Номер провадження: 22-ц/813/5534/25
Справа № 947/15829/24
Головуючий у першій інстанції Гниличенко М. В.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
18.09.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого судді Сєвєрової Є.С.,
суддів: Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря Малюти Ю.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Київського районного суду м.Одеси від 16 квітня 2025 року у складі судді Гниличенко М.В.,
встановив:
У травні 2024 року, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до відповідача рф про стягнення моральної шкоди у розмірі 80000 євро, які в еквіваленті дорівнюють 3425184,00 гривень (за курсом НБУ на дату подачі позовної заяви) на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування понесеної моральної шкоди. Також, позивач просить стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 50000,00 гривень на користь позивача в рахунок понесених судових витрат на правничу допомогу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24.02.2022 наступила подія, яка змінила життя не тільки ОСОБА_1 , але й мільйонів громадян України. РФ здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, що стало підставою для введення з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 воєнного стану на території України, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення військового стану в Україні». 24.02.2022 позивач опинилась на грані життя та смерті, як й кожен з громадян України. Позивач до 24.02.2022 вела спокійне життя, була законослухняною громадянкою, постійно працювала, самостійно заробляла гроші на власне життя, сплачувала усі податки. Позивач мріяла, будувала плани та ніяк не хотіла кардинально змінювати власне життя, окрім особистого розвитку та благополуччя. Наразі позивачці під час кожної повітряної тривоги доводиться прямувати до найближчого бомбосховища, так як будинок не передбачає укриття. Як і мільйони співгромадян, позивач вимушена не спати належним чином ночами, перебуває в постійній небезпеці. На фоні цього виникає психологічний тиск, стрес, душевне хвилювання, а також значне погіршення здоров'я та «відкриття» старих травмувань. Позивач має колосальний негативний вплив на власний душевний та фізичний стан внаслідок загальновідомих противоправних дій відповідача, направлених проти життя та здоров'я, в тому числі ОСОБА_1 .
Позивач зазначає, що її моральні страждання виражені в наступному: завдяки протиправним діям відповідача у позивача змінилося побутове життя, вона вимушена була вийти із своєї «зони комфорту», жити постійно в небезпеці; постійні емоційні хвилювання та стрес вплинули на фізичний стан позивача, викликали фізичне недомагання, страждання та дискомфорт; позивач була вимушена витрачати власні гроші у більшій кількості (зокрема на лікування). З урахуванням вищевикладеного, позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у розмірі 80 000 євро, яка може компенсувати її моральні страждання.
Заочним рішенням Київського районного суду м.Одеси від 16 квітня 2025 року стягнуто з держави-агресора російська федерація на користь ОСОБА_1 у відшкодування завданої моральної шкоди 200000 гривень 00 копійок; судовий збір в розмірі 2000 гривень, в решті позовних вимог - відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що позивачка довела факт завдання їй моральної шкоди, протиправні дії відповідача призвели до змін у звичному способі життя позивачки, створили для неї стан постійної небезпеки, емоційного напруження і стресу, що негативно позначилось на її фізичному та психологічному стані, спричинило страждання і дискомфорт. Врахувавши характер і обсяг завданих моральних страждань, істотність порушення конституційних прав позивача, вимушені зміни у її житті та невідворотність їх наслідків, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача 200000 грн як справедливу та достатню компенсацію моральної шкоди.
Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд змінити мотивувальну та резолютивну частину заочного рішення Київського районного суду м.Одеси від 16 квітня 2025 року шляхом задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач категорично не згодна з сумою морального відшкодування, яке було стягнуто з відповідача на її користь. Позивач не заперечує з того приводу, що судом першої інстанції було всебічно розглянуто судову справу у відповідності до вимог процесуального законодавства України, застосовано дійсно актуальні правові висновки Верховного Суду (але не всі), в той же час проігноровано позитивну практику Європейського суду з прав людини, а також дано не вірну оцінку всім обставинам справи, що призвело до неправильних висновків. Так, моральна шкода позивача - це беззаперечне хвилювання за її власне життя, це фактичне знищення нормальних життєвих зв'язків, життєвого оточення та спокою, що завжди сприймається будь-якою людиною як значна душевна травма. Це психологічне хвилювання, через що виникло значне погіршення здоров'я та внутрішнього емоційного фону позивача. Перебування у стані постійного стресу та нервозності, внаслідок збройної агресії є фактом істотного порушення конституційних прав позивача, через умисний характер дій відповідача, через що, тобто виниклу ситуацію, виникла й моральна шкода, яка на думку позивача повинна бути відшкодована за рахунок відповідача повністю, а не частково.
