Провадження № 22-ц/803/2295/25 Справа № 183/3636/24 Суддя у 1-й інстанції - Дубовенко І. Г. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
17 вересня 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - Ткаченко І.Ю.,
суддів: Свистунової О.В., Пищиди М.М.
за участю секретаря: Кругман А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2024 року, -
12 квітня 2024 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договорами позики від: 30 квітня 2020 року в сумі 261145,48 грн, з яких 45000 грн - сума основного боргу, 211500 грн - відсотки за користування позикою, 4645,48 грн - 3% річних та від 10 березня 2021 року в сумі 140396,71 грн, з яких 30000 грн - сума основного боргу, 108000 грн - відсотки за користування позикою, 2396,71 грн - 3% річних, а також стягнути з відповідача судові витрати.
В обґрунтування вимог позивач посилався на те, що 30 квітня 2020 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , з однієї сторони (далі позикодавці), та ОСОБА_2 , з другої сторони, був укладений договір позики, відповідно до якого позикодавці надали відповідачу грошові кошти у розмірі 45000 грн, які відповідач зобов'язався повернути 30 жовтня 2020 року, з оплатою 10% щомісячно за користування позикою, однак у визначений строк вказану суму та відсотки за користування позикою не повернув. Факт отримання відповідачем суми позики підтверджується розпискою, підписаною ним власноручно 30 квітня 2020 року. Станом на дату подання позову відповідач відмовляється від виконання зобов'язань щодо повернення позики. 10 березня 2021 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , з однієї сторони (далі позикодавці), та ОСОБА_2 , з другої сторони, був укладений договір позики, відповідно до якого позикодавці надали відповідачу грошові кошти у розмірі 30000 грн, які відповідач зобов'язався повернути 10 серпня 2021 року, з оплатою 10% щомісячно за користування позикою, однак у визначений строк вказану суму та відсотки за користування позикою не повернув. Факт отримання відповідачем суми позики підтверджується розпискою, підписаною ним власноручно 10 березня 2021 року. Станом на дату подання позову відповідач відмовляється від виконання зобов'язань щодо повернення позики. 09 квітня 2024 року ОСОБА_1 сплатила ОСОБА_4 половину боргу ОСОБА_2 за зазначеними договорами позики; ОСОБА_4 в свою чергу, передав своє право вимоги за цими договорами позивачу ОСОБА_1 . В зв'язку з наведеним, позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с.1-6).
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 30 квітня 2020 року в розмірі 78469,18 грн і за договором позики від 10 березня 2021 року в розмірі 19838,48 грн, а всього 98307 гривень 66 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,60 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено (а.сю.54-57).
Додатковим рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2025 року другий абзац резолютивної частини рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики від 29 жовтня 2024 року
замість: «Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 30 квітня 2020 року в розмірі 78469,18 грн і за договором позики від 10 березня 2021 року в розмірі 19838,48 грн, а всього 98307 (дев'яносто тисяч триста сім) гривень 66 копійок.»;
викладено в наступній редакції
«Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість:
- за договором позики від 30 квітня 2020 року станом на 29 жовтня 2024 року в розмірі 78469,18 грн, яка складається з основної суми боргу за договором - 72000 грн, а також 3% річних за період з 01.11.2021 року по 29.10.2024 року - 6469,18 грн;
- і за договором позики від 10 березня 2021 року в розмірі 19838,48 грн, яка складається з основної суми боргу за договором - 18000 грн, а також 3% річних за період з 31.08.2021 року по 29.10.2024 року - 1838,47 грн; а всього 98307 (дев'яносто тисяч триста сім) гривень 66 копійок.» (а.с.90-91).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким стягнути з ОСОБА_2 на її користь заборгованість за договором позики від 30.04.2020 року у розмірі 80 628,20 грн. та за договором позики від 10.03.2021 року в розмірі 49 346,52 грн., а всього 129 974, 72 грн. (а.с.60-63).
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення, з ухвалення нового про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст.ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.
Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду в частині часткового задоволення позовних вимог до ОСОБА_2 не відповідає з огляду на таке.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом першої інстанції встановлено, що 30 квітня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 надали у борг ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 45000 грн, які відповідач зобов'язався повернути в строк до 30 жовтня 2020 року; на підтвердження укладення договору позики та його умов позивачем представлена розписка.
Факт отримання ОСОБА_2 суми позики підтверджується розпискою від 30 квітня 2020 року.
Відповідно до умов, укладеного договору позики - ОСОБА_2 зобов'язався сплачувати відсотки за користування позикою в розмірі 10 відсотків на місяць.
Доказів повернення суми позики та/або відсотків суду не надано.
