Справа № 736/1277/25
Провадження № 2-а/750/242/25
22 вересня 2025 року м. Чернігів
Деснянський районний суд м. Чернігова у складі:
судді Косенка О.Д.,
секретар Костюк С.О.,
за участі позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Чернилевської К.Г.,
представника відповідача - Федоренка О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби у Чернігівській області про скасування рішення про примусове повернення іноземця до країни походження або третьої країни,
ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулася до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби у Чернігівській області (далі - Відповідач) про скасування рішення про примусове повернення іноземця до країни походження або третьої країни.
Свої позовні вимоги Позивач обгрунтовувала тим, що вона є громадянкою Республіки Білорусь та через побоювання стати жертвою переслідувань в Республіці Білорусь, є шукачем захисту в Україні відповідно до ратифікованих Україною міжнародних конвенцій.
20 березня 2022 року Позивач прибула в Україну разом з малолітньою донькою ОСОБА_2 з метою воз'єднання сім'ї та повернення на своє постійне місце проживання, оскільки останні 12 років Позивач проживає на території України та частково на території Республіки Білорусь. Цивільний чоловік Позивача та батько доньки Позивача - ОСОБА_3 , з яким Позивач проживає вже понад 10 років, є інвалідом 1 групи, за яким Позивач здійснює постійний догляд. Позивач не підтримує політику нинішнього президента Республіки Білорусь та підтримує Україну у війні росії проти України, що відображено у соціальних мережах Позивача. Окрім цього, донька Позивача навчається у 3-му класі Петрівського ліцею Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області, не знає білоруську мову, спілкується виключно українською мовою, також підтримує Збройні сили України.
Усвідомлюючи загрозу повернення до країни походження, Позивач звернулась до Благодійної організації «Благодійний фонд «Право на захист» задля отримання правової допомоги щодо процедури звернення за міжнародним захистом. Управління Верховного комісара ООН у справах біженців 07.05.2025 видало на ім'я Позивача лист, який підтверджує, що Позивач підпадає під захист УВКБ ООН і повинен, зокрема, бути захищеним від примусового повернення до країни, де існуватиме загроза її життю чи свободі.
У зв'язку з небезпекою у разі повернення до країни походження через підтримку України, 13.05.2025 Позивач відвідала Відповідача з метою особисто подати заяву про надання статусу біженця, однак у прийомі заяви Позивачу було в усній формі відмовлено. 14 травня 2025 року Позивач надіслала письмове звернення та заяву про надання статусу біженця на офіційну юридичну адресу Відповідача, що підтверджується доказами направлення.
08 травня 2025 року щодо Позивача Відповідачем було складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 203 КУпАП, постанову про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 5 100 грн., а також рішення про примусове повернення від 08.05.2025, згідно якого Позивач має покинути територію України до 06.06.2025.
Позивач вважає оскаржуване рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
У Позивача в Україні на законних підставах проживає цивільний чоловік, який є громадянином України, тому, зобов'язавши Позивача покинути Україну, Відповідач розлучає сім'ю, що суперечить вимогам з ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, положенням Сімейного кодексу України, Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а також судовій практиці ЄСПЛ.
Також Позивач зазначає, що у оскаржуваному рішенні не враховані положення Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», оскільки Позивач внаслідок обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань та систематичного порушення прав людини перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни та не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань. Відповідно до частини 1 статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн, де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Підтвердженням існування небезпечних факторів для Позивача у разі повернення її до Республіки Білорусь є загальновідома інформація щодо порушень прав людини в Республіці Білорусь, у тому числі оприлюднена в мережі «Інтернет» за посиланням: https://www.ecoi.net/en/document/2120059.html.
Позивач вказує, що при вирішенні її питання Відповідач не дотримався адміністративної процедури, не враховувавши всі обставини, що мають значення для вирішення справи, у тому числі несприятливі для Позивача.
Позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Відповідача № 7420130100018368 від 08.05.2025 про її примусове повернення до країни походження або третьої країни.
Ухвалою суду від 31.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач через канцелярію суду надав відзив на позов, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог, вказавши, що 08.05.2025 працівниками Корюківського відділу УДМС у Чернігівській області було виявлено громадянку Республіки Білорусь ОСОБА_1 , яка незаконно перебуває на території України. Перевіркою встановлено, що відомості щодо останнього в'їзду Позивачки на територію України ІМІТС «Аркан» відсутні. Відповідно до її пояснень, Позивачка перетнула державний кордон на в'їзд в Україну 20.03.2022 через пункт пропуску «Деревини» без здійснення обов'язкової реєстрації органами охорони державного кордону, документи, які надають право на законне перебування в Україні, не оформила, перебуває в Україні незаконно. Із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до територіальних органів Державної міграційної служби України не зверталася.
