18 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 1340/4832/18 пров. № А/857/12709/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
з участю секретаря судових засідань Клим О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправними і скасування рішень,
суддя у І інстанції Брильовський Р.М.,
час ухвалення рішення 09 год 01 хв,
місце ухвалення рішення м. Львів,
дата складення повного тексту рішення 07 березня 2025 року,
У жовтні 2018 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив:
визнати протиправними та скасувати постанови Головного управління Держпраці у Львівській області (далі - ГУ Держпраці):
№ ЛВ 1151/460/НД/АВ/ФС від 09.10.2018, якою на нього накладено штраф у розмірі 223 380,00 грн за порушення вимог частин 1, 3 статті 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), постанови Кабінету Міністрів України №413 від 17.06.2015 “Повідомлення про прийняття працівника на роботу»;
№ ЛВ 1151/460/НД/АВ/ФС від 09.10.2018, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 74460,00 грн за порушення вимог частини 5 статті 95 КЗпП, частини 1 статті 33 Закону України “Про оплату праці», Закону України “Про індексацію грошових доходів населення»;
№ ЛВ 1151/460/НД/АВ/ФС від 09.10.2018, якою на позивача накладено штраф у розмірі 3723,00 грн за порушення вимог статті 116 та частини 1 статті 83 КЗпП.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.12.2018 у справі №1340/4832/18 позов було задоволено повністю.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2019 апеляційну скаргу ГУ Держпраці залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.12.2018 - без змін.
Постановою Верховного Суду від 12.01.2024 касаційну скаргу ГУ Держпраці задоволено частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.12.2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2019 скасовано, а справу №1340/4832/18 направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07.03.2025 позов ФОП ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнати протиправною та скасовано постанову ГУ Держпраці №ЛВ1151/460/НД/АВ/ФС від 09.10.2018, якою на позивача накладено штраф у розмірі 3723,00 грн за порушення вимог частини 1 статті 83, статті 116 КЗпП.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що позивач здійснив приховування трудових правовідносин шляхом укладання цивільно-правових договорів. Відносини, що склалися між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , мають характер трудових, а тому мають бути врегульовані за правилами КЗпП.
Окрім того, ФОП ОСОБА_1 не проводив виплату індексації заробітної плати працівникам ОСОБА_4 за червень, липень, грудень 2017 року та ОСОБА_5 за липень 2017 року. На момент проведення інспекційного відвідування ні наказу від 03.09.2018 №5/1 “Про виправлення бухгалтерської помилки при розрахунку індексації заробітної плати», ні розрахунково-платіжної відомості від 03.09.2018 про виплату сум індексації заробітної плати двом працівникам відповідачу надано не було, такі з'явилися лише після складення акту інспекційного відвідування і були подані на заперечення до акту від 18.09.2018. На момент проведення перевірки ЄСВ сплачено не було. Індексація заробітної плати працівників відбулась після проведення перевірки посадовою особою відповідача.
Факт усунення позивачем порушень законодавства на виконання припису не звільняє його від фінансової санкції за порушення законодавства про оплату праці.
Стосовно визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу №ЛВ 1151/460/НД/АВ/ФС від 09.10.2018 за порушення вимог частини 1 статті 83 та статті 116 КЗпП за невиплату компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні суд першої інстанції виходив із того, що оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, то його невиплата не становить складу правопорушення, передбаченого статтею 265 КЗпП. Тому відповідач протиправно наклав штраф на ФОП ОСОБА_1
ФОП ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі просив скасувати рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні його позовних вимог та у цій частині прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що висновки суду першої інстанції про допуск ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до виконання трудових обов'язків без укладення із ними трудового договору у відповідності до вимог частин 1, 3 статті 24 КЗпП є безпідставними, оскільки роботи виконувалися з укладенням цивільно-правових угод, подання разом із запереченням на акт перевірки.
Щодо непроведення індексації заробітку працівників ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , то до моменту проведення інспекційного відвідування такі порушення були самостійно усунуті, а отже у відповідача були відсутні підстави для притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності.
ГУ Держпраці у своїй апеляційній скарзі просило рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07.03.2025 у справі № 1340/4832/18 скасувати у частині визнання протиправною та скасування постанови № ЛВ1151/460/НД/АВ/ФС від 09.10.2018, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 3723,00 грн за порушення вимог статті 116 та частини 1 статті 83 КЗпП та у задоволенні таких позовних вимог відмовити.
Свої апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що у ході інспекційного відвідування позивача було встановлено порушення ним вимог частини 1 статті 83 КЗпП та статті 116 КЗпП, оскільки при звільненні працівникам ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не проведено виплату компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки у день звільнення.
Така компенсація була виплачена вказаним працівникам до проведення інспекційного відвідування на підставі наказу №5-2 від 06.09.2018 «Про нарахування грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки» розрахунково-платіжною відомістю №9 від 06.09.2018, тобто аж через рік після звільнення ОСОБА_5 та через більш ніж 1 місяць після звільнення ОСОБА_6 . Однак усунення вказаного порушення до моменту інспекційного відвідування не звільняє позивача від відповідальності за порушення законодавства про працю.
У відзиві на апеляційну скаргу позивача ГУ Деоржпраці підтримало доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, у частині відмови у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_1 , заперечило обґрунтованість його апеляційних вимог та просило залишити рішення суду першої інстанції цій частині без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.
Представник ФОП ОСОБА_1 у судовому засіданні апеляційного суду підтримала подану позивачем апеляційну скаргу доводами, аналогічними до тих, що зазначені у її тексті. Просила скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позов ФОП ОСОБА_1 у повному обсязі, відмовивши у задоволенні апеляційних вимог ГУ Держпраці.
Представник ГУ Деоржпраці, належним чином повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибув, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає її розгляду.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційних вимог позивача та відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача, виходячи із такого.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідно до направлення № 1882 від 05.09.2018 про проведення інспекційного відвідування у ФОП ОСОБА_1 на підставі наказу ГУ Держпраці від 05.09.2018 № 2064-П головними державними інспекторами праці відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів у Львівській області Сироїжкою О.Є. та Гумен В.І. 07.09.2018 складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування № ЛВ1151/460/НД і вимогу про надання документів № ЛВ1151/460/НД/ПД від 07.09.2018.
У подальшому 10.09.2018 складено акт інспекційного відвідування №ЛВ 1151/460/НД/АВ, яким зафіксовано порушення законодавства про працю, а саме:
частин 1, 3 статті 24, статті 47, статті 57, частини 4 статті 79, статті 83, частини 1 статті 94, частини 6 статті 95, частини 1 статті 115, статті 116 КЗпП;
постанови Кабінету Міністрів України №413 від 17.06.2015 “Повідомлення про прийняття працівника на роботу» (далі - Постанова №413);
пункту 2.5 глави 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 N 58, який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 (далі - Інструкція №58);
частини 1 статті 24, частини 2 статті 30, статті 33 Закону України “Про оплату праці».
Водночас 10.09.2018 було винесено припис про усунення виявлених порушень №ЛВ1151/460/АВ/П, у якому ФОП ОСОБА_1 було надано строк для виконання заявлених вимог до 25.09.2018.
09.10.2018 на підставі висновків, викладених у акті інспекційного відвідування від 10.09.2018 №ЛВ 1151/460/НД/АВ, заступником начальника ГУ Держпраці Стецьком А.Я. винесено:
постанову про накладення штрафу №ЛВ 1151/460/НД/АВ/ФС, якою на ФОП ОСОБА_7 накладено штраф у розмірі 223 380, 00 грн за порушення вимог частин 1, 3 статті 24 КЗпП, Постанови №413;
постанову про накладення штрафу №ЛВ 1151/460/НД/АВ/ФС, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 74460, 00 грн за порушення вимог частини 5 статті 95 КЗпП, частини 1 статті 33 Закону України “Про оплату праці», Закону України “Про індексацію грошових доходів населення»;
постанову про накладення штрафу №ЛВ 1151/460/НД/АВ/ФС, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 3723, 00 грн за порушення вимог частини 1 статті 83, статті 116 КЗпП.
ФОП ОСОБА_1 не погодився із вказаними рішеннями ГУ Держпраці та звернувся до адміністративного суду з позовом, що розглядається.
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 259 КЗпП державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до приписів Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 96 (далі - Положення №96), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) регламентовано приписами Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» №877-V від 05.04.2007 (дал - Закон № 877-V).
За приписами частини 1 статті 2 вказаного Закону його дія поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
На підставі аналізу матеріалів справи та позицій сторін, викладених у заявах по суті справи, апеляційний суд дійшов переконання, що на стадії апеляційного перегляду суть публічно-правового спору, що розглядається, зводиться до перевірки висновків суду першої інстанції щодо оцінки ним фактичних обставин, встановлених під час інспекційного відвідування працівниками ГУ Держпраці ФОП ОСОБА_1 за місцем здійснення ним господарської діяльності адресою АДРЕСА_1 (туристична база «Бойківський двір»), що зафіксовані у акті інспекційного відвідування від 10.09.2018 №ЛВ 1151/460/НД/АВ, висновки якого були покладені в основу оспорюваних постанов.
При цьому позивачем не заперечується право ГУ Держпраці проводити позапланові заходи зі здійснення державного контролю у формі інспекційного відвідування на предмет додержання вимог законодавства про працю в частині неналежного оформлення трудових відносин, а також накладати штрафні санкції у разі виявлення порушень такого законодавства з додержанням Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509.
Перевіряючи висновки суду першої інстанції у частині оцінки фактичних правовідносин, що виникли між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , апеляційний суд виходить із такого.
У статті 21 КЗпП міститься визначення поняття трудового договору, який означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
За приписами статті 24 КЗпП трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За змістом статті 265 КЗпП посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Частиною 4 статті 265 КЗпП встановлено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відтак, на переконання апеляційного суду для прийняття відповідачем оспорюваної постанови про накладення штрафу необхідним є встановлення факту допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору, який має бути належним чином зафіксований та підтверджуватися достатніми доказами.
Виходячи із встановлених судом обставин, висновок ГУ Держпраці про встановлення факту порушення ФОП ОСОБА_8 частин 1, 3 статті 24 КЗпП, постанови Кабінету Міністрів України №413 від 17.06.2015 “Повідомлення про прийняття працівника на роботу» ґрунтується на тому, що в ході проведення заходу державного контролю у формі інспекційного відвідування позивача за місцем фактично здійснення господарської діяльності за адресою АДРЕСА_1 (туристична база « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») за виконання трудової функції було виявлено ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що для притягнення роботодавця до відповідальності за порушення вказаних приписів необхідно встановити факт виконання особою саме роботи, яка має бути оформлена згідно із вимогами трудового законодавства, а не будь-якої роботи в інтересах особи, що ініціювала таку діяльність.
Водночас апеляційний суд наголошує на тому, що цивільно-правові і трудові відносини мають різну правову природу, підстави їх виникнення, предмет та метод правового регулювання. При виконанні робіт (наданні послуг) згідно з цивільно-правовими договорами трудові відносини взагалі не виникають і сторона працівника та роботодавця в принципі відсутня. Чинним законодавством розмежовано сферу укладання трудових договорів та договорів цивільно-правового характеру.
Відповідно до частини 1 статті 21 КЗпП трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Таким чином, трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства.
Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Приписами статті 628 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Аналіз наведених норм, дає підстави для висновку про те, що основними ознаками трудового договору, є:
праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи);
шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу;
праця має гарантовану оплату;
виконання роботи певного виду (трудової функції);
трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час;
здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, у складі трудового колективу;
виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці;
встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності;
застосування заходів дисциплінарної відповідальності;
забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.
При співставленні трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату.
Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
При оцінці письмових пояснень ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що були надані під час інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції критично оцінює наведені у них юридичні формулювання з огляду на відсутність у вказаних осіб профільної освіти та звертає увагу на повідомлені фактичні обставини.
Так, у своїх письмових поясненнях від 07.09.2018 ОСОБА_3 зазначила, що здійснює прибирання та підготовку приміщень для можливого поселення відпочивальників приблизно рік. Працює за викликом підприємця з 10 год приблизно до 15 год у залежності від об'єму робіт. Оплату від позивача отримувала у сумі 100-200 грн за день у залежності від об'єму виконаних робіт. Відпуски не мала. Жодних договорів з ФОП ОСОБА_1 не укладала та документів про прийняття на роботу не підписувала. Підприємець пропонував укласти трудовий договір, однак на час написання пояснення вона ще у роздумах.
Водночас у матеріалах справи наявна цивільно-правова угода № 1 від 01.02.2018, укладена між ФОП ОСОБА_1 (Замовник) та громадянкою ОСОБА_3 (Виконавцем), за умовами якої Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання надати клінінгові послуги з підвищеною складністю на турбазі «Бойківський Двір». Виконавець зобов'язаний надати двадцять послуг протягом дії цієї Угоди. Вартість однієї послуги становить 500 грн. Підставою для підписання документа, який підтверджує виконання робіт Виконавцем за цим договором, є підписаний акт приймання виконаних робіт. За виконану роботу Замовник сплачує Виконавцеві винагороду 10000,00 грн. (десять тисяч грн. 00 коп.). Виплата винагороди здійснюється після підписання акта приймання виконаних робіт.
07.09.2018 ФОП ОСОБА_8 та ОСОБА_3 склали та підписали акт прийому-передачі наданих послуг, відповідно до якого сторони підтвердили факт надання ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_1 клінінгових послуг з підвищеною складністю у кількості 20 штук, загальна вартість яких склала 10000,00 грн.
Згідно із видатковим касовим ордером (номер документа 2) від 07.09.2018 ОСОБА_3 видано 8050,00 грн на підставі цивільно-правової угоди № 1, що підтверджується її підписом про отримання відповідних коштів.
Водночас ОСОБА_2 у своїх письмових поясненнях від 07.09.2018 зазначила, що працює більше місяця. На роботу виходить при необхідності, при поселенні відпочивальників (субота-неділя). Заробітну плату отримувала від виручки в день 50-150 грн при наявності відпочивальників.
Попри те, матеріали справи містять цивільно-правову угоду № 2 від 07.08.2018 між ФОП ОСОБА_1 (Замовник) та ОСОБА_2 (Виконавець), за умовами якої Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання надати послуги з обробки та нарізки традиційних видів овочів та інших продуктів та готових напівфабрикатів для приготування страв та інші допоміжні послуги виготовлення страв та кулінарних виробів на підставі відповідних замовлень замовника. Об'єкт Замовника - заклад турбаза «Бойківський Двір». За виконану роботу Замовник сплачує Виконавцю винагороду 4000,00 грн. Виплата винагороди здійснюється після підписання акта приймання виконаних робіт.
07.09.2018 ФОП ОСОБА_8 та ОСОБА_2 було складено та підписано Акт прийому-передачі наданих послуг, відповідно до якого сторони підтвердили факт надання ОСОБА_2 ФОП ОСОБА_1 послуги з обробки та нарізки традиційних видів овочів та інших продуктів, загальна вартість яких склала 4000,00 грн.
Згідно з видатковим касовим ордером (номер документа 3) від 07.09.2018 на суму 3220,00 грн ОСОБА_2 видано кошти на підставі Угоди № 2, що підтверджується підписом ОСОБА_2 про отримання відповідних коштів.
Апеляційний суд намагався провести допит ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у якості свідків з приводу обставин виконання ними робіт на користь ФОП ОСОБА_1 , однак такі відмовилися від отримання повісток та прибуття до апеляційного суду.
При цьому з урахуванням наявності у матеріалах справи письмових пояснень вказаних осіб як працівнику ГУ Держпрааці, так і адвокату Цимбалі І.З., віддаленості їх проживання від місця судового розгляду, а також приписів статті 63 Конституції України апеляційний суд не вважав за доцільне застосовувати до вказаних осіб привід у порядку статті 148 Кодексу адміністративного судочинства України.
Пори те, абстрагуючись від доводів сторін щодо наявності чи відсутності на час проведення інспекційного відвідування цивільно-правових угод ФОП ОСОБА_1 із ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції на підставі з'ясування фактичних обставин, що визнаються сторонами, дійшов переконання, що характер виконуваних цими особами на користь позивача робіт свідчить про те, що такі правовідносини не можна віднести до трудових, оскільки відповідні роботи виконувалися ОСОБА_3 та ОСОБА_2 періодично, за потребою на пропозицію ФОП ОСОБА_1 , з метою досягнення конкретного результату, до якого прив'язувалася можливість отримання винагороди, розмір якої залежав від обсягу виконаних робіт.
При цьому можливе несвоєчасне оформлення між ФОП ОСОБА_1 з однієї сторони та ОСОБА_3 і ОСОБА_2 з іншої сторони цивільно-правових відносин шляхом укладення відповідних угод не свідчить про допуск позивачем таких осіб до роботи у порушення трудового законодавства, як і можливі порушення підприємцем вимог податкового законодавства, перевірка дотримання яких не входить до компетенції ГУ Держпраці.
Оцінюючи висновки суду першої інстанції у частині наявності у відповідача підстав для накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу постановою від 09.10.2018 №ЛВ 1151/460/НД/АВ/ФС за непроведення індексації заробітної плати ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Сторонами не заперечується сам факт несвоєчасного проведення ФОП ОСОБА_1 індексації заробітної плати ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
При цьому позивачем на підтвердження усунення такого порушення до проведення інспекційного відвідування працівниками відповідача відповідно до направлення № 1882 від 05.09.2018 було надано копії наказу № 5/1 «Про виправлення бухгалтерської помилки при розрахунку індексації заробітної плати» від 03.09.2018 та розрахунково-платіжної відомості про виплату індексації працівниками ОСОБА_4 , ОСОБА_5 із наявними у ній підписами вказаних осіб про отримання коштів, які надавались відповідачу разом із запереченнями на акт перевірки і були у його розпорядженні на час винесення оспорюваної постанови.
Сплата єдиного соціального внеску із сум, що були нараховані та виплачені ОСОБА_4 і ОСОБА_5 при індексації їх заробітної плати, ФОП ОСОБА_1 підтверджено квитанцією №35336118 від 18.09.2018.
Вказані обставини відповідачем не спростовані належними та допустимими доказами.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, регламентовані приписами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI)
Відповідно до приписів частини 8 статті 9 вказаного Закону платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно із пунктом 4 частини першої статті статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (крім електронних резидентів (е-резидентів).
З урахуванням наведеного апеляційний суд вважає неспроможними доводи відповідача про те, що сплата ФОП ОСОБА_1 єдиного внеску лише 18.09.2018 підтверджує непроведення виплати індексації працівникам ОСОБА_4 , ОСОБА_5 03.09.2018 і до уваги такі не приймає.
Допитати у судому засіданні апеляційного суду у якості свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 не було можливості з огляду на відсутність у суду інформації про їх місце проживання на час апеляційного розгляду.
Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 (далі - Порядок №295).
Відповідно до пункту 29 Порядку №295 заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
Відтак, оскільки ФОП ОСОБА_1 добровільно усунув виявлені під час перевірки порушення ще до її проведення, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування до позивача штрафних санкцій.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 31.02.2021 у справі №805/430/18-а, від 02.12.2020 у справі №804/6911/17, від 02.12.2020 у справі №804/6911/17, який в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення цього спору.
