Номер провадження: 33/813/1612/25
Номер справи місцевого суду: 522/13448/25
Головуючий у першій інстанції Іванов В. В.
Доповідач Копіца О. В.
18.09.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі головуючого судді Копіци О.В., за участі секретаря судового засідання Ровенко А.С.,прокурора Щербіни Н.М., в присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ,захисника Климовича Ф.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника Климовича Ф.С. на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 10.07.2025 відносно:
ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , у м. Біляївка Одеської обл., громадянина України, командира відділення 2 ДПРЧ 6 ДПРЗ ГУ ДСНС України в Одеській обл., зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
- про накладення стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом 1-ої інстанції.
Зазначеною постановою суду 1-ої інстанції на ОСОБА_1 було накладено стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП у виді штрафу у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 850 грн., а також стягнуто судовий збір на користь держави у розмірі 605,60 грн.
Відповідно до постанови суду 1-ої інстанції, ОСОБА_1 , будучи командиром відділення 2-ої державної пожежно-рятувальної частини 6-го державного - рятувального загону ГУ ДСНС України в Одеській обл., будучи суб'єктом декларування відповідно до п.п. «д» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» № 1700-VII від 14.10.2014 (далі - Закону), являючись суб'єктом на якого поширюється дія вказаного закону, в порушення ч. 1 ст. 45 Закону несвоєчасно, без поважних причин подав 23.02.2024 о 14 год. 18 хв. декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2022 рік, чим порушив приписи ч. 1 ст. 45, п.п. 2-7 розділу XIII Закону та вчинив правопорушення, пов?язане з корупцією, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, а саме несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник Климович Ф.С. зазначив, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою з огляду на наступне:
- суд 1-ої інстанції не врахував, що ОСОБА_1 не були донесені зміні у діючому законодавстві щодо обов'язку подати декларацію, при тому що він мав обґрунтовані сподівання на отримання такого повідомлення, тому умислу на порушення строків подачі декларації він не мав;
- судом також не надано відповідної правової оцінки тій обставині, що ОСОБА_1 є сином військовослужбовця ЗСУ, який загинув наприкінці 2024 року, тому входить до кола осіб, яким відповідно доч. 14 ст. 45 «Про запобігання корупції», було відтерміновано обов'язок подання декларації.
Посилаючись на наведені обставини, захисник Климович Ф.С. просить скасувати постанову суду 1-ої інстанції про накладення на ОСОБА_1 стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.
Заслухавши пояснення захисника Климовича Ф.С. та ОСОБА_1 , які підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити, думку прокурора Щербіни Н.М., яка заперечувала проти її задоволення, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд доходить висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно із ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За приписами ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Стаття 252 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Апеляційний суд критично відноситься до тверджень захисника Климовича Ф.С. про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, оскільки вони є непереконливими та спростовується доказами по справі.
Так, диспозиція ч. 1 ст. 172-6 КУпАП передбачає відповідальність за несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Статтею 1 Закону визначено поняття правопорушення, пов'язаного із корупцією - діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у ч. 1 ст. 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.
При цьому, зазначена ст. 1 Закону передбачає, що суб'єкти декларування - особи, зазначені у п. 1, п.п. «а», «в» - «ґ» п. 2, п. 4 ч.1 ст. 3 цього Закону, інші особи, які зобов'язані подавати декларацію відповідно до цього Закону.
Відповідно до п.п. «д» п.1 ч.1 ст. 3 Закону ОСОБА_1 як особа начальницького складу служби цивільного захисту є суб'єктом, на яких поширюється дія цього Закону.
За змістом ч. 1 ст. 45 Закону особи, зазначені у п. 1, п.п. "а", "в"-"ґ" п. 2 ч. 1 ст. 3 цього Закону, зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.
