ЄУН: 336/12675/24
Провадження №: 2/336/1193/2025
17 вересня 2025 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Боєва Є.С., за участю секретаря судового засідання Нєдєльчевої О.В., представника позивача адвоката Коноваленка О.Ю., позивача ОСОБА_1 , розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Виконавчий комітет Комишуваської селищної ради Запорізького району Запорізької області, про встановлення факту самостійного утримання і виховання сина, визначення місця проживання останнього,
До суду, через свого представника адвоката Коноваленка Олександра Юрійовича, звернувся ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_2 , який в подальшому уточнювався.
В обґрунтування позову зазначає, що сторони перебували у шлюбі з 23.11.2007.
Від шлюбу народилися діти - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
03.02.2022 року рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області шлюб між сторонами розірваний
13.01.2023 року відповідачка переїхала разом із старшою донькою до країни Австрії до м. Лінц та повертатися в Україну не планує. Малолітній ОСОБА_4 повністю перебуває на утриманні батька. Мати дитини вихованням, утриманням дитини не займається. Наразі повстало питання щодо встановлення факту самостійного утримання та виховання батьком дитини, метою якого є необхідність отримання можливості одноосібного звернення батьком до державних, медичних та освітніх закладів він імені та в інтересах дитини. Іншим чином, окрім судового порядку встановити даний факт чинним законодавством не передбачено. Окрім того, виконавчим комітетом Комишуваської селищної ради Запорізького району Запорізької області від 12.07.2024 року ухвалено рішення «Про затвердження висновку «Про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 .
Ухвалою від 29.01.2025 відкрито провадження у справі в поряду загального позовного провадження.
Ухвалою від 02.04.2025 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду.
Відповідач та представники третьої особи в судові засідання не з'являлися.
Протокольною ухвалою від 19.08.2025 постановлено здійснювати заочний розгляд справи.
У цьому ж судовому засіданні заслухано представника позивача, досліджено докази, якими обґрунтовується позов, суд перейшов до стадії ухвалення рішення, ухвалення та проголошення судового рішення відкладено до 258.08.2025.
Ухвалою від 25.08.2025 у зв'язку зі потребою додатково з'ясувати обставини, що мають значення для справи, поновлено судовий розгляд.
Ухвалою від 25.08.2025 витребувано у виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Запорізького району Запорізької області висновок про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком ОСОБА_1 , який відображає актуальну інформацію на час розгляду справи.
У судовому засіданні 17.09.2025 заслухано пояснення позивача, думку дитину, досліджено рішення виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Запорізького району Запорізької області від 09.09.2025 про затвердження висновку комісії з питань захисту дитини від 08.09.2025 «Про доцільність визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за батьком ОСОБА_1 » та сам висновок з додатками. Також проведено судові дебати з приводу додатково досліджених обставин.
Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи суд доходить таких висновків.
З матеріалів справи вбачається, що позивач та відповідач з 23.11.2007 перебували у шлюбі, який 03.02.2022 розірвано заочним рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області.
Від шлюбу у подружжя народилася діти - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На початку повномасштабної збройної агресії рф проти України позивачка виїхали з дітьми до Австрії.
Як пояснив неповнолітній ОСОБА_4 , спочатку він біля одного року проживав із матір'ю в Австрії, проте не зміг опанувати навчання німецькою та пристосуватися до життя за кордоном. Мати його повернула до батька, а сама із дочкою залишилася проживати в Австрії. Він хоче мешкати разом із батьком.
Аналогічні пояснення надані позивачем.
Згідно з висновками Комісії з питань захисту дитини виконавчого комітету з питань захисту прав дитини Комишуваської селищної ради Запорізького району Запорізької області від 11.07.2024 та від 08.09.2025, вказаний орган вважає за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_4 разом із позивачем, дитина перебуває повністю на утриманні батька.
Відповідно до акту обстеження умов проживання позивачем створені належні умови для проживання неповнолітнього сина.
Дитина навчається у 8-Б класі Комишуваської гімназії «Джерело», де добре характеризується. Батько цікавиться навчанням сина і відповідально ставиться до його виховання, має тісний зв'язок із класним керівником і вчителями. Зазначене вбачається із довідки навчального закладу від 05.09.2025.
Статтею 141 СК України передбачено, що батьки мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Згідно із ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Законодавством визначено права та обов'язки батьків щодо виховання дитини, при цьому пріоритетним та принциповим визначенням є інтереси дитини, що вони повинні бути непорушними в незалежності від стосунків батьків між собою.
Згідно із ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Відповідно до ст. 161 СК України у випадку, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Згідно із ч. 3 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно. Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.
Місце проживання неповнолітньої дитини з одним з батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.
Із системного тлумачення ч. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч.ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 161 СК України вбачається висновок, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.
Як встановлено вище, судом не встановлено порушень інтересів дитини у разі задоволення позовних вимог у цій частині.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визначення місця проживання ОСОБА_1 разом із батьком підлягають задоволенню.
Вирішуючи позовні вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітнього сина батьком, суд дійшов висновку, що встановлення факту самостійного виховання батьком дитини не породжує ті юридичні наслідки, про які зазначено у заяві, та від встановлення судом такого факту не залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав і обов'язків позивача як батька дитини.
Відповідно до частини першої статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
У статті 141 СК встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до частини першої-третьої статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, на підставі положень ЦК України, у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов'язку утримувати дитину.
Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру та майнового припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного утримання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, на підставі яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо утримання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо утримання дитини.
З матеріалів справи вбачається, що позивач просить встановити факт самостійного утримання і виховання неповнолітньої дитини, проте, встановлення такого факту може мати негативні наслідки для ОСОБА_2 як матері дитини.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною та суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до вищевикладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині встановлення факту виховання та утримання неповнолітнього ОСОБА_1 позивачем.
Керуючись ст.ст. 141, 155, 160, 161 СК України, 89, 265, 354 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Виконавчий комітет Комишуваської селищної ради Запорізького району Запорізької області, про встановлення факту самостійного утримання і виховання сина, визначення місця проживання останнього задовольнити частково.
Визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: АДРЕСА_1 .
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Відповідно до ст. 265 ч. 5 ЦПК України зазначаються такі відомості:
Позивач - ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 .
Треті особи: Виконавчий комітет Комишуваської селищної ради Запорізької області, Запорізького району, яка знаходиться за адресою: Запорізький район, с-ще Комишуваха, вул. Богдана Хмельницького, буд.49; ЄДРПОУ 04353913.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцять днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення складений 22.09.2025
Суддя Є.С. Боєв 17.09.25