08 травня 2025 року Корюківським відділом УДМС у Чернігівській області Позивачка була притягнута до адміністративної відповідальності за порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства за ч. 2 ст. 203 КУпАП, та того ж дня на підставі статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-УІ (далі - Закон № 3 773-УІ) стосовно неї прийнято рішення № 7420130100018368 про примусове повернення до країни походження або третьої країни, яким її зобов'язано покинути територію України до 06.06.2025. Позивачка власним підписом засвідчила, що рішення про примусове повернення отримала особисто 08.05.2025, проте в установлений строк його не виконала.
Твердження Позивачки, що вона не підлягає примусовому поверненню, оскільки є шукачем захисту в Україні відповідно до міжнародних Конвенцій, на думку Відповідача, є безпідставними, оскільки частиною першою статті 3 Закону № 3671-УІ прямо встановлено заборону примусового повернення осіб, які мають статус біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту або якій надано тимчасовий захист. Крім того, документом, який засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення за захистом та є дійсним до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України, є довідка про звернення за захистом в Україні, яка підтверджує законність перебування на території України шукача захисту до остаточного визначення його статусу. Крім того, оскаржуване рішення не зобов'язує позивачку виїхати саме до країни походження, а передбачає можливість виїзду з України до будь-якої третьої країни.
Також Відповідач вказує, що факт тривалого зволікання зі зверненням за захистом сам по собі ставить під сумнів наявність у Позивача обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань у країні громадянської належності, а в сукупності з іншими обставинами дозволяє дійти висновку, що причиною її звернення є не потреба в захисті шляхом визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а спроба легалізації на території України з метою уникнення примусового повернення, оскільки звернення відбулося вже після прийняття оскаржуваного рішення про примусове повернення.
Додана до позовної заяви довідка УВКБ ООН від 07.05.2025 про звернення з проханням про допомогу в проходженні державної процедури отримання статусу біженця позивачкою Корюківському відділу УДМС у Чернігівській області не надавалася. Разом з тим, наявність у Позивачки зазначеного документа не свідчить про її перебування в процедурі отримання захисту в Україні в порядку Закону № 3671-VI та не є обставиною, яка забороняє примусове повернення.
Відповідно до абзацу 3 пункту 9 розділу І Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2021 № 353/271/150 виконання прийнятого рішення про примусове повернення чи примусове видворення відкладається у випадку отримання відповідного офіційного звернення дипломатичного представника відповідної країни, представника Управління Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців (далі - УВКБ ООН), але не більше ніж на 10 днів. Проте, офіційні звернення від представника УВКБ ООН до УДМС у Чернігівській області стосовно Позивача не надходили.
Наведені в позовній заяві посилання на загальну ситуацію з дотриманням прав людини в країні походження Позивача не стосуються даної справи, предметом розгляду в якій є рішення про примусове повернення, а не рішення за заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. До того ж, самі по собі посилання на загальну ситуацію в країні походження особи не можуть слугувати підтвердженням наявності загрози переслідувань особисто для неї.
Стосовно доводів Позивачки щодо порушення оскаржуваним рішенням її права на сімейне життя Відповідач вказав, що законодавство не передбачає винятків із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і не звільняє особу від дотримання законодавства України. Наявність в іноземця родинних відносин із особами, які проживають на території України, не надає йому права порушувати покладені на нього обов'язки та не скасовує встановлених законом повноважень органів державної влади щодо прийняття рішення про примусове повернення.
Представник Позивача через систему «Електронний суд» надала додаткові пояснення у справі, в яких, серед іншого, звернула увагу суду на те, що на момент прийняття рішення про примусове повернення Позивач перебувала під захистом УВКБ ООН та повинна була бути захищеною від примусового повернення, що підтверджується листами УВКБ ООН від 07.05.2025, 08.08.2025, тобто вже перебувала в процедурі звернення за міжнародним захистом.
У зв'язку з допущенням Відповідачем протиправної бездіяльності щодо неприйняття Відповідачем заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, 13.05.2025, Позивач оскаржила бездіяльність Відповідача до суду. Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.09.2025 у справі № 620/9830/25 відкрито провадження у справі про визнання протиправною бездіяльності Відповідача та зобов'язання вчинити певні дії.
