17 вересня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/1673/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лелюка О.П., за участю: секретаря судового засідання Петрович Я.Ф., представника позивача Фодчук О.В. та представників відповідача Агатія В.В., Гудз Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04 вересня 2024 року №00000/10482/ж10/24-13-24-04; №00000/10485/ж10/24-13-24-04; №00000/10481/ж10/24-13-24-04; №00000/10488/ж10/24-13-24-04.
Ухвалою суду від 16 квітня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду з позовом; прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання по справі; встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.
У ході підготовки даної справи до розгляду по суті судом: з'ясовано зміст заявлених вимог та позицію відповідача; отримано від сторін заяви по суті справи та докази, якими вони обґрунтовують свої вимоги та заперечення; відмолено у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Чернівецькій області про залучення до участі у розгляді справи як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - АТ КБ «Приватбанк»; вчинено інші дії, передбачені частиною другою статті 180 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою суду від 18 червня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено дану справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 08 липня 2025 року поновлено судовий розгляд цієї справи. Витребувано у Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк» належним чином засвідченні Додаткові угоди: №1 від 23.01.2023 до кредитного договору №E/V06281 від 24-02-2006, №1 від 23.01.2023 до кредитного договору №E/V072143 від 20.12.2007. Витребувано у Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк» докази (у разі їх відсутності пояснення) щодо повідомлення ОСОБА_1 про наслідки прощення заборгованості по сплаті основної суми боргу та заборгованості по сплаті відсотків згідно указаних вище Додаткових угод до кредитних договорів, та про необхідність виконання ОСОБА_1 частини “д» пп. 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України. Встановлено строк для подання до суду витребуваних доказів.
Згідно змісту позовної заяви, письмових пояснень та доводів, наданих у судовому засіданні, в обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав про порушення податковим органом процедури проведення документальної невиїзної перевірки, за результатом якої прийняті оскаржувані рішення. Зокрема, вказував, що контролюючий орган не надав належних доказів направлення позивачу наказу на проведення перевірки, повідомлення про дату та час перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки. Контролюючий орган в акті перевірки не посилався на документи, які б підтверджували факт направлення наказу та службового посвідчення уповноваженої особи.
Крім цього, вказуючи про протиправність податкових повідомлень-рішень№00000/10481/ж10/24-13-24-04, яким збільшено ОСОБА_1 суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 2865050,55 грн, та №00000/10482/ж10/24-13-24-04, яким збільшено ОСОБА_1 суму грошового зобов'язання з військового збору у розмірі 238754,21 грн, позивач зазначав про не здійснення податковим органом перевірки інформації, наведеної у листі AT КБ «ПриватБанк» від 09.02.2024 року №20.1.0.0.0/7-24012/39619, яка була врахована при проведенні перевірки та винесенні названих рішень. Зокрема, про відсутність документального підтвердження суми прощеного боргу та відсутність доказів здійснення банком повідомлення ОСОБА_1 про прощення боргу (розміру прощення основного зобов'язання). Так, на думку останнього, не є документально підтвердженою відповідачем сума прощеного боргу, яка визначена ним лише на підставі довільних письмових повідомлень банку (лист AT КБ «ПриватБанк» від 09.02.2024 року № 20.1.0.0.0/7-24012/39619), без дослідження первинних документів, з'ясування суми основного боргу, анульованого (прошеного) банком у валюті наданого кредиту (доларах США), еквівалента анульованої (прощеної) у гривнях суми основного боргу у доларах США, дати такого прощення, суми боргу, визначеною за офіційним курсом НБУ станом на відповідну дату. До цього наголошено, що обставини наявності у позивача боргів у визначених у листі банку сумах не відповідають обставинам, встановленим у справах про стягнення кредитної заборгованості за договорами (рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01.11.2011 року у справі №2-2521/11, заочне рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 26.05.2010 року у справі №2-232/2010). При цьому указано, що саме вказаним судовим рішенням у справі №2-2521/11 визначено розмір заборгованості ОСОБА_1 перед AT КБ «ПриватБанк», а визначення банком у додаткових