Провадження № 22-ц/803/5571/25 Справа № 173/708/25 Суддя у 1-й інстанції - Кожевник О. А. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 81
19 вересня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Петешенкової М.Ю.,
суддів Городничої В.С., Красвітної Т.П.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2025 року про відмову у видачі судового наказу, у складі судді Кожевник О.А.
у справі за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_2 , -
Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2025 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_2 .
Ухвала суду першої інстанції мотивована відсутністю підстав для видачі судового наказу, оскільки заявлена вимога про стягнення аліментів у розмірі 1/2 частини заробітку на утримання дітей, не відповідає положенням п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України.
Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, ставить питання про скасування ухвали суду та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув належної уваги, що заява про видачу судового наказу стосується трьох дітей, а тому заявлені вимоги про стягнення аліментів у розмірі 1/2 частини з усіх видів заробітку, визначені у розумінні положень п.4 ч.1 ст.161 ЦПК України.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про відмову у видачі судового наказу розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 21 березня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання трьох дітей.
Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2025 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі судового наказу з підстав, визначених п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України.
Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, з огляду на таке.
За змістом розділу ІІ ЦПК України наказне провадження - це самостійний і спрощений вид судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суд у встановлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.
Такий спрощений вид провадження застосовується у справах за вимогами, які мають очевидно достовірний характер.
Цей вид провадження не є свідченням відсутності спірних відносин між сторонами, однак в силу очевидності права вимоги заявника відсутній спір про наявність самого права.
Відповідно до ч. 1 ст. 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.
За ч. 5 ст. 183 СК України той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України, згідно з яким мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Розмір аліментів встановлений матеріальним законом СК України, а ЦПК України визначено лише порядок розгляду цивільних справ, проте, процесуальний закон не може змінювати розміру аліментів встановленого нормами матеріального права.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу.
Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
Як вбачається з прохальної частини заяви про видачу судового наказу, ОСОБА_1 просила видати судовий наказ, яким стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/2 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи з дати пред'явлення заяви про видачу судового наказу.
Тобто, заявник просила видати судовий наказ саме на трьох дітей визначивши розмір стягнення аліментів з половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, що відповідає положенням п.4 ч.1 ст.161 ЦПК України.
Отже, висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 заявлено вимогу, яка не відповідає положенням ст. 161 ЦПК України, є помилковим та не відповідає обставинам справи.
За таких обставин, ухвала суду про відмову у видачі судового наказу, судом постановлено з порушенням норм процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Відповідно до частини 6 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 379 ЦПК України порушення норм процесуального права, яке призвело до помилковості ухвали є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, а тому ухвала суду підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2025 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 19 вересня 2025 року.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Суддя: В.С. Городнича
Т.П. Красвітна