10 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/259/25 пров. № А/857/15152/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Довга О.І.
Запотічний І.І.
секретаря судового засідання Юник А.А.
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України на додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Гулкевич І.З.), ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження в м. Львів 31 березня 2025 року у справі №380/259/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій,
ОСОБА_1 звернулася з позовом, в якому просила: визнати незаконним та скасувати наказ начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 17.05.2024 №667-ОС в частині продовження строку дії контракту ОСОБА_1 ; визнати протиправними дії Відповідача (в/ч НОМЕР_1 ) щодо відмови у звільненні з військової служби позивача ( ОСОБА_1 ) на підставі пп. ж п. 3 ч. 5 статті 26 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу, у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану; зобов'язати Відповідача (в/ч НОМЕР_1 ) звільнити з військової служби Позивача ( ОСОБА_1 ) на підставі пп. ж п. 3 ч. 5 статті 26 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу, у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.03.2025 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України «По особовому складу» від 17 травня 2024 року №667-ОС про внесення змін до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 10.08.2023 №928-ОС та продовження дії контракту ОСОБА_1 понад встановлені строки на період дії воєнного стану; визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 29.11.2024 про звільнення з військової служби, що викладена у листі від 30.11.2024 №08/86589/24-Вх; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 29.11.2024 про звільнення з військової служби, з урахуванням висновків суду. В решті позовних вимог відмовлено.
26.03.2025 від представника позивача надійшла заява, в якій просив відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) судові витрати, які сплачено позивачем у зв'язку з розглядом справи, а саме: 12000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Додатковим рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 року заяву задоволено частково. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 понесені у справі № 380/259/25 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 (п'ять тисяч) гривень.
Не погоджуючись з додатковим рішенням суду першої інстанції, сторони подали апеляційні скарги.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 мотивовано тим, що з урахуванням наданих послуг, що складаються із ознайомленням з матеріалами справи, формуванням правової позиції, написанням та поданням до суду позовної заяви, сума витрат на професійну правничу допомогу становить - 12 000 гривень. Апелянт вважає, що вказана сума стягнення на професійну правничу допомогу відповідає критеріям співмірності, проте судом несправедливо задоволено лише 40% понесених витрат.
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 мотивовано тим, що заявлені витрати на правничу допомогу є надмірними в задоволенні яких слід відмовити повністю.
Водночас після подання апеляційної скарги військовою частиною НОМЕР_1 подано заяву про закриття провадження у справі яка мотивовано тим, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 238 КАС України, провадження у справі закривається у разі якщо сторони досягли примирення. Так, відповідно до витягу з наказу №881-ОС від 19.06.2025 року старшого сержанта ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням у запас з 16.06.2025 року. Враховуючи вищезазначене, сторони досягли примирення та у зв'язку з відсутністю спору просить провадження закрити.
В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав, відповідно зазначив, що відсутні підстави для закриття провадження у справі, відповідач повноважного представника в судове засідання не забезпечив, про час і місце був повідомлений належним чином.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного додаткового рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
Так, частиною 7 статті 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Положеннями статті 134 КАС України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Водночас, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка в силу приписів частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України».
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Відповідно, ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі, яка розглядається, є розумність заявлених витрат, тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.
Вказане узгоджується з позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2021 року у справі № 160/7922/20, від 30 квітня 2020 року у справі №826/4466/18, від 29 січня 2021 року у справі № 808/1436/18 та додаткових постановах від 5 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 та від 18 серпня 2021 року у справі №300/3178/20.
З врахуванням наведеного вище, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що обсяг наданих позивачу послуг адвокатом Кулею Володимиром Сергійовичем та заявлена сума до їх відшкодування, виходячи з критерію розумності, пропорційності таких витрат є не співмірними з вимогами, які заявлені у позовній заяві, а відтак розмір таких витрат обґрунтовано зменшений до 5000,00 гривень.
Щодо заяви відповідачем про закриття провадження у справі, то суд апеляційної інстанції вважає, що таку слід задовольнити в частині що стосується апеляційної скарги відповідача з підстав викладених у ч. 1 ст. 238 КАС України, оскільки на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції така не відкликана.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про часткове задоволення заяви представника позивача щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено мотиви частково задоволення заяви про стягнення витрат на правову допомогу, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги позивача висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі №380/259/25 - без змін.
Провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України - закрити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в частині закриття провадження в спосіб подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В іншій частині судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч. 5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний
Повне судове рішення складено 19.09.25