10 березня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 надали у борг ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 30000 грн, які відповідач зобов'язався повернути в строк до 10 серпня 2021 року; на підтвердження укладення договору позики та його умов позивачем представлена розписка.
Факт отримання ОСОБА_2 суми позики підтверджується розпискою від 10 травня 2021 року.
Відповідно до умов, укладеного договору позики - ОСОБА_2 зобов'язався сплачувати відсотки за користування позикою в розмірі 10 відсотків на місяць.
Відповідно до наданих відповідачем дублікатів чеків ОСОБА_2 перераховувалися ОСОБА_4 кошти за платіжними інструкціями від: 10.06.2021 на суму 3000 грн, 11.07.2021 на суму 3000 грн, 11.08.2021 на суму 3000 грн, 11.09.2021 на суму 3000 грн, 10.10.2021 на суму 3000 грн, 10.11.2021 на суму 3000 грн, 10.12.2021 на суму 3000 грн, 11.01.2022 на суму 3000 грн, 10.02.2022 на суму 3000 грн.
Інших доказів повернення суми позики та/або відсотків суду не надано.
09 квітня 2024 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладений правочин щодо відступлення права вимоги, за яким ОСОБА_4 відступлені права вимоги за договорами позики (за розписками від 30.04.2020 року та 10.03.2021 року) гр. ОСОБА_1 , яка в свою чергу сплатила ОСОБА_4 боргові зобов'язання ОСОБА_2 , оригінали розписок передані ОСОБА_1 .
На підтвердження укладення договору надана відповідна розписка.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд 1 інстанції керувався нормами чинного законодавства та виходив з того, що відповідач отримані від позивача у борг грошові кошти та відсотки за ними в повному обсязі в строк передбачений у розписках, написаними ним власноруч, не повернув, тому у зв'язку із неналежним виконанням своїх зобов'язань виникла заборгованість, яка і підлягає стягненню з відповідачка у розмірі 98307 гривень 66 копійок.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції в частині розміру заборгованості, у зв'язку з наступним.
Так, у визначені ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується вст.3 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч.1 і ч.2ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У відповідності до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
За приписами ч.ч.1,2 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
За змістом ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 ЦК України, передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ч.1ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч.3 ст. 1049 ЦК України, позика вважається повернутою з моменту фактичного передання речей,визначених родовими ознаками, позикодавцеві (із рук в руки) або з моменту зарахування грошових коштів, що позичалися, на банківський рахунок позикодавця.
Верховний Суд України у своїй постанові від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13, предметом якої був спір про стягнення боргу за договором позики зазначив, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства.
Ст. 530 ч. 2 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до змісту ст. ст. 610, 612 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Частиною 1ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. У разі, якщо сторони спеціально не передбачили умову щодо певної періодичності виплати процентів за договором позики, то проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3статті 549 ЦК України).
Згідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передання права вимоги (цесія) є заміною кредитора в зобов'язанні шляхом передання ним своїх прав іншій особі за правочином (ч. 1 ст. 512 ЦКУ). Внаслідок вчинення правочину новий кредитор отримує всі права первісного кредитора за зобов'язаннями, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦКУ).
Договір відступлення права вимоги укладається в такій самій формі, що й договір, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦКУ ).
За договором відступлення права вимоги можуть бути відступлені права вимоги за будь-якими договорами (купівля-продаж, постачання, позика, позичка, кредит тощо) будь-яким кредитором.
Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений лише в тому разі, якщо таку заборону встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 512 ЦКУ), при цьому згода боржника на заміну кредитора не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 ЦКУ).
З матеріалів справи вбачається, що 30 квітня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 надали у борг ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 45000 грн, зі сплатою за користування позикою 10 відсотків на місяць, які відповідач зобов'язався повернути в строк до 30 жовтня 2020 року, що підтверджується розпискою.
Крім того, 10 березня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 надали у борг ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 30000 грн, зі сплатою за користування позикою 10 відсотків на місяць, які відповідач зобов'язався повернути в строк до 10 серпня 2021 року, що підтверджується розпискою.
Розписки, копії яких наявні в матеріалах справи, відповідають вимогам ч. 2 ст. 1047 Цивільного кодексу України, яка регламентує, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника, яка посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
09 квітня 2024 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладений правочин щодо відступлення права вимоги, за яким ОСОБА_4 відступлені права вимоги за договорами позики (за розписками від 30.04.2020 року та 10.03.2021 року) ОСОБА_1 , яка в свою чергу сплатила ОСОБА_4 боргові зобов'язання ОСОБА_2 , оригінали розписок передані ОСОБА_1 . На підтвердження укладення договору надана відповідна розписка.