З посиланням на практику ЄСПЛ та національних судів, представник Позивача стверджує, що Відповідачем не було забезпечено Позивачу належний доступ до процедури отримання статусу біженця чи особи, що потребує додаткового захисту держави Україна, належної оцінки доводам Позивача про наявність підстав для такого захисту та ризиків у разі повернення до Республіка Білорусь не надано.
Крім того представник Позивача звертає увагу суду, що рішенням Сновського районного суду Чернігівської області від 03.07.2025 у справі № 749/707/25 визнано цивільного чоловіка Позивача - ОСОБА_3 батьком доньки Позивача - ОСОБА_2 . Наразі рішення суду набрало законної сили. Зазначені відносини підпадають під дію статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - «ЄКПЛ»), відповідно до якої кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Ухвалою від 05.09.2025 здійснено перехід до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін. Розгляд справи призначено на 15.09.2025.
Представник Позивача подала клопотання про участь Позивача у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні Сновського районного суду Чернігівської області та про участь представника позивача у судових засіданнях у даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яке ухвалою суду від 11.09.2025 задоволено.
Позивач та його представник у судовому засіданні позов підтримали та просили задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві та додаткових поясненнях.
Представник Відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Заслухавши пояснення учасників справи та дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Республіки Білорусь, що підтверджується копією паспорта, виданого уповноваженим органом Республіки Білорусь 19.11.2021 (а.с. 24-27).
08 травня 2025 року Корюківським відділом УДМС у Чернігівській області Позивач була притягнута до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП за порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства (а.с. 9,67,68)
Того ж дня, 08.05.2025, стосовно Позивача начальником Корюківського відділу УДМС у Чернігівській області ОСОБА_4 на підставі статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-УІ прийнято рішення № 7420130100018368 про примусове повернення до країни походження або третьої країни, яким її зобов'язано покинути територію України до 06.06.2025.
В обгрунтування рішення зазначено, що 08.05.2025 працівниками Корюківського відділу УДМС у Чернігівській області було виявлено громадянку Республіки Білорусь ОСОБА_1 , яка незаконно перебуває на території України, проживаючи по паспорту громадянина Республіки Білорусь. До територіального органу ДМС з питань продовження строку перебування в Україні та оформлення документів, які дають право на таке перебування, не зверталася. Оскільки ОСОБА_1 перебуває на території України незаконно та з перевищенням дозволеного строку перебування з 18.06.2022 вона притягнута до адміністративної відповідальності за порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства за ч. 2 ст. 203 КУпАП. Отримання рішення про примусове повернення від 08.05.2025 засвідчено підписом Позивача.
Згідно з інформацією ІМАС «Аркан» встановлено, що ОСОБА_1 24.10.2021 перетнула державний кордон у напрямку Республіки Білорусь і більше в Україну не в'їздила (а.с. 69).
Відповідно до пояснень Позивачки, вона перетнула державний кордон на в'їзд в Україну 20.03.2022 через пункт пропуску «Деревини» без проходження прикордонного контролю, документи, які надають право на законне перебування в Україні, не оформила (а.с. 65-66). Також у поясненні вказано, що Позивач народилася у м. Гомель Республіки Білорусь, проте з дитинства постійно приїздила в Україну, де познайомилася із своїм цивільним чоловіком ОСОБА_5 , від якого у 2015 році в м. Гомелі народила дочку ОСОБА_6 . У зв'язку з отриманою у 2016 році у ДТП травмою ОСОБА_5 є інвалідом 1 групи, потребує постійного стороннього догляду, який здійснює Позивач. У зв'язку із закінченням дії паспорта громадянина Білорусь та на виконання рішення про примусове повернення, у 2021 році вона виїхала в Білорусь, де оформила паспорт та у березні 2022 вирішила повернутися в Україну на постійне проживання разом з дочкою.
14 травня 2025 року Позивач надіслала письмове звернення та заяву про надання статусу біженця на юридичну адресу Відповідача (а.с. 35), що підтверджується відповідними доказами (а.с. 36, 36 зворот).
