19 вересня 2025 р.Справа №160/26818/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Савченко А.В., розглянувши заяву Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» про забезпечення позову в адміністративній справі №160/26818/25,
установив:
18 вересня 2025 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій заявлені вимоги:
- визнати протиправною та скасувати постанову Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ПС/ ДН/25629/025399/НП/СП-ФС від 02.09.2025.
18 вересня 2025 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову, в якій просить:
- забезпечити позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» шляхом зупинення дії Постанови Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ПС/ДН/25629/025399/НП/СП-ФС від 02.09.2025 та заборонити Південно-Східному міжрегіональному управлінню Державної служби з питань праці вчиняти дії, направлені на фактичне виконання Постанови Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ПС/ДН/25629/025399/НП/СП-ФС від 02.09.2025 - до набрання законної сили судовим рішенням у справі.
В обґрунтування поданої заяви представник вказав, що 09.09.2025 ПрАТ «ДТРЗ» отримано Постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ПС/ДН/25629/025399/НП/СП-ФС від 02.09.2025, згідно якої на ПрАТ «ДТРЗ» накладено штраф у розмірі 24 000, 00 грн. Як вбачається зі змісту Постанови, вона прийнята відповідачем згідно Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 (далі Порядок №509). Відповідно до положень п. 9 Порядку №509, штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб'єкт господарювання або роботодавець повідомляють уповноваженій посадовій особі, яка склала постанову про накладення штрафу. Постанова про накладення штрафу може бути оскаржена у судовому порядку (п. 10 Постанови №509). Водночас, відповідно до п. 11 Постанови №509 не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються, зокрема, органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України). Як вбачається з оскаржуваної Постанови, вона прийнята, зокрема, на підставі абзацу 7 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, а отже є виконавчим документом та пред'являється до виконання органам державної виконавчої служби в порядку, встановленому законом. иненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта. Так, з урахуванням того, що ПрАТ «ДТРЗ» не погоджується з оскаржуваною Постановою відповідача про накладення штрафу в розмірі 24 000, 00 грн. та не має наміру сплачувати у добровільному порядку накладений на нього цією постановою штраф, на даний час існує реальна можливість початку примусового виконання зазначеної Постанови відповідача, оскарження якої, як вже було зазначено вище, не зупиняє її виконання. Оскільки правомірність (неправомірність) прийняття оскаржуваної постанови Відповідача буде встановлена лише судовим рішенням, прийнятим за результатами розгляду цієї справи, стверджувати на даний час про це неможливо, тому у разі встановлення протиправності оскаржуваної постанови і задоволення позовних вимог ПрАТ «ДТРЗ» про її скасування, ПрАТ «ДТРЗ» доведеться докласти значних зусиль і витрат, щоб відновити свої права та повернути своє майно (кошти), на яке може бути звернено стягнення у разі примусового виконання цієї постанови. Таким чином, слід зупинити дію оскаржуваної Постанови до набрання законної сили судовим рішенням у справі, що розглядається.
Розглянувши заяву про забезпечення позову та перевіривши подані матеріали, суд зазначає таке.
За приписами п. 1 ч.1 ст. 153 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову може бути подана до подання позовної заяви та подається, в такому випадку, до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо, зокрема, невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Частиною 2 ст. 151 КАС України передбачено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що за заявою стягувача про примусове виконання рішення виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.
Пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Отже, постанова Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ПС/ ДН/25629/025399/НП/СП-ФС від 02.09.2025 є самостійним виконавчим документом, примусове виконання якого здійснюється у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Суд зазначає, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження того, що на даний час постанова Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ПС/ ДН/25629/025399/НП/СП-ФС від 02.09.2025 подана відповідачем до примусового виконання до органу державної виконавчої служби та доказів винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження з виконання вказаної постанови, а також не надано доказів вчинення державним виконавцем заходів, спрямованих на примусове виконання постанови, у зв'язку з чим, суд приходить до висновку про відсутність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 01.06.2022 року (справа №380/4273/21) зазначила таке:
"47. …суд при розгляді заяви про забезпечення позову у справах про оскарження постанов Держпраці про накладення штрафу має оцінювати всі обставини у сукупності. Суди мають враховувати суму штрафу, майновий стан позивача, чи було пред'явлено постанову Держпраці до виконання, чи відкрито виконавче провадження тощо.
48. Також мають досліджуватися достатньо обґрунтовані припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Враховуючи вищевикладене, факт відсутності очевидної протиправності постанови Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ПС/ ДН/25629/025399/НП/СП-ФС від 02.09.2025 та здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, з урахуванням співмірності таких заходів, суд приходить до висновку, що у задоволенні поданої заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Суд зазначає, що співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачам здійснювати певні дії.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі № 826/5233/18.
На підтвердження таких обставин заявником не надано жодних доказів на доведення неминучості неспівмірних негативних наслідків для фінансового стану позивача, та його співвідношення із можливими санкціями та наслідками для здійснення діяльності.
Так, представником позивача до заяви про забезпечення позову не додано документів, які б містили відомості щодо поточних фінансових показників позивача, обсягу оборотних коштів (активів), розміру грошових коштів, розміщених, в тому числі на банківських рахунках, інформацію про наявність або відсутність інших активів тощо.
Тобто, можливість настання негативних наслідків не підтверджена наданими заявником будь-якими доказами.
Додані до заяви матеріали також не містять доказів неможливості позивачем, з урахуванням розміру накладеного штрафу, продовжувати здійснювати господарську діяльність.
Вказані в заяві доводи позивача про те, що невжиття таких заходів забезпечення позову зумовить настання негативних та незворотних наслідків для нього не підтверджені належними та допустимим доказами.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що заява про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 160/26818/25, є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Разом з тим, факт протиправності постанови Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ПС/ ДН/25629/025399/НП/СП-ФС від 02.09.2025 , а також факт наявності порушення прав позивача, потребують доведення та встановлення судом шляхом повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх зібраних доказів при розгляді справи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2020 у справі №800/521/17 звернула увагу, що позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.
Враховуючи те, що у поданій заяві про забезпечення позову позивач не довів існування жодної з обставин, передбачених частиною 2 статті 150 КАС України, за наявності яких суд може забезпечити позо, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову на підставі частини 2 статті 150 КАС України є необґрунтованою.
Враховуючи викладене, у задоволенні заяви про забезпечення позову необхідно відмовити.
Керуючись статтями 248, 256 КАС України, суд
вирішив:
У заяві представника Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» про забезпечення позову в адміністративній справі №160/26818/25 - відмовити.
Ухвала про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.В. Савченко