110555 та № 15110557 та Переліком № 20211115.
Пунктом 8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, зокрема, визначено, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо).
Відповідно до пункту 9 Правил зберігання вантажів, за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки. Факт затримки вантажу засвідчується актом загальної форми. Якщо вантаж для відправлення завозиться на місця загального користування частинами і в день завезення першої частини не був зданий повністю, то збір за зберігання нараховується за кожну ввезену частину вантажу. Збір у таких випадках визначається як сума зборів за ввезені частини вантажу. Час зберігання кожної частини завезеного вантажу визначається від моменту ввезення цієї частини до моменту оформлення перевізних документів. У такому самому порядку визначається збір за зберігання вантажу на складі станції відправлення, поверненого на вимогу відправника.
Приписами п.1 додатку № 1-4 Умови організації накопичення вагонів до договору встановлено, що на окреме замовлення перевізник надає послуги замовнику з накопичення порожніх та/або з вантажем власних вагонів перевізника та/або вагонів замовника на коліях загального користування станцій накопичення для відправлення їх групами, маршрутними поїздами або контейнерними поїздами на станції призначення (надалі накопичення вагонів).
Пунктом 6 додатку № 1-4 до договору визначено, що початком накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем прибуття вагонів на станцію накопичення; на станції відправлення момент фактичної передачі замовником вагонів перевізнику.
Часом закінчення накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем формування поїзду з таких вагонів; на станції відправлення приймання останнього вагону перевізником (п. 7 додатку № 1-4 до договору).
Згідно з п. 8 додатку № 1-4 до договору, час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23.
Відповідно до п. 9 додатку № 1-4 до договору, за послугу з накопичення вагонів замовник сплачує:
- плату за вільним тарифом Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу відповідно до додатку 1-1 до договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення) (п. 9.1. додатку № 1-4 до договору);
- за затримку вагонів замовника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів (п. 9.2. додатку № 1-4 до договору);
- за затримку власних вагонів перевізника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника згідно зі Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів та п. 3.4. договору (п. 9.3. додатку № 1-4 до договору).
Отже, з наведеного вбачається, що правовідносини з накопичення маршрутного поїзда мають невід'ємну складову - перебування/накопичення вагонів з вантажем на коліях загального користування протягом часу накопичення до приймання останнього вагона перевізником, що водночас є предметом окремої послуги.
За викладеного, суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку про те, що в період накопичення вагонів маршрутного поїзда №131121 та №151121 у Залізниці не було підстав застосовувати матеріальну відповідальність за зберігання вантажу на коліях загального користування, беручи до уваги, що у цей час здійснювалось накопичення вагонів із вантажем у відповідності до умов додатку № 1-4 та ці правовідносини були предметом окремої, належним чином сплаченої позивачем спеціальної послуги.
Згідно з п. 1.4. договору, надання послуг за цим договором може підтверджуватись одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами.
У постанові від 01.02.2024 у справі № 915/305/22 Верховний Суд прийшов до висновку, що накопичення вагонів з вантажем (маршрут) відбувалося на підставі договірних відносин, предметом яких є послуги, за які сплачується тариф, що вказує на відсутність такого елементу складу правопорушення як вина ТОВ «СП Нібулон». За таких обставин колегія суддів зазначає, що пункти 8, 9 наведених Правил не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, так як затримка вагонів відбулась з обставин, що залежали від АТ Українська залізниця, а саме наявність договірних відносин з накопичення вагонів на коліях АТ Українська залізниця з метою формування маршрутного потягу.
Верховний Суд у постанові від 09.04.2024 по справі № 915/5/23 висловив правову позицію, що: …затримка вагонів під час їх накопичення для формування маршрутного поїзда не може вважатись одностороннім порушенням зобов'язань з боку відповідача, оскільки такі дії цілком відповідають умовам укладеного сторонами договору, який передбачає надання спеціальних послуг та додатку 1-4 до нього.
