10 вересня 2025 року м. Київ
Справа №757/6293/20-ц
Апеляційне провадження №22-ц/824/8635/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Верланова С.М., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Липченко О.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва, ухваленого під головуванням судді Луценко О.М. 27 січня 2025 року у м. Києві, дата складення повного тексту рішення не зазначена, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування за законом,
У лютому 2020 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позову позивач вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його батько ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . За життя ОСОБА_3 заповіт не складав. Дана квартира належить позивачу та померлому в рівних долях з 02 червня 1995 року. Після смерті матері позивача ОСОБА_4 (1994 рік), батько у 1995 році одружився з відповідачем ОСОБА_2 , однак відповідач у даній квартирі жодного дня не проживала. Батько підживав на початку подружнього життя у відповідача та забезпечував її матеріально, а останні 15 років батько жив у своїй квартирі, а відповідач у своїй. У 2011 році, відносини між ОСОБА_3 та відповідачем різко погіршилися, оскільки він зрозумів, що він відповідача не цікавить як особистість та чоловік, натомість, інтерес відповідача до нього полягає лише у матеріальній вигоді. Відповідач припинила спілкування із спадкодавцем. Натомість позивач, постійно проживав зі спадкодавцем, постійно піклувався про нього надаючи йому допомогу та догляд, забезпечував всім необхідним для нормального життя, а саме, меблями, побутовою технікою, одягом, взуттям, грошима, здійснював ремонт квартири. Окрім позивача, до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини звернулася дружина спадкодавця ОСОБА_2 1952 року народження, а саме на частину квартири померлого за адресою АДРЕСА_2 . Померлий ОСОБА_3 був непрацездатною особою, похилого віку, інвалідом III групи, ліквідатором ЧАЕС 1 категорії, часто хворів, останні роки потребував постійної сторонньої допомоги. Доглядом ОСОБА_3 , забезпеченням його ліками, продуктами та побутовим обслуговуванням по мірі можливостей займався позивач. Відповідачу про фізичний стан померлого ОСОБА_3 , не було відомо, оскільки з 2012 року ОСОБА_2 , жодного разу не цікавилася його станом і навіть не відповідала на телефонні дзвінки позивача, тим самим ігноруючи будь-які звістки про стан здоров'я і життя свого чоловіка ОСОБА_3 . Вважає, що дружина спадкодавця може бути усунена від права на спадкування, оскільки вона ухилялась від надання йому допомоги, у зв'язку з чим звернулась до суду з вказаним позовом.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 27 січня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування за законом - відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що матеріалами справи не доведено, що відповідач не вчинила умисних дій чи бездіяльності, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю.
Не погодився із зазначеним судовим рішенням позивач, ним подано апеляційну скаргу, в якій він вказує на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необгрунтованим, і ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права. Позивач зазначає, що відповідач була дружиною спадкодавця, однак з 2011 року взагалі не цікавилась його здоров'ям, не приймала участь в його житті. Відповідачем не були надані суду докази, що нею здійснювався догляд за спадкодавцем, а надані нею докази стосувалися її особистого життя. Відповідач не проживала у квартирі спадкодавця та не була в ній зареєстрована, а квартира, яка входить до спадщини, була набута спадкодавцем ще до шлюбу з відповідачем та належала на праві сумісної власності йому разом з його сином - ОСОБА_1 .
На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 , який приймав участь в режимі відеоконференції, підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та просив про її задоволення.
Відповідач ОСОБА_2 та/або її представник в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини своєї неявки до суду не повідомили, а тому суд апеляційної інстанції керуючись ч.2 ст.372 ЦПК України вважав за можливе розглянути справу за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з такого.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданим відділом записів актів громадянського стану 18 травня 1977 року (а.с.79).
25 жовтня 1995року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції м. Києва 14 грудня 2019 року (а.с.138).
ОСОБА_3 був 1948 року народження, особою з інвалідністю 3 групи (а.с.91).
Матеріали справи містять медичну документацію ОСОБА_3 за 1997-1998 р.р., 2010-2011 р.р. (а.с.92-110).
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого Бориспільським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київський області 13 серпня 2019 року (а.с.78). Згідно з довідкою від 13 серпня 2019 року причиною смерті ОСОБА_3 було отруєння оксидом вуглецю, обставини не визначені (а.с.144-145). В експертному висновку від 17 грудня 2019 року основний діагноз визначений, як термічний опік ІІ ст. різних частин та поверхонь тіла, а також ймовірно дихальних шляхів з розвитком шоку (а.с.146).
Після смерті ОСОБА_3 з заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про що свідчить довідка видана приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком О.А. (а.с.80).
В квартирі АДРЕСА_1 , мають зареєстроване місце проживання: ОСОБА_1 , його дружина ОСОБА_5 , його донька ОСОБА_6 . Також у вказаній квартирі був зареєстрований померлий ОСОБА_3 (а.с.87-89)
Згідно з актом від 08 лютого 2020 року, складеним чотирма співвласниками багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 та їх поясненнями викладеними в письмовому вигляді, в квартирі № 74 за вказаною адресою починаючи з 02 червня 1995 року по теперішній час фактично не проживала ОСОБА_2 (а.с.81-86).
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , пенсіонер, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , за медичною документацією потребує постійної гіпотензивної терапії (а.с.150-154).
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).
Частиною 1 ст. 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Відповідно до ч. 1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Згідно з ч. 2 ст. 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Згідно з ч.ч 5,6 ст. 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.
Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз'яснено, що правило абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК України стосується особи, яка зобов'язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами СК України. Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку. Непред'явлення спадкодавцем, який мав право на утримання, позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на спадщину, не є достатньою підставою для відмови в позові про усунення від права на спадкування.
Верховний Суд у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 712/4709/15-ц, від 04 березня 2019 року у справі № 321/1573/17-ц та від 17 липня 2019 року у справі №676/5086/15-ц вказав на те, що для задоволення вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до ч.5 ст.1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.
Правила ч. 5 ст. 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов'язані утримувати спадкодавця.
Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Крім того, у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц Верховним Судом зроблено правовий висновок, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.
Згідно із ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У ч.ч. 1,2 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З наведених обставин справи вбачається, що позивач і відповідач є спадкоємцем першої черги.
Матеріали справи містять дані, що спадкодавець ОСОБА_3 помер у віці 70 років, та за життя був особою з інвалідністю, але причиною його смерті стало отруєння оксидом вуглецю за невизначених обставин.
Разом з тим, матеріали справи не містять даних про те, що спадкодавець перебував у безпорадному стані, потребував сторонньої допомоги, а відповідач ухилялась від її надання.
Сам по собі факт наявності у спадкодавця статусу особи з інвалідністю без установлення наявності передбачених законом фактів ухилення відповідача від надання допомоги та потреби спадкодавця саме в її допомозі не дає підстав для усунення останньої від права на спадкування. А тому посилання позивача виключно на встановлення спадкодавцю статусу особи з інвалідністю не є достатньою підставою для усунення від спадкування відповідача. Також в матеріалах справи відсутні докази про надання такої допомоги спадкодавцю позивачем.
Не можуть бути прийняті до уваги суду і посилання позивача на не проживання відповідача за місцем реєстрації спадкодавця, оскільки подружжя може мати різні адреси зареєстрованого місця проживання і це не вливає на їх правовідносини як подружжя.
Таким чином належних та допустимих доказів на підтвердження сукупності обставин, що мають значення для вирішення спору, позивач суду не надав, а самі по собі пояснення про ці обставини не дають підстав вважати їх установленими.
Отже, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, а також установивши відсутність доказів того, що спадкодавець, перебуваючи в безпорадному стані, потребував допомоги саме від відповідача, а остання мала можливість надавати необхідну допомогу, однак умисно ухилялась від надання такої допомоги, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в даній справі у зв'язку з їх недоведеністю.
Доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди позивача з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного суду не вбачає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 січня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: С.М. Верланов
Н.В. Поліщук
Повне судове рішення складено 17 вересня 2025 року.