8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"19" вересня 2025 р. Справа № 922/2839/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Байбака О.І.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Заммлер Україна" (адреса: 04116, м. Київ, вул. Провіантська, буд. 3; код ЄДРПОУ 35007717)
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробниче підприємство “Макс-Олі» (адреса: 61060, м. Харків, вул. Льва Ландау, буд. 30; код ЄДРПОУ 44106726)
про стягнення 45768,82 грн.
без виклику учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "Заммлер Україна" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробниче підприємство “Макс-Олі» (далі - відповідач) 45768,82 грн. заборгованості. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача 2422,40 грн сплаченого судового збору та витрати на правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн.
Позов обґрунтовано з посиланням на порушення відповідачем умов договору транспортного експедирування при перевезенні вантажів у міжнародному сполученні № 40-0605-2025 від 06.05.2025 щодо своєчасного та повного проведення розрахунків за простій автомобіля та компенсацію його пустого перепробігу у зв'язку з подальшою відмовою відповідача від перевезення.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) учасників справи; запропоновано відповідачу подати відзив на позов в п'ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов; встановити відповідачу строк для подання заперечень протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив.
Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
З метою повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та надання їм можливості реалізувати власні процесуальні права, судом засобами електронного та/або поштового зв'язку на юридичну адресу, зазначену у позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань направлено копію ухвали від 20.05.2025 про відкриття провадження у справі.
Зокрема копію зазначеної ухвали доставлено до електронного кабінету позивача в підсистемі “Електронний суд», про що свідчить довідка від 20.08.2025 про доставка електронного листа (а. с. 15).
Надіслана на адресу відповідача засобами поштового зв'язку копія ухвали від 19.08.2025 повернулась на адресу суду з відміткою “адресат відсутній за вказаною адресою» (а. с. 16-19). Відомостей про наявність у відповідача іншої адреси матеріали справи не містять.
Згідно з вимогами п. п. 5-6 ст. 242 ГПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня. Днем вручення судового рішення, зокрема, є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
З урахуванням викладеного, судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення сторін про розгляду справи, а останні в розумінні вимог ст. ст. 120, 242 ГПК України вважаються такими, що належним чином повідомлені про такий розгляд.
Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву в порядку та строк, встановлені ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.08.2025 у даній справі.
Розглянувши подані на розгляд суду матеріали справи, суд визнає їх достатніми для прийняття судового рішення по суті спору.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив.
Як свідчать матеріали справи, 06.05.2025 між позивачем, як експедитором, та відповідачем, як клієнтом, укладено договір транспортного експедирування при перевезенні вантажів у міжнародному сполученні № 40-0605-2025 (далі за текстом - договір; а. с. 6-8), за умовами якого клієнт доручає, а експедитор бере на себе зобов'язання за плату і за рахунок клієнта виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів у міжнародному сполученні автомобільним транспортом відповідно до узгоджених сторонами заявок (п. 2.1 договору).
Згідно з п. 2.2 договору заявки, узгоджені сторонами, регулюють відносини між сторонами щодо кожного окремого доручення клієнта. У заявках можуть відображатись також інші істотні умови договору транспортного експедирування, що не були оформлені сторонами в момент підписання цього договору.
За умовами п. 6.3.3 договору у випадку відмови клієнта від замовленого перевезення після подання автомобіля під завантаження, він сплачує компенсаційні витрати за порожній перепробіг транспортного засобу виходячи з розрахунку вартості 1 євро за кожний кілометр додаткового пробігу, а також 10% від суми доручення, але не менше 10 євро (у гривнях за курсом продажу валюти на міжбанківському валютному ринку (МБВР) на дату виставлення рахунку, якщо інше не погоджено сторонами в заявці.
Відповідно до п. 6.3.4 договору нормативний простій транспортного засобу при завантаженні/розвантаженні та виконанні митних формальностей сторонами:
- для перевезення вантажу окремими (повними) авто - в межах 48 годин на території України та інших держав;
- для перевезення вантажу в складі збірного авто - в межах 48 годин на території України та 24 годин на території інших держав.
За понаднормативний простій одного транспортного засобу клієнт сплачує експедитору штраф за кожну почату добу понаднормового простою із розрахунку:
100 євро (у гривнях за курсом продажу валюти на міжбанківському валютному ринку (МБВР) на дату завантаження) - тентовані автомобілі;
150 євро (у гривнях за курсом продажу валюти на міжбанківському валютному ринку (МБВР) на дату завантаження) - рефрижераторні автомобілі.
Як свідчать матеріали справи, в межах зазначеного договору між сторонами складено та підписано заявку згідно з договором б/н від 06.05.2025 (а. с. 9) якою сторони погодили умови надання транспортно-експедиційних послуг. Так, Сторони дійшли згоди, що 07.05.2025 транспортний засіб, забезпечений Позивачем, повинен прибути на місце завантаження за адресою: Дніпропетровська обл.. Павлоградський р-н, с.Новогригорівка, вул. Підгорна, буд.8. Після завантаження та замитнення транспортний засіб повинен був розпочати перевезення та доставити вантаж до компанії ВIODIESEL S.R.L., за адресою: 605200 city Comanesti, Street Moldovei, Nr.23, district Bacau, Romania.
Як зазначає позивач, на виконання умов договору та заявки він забезпечив прибуття автомобіля 07.05.2025 на місце завантаження за адресою: Дніпропетровська обл.. Павлоградський р-н, с.Новогригорівка, вул. Підгорна, буд.8. Далі позивач вказує, що з незалежних від нього причин, транспортний засіб який був у розпорядженні відповідача, простояв на місці завантаження з 07.05.2025 до 12.05.2025, що в свою чергу зумовило нарахування позивачем відповідачу штрафних санкцій відповідно до умов договору за простій та компенсацію пустого перепробігу авто, та подальшу відмову відповідача від перевезення.
