Справа №766/19638/19
н/п 1-кп/766/2646/25
10.09.2025 року м. Херсон
Херсонський міський суд Херсонської області в складі:
головуючого судді: ОСОБА_1 ,
за участю секретаря: ОСОБА_2 ,
прокурора: ОСОБА_3 ,
обвинуваченого: ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Херсона кримінальне провадження, відомості про яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019230020002016 від 11.09.2019 року за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Херсон, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
- у вчиненні кримінальних правопорушень ( злочинів), передбачених ч. 3 ст. 185 КК України,-
І. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним. Статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення
ОСОБА_4 в нічний час доби з 05 вересня 2019 року на 06 вересня 2019 року (більш точного часу в ході досудового розслідування не встановлено), діючи умисно, з метою протиправного отримання доступу до двору будинку та заволодіння майном потерпілого, нехтуючи гарантованим конституційним правом кожного громадянина на недоторканість житла та іншого володіння особи, без відповідного дозволу, шляхом подолання огорожі вказаного домоволодіння, проник на територію двору будинку АДРЕСА_2 , усвідомлюючи, що домоволодіння до якого він проник, перебуває у користуванні іншої особи, де перебував без дозволу потерпілого, чим порушив право на недоторканість іншого володіння особи.
Суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 162 КК України, як незаконне проникнення до іншого володіння особи.
Крім того, ОСОБА_4 в нічний час доби з 06 вересня 2019 року на 07 вересня 2019 року (більш точного часу в ході досудового розслідування не встановлено), діючи умисно, з метою протиправного отримання доступу до двору будинку та заволодіння майном потерпілого, нехтуючи гарантованим конституційним правом кожного громадянина на недоторканість житла та іншого володіння особи, без відповідного дозволу, шляхом подолання огорожі вказаного домоволодіння, проник на територію двору будинку АДРЕСА_2 , усвідомлюючи, що домоволодіння до якого він проник, перебуває у користуванні іншої особи, де перебував без дозволу потерпілого, чим порушив право на недоторканість іншого володіння особи.
Суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 162 КК України, як незаконне проникнення до іншого володіння особи.
ІІ. Позиція сторін кримінального провадження
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень визнав повністю, підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті, розкаявся у вчиненому.
Дав показання, що його дії правильно викладені в обвинувальному акті, він дійсно, з метою заволодіння майном потерпілого, проник на територію двору будинку в смт. Комишани, де перебував без дозволу потерпілого.
Потерпілий в судове засідання не з'явився, про місце та час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив, надав заяву, відповідно якої розгляд кримінального провадження просить проводити без його участі, щодо міри покарання покладається на розсуд суду.
ІІІ. Докази на підтвердження встановлених судом обставин.
Оскільки обвинуваченим та іншими учасниками судового провадження не оспорюються фактичні обставини справи і, як встановлено судом, вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності їх позиції, суд, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, визнає недоцільним дослідження інших доказів по справі. При цьому судом роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці фактичні обставини в апеляційному порядку.
ІV. Мотиви зміни обвинувачення.
Так, відповідно до змісту обвинувачення, органом досудового розслідування дії ОСОБА_4 , які мали місце в нічний час доби з 05 вересня 2019 року на 06 вересня 2019 року(більш точного часу в ході досудового розслідування не встановлено) і були пов'язані з викраденням майна: металевої ванни, вартістю 320 гривень та тачки вартістю 14 гривень, на загальну суму 334 гривні, які належали потерпілому ОСОБА_5 , з двору будинку АДРЕСА_2 , шляхом подолання огорожі, були кваліфіковані за ч.3 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднане з проникненням в інше сховище та.
Крім того, дії ОСОБА_4 , які мали місце в нічний час доби з 06 вересня 2019 року на 07 вересня 2019 року (більш точного часу в ході досудового розслідування не встановлено) і були пов'язані з викраденням майна: металевої ванни, вартістю 320 гривень, яка належала потерпілому ОСОБА_5 , з двору будинку АДРЕСА_2 , шляхом подолання огорожі, були кваліфіковані за ч.3 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка) поєднане з проникненням в інше сховище, вчинене повторно.
Проте оцінюючи обсяг обвинувачення, суд враховує таке.
Верховна Рада України 18.07.2024 прийняла Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна», який набув чинності 09.08.2024.
