Дата документу 22.09.2025
Справа № 334/1468/25
Провадження № 1-кп/334/462/25
22 вересня 2025 року Дніпровський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Запоріжжі в спеціальному судовому провадженні кримінальне провадження № 22025080000000092, відомості про яке внесені 17 січня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за обвинуваченням
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Давидівки Мелітопольського району Запорізької області, громадянки України, яка перебуває у шлюбі, на утриманні дітей не має, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 28 частиною п'ятою статті 111-1 КК України,
за участю: прокурора ОСОБА_4 , захисника адвоката ОСОБА_5 ,
встановив:
згідно з Конституцією України Україна є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року. Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
За загальновідомим фактом, всупереч вказаним нормам міжнародного гуманітарного права, президент Російської Федерації ОСОБА_6 та інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади Російської Федерації, діючи всупереч вимогам пунктів 1,2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам частини четвертої статті 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (XXV), від 21.12.1965 № 2131 (XX), від 14.12.1974 № 3314 (XXIX), спланували, підготували і розв'язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, та віддали відповідні накази на вторгнення підрозділів ЗС Російської Федерації на територію України з метою її незаконного збройного захоплення та подальшої військової окупації.
Президент Російської Федерації 22 лютого 2022 року направив до Ради Федерації звернення про використання збройних сил Російської Федерації за межами Російської Федерації, яке було задоволено.
Так, приблизно о 5 годині 00 хвилин 24 лютого 2022 року Президент Російської Федерації оголосив про рішення розпочати повномасштабну військову агресію проти України та віддав відповідний наказ підрозділам збройних сил та іншим збройним формуванням Російської Федерації про військове вторгнення на територію суверенної України. На виконання вищевказаних наказів військово-політичного керівництва Російської Федерації, військовослужбовці ЗС Російської Федерації, шляхом збройної агресії із застосуванням зброї, військової техніки та артилерії, з нанесенням ракетних та авіаційно-бомбових ударів по військовій та цивільній інфраструктурі, незаконно вторглись на територію Україну через державні кордони в Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, Запорізькій, Київській, інших областях та здійснити збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, після чого здійснити військову окупацію частин території суверенної України, в тому числі і територію Мелітопольського району Запорізької області.
З метою відсічі військової агресії Російської Федерації, 24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено введення в Україні воєнного стану із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжено відповідними Указами Президента України, затверджених Верховною радою України, зокрема Указом Президента України від 14 липня 2025 року № 478/2025 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України 15 липня 2025 року № 4524-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 5 години 30 хвилин 7 серпня 2025 року строком на 90 діб.
Так 24.02.2022, на виконання вищевказаних наказів військово-політичного керівництва Російської Федерації, військовослужбовці ЗС Російської Федерації, шляхом збройної агресії із застосуванням зброї, військової техніки та артилерії, з нанесенням ракетних та авіаційно-бомбових ударів по військовій та цивільній інфраструктурі, незаконно вторглись на територію Україну через державні кордони України в Донецькій, Запорізькій, Житомирській, Київській, Луганській, Сумській, Харківській, Херсонській та Чернігівській областях, та здійснили збройний напад на державні органи влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти військової та цивільної інфраструктури, які мають важливе народногосподарське та оборонне значення, після чого здійснили військову окупацію частини території України.
Відповідно до положень частини першої статті 1 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII) тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Тимчасова окупація Російською Федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав.
За державою Україна, територіальними громадами сіл, селищ, міст, розташованих на тимчасово окупованій території, органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб'єктами публічного права зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.
Тимчасово окупованою територією відповідно до пункту 7 частини першої статті 1-1 Закону № 1207-VII є частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, вся територія Якимівської селищної територіальної громади Мелітопольського району Запорізької області з 24.02.2022 є тимчасово окупованою Російською Федерацією територією України.
Після остаточної військової окупації значної частини території Запорізької області представниками збройних формувань Російської Федерації фактично було узурповано всі владні повноваження на тимчасово окупованій території громади шляхом збройного захоплення адміністративних будівель органів державної влади та місцевого самоврядування, встановлення інституту військових комендатур, запровадження тотального контролю та жорсткого управління у всіх сферах життєдіяльності громади, фактичної ліквідації приватної власності, свободи слова, пересування та волевиявлення, а також шляхом повсякденного залякування населення, застосування фізичного і психологічного впливу до окремих категорій суспільства та верств населення, в тому числі шляхом незаконного позбавлення волі діючих представників органів державної влади України та місцевого самоврядування.
Нормативно правовим актом, який регламентує питання проведення всеукраїнського референдуму є Закон України «Про всеукраїнський референдум». Частиною другою статті 15 вказаного Закону передбачено, що Всеукраїнський референдум щодо зміни території України призначається Верховною Радою України відповідно до Конституції України. Крім того, в частині першій статті 20 цього Закону зазначено, що у разі введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях призначення (проголошення) та проведення всеукраїнського референдуму забороняється.
Разом з тим, приблизно на початку травня 2022 року представниками збройних формувань Російської Федерації всупереч законного порядку, установленого Конституцією України, Законами України «Про місцеві державні адміністрації», «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими діючими нормативно-правовими актами, було створено окупаційну адміністрацію держави-агресора - так звану «Военно-гражданскую администрацию Запорожской области», з метою подальшого утримання адміністративно-політичного контролю на захопленій військовим шляхом та тимчасово окупованій території Запорізької області, а також реалізації узурпованих владних повноважень.
При цьому, положеннями пункту 6 частини першої статті 1-1 Закону № 1207-VII визначено, що окупаційна адміністрація Російської Федерації - це сукупність державних органів і структур Російської Федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб'єктів адміністративних послуг.
Всупереч вимог Конституції України та Закону України «Про всеукраїнський референдум», окупаційною владою розпочато підготовку та організацію проведення незаконного референдуму щодо входження Запорізької області до складу російської федерації на тимчасово окупованій території Запорізької області.
В той же час, указом голови окупаційної адміністрації держави-агресора - так званої «Военно-гражданской администрации Запорожской области» ОСОБА_7 № 165-р від 26.07.2022 створено незаконний орган влади - «виборчу комісію Запорізької області», якій відповідним розпорядженням голови окупаційної адміністрації держави-агресора - так званої «Военно-гражданской администрации Запорожской области» № 195-р від 08.08.2022 «О подготовке организации проведения референдума Избирательной комиссией Запорожской области», доручено опрацювати та надати пропозиції по організаційному, матеріально-технічному та іншому забезпеченню заходів з підготовки до проведення вказаного референдуму.
Далі ОСОБА_7 , знаходячись у Палаці культури ім. Т.Г. Шевченка, розташованому за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, пл. Перемоги, 4, організував та провів збори мешканців громади із залученням численних представників російських та місцевих окупаційних ЗМІ, на якому у штучно створеній урочистій обстановці, з використанням російської державної символіки, створюючи враження у присутніх осіб щодо їх певної причетності до цієї нібито значущої події, маніпулюючи таким чином їх дійсним сприйняттям подій та їх наслідків, підписав розпорядження «Про підготовку організації проведення референдуму виборною комісією Запорізької області» № 195-р від 08.08.2022, відповідно до якого доручив створеній виборчій комісії опрацювати та надати до військово-цивільної адміністрації Запорізької області пропозиції з організаційного, матеріально-технічного та іншого забезпечення заходів до підготовки до проведення референдуму про входження Запорізької області до складу Російської Федерації.
Крім того, 20.09.2022 ОСОБА_7 , будучи головою військово-цивільної адміністрації Запорізької області, використовуючи владні повноваження, видав указ №356-у, відповідно до якого, зокрема, 1) призначив референдум Запорізької області про вихід Запорізької області із складу України та про входження Запорізької області до складу Російської Федерації на правах суб'єкта Російської Федерації; 2) виніс питання на референдум щодо голосування за вихід Запорізької області із складу України, утворення Запорізької області самостійної держави та входження її до складу Російської Федерації на правах суб'єкта Російської Федерації, а саме: «Ви за вихід Запорізької області зі складу України, утворення Запорізькою областю самостійної держави і входження її до складу Російської Федерації на правах суб'єкта Російської Федерації?, відповідь: «так» або «ні»»; 3) затвердив положення про референдум Запорізької області про вихід Запорізької області із складу України та про входження Запорізької області до складу Російської Федерації на правах суб'єкта Російської Федерації; 4) в цілях забезпечення умов для реалізації прав на участь у референдумі, а також безпеки для учасників референдуму, членів комісій референдуму, наглядачів, представників засобів масової інформації визначив дні голосування на референдумі - 23 вересня - 27 вересня 2022 року.
Так, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 23.09.2022, ОСОБА_3 , перебуваючи на тимчасово окупованій території с. Давидівка Якимівської селищної територіальної громади Мелітопольського району Запорізької області, діючи умисно, із власних корисливих мотивів, з метою підтримання та остаточного становлення окупаційної влади Російської Федерації на тимчасово окупованій території Запорізької області, прийняла пропозицію невстановлених осіб із числа представників окупаційної влади, які брали участь в організації та проведенні незаконного референдуму на території Запорізької області та безпосередньо займалися створенням і формуванням складу дільничних виборчих комісій та добровільно зайняла посаду, мовою оригіналу - «член избирательной комиссии» однієї із місцевих незаконних виборчих комісій - так званої «участковой избирательной комиссии № 291», розташованої за адресою: Запорізька область. Мелітопольський район, с. Давидівка, провулок Шкільний, буд. 1, з метою участі в організації та проведенні незаконного референдуму на тимчасово окупованій території громади.
У подальшому, приблизно в третій декаді серпня 2022 року, ОСОБА_3 , перебуваючи на тимчасово окупованій території с. Давидівка Мелітопольського району Запорізької області, діючи умисно, за попередньою змовою із невстановленими під час досудового розслідування особами із числа окупаційної адміністрації держави-агресора Російської Федерації, бажаючи проявити себе перед вищим військово-політичним керівництвом держави-агресора Російської Федерації та окупаційною адміністрацією, всупереч Закону України «Про всеукраїнський референдум», з метою остаточного встановлення окупаційної влади Російської Федерації на тимчасово окупованій території Запорізької області, здійснювала активні організаційні заходи направлені на проведення на тимчасово окупованій території с. Давидівка Мелітопольського району Запорізької області незаконного референдуму про входження Запорізької області до складу Російської Федерації, де, зокрема, організовувала інформування мешканців громади про підготовку та проведення референдуму, проводила агітацію серед місцевого населення, розносила листівки та газети з пропагандистським змістом щодо проведення голосування.
Надалі, після виконання територіальними штабами всіх необхідних дій та запланованих організаційних заходів з підготовки та організації проведення вказаного референдуму, в порушення вимог Конституції України та Закону України «Про всеукраїнський референдум», 20.09.2022 головою окупаційної адміністрації держави-агресора в Запорізькій області видано указ №356-у «О назначении референдума Запорожской области о выходе Запорожской области из состава Украины и о вхождении Запорожской области в состав Российской Федерации на правах субъекта Российской Федерации», яким фактично призначено проведення на тимчасово окупованій території Запорізької області незаконного референдуму про вихід Запорізької області із складу України та її входження до складу Російської Федерації у період з 23 по 27 вересня 2022 року.