угодах 2023 року не може змінювати чи підміняти вже встановлений судом розмір зобов'язання у гривні. На думку платника податків, використання податковим органом таких угод як джерела інформації суперечить принципу обов'язковості судового рішення та порушує правову визначеність; податковий орган не мав права ґрунтувати свої висновки на внутрішньому обліку банку або на умовних додаткових угодах 2023 року, які не змінюють і не підмінюють собою преюдеційне судове рішення та наслідки дострокового стягнення боргу банком. Для визначення бази оподаткування значення має лише фактична основна сума боргу у гривні, підтверджена рішенням суду та документами про часткове погашення за рахунок іпотеки. Крім цього, зазначено і про те, що банком було здійснено прощення заборгованості за кредитними договорами з 2006 до лютого 2023 року за межами строків позовної давності, що виключає застосування до спірних правовідносин пп. «д» 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України. Вказано, що перевіркою, яку провів податковий орган, не досліджувалося настання термінів виконання кредитних зобов'язань позивачем, а тому у відповідача відсутні обґрунтовані підстави стверджувати про те, що мало місце списання прощення боргу (кредиту) до закінчення строку позовної давності. Позивач вважає, що при проведенні перевірки відповідач із застосуванням передбачених Податковим кодексом України заходів не здобув підтверджену належними, допустимими та достатніми доказами інформацію про існування фактів дострокового стягнення боргу, задоволення вимог банку за рахунок іпотечного майна, існування факту пропуску строку позовної давності у кредитних взаємовідносинах банку та позивача.
З огляду на викладене, позивач просив суд задовольнити позовні вимоги повністю.
Головне управління ДПС у Чернівецькій області заперечувало щодо позовних вимог, вказуючи про законність оскаржуваних рішень. Зокрема, відповідач вказував про дотримання ним вимог податкового законодавства при призначенні та проведенні документальної позапланової невиїзної перевірку з питань достовірності, повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету податків, зборів і платежів платника податків фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за період з 01.01.2023 року до 31.12.2023 року.
Також відповідач зазначав про обґрунтованість своїх висновків щодо встановлення порушення ОСОБА_1 пункту 36.1 статті 36, підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162, підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункту «Д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, підпункту 1 статті 165, 168.1.3 пункту 168.1, підпункту 168.2.1 пункту 168.2 статті 168 Податкового кодексу України: не задекларовано оподаткованого доходу, отриманого у 2023 році від ATКБ «Приватбанк» (код за ЄДРПОУ14360570) у вигляді додаткового блага у сумі 12733557,98 грн, в результаті чого донараховано податку на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету самостійно за результатами річного декларування за період з 01.01.2023 по 31.12.2023, а також нараховано військовий збір, з огляду на інформацію у листі AT КБ «ПриватБанк» від 09.02.2024 року № 20.1.0.0.0/7-240125/39619 (вхідний № 4588/6 від 20.02.2024 року), надану на запит про надання інформації від 16.01.2024 року №35/Ж12/24-13-24-12.
На думку податкового органу, AT КБ «ПриватБанк» було виконано юридичний обов'язок щодо повідомлення платника податків - боржника ОСОБА_1 про анулювання (прощення) боргу та включення суми прощеного (анульованого) основного боргу до додатку 4ДФ «Відомості про суми нарахованого доходу, утриманого та сплаченого податку на доходи фізичних осіб та військового збору» до Податкового розрахунку сум доходу нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку а також сум нарахованого єдиного внеску за підсумками звітного періоду в якому такий борг було прощено.
Відповідач наголошував, що нарахування ним податку на дохід, отриманий як додаткове благо, що відповідно до нормативно-правових приписів підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України вважається загальним місячним (річним) оподаткованим доходом платника податку, відбувалося на підставі наданої АТ КБ «ПриватБанк» відповіді від 09.02.2024 року № 20.1.0.0.0/7-24012/39619 (вхідний № 4588/6 від 20.02.2024 року), якою підтверджено виплату доходу на користь ОСОБА_1 у вигляді анульованої основної суми боргу, що відображено в додатку 4ДФ «Відомості про суми нарахованого доходу, утриманого та сплаченого податку на доходи фізичних осіб та військового збору» до Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за І квартал 2023 року (січень) із зазначенням грошових сум у національній валюті України - гривні.