До матеріалів справи долучено копію заяви-анкети Позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у якій зазначено про ризик переслідування у Білорусі за про-українську позицію, яку Позивач висловлює публічно у соціальних мережах Фейсбук, Тік-Ток. Також вказано, що дитина Позивача навчається в українській школі, закінчує 3-й клас і розмовляє українською мовою, малює малюнки з символікою України та любить Україну і ненавидить все, що пов'язане з Росією чи ОСОБА_7 » (а.с. 13-20). Також у заяві Позивач вказала як членів сім'ї цивільного чоловіка - ОСОБА_3 та дочку - ОСОБА_2 .
За змістом листів Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців від 07.05.2025 та 08.08.2025, виданих Позивачу, особа - власник цього листа звернулася до УВКБ ООН з проханням про допомогу в проходженні процедури надання статусу біженця, а тому підпадає під захист УВКБ ООН та має бути захищеною від примусового повернення до країни, де існує загроза її життю та здоров'ю (а.с. 84,85).
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.09.2025 у справі № 620/9830/25 відкрито провадження у справі про визнання протиправною бездіяльності Відповідача щодо неприйняття заяви та рішення за результатами розгляду заяви Позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 13.05.2025 (а.с. 87-88).
Також судом встановлено, що Позивач є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується записами у свідоцтві про народження ОСОБА_2 , виданого Відділом РАГС адміністрації Залізничного району м. Гомеля Республіки Білорусь (а.с. 28) та у паспорті Позивача (а.с. 24-27).
Відповідно до копії довідки Петрівського ліцею Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області від 03.04.2025 № 159 ОСОБА_2 навчається у 3-му класі указаного навчального закладу і перебуває на повному державному забезпеченні (а.с. 21).
Згідно з копією довідки Хомутинського старостинського округу Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області від 22.10.2021 № 378, ОСОБА_1 здійснювала і здійснює догляд за своїм співмешканцем ОСОБА_3 , інвалідом першої групи, так як він постійно потребує стороннього догляду, самостійно не може пересуватися (а.с. 34).
Рішенням Сновського районного суду Чернігівської області від 03.07.2025 у справі № 749/707/25, яке набрало законної сили, цивільного чоловіка Позивача - ОСОБА_3 визнано батьком доньки Позивача - ОСОБА_2 (а.с. 91-94).
До матеріалів справи долучено фотокопії електронних доказів, а саме скрін-шотів з екрана мобільного телефону із зображеннями військовослужбовців ЗСУ, шевронів підрозділів ЗСУ, коментарями до знімків (а.с. 30-33).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Згідно з Протоколом № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб (пункти 1-3 статті 2).
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України від 22.09.2011 № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», у частині третій статті 3 якого закріплено, що іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Статтею 4 указаного Закону визначено перелік підстав для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.
Частиною 3 статті 9 Закону № 3773-VI установлено, що строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону № 3773-VI іноземцю або особі без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування в Україні на період існування обґрунтованих підстав для подальшого перебування.
Згідно з частиною 6 указаної статті Закону № 3773-VI продовження строку перебування та тимчасового проживання на території України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до підпункту 2 пункту 2 Порядку продовження строку перебування та тимчасового проживання, продовження та скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 № 150, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено законодавством та міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС.
Таким чином, відповідно до законодавства України та чинних міжнародних договорів Позивач, як громадянка Республіки Білорусь, у разі прибуття в Україну в установленому порядку мала право тимчасово перебувати в Україні не більш як 90 днів протягом 180 днів.
Проте, Позивачка прибула на територію України з порушенням встановленого порядку, поза прикордонним контролем і без обов'язкової реєстрації органами охорони державного кордону, та перебуває в Україні без наявності законних підстав.
Згідно з частиною першою статті 26 Закону "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" № 3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення (частина п'ята статті 26 Закону № 3773-VI).
Частиною четвертою статті 26 Закону № 3773-VI передбачено, що рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.
Статтею 31 Закону № 3773-VI визначено вичерпний перелік обставин, за яких іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн, зокрема: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Отже, суд погоджується із висновком Відповідача, і це підтверджується дослідженими матеріалами справи, що Позивач допустила порушення міграційного законодавства, за яке має понести визначену законодавством України відповідальність, зокрема, адміністративну, передбачену частиною другою статті 203 КУпАП.
Суд також відхиляє доводи Позивача, що вона не підлягає примусовому поверненню, у зв'язку з тим, що є шукачем захисту в Україні відповідно до міжнародних Конвенцій, оскільки частиною першою статті 3 Закону № 3671-VІ встановлено заборону примусового повернення осіб, які мають статус біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту або якій надано тимчасовий захист. Документом, який засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення за захистом та є дійсним до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України, є довідка про звернення за захистом в Україні (пункт 3 частини першої статті 1 Закону № 3671-VІ). Отже, підтвердженням обставин, які забороняють примусове повернення, є наявність в іноземця статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, або довідки про звернення за захистом в Україні, яка підтверджує законність перебування на території України шукача захисту до остаточного визначення його статусу.
У Позивача відсутні зазначені обставини, оскільки вона станом на момент прийняття рішення про примусове повернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не зверталася, зазначеного статусу не мала, довідки про звернення за захистом в Україні на час розгляду справи не надала.
Твердження Відповідача, що в установленому Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2021 № 353/271/150 порядку офіційні звернення від представника УВКБ ООН до УДМС у Чернігівській області стосовно Позивачки на час розгляду справи уповноваженим органом ДМС не надходили, стороною Позивача не спростоване.
Питання юридичних наслідків та обов'язковості для врахування листів УВКБ ООН про звернення іноземця з проханням про допомогу в проходженні державної процедури отримання статусу біженця, чинним законодавством не врегульовано.
Суд також погоджується з доводами Відповідача, що самі по собі посилання на загальну ситуацію в країні походження особи не можуть слугувати підтвердженням наявності загрози переслідувань особисто для Позивача. Аналогічна позиція закріплена у рішеннях Європейського суду з прав людини (справи «М.О. проти Швейцарії», «Зармаєв проти Бельгії»). Особа повинна довести, що для неї така загроза виникла у зв 'язку з індивідуальними обставинами. Відповідно до рішення Комітету ООН проти катувань у справі «Мініані проти Канади» (САТ/С/43/0/331/2007), існування постійної практики брутальних або масових порушень прав людини в тій чи іншій країні не є достатньою підставою для встановлення того, чи буде даній особі загрожувати небезпека після її повернення в цю країну. Повинні мати місце додаткові факти, які б свідчили про те, що цій особі буде особисто загрожувати відповідна небезпека.
Отже, за відсутності доказів набуття Позивачем статусу біженця, або особи яка потребує захисту, а також її участі у офіційній процедурі набуття такого статусу у порядку, визначеному чинним законодавством України, суд відхиляє доводи Позивача, що вищевказані обставини, у тому числі звернення до Відповідача, а також ініціювання оскарження його дій чи бездіяльності у суді, самі по собі перешкоджають її примусовому поверненню у країну походження або іншу країну.
Разом з тим, суд звертає увагу, що дослідженими судом матеріалами справи підтверджено тривалі та міцні соціальні зв'язки Позивача з територією та умовами її проживання в Україні.
Так, суду не надано доказів та не наведено доводів на спростування стверджуваного Позивачем факту тривалого, з 2013 року, проживання на території України, перебування у фактичних шлюбних відносинах із громадянином України ОСОБА_3 , який є батьком їхньої спільної доньки ОСОБА_2 .
Будучи інвалідом першої групи, не маючи можливості самостійно пересуватися та обслуговувати себе, поза сумнівом, він потребує постійного стороннього догляду, який на даний час надає йому Позивач.
Спільна донька Позивача та ОСОБА_3 . ОСОБА_2 навчається у 3-му класі Петрівського ліцею Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області та перебуває на повному державному забезпеченні.
Залишення дитини на постійне проживання з батьком - інвалідом 1-ї групи, або у іншому випадку розрив зв'язків із сімейним та шкільним середовищем, втрата можливості отримувати державне забезпечення як засіб для існування, у разі виїзду з України разом з матір'ю, вочевидь, суперечитиме інтересам дитини, які гарантуються Декларацією прав дитини, Конвенцією про права дитини, Загальною декларацією прав людини, а також Конституцією і Законами України.
Отже, виконання рішення про примусове повернення Позивача до країни походження або іншої країни, матиме негативні наслідки не лише для Позивача, а також для її чоловіка та доньки, які внаслідок цього перебуватимуть в особливо скрутному становищі.
Право на возз'єднання сім'ї, тобто на в'їзд та тимчасове або постійне проживання в Україні членів сім'ї іноземця або особи без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах, передбачено статтею 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Зазначені відносини підпадають під дію статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - «ЄКПЛ»), відповідно до якої кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У своєму рішенні в справі P.J. and R.J. v. SWITZERLAND (№ 52232/20, від 17.09.2024) ЄСПЛ зробив висновок, що, призначаючи та підтримуючи п'ятирічне видворення, національні суди не застосували належним чином його практику, яка вимагає ретельного дотримання балансу між особистими та суспільними інтересами. Суди не надали належної ваги певним аспектам.