Зазначає, що суд першої інстанції допустив помилку при оцінюванні розміру належної компенсації позивачу. Позивач цілком обґрунтовано зазначила розмір належної компенсації, яка є реальною та направленою на відшкодування їй моральної шкоди (80000 євро). Позивач не зазначила мільйони чи мільярди, хоча від цієї війни відповідач винна кожному українцю набагато більше. Ігнорування того факту, що позивач звертаючись з позовом до відповідача - агресора до українського суду з надією отримати належну сатисфакцію, а отримує ігнорування та неоправдане оцінювання нанесеної їй шкоди, хоча судова практика в Україні вже тривалий час виходить з зовсім інших грошових сум на відшкодування.
В судове засідання, призначене на 18.09.2025 сторони не з'явилися.
Від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до суду надійшла заява, у який представник просить суд провести розгляд справи без участі ОСОБА_1 та її представника.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які скаржник посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, її місцем народження є м.Гайворон Гайворонський район Кіровоградська область, місце проживання - АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідними відмітками у паспорті громадянина України № НОМЕР_1 , виданим 25.11.2016 Органом №5112 та довідкою про присвоєння ідентифікаційного номера від 24.05.2011.
Із позову вбачається, що 24.02.2022 позивач опинилась на грані життя та смерті, як й кожен з громадян України. Позивач до 24.02.2022 вела спокійне життя, була законослухняною громадянкою, постійно працювала, самостійно заробляла гроші на власне життя, сплачувала усі податки. Позивач мріяла, будувала плани та ніяк не хотіла кардинально змінювати власне життя, окрім особистого розвитку та благополуччя.
Наразі позивачці під час кожної повітряної тривоги доводиться прямувати до найближчого бомбосховища, так як будинок не передбачає укриття. Як і мільйони співгромадян, позивач вимушена не спати належним чином ночами, перебуває в постійній небезпеці. На фоні цього виникає психологічний тиск, стрес, душевне хвилювання, а також значне погіршення здоров'я та «відкриття» старих травмувань. Позивач має колосальний негативний вплив на власний душевний та фізичний стан внаслідок загальновідомих противоправних дій відповідача, направлених проти життя та здоров'я, в тому числі ОСОБА_1 .
У позові позивач зазначає, що її моральні страждання виражені в наступному - завдяки протиправним діям відповідача у позивача змінилося побутове життя, вона вимушена була вийти із своєї «зони комфорту», жити постійно в небезпеці; постійні емоційні хвилювання та стрес вплинули на фізичний стан позивача, викликали фізичне недомагання, страждання та дискомфорт; позивач була вимушена витрачати власні гроші у більшій кількості (зокрема на лікування).
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтями 5, 12, 13, 81, 83 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Так, ст. 1 Закону України «Про оборону України» року визначено, що збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з дій, зазначених в даній статті Закону, серед яких значиться вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України.
Відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Згідно з ч.1, п.п.8,9 ч.2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Згідно ч.2 ст.2 ЦК України учасниками цивільних відносин є зокрема і іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до ч.1 ст.49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
До зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія (стаття 48 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Відповідно до приписів п.3 ч.1 ст.76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Обставини збройної агресії проти України є загальновідомими, що стало підставою для введення на території України з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 воєнного стану, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Дана обставина не підлягає доказуванню згідно з ч.3 ст.82 ЦПК України.
02.03.2022 збройну агресію рф проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від рф негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.
27.04.2022 Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.
Здійснивши збройну агресію відносно України, рф порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
Позицію щодо непоширення на відповідача судового імунітету при розгляді справ щодо відшкодування шкоди, завданої збройною агресією проти України, викладено в постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі №308/9708/19, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2022 у справі №635/6172/17.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як слідує зі змісту ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.