Поряд з цим щодо доводів позивача про рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01.11.2011 року у справі №2-2521/11, заочне рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 26.05.2010 року у справі №2-232/2010 як аргумент стосовно неправильного розрахунку сум прощеного (анульованого) позивачу боргу АТ КБ «ПриватБанк» у січні 2023 році внаслідок його неврахування, то податковий орган вказував, що указане було прийнято задовго до укладення додаткових угод до кредитних договорів. А тому, на думку відповідача, при їх укладені сторони дійшли спільної згоди щодо викладених у даних документах умов, а ОСОБА_1 як сторона правочинів мав змогу зауважити неврахування банківською установою судових рішень або оскаржити їх у судовому порядку. Тобто, зважаючи на відсутність судового оскарження здійснених між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 правочинів, сторонами було взято до уваги всі обставини, зокрема прийняті на той час рішення в цивільних справах №2-2521/1, №2-232/2010, які прямо або опосередковано могли вплинути на правомірність останніх.
З огляду на викладене, податковий орган просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.
Поряд з цим суд зауважує, що подані представником позивача пояснення у заяві від 16 вересня 2025 року суд не бере до уваги, оскільки такі були подані після закінчення з'ясування судом обставин даної справи та перевірки їх доказами, після судових дебатів й, фактично, уже на стадії ухвалення судового рішення, до якої суд перейшов у судовому засіданні 10 вересня 2025 року.
Заслухавши пояснення представників сторін, надані у судових засіданнях, перевіривши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд вважає за необхідне зазначити таке.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.2 пункту 78.1, пункту 78.4 статті 78. пункту 79.1 статті 79, пункту 82.2 статті 82, підпункту 69.35-1 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України та наказу Головного управління ДПС у Чернівецькій області від 03.06.2024 року №888-п головними державними інспекторами відділу планових та позапланових перевірок оподаткування фізичних осіб управління оподаткування фізичних осіб Головного управління ДПС у Чернівецькій області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань достовірності, повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету податків, зборів і платежів платника податків фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за період з 01.01.2023 року до 31.12.2023 року.
За результатом перевірки складено Акт від 05.08.2024 року №8957/Ж5/24-13-24-04/ НОМЕР_1 , у якому вказано про встановлення порушення ОСОБА_1 пункту 36.1 статті 36, підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162, підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункту «Д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, підпункту 1 статті 165, 168.1.3 пункту 168.1, підпункту 168.2.1 пункту 168.2 статті 168 Податкового кодексу України: заниження за звітний (податковий) 2023 рік оподатковуваного доходу, отриманого у вигляді додаткового блага на суму 12733557,98 грн, в результаті чого донараховано податку на доходи фізичних осіб за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 у сумі 292040,44 грн; нараховано військовий збір у розмірі 191003,37 грн.
Крім цього, встановлено порушення підпункту 16.1.7 пункту 16.1 статті 16, підпункту 20.1.2 пункту 20.1 статті 20, підпункту 20.1.14 пункту 20.1 статті 20, підпункту 73.3.3 пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України, а саме: ненадання інформації, визначної в запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження.
Водночас вбачається і встановлення відповідачем порушення позивачем підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16, підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49, підпункту «в» пункту 176.1 статті 176, пункту 179.1 статті 179 Податкового кодексу України, а саме: неподання ОСОБА_1 податкової декларації про майновий стан і доходи за результатами звітного (податкового) 2023 року граничним терміном подання 30.04.2024 року з відображенням загального річного оподатковуваного доходу у сумі 12733557,98 грн.
