19 вересня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/4441/25-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Лелюк О.П., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Управління поліції охорони з фізичної безпеки в місті Києві про визнання протиправним та скасування акту, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління поліції охорони з фізичної безпеки в місті Києві про визнання протиправним та скасування акту, зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати Акт №9 розслідування нещасного випадку, який стався 01 квітня 2025 року о 16 год. 35 хв. з поліцейським-водієм взводу реагування роти Управління поліції охорони в Чернівецькій області старшим сержантом поліції ОСОБА_1 , форми Н-1/НПВ від 30 квітня 2025 року;
- зобов'язати Управління поліції охорони з фізичної безпеки в місті Києві повторно провести розслідування за фактом нещасного випадку, який стався 01 квітня 2025 року о 16 год. 35 хв. з поліцейським-водієм взводу реагування роти Управління поліції охорони в Чернівецькій області старшим сержантом поліції ОСОБА_1 , та оформити його результати відповідно до вимог Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05 жовтня 2020 року №705, та скласти акт розслідування нещасного випадку форми Н-1/НПВ з урахуванням висновків суду по даній справі.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд дійшов висновку, що вона не відповідає вимогам, встановленим статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Згідно з пунктом 5 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначаються виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень у позовній заяві зазначаються обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.
Аналізуючи зміст заявленого позову та доводи, якими він обґрунтований, суд звертає увагу на те, що позивач, фактично, виражає незгоду з Актом розслідування нещасного випадку №9, затвердженим 30 квітня 2025 року, згідно з яким комісією з розслідування нещасного випадку кваліфіковано нещасний випадок зі старшим сержантом поліції ОСОБА_1 як такий, що стався у період проходження служби і не пов'язаний з виконанням службових обов'язків.
Обґрунтовуючи протиправність указано вище Акту, позивач посилається на те, що його висновки не відповідають Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №190/25/1350/В від 25 липня 2025 року, яким встановлено наявність у ОСОБА_1 легкого обмеження до трудової діяльності під час проходження служби в поліції в результаті нещасного випадку та рекомендовано встановити 15% втрати працездатності.
Тобто, фактично, експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи встановлено, що отримана позивачем травма є такою, що отримана під час виконання службових обов'язків.
В контексті наведеного суд звертає увагу на положення пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, якими встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з пунктом 18, 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Між тим, звертаючись до суду з цим позовом, позивач не навів у ньому жодних доводів про те, що оскаржуваний ним Акт розслідування нещасного випадку №9 від 30 квітня 2025 року вважається рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні наведених вище положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім цього, в позовній заяві позивачем усупереч вимогам пунктів 4, 5 та 9 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України не зазначено жодних доводів щодо того, які саме його права та інтереси було порушено оскаржуваним Актом розслідування нещасного випадку №9 від 30 квітня 2025 року; не зазначено про те, що відповідач, приймаючи вказане рішення, діяв саме як суб'єкт владних повноважень при реалізації своїх повноважень.
Згідно з частиною третьою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VI.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Розміри ставок судового збору встановлені статтею 4 Закону України «Про судовий збір». Зокрема, за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року становить 3028 гривень.
Сума судового збору за звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом за одну вимогу немайнового характеру становить 1211,20 грн (3028,00 грн*0,4).
Як вбачається зі змісту позовної заяви, така, фактично, містить дві вимоги немайнового характеру (визнати протиправним та скасувати Акт №9 від 30 квітня 2025 року, зобов'язати відповідача повторно провести розслідування), а тому сума судового збору за такі вимоги становить 2422,40 грн (1211,20 грн + 1211,20 грн).
На підтвердження сплати судового збору позивачем надано платіжну інструкцію №К63У-МЕС7-ТАЕ8-825К від 29 липня 2025 року, згідно з якою ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Відтак, недоплата судового збору становить 1211,20 грн (2422,40 грн - 1211,20 грн = 1211,20 грн).
Судовий збір повинен бути сплачений на наступні банківські реквізити: отримувач Чернівец.ГУК/Чернівецька ТГ/22030101; код отримувача (ЄДРПОУ) 37836095; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); номер рахунку.
Крім цього, згідно з пунктом 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
У зв'язку з цим суд зауважує, що строки звернення до адміністративного суду передбачені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно пункту 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Зважаючи на суть і характер спірних правовідносин цей спір є таким, що пов'язаний з проходженням позивачем служби в поліції, тобто публічної служби, а тому в даному випадку підлягають застосуванню положення частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, які передбачають місячний строк звернення до суду у справах, які стосуються проходження публічної служби.
Як свідчать додані до позову матеріали, копію Акту розслідування нещасного випадку №9 від 30 квітня 2025 року отримано позивачем 07 травня 2025 року.
Отже, встановлений законом строк, протягом якого позивач мав право звернутися до суду з цим позовом, фактично почався 08 травня 2025 року (наступний день після отримання позивачем копії оскаржуваного акту) та тривав до 09 червня 2025 року (08 червня 2025 року - вихідний день) включно.
Між тим, з даним позовом позивач звернувся до суду лише 15 вересня 2025 року (згідно з відбитком штемпеля на конверті, яким даний позов направлено на адресу Чернівецького окружного адміністративного суду), тобто з пропуском строку, встановленого частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Вказане визнається позивачем, про що свідчить заявлене у позові прохання про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, що розцінюється судом як клопотання про поновлення строку звернення до суду.
Так, заявлене клопотання обґрунтовано тим, що позивачем вживалися заходи з досудового врегулювання спору шляхом подання скарги на Акт розслідування нещасного випадку №9 від 30 квітня 2025 року до Департаменту поліції охорони Національної поліції України. Відповідь за результатами розгляду скарги оформлена листом Департаменту №3277-2025 від 29 серпня 2025 року.
Вирішуючи питання про поважність причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом в межах доводів заявленого у позові клопотання про поновлення строку звернення до суду, суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22, в якій колегія суддів зазначила, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:
1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;
2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;
3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;
4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі №9901/405/19, вказала, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Надаючи оцінку доводам клопотання позивача про поновлення строку на звернення до адміністративного суду, суд зауважує, що в такому не зазначено обґрунтованих обставин, які унеможливлювали або істотно перешкоджали ОСОБА_1 безпосередньо після отримання копії оскаржуваного акту звернутися особисто або через представника до суду з цим позовом, тобто звернутися до суду у проміжок часу з 08 травня 2025 року до 09 червня 2025 року.
Стосовно посилань позивача на вжиття ним заходів досудового врегулювання спору, якими, на його думку, є звернення до Департаменту поліції охорони Національної поліції України зі скаргою на Акт розслідування нещасного випадку №9 від 30 квітня 2025 року, за результатами розгляду якої було отримано відповідь від 29 серпня 2025 року, то суд зазначає, що у клопотанні не вказано жодних норм чинного законодавства, якими встановлено механізм обов'язкового досудового врегулювання спору між поліцейським та органом Національної поліції України (його окремих департаментів чи інших підпорядкованих структур) щодо оскарження актів розслідування нещасних випадків. Відтак, доводи клопотання в цій частині є безпідставними.
Крім цього, суд звертає увагу на те, що, вжиття позивачем заходів досудового врегулювання спору обумовлене отриманням Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №190/25/1350/В, яким встановлено, що отримана позивачем травма пов'язана з виконанням службових обов'язків. Однак такі посилання позивача суд оцінює критично, адже отримання позивачем від Департаменту поліції охорони Національної поліції України листа №3277-2025 від 29 серпня 2025 року не змінює моменту, з якого безпосередньо позивач ОСОБА_1 був обізнаний про наявність Акту розслідування нещасного випадку №9 від 30 квітня 2025 року.
До того ж, суд зазначає, що подання скарги на Акт розслідування нещасного випадку №9 від 30 квітня 2025 року до Департаменту поліції охорони Національної поліції України мало місце вже поза спливом місячного строку звернення до суду, який підлягає обрахуванню з дати отримання ОСОБА_1 копії оскаржуваного акту (07 травня 2025 року).
Суд зауважує, що позивачем не надано доказів, які свідчать про наявність виняткових, особливих і непереборних обставин об'єктивного характеру, які унеможливили або істотно ускладнили подання позовної заяви, а також доказів того, що він вчинив усі необхідні дії, які свідчили би про бажання реалізувати у повній мірі свої процесуальні права у строк з 08 травня 2025 року до 09 червня 2025 року.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26 жовтня 2023 року (справа №990/139/23) та від 01 лютого 2024 року (справа №990/270/23) вказала, що установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому порівняльний аналіз словоформ “дізналася» та “повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав.
Так, день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо його прийнято за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.
Якщо цей день точно встановити неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому сполуку “повинна була дізнатися» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод, щоб дізнатися, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Отже, реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою у межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізувати своє право на звернення до суду в межах строків такого звернення, адже нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Беручи до уваги наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд зауважує, що пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації своїх процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду з позовом.
Суд констатує, що у заявленому клопотанні про поновлення строку звернення до суду не наведено змістовних і вагомих доводів щодо вчинення позивачем та його представником у встановлений законом строк усіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не доведено, що в цій справі можливість вчасного подання позовної заяви не мала суб'єктивного характеру, тобто не залежала від волевиявлення позивача.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що зі змісту доводів, наведених позивачем у клопотанні про поновлення строку звернення до адміністративного суду, не вбачається обставин, які були б пов'язані з дійсними істотними труднощами та наявністю перешкод об'єктивного і непереборного характеру, які б унеможливили або значно утруднили можливість реалізації ОСОБА_1 особисто або в порядку представництва права на судовий захист у строк, установлений процесуальним законом для звернення до адміністративного суду.
Не звернення до суду з адміністративним позовом через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.
Тому, наведені представником позивача причини пропуску строку звернення до адміністративного суду є неповажними.
Згідно з частиною першою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до частини першої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для залишення даної позовної заяви без руху.
Керуючись статтями 122, 123, 169, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1.Визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду з позовом ОСОБА_1 до Управління поліції охорони з фізичної безпеки в місті Києві про визнання протиправним та скасування акту, зобов'язання вчинити дії.
2.У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду відмовити.
3.Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління поліції охорони з фізичної безпеки в місті Києві про визнання протиправним та скасування акту та зобов'язання вчинити дії залишити без руху.
4.Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання цієї ухвали шляхом подання позовної заяви у відповідності до вимог, встановленим статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, та шляхом подання заяви (клопотання) про поновлення строку звернення до суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку та надання доказів поважності причин його пропуску.
5.Роз'яснити, що в разі невиконання вимог ухвали і не усунення недоліків у вказаний строк позовна заява буде вважатися не поданою і буде повернута особі, яка її подала на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя О.П. Лелюк