Далі, на виконання вказаного незаконного указу окупаційної адміністрації держави-агресора Російської Федерації, ОСОБА_3 в період 23-27 вересня 2022 року, перебуваючи на території с. Давидівка Мелітопольського району Запорізької області, діючи умисно, достовірно усвідомлюючи та передбачаючи невідворотне настання суспільно небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, з метою остаточного встановлення окупаційної влади Російської Федерації на тимчасово окупованій території Запорізької області, взяла безпосередню участь в проведенні на території с. Давидівка незаконного референдуму щодо входження Запорізької області до складу Російської Федерації, особисто, будучи мовою оригіналу - «членом комиссии» однієї із місцевих незаконних виборчих комісій - так званої «участковой избирательной комиссии № 291», розташованої за адресою: Запорізька область, Мелітопольський район, с. Давидівка, провулок Шкільний, буд. 1, за попередньою змовою із невстановленими особами із числа місцевих мешканців, які приймали участь у проведенні референдуму, а також із числа представників окупаційної адміністрації держави-агресора Російської Федерації, з метою проведення голосування відвідувала місця проживання мешканців вказаного населеного пункту, спонукаючи їх до голосування на незаконному референдумі, маючи при собі відповідну урну та бюлетені для голосування, здійснювала публічну агітацію щодо необхідного включення Запорізької області до складу Російської Федерації, тощо.
Умисні дії ОСОБА_3 суд кваліфікує за частиною другою статті 28 частиною п'ятою статті 111-1 КК України як участь в організації та проведенні незаконних референдумів на тимчасово окупованій території, вчинене за попередньою змовою групою осіб.
Судове провадження у даному кримінальному провадженні здійснювався за відсутності обвинуваченої ОСОБА_3 (in absentia), яка показання суду не надавала та будь-яких клопотань не заявляла. Водночас, дане судове провадження здійснювалось з обов'язковою участю захисника адвоката ОСОБА_5 .
Повістки про виклик обвинуваченої ОСОБА_3 , а також інформація про процесуальні документи у кримінальному провадженні надсилались та публікувались відповідно до вимог статті 323 КПК України.
Таким чином суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову обвинуваченої ОСОБА_3 , належним чином повідомленої про здійснення судового провадження, від користування своїм правом предстати перед судом та захищати себе безпосередньо в суді.
У той же час, ухилення обвинуваченої ОСОБА_3 від правосуддя, суд оцінює як реалізацію останньою її невід'ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (стаття 63 Конституції України, підпункт «g» пункту 3 статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
Захисник адвокат ОСОБА_5 у судовому засіданні зазначив, що не мав можливості зв'язатися з обвинуваченою та з'ясувати у неї правову позицію щодо пред'явленого обвинувачення. Водночас захисник належним чином приймав участь у реалізації права на захист обвинуваченої під час судового провадження та висловив свою позицію з приводу недоведеності вини останньої в інкримінованому їй злочині поза розумним сумнівом. Обґрунтував свою позицію тим, що розгляд даного кримінального провадження у спеціальному судовому засіданні не відповідає критеріям справедливого судового розгляду. Жоден доказ не свідчить про те, що обвинувачена займала посаду члена виборчої комісії. Єдиним доказом, де фігурує прізвище обвинуваченої, є файл надісланий 26.10.2022 з акаунту « ОСОБА_8 » з назвою «Таблиця по виплатам Якимівська ТО» про те, що ОСОБА_3 не отримувала заробітну плату, який не містить відповідних реквізитів. Вважає показання свідка ОСОБА_9 недопустимим доказом, оскільки свідок 28.07.2022 виїхала з ТОТ, а всі обставини їй відомі зі слів знайомих, яких вона відмовилась назвати, а також телеграм-каналів, назви яких свідок не пам'ятає. Також під час дослідження протоколів пред'явлення особи для впізнання за фотознімками захисник зазначив про недопустимість цих доказів, оскільки під час слідчих дій свідки не були попередженні про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання.
Суд визнав загальновідомою обставиною і такою, що не потребує доказуванню в межах даного кримінального провадження, тимчасову окупацію Російською Федерацією частини території України (у тому числі с. Давидівка Мелітопольського району Запорізької області), яка розпочалася із повномасштабного вторгнення збройних сил Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року.
Вина обвинуваченої ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого їй злочину підтверджується наступними доказами.
Показаннями свідка ОСОБА_9 , відповідно до яких вона знайома з обвинуваченою - вони односельці. Російські війська ввійшли до с. Давидівка 24.02.2022. Вона виїхала з ТОТ 28.07.2022. Їй відомо, що з серпня 2022 року обвинувачена ходила по домівках мешканців с. Давидівка та агітувала за референдум, який був проведений 23-27.09.2022. Вона розносила листівки та газети. Під час референдуму обвинувачена була членом виборчої комісії та ходила з урною для голосування по домівках мешканців. Разом з нею ходили ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . Про вказану діяльність обвинуваченої їй відомо з телеграм-каналів та зі слів знайомих, які залишились на тимчасово окупованій території, з якими вона спілкувалась у застосунку «Телеграм». Референдум проводився з метою незаконного приєднання Запорізької області до Російської Федерації. Після окупації с. Давидівка обвинувачена пішла працювати до будинку пристарілих. Під час проживання у с. Давидівка під час окупації вона інколи зустрічалась з обвинуваченою, віталась. Проте розмов з нею не вела та сварок у них не було (том 2 аркуші справи 56, 83).
Показаннями свідка ОСОБА_12 , згідно з якими окупація с. Давидівка відбулась 25 чи 26.02.2022. Під час окупації вона перебувала у селі. З ТОТ виїхала у червні 2022 року. Про діяльність обвинуваченої до та під час референдуму за включення Запорізької області до Російської Федерації їй відомо з телеграм-каналу « ІНФОРМАЦІЯ_2 », а також від друзів та знайомих, які залишились проживати на ТОТ, під час спілкування у застосунку «Телеграм». Їй стало відомо, що обвинувачена безпосередньо брала участь у референдумі - агітувала за нього, розносила листівки та брошюри. Під час референдуму носила скриньку для голосування по домівках мешканців разом з ОСОБА_13 . До окупації обвинувачена працювала у будинку пристарілих бухгалтером. Посади в органах місцевого самоврядування вона не обіймала. Неприязних стосунків з обвинуваченою свідок не мала (том 2 аркуші справи 82-83).