У зв'язку з цим 04.09.2024 року Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області прийняті податкові повідомлення-рішення:
- №00000/10481/Ж10/24-13-24-04, яким збільшено ОСОБА_1 суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 2865050,55 грн, з яких: за податковими зобов'язаннями - 2292040,44 грн та за штрафними санкціями - 573010,11 грн;
- №00000/10482/Ж10/24-13-24-04, яким збільшено ОСОБА_1 суму грошового зобов'язання з військового збору у розмірі 238754,21 грн, з яких: за податковими зобов'язаннями - 191003,37 грн та за штрафними санкціями - 47750,84 грн;
- №00000/10488/Ж10/24-13-24-04, яким застосовано до ОСОБА_1 штрафні санкції у розмірі 7100,00 грн;
- №00000/10485/Ж10/24-13-24-04, яким застосовано до ОСОБА_1 штрафні санкції у розмірі 340,00 грн.
Не погоджуючись із прийнятими суб'єктом владних повноважень рішеннями, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до пунктів 7 - 9 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
За змістом частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
В обґрунтування незаконності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень ОСОБА_1 зазначав про порушення податковим органом процедури проведення документальної невиїзної перевірки, за результатом якої такі рішення прийняті. Зокрема, вказував, що контролюючий орган не надав належних доказів направлення позивачу наказу на проведення перевірки, повідомлення про дату та час перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки. Контролюючий орган в акті перевірки не посилався на документи, які б підтверджували факт направлення наказу та службового посвідчення уповноваженої особи.
У зв'язку з цим суд звертає увагу на те, що згідно правової позиції Верховного Суду в постанові від 21 лютого 2020 у справі № 826/14123/18, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду відступив від висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах у частині того, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе; а також що допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної документальної виїзної або фактичної перевірки, які викладено в постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року (справа № 804/1113/16), від 24 травня 2019 року (справа № 826/16221/15), від 3 жовтня 2019 року (справа № 820/850/16), від 16 жовтня 2019 року (справа № 820/11291/15), від 22 листопада 2019 року (справа № 815/4392/15) тощо.
Водночас судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформульований правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
Отже, питання правомірності дій контролюючого органу щодо призначення і проведення перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставою позову про оскарження рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.
Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 вересня 2021 року у справі №816/228/17.
Таким чином, оскільки незаконність оскаржуваних рішень позивач обґрунтовує, в першу чергу, порушенням податковим органом процедури проведення документальної невиїзної перевірки, за результатом якої такі рішення прийняті, то суд, беручи до уваги наведену вище правову позицію Верховного Суду, спочатку надає оцінку таким доводам позивача за зустрічним позовом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України (далі - ПК України у редакції на час виникнення спірних відносин).
Цим Кодексом передбачені функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (пункт 1.1 статті 1 ПК України).
Зокрема, підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України встановлено, що контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
За змістом пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Приписами підпункту 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України встановлено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.
Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.
Порядок проведення документальних позапланових перевірок визначений статтею 78 ПК України.
З наказу Головного управління ДПС у Чернівецькій області від 03.06.2024 року №888-п вбачається, що документальна позапланова невиїзна перевірка ОСОБА_1 призначена на підставі підпункту 78.1.2 пункту 78.1 статті 78 ПК України, згідно якого документальна позапланова перевірка здійснюється якщо платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію, розрахунки, звітність для податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до пункту 39.4 статті 39 цього Кодексу, якщо їх подання передбачено законом.
З обставин справи вбачається, що призначення документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1 було обумовлено наявністю інформації про отримання останнім доходів, які підлягають включенню до загального місячного (річного) оподаткування доходу та відображенню платником податків в річній декларації про майновий стан і доходи. Так, податковим органом було встановлено, що платником податку ОСОБА_1 не було подано до контролюючого органу податкової декларації про майновий стан і доходи за результатами звітного (податкового) 2023 року граничним терміном подання 30.04.2024 року з відображенням загального річного оподатковуваного доходу у сумі 12733557,98 грн.
Враховуючи викладене та зважаючи на не заперечення позивачем указаних обставин і, фактично, не наведення ним доводів щодо незаконності призначення документальної позапланової невиїзної перевірки, суд приходить до висновку про правомірність дій податкового органу щодо призначення документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків ОСОБА_1 .
Стосовно доводів позову про порушення процедури проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, то такі суд відхиляє, виходячи з наступного.
