Справа № 643/682/25
Провадження № 2/643/1973/25
15.09.2025
Салтівський районний суд міста Харкова у складі
головуючого судді - Олійника О.О.,
за участю секретаря судового засідання - Новакової Т.С.,
представника позивача - Давидова В.О.,
відповідача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовною заявою Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання,
20 січня 2025 року представник КП «Харківські теплові мережі» за довіреністю - Лоскот М. звернулась до Московського районного суду м. Харкова з позовом, в якому просить стягнути солідарно з відповідачів на користь підприємства заборгованість у сумі 86 409,64 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3028 грн.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що відповідачі мешкають та зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачами послуг КП «ХТМ», що надає послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води мешканцям багатоквартирних будинків м. Харкова, керуючись Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830, Правилами надання послуг з постачання гарячої води, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1182. Внаслідок неповної та несвоєчасної сплати послуг у відповідачів станом на 01.12.2024 року виникла заборгованість у загальному розмірі 86 409,64 грн., що утворилась за період з 01.12.2018 року по 30.11.2024 року. У зв'язку із викладеним представник КП «ХТМ» звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Московського районного суду міста Харкова від 24.01.2025 року відкрито провадження у справі за правила спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання.
Законом України від 26 лютого 2025 року № 4273-IX внесено зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів. Зокрема, змінено найменування Московського районного суду міста Харкова на Салтівський районний суд міста Харкова. Набрання чинності зазначеним Законом України відбулося 25 квітня 2025 року.
18 червня 2025 року відповідач ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подала пояснення в яких зазначила, що у позові наведені суми заборгованості за послугу з постачання гарячої води за двох осіб за період з 01.12.2018 по 31.11.2024. Однак, ОСОБА_2 не мешкає за адресою: АДРЕСА_1 з 27.02.2022 по сьогоднішній день. ОСОБА_2 відповідно до довідки Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 05.03.2025 № 19/С-4976/5853 в період з 22.02.2022 по 14.02.2025 перетинала кордон 26.02.2022 з території України. Також цю інформацію підтверджують дані паспорту громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 . На підставі викладеного просить суд не задовольняти позов про стягнення заборгованості за послугу з постачання гарячої води за 1 особу на суму 7048,83 грн. за період з 27.02.2022 по 30.11.2024.
Того ж дня, відповідач ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подала заяву про застосування строку позовної давності, в якій просить застосувати позовну давність щодо позовних вимог та відмовити у позові КП «Харківські теплові мережі» щодо стягнення за період з 01.12.2018 по 30.11.2021 заборгованості та інших платежів, а саме: заборгованості за послугу з постачання теплової енергії; заборгованості за послугу з постачання гарячої води на суму 37099,2 грн; інфляційні втрати на суму 4304,15 грн; 3% річних на суму 1615,62 грн.
23 червня 2025 року представник позивача Давидов В.О. подав додаткові пояснення. Суть цих пояснень полягала в наступному.
Щодо строку позовної давності. Сама по собі заява про застосування строку позовної давності вже свідчить про визнання відповідачами порушеного права позивача. Заборгованість за житлово-комунальні послуги нараховувались позивачем щомісяця, то перебіг загальної позовної давності слід відраховувати від кожного щомісячного платежу. Зокрема у постанові Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі № 3-269гс16 зазначено, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, чи підтверджують факт такого переривання. Отже, строк за яким необхідно стягнути заборгованість з 01.12.2018 по 30.11.2024. В цей період протягом 2018-2024 відповідачами здійснювались часткові платежі заборгованості. Здійснення відповідачами даних платежів є підставою, передбаченою частиною 1 статті 264 ЦК України для переривання перебігу позовної давності.
Більш того, Постановою КМУ від 11.03.2020 № 211 встановлено з 12.03.2020 року на всій території України карантин, строк якого неодноразово продовжувався. В останнє, Кабінет Міністрів України постановою від 23.12.2022 р. № 1423 вніс зміни, зокрема, до Постанови КМУ від 09.12.2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2». Вони передбачають, що продовжено термін дії карантину та обмежувальних протиепідемічних заходів в Україні для запобігання розповсюдженню COVID-19 до 30.06.2023 року. Згідно із законом від 30.03.2020 № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК доповнено п. 12, яким під час карантину строки, визначені, зокрема, ст.ст. 257, 258 Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Крім того, згідно з Законом України від 15.03.2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257,259,362,559,681,728,786,1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії». Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами), введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року, дія якого неодноразово продовжувалася та триває на теперішіній час. Таким чином, враховуючи, що відповідачі оплату за надані послуги сплачують не регулярно, до оплати призначалась одна сума, а сплачувалась, або менша, або більша сума, окрім цього, враховуючи, що строк позовної давності за період з 12 березня 2017 року закінчувався 12 березня 2020 року, те, що на всій території України запроваджено карантин до 30 червня 2023 року, а під час дії карантину строки, визначені статтею 257 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк дії такого карантину, а також строк позовної давності за вимогою про стягнення заборгованості за опалення та гарячу воду в силу приписів пункту 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України продовжено на строк дії воєнного стану, який запроваджений 24.02.2022 та діє й досі на теперішній час, то період заборгованості з 01 грудня 2018 року по 30 листопада 2024 року не виходить за строки позовної давності.