Показання свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_12 узгоджуються між собою та з іншими дослідженими судом доказами, не містять суперечностей, які б могли поставити під сумнів їх правдивість та достовірність.
Суд відхиляє аргументи захисника адвоката ОСОБА_5 про те, що показання свідка ОСОБА_14 є недопустимим доказом, оскільки є показаннями з чужих слів, а також телеграм-каналів, назви яких свідок не пам'ятає. При цьому свідок під час допиту відмовилась назвати осіб, які повідомили її зазначені у показаннях обставини, оскільки ті до теперішнього часу проживають на тимчасово окупованій території.
Відповідно до статті 97 КПК України показаннями з чужих слів є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи. Суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів незалежно від можливості допитати особу, яка надала первинні пояснення, у виняткових випадках, якщо такі показання є допустимим доказом згідно з іншими правилами допустимості доказів. При прийнятті цього рішення суд зобов'язаний враховувати: 1) значення пояснень і показань, у випадку їх правдивості, для з'ясування певної обставини і їх важливість для розуміння інших відомостей; 2) інші докази щодо питань, передбачених пунктом 1 цієї частини, які подавалися або можуть бути подані; 3) обставини надання первинних пояснень, які викликають довіру щодо їх достовірності; 4) переконливість відомостей щодо факту надання первинних пояснень; 5) складність спростування пояснень, показань з чужих слів для сторони, проти якої вони спрямовані; 6) співвідношення показань з чужих слів з інтересами особи, яка надала ці показання; 7) можливість допиту особи, яка надала первинні пояснення, або причини неможливості такого допиту. Суд має право визнати неможливим допит особи, якщо вона: 1) відсутня під час судового засідання внаслідок смерті або через тяжку фізичну чи психічну хворобу; 2) відмовляється давати показання в судовому засіданні, не підкоряючись вимозі суду дати показання; 3) не прибуває на виклик до суду, а її місцезнаходження не було встановлено шляхом проведення необхідних заходів розшуку; 4) перебуває за кордоном та відмовляється давати показання.
Суд визнає допустимим доказом показання свідка ОСОБА_14 , які є показаннями з чужих слів - її знайомих, які залишились проживати на тимчасово окупованій території, оскільки показання свідка мають значення для з'ясування обставин участі обвинуваченої у підготовці та проведенні незаконного референдуму. При цьому, суд враховує їх узгодженість з іншими дослідженими судом доказами, складність спростування показань свідків для обвинуваченої, відсутність зацікавленості свідка в оговорюванні обвинуваченої та неможливість допиту осіб, які надали первинні пояснення, оскільки вони проживають на тимчасово окупованій території України.
Суд також зауважує, що обізнаність свідка з обставинами, які підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні, з відомостей, які містяться в електронних інформаційних системах, зокрема телеграм-каналах, не є показаннями з чужих слів, оскільки свідок сприймала їх безпосередньо.
Протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 09.06.2023 у кримінальному проваджені № 22023080000000050, проведеного за участю свідка ОСОБА_15 , відповідно до якого свідок на фототаблиці під № 3 упізнала ОСОБА_3 за кольором та формою очей, формою обличчя, носа, формою росту волосся та загальними рисами обличчя, яка брала участь у проведенні незаконного референдуму на тимчасово окупованій території с. Давидівка, Якимівської ОТГ, Мелітопольського району, Запорізької області (том 1 аркуші справи 152 - 156).
Протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 10.06.2023 у кримінальному проваджені № 22023080000000050, проведеного за участю свідка ОСОБА_16 , згідно з яким свідок на фототаблиці під № 3 упізнала ОСОБА_3 за загальними рисами обличчя, яка брала участь у проведенні незаконного референдуму на тимчасово окупованій території с. Давидівка, Якимівської ОТГ, Мелітопольського району, Запорізької області (том 1 аркуші справи 157 - 161).
Протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 10.06.2023 у кримінальному провадженні № 22023080000000050, проведеного за участю свідка ОСОБА_17 , відповідно до якого свідок на фототаблиці під № 3 упізнала ОСОБА_3 за кольором та формою очей, формою обличчя, носа, формою росту волосся та загальними рисами обличчя, яка брала участь у проведенні незаконного референдуму на тимчасово окупованій території с. Давидівка, Якимівської ОТГ, Мелітопольського району, Запорізької області (том 1 аркуші справи 162 - 166).
Протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 21.06.2023 у кримінальному провадженні № 22023080000000050, проведеного за участю свідка ОСОБА_18 , згідно з яким свідок на фототаблиці під № 3 упізнала ОСОБА_3 за загальними рисами та формою обличчя, носа, довжиною волосся, яка погодилась на співпрацю з окупаційною владою на тимчасово окупованій території с. Давидівка, Якимівської ОТГ, Мелітопольського району, Запорізької області (том 1 аркуші справи 167 - 170).
Суд відхиляє аргументи захисника адвоката ОСОБА_5 про те, що протоколи пред'явлення особи для впізнання за фотознімками є недопустимими доказами, оскільки під час вказаних слідчих дій свідки не були попередженні про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання. Відповідно до частини першої статті 228 КПК України перед тим, як пред'явити особу для впізнання, слідчий, прокурор попередньо з'ясовує, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу. Таким чином зазначені свідками у протоколах обставини не є їх показаннями та не потребували попереджання про кримінальну відповідальність за відмову давати показання і за давання завідомо неправдивих показань відповідно до вимог частини третьої статті 224 КПК України.
Протоколом огляду від 31.03.2023 у кримінальному провадженні № 22023080000000050, в якому зазначено, що слідчим ОСОБА_19 за участю спеціаліста ОСОБА_20 оглянуті публікації у Telegram»-каналах « ІНФОРМАЦІЯ_3 » та «Новое ВесёлоеRU». Публікація Telegram-каналу «Балицкий Евгений» від 20.09.2022 містить зображення (мовою оригіналу) «Указа главы военно-гражданской администрации Запорожской области «О назначении референдума Запорожской области о выходе Запорожской области из состава Украины и о вхождении Запорожской области в состав Российской Федерации на правах субъекта Российской Федерации» от 20.09.2022 № 356-у», яким призначено проведення на тимчасово окупованій території Запорізької області референдуму про вихід Запорізької області із складу України та її входження до складу Російської Федерації у період з 23 по 27 вересня 2022 року. «Указ» підписаний ОСОБА_21 . Також міститься публікація від 08.08.2022 з зображенням (мовою оригіналу) «Распоряжения главы военно-гражданской администрации Запорожской области «О подготовке организации проведения Референдума Избирательной комиссией Запорожской области» от 08.08.2022 № 165-р», відповідно до якого виборчій комісії доручено опрацювати та надати пропозиції по організаційному, матеріально-технічному та іншому забезпеченню заходів з підготовки до проведення вказаного референдуму (том 1 аркуші справи 172 - 207).
Вищевказані процесуальні документи виділені з матеріалів кримінального провадження № 22023080000000050 у матеріали даного кримінального провадження № 220253080000000092 на підставі постанови про виділення матеріалів досудового розслідування в окреме кримінальне провадження від 17.01.2025 (том 1 аркуші справи 73 -77).
Протоколом огляду від 05.02.2025, в якому зазначено, що слідчим ОСОБА_19 проведений огляд копії протоколу про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії - зняття інформації з електронних інформаційних систем № 59/14/1031т від 13.11.2022 з додатком - резервною копією DVD-R диску № 59/14/545т від 13.11.2022, які розсекречені актом № 59/14/239дск від 10.12.2022, що проводилася на підставі ухвали слідчого судді Запорізького апеляційного суду від 14.09.2022 № 4807/3939/22 відносно ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . У файловому масиві «(14_48) Референдум» за адресою: (14_48) Референдумchats\chat_02\files\, міститься електронний файл «АДРЕСА И ПРЕДСЕДАТЕЛИ УИК (1).docx», який містить «Расстановку личного состава ВУМВД России в Запорожской области, ГУВД по Запорожской области и заинтересованных силовых структур (УФС ВНГ России, МЧС России и Военной полиции ВС России) задействованного на охрану общественного порядка в период проведения Референдума на территории Запорожской области» з інформацією щодо адрес незаконно створених на тимчасово окупованій території Запорізької області виборчих дільниць для проведення протягом 23-27 вересня 2022 року незаконного референдуму щодо входження Запорізької області до складу Російської Федерації, їх голів, а також співробітників незаконного правоохоронного органу - так званого «ГУВД по Запорожской области», створеному на тимчасово окупованій території Запорізької області. Вказаний файл містить інформацію про створення «Участковой избирательной комиссии № 291», яка розташовувалася за адресою: Запорізька область, Мелітопольський район, с. Давидівка, провулок Шкільний, буд. 1 (том 1 аркуші справи 218 - 220, 229 - 239).
Дозвіл на використання вищевказаної інформації в даному кримінальному провадженні наданий ухвалою слідчого судді Запорізького апеляційного суду від 05.02.2025 № 4807/728/25 (том 1 аркуші справи 225 - 228).
Протоколом огляду від 05.02.2025, в якому зазначено, що слідчим ОСОБА_19 проведений огляд копії протоколу про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії - зняття інформації з електронних інформаційних систем № 59/28/336т від 29.01.2023 з додатком - резервною копією DVD-R диску № 59/28/100т від 29.01.2023, які розсекречені актом № 59/14/29дск від 15.02.2023, що проводилася на підставі ухвали слідчого судді Запорізького апеляційного суду від 19.01.2023 № 4807/214/23 відносно ОСОБА_23 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . У файловому масиві «Жмурко Telegram 28012022» за адресою: Жмурко Telegram 28012022\chats\chat_46\files\, міститься електронний файл «ТАБЛИЦА_по_ВЫПЛАТАМ_Акимовская_ТО», який містить документ з інформацією про «Членов УИК», у тому числі про ОСОБА_3 - «члена комиссии избирательного участка № 291» (том 2 аркуші справи 1 - 3, 8 - 47).
Дозвіл на використання вищевказаної інформації в даному кримінальному провадженні наданий ухвалою слідчого судді Запорізького апеляційного суду від 05.02.2025 № 4807/725/25 (том 2 аркуш справи 7).
Суд відхиляє аргументи захисника про недопустимість вказаного доказу через те, що «ТАБЛИЦА_по_ВЫПЛАТАМ_Акимовская_ТО» не містить обов'язкових реквізитів письмового документу.
Основними доказами у кримінальних провадженнях щодо злочинів проти основ національної безпеки України є електронні (цифрові) докази, до яких належать: матеріали фотозйомки, звуко-запису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі комп'ютерні дані), що містяться у відкритих (інтернет; різноманітні засоби масової інформації; соціальні мережі) чи закритих мережах (приватні месенджери та телеграм-канали; особисте листування з використанням комп'ютерної техніки і мобільних телефонів, флеш-носії, карти пам'яті тощо).
За змістом статті 99 КПК матеріали, у яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп осіб, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог процесуального законодавства, є документами та можуть використовуватися в кримінальному провадженні як докази.
Аналогічні висновки мітить постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 569/1908/23 (провадження № 51-1430 км 24).
Файл «ТАБЛИЦА_по_ВЫПЛАТАМ_Акимовская_ТО», який містить документ з інформацією про «Членов УИК», отриманий органом досудового розслідування під час проведення НСРД - зняття інформації з електронних інформаційних систем. Вказаний доказ виявлений в акаунті « ОСОБА_24 » телеграм-групи «Поселковые советы». Таким чином вказаний доказ є допустимим.
Суд не визнає належним доказом показання свідка ОСОБА_25 , згідно з якими обвинувачена з іншою жінкою ходила по вул. Космічній с-ща Якимівка зі скринькою для голосування під час виборів, але яких саме не пам'ятає. З с-ща Якимівка під час окупації і до залишення ТОТ 26.09.2023 він не виїжджав, у с. Давидівка у цей період він не був. Вказаний доказ не підтверджує існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, оскільки обвинуваченій інкримінується злочин, місцем вчинення якого є с. Давидівка Мелітопольського району Запорізької області, а обставини, зазначені свідком стосуються дій обвинуваченої, вчинених у с-щі Якимівка Мелітопольського району Запорізької області.
Також під час судового провадження судом досліджено документи, які не є доказами винуватості обвинуваченої ОСОБА_3 в інкримінованому їй злочині, проте містять відомості про дотримання норм кримінального процесуального законодавства під час здійснення досудового розслідування та спеціального досудового розслідування в даному кримінальному провадженні, а саме: витяг з ЄРДР про кримінальні провадження № 2202508000000092 від 17.01.2025, постанова про виділення матеріалів досудового розслідування в окреме кримінальне провадження від 17.01.2025; повідомлення про підозру від 07.01.2025; постанова про оголошення розшуку підозрюваного від 22.01.2025; ухвала слідчого судді від 31.01.2025 про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування; постанови про залучення спеціаліста від 14.03.2023, 31.03.2023 та 04.02.2025; протоколи виготовлення резервної копії від 14.04.2023 та 04.02.2024; постанова про виділення матеріалів кримінального провадження від 14.04.2023 та 04.02.2025; постанова про доручення проведення НСРД від 19.01.2023; відомості про публікації викликів та процесуальних документів.
Суд відхиляє аргументи захисника про те, що судовий розгляд проводився з порушенням норм міжнародного права та обмеженням права обвинуваченої на справедливий розгляд кримінального провадження з урахуванням наступного.
Під час розгляду цього кримінального провадження судом дотримані стандарти судового розгляду, викладені у Резолюції 11 Комітету Міністрів Ради Європи від 19 січня 1973 року «Про критерії, що регламентують розгляд, проведений за відсутності обвинуваченого», якою регламентується наступне: «1. Справу жодної особи не може бути розглянуто, якщо до цього її ефективно протягом часу, що дозволяє їй з'явитися в суд і підготувати свій захист, не було оповіщено повістками, якщо тільки не буде встановлено, що вона навмисно прагнула уникнути правосуддя. 2. Повістки повинні вказувати на наслідки неявки обвинуваченого на розгляд. 3. Коли суд встановить, що обвинуваченому, який не з'явився на розгляд, була вручена (atteint) повістка, він повинен розпорядитися про відкладення розгляду, якщо визнає, що особиста присутність обвинуваченого є обов'язковою, або якщо є підстави вважати, що у нього виникли перешкоди для явки. 4. Справа обвинуваченого не повинна розглядатися в його відсутність, якщо можливо і бажано перенести розгляд на територію іншої держави або звернутися із запитом про видачу. 5. Коли справа обвинуваченого розглядається в його відсутність, докази повинні збиратися звичайними способами, а захист повинен мати право втручатися в цей процес. 6. Судове рішення, прийняте за відсутності обвинуваченого, має бути доведено до його відома згідно з правилами вручення повісток для явки в суд, і період часу для оскарження не повинен починатися раніше, ніж особа, щодо якої винесено вирок, не отримає ефективного повідомлення про винесене судове рішення, якщо тільки не буде встановлено, що вона навмисно прагнула уникнути правосуддя. 7. Кожен, чия справа розглядалася в його відсутність, повинен мати можливість оскаржити це судове рішення будь-якими доступними йому засобами, якби він був присутній. 8. Особа, справу якої було розглянуто в її відсутність, і якій не була належним чином і в належній формі вручена повістка, повинна мати правовий засіб захисту, що дозволяє їй анулювати судове рішення. 9. Особа, справу якої розглянуто в її відсутність, але якій повістка була належним чином вручена, має право на повторний розгляд справи в звичайному порядку, якщо ця особа може довести, що її відсутність і факт того, що вона не могла проінформувати суддю у справі, були викликані обставинами, що знаходяться за межами її контролю».
У рішенні «Меденіца проти Швейцарії» ЄСПЛ зазначив, що існування процедури заочного кримінального провадження не викликає заперечень лише за умови, що при цьому дотримуються гарантії, що забезпечують права людини, закріплені Конвенцією. Ключове значення в цьому випадку відіграє повідомлення особи про порушене проти неї кримінальне провадження, яке мало бути здійснене відповідно до процесуальних і матеріальних вимог, що гарантують ефективне здійснення її прав, при тому, що неясна і неофіційна інформація є недостатньою (справа «Сейдовіч проти Італії»).
Значущим у розумінні практики ЄСПЛ видається знаходження компромісу між санкціями, що вводяться законодавцем щодо обвинуваченого, який не з'явився до суду, і його процесуальними правами, що гарантують справедливість судового розгляду. Європейський суд у подібних справах окремо досліджує як заходи, що були вжиті владою для запобігання відмов обвинуваченого від присутності на слуханнях справи, так і в цілому наявність у влади можливості вживати відповідні заходи у конкретних обставинах.
