Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/11049/2025
19 вересня 2025 року місто Київ
справа №361/303/24
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Рейнарт І.М.
за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 лютого 2025 року, ухвалене під головуванням судді Радзівіл А.Г., у справі за позовом ОСОБА_1 до Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального Міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: Броварська міська державна нотаріальна контора про зняття арешту з майна та виключення з реєстру запису про арешт,-
В січні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Броварського міськрайонного суду Київської області з позовом до відповідача,в якому просила:
скасувати арешт на 1/4частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 ,який зареєстрований в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна за №5510527;
виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна запис від 18 серпня 2007 року за №5510527 про арешт вказаної 1/4частки квартири.
В обґрунтування вимог посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її рідна сестра ОСОБА_2 , після смерті якої вона вступила у спадщину, яка відкрилася.
Вказувала, що на ім'я її сестри було відкрито виконавче провадження на підставі постанови серії АА 821724 від 10 серпня 2007 року, виданої ВДВС Броварського МРУЮ, державним виконавцем Баклан О.М. через заборгованість по комунальним послугам та державним реєстратором Броварської міської державної нотаріальної контори було накладено арешт на нерухоме майно, а саме: на 1/4 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначала, що через арешт на 1/4 частку квартири вона позбавлена можливості переоформити квартиру на своє ім'я.
Посилалася на те, що виконавче провадження, в межах якого було винесено постанову про накладення арешту на нерухоме майно ОСОБА_2 знищено за строком давності, постанова про відкриття виконавчого провадження, постанова про накладення арешту та будь-які інші документи цього виконавчого провадження не збереглися.
Вказувала, що відповідно до довідки «Броваритеплоенергія» заборгованість по комунальним послугам відсутня.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 лютого 2025 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
На обґрунтування вимог посилалася на те, що судом першої інстанції не було враховано, що вона на час відкриття спадщини ОСОБА_2 проживала разом зі спадкодавцем, а відтак відповідно до ч.3 ст.1267 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину.
Вказувала, що вона у передбачений законодавством строк вступила у спадщину після смерті ОСОБА_2 , однак позбавлена можливості переоформити 1/4 частину квартири на своє ім'я, у зв'язку із накладеним на неї арештом.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Сторони в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Від Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального Міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшло клопотання, в якому останній просив розглядати справу у відсутність його представника та відмовити у задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на те, що позивач не надала належних доказів на підтвердження того, що померла ОСОБА_2 була її сестрою. Третя особа Броварська міська державна нотаріальна контора направила на адресу апеляційного суду лист, в якому просила розглядати справу у відсутність її представника.
Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з'явилися у судове засідання на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.
Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для його задоволення.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 , виданим Броварським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ), актовий запис №1198. Батьками ОСОБА_3 зазначено: батько - ОСОБА_4 , мати - ОСОБА_5 , що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статтей 126, 133, 135 Сімейного кодексу України №00041641812 від 30вересня 2023 року.
16 грудня 2021 року Броварською міською державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа №700/2021 щодо майна померлої ОСОБА_2 , що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №67823899 від 16 грудня 2021 року.
Згідно довідки №1.12.3-15/15981 від 21 грудня 2021 року Відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб Центру обслуговування «Прозорий офіс» виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області, ОСОБА_2 була зареєстрована станом на 09 липня 2021 року за адресою: АДРЕСА_1 разом з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Як вбачається із Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 02 червня 2022 року, постановою серії АА №821724 від 10 серпня 2007 року, виданою ВДВС Броварського МРУЮ, державним виконавцем Баклан О.М., накладено арешт на майно боржника та оголошена заборона на його відчуження, реєстраційний номер обтяження №5510527, а саме на 1/4 частину квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , власник ОСОБА_6 .
Із постанови серії АА №821724 від 10 серпня 2007 року, виданою ВДВС Броварського МРУЮ, державним виконавцем Баклан О.М., вбачається, що арешт на 1/4 частку квартири в АДРЕСА_1 був накладений на підставі в/л №2-3287 виданого 27 грудня 2006 року Броварським міськрайонним судом про стягнення із ОСОБА_6 боргу в сумі 649,47 грн.
Із Витягу з Державного реєстру речових прав від 10 серпня 2023 року вбачається, що за рішенням державного виконавця, приватного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно, серія та номер: 34711545, виданий 30 червня 2023 року, видавник державний виконавець Броварського ВДВС Лобко О.В. накладений арешт нерухомого майна ОСОБА_7 .
Згідно довідки №153 від 10 квітня 2023 року «Броваритеплоенергія» ОСОБА_1 станом на 01 квітня 2023 року заборгованості немає.
Як вбачається з листа №56781 від 23 серпня 2023 року Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального Міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ), згідно автоматизованої системи виконавчих проваджень, де боржником є ОСОБА_2 на примусовому виконанні в Броварському відділі державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального Міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ) станом на 30 серпня 2023 не перебуває. Виконавче провадження, яке перебувало на виконанні у відділ знищено у зв'язку з закінченням терміну зберігання виконавчих документів, строк зберігання яких становить три роки. Отже, підстав для винесення постанови про зняття арешту з майна, станом на 30 серпня 2023 року відсутні.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилалася на те, що після смерті сестри ОСОБА_1 вона вступила у спадщину, яка відкрилася. Зазначала, що через арешт на 1/4 частку квартири вона позбавлена можливості переоформити квартиру на своє ім'я.
Положеннями статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно з ч.ч.1, 2, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст.56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
У вказаній нормі наведений перелік підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Згідно з ч.ч.4, 5 ст.59 Закону №1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).
Відповідно до ч.ч.1, 2 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).
Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі №643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).
Відповідно до частини першої, абзацу першого частини другої, частин четвертої, п'ятої статті 59 Закону особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Позивачем ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції не надано належних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 є спадкоємцем майна померлої ОСОБА_2 , що у визначений законом строк вона зверталась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, і що у зв'язку із існуючим арештом на частку нерухомого майна вона не може реалізувати своє право на отримання свідоцтва про право на спадщину.
Також матеріали справи не містять доказів про те, що позивач є сестрою ОСОБА_2 (копії свідоцтва про народження на ім'я ОСОБА_1 , свідоцтво про шлюб батьків).
Крім того, як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі №905/386/18 (провадження № 12-85 гс 19) відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.
Відповідно ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст.376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.
Апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaariv. Finland, № 49684/99, § 2)).
Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її ухвалення.
Головуючий:
Судді: