19 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/1664/24 пров. № А/857/27136/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача -Шевчук С. М.
суддів -Ільчишин Н.В.
Гуляка В.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року у справі № 460/1664/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
місце ухвалення судового рішення м.Рівне
Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження
суддя у І інстанціїМахаринець Д.Є.
дата складання повного тексту рішенняне зазначена
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року у справі № 460/1664/24 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 21.12.2023 №172850020648, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за вислугою років відповідно до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити та виплатити з 22.11.2023 ОСОБА_1 пенсію за вислугою років відповідно до пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зарахувавши до загального страхового та спеціального стажу - вислуги років періоди роботи з 25.08.1987 по 25.09.1989 та з 23.10.1989 по 02.01.1992.
В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судове рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
На підтвердження доводів апеляційної скарги вказує, що відповідно до статті 7 Закону № 1788 пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію. Згідно наданих до заяви документів про стаж, що визначені Порядком № 637 (довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, трудова книжка, диплом, документи про стаж), страховий стаж Позивача складає 34 роки 08 місяців 26 днів, спеціальний стаж за вислугу років - 25 років 01 місяць 10 днів.
До страхового та спеціального стажу не зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 з 23 жовтня 1989 року по 02 січня 1992 року, оскільки печатка, якою завірений запис про звільнення потребує перекладу. До спеціального стажу не враховано період роботи з 25 серпня 1987 року по 25 вересня 1989 року за записами в трудовій книжці, оскільки необхідно залучити довідку про перебування у відпустках по догляду за дітьми до трьох та шести років, а також у відпустках без збереження заробітної плати за весь період роботи.
Згідно з записами, що містяться у трудовій книжці у період з 25 серпня 1987 року по 25 вересня 1989 року позивач працювала лаборантом в клінічній лабораторії ЦГБ, 01січня 1988 року переведена на посаду фельдшера - лаборанта. Запис про звільнення завірено печаткою, відомості на якій вказані іноземною мовою, що не дає можливості встановити належність цієї печатки установі, в якій працювала позивач.
Позивачу не зараховано період роботи з 23 жовтня 1989 року по 02 січня 1992 року у зв'язку з ти, що Позивачем не було надано уточнюючої довідки з установи, що передбачено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 25 листопада 2005 року № 22-1 яка б підтвердила роботу на посаді та в закладі визначеному постановою Кабінету Міністрів України «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» від 04 листопада 1993 року № 909 та містила б інформацію про перебування у відпустках без збереження заробітної плати, відпустках по догляду за дітьми до досягнення ними 3, 6-річного віку.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Про розгляд апеляційної скарги відповідач та позивач в особі його представника повідомлені шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що загальний стаж роботи на посадах, робота на яких дає право на призначення позивачу пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» станом на 01.10.2017, складав понад 29 повних років (25 повних років зарахованих відповідачем добровільно та 4 роки 3 місяці 11 днів, у зарахуванні яких, як з'ясовано судом, відмовлено безпідставно). За вказаних обставин, відповідач-1 був зобов'язаний на підставі поданої 22.11.2023 заяви призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугою років відповідно до пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що вказує на протиправність оскарженого рішення, яке підлягає скасуванню.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , 02.11.2023 звернулася до Рівненського відділення обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про призначення пенсії за вислугою років як медичному працівнику відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності (випадковості) структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області.
Рішенням від 21.12.2023 №172850020648 Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області відмовило позивачу у призначенні пенсії. Зазначено, що станом на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії, загальна вислуга років становила 25 років 01 місяць 10 днів, чого не достатньо для призначення пенсії з дня звернення (необхідний мінімум вислуги років складає 25 років - на 01.04.2015; 25 років 6 місяців - на 01.01.2016; 26 років 6 місяців на 10.10.2017). До стажу вислуги років не зараховано періоди роботи за межами України на території Латвійської РСР згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 : з 23.10.1989 по 02.01.1992, оскільки печатка, якою завірений запис про звільнення потребує перекладу; з 25.08.1987 по 25.09.1989, оскільки необхідно залучити довідку про перебування у відпустках по догляду за дітьми до трьох та шести років, а також у відпустках без збереження заробітної плати за весь період роботи.
Вважаючи протиправним рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії за віком, позивач звернувся з позовом до суду.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV.
Частина 1 ст.4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
В п.16 Розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» видно, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону України від 05.11.1991р. № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі також Закон № 1788-XII) застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати:, зокрема, з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Переліком закладів і установ освіти охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993р.№ 909 затверджено вичерпний перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років ( далі Перелік №909).
В п.1 Переліку № 909 видно, що до посад в загальноосвітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, відносяться: учителі, логопеди, військові загальноосвітні вчителі-логопеди, навчальні заклади, музичні і вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, що із аналізу змісту оскаржуваного рішення вбачається, що пенсійні органи не заперечують віднесення посад ОСОБА_1 , на яких вона працювала у спірні періоди, та відповідно й заклади до установ охорони здоров'я: лаборант в клінічній лабораторії Центральної міської лікарні з 25.08.1987 по 25.09.1989 (на території Латвійської РСР) та старшої медичної сестри в дитячому садку №24 м. Вільнюс з 23.10.1989 по 02.01.1992), обмежуючись лише підставами для відмови у зарахуванні вказаної роботи до загального та спеціального стажу через відсутність документів про перебування/не перебування її у відпустці без збереження заробітної плати впродовж такого періоду роботи та відсутність перекладу печатки, якою засвідчено запис про звільнення від 02.01.1992.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до записів трудової книжки серія НОМЕР_2 , дата заповнення 25.07.1986, яка в силу приписів пункту 1 Порядку №637, є основним документом, що підтверджує стаж роботи, у спірний період вона працювала на посадах: з 25.08.1987 (запис №3) по 25.09.1989 (запис №5) - лаборантом в клінічній лабораторії та фельдшером-лаборантом Центральної районної лікарні на території Латвійської РСР; з 23.10.1989 (запис №6) по 02.01.1992 (запис №7) - старшою медичною сестрою в дитячий ясла садок №24 м. Вільнюс (Латвійської РСР).
Як зазначені посади, так і заклади передбачені Переліком №909, що відповідачами не заперечувалось при прийнятті оскарженого рішення, так і в ході розгляду справи в суді першої інстанції а також в суді апеляційної інстанції.
До 1993 року був чинним бланк трудової книжки, затверджений Постановою Ради Міністрів СРСР, ВЦСПС «Про трудові книжки робітників і службовців» від 06 вересня 1973 року №656 (далі - Постанова №656).
Титульний аркуш бланку трудової книжки, затвердженого Постановою №656, був російською мовою - офіційною мовою СРСР. Постанова №656 допускала також паралельне заповнення трудової книжки мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округа (п. 13 Постанови №656).
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що чинним законодавством, на дату прийняття спірного рішення, не вимагається перекладу записів, а відтиск печатки про звільнення з роботи 02.01.1992 виконаний латвійською мовою. Водночас, із самих записів достатньо встановити період, посаду, заклад та умови роботи, які підлягають до зарахування.
Відповідно до ч.3 ст.44 Закону №1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Водночас, відповідачами, у разі наявності сумнівів щодо роботи позивача у спірні періоди на посадах чи у закладах, які передбачені Переліком №909, не надано доказів здійснення своїх повноважень щодо перевірки вказаних відомостей чи сприянні позивачу в отриманні будь-яких документів.
Відповідно до пункту 1 Порядку №656, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пункту 18 Порядку №656, відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, збереженню та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яка призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, збереження і видачі трудових книжок посаді особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Колегія суддів погоджується, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до її страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Відтак, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Періоди догляду особою за дитиною до досягнення нею 6 річного віку (наявіть у випадку, якби позивач в такій відпустці перебувала) - підлягають зарахуванню до стажу роботи за спеціальністю відповідно до листа/роз'яснення Пенсійного фонду України від 25.06.2008 №10842/02-10 «Щодо зарахування до стажу роботи періоду догляду за дитиною», за змістом якого, далі цитується: «згідно з ст. 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (у разі якщо дитина потребує домашнього догляду, на підставі медичного висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
Час догляду за дитиною у період до 01.01.2004 зараховується до страхового стажу непрацюючій матері чи працюючій особі, якій у встановленому законом порядку надана відповідна відпустка по догляду за дитиною до 3 та 6 річного віку.
Починаючи з 01.01.2004 час неоплачуваної відпустки по догляду за дитиною з 3-х до 6 років не зараховується до страхового стажу.