На підставі викладеного позивач виставив відповідачу рахунок № 40-2505-0063 від 12.05.2025 на сплату штрафних санкцій обумовлених укладеним між сторонами договором та заявкою на його виконання від 06.05.2025, у пільговому розмірі.
Як зазначає позивач, відповідач у електронному листуванні (а. с. 10) висловив готовність щодо компенсації простою машини за 4 дні, однак, в подальшому жодних реальних дій відповідачем до дати звернення з даною позовною заявою вчинено не було.
За допущені порушення умов договору позивач на підставі п. 6.3.3, 6.3.4. договору нарахував відповідачу компенсаційні витрати за порожній перепробіг транспортного засобу та штраф за понаднормативний простій транспортного засобу в загальній сумі 45768,82 грн.
Обставини щодо стягнення з відповідача зазначених нарахувань стали підставами для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Згідно з ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Згідно з ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу. забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, ного завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.
Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
На підставі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Разом з тим, статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 78 ГПК України також передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України», зокрема, передбачено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Згідно зі ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити:
назву документа (форми);
дату складання;
назву підприємства, від імені якого складено документ;
зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
В даному випадку, як вже зазначалося, в межах укладеного між сторонами у справі договору транспортного експедирування при перевезенні вантажів у міжнародному сполученні № 40-0605-2025 від 06.05.2025 між сторонами складено та підписано заявку згідно з договором б/н від 06.05.2025 (а. с. 9) якою сторони погодили умови надання транспортно-експедиційних послуг. Так, Сторони дійшли згоди, що 07.05.2025 транспортний засіб, забезпечений позивачем, повинен прибути на місце завантаження за адресою: Дніпропетровська обл.. Павлоградський р-н, с.Новогригорівка, вул. Підгорна, буд.8. Після завантаження та замитнення транспортний засіб повинен був розпочати перевезення та доставити вантаж до компанії ВIODIESEL S.R.L., за адресою: 605200 city Comanesti, Street Moldovei, Nr.23, district Bacau, Romania.
В обґрунтування своїх вимог про стягнення з відповідача грошових коштів позивач посилається на те, що він на виконання умов вказаного договору та заявки забезпечив прибуття автомобіля 07.05.2025 на місце завантаження за адресою: Дніпропетровська обл.. Павлоградський р-н, с. Новогригорівка, вул. Підгорна, буд. 8, однак з незалежних від нього причин транспортний засіб, який був у розпорядженні відповідача, простояв на місці завантаження з 07.05.2025 до 12.05.2025 та у подальшому відповідач відмовився від перевезення.
Зазначене, за твердженням позивача, з урахуванням вимог п. п. п. 6.3.3 - 6.3.4 договору, є підставами для сплати відповідачем компенсаційних витрат за порожній перепробіг транспортного засобу та штрафу за понаднормативний простій транспортного засобу в загальній сумі 45768,82 грн., які і заявлені позивачем до стягнення.
В обґрунтування наявності зазначених обставин позивач посилається на вказані вище договір, заявку та на електронний лист від 12.05.2025 в якому особа яка надсилає цей лист повідомляє наступне:
«Ми Компанія Макс-Олі готові компенсувати за те, що машина простояла за 4 дні. За шість днів ми не згодні через те, що на навантаження замитку дається 48 годин, так як машина прийшла не в першій половині дня завантажити її вже не могли, друге вона поринула наступного дня, тобто. 07.05.25, а так як 48 годин дається на навантаження то значить занурена вона повинна була виїхати 09.05.25 відповідно простий у нас 4 дні.»
Однак, самі по собі договір транспортного експедирування при перевезенні вантажів у міжнародному сполученні № 40-0605-2025 від 06.05.2025 та заявка б/н від 06.05.2025 жодним чином не доводять фактів простою автомобіля про які зазначає позивач.
Електронний лист від 12.05.2025 в розумінні ст. ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» не є первинним документом, який у встановленому порядку може засвідчити існування обставин на які посилається позивач в позовній заяві.
Окрім того, зі змісту листа взагалі не вбачається, що мова в ньому йде саме про надання послуг за договором транспортного експедирування при перевезенні вантажів у міжнародному сполученні № 40-0605-2025 від 06.05.2025 та заявкою б/н від 06.05.2025. Також суду не надано будь-яких доказів того, що лист надіслано саме уповноваженим представником відповідача та що електронна адреса з якої надійшов лист дійсно належить відповідачу.
Водночас, статтею 96 ГПК України передбачено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються у формі документів, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.
Згідно із частиною першою статті 7 Закону «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).
Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.
Зазначена правова позиція відображена в Постанові ВП ВС від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21.
Однак, в даному випадку, як вже зазначалося, електронний лист від 12.05.2025 не надає суду можливість достовірно встановити автора цього листа. Зазначене в свою чергу також засвідчує що вказаний електронний лист не може розглядатися судом в якості належного та допустимого доказу існування обставин, на які посилається позивач.
При цьому позивачем в обґрунтування своїх вимог не надано суду жодного первинного документа в розумінні ст. ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» (зокрема подорожніх листів, актів, тощо), які б могли підтвердити факт доставки автомобіля.
Зазначене в свою чергу свідчить про недоведеність позивачем належними, допустимими та достатніми доказами факту існування обставин на які він посилається обґрунтовуючи свої позовні вимоги.
Вказане ж зумовлює прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову.
Здійснюючи розподіл судових витрат суд зазначає.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача;
Оскільки за наслідками розгляду справи позов підлягає задоволенню частково, судові витрати у справі (в т.ч. витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу які були заявлені позивачем до стягнення) підлягають покладенню на позивача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241 ГПК України, господарський суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Суддя О.І. Байбак