У даній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.
Проте, не усі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.12.2020 в справі №752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01.09.2020 у справі №216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей 16 і 23 Цивільного кодексу України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення, право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Тобто, можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22.04.2024 року в справі №279/1834/22).
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12.07.2007 року).
При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25.05.2022 в справі №487/6970/20, постанова Об'єднаної палати Верховного суду від 05.12.2022 в справі №214/7462/20).
Верховний Суд в постанові від 20.06.2024 у справі №216/5657/22 дійшов висновків про те, що при визначенні грошової компенсації моральної шкоди, завданої внаслідок військової агресії рф проти України, слід враховувати те, що: особа може зазнавати (зазнала) моральної шкоди; законодавець в статті 23 ЦК передбачив відкритий перелік обставин, які враховуються судом при визначенні розміру грошової компенсації (характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування; інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості); розмір грошової компенсації моральної шкоди може відрізнятися, залежно від того, на які обставини завдання моральної шкоди посилається позивач та які обставини враховані судом при визначенні розміру грошової компенсації моральної шкоди; такими обставинами може бути, зокрема: смерть близьких осіб, каліцтво особи чи близьких осіб; місце проживання особи (різняться відчуття осіб, що проживають на території проведення бойових дій чи осіб далеко від цієї території); пошкодження або знищення рухомого майна; права які порушені внаслідок військової агресії російської федерації проти України тощо.
Встановлено, що фактично доводи апеляційної скарги ґрунтуються на незгоді ОСОБА_1 із визначеним судом першої інстанції розміром моральної шкоди.
Разом з тим, судом першої інстанції при визначенні розміру завданої ОСОБА_1 моральної шкоди враховано характер та обсяг завданих позивачці моральних страждань, істотність порушення її конституційних прав, вимушених змін у її житті, спричинених наслідків та їх невідворотність та зроблено обґрунтований висновок про стягнення на її користь 200000 грн.
Наведені доводи були предметом дослідження судом першої інстанції із наданням оцінки обставинам справи.
Так, не піддаючи сумніву наявність психотравмуючих наслідків збройної агресії для кожного громадянина України, апеляційний суд зазначає, що при визначення розміру відшкодування моральної шкоди, крім загальних засад, слід ураховувати конкретний характер обставин, за яких було завдано шкоду, та її наслідки для потерпілого.
Враховуючи тривалість вимушених змін у житті позивача, глибину душевних страждань та негативних емоцій, яких зазнала ОСОБА_1 внаслідок дій відповідача, що підтверджується наданими позивачем до матеріалів справи доказами, та з урахуванням вимог розумності і справедливості, колегія суддів вважає обґрунтованим визначений судом першої інстанції розмір відшкодування завданої моральної шкоди.
Доводи скаржниці ОСОБА_1 про те, що, визначаючи розмір моральної шкоди, суд не з'ясував усі доводи щодо обґрунтування завданої їй моральної шкоди, не заслуговують на увагу, оскільки суд з'ясував чинники, які враховуються під час визначення розміру відшкодування, а саме негативні наслідки, які настали для позивача, характер і обсяг страждань, яких вона зазнала, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у житті, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Суд першої інстанції виконав завдання цивільного судочинства - забезпечив ефективний захист порушених прав позивача, при цьому визначений розмір компенсації є співмірним, відповідає завданню компенсації моральної шкоди.
Також районний суд вірно обґрунтував можливість стягнення моральної шкоди виключно у національній валюті. ЦК України не передбачено підстав для визначення розміру відшкодування моральної шкоди в іноземній валюті.
Безпідставним є посилання в апеляційній скарзі на судову практику в аналогічній категорії справ, оскільки для доведення позову про відшкодування шкоди позивач має довести наявність усіх складових цивільно-правової відповідальності: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. І відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. У конкретній справі процес доказування, а відповідно й правозастосування, може бути різним.
З урахуванням вищевикладеного, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку в частині визначення розміру компенсації моральної шкоди.
Жодних інших доводів на спростування висновків суду, апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є недоведеними, а тому її треба залишити без задоволення.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.
За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 відсутні.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Київського районного суду м.Одеси від 16 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді: