Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 707/3175/24
Провадження №2/711/284/25
06 серпня 2025 року м. Черкаси
Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого - судді Позарецької С.М.,
при секретарі - Буйновській А.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНФОРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Позивач ТОВ «ФІНФОРС», через свого представника - адвоката Кеню Дениса Васильовича, звернувся у Черкаський районний суд Черкаської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 07.07.2021 між ТОВ «СС ЛОУН» та ОСОБА_1 , за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «СС ЛОУН», укладено електронний кредитний договір № 1486894-А. Кредитний договір укладено на підставі Правил надання коштів у кредит ТОВ «СС ЛОУН», затверджених наказом ТОВ «СС ЛОУН» № 1406-1 від 14.06.2021, які розміщені у вільному доступі на Веб-сайті ТОВ «СС ЛОУН» і будь-яка особа, яка бажає отримати кредит, в тому числі відповідач, мав та має можливість ознайомитись з цими та іншими документами перед укладанням кредитного договору.
За умовами кредитного договору: загальна сума кредиту 20000 грн. 00 коп.; строк кредиту з 07.07.2021 по 05.08.2021; сплата процентів за акційною процентною ставкою в розмірі 0,4975 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом.
Як зазначено, ТОВ «СС ЛОУН» виконало свої зобов'язання перед позичальником за кредитним договором та надало їй кредит у розмірі 20000 грн. 00 коп., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку позичальника № НОМЕР_6.
Водночас, у встановлений термін (05.08.2021) відповідач свої зобов'язання щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконала, проте між відповідачем та первісним кредитором було укладено три додаткові угоди про продовження строку користування кредитними коштами. Загальний - продовжений строк користування кредитними коштами складає 40 (сорок) днів. При цьому, позичальник сплачує стандартну процентну ставку 1.99 % за кожен день користування такими кредитними коштами.
Окрім того, а також керуючись умовами зазначеного кредитного договору та умовами додаткової угоди до кредитного договору (автопролонгація) від 15.08.2021 кредитний договір було автопролонговано, в зв'язку з цим строк користування кредитом було продовжено на 20 (двадцять) календарних днів, тобто до 04.10.2021 включно, а саме: Сторони погодили, що у випадку несплати Позичальником заборгованості за кредитом неоформления продовження строку користування кредитом до запланованої дати повернення кредиту, цей Договір вважатиметься автопролонгованим, а строк користування кредитом - подовженим на наступних умовах: Строк автопролонгації Договору та продовження строку користування кредитом складає період часу з дати (дня), наступної за запланованою датою повернення кредиту (або новою запланованою датою повернення кредиту у випадку оформлення продовження строку користування кредитом), і до спливу 20 (двадцяти) календарних днів включно. В період автопролонгації діє підвищена процентна ставка у розмірі 2.99 %. Сторони погодили, що угода на автопролонгацію Договору підписується Позичальником одночасно з підписанням цього Договору. У разі застосування автопролонгації на суму кредиту (фактичний залишок суму кредиту) позичальника нараховується підвищена процентна ставка, яка становить 2.99 %, а за кожен день користування кредитом. Така підвищена процентна ставка нараховується починаючи з 1-го дня автопролонгації та діє до дня, зазначеного у відповідній угоді як нова узгоджена сторонами запланована дата повернення кредиту, та/або оформлення позичальником продовження строку користування кредитом на умовах цього договору. Пунктами 1.2-1.7 угоди до кредитного договору (автопролонгація), сторони узгодили, що в період автопролонгації з 15.09.2021 по 04.10.2021 позичальник сплачує кредитору проценти за підвищеною процентною ставкою в розмірі 2.99 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом. Загальна вартість кредиту становить 48399 грн. 00 коп.
У встановлений строк нової узгодженої дати повернення кредиту (04.10.2021) відповідач не виконала свої боргові зобов'язання за кредитним договором, в зв'язку з чим у відповідача виникла прострочена заборгованість перед кредитором в розмірі 17970 грн. 00 коп. - тіло кредиту та 30429 грн. 00 коп. - нараховані проценти.
