Справа № 761/12172/22 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/5020/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції - ОСОБА_2
08 вересня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі суддів:
ОСОБА_2 (головуючої), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар - ОСОБА_5
за участю:
прокурора (в режимі ВКЗ) - ОСОБА_6
захисника (в режимі ВКЗ) - ОСОБА_7
обвинуваченого (в режими ВКЗ) - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 15 липня 2025 року,
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15 липня 2025 року ОСОБА_8 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 111 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 12 вересня 2025 року включно з визначенням застави в розмірі 15 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 46 934 000 (сорок шість мільйонів дев'ятсот тридцять чотири тисячі) гривень.
В обґрунтування мотивів ухваленого рішення суд вказав про наявність ризиків, передбачених п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які не зменшились, а тому виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.
В апеляційній скарзі захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 указано на незаконність ухвали суду першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги захисник зазначив про те, що стороною обвинувачення та суду систематично не наводяться достатні та переконливі аргументи та достовірні докази, які б засвідчували неможливість застосування до ОСОБА_8 будь-якого альтернативного та більш м'якого запобіжного заходу, адже подане прокурором клопотання містить аналогічні доводи щодо наявності ризиків, які були заявлені раніше, а додаткових аргументів не заявлено. Додатково зауважив, що аналогічні доводи щодо необхідності продовження тримання під вартою прокурором наводилися у клопотаннях щодо іншого обвинуваченого ОСОБА_9 , однак у червні 2024 року суд змінив ОСОБА_10 запобіжний захід і передав для обміну як військовополоненого, що, на думку захисника, свідчить про необґрунтованість заявлених ризиків щодо ОСОБА_8 . Вважає, що судом належним чином не враховано майновий стан обвинуваченого, який з серпня 2022 року взагалі не має доходів, що фактично перетворює запобіжний захід у безальтернативне тримання під вартою, стан здоров'я ОСОБА_8 , який має хронічні захворювання, а також не враховано те, що обвинувачений був затриманий 07.03.2022 року, однак протокол затримання оформлено лише 14.03.2022 року. Зауважив, що автоматичне продовження утримання обвинуваченого під вартою завдає шкоди його здоров'ю та можливості належним чином захищати свою позицію. Відтак просив суд оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора та змінити ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою на домашній арешт, а у випадку відмови в зміні запобіжного заходу - зменшити розмір застави до 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення обвинуваченого та його захисника, які подану апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити; прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги захисника, вивчивши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
За змістом ч. 2 ст. 177, ст. 197 КПК України підставою як застосування запобіжного заходу, у тому числі і у виді тримання під вартою, так і продовження строків тримання під вартою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. Частиною першою ст. 194 КПК України визначений обов'язок суду встановити чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Як вбачається із матеріалів провадження, питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого під вартою було вирішено на стадії судового розгляду. Тобто, це питання вирішувалось на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання перестала існувати і на заміну якої висунуте обвинувачення. Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акта шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у вказаному кримінальному провадженні. Таким чином, при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою у суді першої інстанції на стадії судового розгляду та при перевірці відповідного рішення судом апеляційної інстанції вирішальним є вирішення питання про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
У ході судового розгляду, суд першої інстанції визнав, що прокурором доведено наявність ризиків, передбачених п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Оцінивши зазначені ризики, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження строку тримання обвинуваченогоОСОБА_8 під вартою, належним чином мотивувавши своє рішення.
Так, колегією суддів визнається доведеним ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_8 від суду. При цьому, вказаний ризик, на думку колегії суддів, є значним. Колегія суддів зважає на те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від дванадцяти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої. Наявність вказаного ризику стверджується суворістю покарання, яке загрожує обвинуваченому у випадку доведеності його вини у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, що суд зобов'язаний враховувати відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України. При оцінці цього ризику, колегією суддів враховуються конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, поставленого у вину обвинуваченому, з яких вбачається, що ОСОБА_8 , за попередньою змовою групою осіб, здійснював умисні дії, спрямовані на надання представникам іноземної організації - Федеральної Служби Безпеки Російської Федерації допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, що свідчить про його контакти та співпрацю з представниками ФСБ РФ, а тому, враховуючи ситуацію, яка існує в державі внаслідок військової агресії з боку Російської Федерації, існує реальна можливість його переховування від суду, в тому числі шляхом переходу на території, які наразі не контролюються державою Україна. Наведене свідчить про існування ризику переховування обвинуваченого від суду, що вказує на наявність підстав для продовження щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Також колегією суддів визнається доведеним ризик вчинення іншого кримінального правопорушення ОСОБА_8 . При оцінці вказаного ризику колегією суддів враховується той факт, що обвинувачений, розуміючи тяжкість покарання, яке може йому загрожувати у разі визнання його вини, може вчинити дії, спрямовані на приховування слідів інкримінованого йому кримінального правопорушення, в тому числі шляхом вчинення іншого кримінального правопорушення, а також, перебуваючи на волі, зможе продовжити надавати допомогу представникам іноземної організації - Федеральної Служби Безпеки Російської Федерації в проведенні підривної діяльності проти України. Обраний запобіжний захід у виді тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою, на думку колегії суддів, здатний у повній мірі запобігти зазначеному вище ризику.
Посилання в апеляційній скарзі захисника обвинуваченого на те, що суд належним чином не врахував стан здоров'я ОСОБА_8 , який має хронічні захворювання, є не у повній мірі обґрунтованим, оскільки наявність вказаних даних не може саме по собі свідчити про наявність таких обставин, які зможуть усунути існуючі ризики. Також колегія суддів звертає увагу на те, що доказів, які б підтверджували неможливість перебування обвинуваченого в умовах слідчого ізолятора у зв'язку з проблемами зі здоров'ям, захисником до апеляційної скарги не долучено та в процесі апеляційного розгляду не надано. Крім цього, колегія суддів враховує, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 31.07.2025 року прокурора Київської міської прокуратури зобов'язано здійснити нагляд, а уповноважених осіб Міністерства юстиції України - контроль за додержанням прав обвинуваченого ОСОБА_8 щодо його належних умов тримання під вартою в ДУ «Київський ізолятор», що свідчить про повне забезпечення прав ОСОБА_8 як ув'язненого та відсутність будь-яких перешкод у можливості його перебування під вартою.
Доводи апеляційної скарги захисника про необґрунтованість заявлених ризиків щодо ОСОБА_8 з огляду на те, що у клопотаннях щодо іншого обвинуваченого ОСОБА_9 прокурором наводилися аналогічні доводи щодо наявності підстав тримання під вартою, однак у червні 2024 року суд змінив ОСОБА_10 запобіжний захід і передав для обміну як військовополоненого, колегія суддів вважає неправомірними, оскільки за змістом ч. 1 ст. 178 КПК України оцінка ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, здійснюється у контексті з даними про особу кожного з обвинувачених, а також іншими визначеними ст. 178 КПК України даними, а тому зміна запобіжного заходу одному з обвинувачених не може бути підставою для зміни іншому обвинуваченому запобіжного заходу, навіть при наявності однакових ризиків.
Наведене у своїй сукупності вказує на обґрунтованість висновків суду першої інстанції про існування ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, що вказує на наявність підстав для продовження застосованого до ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про неможливість застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_8 іншого запобіжного заходу, передбаченого ст. 176 КПК України, оскільки він не забезпечить належної поведінки останнього під час розгляду кримінального провадження.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» де зазначено, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Щодо можливості застосування до обвинуваченого інших альтернативних заходів, то на думку колегії суддів, запобіжний захід у виді домашнього арешту не в змозі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_8 та попередити наявні ризики, у зв'язку із його недостатнім стримуючим впливом за наявності зазначених вище обставин. Крім того, заявляючи в апеляційній скарзі вимогу про необхідність обрання обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді домашнього арешту, захисником в ході апеляційного розгляду не надано доказів того, що за адресою, яку він вказав в апеляційній скарзі, обвинувачений має право перебувати та відповідно відбувати такий запобіжний захід як домашній арешт.
Щодо застави, то відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Частина 4 статті 183 КПК України передбачає саме право, а не обов'язок суду не визначати розмір застави, а автоматична відмова у застосуванні застави без врахування всіх обставин кримінального провадження є порушенням вимог п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В рішенні ЄСПЛ у справі «Гафа проти Мальти» вказано, що розмір застави повинен бути встановлений з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями. Іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб утримати його від втечі.
Судом обвинуваченому ОСОБА_8 визначена застава як альтернативний запобіжний захід у розмірі 15 500 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 46 934 000 (сорок шість мільйонів дев'ятсот тридцять чотири тисячі) гривень, яка, на думку колегії суддів, в змозі попередити існуючі ризики неправомірної поведінки обвинуваченого.
Вирішуючи питання щодо можливості зменшення розміру застави в кримінальному провадженні щодо ОСОБА_8 , колегія суддів вважає, що з огляду на обставини поставленого йому у вину кримінального правопорушення та даних про особу обвинуваченого, визначений ОСОБА_8 розмір застави цілком відповідає майновому стану обвинуваченого, даним про його особу, характеру інкримінованого йому кримінального правопорушення, а тому такий розмір застави буде достатньою мірою гарантувати виконання покладених на нього обов'язків та буде достатнім для того, щоб утримати його від втечі.
Жодних обґрунтованих доводів, які б свідчили про можливість зменшення визначеного судом розміру застави до меж, визначених у п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, стороною захисту ні в апеляційній скарзі, ні в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції наведено не було, зокрема посилання захисника на майновий стан обвинуваченого, який з серпня 2022 року не має доходів, що підтверджується довідкою про доходи, не є таким, що може бути визнаний як обґрунтована підстава для зменшення застави до 100 прожиткових мінімумів доходів громадян, оскільки згідно з встановленими органом досудового розслідування обставинами ОСОБА_8 за передану інформацію отримував грошову винагороду для себе у розмірі від 1 до 4 тисяч доларів США, що свідчить про те, що отримувана обвинуваченим заробітна плата, яку він перестав отримувати в 2022 році, явно не була його єдиним доходом.
Зменшення розміру застави до найбільш наближеного до мінімального, передбаченого п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, на думку колегії суддів, не в змозі забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_8 та попередити існуючі ризики.
Таким чином, рішення суду першої інстанції прийнято на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, досліджено належним чином всі матеріали провадження та наведено в ухвалі мотиви, з яких прийнято відповідне рішення.
На переконання колегії суддів, таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою може забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у цьому кримінальному провадженні.
Наведене вказує на відсутність підстав для скасування ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 15 липня 2025 року щодо ОСОБА_8 , у зв'язку із чим колегія суддів вважає за необхідне залишити ухвалу без змін, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 15 липня 2025 рокущодо ОСОБА_8 залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
______________ _____________ ______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4