Наведене питання неодноразово висвітлювалося у рішеннях ЄСПЛ по відношенню до України, зокрема, в рішенні по справі «Жук проти України» від 21 жовтня 2010 року (заява № 45783/05) було заначено: «25. Суд нагадує, що принцип процесуальної рівності сторін, один із елементів більш широкої концепції справедливого судового розгляду, вимагає, щоб кожній стороні надавалась розумна можливість представляти свою позицію за таких обставин, які не ставлять цю сторону в суттєво невигідне становище по відношенню до протилежної сторони. Це, в принципі, означає надання сторонам судового процесу можливості ознайомитись з усіма пред'явленими доказами і зауваженнями та прокоментувати їх, навіть якщо вони надані незалежним представником державної юридичної служби з метою здійснення впливу на рішення суду (див. рішення у справі «Кресс проти Франції» (Kress v. France) [ВП], № 39594/98, пункти 72 та 74, ECHR 2001-VI). 26. Крім того, стаття 6 Конвенції в цілому гарантує, що особа, обвинувачена у вчиненні правопорушення, повинна за загальним правилом мати право бути присутньою та безпосередньо брати участь у судовому засіданні стосовно встановлення обґрунтованості кримінального обвинувачення щодо неї. Це право презюмується самим поняттям змагального провадження та також може походити з гарантій, встановлених підпунктами (с), (d) та (e) пункту 3 статті 6 Конвенції (див. рішення у справі «Сейдовіч проти Італії» (Sejdovic v. Italy) [GC], № 56581/00, пункт 81, ECHR 2006-II з подальшими посиланнями). 27. У цьому контексті особливе значення має бути надано явності справедливого здійснення правосуддя, а також підвищеній чутливості суспільства до цього (див. рішення у справі «Боргерс проти Бельгії» (Borger v. Belgium), від 30 жовтня 1991 року, пункт 24 in fine, Серія A № 214-B)».
Під час формування принципових підходів у питанні дотримання балансу інтересів ЄСПЛ зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним» (рішення ЄСПЛ по справі «Бакланов проти Росії» від 09 червня 2005 р.).
Як зазначено у рішенні ЄСПЛ по справі «Эліазер проти Нідерландів» від 16 жовтня 2001 року, право на участь у розгляді справи, гарантоване статтею 6 Конвенції, не є абсолютним, і має існувати розумна пропорційність між використовуваними засобами та метою, яку прагнуть досягти. Відповідні обмеження не повинні перешкоджати здійснення права таким чином або до такої міри, що порушується сама суть права. Сумісність обмежень, передбачених національним законодавством, з правом доступу до суду, гарантованим статтею 6 Конвенції, має залежати від особливостей конкретного провадження. Загалом неможливо зробити висновок, що процедура, яка прагне збалансувати «конкретні інтереси сторін, які приймають участь» (particular interests involved) є несправедливою.
Як зазначив ЄСПЛ у своєму рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії», заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення ЄСПЛ від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії»).
Також підлягає урахуванню у цьому провадженні правова позиція ЄСПЛ, викладена у рішенні від 01 червня 2006 року у справі «В'ячеслав Корчагін проти Росії», згідно з якою Суд зазначив: «Незважаючи на те, що матеріали справи, що надходять до суду, не містять конкретних доказів, таких як поштові відмітки, що стосуються відправлення рішення суду, сам заявник визнав у національному провадженні, що ці рішення були направлені на його адресу і потім були повернуті суду як недоставлені. Тому немає сумніву, що з метою повідомлення заявника була використана правильна адреса. У межах конкретної судової стадії провадження проти заявника сторонами не заперечувалося, що повідомлення про винесення рішення і власне рішення було надіслано на зареєстровану адресу заявника, що стосується поведінки національних органів влади у даній справі, суд зазначив, що вони діяли відповідно до законодавства, надсилаючи повідомлення на зареєстровану адресу проживання. Також інформація, яка стосується призначених слухань, була своєчасно та адекватно доступною через інтернет-сторінку (веб-сайт) суду. Таким чином, суд демонстрував достатню старанність, щоб дозволити заявнику, який повинен був знати правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень, які стосуються підприємців, визначитися з провадженням проти нього, а саме процедури оскарження у справі».
Право людини і громадянина на судовий захист належить до громадянських прав, причому, містить в собі юридичну гарантію від свавілля з боку як держави, так і окремих осіб. Держава має забезпечувати захист прав особи, у тому числі шляхом реалізації завдань кримінального судочинства.
Завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний. Тобто, забезпечення гарантії того, що особа, якій у встановленому порядку висунуте обвинувачення у вчиненні злочину, має постати перед судом, спрямоване на захист не тільки інтересів усього суспільства, але й кожного окремого громадянина держави.
Можливість розглянути справу і прийняти у ній рішення за відсутності обвинуваченого відповідає загальним засадам демократичного суспільства. Необхідні критерії для такого розгляду закріплені у Резолюції (75) 11 Комітету Міністрів Ради Європи «Про критерії, що регламентують розгляд, що здійснюється за відсутності обвинуваченого» та Рекомендаціях № 6 R (87)18 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо спрощення кримінального судочинства».
Сумісність обмежень, передбачених національним законодавством, з правом доступу до суду, гарантованим статтею 6 Конвенції, має залежати від особливостей конкретного провадження. Право на участь у розгляді справи, гарантоване статтею 6 Конвенції, не є абсолютним, і має існувати розумна пропорційність між використовуваними засобами та метою, яку прагнуть досягти. Відповідні обмеження не повинні перешкоджати здійсненню права таким чином або до такої міри, що порушується сама суть права.
Отже, враховуючи вищенаведене та те, що обвинувачена ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, хоча в належний спосіб була повідомлена про дату, час і місце його проведення, її захист належним чином здійснював адвокат ОСОБА_5 , судом дослідженні всі надані стороною обвинувачення докази, у тому числі допитані свідки, при цьому стороною захисту докази не подавались та клопотання про допит свідків захисту не заявлялись, суд вважає, що у даному випадку право обвинуваченої на справедливий суд, закріплене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не порушене.
