11 вересня 2025 року Справа № 640/33038/21 Провадження ЗП/280/598/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Мінаєвої К.В.,
за участю секретаря судового засідання Шаповалової А.С.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - Хлопко А.Ю.,
представника відповідача - Лов'як С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства розвитку громад та територій України
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі,
І. Зміст і підстави позовних вимог.
15.11.2021 до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Міністерства інфраструктури України (далі - відповідач), у якій позивач просив суд:
1) визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства інфраструктури України від 18.10.2021 № 673-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;
2) поновити ОСОБА_2 з 19.10.2021 на посаді державного експерта експертної групи з безпеки руху та перевезень Директорату з безпеки на транспорті Міністерства інфраструктури України або на рівнозначній посаді, що буде існувати в структурі апарату Міністерства інфраструктури України;
3) стягнути з Міністерства інфраструктури України середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 18.10.2021 по 20.10.2021 (включно) у сумі 10948,05 грн на користь ОСОБА_2 ;
4) стягнути з Міністерства інфраструктури України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.10.2021 по день ухвалення судового рішення про поновлення на роботі (включно) на користь ОСОБА_2 ;
5) допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_2 на посаді державного експерта експертної групи з безпеки руху та перевезень Директорату з безпеки на транспорті Міністерства інфраструктури України або на рівнозначній посаді, що буде існувати в структурі апарату Міністерства інфраструктури України, та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що позивач з 03.07.2018 обіймав посаду державного експерта експертної групи з безпеки руху та перевезень Директорату з безпеки на транспорті Міністерства інфраструктури України. Після затвердження нової структури апарату Міністерства інфраструктури України наказом від 28.07.2021 №393 до неї не було включено Директорат, в якому позивач працював раніше, замість нього утворено Управління безпеки на транспорті, до складу якого входив відділ безпеки руху та перевезень. 16.08.2021 наказом відповідача від 05.08.2021 №413 введено в дію оновлену структуру апарату відповідача, яким було передбачено здійснення управлінням персоналу заходів щодо попередження державних службовців про наступне звільнення у зв'язку із скороченням посади внаслідок зміни структуру та штатного розпису (на підставі п. 1 ч. 1 ст.87 Закону України «Про державну службу»). 13.09.2021 позивач отримав попередження про наступне звільнення, в якому було запропоновано переведення на вакантну посаду провідного спеціаліста відділу технічного регулювання Управління в складі Департаменту відповідача, а вже наказом від 18.10.2021 №673-к позивача звільнено із займаної посади.
Наголошуючи на протиправності прийнятого наказу про звільнення, позивач стверджує, що нова структура апарату відповідача не відповідає вимогам Плану заходів з реалізації Стратегії реформування державного управління України на 2019-2021 роки, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 №474, Концепції оптимізації системи центральних органів виконавчої влади, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 №1013, Концепції запровадження посад фахівців з питань реформ, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11.11.2016 №905, постанові Кабінету Міністрів України від 12.03.2005 №179, Стратегії реформування державного управління України на 2022-2025, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.07.2021 №831, Плану заходів з реалізації Стратегії реформування державного управління України на 2022-2025 роки, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.07.2021 №831.
По-друге, вказує про порушення відповідачем вимог, передбачених абзацом другим частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», запропонувавши нижчу посаду державної служби.
По-третє, позивач зауважує, що перед скороченням посад державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису, попередженням про звільнення та пропонування інших посад, відповідач не здійснив порівняльний аналіз рівня кваліфікації і продуктивності праці державних службовців, тим самим порушивши вимоги статті 87 Закону, статей 42 та 49-2 КЗпП України, що свідчить про неврахування переважного права державних службовців з більш високим рівнем кваліфікації та продуктивністю праці, на залишення на роботі.
Крім того, позивач зазначає, що відповідач не провів з первинною профспілковою організацією Міністерства консультації про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. Вважає викладену пропозицію щодо зайняття нижчої посади прихованим покаранням відповідача за оскарження наказу від 18.02.2021 №114-к про застосування до позивача дисціплінарного стягнення (догани) (є предметом оскарження по справі №640/5925/21). Зауважує, що звільнення з посади є втручанням у право позивача на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції. Зазначає про порушення порядку звільнення, оскільки позивач протягом 30 днів з дня ознайомлення з попередженням (до 12.10.2021) згоди на переведення на запропоновану посаду не надавав, при цьому позивача звільнено не 13.10.2021, а лише 18.10.2021.
Позивач наголошує, що відповідач повинен був запропонувати всі вакантні, рівнозначні посади, які були наявні станом на 13.09.2021, з'явились з 13.09.2021 по 18.10.2021, існувало станом на 18.10.2021. Наголошує, що перейменування структурного підрозділу, в якому він займав відповідну посаду, як і віднесення цього підрозділу до складу іншого самостійного структурного підрозділу апарату відповідача, не є скороченням посади державної служби. Враховуючи затримку остаточного розрахунку при звільненні, стверджує про наявність права на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
ІІ. Виклад позицій інших учасників справи.
22.12.2021 та 23.12.2021 на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву (засобами електронного та поштового зв'язку), в якому відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог. Зазначає, що позивача звільнено із займаної посади у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису державного органу без скорочення чисельності, що відбулось в межах чинного трудового та спеціального законодавства з дотриманням встановленого порядку такого звільнення. Звертає увагу, що позивач не оскаржує накази Мінінфраструктури від 28.01.2021 №393 та від 05.08.2021 №413. Попередження про наступне звільнення підписано ОСОБА_1 без зауважень щодо його незгоди із запропонованою посадою, про що також зазначено в позовні заяві. Водночас питання виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягає задоволенню, оскільки при виданні спірного наказу не порушено жодної норми, розрахунок проведено 18.10.2021. Крім того, позивач не надав жодних доказів на підтвердження віднесення його до особливої категорії працівників відповідно до статті 42 КЗпП України, тому відсутні підстави для застосування переважного права залишення на роботі. До того ж за приписами частини шостої статті 49-2 КЗпП України до державних службовців не застосовуються норми про переважне право. Вказує про відсутність у позивача належної кваліфікації і продуктивності праці ОСОБА_1 , про що свідчить характеристика від 14.01.2021. Акцентує увагу, що позивача протягом року двічі було притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Також чинним законодавством не передбачено порядку проведення та оформлення оцінки (аналізу) рівня кваліфікації і продуктивності праці державних службовців, форми та способу повідомлення працівника про скорочення чисельності або штату працівника. Так само не врегульовано складання документів, відомостей, переліку заходів щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень та домовленостей за результатами консультацій між керівництвом держоргану та профспілкою. З огляду на викладене просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
10.01.2022 судом отримано відповідь на відзив, у якій наголошує на невідповідності вимогам прийнятим Мінінфраструктури наказам від 28.01.2021 №393 та від 05.08.2021 №413, про що відповідач не заперечив. До повноважень Мінфіну не належить перевірка факту відповідності штатного розпису відповідача вимогам Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» та Постанови №179, тому доводи відповідача у цій частині не стосуються предмета доказування. Також вказує, що обов'язок чи право подання заяви щодо незгоди на переведення на запропоновану посаду нічим не передбачена Позивач не погоджується з порядком виконання відповідачем та Казначейством покладених обов'язків при здійсненні остаточного розрахунку при звільненні, оскільки такі дії не можуть бути підставою для невиплати належних коштів та не звільняє відповідача від відповідальності у вигляді виплати середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку відповідно до частини другої статті 117 КЗпП України. Зауважує, що надана відповідачем характеристика містить службову характеристику, тому повинна мати відповідний гриф «для службового користування», тому є недопустимим доказом по справі, оскільки одержана з порушенням встановленого законом порядку. Крім того, вказує, що майже вся інформація з такої характеристики є дослівною копією змісту документу «Характеристики 2002 року народження, учня 7-А класу (навчальний заклад)», що міститься у мережі Інтернет. Зазначає, що накази №114 та №210, результати оцінювання за 2020 рік не стосуються предмета доказування у цій справі. Не погоджується із доводами відповідача щодо неможливості застосування переважного права до державних службовців з огляду на положення статей 5, 87 Закону України «Про державну службу». Наполягає на задоволенні позовних вимог.
24.01.2022 до суду надійшли заперечення відповідача проти відповіді на відзив, в якому відповідач зазначає про те, що Міністерством вжито всіх необхідних дій щодо реалізації актів Уряду та нормативно-правових актів при виданні наказів Мінінфраструктури від 28.07.2021 №393 та від 05.08.2021 №413. Звертає увагу на відсутність вимоги подання заяви про підтвердження згоди на переведення на запропоновану вакантну посаду, натомість ОСОБА_1 запропоновано подати таку заяву, чого ним зроблено не було. Повідомляє, що в Міністерстві відбулось скорочення посад державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців. Зауважує, що надана характеристика міститься в дисциплінарній справи відповідно до Порядку обліку та роботи з дисциплінарними справами, затвердженого наказом Національного агентства України з питань державної служби від 03.03.2016 №49, не має грифу «для службового користування», як стверджує позивач. Водночас надані накази від 05.04.2019 №210-к, від 18.02.2021 №114-к та результати проведення щорічного оцінювання результатів службової діяльності подані до суду як додаткові докази відсутності професійної компетентності та професійного розвитку позивача.
07.02.2022 судом отримано пояснення позивача до заперечення проти відповіді на відзив на позовну заяву, у яких він зазначає, що відповідач не наводить конкретних підстав для визнання поданого позивачем документу «Характеристика учня 7-А класу» неналежним доказом відповідно до статті 73 КАС України. Зауважує, що у нових структурі та штатному розписі відповідач залишив структурні підрозділи, які відповідно до Постанови №179 можуть утворюватися, проте прибрав ті структурні підрозділи, які утворюються. Оскарження наказів №393 та №413 не відповідає змісту порушеного права та не може забезпечити реальне поновлення прав позивача у випадку задоволення судом вимог. Стверджує, що належним доказом на підтвердження факту наявності чи відсутності професійної компетентності та професійного розвитку можуть бути завдання і ключові показники результативності, ефективності та якості службової діяльності державного службовця, індивідуальні програми професійного розвитку державного службовця, висновки щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців, результати виконання завдань державним службовцем, затверджені відповідачем протягом 2018-2021 років.
29.06.2022 на адресу суду надійшли додаткові пояснення відповідача, в яких останній зазначає, що визначений статтею 77 КАС України обов'язок відповідача довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Положення про відділ безпеки руху та перевезень Управління безпеки на транспорті Департаменту дорожніх перевезень та безпеки на транспорті та посадові інструкції головних спеціалістів відділу безпеки руху та перевезень Управління безпеки на транспорті Департаменту дорожніх перевезень та безпеки на транспорті будуть розроблені після затвердження Положення про вказане Управління. Посилаючись на позицію Верховного Суду по справі №367/3870/16-ц, відповідач наголошує, що суд не вирішує питання щодо доцільності змін в організації виробництва і праці та наступного скорочення штату працівників, так як вирішення вказаних питань належить до виключної компетенції роботодавця. Поінформовано, що наказ про звільнення з посади ОСОБА_1 до Управління бухгалтерського обліку та бюджетного регулювання Міністерства надійшов в другій половині дня 18.10.2022 та був невідкладно взятий до виконання, проте відповідно до регламенту роботи системи дистанційного обслуговування з використанням програмно-технічного комплексу «Клієнт казначейства - Казначейство», затвердженого наказом ДКСУ від 20.07.2020 №189 визначено графік прийому електронних документів, відповідно 18.10.2021 здійснено нарахування вихідної допомоги та компенсації за невикористані дні відпустки позивача, а також сформовано та підготовлено до підпису платіжні доручення для відправки в органи казначейства. Враховуючи регламент роботи вказаного комплексу, електронно-цифрові підписи начальника Управління та печатка на платіжне доручення накладено 19.10.2021.
18.07.2022 судом отримано пояснення позивача до додаткових пояснень, у яких додатково зазначає, що відповідачем було надано до суду два тотожні у частині безпеки на транспорті положення - Положення про Департамент та Положення про Директорат. Стверджує, що реального скорочення посади позивача не відбулося, оскільки експертну групу з безпеки руху та перевезень Директорату з безпеки на транспорті відповідача, в якій він працював, було фактично перейменовано на відділ та віднесено до складу Управління у складі Департаменту відповідача. Відтак оскаржуваний наказ видано на підставі, яка не передбачена статтею 87 Закону України «Про державну службу». Вважає, що у відповідача було достатньо можливостей запропонувати позивачу відповідну рівнозначну посаду, у зв'язку з чим заперечення в цій частині підлягають відхиленню.
15.04.2025 на адресу Запорізького окружного адміністративного суду надійшли додаткові пояснення позивача, у яких він зазначає на актуальності заявленого до суду спору.
23.04.2025 до суду надійшли додаткові пояснення відповідача, в яких він зазначає, що Міністерство підтримує раніше викладену у відзиві на позовну заяву від 21.12.2021 та запереченнях проти відповіді на відзив від 18.01.2022 у цій справі процесуальну позицію про відмову у задоволені позову ОСОБА_1 . Поінформовано про зміну назви юридичної особи - Міністерства. Додатковими запереченнями щодо предмета позову вказує, що у структурі апарату Мінінфраструктури на 2021 рік був відсутнім Директорат, водночас введено Управління безпеки на транспорті, що входить до складу Департаменту дорожніх перевезень та безпеки на транспорті. Вказано, що листом Мінінфраструктури від 09.08.2021 № 2878/10/14-21 надіслано інформацію Голові первинної профспілкової організації Мінтрансу України Пікож Т.М. щодо запланованих вивільнень в апараті Міністерства, а також проводилися відповідні консультації між керівництвом Мінінфраструктури та профспілковою організацією. Оскільки позивач обіймав посаду державного експерта експертної групи з безпеки руху та перевезень запропонована позивачу посада провідного спеціаліста відділу технічного регулювання Управління безпеки на транспорті Департаменту мала подібні завдання і функції, а також кваліфікаційні вимоги посаді позивача з якої його звільнено через неподання власне ОСОБА_1 згоди або заперечень на переведення на запропоновану Міністерством посаду. У межах розгляду спірних правовідносин норми КЗпП України не застосовуються, адже звільнення позивача з роботи у зв'язку із неподанням ОСОБА_1 заяви про переведення на запропоновану посаду відбулось у порядку, встановленому спеціальним Законом України «Про державну службу» та у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
29.04.2025 судом отримано додаткові пояснення представника позивача, в яких вона додатково до попередньо вже викладеної позиції зазначає, що відповідач посилається на невизначені роз'яснення НАДС, що унеможливлює право ознайомитись з ними. Водночас позивач звертає увагу відповідача на затверджений Кабінетом Міністрів України постановою від 18.01.2017 № 15 Перелік посад державної служби, що прирівнюються до відповідних підкатегорій. Зауважує, що відповідно до вказаного Переліку до підкатегорії В1 категорії В відносяться посади головних спеціалістів державних органів, зокрема, головні спеціалісти та державні експерти директоратів міністерств. Водночас відповідно до попередження про наступне звільнення відповідач запропонував позивачу лише вакантну посаду провідного спеціаліста, яка згідно з Переліком відноситься до підкатегорії В2 категорії В, тобто є нижчою посадою, що є порушенням абзацу другого частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу».
02.05.2025 до суду надійшли заперечення відповідача проти доводів і міркувань додаткових пояснень позивача, у яких вказано, що бездіяльність позивача підтверджує наявність у позивача іншого доходу для існування, а отже Мінрозвитку вбачає у невжитті позивачем дій спрямованих на дотримання розумності тривалості судового провадження умисел, спрямований на затягування судового процесу лише з однією метою - збільшення розміру матеріальних вимог, що є підтвердженням штучності позову. Міністерство жодним чином не порушувало прав позивача, а діяло виключно у межах, спосіб та порядку встановлених нормами чинного законодавства, з дотриманням його вимог та сприяючи реалізації права позивача на продовження трудових відносин.
06.05.2025 судом отримано додаткові пояснення представника позивача, в яких він зазначає про необґрунтованість доводів відповідача щодо тривалого розгляду справи у зв'язку з ліквідацією Окружного адміністративного суду міста Києва. Також додатково зазначає, що Верховний Суд продовжує дотримуватися правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 824/3229/14-а, від 11.07.2018 у справі № 816/1232/17 та від 11.07.2018 у справі № 816/1232/17, зокрема й у частині наслідків відмови державного службовця від переведення на запропоновану посаду (у випадках, коли суб'єкт призначення пропонує лише один варіант рівнозначної посади або нижчу посаду). Про це йдеться, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 640/24023/21, від 23.02.2023 у справі № 140/9066/21, від 11.05.2023 у справі № 380/9574/21, від 27.06.2023 у справі № 120/3712/21-а, від 14.09.2023 у справі № 640/15737/22, від 10.07.2024 у справі № 500/95/23, 12.09.2024 у справі № 380/9055/22 та багатьох інших, ухвалених з 2022 по 2025 роки.
19.05.2025 на адресу суду надійшла заява відповідача на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів. Додатково вказано, що використання дискреційних повноважень при змінах структури та штатного розпису апарату Міністерства у 2021 році жодним чином не суперечить ні відповідним Стратегіям, ні іншим нормативно-правовим актам. У 2021 році Мінінфраструктури не зазнало процедури злиття, приєднання, поділу, перетворення, отже реорганізації Мінінфраструктури не було та Міністерство не здійснювало заходів з утворення структурних підрозділів у механізмі реорганізації, відповідно положення про структурні підрозділи, які були утворені під час реорганізації Міністерства інфраструктури України в 2021 році, відсутні. Оскільки жодним нормативно-правовим актом не передбачено ведення інших переліків посад в структурах органів влади аніж штатний розпис та структура, не передбачено також функціоналу кадрової служби на складання щоденних обліків вакантних посад в апараті Міністерства, документом, яким би можна було підтвердити наявність посад в структурі Міністерства, які за критеріями Закону № 899 були рівнозначними посаді державного експерта станом на дату вручення позивачу попередження про наступне звільнення, Мінрозвитку не володіє.
21.05.2025 судом отримано додаткові пояснення представника позивача, в яких зазначено, що з листа Кабінету Міністрів України від 05.08.2021 № 25552/0/2-21 слідує, що: структура апарату відповідно до наказу від 28.07.2021 №393 не відповідає вимогам положень законодавства; КМУ доручив відповідачу вжити заходів щодо приведення структури відповідача у відповідність до нормативно-правових актів та рішення відповідної координаційної ради, залишивши у структурі відповідні директорати, зокрема й Директорат з безпеки на транспорті, в якому до звільнення працював позивач та який відповідачем було перейменовано в Управління безпеки на транспорті; погодження Міністерством фінансів України вказаної структури не означає, що ця структура відповідає вимогам нормативно-правових актів та рішення відповідної координаційної ради. Наполягає, що створення Відповідачем вказаної структури не відповідає вимогам відповідного законодавства України, і це є порушенням процедури під час ухвалення нової структури, що зумовлює протиправність звільнення позивача. Щодо наданого відповідачем листа від 09.08.2021 №2878/10/14-21 в якості доказу проведення відповідних консультацій з первинною профспілковою організацією Міністерства транспорту України вказує, що такий є доказом формального повідомлення профспілки про планування відповідачем масових звільнень, а не проведення консультацій.
22.05.2025 на адресу суду надійшла заява Первинної профспілкової організації Мінтрансу України (на виконання ухвали суду від 06.05.2025), в якій голова комітету ОСОБА_3 надає наявні листи щодо запланованих звільнень у зв'язку із введенням в дію нової структури та штатного розпису апарату Міністерства. Додатково поінформовано, що після отримання вказаного повідомлення за окремими зверненнями керівництва апарату та структурних підрозділів Міністерства, Первинною профспілковою організацією Мінтрансу України надавались усні консультації з метою зведення до мінімуму кількості звільнень державних службовців апарату, які були членами профспілки, а також державних службовців. Про порушення прав у зв'язку із введенням в дію нової структури та штатного розпису апарату Міністерства працівники, державні службовці та члени профспілки Профспілковий комітет Первинної профспілкової організації Мінтрансу України у 2021 році не інформували.
23.06.2025 судом отримані додаткові пояснення представника позивача, в яких вона зазначає, що у наданому листі голова комітету не вказує, кому надавались усні консультації, не наводить інформації про проведення відповідних консультацій відповідача з профспілкою.
26.06.2025 на адресу суду надійшли додаткові пояснення відповідача, у яких зауважено, що внаслідок зміни структури та штатного розпису Міністерства без скорочення чисельності або штату державних службовців відбулося скорочення штатної чисельності Директорату з 14 працівників 3-х експертних груп (серед яких посада державної служби, яку обіймав ОСОБА_1 ), до 9 працівників 2-х відділів Управління. В Міністерстві відбувалось поступове заміщення вакантних посад, про що свідчить те, що попередження про звільнення працівникам, посади яких підлягали скороченню вручались у період з 26.08.2021 по 22.10.2021, що спростовує твердження позивача про упереджене ставлення Міністерства чи його посадових осіб саме до ОСОБА_1
03.07.2025 судом отримані додаткові пояснення представника позивача, в яких вона додатково зазначає, що оскільки після зауваження, застосованого 05.04.2019 до позивача відповідно до наказу від 05.04.2019 № 210-к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», до позивача не було застосовано нового дисциплінарного стягнення, вважається, що вже з 06.04.2020 він не мав жодного дисциплінарного стягнення. Вважає, що питання проходження позивачем щорічного оцінювання результатів службової діяльності у 2020 році взагалі немає жодного значення для розгляду справи та не підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, водночас відповідач не звертає жодної уваги на результати оцінювання службової діяльності позивача у 2018 та 2019 роках. При цьому зауважує, що наявність у позивача дисциплінарних стягнень, результатів щорічного оцінювання свідчить про аналіз продуктивності праці та кваліфікації, а не про його професійну підготовку та професійні компетентності.
22.07.2025 на адресу суду надійшли додаткові пояснення відповідача, в яких представник висловлює незгоду з висловленими представником позивача твердженнями. Зокрема, посилаючись на правові висновки Верховного Суду по справі № 400/4445/22, представник вказує, що за відсутності можливості пропонування іншої рівнозначної посади відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей працівника, зокрема на дату звільнення з посади, пропонування нижчої посади є правомірним. Також з посиланням на висновки Верховного Суду по справі №500/95/23 зауважує, що при проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України. Мінрозвитку надано на розгляд суду документи, за якими кваліфікація позивача та професійна компетентність оцінена безпосереднім керівником Плачінти Д.В., у якій зокрема викладено негативну оцінку здатності позивачем виконувати конкретну роботу, виконувати професійні завдання, використовуючи свої знання, вміння, навички та досвід, а також моральні та ділові якості Плачінти Д.В.
III. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.11.2021 у справі №640/33038/21 відкрито провадження в адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві. На виконання положень пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2825-IX супровідним листом від 13.12.2023 № 03-19/37007/23 матеріали адміністративної справи №640/33038/21 скеровано за належністю до Київського окружного адміністративного суду.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 152 та частини п'ятої статті 153 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», з метою відновлення належного доступу громадян та юридичних осіб до правосуддя у публічно правових спорах наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399 затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва. З урахуванням положень Закону України № 2825-IX та результатів авторозподілу судових справ, не розглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (протокол доступний за посиланням: https://court.gov.ua/gromadjanam/perelik_rozpodil/), матеріали адміністративної справи №640/33038/21 скеровано за належністю до Запорізького окружного адміністративного суду, які надійшли 19.03.2025 за вх.№13012.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 24.03.2025 у справі №640/33038/21 прийнято про провадження справу та залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду доказів сплати судового збору у сумі 908,00 грн або документів, які підтверджують підстави звільнення позивача від сплати судового збору відповідно до положень Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір».
Ухвалою від 08.04.2025 Запорізький окружний адміністративний суд призначив розгляд справи № 640/33038/21 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства інфраструктури України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні).
Ухвалою від 06.05.2025 суд змінив найменування відповідача у справі з Міністерства інфраструктури України на Міністерство розвитку громад та територій України.
Ухвалою від 06.05.2025 суд відмовив у задоволенні клопотань представника позивача адвоката Хлопко Анастасії Юріївни про залишення без розгляду додаткових пояснень відповідача № 158/25 (вх.№ 19606 від 23.04.2025) та заперечень відповідача № 174/25 (вх.№21796 від 02.05.2025).
Ухвалою від 06.05.2025 суд призначив розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначив підготовче засідання на 22.05.2025 об 11:00.
Ухвалою від 16.05.2025 суд задовольнив заяву представника позивача адвоката Хлопко Анастасії Юріївни про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції; ухвалив забезпечити участь представника позивача адвоката Хлопко Анастасії Юріївни у підготовчому засіданні, призначеному на 22 травня 2025 року об 11:00, та подальший розгляд справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Ухвалою від 19.05.2025 суд задовольнив клопотання Плачінти Дмитра Васильовича та представника відповідача Лов'як Світлани Сергіївни про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції; ухвалив забезпечити участь ОСОБА_1 та представника відповідача Лов'як Світлани Сергіївни у підготовчому засіданні, призначеному на 22 травня 2025 року об 11:00, та подальший розгляд справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Протокольною ухвалою від 26.06.2025 суд оголосив перерву у підготовчому засіданні до 07.07.2025.
Ухвалою від 07.07.2025 суд продовжив строк підготовчого провадження в адміністративній справі на тридцять днів відповідно до частини четвертої статті 173 КАС України; відклав підготовче засідання на 22.07.2025.
Протокольною ухвалою від 22.07.2025 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду справи по суті на 08.09.2025 о 15:30. Ухвалою від 22.07.2025 суд задовольнив частково заяву ОСОБА_1 про виклик свідків та викликав у судове засідання, призначене на 08.09.2025, для допиту в якості свідка ОСОБА_3 .
08.09.2025 судом допитано свідка ОСОБА_3 . Протокольною ухвалою від 08.09.2025 суд оголосив перерву в судовому засіданні до 11.09.2025 о 14:30.
11.09.2025 у судовому засіданні оголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) рішення суду.
IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Наказом Міністерства інфраструктури України від 27.06.2018 №269-к ОСОБА_1 з 03.07.2018 призначено на посаду державного експерта експертної групи з безпеки руху та перевезень Директорату з безпеки на транспорті як такого, що пройшов за результатами конкурсу, з посадовим окладом згідно з штатним розписом.
Відповідно до наказу Міністерства інфраструктури України від 12.02.2020 №55, керуючись статтею 8 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», постановами Кабінету Міністрів України від 05.03.2014 №85 «Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів» та від 12.03.2005 №179 «Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій» введено в дію структуру апарату Міністерства інфраструктури України штатною чисельністю 262 одиниць. При цьому в структурі апарату Міністерства інфраструктури України на 2020 рік був передбачений Директорат з безпеки на транспорті (14 осіб), який включав експертну групу з безпеки руху та перевезень (5 осіб), експертну групу з технічного регулювання (4 особи), експертну групу з безпеки перевезень небезпечних вантажів.
Згідно з наказом Міністерства інфраструктури України від 28.07.2021 №393 «Про затвердження структури Міністерства інфраструктури України» керуючись положеннями пункту 8 статті 8 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.2005 №179 «Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій», введено в дію структуру апарату Міністерства інфраструктури України штатною чисельністю 262 одиниць. При цьому у структурі апарату Міністерства інфраструктури України на 2021 рік відсутній Директорат з безпеки на транспорті; наявний Департамент дорожніх перевезень та безпеки на транспорті (37 осіб), до якого увійшло управління безпеки на транспорті (9 осіб), яке складалось з відділу безпеки руху та перевезень (4 особи) та відділу технічного регулювання (4 особи).