Враховуючи невиконання відповідачем своїх борових зобов'язань перед кредитором 20.10.2021 між ТОВ «СС ЛОУН», як клієнтом, та ТОВ «ФІНФОРС» було укладено договір факторингу № 40071779-127, згідно з умовами якого клієнт відступив фактору права грошової вимоги за кредитним договором.
Як вбачається з витягу з реєстру прав грошових вимог від 25.07.2022, ТОВ «СС ЛОУН» 20.10.2021 відступило на користь ТОВ «ФІНФОРС» право вимоги за кредитним договором № 1486894-А від 07.07.2021 на загальну суму 48399 грн. 00 коп.
Про відступленням ТОВ «ФІНФОРС» права грошової вимоги за кредитним договором ТОВ «СС ЛОУН» повідомило позичальника шляхом направлення 20.10.2021 на електронну адресу позичальника електронного листа.
Відповідач не виконала зобов'язання за кредитним договором ні перед ТОВ «ФІНФОРС», ні перед ТОВ «СС ЛОУН». Крім того, відповідач не зверталася до ТОВ «ФІНФОРС», ТОВ «СС ЛОУН» із запереченням щодо відступлення права вимоги за кредитним договором.
Позивач вказує, що станом на день звернення з даною позовною заявою до суду, заборгованість позичальника по кредитному договору перед ТОВ «ФІНФОРС» не виконана і складає 17970 грн. 00 коп. - тіло кредиту та 30429 грн. 00 коп. - нараховані проценти, а всього - 48399 грн. 00 коп. Крім того, зауважує, що ТОВ «ФІНФОРС» не нараховувало ніяких сум заборгованості за кредитним договором відносно позичальника, сума боргу є незмінною з моменту укладення договору факторингу.
Враховуючи викладене вище, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 1486894-А від 07.07.2021 у розмірі 48399 грн. 00 коп., а також понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3028 грн. 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн. 00 коп.
Відповідно до ухвали Черкаського районного суду Черкаської області від 05.11.2024, матеріали цієї справи передано до Придніпровського районного суду м. Черкаси, відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, для розгляду за підсудністю. До Придніпровського районного суду м. Черкаси матеріали справи № 707/3175/24 надійшли 25.11.2024 та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2024, справа № 707/3175/24 передана у провадження судді Придніпровського районного суду м. Черкаси Позарецької Світлани Михайлівни.
Ухвалою суду від 28.11.2024 позовну заяву прийнято, відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду у відкритому судовому засіданні. Дана цивільна справа визнана судом малозначною і розглядається у порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням сторін. Сторонам встановлено строк для подачі заяв по суті справи. Крім того, сторони заперечень щодо такого порядку розгляду справи не надали.
Крім того, відповідачем, через її представника - адвоката Чакалова Р.К., подано заяву про застосування строків позовної давності. Зазначає, що останній день строку для повернення тіла кредиту в сумі 17970 грн. 00 коп. та нарахованих відсотків у сумі 30429 грн. 00 коп. - настав 07.10.2021. Водночас, відповідно до ст. 257 ЦПК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Таким чином, відповідач вважає, що оскільки позивач направив дану позовну заяву до суду лише 29.10.2024, то в такому разі позовні вимоги не підлягають до задоволення, у зв'язку з пропуском строків позовної давності.
У судове засідання представник позивача ТОВ «ФІНФОРС» не з'явився, хоча повідомлявся судом про час, дату та місце проведення розгляду справи у встановленому законом порядку. Водночас, у позовній заяві позивачем заявлене клопотання про розгляд справи без участі представника Товариства. Крім того, зазначено про відсутність заперечень проти ухвалення заочного рішення.