У рішенні по справі «Тетяна Жданок проти Латвії» (case of Zdanoka v. Latvia) встановлено, що «для того, щоб гарантувати стабільність та ефективність демократичної системи, від держави може вимагатись вжиття специфічних заходів. У той же час, демократія є поняттям, заснованим на компромісі, що вимагає різних поступок з боку окремих осіб, які повинні інколи бути готові обмежити деякі із своїх свобод так, щоб забезпечити більшу стабільність держави у цілому. Однак, щоразу, коли держава має намір послатись на принцип «демократії, здатної себе захистити» для виправдання свого втручання у права людини, вона повинна уважно оцінити обсяг і наслідки такого заходу, а також те, чи дотриманий баланс між вимогами захисту демократичного суспільства, з одного боку, та захисту прав людини - з іншого».
Відповідно до ч. ч. 2, 3 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства, серед іншого, є верховенство права.
У постанові від 27 лютого 2025 року у справі № 589/2960/23 Верховний Суд зауважив, що в умовах воєнного стану для суб'єкта владних повноважень обов'язок застосування принципів статті 2 КАС України не скасовується, а навпаки набуває особливого значення, зокрема коли йдеться про застосування пропорційності обмежень в умовах гостроти становища в країні (військової агресії) щодо осіб, яких вони стосуються. Під час перевірки рішення ДМС про примусове повернення до країни походження або третьої країни суди, керуючись вимогами статті 2 КАС України, повинні враховувати справедливий баланс інтересів держави і заявника, наявність тривалих сімейних зв'язків та відповідних наслідків для сімейного життя позивача, а також наявність чи відсутність антисоціальної поведінки, правопорушень та кримінально-караних діянь, які загрожують суспільству.
У постановах від 31 січня 2024 року у справі № 204/10229/22 та від 01 лютого 2024 року у справі № 344/9604/23 Верховний Суд зазначив, що у разі застосування до особи процедури примусового повернення, видворення тощо, державні органи (ДМС) зобов'язані перевірити чи не порушуватимуть такі процедури універсального й абсолютного принципу заборони вислання. Така перевірка передбачає оцінку ризику, яка має проводитися ex nunc, тобто станом на момент прийняття рішення та повинна концентруватися на передбачуваних наслідках повернення заявника в країну походження з урахуванням загальної ситуації в цій країні та особистих обставин заявника. І лише з'ясувавши наявність визначених статтею 26 Закону № 3773-VI підстав для примусового повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну, а також в контексті спірних правовідносин особистих обставин заявника, можна визначити співмірність та пропорційність між застосованими до позивача заходами, передбаченими частиною першою статті 26 Закону № 3773-VI, та його інтересами і правами, зокрема правом на повагу до приватного і сімейного життя подружжя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Ураховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що Відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не дотримано принцип пропорційності, який вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів Позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення, а також врахування та оцінки особистих обставин та ризиків ухваленого рішення.
Отже, Відповідач допустив формальне застосування положень Закону № 3773-VI, не довівши, що перебування Позивача на території України без підтвердження відповідного права уповноваженими органами, призводить до такого рівня порушення прав та інтересів держави в цілому чи конкретних громадян України, яке б виправдовувало істотне порушення прав та інтересів Позивача, а також членів її сім'ї, що відносяться до соціально уразливої категорії громадян і можуть бути позбавлені унаслідок прийнятого Відповідачем рішення можливості забезпечення об'єктивно необхідних мінімальних соціальних умов проживання.
Відтак, оскаржуване рішення підлягає скасуванню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 72, 77, 90, 241-246, 255, 288, 292 КАС України, суд, -
адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області (місцезнаходження: вул. Шевченка, 51-А, м. Чернігів, код ЄДРПОУ - 37804450) про скасування рішення про примусове видворення з України - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення № 7420130100018368 від 08.05.2025, прийняте начальником Корюківського відділу УДМС у Чернігівській області Стельмах О.П., про примусове повернення ОСОБА_1 до країни походження або третьої країни.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня його проголошення.
Рішення проголошено 22.09.2025.
Суддя Олег КОСЕНКО