Наказом Міністерства інфраструктури України від 05.08.2021 №413 «Про введення в дію структури та штатного розпису Міністерства інфраструктури України на 2021 рік» з 16.08.2021 введено в дію структуру апарату, затверджену наказом від 28.07.2021 №393, та штатний розпис на 2021 рік. Пунктом 2 наказано Управлінню персоналом: довести структуру та штатний розпис Міністерства інфраструктури України на 2021 рік до керівників самостійних структурних підрозділів апарату Міністерства; здійснити заходи щодо попередження державних службовців про наступне звільнення у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
13.09.2021 ОСОБА_1 ознайомився та отримав один примірник попередження про наступне звільнення у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису державного органу без скорочення чисельності. Зазначено, що у зв'язку із введенням в дію 16 серпня 2021 року структури та штатного розпису апарату Міністерства інфраструктури України від 05 серпня 2021 року № 413 попереджає про наступне звільнення із займаної посади по закінченню 30 календарних днів з моменту доведення до відома цього попередження на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» запропоновано вакантну посаду провідного спеціаліста відділу технічного регулювання Управління безпеки на транспорті Департаменту дорожніх перевезень та безпеки на транспорті Міністерства інфраструктури України та упродовж 30 календарних днів з дня ознайомлення з цим попередженням подати заяву у разі згоди на переведення на цю посаду.
Наказом Міністерства інфраструктури України від 18.10.2021 №673-к «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено ОСОБА_1 , державного експерта експертної групи з безпеки руху та перевезень Директорату з безпеки на транспорті, із займаної посади 18 жовтня 2021 року у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису державного органу без скорочення чисельності. Підстава: пункт 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», попередження про наступне звільнення у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису державного органу без скорочення чисельності від 13 вересня 2021 року.
Пунктом 2 наказу від 18.10.2021 №673-к Управлінню бухгалтерського обліку та бюджетного регулювання виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат та грошову компенсацію за 10 календарних днів щорічної основної відпустки за період роботи з 03 липня 2020 року по 02 липня 2021 року, за 9 календарних днів щорічної основної відпустки за період роботи з 03 липня 2021 року по 18 жовтня 2021 року. Підстава: частина четверта статті 87 Закону України «Про державну службу», частина перша статті 24 Закону України «Про відпустки».
Відповідно до платіжного доручення №837 від 18.10.2021 на суму 108600,87 грн з позивачем здійснено розрахунок при звільненні (проведено банком 20.10.2021).
Позивач, вважаючи наказ про звільнення незаконним та безпідставним, звернувся до суду із позовною заявою.
V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Суд застосовує положення законодавства, що були чинними на час виникнення спірних правовідносин (станом на прийняття відповідачем наказу про звільнення позивача).
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частиною шостою статті 43 Конституції України гарантовано громадянам захист від незаконного звільнення.
Закон України від 10.12.2015 №889-VІIІ «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIІІ) визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Відповідно до частини другої та третьої статті 5 Закону №889-VIІІ відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Частина п'ята статті 22 Закону №889-VIII передбачає, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб'єкта призначення може здійснюватися без обов'язкового проведення конкурсу.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 41 Закону №889-VIII державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
Підстави для припинення державної служби встановлено статтею 83 Закону №889-VIІІ, а пунктом 4 частини першої цієї статті визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення.
Підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, серед іншого, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу ( пункт 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIІІ); ліквідація державного органу (пункт 1-1 частини першої статті 87 Закону №889- VIІІ).
При цьому абзацом першим частини третьої статті 87 Закону №889-VIII передбачено, що суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
За приписами абзацу другого частини третьої статті 87 Закону №889-VIII одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Абзацом третім частини третьої статті 87 Закону №889-VIII визначено, що державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Частина перша статті 235 КЗпП України визначає, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Щодо аргументів позивача про те, що нова структура апарату Міністерства відповідача не відповідає:
вимогам Плану заходів з реалізації Стратегії реформування державного управління України на 2019-2021 роки, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 №474, Концепції оптимізації системи центральних органів виконавчої влади, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 №1013, Концепції запровадження посад фахівців з питань реформ, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11.11.2016 №905, постанові Кабінету Міністрів України від 12.03.2005 №179, Стратегії реформування державного управління України на 2022-2025, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.07.2021 №831, Плану заходів з реалізації Стратегії реформування державного управління України на 2022-2025 роки, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.07.2021 №831.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 02.12.2022 № 1343 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» перейменовано Міністерство інфраструктури на Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури. У подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2024 № 1028 «Про перейменування Міністерства культури та інформаційної політики України і Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України» перейменовано Мінінфраструктури на Міністерство розвитку громад та територій України.
Наказом Мінінфраструктури від 26.02.2018 № 87 «Про введення в дію штатного розпису Міністерства інфраструктури України» введено в дію штатний розпис Мінінфраструктури на 2018 рік, яким в структурі апарату Мінінфраструктури передбачено Директорат з безпеки на транспорті у складі 3- х експертних груп: експертної групи з безпеки руху та перевезень (керівник групи та 2-а державних експерти); експертної групи з технічного регулювання; експертної групи з безпеки перевезень небезпечних вантажів.
Наказом Мінінфраструктури від 26.02.2021 № 86 «Про упорядкування структури Міністерства інфраструктури України» затверджено структуру апарату Мінінфраструктури штатною чисельністю 262 одиниці, серед яких 14 одиниць - чисельність Директорату. Вказану штатну чисельність Мінінфраструктури на 2021 рік погоджено з Міністерством фінансів України та введено в дію наказом Мінінфраструктури від 09.03.2021 № 106 «Про введення в дію штатного розпису Міністерства інфраструктури України на 2021 рік».
Наказами Мінінфраструктури від 28.07.2021 № 393 «Про затвердження структури Міністерства інфраструктури України» та від 05.08.2021 № 413 «Про ведення в дію структури та штатного розпису Міністерства інфраструктури України на 2021 рік» введено в дію з 16.08.2021 структуру апарату Мінінфраструктури штатною чисельністю 262 одиниці та штатний розпис Мінінфраструктури на 2021 рік, серед яких 37 одиниць - Департаменту дорожніх перевезень та безпеки на транспорті у складі 4 Управлінь, зокрема Управління безпеки на транспорті.
Відповідно до наказу Мінінфраструктури від 05.08.2021 № 413 «Про введення в дію структури та штатного розпису Міністерства інфраструктури України на 2021 рік» введено з 16.08.2021 року структуру апарату Мінінфраструктури штатною чисельністю 262 одиниці та штатний розпис Мінінфраструктури на 2021 рік.
29.07.2021 листами № 2773/10/14-21, № 2794/10/14-21 до Мінфіну надіслано на погодження штатний розпис апарату Мінінфраструктури на 2021 рік, розроблений у зв'язку із затвердженням нової структури, який погоджено в установленому порядку Мінфіном, про що свідчить лист від 02.08.2021 № 08040-16-5/24115, зареєстрований в Мінінфраструктури 03.08.2021 за № 28462/0/7-21.
У вказаній структурі апарату Мінінфраструктури відсутній Директорат, водночас наявне Управління безпеки на транспорті, що входить до складу Департаменту дорожніх перевезень та безпеки на транспорті.
У контексті питання створення нової структури Міністерства судом враховуються висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16.05.2025 у справі №320/41781/23, які полягають у наступному. Частина друга статті 8 Закону України від 17.03.2011 № 3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади» - міністр як керівник міністерства затверджує структуру апарату міністерства і його територіальних органів (пункт 8 частини другої статті 8); апарат міністерства складається із секретаріату та самостійних структурних підрозділів. Структуру апарату міністерства затверджує міністр (частина третя статті 11).
Таким чином, прийняття рішень про зміну структури апарату міністерства у контексті внутрішньоорганізаційних процесів є формою реалізації дискреційних повноважень міністра. Ці дії, за умови їх відповідності вимогам нормативно-правових актів, не потребують додаткового делегування чи погодження, якщо інше прямо не передбачено законом чи актами вищої юридичної сили. Так, зміна структури апарату міністерства, з огляду на її організаційний характер, перебуває у межах управлінської автономії міністра та є формою здійснення управлінської компетенції, що тягне за собою відповідні правові наслідки, в тому числі щодо кадрових рішень, пов'язаних з припиненням чи зміною посад окремих працівників.
Отже, у міністра наявні повноваження вносити зміни до раніше затвердженої структури апарату Міністерства шляхом видання відповідного наказу.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону № 3166-VI вимоги до формування структури апарату міністерства визначаються Кабінетом Міністрів України.
За змістом пункту 1-1 постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.2005 № 179 у складі апарату міністерств утворюються (якщо інше не передбачено актами, що мають вищу юридичну силу):
директорат як самостійний структурний підрозділ, що утворюється для виконання завдань, пов'язаних із забезпеченням формування державної політики в одній або декількох сферах компетенції міністерства, координацією та моніторингом її реалізації, проведення аналізу та оцінки впливу її реалізації на заінтересовані сторони, а також інших завдань, крім тих, що пов'язані з виконанням функцій з надання адміністративних послуг, управління об'єктами державної власності або здійснення державного нагляду (контролю);
у міністерствах також утворюється секретаріат - сукупність самостійних структурних підрозділів і посад, що здійснюють організаційне, правове, фінансово-економічне, матеріально-технічне забезпечення діяльності міністерства, зокрема щодо: забезпечення функціонування документообігу, здійснення контролю за дотриманням строків виконання завдань і заходів, відповідальним за виконання яких є міністерство; управління персоналом, ведення бухгалтерського обліку і звітності; протокольного забезпечення міжнародного співробітництва; реалізації законодавства щодо доступу до публічної інформації, організації розгляду звернень громадян; забезпечення ІТ-підтримки та захисту інформації; забезпечення здійснення державних закупівель; забезпечення взаємодії із засобами масової інформації та зв'язків з громадськістю; матеріально-технічного та господарського забезпечення; взаємодії з органами державної влади; дотримання вимог щодо охорони праці та цивільного захисту;
у міністерствах можуть утворюватися департаменти, управління, відділи та сектори відповідно до вимог, установлених пунктом 1 цієї постанови для департаментів, управлінь, відділів та секторів центральних органів виконавчої влади.