У судове засідання відповідач ОСОБА_1 не з'явилася, не повідомивши суд про причину неявки, хоча про час, дату та місце розгляду справи повідомлялася судом у встановленому законом порядку, шляхом направлення судових повісток за зареєстрованим місцем проживання. Слід також зазначити, що згідно з положеннями ст. 8 ЦПК України, інформація про рух справи є відкритою, оприлюдненою на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою можливо дізнатися необхідну інформацію щодо справи. Водночас, 13.06.2025 представником відповідача - адвокатом Чакаловим Р.К. подано до суду заяву від 13.06.2025 про розгляд справи без його участі та без участі відповідача. Відзив на позовну заяву не подано.
Враховуючи думку представника позивача та представника відповідача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи в їх сукупності, всебічно, повно та об'єктивно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
У судовому засіданні встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 07.07.2021 між ТОВ «СС ЛОУН» та ОСОБА_1 , за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «СС ЛОУН» укладено кредитний договір № 1486894-А. Кредитний договір було укладено на підставі Правил надання коштів в кредит ТОВ «СС ЛОУН» затверджених наказом ТОВ «СС ЛОУН» № 1406-1 від 14.06.2021. Згідно з пунктом 2.6.1. кредитного договору загальний розмір наданого кредиту складає 20 000 грн. 00 коп. Відповідно до пункту 2.6.2. кредитного договору строк кредиту з 07.07.2021 по 05.08.2021. Згідно п. 2.6.4. кредитного договору за користування кредитом позичальник сплачує кредитору проценти за акційною процентною ставкою в розмірі 0.4975 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом. Реальна річна процентна ставка за користування кредитом становить 475.96 %.
Відповідач пройшла реєстрацію в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «СС ЛОУН», що свідчить, про те що відповідач ознайомилася з Правилами та іншою наданою їй інформацією.
Під час здійснення реєстрації в ІТС Товариства, відповідач: надала всі свої особисті дані (ПІБ, дані паспорта; дату та рік народження ідентифікаційний номер, свій номер мобільного телефону, електронну пошту, місце роботи, місце реєстрації та проживання тощо, надала згоду на обробку персональних даних, шляхом проставлення в ІТС Товариств електронної відмітки, в порядку передбаченому ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних»; створила особистий кабінет; пройшла процедуру верифікації своєї платіжної картки, на яку в подальшому, були перераховані кредитні кошти. Верифікація банківської картки здійснюється за допомогою Bank ID.
Надалі для безпосереднього оформлення кредиту відповідач в ІТС Товариства обрала бажану суму кредиту та строк кредитування; ознайомилася з текстом примірного кредитного договору, що пропонувався для укладання. Правилами, інформацією зазначеною в ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансовий послуг» та іншою необхідною інформацією, шляхом перенаправления (відсилання) до них/неї що повністю відповідає ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», про що відповідач поставила відповідну відмітку в ІТС Товариства, після чого створила заявку на отримання кредиту відповідно до обраних відповідачем умов.
Після прийняття кредитодавцем позитивного рішення щодо надання кредиту позичальнику кредитодавець зробив позичальнику пропозицію в особистому кабінеті укласти електронний кредитний договір, який містив усі істотні умови, і з якими заявник мала можливість ознайомитись до моменту укладання кредитного договору.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Крім того, Верховний Суд у постанові у справі № 524/5556/19 від 12.01.2021 дійшов висновку: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами».
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Отже, у цьому випадку мало місце укладення кредитного договору в електронній формі, що підписаний електронним підписом та акцептований відповідачем, шляхом введення одноразового ідентифікатора «НОМЕР_7», що і є її безпосереднім підписом.
Таким чином, скріпивши договір підписами, у сторін виникли взаємні права та обов'язки.
Після укладання кредитного договору, 07.07.2021 відповідач отримала кредит від кредитодавця в сумі 20 000 грн. 00 коп. на свою платіжну карту № 510093…4636, що підтверджується Витягом з реєстру наданих кредитів, здійснених за допомогою сервісу ФК «Контрактовий дім», згідно з договором № 1009/20-1 від 10.09.2020.
Отже, ТОВ «СС ЛОУН» виконало свої зобов'язання перед позичальником за кредитним договором та надало їй кредит в сумі 20 000 грн. 00 коп., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку позичальника № НОМЕР_6.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
До того ж, на виконання ухвали суду від 06.03.2025 та від 10.04.2025, АТ "ОТП Банк" надані до суду відповідні матеріали і встановлено, що банківська картка № НОМЕР_8 випускалась на ім'я ОСОБА_1 та була відкрита до карткового рахунку № НОМЕР_3 . За період з 07.07.2021 по 11.07.2021 sms-інформування по операціям по карті № НОМЕР_9 було підключено до мобільного номеру телефону НОМЕР_4 , який знаходиться в анкетних даних клієнта. Відповідно до виписки по вказаному вище картковому рахунку, за період з 07.07.2021 по 11.07.2021, 07.07.2021 було здійснено зарахування переказу, через транзитний рахунок банку, стороннім сервісом EasyPay, у розмірі 20000 грн. 00 коп. Крім того, за випискою по рахунку, що надана банківською установою вбачається, що протягом вказаного часу відповідач користувалася грошовими коштами.
Обов'язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позивачем доведено факт укладення 07.07.2021 між ТОВ «СС ЛОУН»та ОСОБА_1 кредитного договору № 1486894-А, а також отримання відповідачем кредитних коштів на підставі вказаного вище договору.
Слід зазначити, що зі всіма умовами кредитування ОСОБА_1 була ознайомлена і прийняла умови кредитного договору № 1486894-А від 07.07.2021. Навіть, після отримання кредитних коштів, вона не відмовилася від договору і не повернула отримані у кредит грошові кошти.
Водночас, у встановлений термін (05.08.2021) відповідач свої зобов'язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконала, проте між відповідачем та ТОВ «СС ЛОУН» було укладено 3 (три) додаткові угоди від 05.08.2021, 10.08.2021, 15.08.2021 про продовження строку користування кредитними коштами. Загальний - продовжений строк користування кредитними коштами складає 40 (сорок) днів. При цьому, позичальник сплачує стандартну процентну ставку 1.99 % за кожен день користування такими кредитними коштами.
Окрім того, а також керуючись умовами зазначеного кредитного договору та умовами додаткової угоди до кредитного договору (автопролонгація) від 15.08.2021 кредитний договір було автопролонговано, в зв'язку з цим строк користування кредитом було продовжено на 20 (двадцять) календарних днів, тобто до 04.10.2021. Сторони погодили, що у випадку несплати Позичальником заборгованості за кредитом неоформлення продовження строку користування кредитом до запланованої дати повернення кредиту, цей Договір вважатиметься автопролонгованим, а строк користування кредитом - подовженим на наступних умовах: Строк автопролонгації Договору та продовження строку користування кредитом складає період часу з дати (дня), наступної за запланованою датою повернення кредиту (або новою запланованою датою повернення кредиту у випадку оформлення продовження строку користування кредитом), і до спливу 20 (двадцяти) календарних днів включно. В період автопролонгації діє підвищена процентна ставка у розмірі 2.99%. Сторони погодили, що угода на автопролонгацію Договору підписується Позичальником одночасно з підписанням цього Договору. У разі застосування автопролонгації на суму кредиту (фактичний залишок суму кредиту) позичальника нараховується підвищена процентна ставка, яка становить 2.99 %, а за кожен день користування кредитом. Така підвищена процентна ставка нараховується починаючи з 1-го дня автопролонгації та діє до дня, зазначеного у відповідній угоді як нова узгоджена сторонами запланована дата повернення кредиту, та/або оформлення позичальником продовження строку користування кредитом на умовах цього договору.
Пунктами 1.2-1.7 угоди до кредитного договору (автопролонгація), сторони узгодили, що в період автопролонгації з 15.09.2021 по 04.10.2021 позичальник сплачує кредитору проценти за підвищеною процентною ставкою в розмірі 2.99% від суми кредиту за кожен день користування кредитом. Загальна вартість кредиту становить 48399 грн. 00 коп.
