Справа №766/6812/25
н/п 1-кп/766/3688/25
про продовження строку дії запобіжного заходу
18.09.2025 року м. Херсон
Херсонський міський суд Херсонської області в складі:
головуючого судді: ОСОБА_1
за участю секретаря: ОСОБА_2
прокурора: ОСОБА_3
обвинуваченої (в режимі відеоконференції): ОСОБА_4
захисника (в режимі відеоконференції): ОСОБА_5
під час відкритого судового засідання в залі суду м. Херсона, проведеного в режимі відеоконференції з Державною установою «Миколаївський слідчий ізолятор», з розгляду кримінального провадження, внесеного до ЄРДР 11.04.2025 під №22025230000000198 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, -
На розгляді Херсонського міського суду Херсонської області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 13.02.2025 відносно ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який востаннє було продовжено ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 29.07.2025 строком до 26.09.2025.
І. Доводи клопотання сторони обвинувачення
Під час судового засідання прокурором було заявлено клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді «тримання під вартою» стосовно обвинуваченої ОСОБА_4 , на обґрунтування якого зазначено про наявність ризику переховування обвинуваченої від суду, а також можливість впливу на свідків у даному кримінальному провадженні, оскільки їх допит не розпочато. Крім того, перебуваючи на волі в умовах збройної агресії та ведення бойових дій, ОСОБА_4 може повернутися до співпраці з представниками держави-агресора та розпочати вчиняти кримінальне правопорушення проти основ національної безпеки України.
ІІ. Доводи сторони захисту
Захисник та обвинувачена ОСОБА_4 заперечили проти клопотання прокурора, вважаючи відсутніми підстави для подальшого перебування ОСОБА_4 в умовах слідчого ізолятора. На переконання захисника клопотання прокурора є аналогічним двом попереднім клопотанням, які вже були предметом розгляду суду, що у свою чергу свідчить про неповагу, тоді як прокурор мав би надати суду актуальні відомості та докази, які б свідчили про необхідність подальшого застосування саме такого запобіжного заходу.
На противагу цьому суд не може пасивно санкціонувати продовження тримання під вартою на підставі заявлених шаблонів прокурора. Звернув увагу на необхідність дотримання пропорційності подальшого тримання під вартою обвинуваченої, оскільки обвинувальний акт перебуває вже на розгляді суду, а тому відповідно відбулась зміна ревалентності ризиків та змінився баланс інтересів. Зокрема такий ризик як знищення та спотворення доказів втратив свою актуальність. У той же час прокурор продовжує оперувати твердженням можливого впливу на свідків, не надаючи жодних доказів того, що такий ризик дійсно має місце бути. Наявність обґрунтованої підозри необхідною умовою для початкового етапу, проте зі спливом часу є недостатньою передумовою для подальшого перебування під вартою особи.
Крім того тяжкість покарання саам по собі не може бути єдиною чи вирішальною підставою для тримання особи під вартою, як і можливість переховування, яка актуальна лише на стадії первинного вирішення питання для застосування запобіжного заходу. Твердження прокурора, що обвинувачена у разі звільнення може повернутись до співпраці з окупаційною владою є маніпуляцією, яка не має під собою жодного підґрунтя.
Також прокурором жодним чином не обґрунтовано доказами наявності суспільного інтересу і чи зможе звільнення обвинуваченої дестабілізувати громадський порядок в м. Херсоні. Жодним чином прокурор не мотивує і неможливість застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу.
ІІІ. Оцінка та висновки суду
Вирішуючи заявлене прокурором клопотання про доцільність продовження щодо ОСОБА_4 терміну раніше обраного запобіжного заходу, заслухавши думку учасників судового засідання, суд вважає за необхідне клопотання прокурора задовольнити, виходячи з наступного.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення (ч. 3 ст. 331 КПК України). Строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів (ч. 1 ст. 197 КПК України).
За приписами ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті (тримання під вартою).
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину за санкцією якого можливе призначення покарання безальтернативно у вигляді «позбавлення волі» строком від дванадцяти до п'ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити такі дії: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (ч. 1 ст. 194 КПК України).
Враховуючи вимоги ч. 3 ст. 199 КПК України, суд при вирішенні питання щодо доцільності подальшого тримання під вартою обвинуваченого, повинен враховувати зокрема таке: чи не зменшився заявлений ризик або чи не з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; встановити наявність обставин, які перешкоджають завершенню провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
В обґрунтування клопотання прокурор посилається на існування таких ризиків:
- ризик переховування обвинуваченої від суду;
- ризик незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні;
- ризик вчинити інше кримінальне правопорушення.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Оцінюючи наявність ризиків, які можуть стати підставою для продовження строку тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_4 , визначених ч. 1 ст. 177 КПК України, суд враховує можливість обвинуваченої:
1) переховування від суду. Так, остання обвинувачується у вчиненні злочину, який є особливо тяжким злочином, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років з можливістю призначення додаткових покарань. Звільнення від кримінальної відповідальності чи звільнення від відбування покарання з випробуванням за вчинення такого характеру злочинів КК України виключає. Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченої переховуватися від органів досудового розслідування чи суду.
Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. У рішенні Європейського суду з прав людини «Бессієв проти Молдови» вказано, що ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.
В цій частині безпідставним є твердження сторони захисту, що ревалентності цього ризику лише на стадії досудового розслідування, оскільки відповідний ризик оцінюється в першу чергу через призму тяжкості покарання, тоді як інші фактично є похідними. Ті обставини, що обвинувачена не вчинила інших кримінальних правопорушень та має міцні соціальні зв'язки не є безумовним запобіжником можливого ухилення від суду, а відповідно висновків суду в цій частині не спростовують.
2) незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні. Оцінюючи наявність цього ризику суд бере до уваги той факт, що судовий розгляд перебуває на початковому етапі, допит свідків у даному кримінальному провадженні не розпочато, анкетні дані допитаних під час досудового розслідування свідків обвинуваченій відомі, що не виключає можливість їх подальшого спілкування, за наслідками якого останні можуть змінити свої покази на користь обвинуваченої. При оцінці існування цього ризику суд також виходить із передбаченої КПК України процедури отримання свідчень від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування свідчення отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України). Тому судом не вбачається зменшення вказаного ризику.
Твердження захисника про те, що доказів впливу на свідків суду надано не було, хоча і обґрунтовані, проте не є запорукою того, що відповідний вплив у подальшому не можливий, відповідно можна стверджувати про те, що завчасне запобігання вказаному ризику і є першочерговою метою його оцінки;
3) ризик вчинення іншого кримінального правопорушення. Обґрунтованим вважає суд і твердження сторони обвинувачення щодо існування ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, оскільки злочин, інкримінований обвинуваченій було вчинено у співпраці з представниками держави-агресора, зокрема добровільно обійняла посаду в незаконному правоохоронному органі, що саме по собі і створює підвищену вірогідність того, що існує достатнє підґрунтя для продовження протиправної діяльності на користь держави-агресора.
При вирішенні питання суд бере до уваги у сукупності обставини, які передбачені ст. 178 КПК України, а саме: тяжкість покарання, яке може бути застосоване до ОСОБА_4 у разі доведення обсягу обвинувачення під час судового розгляду; репутацію обвинуваченої, яка на обліку у лікарів-нарколога та психіатра не перебуває; судом також враховуються вік та стан здоров'я обвинуваченої, які не перешкоджають подальшому утриманню в умовах ізоляції від суспільства, оскільки даних на підтвердження неможливості утримання обвинуваченої під вартою до суду не надходило, що дає можливість зробити висновок про те, що її здоров'я не перешкоджає перебуванню у місцях попереднього ув'язнення.
Під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст. ст. 109-1142, 258-2586, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України (ч. 4 ст. 182 КПК України).