Також цим пунктом постанови Уряду визначено, що перелік структурних підрозділів, які можуть утворюватися у складі апарату міністерства, встановлюється міністром з урахуванням граничної чисельності працівників апарату, складності та обсягу покладених на орган завдань.
Відсутність в апараті Міністерства Директорату з безпеки на транспорті у складі як самостійного структурного підрозділу та створення Департаменту дорожніх перевезень та безпеки на транспорті не суперечить зазначеним приписам, позаяк ними передбачено можливість утворення департаментів. При цьому утворення відповідного підрозділу віднесено до дискреційних повноважень Міністра.
Враховуючи дискреційність повноважень Міністра визначати структуру апарату Міністерства та її склад (утворення, ліквідація, перейменування відповідних підрозділів, визначення їх чисельності з урахуванням граничної чисельності, тощо), суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів позивача в цій частині.
Суд зазначає, що за своїм змістом стратегії реформування визначають план дій, спрямований на досягнення змін в певній сфері (державі, організації, суспільстві), визначають цілі, пріоритети, та методи їх досягнення, а концепція - це сукупність ідей, принципів та підходів, що формують основу для такої стратегії або документа.
Так, Концепцією оптимізації системи центральних органів виконавчої влади, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 № 1013 (далі - Концепція), передбачено реформування міністерства з метою посилення їх інституційної спроможності щодо формування державної політики у визначених Кабінетом Міністрів України сферах, реалізацію якої покладено на Кабінет Міністрів України Конституцією України та законами України, а також за потреби розмежування функцій з формування та реалізації державної політики, що сприятиме підвищенню ефективності функціонування всієї системи центральних органів виконавчої влади.
Відповідно до розділу IV Концепції цільова структура апарату міністерства складається з таких блоків: директорати, відповідальні за формування державної політики, координацію та моніторинг її реалізації; директорат стратегічного планування та європейської інтеграції; секретаріат міністерства, який виконує функції із забезпечення діяльності міністерства,
Водночас, відповідно до того ж розділу IV Концепції організаційна структура міністерств, як правило, може включати не більше п'яти рівнів управління: міністр/ заступники міністра; державний секретар міністерства; генеральний директор директорату/керівник самостійного структурного підрозділу секретаріату (департаменту, управління, відділу, сектору)/керівник самостійного структурного підрозділу з реалізації державної політики (департаменту, управління, відділу, сектору) (у разі утворення); керівник експертної групи директорату/керівник підрозділу у складі самостійного структурного підрозділу секретаріату/керівник підрозділу у складі самостійного структурного підрозділу з реалізації державної політики (у разі утворення); керівник експертної підгрупи у складі експертної групи директорату/ керівник відділу у складі управління департаменту секретаріату та інші аналогічні керівні посади у самостійних структурних підрозділах секретаріату/ керівник відділу у складі управління департаменту та інші аналогічні керівні посади у самостійних структурних підрозділах з реалізації державної політики (у разі утворення). А відповідно до абзацу тридцятого розділу IV Концепції структура апарату міністерства затверджується міністром відповідно до закону.
Відповідно до розділу І «Вступ» Концепції Стратегією реформування державного управління України на 2016-2020 роки, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 р. № 474 (далі - Стратегія), визначені пріоритетні завдання щодо реформування міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, а саме: забезпечення підзвітності системи органів виконавчої влади суспільству, її раціональної побудови, чіткого розподілу повноважень та відповідальності. З моменту схвалення Стратегії робота з реформування центральних органів виконавчої влади головним чином зосереджувалася на здійсненні заходів, спрямованих на посилення інституційної спроможності міністерств щодо формування і координації державної політики та позбавлення їх невластивих повноважень. З цією метою в рамках реалізації Концепції запровадження посад фахівців з питань реформ, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2016 р. № 905 (далі - Концепція № 905), здійснювалися заходи щодо утворення у визначених Кабінетом Міністрів України міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади та Секретаріаті Кабінету Міністрів України відповідних структурних підрозділів (директоратів та генеральних департаментів). Проте, строками реалізації Концепції є 2018-2021 роки (абзац чотирнадцятий розділу III).
Отже, заходи щодо утворення у визначених Кабінетом Міністрів України міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади та Секретаріаті Кабінету Міністрів України відповідних структурних підрозділів (директоратів та генеральних департаментів) були пріоритетним завданням щодо реформування міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, визначеним Стратегією реформування державного управління України на 2016-2020 роки, та відбувалась в рамках реалізації Концепції запровадження посад фахівців з питань реформ, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11.11.2016 № 905, строками реалізації якої є 2018-2021 роки.
Водночас, Стратегія реформування державного управління України на 2022-2025 роки містить інформацію про значне скорочення фінансування реформи у зв'язку із запровадженням обмежень з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Зокрема, пунктом 34 Плану заходів з реалізації Стратегії реформування державного управління України на 2022-2025 роки передбачено захід «приведення структури апарату міністерств у відповідність із встановленими вимогами» на II квартал 2022 р., а у подальшому уточнено «не пізніше шести місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану».
Отже, дискреційні повноваження щодо зміни структури та штатного розпису апарату Міністерства реалізуються відповідно до змін у Стратегіях реформування державного управління України.
Щодо доводів про порушення відповідачем вимог, передбачених абзацом другим частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», суд виходить з такого.
За позицією позивача у позові, оскільки відповідно до попередження позивачу запропонували вакантну посаду провідного спеціаліста відділу технічного регулювання Управління у складі Департаменту відповідача, яка згідно з Переліком відноситься до підкатегорії В2 категорії В, ОСОБА_1 вважає порушеними вимоги, передбачені абзацом другим частини третьої статті 87 Закону.
Відповідач в обґрунтування дотримання процедури звільнення спочатку посилався на те, що посада провідного спеціаліста, мала подібні завдання і функції та належала до однієї групи оплати праці.
У подальшому при розгляді справи відповідач посилається на судову практику, відповідно до якої, роботодавець має пропонувати працівнику з попередженням про звільнення вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо (постанови Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 819/691/17, від 08.05.2019 у справі № 06/1175/17, від 11.03.2020 у справі № 813/1220/16, від 18.03.2021 у справі № 300/770/19) та вказує, що у зв'язку із зміною структури та штатного розпису Міністерства позивачу запропоновано переведення на посаду з тотожними посадовими обов'язками, кваліфікаційними вимогами щодо професійної підготовки та професійних компетентностей посаді позивача, а також подібній за завданнями і функціями. Посада, з якої звільнено позивача, належить до підкатегорії посад державної служби «В» та відповідала професійній підготовці та професійним компетентностям, кваліфікації ОСОБА_1 та на якій позивач міг безпосередньо виконувати посадові обов'язки.
Разом з тим, вказує, що враховуючи те, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено ведення інших переліків посад в структурах органів влади, аніж штатний розпис та структура, не передбачено також функціоналу кадрової служби на складання щоденних обліків вакантних посад в апараті Міністерства; документом, яким би можна було підтвердити наявність посад в структурі Міністерства, які за критеріями Закону № 899 були рівнозначними посаді державного експерта, станом на дату вручення позивачу попередження про наступне звільнення Мінрозвитку не володіє.
Суд зазначає, що станом на дату звільнення позивача за наведеним у пункті 6 частини першої статті 2 Закону України «Про державну службу» визначенням рівнозначна посада - це посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.
З Переліку посад державної служби, що прирівнюються до відповідних підкатегорій, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 № 15 встановлено, що до підкатегорії В1 категорії В відносяться посади головних спеціалістів державних органів, зокрема, головні спеціалісти та державні експерти директоратів міністерств.
Під час розгляду справи встановлено, що позивач з 03.07.2018 працював на посаді державного експерта. Відповідно до Попередження про наступне звільнення у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису державного органу без скорочення чисельності відповідач запропонував позивачу вакантну посаду провідного спеціаліста, яка згідно з Переліком відноситься до підкатегорії В2 категорії В.
З наведеного суд дійшов висновку, що відповідач запропонував позивачу нижчу посаду державної служби.
Відповідач, посилаючись на правові висновки Верховного Суду у постанові від 31.01.2024 року у справі № 400/4445/22 та постанові у справі №500/95/23 від 10.07.2024 вказує, що за відсутності можливості пропонування іншої рівнозначної посади відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей працівника, зокрема, на дату звільнення з посади, пропонування нижчої посади є правомірним.
Позивач же наголошує, що відповідач повинен був запропонувати всі вакантні, рівнозначні посади, які були наявні станом на 13.09.2021, з'явились з 13.09.2021 по 18.10.2021, існували станом на 18.10.2021.
У цьому аспекті Верховний Суд у постанові від 15.08.2025 у справі №420/27192/21 вказав наступне. 06 березня 2021 року набув чинності Закон України від 23 лютого 2021 року № 1285-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» (далі- Закон №№ 1285-ІХ), яким законодавець змінив особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ і виклав частину третю цієї статті Закону № 889-VІІІ у такій редакції: «Суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.».
Отже, після внесення Законом № 1285-ІХ змін до частини третьої статті 87 Закону №889-VІІІ існування обставин, з якими законодавець пов'язує наявність підстав для звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті, включає зобов'язання роботодавця (держави) в особі суб'єкта призначення або керівника державної служби щодо працевлаштування державних службовців, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють їх можливе вивільнення.
Тобто, суб'єкт призначення або керівник державної служби зобов'язаний не лише попередити державного службовця про наступне звільнення, а й одночасно з цим запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №640/24023/21, від 23.02.2023 у справі № 140/9066/21, від 11.05.2023 у справі №380/9574/21, від 27.06.2023 у справі № 120/3712/21-а, від 14.09.2023 у справі №640/15737/22 та інших.
Вказана редакція частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII діяла як на момент попередження позивача про можливе наступне звільнення, так і на час видачі оскаржуваного наказу, а отже, у відповідача був наявний обов'язок щодо здійснення пропозиції іншої рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.
У постанові від 30.11.2022 у справі №640/15797/21 Верховний Суд виснував, що приписи частини третьої статті 87 Закону № 889-VIIІ у редакції, чинній з 06 березня 2021 року, вже не дозволяють суб'єкту призначення альтернативної поведінки в цій ситуації (пропонувати вакантні рівнозначні посади чи ні). Тобто, положення частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII у системному зв'язку з іншими положеннями цього Закону (зокрема статті 22) треба розуміти так, що в разі реорганізації (державного органу), що є підставою для звільнення державного службовця (у значенні пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII), суб'єкт призначення/керівник державної служби повинен запропонувати державному службовцеві, попередженого про звільнення, усі вакантні посади (за умови, що такі є), на які можна було б його перевести. Водночас приписи частини п'ятої статті 22 Закону №889-VI дозволяють здійснити цю процедуру без обов'язкового проведення конкурсу.
Судова практика Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 87 Закону № 889-VІІІ у редакції Закону № 1285-IX у контексті обов'язку суб'єкта призначення/керівника державної служби пропонувати державному службовцеві, попередженого про звільнення, усі наявні вакантні посади є сталою та послідовною.
До матеріалів справи позивачем надано Список вакантних посад головних спеціалістів Міністерства інфраструктури України (з 13.09.2021 по 18.10.2021), з якого встановлено, що в Міністерстві були наявні вакантні посади головних спеціалістів, які рівнозначні посаді позивача, однак позивачу такі не пропонувались. Зокрема, станом на 13.09.2021 у відповідача було вакантними 63 посади головних спеціалістів, а станом на 18.10.2021 - 56 посад головних спеціалістів.
Щодо пропонування позивачу переведення на посаду з тотожними посадовими обов'язками, кваліфікаційними вимогами щодо професійної підготовки та професійних компетентностей, суд зазначає, що питання наявності у позивача кваліфікації щодо всіх рівнозначних посад під час його звільнення відповідачем не досліджувалось, доказів протилежного суду не надано. Обґрунтування представником відповідача відсутності відповідної кваліфікації під час розгляду справи у суді не є належним доказом.
Отже, під час розгляду справи не встановлено обставин неможливості пропонування іншої рівнозначної посади відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей позивача.
Зважаючи на вищенаведене, суд дійшов висновку про недотримання відповідачем вимог частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, що проявилося у невиконанні обов'язку щодо пропонування ОСОБА_1 усіх посад державної служби, які він міг обійняти з урахуванням свої кваліфікації, що є істотним порушенням процедури припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, тому звільнення позивача не може вважатися законним.
Відповідач також наголошує на тому, що попередження ОСОБА_1 підписано 13.09.2021 без зауважень щодо його незгоди із запропонованою посадою. Станом на 13.10.2021 ним також не подано заяви, якою було б підтверджено його згоду на переведення на запропоновану вакантну посаду, з посиланням на постанову ВП ВС від 28.08.2024 року у справі № 641/1334/23 (провадження № 14-54цс24).
Під час розгляду цих аргументів судом досліджено зміст Попередження про наступне звільнення у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису державного органу без скорочення чисельності. У зазначеному документі запропоновано позивачу «вакантну посаду провідного спеціаліста відділу технічного регулювання Управління безпеки на транспорті Департаменту дорожніх перевезень та безпеки на транспорті Міністерства інфраструктури України та упродовж 30 календарних днів з дня ознайомлення з цим попередженням подати заяву у разі згоди на переведення на цю посаду». Отже, вказана пропозиція текстуально викладена таким чином, що заява мала бути подана позивачем у разі саме згоди на переведення на цю посаду. Відповідно, неподання такої заяви не підтверджує висловлення такої позивачем.
Водночас, доводи щодо незгоди з переведенням могли б бути взяті до уваги в разі, якщо б позивачу було запропоновано усі посади державної служби, які він міг обійняти з урахуванням свої кваліфікації, чого зроблено не було. Тому судом не враховується практика Верховного Суду щодо таких випадків.
Розглядаючи питання визначення працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці суд враховує висновки Верховного Суду у постанові від 25.01.2023 у справі № 600/752/22-а. Так, Верховний Суд вказує, що текст, зокрема, частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII у редакції цього Закону, яка підлягала застосуванню при вирішенні спору у справі № 816/1232/17, відрізняється від редакції зазначеної статті, яка є чинна зараз (і застосовується при вирішенні спору в цій справі). Однак, ця відмінність тут не є перепоною для того, щоб позиція Верховного Суду у справі № 816/1232/17 була за взірець при вирішенні подібного спору, який зачіпає питання про врахування переважного права на залишення на роботі, передбаченого законодавством про працю, при припиненні державної служби з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII. Пояснюється це тим, що стаття 87 Закону № 889-VIII, яка діяла при виникнення спірних відносин у справі № 816/1232/17, і чинна на сьогодні редакція названої статті (у редакції, викладеній згідно із Законом України від 23 лютого 2021 року № 1285-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби»), щодо застосування якої представник позивача й має зауваги, передбачають (дозволяють) застосування положень законодавства про працю в частині врахування переважного права на залишення на роботі (позаяк в контексті цієї справи йдеться саме про цей аспект процедури звільнення державного службовця). З уваги на наведене, колегія суддів вважала, що постанова Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 816/1232/17 може слугувати прикладом правозастосування в контексті спірних правовідносин.
Отож, у постанові від 11 липня 2018 року у справі № 816/1232/17 Верховний Суд зазначив, зокрема, таке: « при проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.
Тому, при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.
Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника. Тому, при застосуванні положень статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі слід враховувати, в тому числі, і наявність дисциплінарного стягнення.
Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.
Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з'ясовувати сам суб'єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення».
Частина перша статті 42 КЗпП України визначає, що переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Варто підкреслити, що означений критерій є першочерговим. Лише при рівних умовах зазначених критеріїв перевага в залишенні на роботі надається категоріям працівників, зазначеним у частині другій статті 42 КЗпП України.
КЗпП України, як і Закон № 889-VIII не регламентує як саме (за якою процедурою, на основі яких документів) має визначатися рівень кваліфікації і продуктивності праці. Однак, це питання розкрив Верховний Суд у згаданій постанові від 11.07.2018 у справі № 816/1232/17, де висловив міркування про те, яким чином це можна зробити. Це судове рішення не є нормативним актом, проте для правильного правозастосування висновки Верховного Суду - за правилами частини п'ятої статті 242 КАС України - мають враховуватися (судом) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Немає необхідності повторюватися, викладаючи тут ще раз позицію, яку висловив Верховний Суд у згаданій постанові. Втім, варто зауважити, що запропоновані у ній підходи/способи не є вичерпні. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може зважити також на інші обставини, які, як він вважає, можуть мати значення для визначення того з державних службовців, хто є більш кваліфікованим і продуктивним у роботі. Важливо те, що визначення переважного права на залишенні на роботі має бути обґрунтованим і певним чином об'єктивованим (вираженим назовні, оформленим) для розуміння того, як відбувався цей процес, надто тими, кого це стосується.
Отже, за наведеного суд наголошує, що, по-перше, дійсно, керівник державної служби може враховувати обставини, які, як він вважає, можуть мати значення для визначення того з державних службовців, хто є більш кваліфікованим і продуктивним у роботі, водночас всі державні службовці, які претендують на переведення, мають бути порівняні за зазначеними обставинами; по-друге, порівняння має бути обґрунтованим та результат певним чином об'єктивованим вираженим назовні, тобто оформленим.
У справі, що розглядається, відповідач під час судового розгляду наголошував на відсутності у позивача належної кваліфікації і продуктивності праці, що встановлено, на його думку з: характеристики ОСОБА_1 від 14.01.2021 за підписом безпосереднього керівника позивача - Генерального директора Директорату А. Щелкунова, з якої очевидно вбачається відсутність належної кваліфікації і продуктивності праці ОСОБА_1 ; того факту, що ОСОБА_1 протягом періоду роботи в Мінінфраструктури двічі було притягнуто до дисциплінарної відповідальності (наказом Мінінфраструктури від 05.04.2019 № 210-к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» на позивача накладено дисциплінарне стягнення у виді зауваження за вчинення дисциплінарного проступку та наказом Мінінфраструктури від 18.02.2021 №114-к «Про застосування дисциплінарного стягнення» ОСОБА_1 оголошено догану), а також тієї обставини, що за результатами проведення щорічного оцінювання результатів службової діяльності державних службовців у 2020 році ОСОБА_1 два із чотирьох завдань виконано з порушенням терміну. Також вказував, що чинним законодавством не передбачено порядку проведення та оформлення оцінки (аналізу) рівня кваліфікації і продуктивності праці державних службовців, форми та способу повідомлення працівника про скорочення чисельності або штату працівника.
Суд враховує доводи відповідача, що довідка у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі, не є обов'язковим для створення документом та не передбачена жодним нормативним актом, обов'язковим до виконання Міністерством, однак це не впливає на висновок суду про необхідність оформлення результату порівняння кваліфікації і продуктивністю праці.
Разом з тим, під час розгляду справи ж встановлено, що відповідач не вирішував питання порівняння продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню, більш того, така оцінка була здійснена лише на вимогу суду під час розгляду справи. Про відсутність відповідного порівняння свідчить і те, що відповідачем не надано жодних доказів чи пояснень щодо оцінки тотожних критеріїв за час роботи іншими службовцями експертної групи з безпеки руху та перевезень Директорату з безпеки на транспорті Міністерства інфраструктури України, зокрема, характеристик осіб, щорічних оцінювання результатів службової діяльності державних службовців, тощо.
Оскільки судом встановлено, що порівняння продуктивності праці і кваліфікації працівників не проводилось, то суд не вважає за доцільне досліджувати обставини та результати виконання ОСОБА_1 щорічного оцінювання результатів службової діяльності державних службовців у 2020 році, характеристику та документи, що стосуються притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Щодо доводів відповідача, що на рівнозначні посади були у новоствореному управлінні були переведені особи, які мають переважне право на залишення на роботі, суд зазначає наступне.
Приписи частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII покладають обов'язок на суб'єкта призначення/керівника державної служби враховувати переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю, й ця вимога викладена достатньо чітко і зрозуміло, що не залишає місця для її неоднозначного (множинного) розуміння та/чи застосування.
Недотримання цього обов'язку, як і невмотивоване (необґрунтоване) надання переваги одному державному службовцю над іншим (коли йдеться про переведення в рамках скорочення чисельності і штату державних службовців) має наслідком також порушення принципу забезпечення рівного доступу до державної служби, який закріплений у статті 4 Закону № 889-VIII.
Статтею 42 КзПП України визначено категорії працівників, що мають переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, зокрема сімейним - при наявності двох і більше утриманців; особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації тощо.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, зокрема, в силу Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»; Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та інших законів.
Мінрозвитку до матеріалів справи надано копії особових карток з інформацією про державних експертів та працівників, які мали переважне право залишення на роботі з підстав безперервного стажу державної служби, наявності статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи, статусу одинокої матері або батька. При цьому відповідач вказує, що ОСОБА_1 не інформував Міністерство про приналежність до категорій таких працівників, що не заперечується і позивачем.
Однак, саме ж Мінрозвитку звертало увагу суду і на те, що при відсутності різниці у кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.
Суд зазначає, що продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2023 року у справі № 761/23237/20).
Отже, визначенню осіб, які мають переважне право, передує визначення працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці, чого у даній справі не встановлено.
Щодо доводів про те, що відповідач не провів з первинною профспілковою організацією Міністерства консультації про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень слід зазначити наступне.
Відповідно до частини шостої статті 49 -2 КЗпП України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону, здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням, зокрема, того, що не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Суд акцентує увагу на тому, що вказана норма вимагає як надання інформації щодо запланованих звільнень, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проведення консультацій з профспілками.
Відповідач, одночасно наголошуючи на відсутність обов'язковості таких консультацій, як доказ проведення Міністерством інфраструктури України консультацій з первинною профспілковою організацією Міністерства транспорту України надало лист Міністерства від 09.08.2021 № 2878/10/14-21. Так, згідно із цим листом, Міністерство інфраструктури України у зв'язку із введенням в дію нової структури та штатного розпису апарату Міністерства на 2021 рік та відповідно до абзацу третього частини шостої статті 49-2 Кодексу законів про працю України надало профспілці інформацію щодо запланованих звільнень у зв'язку із скороченням посад державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» та інформувало про те, що серед осіб, які підлягають вивільненню, у відпустках для догляду за дітьми до досягнення ними три- та шестирічного віку перебувають 18 працівників, є вагітними 2 жінки - державні службовці.
Серед іншого, згідно з цим листом зазначено, що для зведення кількості звільнених державних службовців до мінімуму керівництвом Мінінфраструктури буде проведено роботу щодо заповнення наявних вакантних посад апарату Міністерства шляхом переведення державних службовців на рівнозначні посади до новоутворених структурних підрозділів.
Відповідач наголошує на проведенні керівником державної служби Міністерства відповідних усних консультацій з профспілкою.
Профспілковим Комітетом Первинної профспілкової організації Мінтрансу України на виконання отриманої від Міністерства розвитку громад та територій України ухвали Запорізького окружного адміністративного суду від 06.05.2025 додатково вказано про те, що після отримання вказаного повідомлення, за окремими зверненнями керівництва апарату та структурних підрозділів Міністерства, Первинною профспілковою організацією Мінтрансу України надавались усні консультації з метою зведення до мінімуму кількості звільнень державних службовців апарату, які були членами профспілки, а також державних службовців безумовно захищеної категорії за нормами окремих законів. Про порушення прав у зв'язку із введенням в дію нової структури та штатного розпису апарату Міністерства працівники, державні службовці та члени профспілки Профспілковий Комітет Первинної профспілкової організації Мінтрансу України у 2021 році не інформували.
У судовому засіданні 08.09.2025 було допитано свідка ОСОБА_3 , голову Первинної профспілкової організації Міністерства транспорту України, яка повідомила про обставини введення нової структури та штатного розпису в Міністерстві на час звільнення позивача з посади. Свідок зазначила, що в аналогічній ситуації, яка склалася у 2015 році, створювались комісії, до яких викликався кожний працівник та пропонувались рівнозначні або інші посади, за наслідками чого складалися протоколи засідань комісії. Водночас у даному випадку в 2021 році керівництво не ініціювало проведення подібної процедури, профспілка не отримувала від керівництва жодного листа про необхідність створення комісії, на якій розглядати кожну кандидатуру. Також свідок зазначила, що були обговорення з працівниками щодо працевлаштування, проводилися усні консультації, в тому числі з ОСОБА_1 , проте такі не оформлювались протоколом. Зауважила, що чинним законодавством не передбачено обов'язку оформлювати такі обговорення документом.
Враховуючи встановлені обставини, суд вважає, що лист Міністерства від 09.08.2021 № 2878/10/14-21 підтверджує виконання Мінрозвитку вимог статті 49-2 Кодексу законів про працю України в частині надання профспілковій організації інформації щодо звільнень, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень. Водночас доказів проведення консультації про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень до матеріалів справи не надано, обговорення чи спілкування з працівниками щодо працевлаштування не підтверджує проведення консультацій про заходи щодо запобігання звільненням.
Щодо доводів відповідача про відсутність обов'язковості таких консультацій, то суд зазначає, що необхідність як надання інформації щодо запланованих звільнень, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, так і проведення консультацій з профспілками є відповідно до статті 49-2 КзПП України особливістю вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», яке здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, та не передбачає дискреції роботодавця.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що при звільненні позивача не було дотримано вимог частини третьої статті 87 Закону №889-VIII, частини шостої статті 49 -2 КЗпП, а отже наказ Міністерства інфраструктури України від 18.10.2021 № 673-к «Про звільнення ОСОБА_1 » є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо вимог позивача про його поновлення на посаді державного експерта експертної групи з безпеки руху та перевезень Директорату з безпеки на транспорті Міністерства інфраструктури України або на рівнозначній посаді, що буде існувати в структурі апарату Міністерства інфраструктури України, суд зазначає наступне.
Суд зазначає, що норми КЗпП України передбачають засоби правового захисту працівників, звільнення яких визнане незаконним. Так, за змістом частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Отже, скасування наказу про звільнення працівника із займаної посади, у силу вимог частини першої статті 235 КЗпП України, є підставою для його поновлення на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При цьому, поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи.
При цьому, повноваження суду при вирішенні трудового спору про поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця.
Так, повноваження щодо призначення працівника в порядку переведення на відповідну посаду, згідно із затвердженим штатним розписом в новоствореній юридичній особі, яка є правонаступником роботодавця, є винятковою компетенцією роботодавця і суд, як орган, що розглядає трудовий спір, не повинен і не може втручатися у здійснення дискреційних повноважень державного органу.
Обов'язок по працевлаштуванню незаконно звільненого працівника покладений на роботодавця, яким у випадку реорганізації державної установи є її правонаступник, якому передані відповідні завдання і функції.
Аналогічну правову позицію неодноразово висловлював Верховний Суд, зокрема, у постановах від 26.05.2021 у справі №260/261/20, від 27.04.2021 в справі №826/8332/17, від 20.01.2021 у справі №640/18679/18, від 20.01.2021 у справі №804/958/16, від 11.02.2021 у справі №640/21065/18, від 31.05.2021 у справі №0840/3202/18, від 06.07.2021 у справі №640/3456/20, від 06.07.2021 у справі №640/1627/20, від 21.10.2021 у справі № 809/2894/13-а, від 10.08.2023 у справі №540/2917/21, від 02.11.2023 у справі № 380/9055/22, від 31.07.2024 у справі №300/5313/22, від 30.01.2025 у справі №340/1765/23, від 15.08.2025 у справі №420/27192/21.
Таким чином, з огляду на сформовану Верховним Судом правову позицію стосовно необхідності поновлення працівника саме на тій посаді, з якої його звільнили, та неможливість поновлення на рівнозначній посаді, а також беручи до уваги встановлену раніше судом протиправність наказу Міністерства інфраструктури України від 18.10.2021 № 673-к «Про звільнення ОСОБА_1 », суд дійшов висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача є його поновлення саме на посаді державного експерта експертної групи з безпеки руху та перевезень Директорату з безпеки на транспорті Міністерства інфраструктури України з 19.10.2021 (перший робочий день після звільнення).
Щодо позовних вимог про стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно з частиною першої статті 27 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці» (із змінами і доповненнями) порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Підпунктом «з» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100), встановлено, що вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку вимушеного прогулу.
Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку №100).
З довідки Міністерства інфраструктури України від 06.12.2021 №17-95 судом встановлено, що середньоденний заробіток позивача за період серпень - вересень 2021 року склав 2138,81 грн.
Виходячи із поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня наступного після звільнення, у даному випадку - з 19 жовтня 2021 року, до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконного звільненого працівника, у цій справі - 11 вересня 2025 року, та становить 1015 робочих днів.
Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 19 жовтня 2021 року по 11 вересня 2025 року складає 2170892,15 грн (1015 р.д. х 2138,81 грн).
Щодо доводів представника позивача про необхідність зменшення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 26.11.2020 у справі № 234/15372/17, в якій зазначено, що оплата середнього заробітку за весь час понад один рік провадиться за вимушений прогул за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного року і в цьому не було вини працівника. При частковій вині працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена. Висновок суду про наявність вини працівника (не з'являвся на виклик суду, вчиняв інші дії по зволіканню розгляду справи) або її відсутність, про межі зменшення розміру виплати має бути мотивованим.
Суд зазначає, що вимушеність прогулу зумовлюється діянням роботодавця, наслідком якого стала неможливість працівника належно реалізовувати право на працю. Таким діянням роботодавця за обставин цієї справи є звільнення відповідачем позивача 18.10.2021, яке є протиправним відповідно до раніше викладених висновків суду.
При цьому, як видно з матеріалів справи, після відкриття Окружним адміністративним судом міста Києва провадження ухвалою від 17.11.2021 позивач та його представник проявляли готовність брати участь на всіх етапах розгляду шляхом зазначення клопотання в прохальній частині позову про розгляд справи за участі позивача, подання у встановлений судом та КАС України відповіді на відзив (10.01.2022), пояснень до заперечення проти відповіді на відзив (07.02.2022), пояснень по справі (18.07.2022), додаткових пояснень (15.04.2025), додаткових пояснень (29.04.2025), додаткових пояснень (06.05.2025) та інших наявних у матеріалах справи пояснень. Крім того, після переходу судом зі спрощеного позовного провадження в загальне позовне провадження (ухвала Запорізького окружного адміністративного суду від 06.05.2025) позивач та його представник систематично брали участь у підготовчих та судових засіданнях, клопотань про відкладення розгляду справи не заявляли.
З огляду на викладене, суд вважає недоречними посилання відповідача на статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до положень якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь- якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»). У вказаній справі надтривалий розгляд справи зумовлений, зокрема, невчиненням зацікавленою стороною дій щодо розгляду справи у встановлені строки.
Суд не приймає доводи представника відповідача й щодо невчинення позивачем активних дій в частині пришвидшення розгляду справи судом, оскільки у позивача була відсутня об'єктивна можливість впливати на обставини тривалого розгляду справи в Окружному адміністративному суді міста Києва, подальшу його ліквідацію відповідно до Закону України від 13.12.2022 № 2825-IX та передачу не розподілених між суддями справ на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України згідно з наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399.
Таким чином, суд констатує, що розгляд справи триває понад один рік, проте не з вини позивача, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
У пункті 164.6 статті 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України), яка визначає базу оподаткування, зазначено, що під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, - обов'язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності.
Системний аналіз пункту 3 Порядку № 100 та пункту 164.6 статті 164 ПК України дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів.
При цьому відрахування податків і обов'язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.
Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків).
Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов'язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу.
Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18.07.2018 у справі № 359/10023/16-ц та від 07.10.2020 у справі № 523/14396/19, у рішенні від 16.03.2023 у справі №9901/420/19.
Враховуючи наведене, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 2170892,15 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства розвитку громад та територій України з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства.
Пунктами 2, 3 частини першої статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Частиною другою статті 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Відповідно до частини восьмої статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
У постанові від 09.11.2022 по справі №640/10445/21 Верховний Суд зауважив, що з аналізу положень КАС України та КЗпП України висновується, що звільнений без законної підстави працівник підлягає поновленню на попередній роботі. Роботодавець зобов'язаний виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі добровільно і негайно шляхом видання про це наказу. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивості обов'язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно - з дати його ухвалення, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав працівника, гарантованих Конституцією України. В разі невиконання рішення суду в добровільному порядку воно підлягає примусовому виконанню державною виконавчою службою.
Подібні висновки сформовано, зокрема, у постановах від 16.02.2018 у справі № 807/2713/13-а, від 27.06.2019 у справі № 821/1678/16, від 31.07.2019 у справі № 813/593/17, від 25.09.2019 у справі № 813/4668/16, від 27.11.2019 у справі № 802/1183/16-а, від 19.12.2019 у справі № 2а-7683/12/1370, від 05.02.2020 у справі № 815/1676/18, від 05.03.2020 у справі № 280/360/19, від 26.11.2020 у справі № 500/2501/19, від 19.04.2021 у справі № 826/11861/17, від 24.06.2021 у справі № 640/15058/19, від 20.07.2021 у справі № 826/3465/18, від 21.10.2021 у справі № 280/5260/19, від 27.01.2022 у справі № 580/5185/20, від 09.11.2022 у справі № 460/600/22, від 23.03.2023 у справі № 420/8539/21 та інших.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 09.11.2022 року по справі № 460/600/22 зазначив, що приписи частини восьмої статті 235 КЗпП України і приписи пункту 3 частини першої статті 371 КАС України достатньо чітко і однозначно встановлюють, що рішення про поновлення на роботі/посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований передовсім роботодавцю.
Таким чином, законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.
Враховуючи наведені положення статті 371 КАС України та статті 235 КЗпП України, рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 з 19.10.2021 на посаді державного експерта експертної групи з безпеки руху та перевезень Директорату з безпеки на транспорті Міністерства інфраструктури України та в частині стягнення з Міністерства розвитку громад та територій України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць (середня кількість робочих днів в місяці - 21 робочий день) слід звернути до негайного виконання.
Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає наступне.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
За приписами частин першої, другої статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
При розгляді справи встановлено, що днем звільнення ОСОБА_1 є 18.10.2021 року, відповідач здійснив виплату позивачу всіх сум, що належать при звільненні, 20.10.2021, що сторонами не оспорюється та підтверджується довідкою АТ КБ «Приватбанк» від 22.10.2021 № SP204CTR8V6B45PF.
При цьому суд відхиляє як безпідставні посилання відповідача щодо регламенту роботи комплексу «Клієнт казначейства - Казначейство», у зв'язку з чим електронно-цифрові підписи начальника Управління та печатка на платіжне доручення накладені 19.10.2021, оскільки такі обставини не впливають на обов'язок роботодавця своєчасно здійснити розрахунок зі звільненим працівником. Розрахунок за правилами статті 116 КЗпП України мав бути проведений 18.10.2021.
Отже, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні остаточний розрахунок, то позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Як судом було встановлено, середньоденний заробіток позивача за період серпень - вересень 2021 року склав 2138,81 грн. Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 2 дні складає 4277,62 грн (2138,81 грн х 2 дні).
Одночасно суд наголошує, що суми, які визначені до стягнення як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів. Така правова позиція викладену у постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі №340/3023/18.
Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.
VI. Висновки суду.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про протиправність наказу про звільнення, тому позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та підлягають частковому задоволенню.
VII. Розподіл судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз (пункти 1, 3 частини третьої статті 132 КАС України).
За приписами частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У судовому засіданні 08.09.2025 позивач та представник позивача повідомили про намір подати заяву стягнення витрат на професійну правничу допомогу, у зв'язку з чим питання щодо стягнення таких витрат у цьому рішенні судом не розглядається.
Платіжною інструкцією № 0.0.4286429321.1 від 02.04.2025 підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 908,00 грн, у зв'язку з чим зазначені судові витрати підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 132, 139, 143, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства інфраструктури України від 18.10.2021 № 673-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновити ОСОБА_1 з 19.10.2021 на посаді державного експерта експертної групи з безпеки руху та перевезень Директорату з безпеки на транспорті Міністерства інфраструктури України.
Стягнути з Міністерства розвитку громад та територій України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 2170892,15 грн (два мільйони сто сімдесят тисяч вісімсот дев'яносто дві гривні 15 копійок) з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства.
Стягнути з Міністерства розвитку громад та територій України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.10.2021 по 19.10.2021 у сумі 4277,62 грн (чотири тисячі двісті сімдесят сім гривень 62 копійки).
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства розвитку громад та територій України судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн (дев'ятсот вісім гривень 00 копійок).
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 з 19.10.2021 на посаді державного експерта експертної групи з безпеки руху та перевезень Директорату з безпеки на транспорті Міністерства інфраструктури України та в частині стягнення з Міністерства розвитку громад та територій України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ..
Відповідач - Міністерство розвитку громад та територій України, місцезнаходження: пр.Берестейський, буд.14, м.Київ, 01135; код ЄДРПОУ 37472062.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 19.09.2025
Суддя К.В.Мінаєва