Провадження № 22-ц/803/6996/25 Справа № 212/2826/25 Суддя у 1-й інстанції - Власенко М. Д. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
19 вересня 2025 року м. Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Остапенко В.О.
суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П.
сторони:
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг» (змінено назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс»)
відповідач ОСОБА_1
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кадук Вікторія Вікторівна, на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 квітня 2025 року, яке ухвалено суддею Власенко М.Д. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст рішення складено 23 квітня 2025 року,
В березні 2025 року ТОВ «ФК «Пінг-Понг» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 16 жовтня 2020 року в Особистому кабінеті на офіційному веб-сайті Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» відповідач подав заявку на отримання кредиту № 101322799. Оскільки ТОВ «Мілоан» направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при веденні якого відповідач підтверджує прийняття умов Договору про споживчий кредит № 101322799 від 16 жовтня 2020 року.
Відповідно до умов Кредитного договору, до укладення договору відповідач отримав проект цього кредитного Договору разом з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті), ознайомився з усіма його умовами та Правилами, що розміщені на вебсайті Товариства та є невід'ємною частиною цього Договору. Правила надання фінансових кредитів ТОВ «Мілоан» розміщені для ознайомлення на офіційному веб-сайті Кредитодавця.
На підставі вказаного укладеного кредитного договору відповідачу були перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 15 000,00 грн. Відповідач не виконав належним чином кредитні зобов'язання, що є грубим порушенням чинного законодавства України в частині виконання договірних відносин.
26 січня 2021 року згідно умов договору відступлення прав вимоги №02Т, ТОВ «Мілоан» відступлено право вимоги за Кредитним договором №101322799 від 16 жовтня 2020 року на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс».
24 січня 2022 року між ТОВ «Діджи Фінанс» та позивачем укладено Договір факторингу № 1/15, у відповідності до умов якого та згідно Додатку №1 до Договору факторингу, позивачем набуто право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.
Згідно Додатку № 1 до Договору факторингу сума боргу перед позивачем становить 59 710,91 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту - 13 409,00 грн., заборгованість за відсотками - 46 301,91 грн., заборгованість за комісією - 0,00 грн., заборгованість за пенею - 0,00 грн. Позивачем, який набув права грошової вимоги, на адресу відповідача, зазначену в кредитному договорі, направлено повідомлення про відступлення права вимоги від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «Діджи Фінанс», зазначивши інформацію про порядок погашення заборгованості по кредитному договору.
На підставі наведенного вище позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 101322799 від 16 жовтня 2020 року у загальному розмірі 59 710,91 грн., судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 квітня 2025 року позовні вимоги ТОВ «ФК «Пінг-Понг» задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Пінг-Понг» заборгованість за кредитним договором № 101322799 від 16 жовтня 2020 року у загальному розмірі 59 710,91 грн та судові витрати судові витрати у загальному розмірі 8 422,40 грн.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кадук В.В., вважає рішення суду в частині задоволених позовних вимог щодо стягнення заборгованості за відсотками у розмірі 46 301,91 грн є незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить рішення в частині задоволених позовних вимог щодо стягнення заборгованості за відсотками у розмірі 46 301,91 грн і ухвалити нове рішення, яким відмовити у цій частині у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що кредитний договір № 101322799 від 16 жовтня 2020 року не був підписаний електронний підписом у вигляді одноразового ідентифікатора відповідача, як і анкета-заява та графік платежів. Крім того, матеріали справи не містять доказів проведення ідентифікації при вході в особистий кабінет в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію». Таким чином, вважає, що ТОВ ФК «Пінг-Понг» не довело саме укладення мід ТОВ «Мілоан» та відповідачем договору про надання банківських послуг на умовах, які зазначені у позові.
Посилається на те, що враховуючи платіжне доручення № 24434980 від 16 жовтня 2020 року, згідно якого відповідачу було перераховано кредитні кошти в розмірі 15 000,00 грн та якими він користувався, суд першої інстанції дійшов правильного про стягнення з відповідача на користь позивача тіла кредиту у розмірі 13 409,00 грн.
Однак, вважає, що суд неправомірно задовольнив вимогу про стягнення відсотків у розмірі 46 301,91 грн, оскільки заявлені вимоги не були доведені належними та допустимими доказами про погодження між відповідачем та ТОВ «Мілоан» розміру процентів за користування кредитом.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 26 січня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір відступлення прав вимоги № 02Т у відповідності до умов якого ТОВ «Мілоан» передає (відступає) ТОВ «Діджи Фінанс» за плату, а ТОВ «Діджи Фінанс'приймає належні ТОВ «Мілоан» права грошової вимоги (прав вимоги) до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників, укладеними між ТОВ «Мілоан» та боржниками (а.с.17-21).
Згідно Витягу з Додатку до договору про відступлення прав вимоги № 02Т від 26 січня 2021 року, ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права вимоги до відповідача за договором № 101322799 від 16 жовтня 2020 року у розмірі 59710,91 грн., з яких: 13409 грн. - сума заборгованості за тілом, 46301,91 грн. - сума заборгованості за відсотками, 0,00 грн. - сума заборгованості за комісією, 0,00 грн. - сума заборгованості за пенею.
Сплата ТОВ «Діджи Фінанс» на користь ТОВ «Мілоан» грошових коштів на загальну суму 329367,39 грн. за вказаним Договором про відступлення прав вимоги № 02Т від 26 січня 2021 року належним чином підтверджено платіжними інструкціями (а.с.34).
Вподальшому, 24 січня 2022 року між ТОВ «Діджи Фінанс» та ТОВ «ФК «Пінг-Понг» укладено договір факторингу № 1/15 у відповідності до умов якого ТОВ «ФК «Пінг-Понг» зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження ТОВ «Діджи Фінанс» за плату, а ТОВ «Діджи Фінанс» зобов'язується відступити ТОВ «ФК «Пінг-Понг» свої права грошової вимоги до боржників, зазначених у відповідних реєстрах прав вимоги (а.с. 25-27).
Згідно Витягу з Додатку до договору факторингу № 1/15 від 24 січня 2022 року, ТОВ «ФК «Пінг-Понг» набуло права вимоги до відповідача за договором № 101322799 від 16 жовтня 2020 року у розмірі 59710,91 грн., з яких: 13409 грн. - сума заборгованості за тілом, 46301,91 грн. - сума заборгованості за відсотками, 0,00 грн. - сума заборгованості за комісією, 0,00 грн. - сума заборгованості за пенею (а.с. 10).
Повний розрахунок ТОВ «ФК «Пінг-Понг» з ТОВ «Діджи Фінанс» за вказаним Договором про відступлення прав вимоги від 24 січня 2022 № 1/15 року підтверджено листом директора ТОВ «Діджи Фінанс» (а.с. 36).
Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ФК «Пінг-Понг», суд першої інстанції прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з огляду на встановлені обставини, а також умови кредитного договору, укладення якого не заперечувалось самим відповідачем, суд вважав, що відсотки за користування кредитними коштами нараховані позивачем відповідно до умов кредитного договору, в межах строку кредитування.
Проте колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Системний аналіз указаних норм закону свідчить про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
У відповідності до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У відповідності до абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Законом України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Така пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом його підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, положення вказаного законодавства свідчать про те, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору щодо дійсності якого заперечує відповідач, його укладення в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована; суб'єкт персональних даних - фізична особа, персональні дані якої обробляються; згода суб'єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Частиною 5 статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до ч. 6 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставами для обробки персональних даних є, зокрема, згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У справі, яка переглядається, встановлено, що кредитний договір № 101322799 від 16 жовтня 2020 року року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 підписано останнім одноразовим ідентифікатором, який було надіслано на номер відповідача НОМЕР_1 , у анкеті-заяві та договорі зазначені всі дані про особу ОСОБА_1 необхідні для його ідентифікації: реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, офіційно зареєстроване місце проживання, місце роботи, номер мобільного телефону та електронної пошти.
Відповідач через особистий кабінет на веб-сайті кредитодавця подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, після чого позикодавець надіслав за допомогою засобів зв'язку на вказаний ним номер телефону НОМЕР_1 (міститься в реквізитах договору) одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач використав для підтвердження підписання кредитного договору.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому цей правочин відповідно до Закону № 675-VIII вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі ОСОБА_1 .
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведених у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066 св 23).
Доказів протилежного матеріали справи не містять, як з приводу укладення договорів, так і належності відповідачу зазначеного номеру телефону чи ненадходження на нього смс-кодів, тобто не спростовано відповідачем, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19; від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19 і від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19.
Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором.
Із розрахунку заборгованості, наданого позивачем, загальна вартість заборгованості становить 59 710,91 грн, що складається з 13 109,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 46 301,91 грн - проценти за користування кредитом.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення відповідачем отриманих коштів зі сплатою відсотків за користування кредитом, в межах визначеного сторонами строку кредитування.
Стягуючи відсотки в сумі 46 301,91 грн за кредитним договором № 10132799 від 16 жовтня 2020 року, суд першої інстанції погодився із заявленим у позовній заяві розміром заборгованості, який надано позивачем, що є помилковим з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, строк кредитування вищевказаним кредитним договором був погоджений сторонами та становив 22 дні.
Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту, матеріали справи не містять.
Отже, розмір відсотків відповідно до умов договору про споживчий кредит становить 2 949,98 грн за період з 16 жовтня 2020 року по 07 листопада 2020 року, виходячи з розрахунку: 13 409,00 грн (залишок тіла кредиту) х 1% (відсоткова ставка) х 22 дні (строк позики).
Та обставина, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, не позбавляє позивача обов'язку надати суду належні та допустимі докази щодо розміру заборгованості за відсотками, оскільки саме таким чином діють принципи диспозитивності та змагальності сторін у цивільному процесі.
Відтак, наданий позивачем розрахунок заборгованості не може вважатися належним доказом на підтвердження наявності заборгованості по відсоткам за договором споживчого кредиту в сумі 46 301,91 грн.
Нарахування та стягнення процентів за користування позикою та кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам ЦК України та висновкам Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Зі змісту укладеного між сторонами договору, вбачається, що кредит надається строком на 22 дні з 16 жовтня 2020 року (строк кредитування).
Пунктом 2.2.3 договору встановлено, що проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п.1.6. цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п. 1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного п. 1.3, запропонована Позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку встановлену п.1.6 Договору. Якщо визначена п. 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах, згідно п.2.3.1.2 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п.1.6. Договору. Стандартна (базова) процентна ставка не є підвищеною. Якщо розмір зобов'язань Позичальника зі сплати процентів протягом первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах є меншим ніж заборгованість зі сплати процентів за аналогічний строк кредитування, що продовжений на стандартних (базових) умовах, це означає, що протягом первісного строку кредитування та/або в період пролонгації на пільгових умовах Позичальнику була надана знижка, що дорівнює різниці між стандартною (базовою) ставкою встановленою п.1.6 та процентною ставкою визначеною п. 1.5.2 Договору. Після спливу строку кредитування (з урахуванням пролонгацій) нарахування процентів за користування кредитом припиняється. Розмір стандартної (базової) ставки не може бути збільшено Товариством без письмової (такої, що прирівнюється до письмової) згоди Позичальника.
Як було зазначено вище, доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом, зміну дати повернення всієї суми кредиту та у зв'язку з цим сплачував комісії, визначені п. 2.2.1 Договору, матеріали справи не містять.
В іншому випадку, у разі не повернення кредитних коштів у визначений договором 22-денний термін, договір передбачає збільшену процентну ставку за подальше користування кредитними коштами.
Не дивлячись на те, що підвищені проценти за користування кредитними коштами, в договорі визначається як стандартна процентна ставка (п. 1.6 договору), очевидним є факт, що її нарахування передбачене у разі не виконання відповідачем умов кредитного договору, а саме не повернення кредитних коштів у встановлений п. 1.3 договору строк кредитування) 22-денний термін, тобто фактично є санкцією.
Пролонгація дії кредитного договору без ініціативи позичальника (п. 2.2.1 договору) за змістом укладеного договору, пов'язується виключно з не поверненням кредитних коштів у визначений п. 1.3 договору строк, що не узгоджується з Правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 відповідно до якої поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що неповернення позичальником кредитних коштів у визначений п. 1.3 договору строк, за відсутності активних дій відповідача, визначених п. 2.2.1 договору (сплати комісій за продовження дії договору), є неправомірною поведінкою, а саме неповерненням кредиту у визначений договором строк, що виключає право кредитодавця нараховувати після спливу 22-денного періоду кредитування проценти, визначені за користування кредитними коштами у розмірі встановленому договором.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь ТОВ «ФК «Пінг-Понг» (змінено назву на ТОВ «ФК «Солвентіс» суми заборгованості за тілом кредиту у розмірі 13 409,00 грн та суми заборгованості за відсотками у розмірі 2 949,98 грн.
З огляду на викладене, висновки суду в частині розміру заборгованості за відсотками, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України є підставою до скасування рішення та ухвалення нового судового рішення по суті вимог позивача.
Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно із частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За змістом частин першої, п. 1, 2 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).
Саме такою є правова позиція Верховного Суду, висловлена Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
Зазначена правова позиціє є незмінною, вона безпосередньо передбачена положеннями пункту 1 частини другої статті 137, частини восьмої статті 141 ЦПК України.
При подачі позовної заяви ТОВ «ФК «Пінг-Понг» просило стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 6 000,00 грн.
На підтвердження понесення таких витрат представник позивача надав договір про надання правової допомоги № 43657029 від 01 листопада 2024 року, додаткову угоду № 101322799 від 03 березня 2025 року, детальний опис робіт від 01 листопада 2024 року, наданих адвокатом Білецьким Б.М.
При подачі позовної заяви ТОВ «ФК «Пінг-Понг» сплатило судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
За подачу апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 3633,60 грн.
Як вбачається з мотивувальної частини цієї постанови, позов ТОВ «ФК «Пінг-Понг» задоволено частково на 27,40%.
Враховуючи, що позивачем підтверджено належними та допустимими доказами розмір витрат понесених ним на правову допомогу у суді першої інстанції - 6 000 грн, та надано докази сплати судового збору за подачу позовної заяви в розмірі 2 422, 40 грн, понесені витрати позивача слід стягнути з відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (27,40%), а саме 1 644,00 грн витрат понесених ним на правову допомогу та 663,74 грн витрат зі сплати судового збору.
Враховуючи, що при подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 3 633,60 грн, тому сплачений відповідачем судовий збір за подачу апеляційної підлягає стягненню на його користь з позивача пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги (72,60%), а саме у розмірі 2 638,00 грн.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кадук Вікторія Вікторівна, - задовольнити частково.
Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 квітня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг» (змінено назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг» (змінено назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс») заборгованість за Договором № 101322799 від 16 жовтня 2020 року у розмірі 16 358,98 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 13 409,00 грн та заборгованості за відсотками у розмірі 2 949,98 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг» (змінено назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс») витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 663,74 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг» (змінено назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс») витрати на правову допомогу у розмірі 1 644,00 грн.
Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг» (змінено назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс») на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 638,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 19 вересня 2025 року.
Головуючий
Судді