Отже, ОСОБА_1 набула права вимоги до ОСОБА_2 за розписками від 30.04.2020 року та 10.03.2021 року в повному обсязі на умовах зазначених в розписках і передбачених ст. 625 ЦК України.
Врахувавши конкретні обставини по справі та докази, надані сторонами, суд 1 інстанції прийшов до висновку про наявність боргових зобов'язань та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості, розрахунок якої наведено в судовому рішенні.
При цьому, суд 1 інстанції, розраховуючи заборгованість, що підлягає стягненню, прийняв до уваги, посилання позивача щодо часткового погашення заборгованості ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 , за борговими розписками коштів на суму 27 000,00 грн за платіжними інструкціями від: 10.06.2021, 11.07.2021, 11.08.2021, 10.09.2021, 10.10.2021, 10.11.2021, 10.12.2021, 11.01.2022, 10.02.2022.
Колегія суддів не погоджується з таким зарахуванням, а відповідно й розрахунком заборгованості, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1 ст. 76 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Статтею 77 ЦПК України встановлено, що: 1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. 2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. 3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. 4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Згідно статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Крім того, п. 6 ст. 81 доказування не може ґрунтуватися на припущеннях
Як вбачається із вищезазначених платіжних інструкцій в графі призначення платежу зазначено: «…перевод личных средств…»
Враховуючи те, що в графі призначення платежу наданих платіжних інструкцій зазначено «…перевод личных средств…», колегія суддів приходить до висновку, що вказані суми не підлягають до зарахуванню щодо сплати боргу чи відсотків за розписками, оскільки не можливо становити дійсну природу наданих квитанцій.
Аналогічна позиція міститься в Постанові Верховного суду України від 20.11.2024 року по справі № 953/21577/20.
Матеріалами справи встановлено, що відповідач отримані від позивача у борг грошові кошти в строк передбачений у розписках, написаними ним власноруч, не повернув, а тому колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань у розмірі 129 974,72 грн. виходячи з наступного розрахунку.
За договором позики від 30 квітня 2020 року заборгованість ОСОБА_2 перед позикодавцем становить: 45 000,00 грн. - основна сума боргу; 27 000,00 грн. - щомісячні відсотки за користування грошовими коштами за період з 31.05.20 року по 31.10.20 року; 8 628,20 грн. - 3 % річних на борг у розмірі 72 000 грн. за 1 459 днів прострочки за період з 01.11.20 по 29.10.2024, а всього - 80 628,20 грн.
Також, за договором позики від 10 березня 2021 року заборгованість ОСОБА_2 перед позикодавцем становить: 30 000,00 грн. - основна сума боргу; 15 000,00 грн. - щомісячні відсотки за користування грошовими коштами за період з 11.03.21року по 11.08.21 року; 4 346,52 грн. - 3 % річних на борг у розмірі 45 000 грн. за 1 176 дня прострочки за період з 11.08.21 року по 29.10.2024 року, а всього 49 346,52 грн.
Відповідачем по справі про застосування позовної давності не заявлялось.
Таким чином, загальна заборгованість за розписками від 30.04.2020 року та від 10.03.2021 року становить 129 974,72 грн.
При цьому, колегія зазначає, що відсотки, передбачені умовами договорі розраховано за час їх дії, а 3 % - за строк наступний після закінчення дії договору й до дати заявленої позивачем.
Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно зі статтею 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
Таким чином, у зв'язку із частковим задоволенням позову, з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений останньою судовий збір, пропорційно розміру задоволених вимог, за подання позовної заяви у розмірі 1 299,75 грн та апеляційної скарги у розмірі 6131,55 грн, що разом становить 7 431,30 грн.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2024 року - скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість за договором позики від 30 квітня 2020 року станом на 29.10.2024 року в розмірі 80 628,20 грн., яка складається з: - 45 000,00 грн. - основна сума боргу; - 27 000,00 грн. - щомісячні відсотки за користування грошовими коштами за період з 31.05.2020 року по 31.10.2020 року; - 8 628,20 грн. - 3 % річних на суму боргу за період з 01.11.2021 року по 29.10.2024 року.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість за договором позики від 10 березня 2021 року станом на 29.10.2024 року в розмірі 49 346,52 грн., яка складається з: - 30 000,00 грн. - основна сума боргу; - 15 000,00 грн. - щомісячні відсотки за користування грошовими коштами за період з 11.03.2021 року по 11.08.2021 року; - 4 346,52 грн. - 3 % річних на суму боргу за період з 11.08.2021 року по 29.10.2024 року.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору в розмірі 7 431,30 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Вступна та резолютивна частини проголошені 17 вересня 2025 року.
Повний текст постанови складено 18 вересня 2025 року.
Судді: