Справа № 135/692/25
Провадження № 2/135/524/25
іменем України
22.09.2025 м. Ладижин Вінницька область
Ладижинський міський суд Вінницької області у складі:
головуючого судді Волошиної Т.В.,
за участі секретаря судових засідань Глушко І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Ладижині Вінницької області в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням сторін) цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
1.1. Виклад позиції позивача
Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 23.02.2024-100000325 від 23 лютого 2024 року на загальну суму 19 800 грн 00 коп.
Дана позовна заява мотивована тим, що 23 лютого 2024 року між ТзОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 , шляхом підписання електронним підписом (вчиненим одноразовим ідентифікатором), був укладений кредитний договір № 23.02.2024-100000325, за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 10 000 грн 00 коп. строком на 42 дні.
На виконання умов вказаного договору ТзОВ «Споживчий центр» перерахувало позичальнику грошові кошти в сумі 10 000 грн 00 коп., що підтверджується відповідною квитанцією.
Позичальник не виконав умови кредитного договору, внаслідок чого станом на 19 травня 2025 року виникла заборгованість на загальну суму 19 800 грн 00 коп., яка складається: заборгованості по тілу кредиту в розмірі 10 000 грн 00 коп.; заборгованості по процентам в розмірі 9 800 грн 00 коп.
З огляду на викладене, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 19 800 грн 00 коп., а також судові витрати, що складаються з 2 422 грн 40 коп. судового збору.
1.2. Виклад позиції відповідача
Представник відповідача адвокат Пузін Д.М. у заяві про перегляд заочного рішення, а також додаткових поясненнях, які за своєю суттю є відзивом на позовну заяву, виклав свої аргументи, на підставі яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав їх необґрунтованості та недоведеності.
Аргументуючи свою позицію представник заперечує факт укладення та підписання відповідачем кредитного договору № 23.02.2024-100000325 від 23.02.2024. Зазначає, що електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідач не отримував, а твердження позивача щодо підписання відповідачем договору за допомогою одноразового ідентифікатора не відповідає дійсності. Звертає увагу, що позивачем не долучено до матеріалів справи будь-яких доказів, які прямо чи опосередковано свідчать, що електронний підпис (або ідентифікатор) належить саме відповідачу. Представником відповідача перевірено надану позивачем до суду копію кредитного договору № 23.02.2024-100000325 від 23.02.2024 через Центральний засвідчувальний орган Міністерства цифрової трансформації України, за результатами якої отримано відповідь, що зазначений Договір не містить жодного цифрового підпису. Вказує на обов'язок фінансової установи доведення не тільки факту використання ідентифікатора, а й факту наявності такої.
Також зазначає, що позивачем не надано доказів, що підтверджують перерахування коштів відповідачу від ТОВ «Споживчий центр» за кредитним договором № 23.02.2024-100000325 від 23.02.2024 та отримання саме відповідачем зазначених коштів на картковий рахунок, належність вказаного рахунку саме відповідачу, фактичного користування відповідачем кредитними коштами (рух коштів на особовому рахунку позичальника). Звертає увагу, що лише банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком. Водночас розрахунок заборгованості за договором, копію якого додано до позовної заяви, не є первинним документом, а є внутрішнім документом фінансової установи, та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит, а тому не є належними доказами наявності заборгованості.
Також, посилаючись на умови договору вважає, що у даних спірних правовідносинах збільшена частина процентів за стандартною процентною ставкою на загальну заборгованість за кредитом, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань, є за своєю юридичною природою пенею. Водночас неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Окрім того, ставить під сумнів відповідність поданих паперових копій електронних доказів, які долучені до позовної заяви оригіналам.
Водночас заперечуючи факт укладення кредитного договору за допомогою одноразового ідентифікатора, представник вказує, що відповідач здійснив всі необхідні дії, спрямовані на укладання Кредитного договору шляхом заповнення заявки на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки (поточний/картковий рахунок 5355-28XX-XXXX-9520, вказаний відповідачем), на рахунок якої надалі було перераховано грошові кошти у розмірі 10 000 гривень. Також вказує, що сторони погодили процентні ставки: «Економ» - фіксована незмінна у розмірі 2,0 % за один день користування кредитом, яка застосовується протягом первинного періоду та протягом кожних перших 14 днів з дня отримання чергового траншу включно; «Стандарт» - фіксована незмінна у розмірі 2,5 % за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку на який надається кредит, окрім періоду застосування процентної ставки «Економ». Розміри вказаних процентних ставок не можуть бути збільшено в односторонньому порядку (п.п. 7, 8 Заявки).
ІІ. Процесуальні дії у справі. Заяви (клопотання) учасників справи
Ухвалою суду від 20 травня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. З огляду на розмір позовних вимог, справа визнана малозначною та визначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін відповідно до пункту 1 частини першої статті 274 та частини шостої статті 19 ЦПК України.
10 червня 2025 року судом ухвалено заочне рішення про задоволення позову.
Ухвалою суду від 04 серпня 2025 року задоволено заяву представника відповідача Пузіна Д.М., заочне рішення суду від 10 червня 2025 року скасовано, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного провадження з викликом сторін.
12.08.2025 представником відповідача Пузіним Д.М. подано додаткові пояснення, які за своєю суттю є відзивом на позовну заяву (див. п. 1.2 цього Рішення).
Позивач відповідь на відзив із викладенням своїх заперечень до суду не подавав.
У судове засідання представник позивача не з'явився, проте у позовній заяві просив розглянути справу за його відсутності, підтримавши позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача подав заяву з проханням розглянути справу за його та відповідача відсутності.
Суд, враховуючи зазначені обставини, вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін відповідно до частини третьої статті 211 ЦПК України, оскільки учасники справи належним чином реалізували свої процесуальні права та обов'язки.
У зв'язку з неявкою усіх учасників справи фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося на підставі частини другої статті 247 ЦПК України.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин
23 лютого 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено договір № 23.02.2024-100000325, який підписаний одноразовим ідентифікатором позичальника «Е497» (а. с. 8 - 13);
Згідно заявки, яка є невід'ємною частиною договору, сума кредиту 10 000 грн строком на 42 дні з дати його надання, дата повернення 04 квітня 2024 року. Первинний період користування кредитом - 14 днів з дня його надання (надалі - «первинний період»). Черговий період користування кредитом - кожні наступні 14 днів з дня закінчення первинного періоду (надалі - «черговий період»). Ставка «Економ» - фіксована незмінна у розмірі 2,0 % за один день користування кредитом, яка застосовується протягом первинного періоду та протягом кожних перших 14 днів з дня отримання чергового траншу включно; «Стандарт» - фіксована незмінна у розмірі 2,5 % за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку на який надається кредит, окрім періоду застосування процентної ставки «Економ». Розміри вказаних процентних ставок не можуть бути збільшено в односторонньому порядку. В заявці позичальником ОСОБА_1 вказано картковий рахунок, на який слід перерахувати кошти: 5355-28ХХ-ХХХХ-9520 (а.с. 11 - 12).
Інформаційне повідомлення, яке є додатком до договору, містить контактну інформацію позичальника: номер телефону, місце його роботи, а також серію, номер паспорта, коли і ким виданий; індивідуальний податковий номер (13).
У пункті 18 заявки кредитного договору та пункті 18 відповіді позичальника про прийняття пропозиції (Акцепт) кредитного договору вказано, що способом ідентифікації та верифікації споживача є отримання ідентифікаційних даних через Систему BankID НБУ (а. с. 11 зворотна сторона, а. с. 12 зворотна сторона).
Позивачем надано інформацію з системи BankID НБУ, яка містить інформацію позичальника: номер телефону, а також серію, номер паспорта, коли і ким виданий; індивідуальний податковий номер (а.с. 7).
Підтвердження укладання кредитного договору № 23.02.2024-100000325 від 23 лютого 2024 року міститься на а. с. 13 зворотна сторона.
Одночасно з підписанням цього договору сторонами також було підписано паспорт споживчого кредиту. Згідно з копією паспорта споживчого кредиту, відповідача повідомлено про основні умови кредитування з використанням кредиту на суму 10 000 грн, зокрема, типу кредиту, суму ліміту, строку кредитування, процентної ставки, типу процентної ставки; орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача, повернення кредиту та про наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов'язань за договором (а.с. 14-15).
Кредитні кошти в сумі 10 000 грн відправлені ОСОБА_1 23 лютого 2024 року о 07:22 за допомогою платіжної системи «LIQPAY» шляхом зарахування на карту НОМЕР_1 , що підтверджується відповідною квитанцією (а.с.17).
Відповідно до довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 23.02.2024-100000325 від 23 лютого 2024 року, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором складає 19 800 грн 00 коп., яка складається: заборгованості по тілу кредиту в розмірі 10 000 грн 00 коп.; заборгованості по процентам в розмірі 9 800 грн 00 коп. (а.с. 16).
Між сторонами виник спір про стягнення заборгованості за кредитним договором. Станом на момент розгляду справи відповідач не надав суду доказів сплати вказаної суми заборгованості.
ІV. Оцінка Суду
Укладення електронного договору про споживчий кредит
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Згідно із ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Водночас як визначено ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частинами 1, 2 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Водночас з матеріалів справи вбачається, що кредитний договір № 23.02.2024-100000325 від 23 лютого 2024 року був вчинений в електронній формі, який було підписано з використанням позичальником ОСОБА_1 електронного підпису одноразовим ідентифікатором «Е497».
Відтак на нього поширюються вимоги Закону України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Частинами 1-12 ст. 11 цього ж Закону передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарськими кодексами України, а також іншими актами законодавства.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов'язку передати покупцеві товар.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 6, 12 ч. 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Як вбачається з матеріалів справи, 23 лютого 2024 року відповідач звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим електронним підписом підписав заявку, яка є частиною пропозиції про укладення кредитного договору(оферти), шляхом зазначення одноразового ідентифікатора, який був власноручно введений відповідачем для електронного підпису, у відповідності до вимог ч. 6 та 8 ст. 11 і ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».
При укладенні кредитного договору відповідач ОСОБА_1 сам надав відомості, які його ідентифікують: свої прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані, ідентифікаційний номер, адресу проживання, місце роботи, номер телефону, номер банківської картки. Саме на вказаний ним номер телефону позивачем було направлено одноразовий ідентифікатор «Е497», яким ОСОБА_1 скористався, ввівши у відповідне поле на сайті товариства, тим самим підписавши договір.
Суд виснує, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту № 23.02.2024-100000325 від 23 лютого 2024 року підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора «Е497», тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
Вказаний висновок суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постановах від 10.06.2021 року у справі № 234/7159/20, від 12.08.2022 у справі № 234/7297/20, від 09.02.2023 у справі № 640/7029/19.
Суд звертає увагу, що договір № 23.02.2024-100000325 від 23 лютого 2024 року підписано відповідачем саме за допомогою одноразового ідентифікатора, а не електронного цифрового підпису, а тому доводи сторони відповідача щодо відсутності факту підписання договору, у тому числі відсутність інформації про нього у Центральному засвідчувальному органі Міністерства цифрової трансформації, є неспроможними.
Водночас доказів на спростування відповідності анкетних даних ОСОБА_1 в зазначеному договорі стороною відповідача не надано. Також не надано доказів проте, що персональні дані відповідача були використані для укладення кредитного договору від його імені. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій відповідач не звертався.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 вказано, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Водночас вимог про визнання кредитного договору 11.07.2024-100002511 від 11.07.2024 недійсним (неукладеним) не заявлено, договору щодо інших правовідносин між сторонами відповідачем не надано, в матеріалах справи наявна лише копія вказаного кредитного договору, наданого позивачем.
Отже, наведене безумовно свідчить про те, що відповідач ознайомився і погодився з умовами кредитного договору, тобто сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, а подані позивачем паперові копії електронних документів є допустимими письмовими доказами відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».
Приписами статті 204 ЦК України, правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на відповідача.
За таких обставин, суд вважає, що позивачем доведено укладання між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 договору № 23.02.2024-100000325 від 23 лютого 2024 року про надання кредиту.
Отримання відповідачем кредитних коштів в розмірі 10 000 грн підтверджується відповідною квитанцією, згідно якою кредитні кошти в сумі 10 000 грн відправлені ОСОБА_1 23 лютого 2024 року о 07:22 за допомогою платіжної системи «LIQPAY» шляхом зарахування на карту НОМЕР_2 *20. В даному випадку переказ коштів здійснювався через сертифіковані платіжні системи з дотриманням вимог безпеки (стандарт PCI DSS), що гарантує належне зарахування суми на рахунок позичальника. Відповідач отримав обумовлені договором кошти, у зв'язку з чим зобов'язаний повернути їх та сплатити встановлені договором платежі у визначені строки.
Тобто матеріалами справи підтверджено, що 23 лютого 2024 року у встановленому вказаними заявкою та пропозицією порядку, а також у відповідності до ЗУ «Про електронну комерцію», ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 строком на 42 календарних дні уклали кредитний договір за заявкою в електронній формі № 23.02.2024-100000325 на суму 10 000 грн. Сторонами було погоджено процентні ставки за різні періоди дії договору.
Указані обставини відповідач не спростував належними та допустимими доказами.
Розрахунок заборгованості та доказування її розміру
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (пункти 1, 2 частини першої статті 264 ЦПК України).
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що сума заборгованість за кредитом станом на 19.05.2025 становить 19 800 грн 00 коп., яка складається: заборгованості по тілу кредиту в розмірі 10 000 грн 00 коп. та заборгованості по процентам в розмірі 9 800 грн 00 коп.
Із наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що він відповідає вимогам закону, є чітким, зрозумілим, узгоджується із умовами кредитного договору, з нього встановлено розмір основного боргу, відсотки нараховані відповідно до умов кредитного договору та в період дії такого кредитного договору - з 23 лютого 2024 року по 04 квітня 2024 року.
Стосовно тверджень сторони відповідача, що позивачем не доведено розмір заборгованості, оскільки ним надано розрахунок заборгованості, а не первинні бухгалтерські документи: виписку про рух коштів по рахунку, суд зазначає наступне.
Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно з указаним положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75, виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта.
Водночас згідно з пунктом 3 вказаного Положення, клієнтські рахунки, за якими обліковуються кошти, розпорядником яких є клієнти банку. До клієнтських рахунків належать кореспондентські, поточні, вкладні (депозитні) рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу), розрахункові рахунки. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18, від 25.05.2021 у справі №554/4300/16-ц.
Водночас ТОВ «Споживчий центр», як фінансова установа, не є банком ОСОБА_1 та не може мати доступу до карткового рахунку відповідача і формувати відповідні виписки по рахунку, що є первинними документами бухгалтерського обліку, оскільки не є його власником та вказана інформація є банківською таємницею, доступ до якої має лише відповідач, як клієнт банку. Відповідач не надав таку виписку по картковому рахунку, що б дало можливість відхилити ті обставини, на які посилався позивач, як на підставу своїх позовних вимог.
Суд наголошує, що в даній справі, за умови, що відповідач заперечував отримання коштів, чи суму заборгованості, то саме він мав би надати докази на спростування тверджень позивача, адже обов'язок доказування передбачає не лише обов'язок позивача довести свої вимоги, але й обов'язок відповідача спростувати такі вимоги ( частина 1 статті 81 ЦПК України).
В свою чергу, стороною відповідача не було спростовано наданий позивачем розрахунок заборгованості та не надано власного розрахунку на спростування доводів і розрахунку позивача або об'єктивних доказів про погашення заборгованості та/або її відсутності.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що ТОВ «Споживчий центр» надало всі необхідні документи, оформлені належним чином, які підтверджують отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, підстав нарахування та розміру відповідної заборгованості за кредитним договором № 11.07.2024-100002511 від 11.07.2024.
Висновки
З огляду на викладене та з урахуванням невиконання відповідачем ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором № 23.02.2024-100000325 від 23.02.2024, позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» про стягнення заборгованості підлягають задоволенню в повному обсязі - 19 800 грн 00 коп., що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 10 000 грн 00 коп. та заборгованості по процентам в розмірі 9 800 грн 00 коп.
V. Розподіл судових витрат між сторонами
Судом встановлено сплату позивачем при зверненні до суду судового збору в сумі 2422 грн 40 коп., що підтверджується платіжним документом від 16.05.2025. (а.с. 6).
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові втрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову, на відповідача.
Позивачем сплачено 2422 грн 40 коп. судового збору, а тому дані кошти підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2-5, 7, 8, 10 - 13, 81, 83, 89, 133, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 279 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 23.02.2024-100000325 від 23.02.2024 у розмірі 19 800 (дев'ятнадцять тисяч вісімсот) грн 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. судового збору.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Ладижинський міський суд Вінницької області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354, ст. 355 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст. 273 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 268 ЦПК України).
Ім'я (найменування) сторін:
- позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», місце знаходження: вул. Саксаганського, буд. 133/А, м. Київ, 01032, ЄДРПОУ 37356833;
- відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Рішення складено та підписано суддею 22.09.2025.
Суддя