Приміткою до ст. 172-6 КУпАП визначено, що суб'єктами правопорушення у цій статті (крім правопорушень, визначених частинами другою та третьою цією статті, у частині неповідомлення або несвоєчасного повідомлення про суттєві зміни у майновому стані) є особи, які відповідно до ч.ч. 1 та ст. 45 Закону зобов'язані подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Водночас, Законом України «Про захист інтересів суб'єктів подання звітності та інших документів у період дії воєнного стану або стану війни» від 03.03.2022 №2115-ІХ було призупинено, зокрема, компанію декларування в Україні.
Втім, 12.10.2023 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України про визначення порядку подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в умовах воєнного стану» від 20.09.2023 № 3384-ІХ, яким відновлено декларування та функції НАЗК.
Пунктом 2-7 розділу XIII «Прикінцеві положення» Закону передбачено, що особи, які у 2022-2023 роках не подали декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відповідно до ст. 45 цього Закону, і кінцевий строк для подання яких настав до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України про визначення порядку подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в умовах воєнного стану», подають такі декларації не пізніше 31 січня 2024 року.
Таким чином, з 12.10.2023 здійснення заходів фінансового контролю, передбачених розділом VII Закону України «Про запобігання корупції» (зокрема подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) відновлено у повному обсязі та здійснюється у порядку та строки, визначені цим Законом (у тому числі з урахуванням особливостей, встановлених ч.ч. 7-14 ст. 45 цього Закону). Строк подання щорічної декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий 2021 та 2022 рік становить не пізніше 31.01.2024.
Відповідно до роз'яснень НАЗК «Щодо фінансової доброчесності: застосування окремих положень Закону стосовно заходів фінансового контролю (подання декларації, повідомлення про суттєві зміни в майновому стані, повідомлення про відкриття валютного рахунку)»від 13.11.2023 №4 - за загальним правилом до 31.01.2024 слід подати:
- щорічні декларації (з будь-якою позначкою) за 2021-2022 звітні періоди;
- декларацію при звільненні за 2022-2023 роки (якщо обов'язок подання декларації настав до 11.10.2023 включно);
- декларацію кандидата на посаду за 2021 та 2022 звітні періоди (якщо кінцевий строк їх подання настав у період з 24.02.2022 по 11.10.2023 включно).
Отже, ОСОБА_1 зобов'язаний був подати щорічну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2022 рік до 00:00 год. 01.02.2024.
Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 подав декларацію за 2022 рік несвоєчасно без поважних на це причин лише 23.02.2024 о 14:18 год., чим допустив порушення вимог фінансового контрою, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме:
- протоколом про адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією №55/2025 від 13.06.2025;
- роздруківкою з офіційного веб-сайту Національного агенства з питань запобігання корупції декларацій ОСОБА_1 ;
- письмовими поясненнями ОСОБА_1 від 12.05.2025 та іншими матеріалами адміністративної справи.
Отже, апеляційний суд погоджує висновок суду 1-ої інстанції про наявність в діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-6 КУпАП, а саме: несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Також апеляційний суд звертає увагу на те, що ознакою об'єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, є несвоєчасне подання декларації без поважних на те причин. Тобто за наявності останніх відповідальність за цією статтею виключається.
Під поважними причинами необхідно розуміти неможливість особи подати вчасно декларацію у зв'язку з хворобою, перебуванням особи на лікуванні, внаслідок стихійного лиха (повені, пожежі, землетрусу), технічних збоїв офіційного веб-сайту НАЗК, витребуванням відомостей, необхідних для внесення в декларацію, перебуванням (триманням) під вартою.
Відомості про обставини, які об'єктивно могли завадити ОСОБА_1 в поданні декларації у встановлений законом строк у матеріалах справи відсутні та в апеляційній скарзі не наведені, а військовий статус члена сім'ї не входить до цих зазначених причин і тому не визнається поважною підставою для несвоєчасного подання.
Отже, апеляційний суд погоджується, із висновком суду 1-ої інстанції в наведеній частині.
Посилання ОСОБА_1 на відсутність умислу щодо несвоєчасного подання декларації апеляційний суд до уваги не приймає, оскільки вказане адміністративне правопорушення, є правопорушенням з формальним складом, для встановлення наявності якого в діях особи настання суспільно-небезпечних наслідків не вимагається, i суб'єктивна сторона якого може виявлятися як в умисній, так i в необережній формі вини.
В той же час, відповідальність за вчинення такого правопорушення настає за наявності двох обставин, а саме: факту несвоєчасного подання декларації та відсутності у суб'єкта декларування поважних причин порушення термінів її подання.
Таким чином, на переконання апеляційного суду,за наявності встановленого факту несвоєчасного подання ОСОБА_1 декларації та відсутності поважних причин порушення термінів її подання, відсутні підстави стверджувати про відсутність в діях останньої складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.
Більш того, апеляційний суд вважає безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу, посилання ОСОБА_1 , як на поважність причини неподання ним декларації, неповідомлення його уповноваженими особами про вчинення відповідних дій, оскільки у відповідності до ст. 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Наведені обставини також не можуть свідчити про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за малозначністю вчиненого ним діяння, з огляду на формальний склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, тому посилання на відсутність істотної шкоди інтересам суспільства, а також на відсутність прямого умислу на вчинення правопорушення не є критерієм, за яким можливо оцінити малозначність діяння. Відповідно до принципу індивідуалізації дії, вчинені особами, яких притягують до відповідальності, у подальшому можуть слугувати негативним прикладом для інших.
Окрім того, апеляційний суд зауважує, що до ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення у мінімальній межі, передбаченій санкцією ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.
Що ж стосується аргументів захисника щодо судом 1-ої інстанції не надано відповідної правової оцінки тій обставині, що він як член сім'ї військовослужбовця ЗСУ входить до кола осіб, яким відповідно до ч. 14 ст. 45 Закону, було відтерміновано обов'язок подання декларації, апеляційний суд їх до уваги не приймає, з огляду на такі обставини.
Так, дійсно, приписами ч. 14 ст. 45 Закону визначено, що суб'єкти декларування, які серед членів сім'ї у відповідному звітному періоді мають осіб, щодо яких наявні зазначені у частинах сьомій (крім осіб, зазначених у п. 1-4 ч. 7 цієї статті), 8-13 цієї статті обставини (у тому числі якщо такі члени сім'ї не належать до суб'єктів декларування), зобов'язані подати визначені цією статтею декларації у строки, визначені частинами сьомою - тринадцятою цієї статті відповідно.
Вказані положення дають членам сім'ї, зокрема військовослужбовця, право на відтермінування подання декларації на строк не пізніше 90 календарних днів після зміни умов, які надають право на відтермінування, зокрема припинення або скасування воєнного стану, звільнення з військової служби.
Водночас, у примітці до ст. 46 Закону, що у цілях розділу VII з урахуванням положень статті 1 цього Закону членами сім'ї суб'єкта декларування, які не є його подружжям або неповнолітніми дітьми станом на останній день звітного періоду, вважаються особи, які спільно проживали із суб'єктом декларування станом на останній день звітного періоду (за умови спільного проживання із суб'єктом декларування впродовж 30 календарних днів, що передували останньому дню звітного періоду) або сукупно протягом не менше 183 днів протягом року, що передує року подання декларації.
На виконання приписів п. 15 ч. 1 ст. 11 Закону НАЗК надало рекомендаційні роз'яснення щодо застосування положень вказаного Закону, зокрема, щодо порядку відтермінування подання декларацій певною категорію декларантів.
Так, зі змісту п. 2-3 роз'яснень НАЗК щодо фінансової доброчесності: застосування окремих положень Закону стосовно заходів фінансового контролю (подання декларації, повідомлення про суттєві зміни у майновому стані, повідомлення про відкриття валютного рахунку) від 13.11.2023 № 4 вбачається, що подання декларацій відтерміновано для більшості військовослужбовців (крім деяких категорій), полонених, інтернованих, осіб, які перебувають на тимчасово окупованих територіях, на лікуванні внаслідок поранення тощо та членів сімей зазначених осіб.
Таким декларантам слід подати відповідні декларації (у тому числі за 2021, 2022, 2023 роки) не пізніше 90 днів після зміни умов, які надають право на відтермінування.
Надаючи декларантам право на відтермінування подання декларацій за ч. 14 ст. 45 Закону, законодавець вжив поняття «члени сім'ї», яке в розумінні Закону є не тільки відмінним від поняття «близькі особи», а й набагато вужчим. Тому декларанти мають право на відтермінування виключно у випадках, якщо інформація про відповідних осіб - членів сім'ї та їхні активи підлягає відображенню у деклараціях.
ОСОБА_1 вважає, що оскільки у звітній період він мав члена сім'ї батька, який був мобілізований та у 2023-2024 роках був військовослужбовцем ЗСУ і проходив службу у бойових частинах, то відповідно до положень п. 14 ст. 45 Закону має право подати визначені цією статтею декларації не пізніше 90 календарних днів з дня настання першої з таких обставин - припинення або скасування воєнного стану чи звільнення з військової служби (служби в поліції).
З матеріалів справи дійсно вбачається, що ОСОБА_1 є повнолітнім сином військовослужбовця ОСОБА_2 , який призваний на військову службу за мобілізацією 21.02.2023 року ІНФОРМАЦІЯ_2 та загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 в районі АДРЕСА_2 від час виконання бойового завдання (а.с. 73).
Втім, системний аналіз наведеного вище законодавства, що регулює спірні правовідносини, свідчить про те, що повнолітня дитина може вважається членом сім'ї суб'єкта декларування тільки за умови, якщо вона спільно проживала, була пов'язана спільним побутом, мала взаємні права та обов'язки із суб'єктом декларування сукупно протягом не менше 183 днів протягом звітного року або станом на останній день звітного періоду (за умови спільного проживання із суб'єктом декларування впродовж 30 календарних днів, що передували останньому дню звітного періоду).
ОСОБА_1 стверджує, що разом із сім'єю у 2022 році спільно проживала за адресою: АДРЕСА_1 , і дотепер зареєстрований та проживає за вказаною адресою.
У підтвердження вказаних обставин, ОСОБА_1 у суді 1-ої інстанції надав Витяг з реєстру територіальної громади№2025/008163336 від 19.06.2025, зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 07.04.2023, в той час як останнім днем звітного періоду був 31.12.2022, а отже факт спільного проживання із суб'єктом декларування протягом не менше 183 днів протягом звітного 2022 року або станом на останній день звітного періоду (за умови спільного проживання із суб'єктом декларування впродовж 30 календарних днів, що передували останньому дню звітного періоду) не підтверджено, відповідних доказів апеляційному суду не надано.
Як і не надано доказів у підтвердження того, що у звітній період ОСОБА_1 був пов'язаний із батьком як суб'єктом декларування спільним побутом, мав із ним взаємні права та обов'язки.
При цьому, звертає увагу та обставина, що декларант ОСОБА_1 не відображав відомості про батька як члена своєї сім'ї (в розділі 2.2 «Інформація про членів сім'ї суб'єкта декларування») в жодній з поданих до Реєстру декларацій (а.с. 11-15).
Отже, апеляційний суд констатує, що за відсутності вказаних вище ознак (однієї із них), ОСОБА_1 для цілей декларування не вважається членом сім'ї суб'єкта декларування та погоджується із висновком суд 1-ої інстанції, що військовий статус члена родини (близької особи) декларанта, не змінює обов'язку самого декларанта щодо подачі декларації.
Резюмуючи викладене, апеляційний суд доходить висновку про правильність та обґрунтованість висновків суду 1-ої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП та відсутність підстав для закриття провадження за відсутністю в її діях складу зазначеного правопорушення.
Відповідно до п. 1 ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін.
Отже, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу захисника Климовича Ф.С. залишити без задоволення, а постанову суду 1-ої інстанції, як законну та обґрунтовану - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 7, 251, 252, 266, 268, 280, 283, 294 КУпАП апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу захисника Климовича Ф.С., в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 10.07.2025 про накладення на ОСОБА_1 стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду О.В. Копіца