Позаяк спірний період часу про перебування позивача у відпустках по догляду за дітьми до трьох та шести років стосується періоду до 01.01.2004 року, а зокрема з 25.08.1987 по 25.09.1989року, то позивач має право на зарахування такого періоду до страхового стажу.
Крім того, колегією суддів ураховано, що між Урядом України і Урядом Литовської Республіки укладено угоду про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення, яку ратифіковано ратифіковано Законом N 166/95-ВР від 16.05.95 ), з міст якої полягає в наступному:
При визначенні права на пенсію повністю зараховується страховий (трудовий) стаж, в тому числі в пільговому обчисленні, набутий згідно з законодавством кожної Договірної Сторони, незалежно від того, яка частка страхового (трудового)
стажу набута на території тієї чи іншої Договірної Сторони.
При призначенні пенсії на пільгових умовах та за вислугу років зараховується тільки стаж, набутий згідно з законодавством кожної з Договірних Сторін, у відповідній системі або на тій же посаді, роботі чи професії.
Компетентні органи управління Договірних Сторін будуть
надавати один одному на безоплатній основі необхідну інформацію про зміни в законодавстві, обставинах, які мають вирішальне значення для призначення пенсій особам, вказаним у цій Угоді (Стаття 13).
Необхідні для пенсійного забезпечення документи, які видані
на території однієї Договірної Сторони, є дійсними на території іншої Договірної Сторони без легалізації (стаття 14).
Натомість відповідач вказаних положень міжнародної угоди не урахував, та без підставно (без будь якого звернення до названої країни Договірних Сторін про необхідність надання чи перевірки необхідної інформаці) відмовив позивачу у призначенні пенсії.
Стосовно ж наявності запису у трудовій книжці серії НОМЕР_1 про період роботи на території Латвійської РСР з 23.10.1989 по 02.01.1992, завіреного печаткою про звільнення, яка потребує перекладу, то колегія суддів зазначає таке.
Законом N 525-XIV ( 525-14 ) від 19.03.99 ратифіковано Договір між Україною і Латвійською Республікою про співробітництво в галузі соціального забезпечення, який поширює свою дію на: пенсії по інвалідності; пенсії за віком; пенсії за вислугу років; пенсії в разі втрати годувальника.
Статтею 16 вказаного Договору установлено, що для встановлення права на пенсію, зумовлену накопиченням періодів страхування, в цілях підсумовування періодів
зараховуються періоди страхування, накопичені згідно із законодавством обох Сторін за умови, що вони не збігаються повністю або частково у часі.
При призначенні пенсій, зумовлених наявністю періодів
роботи за певною професією або на певній роботі, зараховуються тільки періоди, накопичені згідно із законодавством обох Сторін у відповідній системі, професії або роботі. Якщо підсумовані таким чином періоди не відповідають умовам, які дають право на зазначені пенсії згідно із законодавством обох Сторін, то ці періоди зараховуються для призначення пенсій на загальних підставах.
Трудовий стаж (періоди) і прирівняні до них періоди, набуті на території України або Латвійської Республіки до 1 січня 1991 року особами, які проживають на території обох Сторін, складає страховий стаж, незалежно від сплати внесків соціального страхування, і враховується при призначені і нарахуванні пенсії на території обох Сторін за умови, що одна із Сторін вже не здійснює виплату пенсій за вказані періоди.
Окрім зазначеного, статтею 25 названого Договору компетентні органи управління Сторін на безоплатній основі надають один одному необхідну допомогу щодо реалізації цього Договору і надсилають необхідну інформацію про діюче законодавство
та його зміни.
Натомість відповідач вказаних положень міжнародної угоди не урахував, та без підставно (без будь якого звернення до названої країни Договірних Сторін про необхідність надання чи перевірки необхідної інформаці) відмовив позивачу у призначенні пенсії.
Зважаючи на зібрані у справі докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції проте, що наданими документами належним чином підтверджено, що в період з 25.08.1987 по 25.09.1989 та з 23.10.1989 по 02.01.1992 позивач працювала на посадах, робота на яких дає їй право на призначення пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Відтак, висновки Пенсійних органів про те, що вказані періоди роботи не можна зарахувати до вислуги років працівника закладів охорони здоров'я є безпідставними та необґрунтованими.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб'єкт владних повноважень в особі Головного управління Пенсійного фонду України діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, суд не бачив необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року у справі № 460/1664/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Н. В. Ільчишин
В. В. Гуляк