19 вересня 2025 року Чернігів Справа № 620/9326/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Дубіної М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами справу за позовом Фермерського господарства «Вітчизна-Тиниця» до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,
15.08.2025 Фермерське господарство (далі - ФГ) «Вітчизна-Тиниця» звернулося до суду з позовом, у якому просить:
визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 16.07.2025 №099003.
На обґрунтування позовних вимог ФГ «Вітчизна-Тиниця» вказує на безпідставність застосування до нього адміністративно-господарського штрафу за перевезення вантажу без наявності на момент перевірки документів, визначених статтею 48 Закону України від 05.04.2001 №2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон №2344-ІІІ), відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 цього ж Закону, оскільки ця норма Закону встановлює відповідальність за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, які стосуються виключно внутрішніх перевезень; обов'язку про необхідність мати на роздрукованому паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок водія при здійсненні внутрішніх перевезень Законом не передбачено; перевезення вантажів для власних потреб сільськогосподарським підприємством не є наданням транспортних послуг у розумінні Закону №2344-ІІІ, а отже, на такі перевезення не поширюються вимоги щодо наявності тахографів та інших документів, передбачених Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженим наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 № 340 №340 (далі - Положення № 340) і Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24.06.2010 № 385 (далі - Інструкція № 385). Таке перевезення не потребує оформлення протоколу перевірки та адаптації тахографа, а відсутність таких документів не може бути підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М.М від 19.08.2025 прийнято позовну заяву ФГ «Вітчизна-Тиниця» до розгляду, відкрито провадження у цій справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними в ній матеріалами.
Відповідач у відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, з посиланням на положення нормативно-правових актів, які регулюють спірні відносини, вказує на правомірність прийнятої ним постанови про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу.
У відповіді на відзив позивач серед іншого зазначає, що відповідачем не враховано те, що водій ОСОБА_1 здійснював перевезення ячменю, вирощеного та зібраного ФГ «Вітчизна-Тиниця» на елеватор з метою сушіння та зберігання, тому норми Положення № 340 не поширюються на таке перевезення.
Суд, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, встановив наступне.
09.06.2025 водій ОСОБА_1 керуючи тягачем марки MAN TGX, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ТОВ «Агро-Сектор» та використовувався позивачем для здійснення перевезення належного останньому вантажу, здійснював його перевезення згідно із ТТН від 09.06.2025 №3.
Посадовою особою відповідача в ході рейдової перевірки було зупинено згаданий ТЗ та складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт від 09.06.2025 №077176 (далі - Акт), у якому зафіксовано, що при перевезенні вантажів згідно із ТТН від 09.06.2025 №3 у водія на момент проведення перевірки відсутні документи визначені пунктом 3.3 Інструкції № 385, а саме: відсутня на роздрукованому паперовому носії інформації про роботу та відпочинок водія за 09.06.2025 та попередні 28 діб (не використовується картка водія).
Відділом державного нагляду (контролю) Державної служби України з безпеки на транспорті у Чернігівській області 16.07.2025 було прийнято постанову №099003, якою на ФГ «ВІТЧИЗНА-ТИНИЦЯ» за перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки, документів визначених статтею 48 Закону № 2344-ІІІ, за що передбачена відповідальність згідно із абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ, було накладено адміністративно-господарський штраф у сумі 17 000, 00 грн.
Вважаючи вказану постанову відповідача протиправною, ФГ «Вітчизна-Тиниця» звернулось до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон № 2344-III.
Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Процедура проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі - Порядок №1567).
Відповідно до пункту 4 Порядку № 1567 рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.
Пунктом 13 Порядку № 1567 передбачено, що графік проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) складається та затверджується керівником або заступником керівника Укртрансбезпеки або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин.
За приписами пункту 14 Порядку № 1567 рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об'єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
За змістом пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно наявність визначених статтями 39 і 48 Закону № 2344-III документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом (абзац 2).
Згідно з пунктом 21 Порядку № 1567 у разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).
Пунктом 22 Порядку № 1567 передбачено, що у разі відмови водія від підписання акта рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу посадова особа (особи), що провела перевірку, вносить про це запис.
Згідно з частинами першою-другою статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
- для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Особливості організації праці та контролю за роботою водіїв транспортних засобів врегульовано положеннями статті 18 Закону № 2344-III, відповідно до якої з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані:
організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України;
здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху;
забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці;
здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.
Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.
Відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, статті 18 Закону № 2344-III та з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв колісних транспортних засобів Міністерством транспорту та зв'язку України наказом від 07.06.2010 № 340 «Про затвердження Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів» затвердило Положення №340, яке встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку та вимоги якого поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.
При цьому, згідно із пунктом 1.4 Положення № 340 воно не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються сільськогосподарськими підприємствами або підприємствами лісового господарства, якщо ці перевезення виконуються тракторами або іншою технікою, призначеною для місцевих сільськогосподарських робіт чи робіт у галузі лісового господарства, та слугують виключно для цілей експлуатації цих підприємств.
Судом встановлено, що ФГ «Вітчизна-Тиниця» є сільськогосподарським товаровиробником та 09.06.2025 здійснювало перевезення належного йому вантажу тягачем марки MAN TGX, реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував водій ОСОБА_1 .
Суд зазначає, що MAN TGХ - це серія сідлових тягачі, призначених для перевезення великогабаритних та важких вантажів на далекі відстані.
Тому, суд приходить до висновку про те, що у цьому випадку, незважаючи на те, що транспортний засіб марки MAN TGX, номерний знак НОМЕР_1 використовувався позивачем, як він стверджує, для внутрішньогосподарських потреб фермерського господарства в рамках сільськогосподарської діяльності, не створює для нього винятку, передбаченому пунктом 1.4 зазначеного Положення, оскільки це Положення не поширюється на перевезення вантажів, якщо ці перевезення виконуються тракторами або іншою технікою, призначеною для місцевих сільськогосподарських робіт чи робіт у галузі лісового господарства, та слугують виключно для цілей експлуатації цих підприємств, позаяк суд не може розцінювати цей транспортний засіб як такий, що відповідає вказаним критеріям, а отже доводи позивача у цій частині є необґрунтованими.
У свою чергу щодо суті інкримінованого позивачу порушення, суд зазначає, що Інструкція № 385 визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які відповідно до законодавства обладнуються контрольними пристроями (тахографами).
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 385 адаптація, тахографа до транспортного засобу - оновлення або підтвердження параметрів автомобільного транспортного засобу, що зберігаються у пам'яті тахографа, до яких залежно від типу тахографа належать: ідентифікаційний номер (VIN- код) та номерний знак (цифри та літери, нанесені на номерному знаку, - VRN) автомобільного транспортного засобу, розмір застосованих пневматичних шин, результати визначення константи тахографа k. характеристичного коефіцієнта автомобільного транспортного засобу w, ефективного кола шини 1, а також показники часу, пробігу, граничного значення швидкості, на яке налаштований обмежувач швидкості транспортного засобу (за наявності).
Термін адаптація тахографа до транспортного засобу, за визначенням ЄУТР - калібрування; контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.
Пунктами 3.3, 3.6 Інструкції № 385 встановлено, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом зокрема: своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом: має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу: заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа, у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом. Перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами, а також, наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа.
Відповідно до пункту 6.3 Положення № 340 водій, що керує транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3).
З аналізу наведених приписів законодавства слідує, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, повинен мати при собі заповнені тахокарти, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом, а у разі керування транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.03.2020 у справі №823/1199/17, від 31.10.2023 у справі № 440/17062/21 та від 14.12.2023 у справі №340/5660/22.
У справі, яка розглядається судом встановлено, що посадовими особами відповідача виявлено порушення вимог статті 48 Закону № 2344-III, допущені позивачем, про що складено відповідний акт, розглянуто справу та прийнято уповноваженою особою відповідача постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Відповідно до абзацу третього частини першої статті 60 Закону № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
При цьому, позивачем заперечується сам факт необхідності мати водієм на момент проведення перевірки в наявності документи, визначені пунктом 3.3 Інструкції № 385, а саме: відсутня на роздрукованому паперовому носії інформації про роботу та відпочинок водія за 09.06.2025 та попередні 28 діб (не використовується картка водія) вказує, що транспортний засіб, який перевірявся уповноваженими особами відповідача не обладнано тахографом і надав на перевірку індивідуальну контрольну книжку водія, що на думку суду суперечить меті організації безпечної праці водія та безпеки дорожнього руху в цілому.
Відтак, за встановлених обставин, оспорювана у цій справі постанова відповідача про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу від 16.07.2025 №099003 є такою, що прийнята відповідачем обґрунтовано, на підставі, у межах повноважень та в спосіб, передбаченим чинним законодавством.
Поряд з цим, при вирішенні справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення…Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди умотивовувати свої рішення. Але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, та докази, надані представником позивача, суд робить висновок, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 2, 72-77, 227, 241-246, 250-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову Фермерського господарства «Вітчизна-Тиниця» до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Марія ДУБІНА