Водночас, у встановлений строк нової узгодженої дати повернення кредиту (04.10.2021) відповідач не виконала свої боргові зобов'язання за кредитним договором, в зв'язку з чим у відповідача виникла прострочена заборгованість перед кредитором в розмірі 17970 грн. 00 коп. - тіло кредиту та 30429 грн. 00 коп. - нараховані проценти, що підтверджується довідкою ТОВ «СС ЛОУН» № 20/10-С від 20.10.2021 із розрахунком заборгованості відповідача за кредитним договором.
До того ж, встановлено, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору неустойка за кредитним договором відповідачу не нараховувалась.
У суду відсутні підстави вважати, що відповідачем оспорюються обставини укладення кредитного договору № 1486894-А від 07.07.2021 та додаткових угод до нього між нею та ТОВ «СС ЛОУН», а також факт отримання та використання кредитних коштів.
Судом також встановлено, що враховуючи невиконання відповідачем своїх борових зобов'язань перед кредитором між ТОВ «СС ЛОУН» (клієнт) та ТОВ «ФІНФОРС» (фактор) було укладено договір факторингу № 40071779-125, за умовами якого фактор зобов'язався передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт зобов'язався відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за яким настав до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (сума наданого кредиту чи позики), проценти, комісію, неустойку (пеня, штраф) та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.
Як вбачається з витягу з реєстру прав грошових вимог - сформований 25.07.2024 (Додаток № 1 до договору факторингу) ТОВ «СС ЛОУН» 20.10.2021 відступило на користь ТОВ «ФІНФОРС» право вимоги за кредитним договором № 1486894-А від 07.07.2021 на загальну суму 48399 грн. 00 коп., з яких: 17970 грн. 00 коп. - сума основного зобов'язання, 26835 грн. 00 коп. - проценти, 3594 грн. 00 коп. - додаткові проценти.
Про відступленням ТОВ «ФІНФОРС» права грошової вимоги за кредитним договором ТОВ «СС ЛОУН» повідомляло позичальника, шляхом направлення 20.10.2021 на електронну адресу позичальника електронного листа.
Так, з моменту отримання кредиту відповідач допускала порушення умов повернення грошових коштів, оскільки своєчасно не здійснювала платежів, передбачених договором та достатніх для погашення своїх договірних зобов'язань з повернення кредиту та сплати процентів за його користування.
Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Таким чином, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж (ст. 1082 ЦК України).
Водночас, при умові, якщо відповідач з будь-яких підстав не отримав вищезазначені повідомлення про відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким відповідач не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов'язання по сплаті кредитної заборгованості на рахунки первісного кредитора, які вказані у кредитному договорі і таке виконання було б належним, відповідно до вимог ст. 516 ЦК України, що узгоджується з позицією Верховного Суду, яка висвітлена у постанові від 23.09.2015 у справі № 6-979цс15.
Частиною першою статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Крім того, статтею 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відступлення права вимоги може здійснюватися на виконання різних зобов'язальних договорів. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни (постанова від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18, провадження № 12-1гс21, пункт 57). Відповідно до статті 1077 ЦК України відступлення права вимоги може відбуватись і на підставі договору факторингу. Правова природа відповідного договору незалежно від його назви визначається виходячи зі змісту прав та обов'язків сторін договору. Вказана позиція висвітлена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/16579/20 від 07.09.2022 (п. 9.5).
Слід також зазначити, що метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. Вказані правові висновки висвітлені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 909/968/16 від 11.09.2018 (п. 59, 60).
Всупереч умовам кредитного договору відповідач не виконала свого зобов'язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, остання не здійснила жодного платежу для погашення кредитної заборгованості ні на рахунок ТОВ «ФІНФОРС», ні на рахунок первісного кредитора ТОВ «СС ЛОУН».
На теперішній час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов'язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав ТОВ «ФІНФОРС».
Таким чином, між сторонами існує спір з приводу належності виконання зобов'язань за кредитним договором, який регулюється нормами Цивільного Кодексу України та положеннями укладеного між сторонами кредитного договору.
Як визначено ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин 1-3 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як передбачено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Загальні положення про договір визначені розділом ІІ гл. 52 Цивільного Кодексу України.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського Кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Статтею 652 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (ст. 1056-1 ЦК України).
До того ж, відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
На час розгляду справи Кредитний договір№ 1486894-А від 07.07.2021 та Договір факторингу № 40071779-125 від 20.10.2021 недійсними, розірваними чи припиненими не визнані.
Як зазначено у ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до положень ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язані вказаний строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Згідно з ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що визначено ст. 610 ЦК України. Відповідно до положень ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, матеріали справи свідчать про те, що грошові кошти у розмірі 20000 грн. 00 коп. надавалися і отримані відповідачем 07.07.2021 зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів, визначених умовами договору. При укладенні договору позичальник була ознайомлена з орієнтованою вартістю кредиту та загальними витратами по ньому. Укладаючи договір, відповідач усвідомлювала та підтвердила, що умови договору для неї зрозумілі, відповідають її інтересам, є розумними та справедливими. Також, вона підтвердила, що отримала від позикодавця до укладення договору усю необхідну інформацію, яка визначена Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Установивши, що Кредитний договір№ 1486894-А від 07.07.2021 підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, відповідач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та була ознайомлена з сукупною вартістю кредиту.
Судом встановлено, що при укладенні договору первісний кредитор ТОВ «СС ЛОУН», надав відповідачу у повному обсязі інформацію стосовно умов кредитування, зауважень при його укладенні остання не висловила. Також відповідач не відмовилась від укладення договору у спосіб та порядку, які передбачені законодавством.
Як вбачається із змісту позовної заяви, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за Кредитним договором№ 1486894-А від 07.07.2021 у розмірі 48399 грн. 00 коп., з яких: 17970 грн. 00 коп. - тіло кредиту, 30429 грн. 00 коп. - нараховані проценти.
Вказаний розрахунок є повним, чітким, об'єктивним, він узгоджується з умовами договору позики. Тому, суд вважає вказаний документ належним та допустимим доказом і бере за основу при винесенні цього рішення. При цьому, відповідачем не спростовано ні розмір заборгованості, ні порядок нарахування певних платежів.
Суд також зауважує на тому, що жодних своїх розрахунків відповідачем наведено не було. Також, стороною відповідача не підтверджені будь-які факти здійсненої оплати на погашення боргу, які б не були враховані позивачем.
Що стосується заяви відповідача про застосування строків позовної давності до заявлених ТОВ «ФІНФОРС» позовних вимог, слід зазначити, що главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлена тривалістю три роки (ст. 257 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
Водночас, згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Слід зазначити, що ці зміни до ЦК України внесені Законом України №540-ІХ від 30.03.2020, які набрали чинності 02.04.2020.
Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України введено карантин. У подальшому термін дії карантину неодноразово продовжувався відповідними постановами Кабінету Міністрів України та тривав до 30.06.2023 включно.
Тобто, карантин, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), на території України тривав до 30.06.2023.
Виходячи з наведених вище положень закону, пропущеною може бути позовна давність лише за вимогами, що виникли до 12.03.2017. Строк позовної давності за всіма вимогами, що виникли після 12.03.2017, та на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважаються продовженим на підставі пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), тобто до 30.06.2023.
При цьому, пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Судом взято до уваги, що на час розгляду справи, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, строком на 30 діб та у подальшому продовжено строк його дії з 05 години 30 хвилин 09.05.2025 строком на 90 діб.
Тобто, воєнний стан в Україні діяв на момент подачі цього позову до суду і триває по теперішній час.
Таким чином, суд вважає, що доводи сторони відповідача про пропуск позивачем строків позовної давності є безпідставними, враховуючи викладене та приписи п.п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).
З урахуванням викладеного вище та приймаючи до уваги, що відповідач не виконала належним чином зобов'язання щодо погашення заборгованості за Кредитним договором№ 1486894-А від 07.07.2021, укладеним між нею та ТОВ «СС ЛОУН», в обумовлені договором строки, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «ФІНФОРС», у межах заявлених вимог, підлягають до задоволення, а саме з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за Кредитним договором № 1486894-А від 07.07.2021 у розмірі 48399 грн. 00 коп., з яких: 17970 грн. 00 коп. - тіло кредиту, 30429 грн. 00 коп. - нараховані проценти.
Щодо розподілу судових витрат, то відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Позивачем при зверненні до суду з цим позовом сплачений судовий збір у розмірі 3028 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним документом № 4343 від 06.08.2024.
Тож, враховуючи те, що позовні вимоги ТОВ «ФІНФОРС» задоволено у повному обсязі, до стягнення із відповідача на користь позивача підлягає сума 3028 грн. 00 коп. (судовий збір).
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, то суд керується нормами ч.ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України, якими передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України).
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Так, правнича допомога ТОВ «Фінфорс» надавалася на підставі договору про надання професійної правничої допомоги від 11.03.2024, укладеного з адвокатом Кеню Д.В.
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано (в копіях): договір про надання професійної правничої допомоги від 11.03.2024, укладений між ТОВ «Фінфорс» та адвокатом Кеню Д.В.; додаток № 15 від 05.08.2024 до договору про надання професійної правничої допомоги від 11.03.2024; акт приймання-передачі наданих послуг за договором про надання професійної правничої допомоги від 11.03.2024 та додатком № 15 від 05.08.2024 до договору про надання професійної правничої допомоги від 11.03.2024; платіжна інструкція № 4338 від 06.08.2024.
Вартість правничої допомоги, відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг за договором про надання професійної правничої допомоги від 11.03.2024 та додатком № 15 від 05.08.2024 до договору про надання професійної правничої допомоги від 11.03.2024, становить 7 000 грн. 00 коп.: консультація (1 год. - на суму 1 000 грн. 00 коп.); підготовка заяв по суті справи (2 год. - на суму 5 000 грн. 00 коп.); підготовка інших процесуальних документів (0,5 год. - на суму 1 000 грн. 00 коп.).
Слід зауважити, що Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові у справі №201/14495/16-ц від 30.09.2020, провадження № 61-22962св19, зазначив, що підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, її розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18 (провадження №61-15005св19).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Як на думку суду, знайшли своє підтвердження доводи сторони позивача про понесені ним витрати на професійну правничу допомогу адвоката під час розгляду цієї цивільної справи. Крім того, суд враховує той факт, що розмір витрат є справедливим, не завищеним і співмірним з тим обсягом наданих послуг (виконаних робіт), що дає підстави для задоволення вимог про стягнення витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги. Підстав для зменшення розміру таких витрат, суд не вбачає і про таке відповідачем не заявлено.
Таким чином, оскільки позовні вимоги ТОВ «ФІНФОРС» задоволені у повному обсязі, то з відповідача на користь позивача необхідно стягнути витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі - 7000 грн. 00 коп.
На підставі викладеного та, керуючись ст. ст. 3, 4, 5, 10, 12, 13, 19, 76-81, 133, 137, 141, 259, 265, 268, 273, 274, 277, 279 ЦПК України суд, -
Позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНФОРС» (код ЄДРПОУ41717584, м. Київ, вул. Іоанна Павла ІІ, буд. 4/6 корп. В, каб. 508-2) заборгованість за кредитним договором № 1486894-А від 07.07.2021 у розмірі 48399грн. 00коп., з яких: 17970грн. 00коп. - тіло кредиту, 30429грн. 00коп. - проценти, а також судовий збір у розмірі 3028грн. 00коп. та витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 7000грн. 00коп., а всього - 58427грн. 00коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 01.09.2025.
Головуючий суддя С. М. Позарецька