Порівняно з попередньою редакцією ст. 51 КУпАП зазначені зміни передбачають, зокрема, збільшення мінімального порогу відмежування адміністративної та кримінальної відповідальності за вчинення крадіжки, шахрайства, привласнення або розтрати з 0,2 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Кримінальна відповідальність за відповідною частиною ст. 185 КК настає під час вчинення таємного викрадення чужого майна (крадіжка), у тому разі, якщо крадіжка майна не є дрібною. Отже, діяння, вчинені як таємне викрадення чужого майна, якщо вартість цього майна не перевищує 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на момент їх вчинення, є дрібною крадіжкою і не є кримінально караними, що виключає кримінальну відповідальність, передбачену ст. 185 КК.
Зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення (ч. 6 ст. 3 КК України). За частиною 2 ст. 4 КК України кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. Відповідно до ч. 1 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Фактична декриміналізація викрадення майна, вартість якого не перевищує 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, має зворотну дію в часі, оскільки поліпшує становище особи (постанова Великої Палати ВС від 13.01.2021 справа №0306/7567/12; постанова ВС від 29.08.2024 справа №278/1566/21; постанова ВС від 16.02.2021 справа №345/83522/18).
Неоподатковуваний мінімум доходів громадян - грошова сума розміром у 17 гривень, встановлена п. 5 підрозділу 1 розділу XX Податкового кодексу, яка застосовується при посиланнях на неоподаткований мінімум доходів громадян в законах або інших нормативно-правових актах, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розділу IV ПК для відповідного року. Підпунктом 169.1.1 ст. 169 передбачено, що податкова соціальна пільга дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), установленого законом на 1 січня звітного податкового року, для будь-якого платника податку.
Згідно обставин кримінального провадження, яке є предметом розгляду, вартість викраденого майна, що встановлена за вироком і не оспорюється сторонами, становить 334 гривні та 320 гривень. ОСОБА_4 вчинив інкриміновані йому кримінальні правопорушення в ніч з 05 вересня 2019 року на 06 вересня 2019 року та в ніч з 06 вересня 2019 року на 07 вересня 2019 року.
Для кваліфікації правопорушення як адміністративного чи кримінального, необхідно виходити з того, що прожитковий мінімум станом на 01.01.2019 становив 1921 гривню, у зв'язку з чим нижня межа кримінальної караності крадіжки, вчиненої у 2019 році, настає, якщо вартість предмета становить 2 неоподатковуваних мінімуми доходів громадян, тобто 1921 гривню.
З урахуванням положень ст. 5 КК, а також тієї обставини, що вартість викраденого майна на час вчинення кримінального правопорушення не перевищувала 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, ОСОБА_4 вчинив дрібні крадіжки, за що передбачено відповідальність ст. 51 КУпАП.
Між тим, зважаючи на спосіб вчинення крадіжок, а саме вчинення їх з проникненням на територію двору будинку, суд вважає, що дії ОСОБА_4 підлягають кваліфікації за ч. 1 ст. 162 КК України, враховуючи наступне.
Частиною 3 ст. 337 КПК України встановлено, що з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження. Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов'язане з позбавленням волі (ч. 1 ст. 12 КК).
З огляду на зміст ч. 1 ст. 162 КК України, дії, кваліфіковані за цією нормою, на відміну від кваліфікованих за ч. 3 ст. 185 КК України, є кримінальним проступком, а тому їх перекваліфікація покращує становище ОСОБА_4 (відповідна правова позиція викладена в постанові ВС від 21.08.2024 справа №127/26638/23).
Об'єктивна сторона ст. 162 КК України полягає, зокрема, в незаконному проникненні до житла чи іншого володіння особи, під якими потрібно розуміти будь-яке вторгнення, здійснене всупереч волі законного володільця, за відсутності визначених законом підстав чи з порушенням у встановленому законом порядку.
ОСОБА_4 визнав фактичні обставини інкримінованих йому кримінальних правопорушень, які мали місце в ніч з 05 вересня 2019 року на 06 вересня 2019 року та в ніч з 06 вересня 2019 року на 07 вересня 2019 року, і не заперечував факту проникнення на територію двору будинку АДРЕСА_2 з метою заволодіння майном, інакше кажучи, усвідомлював, що домоволодіння, до якого він проник, перебуває у користуванні чужої особи, а тому його дії з огляду на часткову декриміналізацію крадіжки, тоді як його дії містять склад інших кримінальних правопорушень, підлягають кваліфікації саме за ч. 1 ст. 162 КК України, що жодним чином не погіршує становище обвинуваченого.
V. Обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання
Оскільки обвинувачений свою вину визнав в повному об'ємі, дав суду чіткі та послідовні показання, не спотворюючи обставин вчинених кримінальних правопорушень, до обставин, що пом'якшують покарання суд відносить повне визнання свої вини ОСОБА_4 , а також сприяння у розкритті кримінального правопорушення і щире каяття. Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, ані органом досудового розслідування, ані судом встановлено не було.
VІ. Мотиви призначення покарання.
При призначенні покарання ОСОБА_4 , реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, суд вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд враховує характер та ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особу винного, який раніше не судимий, має зареєстроване місце проживання, свою вину визнав в повному об'ємі, сприяв у розкритті кримінальних правопорушень, розкаявся у вчиненому, відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Крім того, відповідно до ст.ст.50, 65 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Виходячи із вказаних вимог закону особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Враховуючи викладене, суд вважає, що обвинуваченому ОСОБА_4 , можливо призначити покарання в межах санкції за ч. 1 ст. 162 КК України пов'язане з грошовим стягненням, заборон для призначення якого, враховуючи зміст матеріалів дізнання та правила ст. 53 КК України немає, що відповідатиме завданням та цілям кримінального покарання, та сприятиме виправленню обвинуваченого, оскільки суд дійшов висновку, що призначення такого покарання є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень, таке покарання повністю досягне мети його призначення та призведе до позитивних змін в особистості обвинуваченого, які створять у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.
Однак, частиною 5 ст.74 КК України встановлено, що особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених ст.49 цього Кодексу.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального проступку, за який передбачене покарання у виді обмеження волі чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, минуло три роки.
Вчинені обвинуваченим ОСОБА_4 кримінальні правопорушення за ч.1 ст.162 КК України в силу ч.2 ст.12 цього Кодексу є кримінальними проступками, за вчинення яких передбачений найбільш суворий вид покарання у виді обмеження волі з числа передбачених за його вчинення.
ОСОБА_4 вчинив вказані кримінальні проступки в 2019 році та з дня їх вчинення і до теперішнього часу минуло більш, ніж три роки, протягом цього строку нового злочину не вчинив, що підтверджено довідкою № 56-04122024/65210 та не ухилявся від суду.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що обвинуваченого слід звільнити від призначеного покарання за ч.1 ст.162 КК України, на підставі п.2 ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Обвинувачений проти зазначеного не заперечував.
Також, відповідно до приписів ч. 6 ст. 368 КПК України обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно положень ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до висновку Верховного Суду щодо застосування норм права, зокрема, ст. 74 КПК України, який викладено у постанові від 18.06.2020 у справі № 756/6876/19 (провадження № 51-5464км19) системний аналіз вжитих у кримінальному законі формулювань «звільнення від покарання (ч.ч. 4, 5 ст. 74, ч. 1 ст. 105 КК України), «звільнення від відбування покарання» ( ст.ст. 75, 79, 104 КК України), «звільнення від призначеного покарання» (ст. 78 КК України) дає підстави зробити висновок, що під звільненням від покарання слід розуміти звільнення не від конкретного покарання, визначеного в санкції статті чи призначеного судом, а від його призначення, як виду примусових заходів в цілому. Таким чином, суд, приймаючи рішення про звільнення від покарання, постановляє вирок, яким визнає обвинуваченого винуватим у вчиненому злочині та звільняє його від покарання без визначення його виду і розміру.
На підставі вищевказаного, суд і дійшов висновку, що ухвалюючи вирок у даному кримінальному провадженні, визнає обвинуваченого винуватим у вчинених кримінальних проступках та керуючись ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України, звільняє його від покарання без визначення його виду і розміру.
VІІ. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.
Викривачі у кримінальному провадженні відсутні.
Підстав для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу до набрання вироком законної сили суд не вбачає.
Питання про стягнення судових витрат та долю речових доказів суд не вирішує, оскільки стороною обвинувачення до матеріалів відповідні відомості не долучено.
Керуючись ст. ст. 349, 368-371, 373, 374 КПК України, суд, -
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 162 КК України.
На підставі п.2 ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звільнити від кримінальної відповідальності за вчинені кримінальні правопорушення, передбачені ч.1 ст.162 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
На вирок може бути подана апеляційна скарга протягом 30 (тридцяти) днів з дня проголошення до Херсонського апеляційного суду з урахуванням обмежень, визначених ч. 3 ст. 349 КПК України.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Обвинувачений має право на ознайомлення з журналом судового засідання та подання на нього письмових зауважень.
Учасники судового провадження протягом строку апеляційного оскарження мають право заявити клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.
Копія вироку негайно після судового засідання вручається обвинуваченому та прокурору.
СуддяОСОБА_1