Унікальний номер справи 509/2603/24
Номер провадження 2/333/625/25
22 вересня 2025 року м. Запоріжжя
Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого - судді Ковальової Ю.В., секретар судового засідання - Дондик О.Ю.,
розглянувши у відкритому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики,
за участі:
представника позивача- адвоката Джулая Д.О.,
представника відповідача- адвоката Шумського І.В.,
І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ.
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом (з урахуванням уточнень), в якому просить стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошові кошти в сумі 817 426 грн. з яких: 240 000 грн. - заборгованість за тілом позики; 438 000 грн. - пеня; 23 921 грн. - три відсотки річних; 115 505 грн. - інфляційні втрати, а також судові витрати.
В обгрунтування своїх вимог посилався на те, що 02 березня 2021 року ОСОБА_1 надав у борг ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 240 000 грн. На підтвердження виникнення вищезазначеного зобов'язання та укладення договору позики сторонами було складено розписку від 02 березня 2021 року. Відповідач зобов'язався повернути кошти до 02 січня 2023 року. Однак до теперішнього часу Відповідач не повернув борг в повному обсязі. Відповідно до доданого розрахунку інфляційних втрат, їх розмір за період прострочення виконання зобов'язання в частині повернення грошових коштів складає 115 505,06 грн. Відповідно до доданого розрахунку три відсотки річних від простроченої суми складають 23 921,20 грн. Крім того, відповідно до тексту розписки, нею передбачена пеня на випадок прострочення, яка складає 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення. З огляду на встановлене чинним законом правило щодо можливості стягнення пені не більше ніж за останній рік і розмір по відношенню до заборгованості між сторонами, така пеня складає 438 000,0 грн. З наведених підстав просить стягнути вказану суму боргу з відповідача та судові витрати.
ІІ. ЗАЯВИ (КЛОПОТАННЯ) УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
10.07.2024 представником відповідача подано відзив на позов, в яких відповідач позов не визнав з тих підстав, що обставини, викладені у позові ОСОБА_1 не відповідають дійсності, так як ОСОБА_2 не отримував від ОСОБА_1 жодних грошових коштів та 02.03.2021 року не перебував у м. Одесі. Відповідач не підписував жодних розписок про отримання грошей у борг. Підпис у розписці від 02.03.2021 року у рядку «Грошові кошти отримав», імітує підпис ОСОБА_2 , однак не виконаний особисто відповідачем. В період з 01.03.2021 року по 05.03.2021 року (включно), ОСОБА_2 працював згідно штатного розпису на посаді водія в Українсько-Американському спільному підприємстві «ІНТРЕЙД». З урахування всього вищевикладеного очевидним є те, що розписка, на підставі якої ОСОБА_1 намагається в судовому порядку стягнути з ОСОБА_2 неіснуючий борг у сумі майже 817 426 гривень є сфальсифікованою. Також, необхідно звернути увагу суду на вочевидь незаконні та завищені позовні вимоги, позивач просить суд стягнути на свою користь з відповідача грошові кошти в сумі 817 426 грн. з яких: - 240 000 грн. - заборгованість за тілом позики (грошові кошти, які не отримувались відповідачем за долученою до матеріалів справи розпискою); - 438 000 грн. - пеня; - 23 921 грн. - три відсотки річних; - 115 505 грн. - інфляційні втрати. А також стягнути 8 174,26 грн. - сума витрат на судовий збір. Однак, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За умовами розписки від 02.03.2021 року нібито ОСОБА_2 повинен повернути грошові кошти до 02.01.2023 року, при цьому всі розрахунки стороною позивача проведені починаючи з 03.01.2021 року (тобто як до дати повернення вигаданого боргу так і до дати складання самої розписки). Окрім того, позивачем чомусь не враховані зміни до Цивільного Кодексу України (у період дії воєнного стану та + 30 днів позичальники звільнені від штрафних санкцій та відповідальності за ст. 625 ЦК України). Загалом позивачем до суду не подано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження існування між сторонами по справі грошових відносин та невиконаних зобов?язань, розписка за якою позивач намагається в судовому порядку стягнути неіснуючий борг підписана не відповідачем по справі, грошові кошти за цією розпискою відповідач не отримував, 02.03.2021 року відповідач перебував у Запоріжжі, що спростовує взагалі можливість укладення цієї розписки у м. Одеса. Окрім цього, позивачем на обгрунтування своїх незаконних вимог, надано некоректні розрахунки. З огляду на вищевикладене, просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Разом з відзивом на позов представником відповідача було подано до суду клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, проведення якої доручити Запорізькому науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України, розташованого за адресою: 69068, м. Запоріжжя, вул. Аваліані, 19-а та зупинити провадження у справі. На вирішення експертів просить поставити питання: «Чи виконано особисто ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 або іншою особою підпис у розписці від 02.03.2021 року про отримання від ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 240000 гривень у графі «Грошові кошти отримав»?». Клопотання мотивоване тим, що відповідач не підписував жодних розписок про отримання у борг грошових коштів, 02.03.2021 року не перебував у м. Одеса та не отримував від ОСОБА_1 грошових коштів. Також просив зобов'язати позивача надати суду оригінал розписки від 02.03.2021 року для проведення експертизи.
Також 15.05.2025 представником відповідача було подано до суду заява, в якій представник просить врахувати що відповідач по справі - ОСОБА_2 є військовослужбовцем та на нього поширюється дія п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальних і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
У судовому засіданні представник позивача адвокат Джулай Д.О. підтримав викладені позовні вимоги, просить їх задовольнити з підстав, викладених у позові.
Представник відповідача адвокат Шумський І.В. заперечував проти позовних вимог, стверджуючи, що відповідач не підписував жодної розписки та грошових коштів не отримував. Просив відмовити в задоволенні позову.
ІІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 06.08.2024 року цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики, передано за підсудністю до Комунарського районного суду м. Запоріжжя.
Ухвалою судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23.09.2024 відкрито провадження у справі та справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20.11.2024 року провадження по зазначеній справі було зупинено у зв'язку з призначенням судової почеркознавчої експертизи.
Ухвалою судді від 10.01.2025 року провадження у справі поновлено зі стадії судового розгляду (підготовчого провадження).
Ухвалою суду від 16.01.2025 року ухвалено надати судовому експерту Христьян А. додаткові матеріали для проведення судової почеркознавчої експертизи в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики; провадження у справі на час проведення експертизи - зупинено.
Ухвалою судді від 14.03.2025 року провадження у справі поновлено зі стадії судового розгляду (підготовчого провадження).
Ухвалою суду від 15.05.2025 року підготовче провадження по справі закінчено. Розгляд справи призначено у відкритому судовому засіданні; клопотання представника відповідача - адвоката Шумського І.В. про виклик експерта - задоволено.
ІV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН.
Судом встановлено, що згідно змісту розписки від 02 березня 2021 року, ОСОБА_2 отримав в борг від ОСОБА_3 240 000 гривень, які зобов'язався повернути до 02 січня 2023 року з виплатою щомісячної пені в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення повернення грошових коштів. Розписка має підпис з зазначенням, що підпис вчинив ОСОБА_2 .
На виконання ухвали суду від 20.11.2024 року за результатами проведеної судової почеркознавчої експертизи, суду надано висновок експерта Запорізького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від №СЕ-19/108-24/25091-ПЧ, яким встановлено наступне: підпис, який міститься у розписці від 02.03.2021 року про отримання від ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 240000 гривень у графі «Грошові кошти отримав» виконаний, ймовірно, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповісти на запитання в категоричній формі не виявилось можливим через просту будову досліджуваного підпису. Відповісти на запитання в частині: «Чи виконано особисто ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 або іншою особою написання прізвища та ініціалів у розписці від 02.03.2021 року про отримання від ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 240000 гривень у графі «Грошові кошти отримав»?» не виявилось можливим через неоднозначну оцінку виявлених результатів порівняльного дослідження обумовлену малим обсягом графічної інформації, який міститься у досліджуваному короткому рукописному записі (всього сім письмових знаків, два з яких повторюються) та їх простою будовою.
Крім того, допитаний у судовому засіданні 21 серпня 2025 року судовий експерт ОСОБА_4 пояснила, що вона проводила експертизу та надала висновок. Зазначила, що дослідити в повній мірі та виявити більшу кількість розбіжних ознак не вдалось через простоту будови досліджуваного підпису. Вказала, що наданих для дослідження матеріалів було достатньо для проведення експертизи, завадило зробити категоричний висновок не кількість зразків підпису, а його ознаки. Також зазаначила, що підпис несе в собі більшу інформацію, ніж рукописний текст .
V. МОТИВИ СУДУ ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який підтверджує укладення договору, визначає його умови, а також засвідчує отримання позичальником від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 (на яку послався суд апеляційної інстанції), від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).
Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передання грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов'язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.
Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов'язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.
У разі встановлення факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц (провадження № 61-3741св19).
У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 у справі №674/461/16-ц зроблено висновок, що «підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документа, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами».
Згідно ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Судом встановлено, що наявність оригіналу боргової розписки у кредитора, тобто ОСОБА_1 , свідчить про те, що боргове зобов'язання перед ним не виконане.
Верховний суд України в постанові від 08 червня 2016 року у справі №6-1103цс16 предметом якої був спір про стягнення боргу за договорами позики, зробив правовий висновок про те, що відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Факт передачі коштів в даному конкретному випадку підтверджується розпискою (борговою розпискою), яку було написано 02.03.2021 року. Зокрема розписка містить суму отриманих коштів та дату їх повернення.
Матеріали справи не містять доказів щодо повернення грошових коштів позичальником позикодавцю. Відсутність доказів повернення коштів, свідчить, що ОСОБА_2 ні в строк передбачений договором, ні на час розгляду справи грошові кошти позивачу не повернув.
Згідно із частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказував, що розписку, на яку посилається позивач, він не підписував та грошових коштів від позивача не отримував, однак, саме відповідач, в силу вимог ст. 81 ЦПК України, мав довести зазначену обставину, а саме, що підпис на розписці йому не належить.
Проведена судом експертиза містить висновок про ймовірність виконання підпису саме відповідачем- ОСОБА_2 і не містить висновку, що підпис на борговій розписці виконаний іншою особою, а тому суд вважає, що під час розгляду даної справи відповідачем не надані належні та достатні докази, які б стали підставою для не врахування висновку почеркознавчої судової експертизи від 05.03.2025 року.
Посилання сторони відповідача на той факт, що ОСОБА_2 на момент складення розписки проживав у м. Запоріжжя, ОСОБА_2 працює з 06.05.2020 по теперішній час на посаді водія в Українсько-Американському спільному підприємстві «ІНТРЕЙД», в період з 01.03.2021 року по 05.03.2021 року (включно), працював згідно штатного розпису на посаді водія в Українсько-Американському спільному підприємстві «ІНТРЕЙД» не може однозначно свідчити про те, що 02.03.2021 року відповідач не міг перебувати у м. Одесі та укласти вказаний договір позики.
Так, відсутні відомості щодо місцязнаходження відповідача саме 02.03.2021, враховуючи виконання ним функцій водія підприємства, відносно невелику відстань між містами Запоріжжя та Одеса тощо.
Суд звертає увагу також на той факт, що відповідачем не надано жодних пояснень з того приводу, у зв'язку з чим, за його версією, до нього спрямовано даний позов, відносини з позивачем тощо.
За таких обставин, суд вважає доведеним, що між сторонами 02.03.2021 року був укладений договір позики, на підставі якого ОСОБА_2 отримав 240000 грн., які він не повернув у визначені договором строки.
Враховуючи, що кошти відповідачем у визначені розпискою строки не повернені, сума боргу у розмірі 240 000,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені,трьох відсотків річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою; правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (частина перша статті 547 ЦК України); різновидом неустойки є пеня, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини перша, друга статті 549 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 16.01.2019 року у справі №373/2054/16-ц, провадження №14-446цс18 зазначила:
«Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом. Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. 3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році)».
Разом з тим, згідно п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
24.02.2022 року, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України,Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено ввести в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який Указами Президента України був неодноразово продовжений та триває по теперішній час.
Здійснюючи тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, Верховний Суд в постанові від 12.06.2024 року у справі № 910/10901/23 виснував, в період існування особливих правових наслідків - протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування, до позичальника застосовуються особливі наслідки - звільнення від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення повернення коштів. Аналогічна позиція Верховного Суду викладена в постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23.
Отже, на період дії воєнного стану позичальники звільняються від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення повернення коштів..
З урахуванням викладеного, враховуючи, що за умовами розписки ОСОБА_2 повинен повернути грошові кошти до 02.01.2023 року (тобто період початку прострочення припадає на період воєнного стану), суд вважає, що ОСОБА_2 позивачем неправомірно нараховано пеню , три відсотки річних та інфляційні втрати, а тому слід відмовити у задоволенні цієї позовної вимоги.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, у відповідності до вимог ч.1, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені позивачем витрати на сплату судового збору в розмірі 2400,00 грн., розмір якого суд визначає пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 12, 81, 89, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 02 березня 2021 року у сумі 240000 /двісті сорок тисяч/ гривень 00 копійок, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2400/дві тисячі чотириста/ гривень 00 копійок.
В решті позову - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення шляхом подання апеляційної скарги в Комунарський районний суд міста Запоріжжя.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення складено 22.09.2025.
Суддя Ю.В. Ковальова