Щодо не проживання відповідача ОСОБА_2 за адресою місця реєстрації та нарахувань заборгованості з оплати теплопостачання зазначає, що згідно з п. 28 «Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуги з постачання гарячої води», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 р. № 1182, Споживач надає виконавцю інформацію про кількість осіб, які фактично користуються послугою у приміщенні (квартирі) споживача, та інші вихідні дані, необхідні для застосування обраного способу розподілу обсягів послуги відповідно до Методики розподілу. Споживач інформує протягом місяця з дня настання таких змін виконавця про зміну власника житла (іншого об'єкта нерухомого майна) шляхом надання виконавцю витягу або інформації з Реєстру речових прав на нерухоме майно, а також про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, з метою подальшого внесення змін до договору. Враховуючи вищенаведене, саме на споживача покладається обов'язок повідомляти про зміну фактичної кількості осіб, які постійно проживають у житлі споживача. Відповідно до довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, яка наявна у матеріалах справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , згідно паспортних даних ОСОБА_2 зареєстрована за даною адресою з 25.09.1999. Жодних документів для заперечення даного факту відповідачами надано не було. З будь якими заявами щодо нарахованих платежів та відповідними документами про не проживання за адресою місця реєстрації відповідач ОСОБА_2 до Салтівської філії КП «Харківські теплові мережі» - не зверталася . Частиною 3 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово комунальних послуг. Тобто, за змістом Закону України «Про житлово-комунальні послуги», особи, місце проживання яких зареєстроване у квартирі у встановленому законом порядку, зобов'язані нести витрати по оплаті наданих житлово-комунальних послуг.
Враховуючи вищенаведене, для повного, об'єктивного та всебічного розгляду справи, просить суд долучити до матеріалів справи та взяти до уваги додаткові пояснення по справі. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить розгляд справи проводити без участі представника позивача.
У судовому засіданні представник позивача - Давидов В.О. підтримав позовні вимоги у повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві, просив позовні вимоги задовольнити, надав пояснення.
Відповідачка ОСОБА_1 у судовому засіданні просила застосувати строк позовної давності щодо позовних вимог та відмовити у позові КП «Харківські теплові мережі» щодо стягнення за період з 01.12.2018 по 30.11.2021 заборгованості та інших платежів, а саме: заборгованості за послугу з постачання теплової енергії; заборгованості за послугу з постачання гарячої води на суму 37099,2 грн; інфляційні втрати на суму 4304,15 грн; 3% річних на суму 1615,62 грн.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилась, причини неявки суду не повідомила.
Дослідивши матеріали справи, докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Згідно зі ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Матеріалами справи встановлено, що відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачами послуг з теплопостачання, які надає позивач.
Проте, взяті на себе обов'язки з оплати наданих послуг відповідачі належним чином не виконували, внаслідок чого за ними утворилася заборгованість за період з 01.12.2018 року по 30.11.2024 року у розмірі 86 409,64 грн., що підтверджується відомістю про нарахування та оплату за послуги з теплопостачання за адресою АДРЕСА_1 .
Суть розглянутого спору полягає у спонуканні відповідачів до примусового виконання порушених (несплачених та прострочених у виконанні) грошових зобов'язань з оплати вартості наданих Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» послуг з теплопостачання за адресою АДРЕСА_1 , за період з 01.12.2018 року по 30.11.2024 року.
Приймаючи до уваги правову природу розглядуваних правовідносин, кореспондуючі права та обов'язки їх сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням норм Цивільного кодексу України, які регламентують правовідносини у сфері надання послуг, а також іншими відповідними нормативно-правовими/підзаконними актами у сфері теплопостачання.
За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 року № 1875-IV, чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон від 24.06.2004 № 1875-IV), комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Споживачем цих послуг є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Частиною 1 ст. 19 Закону від 24.06.2004 № 1875-IV встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Згідно з ч. 3 ст. 20 Закону від 24.06.2004 № 1875-IV споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
Таким чином, обов'язок по укладанню договору про надання житлово-комунальних послуг було покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону від 24.06.2004 № 1875-IV споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону від 24.06.2004 № 1875-IV обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Положеннями ст. ст. 7, 9 Закону України «Про житлово-комунальні-послуги» від 09.11.2017 № 2189-VIII (далі Закон від 09.11.2017 № 2189-VIII) також передбачено обов'язок споживача здійснювати оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Відтак, споживач зобов'язаний оплатити житлово-комунальні послуги, якщо він фактично користувався ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути єдиною підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Матеріали справи свідчать, що відносини між сторонами у спірний період не були врегульовані договором, що, між тим, не скасовує передбачений покладений на споживача обов'язок зі щомісячного розрахунку за фактично спожиту теплову енергію безвідносно до наявності або відсутності укладеного зі споживачем договору.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та підтримана у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18).
Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» є виконавцем послуг з централізованого теплопостачання та підігріву гарячої води в житловому фонді комунальної власності територіальної громади м. Харкова.
Відповідно до п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 р. № 630, зі змінами та доповненнями, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць, плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.
Згідно відомості про нарахування та оплату за теплову енергію з урахуванням періоду платежів за адресою: АДРЕСА_1 , значиться заборгованість за період з 01.12.2018 року по 30.11.2024 року у розмірі 86 409,64 грн., з яких:
- 62 452,91 грн. за послугу з постачання теплової енергії за період з 01.12.2018 по 30.11.2024;
- 882,00 грн. за абонентську плату за Індивідуальним договором з постачання теплової енергії за період з 01.06.2022 по 30.11.2024;
- 14 656,97 грн. за послугу з постачання гарячої води за період з 01.12.2018 по 30.11.2024;
- 511,20 грн. за абонентську плату за Індивідуальним договором з постачання гарячої води за період з 01.06.2022 по 30.11.2024;
- 1499,30 грн.; за послугу з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання за період з 01.07.2022 по 30.11.2024;
- 487,49 грн.; за послугу з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем постачання гарячої води за період з 01.07.2022 по 30.11.2024;
- інфляційні втрати у сумі 4304,15 грн.;
- 3% річних у сумі 1615,62 грн.
Відповідачами всупереч вимог ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України надані позивачем послуги оплачені не були, що призвело до порушення прав та законних інтересів позивача.
За таких обставин, суд вважає заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідачів заборгованості за послуги з теплопостачання за період з 01.12.2018 року по 30.11.2024 року у розмірі 86 409,64 грн. обґрунтованими.
Що стосується вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних суд зазначає, наступне.
У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.
Правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
В даному випадку правовідносини, які склалися між сторонами є грошовим зобов'язанням і на ці правовідносини поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
У зв'язку із простроченням відповідачами сплати комунальних послуг, позивачем нараховано 4304,15 грн. інфляційні втрати за час прострочення та 1615,62 грн. - 3% річних, з якими погоджується суд.
Так, Постановою Кабінету міністрів України від 05.03.2022 р. № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» зі змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету міністрів України № 390 від 21.04.2023 р. заборонено стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, утвореної після 24 лютого 2022 року з дати початку по дату завершення бойових дій або тимчасової окупації територій.
Проте, заборгованість, інфляційні витрати та 3 % річних нараховані відповідачам до 24.02.2022 року, а тому вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 року № 206 не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки вони нараховані до початку введення в дію воєнного стану в Україні. А тому, позовні вимоги про стягнення з відповідачів на користь позивача 3% річних у сумі 1615,62 грн. та інфляційних втрат у сумі 4304,15 грн. підлягають задоволенню.
Доводи відповідача ОСОБА_1 про не проживання відповідача ОСОБА_2 за адресою місця реєстрації та нарахування заборгованості з оплати теплопостачання, суд до уваги не приймає, враховуючи наступне.
Надані відповідачем ОСОБА_1 копія закордонного паспорту ОСОБА_2 та довідка Головного центру обробки спеціальної інформації ДПС України про те, що відповідач ОСОБА_2 26.02.2022 року перетнула державний кордон України, суд до уваги не приймає, оскільки відповідач ОСОБА_2 зареєстрована у спірній квартирі, має право на користування даним житловим приміщенням, є учасником відносин у сфері житлово-комунальних послуг.
Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. Члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку.
Відповідно до частин 1, 6 статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
З огляду на викладене, нести витрати по оплаті наданих житлово-комунальних послуг зобов'язані не тільки власники квартири, а й особи місце проживання яких, у цій квартирі, зареєстровано у встановленому порядку.
З довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб вбачається, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , отже вона є споживачами житлово-комунальних послуг в розумінні пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», іншої домовленості щодо оплати комунальних послуг між ними та іншими особами матеріали справи не містять.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у редакції на час виникнення спірних правовідносин, споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Аналогічним чином врегульовано це питання у пункті 6 частини 1 статті 7 чинного на час розгляду справи Закону України «Про житлово-комунальні послуги», яким передбачено, що споживач має право на несплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.
Відтак, навіть проживання в іншому місці не звільняє відповідача ОСОБА_2 від обов'язку оплати отриманих комунальних послуг, оскільки матеріалами справи підтверджено її реєстрацію у зазначеній вище квартирі, а отже вона є користувачами наданих послуг.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02 вересня 2019 року у справі № 335/479/17, провадження № 61-22435св18.
Таким чином, сам по собі факт не проживання відповідача ОСОБА_2 у квартирі, не звільняє її від обов'язку нести витрати по оплаті житлово-комунальних послуг, які були надані.
Разом з тим, відповідачем ОСОБА_1 подано заяву про застосування позовної давності до спірних правовідносин.
Так, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Частиною п'ятою статті 261 ЦК України визначено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
При цьому, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє в позові через необґрунтованість. Якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності в разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
За змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).
Матеріалами справи підтверджено, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не виконували свої обов'язки з оплати послуг теплопостачання, які фактично були надані КП «Харківські теплові мережі» за період з 01.12.2018 року по 30.11.2024 року.
Разом з тим постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2»(із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався і тривав по 01 липня 2023 року.
Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Законом України від 17 березня 2020 року №530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)»введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом № 540-IXрозділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено, зокрема пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону № 540-IXперелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.
Рівність і недискримінація є одними із основних принципів реалізації прав людини.
Крім того, 17 березня 2022 року набув чинності Закон України від 15 березня 2022 року №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів щодо дії норм на період воєнного стану», яким було внесені зміни до ЦК України, а саме розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259,362,559,681,728,786,1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».
Тобто загальна позовна давність, перебіг якої припав на період дії в Україні правового режиму воєнного стану, продовжена законодавцем на період дії такого правового режиму. Водночас продовження строків свідчить, що їх перебіг, який відбувається у період дії воєнного стану, не зараховується при обчисленні.
24 лютого 2022 року Указом Президента України №64/2022в Україні було введено правовий режим воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введений воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указами Президента України, які затверджувались Законами України, воєнний стан продовжувався та триває до теперішнього часу.
Отже, оскільки з 24 лютого 2022 року та на момент подання позивачем у цій справі позовної заяви (20.01.2025 року) про стягнення заборгованості за надані комунальні послуги в Україні діяв правовий режим воєнного стану, а 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон № 540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину, з огляду на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12.03.2020 року по 30.06.2023 року, відповідно до п.п. 12, 19розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, а також на встановлені судом обставини, а саме, дату звернення КП «Харківські теплові мережі» із даною позовною заявою 20.01.2025 року та період нарахування останнім заборгованості за надані послуги, який становить з 01.12.2018 року по 30.11.2024 року, то позовні вимоги КП «ХТМ» подані в межах строку позовної давності.
Таким чином, позовні вимоги КП «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають задоволенню.
За приписами ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів пропорційно задоволеній частині позову.
Керуючись статтями 76, 81, 141, 264, 265 ЦПК України, суд
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 259,263-267,279 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання - задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» суму у розмірі 62 452,91 грн. за послугу з постачання теплової енергії за період з 01.12.2018 по 30.11.2024; 882 грн. за абонентську плату за Індивідуальним договором з постачання теплової енергії за період з 01.06.2022 по 30.11.2024; 14 656,97 грн. за послугу з постачання гарячої води за період з 01.12.2018 по 30.11.2024; 511,20 грн. за абонентську плату за Індивідуальним договором з постачання гарячої води за період з 01.06.2022 по 30.11.2024; 1499,30 грн. за послугу з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання за період з 01.07.2022 по 30.11.2024; 487,49 грн. за послугу з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем постачання гарячої води за період з 01.07.2022 по 30.11.2024; інфляційні втрати в сумі 4304,15 грн; 3% річних в сумі 1615,62 грн.
Стягнути в рівних частках з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» судовий збір в розмірі 3028 грн.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Позивач - Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» код ЄДРПОУ 31557119, місцезнаходження: м. Харків, вул. Мефодіївська, 11.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складений 19 вересня 2025 року.
Суддя - О.О. Олійник