Номер провадження: 22-ц/813/2702/25
Справа № 509/599/24
Головуючий у першій інстанції Гандзій Д.М.
Доповідач Погорєлова С. О.
17.09.2025 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Таварткіладзе О.М., Сєвєрової Є.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області, постановлене під головуванням судді Гандзій Д.М. 17 вересня 2024 року у сел. Овідіополь Одеської області, -
встановила:
У січні 2024 року представник ТОВ «Бізнес Позика» звернувся до суду першої інстанції із вищевказаним позовом, в якому просив суд стягнути з відповідача на користь позивача суму боргу за договором кредиту № 277584-КС-002 від 17.07.2021 року, яка становить 71425,08 грн., з яких: 24000 грн. - тіло кредиту, 43825,08 грн. - прострочені проценти за користування кредитом, 3600 грн. - прострочені платежі за комісією, та судовий збір в сумі 2422,40 грн., посилаючись на невиконання відповідачем умов електронного договору про надання кредиту № 277584-КС-002 від 17.07.2021 року, що згідно п. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» за правовими наслідками прирівнюється до укладення договору в письмовій формі та підписаного електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що підтверджується протоколом електронного підпису.
Заочним рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 29.02.2024 року позов ТОВ «Бізнес Позика» задоволений повністю зі стягненням із ОСОБА_1 на користь позивача кредитної заборгованості в сумі 71425,08 грн. та судового збору 2422,40 грн. (а.с. 97-98).
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 28.05.2024 року було задоволено заяву представника відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду, заочне рішення Овідіопольського райсуду Одеської області від 29.02.2024 року скасовано.
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 17.09.2024 року позовні вимоги ТОВ «Бізнес Позика» було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість за кредитним договором у розмірі 71425,08 грн. та судовий збір в сумі 2422,40 грн.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_1 дійсно отримав від позивача суму у розмірі 24000 грн., але як сталося, невідомо, оскільки відповідач не мав та не має ані електронного підпису, ані електронної печатки. Таким чином, на думку апелянта, якщо кредитний договір між сторонами і існує, то він є нікчемним.
Заслухавши суддю-доповідача, здійснивши розгляд апеляційної скарги в письмовому провадженні, дослідивши наведені в ній доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно п.п. 1-3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для часткового скасування судового рішення та ухвалення нового рішення у відповідній частині є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм матеріального права.
З матеріалів справи вбачається, що 17.07.2021 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 було укладено договір № 277584-КС-002 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Законом України «Про електронну комерцію».
17.07.2021 року позивачами направлено відповідачеві пропозицію (оферту) укласти договір № 277584-КС-002 про надання кредиту (а.с. 56-58).
17.07.2021 року відповідач ОСОБА_1 прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору № 277584-КС-002 про надання кредиту, на умовах визначених офертою (а.с. 59-61).
У зв'язку із викладеним, позивачем направлено відповідачеві через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор G-3365 - на номер телефону НОМЕР_1 , який було зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінет. Вказаний ідентифікатор було використано відповідачем та отримано суму позики.
Таким чином, колегія суддів вважає встановленим факт, що 17.07.2021 року між сторонами було укладено договір про надання кредиту № 277584-КС-002, підписаний позичальником ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному ст. 12 Законом України «Про електронну комерцію» (а.с. 78-80).
Згідно до п. 1 договору кредиту, позивач надає позичальнику (відповідачу) грошові кошти у розмірі 24000 грн. на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та Правил про надання грошових коштів у кредит.
Згідно з умовами Договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить 1,08047917 % за кожен день користування кредитом.
Пунктами 2,3 кредитного договору передбачено, що протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом, нараховуються на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, із урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно Графіку платежів, які має здійснювати Позичальник для належного виконання умов Кредитного договору та паспорту споживчого кредиту (а.с. 52-55).
Наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що свої зобов'язання за договором кредиту позивач виконав, надавши позичальнику ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 24000 грн., шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_2 , що підтверджується довідкою про видачу коштів (платіжним дорученням) і підтверджено представником відповідача (а.с. 19).
Згідно п. 2 Договору, протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом нараховуються на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, із урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно графіку платежів (а.с. 53).
Відповідно до п. 5.1. Правил, які у відповідності до п. 10 кредитного договору є його невід'ємною частиною, обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за користування кредитом за договором про надання кредиту здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом з урахуванням умов кредитного договору. Таким чином, проценти за користування кредитом щоденно нараховуються на неповернену суму кредиту, станом на початок доби, з першого дня перерахування суми кредиту позичальнику до закінчення терміну дії договору про надання кредиту (включно), тобто, протягом всього строку кредитування (а.с. 33-51).
Однак, відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконував свої зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим, станом на 09.01.2024 року у нього утворилась заборгованість перед позивачами за договором № 277584-КС-002 про надання кредиту у розмірі 71425,08 грн., що складається з суми прострочених платежів по тілу кредиту - 24000 грн.; суми прострочених платежів по процентах - 43825,08 грн. та суми прострочених платежів за комісією - 3600 грн., розрахунок яких було надано до позову (а.с. 62-74).
Згідно ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 2 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, а відтак, колегія суддів доходить висновку про те, що, акцептуючи пропозицію товариства ТОВ «Бізнес Позика» -Ткачик М.М. електронним цифровим підписом, відтвореним за допомогою одноразового ідентифікатора у договорі про надання коштів на умовах споживчого кредиту №277584-КС-002 від 17.07.2021 року, приєднався до Правил надання коштів у позику, визнав та погодився на запропоновані кредитором умови користування та порядок надання грошових коштів.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно зі ст. 10 Закону України «Про електронну комерцію», електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (ст. 11 Закону).
Згідно положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Частина 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Договір, укладений між сторонами в електронній формі, має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем ОСОБА_2 та первісним кредитором не було б укладено.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 року у справі №757/40395/20-ц, від 12.01.2021 року у справі №524/5556/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18 та інших.
На підставі вищенаведених правових норм, беручи до уваги те, що зазначений вище кредитний договір підписаний відповідачем електронним підписом, наявність якого разом з електронним підписом первісного кредитора підтверджує волю сторін, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх, є доведеним факт укладення між сторонами кредитного договору, та про те, що позичальник ОСОБА_1 всі умови договору цілком розумів та своїм підписом письмово підтвердив та погодився із тим, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні такого договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.
Вказані обставини у повному обсязі спростовують доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 про те, що відповідач дійсно отримав від позивача суму у розмірі 24000 грн., але як сталося, невідомо, оскільки апелянт не мав та не має ані електронного підпису, ані електронної печатки, що свідчить про те, що якщо кредитний договір між сторонами і існує, то він є нікчемним.
Також, колегія суддів приймає до уваги, що ОСОБА_1 визнає той факт, що він звертався до відповідача щодо укладання кредитного договору, отримав консультацію щодо порядку його укладання, отримав грошову суму позики на власний рахунок, та у наступному, сплатив 3300 грн. на виконання умов договору. Тобто, апелянт розумів, що ним укладений саме кредитний договір, від його укладання шляхом повернення позивачу суми позики у розмірі 24000 грн. ОСОБА_1 не відмовився, а витратив вказану суму на власні потреби, що свідчить про визнання останнім умов договору кредиту у повному обсязі.
Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 через офіційний веб-сайт кредитодавця https://bizpozyka.com/ шляхом введення Логіну Особистого кабінету та паролю Особистого кабінету, увійшов до Особистого кабінету та з Особистого кабінету через Інформаційно-телекомунікаційну систему (ІТС) подав заявку на отримання кредиту, де відповідно вказав номер свого поточного (карткового) рахунку.
Згідно п.п. 3.1.1. Правил, після отримання заявником від кредитодавця повідомлення про прийняте рішення щодо можливості надання кредиту в Особистому Кабінеті заявника розміщається Оферта, яка є пропозицією в розумінні ч. 4 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію». Після отримання Оферти Заявнику надсилається Одноразовий ідентифікатор.
У випадку відмови від укладення Заявником договору чи не підписання його шляхом використання Електронного підпису одноразовим ідентифікатором, Оферта вважається не акцептованою Заявником і втрачає силу (п.п. 3.1.2, 3.1.3 Правил).
ТОВ «Бізнес Позика» 17.07.2021 року направлено відповідачу ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти Договір № 277584-КС-002 про надання кредиту.
Відповідь Заявника/Позичальника, якому адресована пропозиція укласти договір про надання кредиту, надається шляхом надсилання електронного повідомлення кредитодавцю.
17.07.2021 року відповідач прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Договору № 277584-КС-002 про надання кредиту, на умовах визначених офертою, шляхом направлення через ІТС Одноразового ідентифікатора G-3365, (направленого позичальнику на номер телефону НОМЕР_1 вказаного ним особисто в своїй заявці) електронного повідомлення СМС-повідомлення.
Згідно з п.п. 4.4.4. Правил, позичальник підтвердив, що вказаний ним (з метою отримання кредиту) поточний (картковий) рахунок НОМЕР_2 в АТ КБ «Приват Банк» належать саме йому і треті особи не мають до нього доступу.
Таким чином, кредитний договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, кредитний договір між Заявником/Кредитором та Боржником/Позичальником не був би укладений.
Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
За таких обставин, проаналізувавши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість та доведеність позовних вимог ТОВ «Бізнес Позика» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості перед позивачами за договором № 277584-КС-002 про надання кредиту у розмірі 67825,08 грн., що складається з суми прострочених платежів по тілу кредиту у розмірі 24000 грн., та суми прострочених платежів по процентах у розмірі 43825,08 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача прострочених платежів за комісією в сумі 3600 грн.
Відповідно до п. 4.1 Договору, комісія за надання кредиту становить 3600,00 грн.
Оскільки відповідно до умов кредитного договору від 17.07.2021 року, що укладений між сторонами, ТОВ «Бізнес Позика» надало позичальнику кредит на споживчі цілі, то особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».
У постанові Верховного Суду від 06.11.2023 року у справі № 204/224/21 зроблено наступний правовий висновок:
10.06.2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст ст. 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (п. 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне управління кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення п. 1.1 щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за управління кредиту без конкретного переліку які саме послуги надаються є нікчемними відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Колегія суддів враховує, що у даному випадку у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які фінансовою установою встановлена щомісячна комісія за управління кредиту.
Враховуючи, що фінансова установа не зазначила та не надала доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення п. 4.1 щодо встановлення комісії за надання кредиту у розмірі 3600 грн., є нікчемними відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.
Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.09.2022 року у справі № 755/11636/21, від 08.02.2023 року у справі № 168/349/20.
За наведених обставин колегія суддів доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення 3600,00 грн. комісії за надання кредиту є необгрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Твердження представника відповідача про нібито повернення ОСОБА_1 всієї суми кредиту у розмірі 24000 грн. через банківський термінал - спростовуються інформацією АТ КБ «Приват Банк» від 10.07.2024 року, з якої випливає, що банк немає змоги надати копії підтверджуючих документів про переведення коштів від ОСОБА_1 через банківський термінал за період з 18.07.2021 року по 31.12.2021 року на розрахунковий рахунок ТОВ «Бізнес Позика», оскільки такі платежі - не знайдено (а.с. 190).
Необгрунтованими при цьому є доводи представника відповідача про нібито повернення ОСОБА_1 всієї суми кредиту у розмірі 24000 грн. через банківський термінал, оскільки з наявної у матеріалах справи інформації АТ КБ «Приват Банк» від 10.07.2024 року вбачається, що банк немає змоги надати копії підтверджуючих документів про переведення коштів від ОСОБА_1 через банківський термінал за період з 18.07.2021 року по 31.12.2021 року на розрахунковий рахунок ТОВ «Бізнес Позика», оскільки такі платежі - не знайдено (а.с. 190).
На підставі викладеного вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції частково неправильно визначився з нормами права, які підлягають застосуванню, що, відповідно, призвело до неправильного вирішення справи в частині стягнення з відповідача комісії, що є підставою для скасування рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 17.09.2024 року в частині стягнення 3600 грн. прострочених платежів за комісією з ОСОБА_1 . В іншій частині судове рішення підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. 367, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 вересня 2024 року - скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» 3600,00 гривень простроченої комісії за Кредитним договором № 277584-КС-002 від 17 липня 2021 року.
В іншій частині судове рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими п. 2 «а» - 2 «г» ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 17 вересня 2025 року.
Судді Одеського
апеляційного суду С.О. Погорєлова
Є.С. Сєвєрова
О.М. Таварткіладзе