При наданні оцінки висновків суду першої інстанції у частині визнання протиправою та скасування постанови ГУ Держпраці № ЛВ1151/460/НД/АВ/ФС від 09.10.2018, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 3723,00 грн за порушення вимог статті 116 та частини 1 статті 83 КЗпП, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 1 статті 117 КЗпП передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За правилами частини 1 статті 259 КЗпП державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частин 1 статті 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Згідно із абзацом третім частини 2 цієї статті юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.
Таким чином, за змістом абзацу третього частини 2 статті 265 КЗпП відповідальність передбачено за порушення строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю та за виплату їх не в повному розмірі.
Як свідчать матеріали справи, вказаною постановою ГУ Держпраці ФОП ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності на підставі абзацу третього частини 2 статті 265 КЗпП саме за порушення строків виплати компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки у день звільнення, яка на думку відповідача здійснена в порушення вимог частини 1 статті 116 КЗпП.
Строки виплати заробітної плати передбачені статтею 115 КЗпП.
Натомість статтею 116 КЗпП передбачено строки розрахунків при звільненні, а не строки виплати заробітної плати чи інших виплат, передбачених законодавством про працю, відтак недотримання таких строків не становить склад правопорушення, передбаченого абзацом 3 частини 2 статті 265 КЗпП.
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 дійшла таких висновків:
«..Середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати…»
Таким чином, апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції у тому, що оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати і не є іншою виплатою, яка передбачена законодавством про працю, то його невиплата не становить склад правопорушення, передбаченого саме абзацом 3 частини 2 статті 265 КЗпП, а отже висновки відповідача про необхідність притягнення позивача до такої відповідальності безпідставні.
Відповідно до приписів частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Окрім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що адміністративний суд, керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відтак, апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Європейський суду з прав людини визначив, що «…адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб'єкт владних повноважень».
Хоча ця справа стосується податкового спору, на переконання апеляційного суду, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб'єктом приватного права і суб'єктом владних повноважень, який передбачає, що останній зобов'язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними.
Одночасно апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20.09.2012, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Приписами частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
На переконання апеляційного суду, при вирішенні публічно-правового спору, що розглядається, суд першої інстанції допустив невідповідність висновків, викладених у своєму рішенні, обставинам справи, що призвело до помилкової відмови у задоволенні частини позовних вимог ФОП ОСОБА_1 . Відтак, рішення суду першої інстанції у цій частині слід скасувати та задовольнити позов у повному обсязі.
На підставі приписів частин 1 та 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України «Про судовий збір» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» суд апеляційної інстанції вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ Держпраці на користь ФОП ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду першої та апеляційної інстанції судовий збір у розмірі 3015,63+4523,45 = 7539,08 грн.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити. Скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 березня 2025 року у справі №1340/4832/18 у частині відмови у задоволенні його позову та такі позовні вимоги задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати постанови Головного управління Держпраці у Львівській області від 09 жовтня 2018 року №ЛВ1151/460/НД/АВ/ФС про накладення штрафу у розмірі 223 380 (двісті двадцять три тисячі триста вісімдесят) грн та №ЛВ 1151/460/НД/АВ/ФС про накладення штрафу у розмірі 74460 (сімдесят чотири тисячі чотириста шістдесят) грн.
У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 березня 2025 року залишити без змін.
Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , 82097, Львівська область, Старосамбірський район, с. Велика Волосянка) сплачений при зверненні до суду першої та апеляційної інстанції судовий збір у розмірі 7539 (сім тисяч п'ятсот тридцять дев'ять) грн 08 коп за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Львівській області (код ЄДРПОУ 39778297, 79005, Львівська область, м. Львів, пл. Міцкевича, 8).
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар
Постанова у повному обсязі складена 19 вересня 2025 року.