Згідно з частиною п'ятою статті 9 КПК України кримінально процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978, «Коробов проти України» від 21.10.2011 Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
Участь обвинуваченої в організації незаконного референдуму на тимчасово окупованій території підтверджується показаннями свідків, згідно з якими обвинувачена під час підготовки до референдуму ходила по домівкам мешканців с. Давидівка Мелітопольського району Запорізької області, організовувала інформування мешканців громади про підготовку та проведення референдуму, проводила агітацію серед місцевого населення, розносила листівки та газети з інформуванням щодо референдуму.
Зайняття обвинуваченою ОСОБА_3 посади «члена участковой избирательной комиссии № 291», розташованої за адресою: Запорізька область, Мелітопольський район, с. Давидівка, провулок Шкільний, буд. 1, підтверджується протоколами оглядів від 05.02.2025, а також показаннями свідків, які зазначили, що у день незаконного референдуму обвинувачена ходила з урною для голосування по домівках мешканців с. Давидівка Мелітопольського району Запорізької області. Вказана обставина підтверджує те, що обвинувачена за попередньою змовою із невстановленими особами із числа місцевих мешканців, які приймали участь у проведенні референдуму, брала активну участь у проведенні незаконного референдуму на тимчасово окупованій території.
Також вказані обставини підтверджуються протоколами пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 09.06.2023 та 10.06.2023, проведеного за участю свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , які упізнали обвинувачену ОСОБА_3 як особу, яка брала участь у проведенні незаконного референдуму на тимчасово окупованій території с. Давидівка, Мелітопольського району, Запорізької області.
Оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд дійшов висновку, що вина обвинуваченої ОСОБА_3 в участі в організації та проведенні незаконних референдумів на тимчасово окупованій територіяї, вчиненому за попередньою змовою групою осіб доведена «поза розумним сумнівом».
При призначенні покарання відповідно до статей 65 - 67 КК України суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винної, а також обставини, що впливають на покарання.
ОСОБА_3 вчинила тяжкий злочин, раніше не судима, перебуває у шлюбі, під наглядом лікарів нарколога та психіатра не перебуває.
Обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченій ОСОБА_3 , судом не встановлені.
Враховуючи у сукупності тяжкість вчиненого обвинуваченою кримінального правопорушення, її особу, ступінь її вини, суд вважає необхідним призначити ОСОБА_3 покарання в межах санкції, передбаченої частиною п'ятою статті 111-1 КК України, у виді позбавлення волі.
Крім цього санкцією частини п'ятої статті 111-1 КК України передбачене додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Ухвалюючи рішення про призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатись певною діяльністю, суд враховує, що зазначене додаткове покарання є обов'язковим у санкції частини п'ятої статті 111-1 КК України.
ОСОБА_3 вчинила злочин, об'єктом якого є основи національної безпеки України. Обвинувачена своїми діями допомогла державі-агресору проводити на тимчасово окупованій територіяї незаконний референдум, вчинила злочин проти територіальної цілісності України. Виходячи з цього, суд ухвалює рішення про призначення ОСОБА_3 додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, в органах державної влади та місцевого самоврядування України, державних підприємствах, а також в органах, що надають публічні послуги та займатись діяльністю, пов'язаною з організацією та проведенням виборів та референдумів.
При цьому суд враховує правові висновки, викладені у постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 753/18479/16-к (провадження № 51-520км18) та від 21 червня 2022 року у справі № 171/869/21 (провадження № 51-838км22) в частині можливості призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, в тому числі і до осіб, які на час вчинення інкримінованого кримінального правопорушення не займали офіційно певні посади та не займалися офіційно певною діяльністю, з огляду на положення, передбачені статтею 55 КК України.
Також санкцією частини п'ятої статті 111-1 КК України передбачене додаткове покарання у виді конфіскація майна, яке не є обов'язковим.
Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 05.02.2025 у провадженні № 1-кс/331/237/2025 (справа № 331/464/25) накладений арешт на майно, що належить ОСОБА_3 , а саме на: земельну ділянку, кадастровий номер: 2320381200:10:008:0005, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1659421023203, площею 8,5493 га, що розташована за адресою: Запорізька область, Якимівський район, Давидівська сільська рада; земельну ділянку, кадастровий номер: 2320381200:10:008:0006, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 347072823203, площею 8,3527 га, що розташована за адресою: Запорізька область, Якимівський район, Давидівська сільська рада; земельну ділянку, кадастровий номер: 2320381200:10:008:0007, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 347033523203, площею 8,4106 га, що розташована за адресою: Запорізька область, Якимівський район, Давидівська сільська рада.
Враховуючи наявність у власності ОСОБА_3 майна та те, що інкримінований їй злочин посягає на основи національної безпеки України, суд призначає їй покарання з конфіскацією всього належного їй майна.
На переконання суду, призначення обвинуваченій такого покарання буде справедливим, співрозмірним і достатнім для її виправлення, кари та запобігання вчинення нових злочинів як самою обвинуваченою, так і іншими особами, а також буде відповідати таким принципам Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.
Цивільний позов у кримінальному провадженні прокурором не заявлений.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
Оскільки судом призначене додаткове покарання у виді конфіскації майна, відсутні підстави для скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 05.02.2025 у провадженні № 1-кс/331/237/2025 (справа № 331/464/25).
Речові докази та процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.
Керуючись статтями 297-1, 323, 369 - 371, 374, 376, 395 КПК України, суд
ухвалив:
ОСОБА_3 визнати винуватою у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 28 частиною п'ятою статті 111-1 КК України та призначити їй покарання у виді шести років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, в органах державної влади, місцевого самоврядування, державних підприємствах, а також в органах, що надають публічні послуги та займатись діяльністю, пов'язаною з організацією та проведенням виборів та референдумів, на строк десять років та з конфіскацією усього майна, належного їй на праві власності.
Строк відбування покарання ОСОБА_3 відраховувати з моменту приведення вироку до виконання, тобто з моменту її фактичного затримання.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду через Дніпровський районний суд міста Запоріжжя протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити прокурору та захиснику.
Інформацію про ухвалений вирок опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду.
Суддя ОСОБА_1