Отже, оформлення/не оформлення окремої накладної на кожну групу вагонів з маршрутного потягу, або одного документа на весь маршрутний потяг ніяк не впливає на відправлення маршрутного потягу до моменту формування (накопичення) складу в 50 вагонів з вантажем.
Накопичення вагонів з вантажем (маршрут) у цьому випадку відбувається в межах договірних відносин (є предметом послуги, за яку сплачується тариф), а тому не може кваліфікуватись як матеріальна відповідальність та не має такого елементу, як вина відправника.
Щодо самого факту складення актів форми ГУ-23, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що цей обов'язок сторін встановлено умовами пункті 8 додатку № 1-4, за яким час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23.
В актах загальної форми вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери (пункт 8 Правил користування вагонами та контейнерами).
Тобто в умовах договору, що регулює спеціальну послугу, та відповідно до наведених вимог Правил користування вагонами та контейнерами сторони узгодили, що актом форми ГУ-23 лише фіксується час перебування вагонів на коліях загального користування, що разом з тим є предметом послуги накопичення вагонів з вантажем до 50 вагонів - маршрутний поїзд, оскільки вказаний акт відображає час, за який сплачується тариф.
Накопичення вагонів з вантажем (маршрут) відбувалося на підставі договірних відносин, предметом яких є послуги, за які сплачується тариф, що вказує на відсутність такого елементу складу правопорушення як вина відповідача.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що пункти 8, 9 Правил зберігання вантажів не можуть застосовуватись до спірних правовідносин, оскільки затримка вагонів відбулась з обставин, що не залежали від позивача, а саме: наявність договірних відносин з накопичення вагонів на коліях позивача з метою формування маршрутного потяга.
Відповідно до умов додатку № 1-4 Умови організації накопичення вагонів у період накопичення сплачується плата, встановлена у пункті 9.1 цього додатку за вільним тарифом Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу відповідно до додатку № 1-1 до договору. При цьому додаток №1-1 - це Ставки плати за додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, що надаються за вільними тарифами.
Разом з тим, у період затримки вагонів з вини замовника (саме затримки вагонів, а не накопичення) сплачуються платежі, пов'язані із затримкою вантажу на шляху прямування. При цьому, обов'язковим елементом, встановленим для застосування пункту 9.2 додатку №1-4 до договору, є затримка з вини замовника.
Отже, як слушно підкреслено судом першої інстанції, навіть пункт 9 додатку №1-4 не ототожнює, а розділяє поняття накопичення рухомого складу (пункт 9.1) та затримку вагонів перевізника (пункт 9.2).
Правовідносини з накопичення маршрутного поїзда з 48 вагонів з вантажем мають невід'ємну складову - перебування/накопичення вагонів з вантажем на коліях загального користування протягом часу накопичення до приймання останнього вагона перевізником (пункти 6, 7 додатку №1-4 до договору), що водночас є предметом окремої послуги (додаток №1-4 до договору), а отже, вагони не могли бути відправлені не тому, що немає документів, а тому що не сформовано 50 вагонів (маршрут) (п. 91-103 постанови Верховного Суду від 09.04.2024 по справі № 915/5/23).
Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що правовідносини сторін з накопичення вагонів для відправлення їх маршрутним поїздом мають невід'ємну складову перебування вагонів з вантажем на коліях загального користування протягом часу накопичення до приймання останнього вагона.
Тобто, врегульована додатком 1-4 послуга накопичення вагонів фактично передбачає затримку окремих вагонів на певний час з метою формування маршрутного поїзда. Додатком № 1-4 не передбачено стягнення додаткової плати за зберігання вантажу у межах послуги накопичування вагонів, оскільки ця складова вартості включена до плати за відповідну послугу.
Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Залізниця в односторонньому порядку здійснила подвійне нарахування вартості наданої послуги з накопичення вагонів, що по суті є односторонньою зміною суттєвої умови договору перевезення ціни.
Такі дії Залізниці щодо нарахування в односторонньому порядку та списання грошових коштів у розмірі 47 739,24 грн відповідно до накопичувальної картки №15110555, та №15110557 є неправомірними.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України та абзацу 12 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Отже, оскільки затримка вагонів відбулась з обставин, що залежали від відповідача через наявність договірних відносин з накопичення вагонів на коліях відповідача з метою формування маршрутного потягу, то, як правильно виснував суд першої інстанції, грошові кошти в сумі 47 739,24 грн були безпідставно списані Залізницею з особового рахунку Товариства як плата за зберігання вантажу поза межами укладеного між сторонами договору.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України).
За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України.
Зокрема, набуття відповідачем як однією зі сторін зобов'язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а є підставою для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.
Якщо поведінка набувача, потерпілого не свідчить про існування та виконання договірного зобов'язання, то у разі виникнення між ними спору щодо повернення майна, яке знаходиться у набувача, на спірні правовідносини поширюються положення статті 1212 Цивільного кодексу України.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Згідно з п. 7.4. договору, у випадку задоволення грошових вимог (претензій) замовника, перевізник має право відобразити відповідні грошові суми на особовому рахунку замовника в якості попередньої оплати.
Оскільки списання відповідачем з особового рахунку позивача грошових коштів у сумі 47 739,24 грн, як збору за зберігання вантажу, відбулось поза межами договору, то такі кошти утримуються відповідачем без достатньої правової підстави в розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, а відтак, суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку, що вимога позивача про зобов'язання відповідача внести зміни до особового рахунку позивача №8136777 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми в розмірі 47 739,24 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Водночас, Залізницею було заявлено спеціальні строки позовної давності до вимог позивача.
Розглянувши заяву Залізниці, суд не знайшов підстав для її задоволення, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Водночас, частина 1 статті 258 ЦК України встановлює, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Частина 2 статті 258 ЦК України встановлює, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу).
Частиною 3 статті 925 ЦК України, яка є загальною нормою, визначено, що до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).
Що стосується перевезення вантажів залізницею, то відповідно до ст. 136 Статуту залізниць України, позови до залізниць можуть бути пред'явлені у шестимісячний термін, що обчислюється відповідно до вимог статті 134 цього Статуту.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що спірні грошові кошти фактично були списані не на виконання умов договору, відтак такий позов не може бути визнаний таким, що випливає із договору перевезення, відповідно встановлені статтями 134, 136 Статуту залізниць України спеціальні строки позовної давності до таких вимог не можуть бути застосовані, оскільки позов поданий в порядку приписів статті 1212 ЦК України.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що Товариством з обмеженою відповідальністю «ДСЛ КОМПАНІ» не було пропущено строк позовної давності при зверненні до суду з вказаним позовом до Акціонерного товариства Українська залізниця про повернення безпідставно отриманих коштів у розмірі 47739,24 грн.
У зв'язку з викладеним, колегія суддів відхиляє доводи Залізниці про неправильне обчислення судом строків позовної давності та неправильне застосування судом ст. ст. 256-258, 261, 925 Цивільного кодексу України, ст. ст. 134, 136 Статуту залізниць України.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційної скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця», колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2025 відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Колегія суддів відхиляє доводи Залізниці щодо правомірності здійсненого нею списання плати за зберігання вантажів, оскільки Залізницею не спростовано висновку суду першої інстанції про здійснення нею подвійного списання грошових коштів за одну і ту ж послугу.
Підписання представником Товариства накопичувальних карток №15110555 та №15110557 без зауважень не вказує на правомірність дій Залізниці в частині стягнення плати за зберігання вантажів, отже, доводи апелянта у цій частині також виявились безпідставними.
Підсумовуючи, колегія суддів констатує, що доводи апелянта не підтвердились під час апеляційного перегляду спору.
Колегія суддів також враховує доводи відзиву на апеляційну скаргу у тій мірі, у якій вони узгоджуються з висновками суду, зробленими за результатами апеляційного перегляду спору.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів і доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України», очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника - Акціонерне товариство «Українська залізниця».
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2025 у справі №910/3761/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2025 у справі №910/3761/25 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/3761/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 22.09.2025.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді А.І. Тищенко
Ю.Б. Михальська