Тобто із наведених приписів Кодексу випливає, що законодавець закріпив дискрецію слідчого судді, суду під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за ч. 6 ст. 176 Кодексу не визначати або визначати розмір застави з урахуванням підстав та обставин, установлених ст. ст. 177, 178 Кодексу. Виходячи зі змісту приписів ст. ст. 3, 8, ч. ч. 1, 2 ст. 29, ч. 1 ст. 55, ч. 1 ст. 62, ч. 1 ст. 64 Конституції України Конституційний Суд України вважає, що відповідно до вказаних приписів Кодексу під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за ч. 6 ст. 176 Кодексу є можливість, за певних підстав та обставин, визначених ст. ст. 177, 178 Кодексу, застосувати заставу як більш м'який запобіжний захід (п. 6.3 Рішення Конституційного Суду України від 19.06.2024 №7р(ІІ)/2024).
Кримінальна відповідальність за дії, передбачені ч. 7 ст. 111-1 КК України настає у разі добровільного зайняття громадянином України посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, а також добровільної участі громадянина України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та/або в збройних формуваннях держави-агресора чи наданні таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.
Суспільна небезпека вказаного злочину полягає у тому, що особа (колаборант), з використанням умов воєнного стану, співпрацює з окупаційною владою на шкоду власній державі, тим самим свідомо допомагає агресору створити вертикаль незаконних органів влади. За таких обставин суд зауважує, що ОСОБА_4 інкриміновано вчинення кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України, що суттєво підвищує рівень суспільної небезпечності діяння, що на переконання суду унеможливлює пом'якшення раніше застосованого запобіжного заходу, метою якого є посилений контроль за діями обвинуваченої та недопущення вчинення інших дій, направлених на співпрацю з рф.
Крім того суд зауважує про те, що за наявності підстав для застосування запобіжного заходу в умовах воєнного стану застосування домашнього арешту є неможливим, про що містять прямі заборони відповідно до норм КПК України.
Таким чином обставини, на які посилається захисник не зменшують встановлені ризики та не є визначальними аргументами, які б могли бути запорукою належної процесуальної поведінки та надали б можливість застосувати до обвинуваченої запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
Відповідно до сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Саме продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до обвинуваченої, на думку суду, відповідає охороні прав і інтересів як суспільства, так і свідків, що не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Отже, запобіжний захід був обґрунтовано застосований з урахуванням даних про особу обвинуваченої, тяжкості злочину, який їй інкримінується та інших обставин, з якими закон пов'язує можливість обрання такого запобіжного заходу, передбачених ст. ст. 176-178, 181-183, 193-194, 196 КПК України, оскільки вищевказане в своїй сукупності, вказує на наявність ризиків, які були підставами для обрання відносно обвинуваченої запобіжного заходу і не перестали існувати, а тому застосування до останньої більш м'якого запобіжного заходу, не зможе запобігти ризикам можливого впливу на свідків, з метою зміни ними показань, та можливості переховування від суду.
Саме продовження строку запобіжного заходу до обвинуваченої, на думку суду відповідає охороні прав і інтересів як суспільства, так і свідків, що не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши у сукупності всі обставини, з метою запобігти спробам обвинуваченої ухилитися від суду, від виконання процесуальних дій, перешкодити встановленню істини у справі, забезпечити виконання нею процесуальних рішень, суд вбачає підстави для задоволення клопотання прокурора, з урахуванням цілей п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, принципу правової визначеності, вважає доцільним, продовжити дію раніше обраного запобіжного заходу щодо ОСОБА_4 .
Керуючись ст. ст. 176-178, 182, 183, 197, 331, 369, 371, 372, 376 КПК України, п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд, -
Клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу - задовольнити.
Продовжити строк «тримання під вартою» ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, на 60 днів до «16» листопада 2025 року включно.
Ухвала може бути оскаржена обвинуваченим, його захисником, законним представником, прокурором протягом 5 (п'яти) днів з дня її проголошення безпосередньо до Херсонського апеляційного суду.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суддя: ОСОБА_6