Так, особливості проведення документальної невиїзної перевірки визначені статтею 79 ПК України.
Зокрема, згідно пунктів 79.1-79.3 статті 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
У разі надіслання (вручення) відповідно до статті 42 цього Кодексу платнику податків (його представнику) копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення позапланової невиїзної перевірки, шляхом надсилання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення документальна позапланова невиїзна перевірка (крім перевірки, визначеної статтею 200 цього Кодексу) розпочинається не раніше 30 календарного дня з дати надсилання такого повідомлення та копії наказу.
Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова.
Статтею 42 ПК України визначено порядок листування платників податків та контролюючих органів.
Згідно пункту 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Відповідно до пункту 42.5 статті 42 ПК України у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).
У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
На вимогу платника податків, який отримав документ в електронній формі, контролюючий орган надає такому платнику податків відповідний документ у паперовій формі протягом трьох робочих днів з дня надходження відповідної вимоги (у паперовій або електронній формі) платника податків.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що однією з обов'язкових умов для початку проведення податковим органом документальної позапланової невиїзної перевірки є вручення платнику податків копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Надсилання цих документів платнику податків здійснюється за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що має відповідати вимогам статті 42 ПК України, згідно яких, зокрема, у разі невручення поштою платнику податків направлених документів, такі документи вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення. Лише виконання таких умов надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
Судом на підставі наявних у справі матеріалів та досліджених у судовому засіданні оригіналів матеріалів документальної позапланової невиїзної перевірки встановлено, що копії наказу Головного управління ДПС у Чернівецькій області від 03.06.2024 року №888-п, повідомлення про дату початку та місце проведення документальної позапланової невиїзної перевірки від 03.06.2024 року №179/ж4/24-13-24-04 були направлені 04.06.2024 року податковим органом ОСОБА_1 на його податкову адресу - АДРЕСА_1 . Однак 18.06.2024 року рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення повернуто до Головного управління ДПС у Чернівецькій області з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
За таких обставин та враховуючи наведені норми, суд приходить до висновку, що указані вище документи, які були направлені Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області ОСОБА_1 у визначеному законом порядку, вважаються врученими платнику податків 18.06.2024 року, тобто у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
З огляду на викладене, суд вважає безпідставними та необґрунтованими доводи позову про порушення податковим органом процедури проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1 при призначенні та проведенні якої контролюючий орган дів на підставі та у спосіб, визначені ПК України.
Відтак, оскаржувані податкові повідомлення-рішення не підлягають скасуванню з мотивів порушення процедури проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, про що останній безпідставно зазначав.
Щодо оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №00000/10488/Ж10/24-13-24-04, яким застосовано до позивача штрафні санкції у розмірі 7100,00 грн за ненадання інформації, визначної в запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження, то суд зазначає таке.
Згідно пункту 121.2 статті 121 ПК України ненадання відповіді на запит, неподання або подання не в повному обсязі платником податків, фінансовим агентом або іншою особою документів чи іншої інформації на запит контролюючого органу, надісланий відповідно до підстав, передбачених підпунктами 6-8 підпункту 73.3.1 пункту 73.3 статті 73 Кодексу, - тягне за собою накладення штрафу у 5 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, за кожний такий факт.
Неподання або подання не в повному обсязі платником податків документів чи іншої інформації на запит контролюючого органу в інших випадках, передбачених статтею 73 Кодексу, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, за кожний такий факт.
Сплата таких фінансових санкцій (штрафів) не звільняє особу від обов'язку подання інформації.
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 1 січня 2024 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 7100 гривень.
Отже, для платників податків передбачена фінансова відповідальність у розмірі 7100 гривень за неподання документів чи іншої інформації на запит контролюючого органу про надання інформації згідно статті 73 ПК України.
Так, відповідно до пункту 73.3. статті 73 ПК України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про надання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.
Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і має містити: 1) підстави для надсилання запиту відповідно до цього пункту із зазначенням інформації, яка це підтверджує; 2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати; 3) печатку контролюючого органу.
Згідно підпункту 73.3.1. пункту 73.3. статті 73 ПК України письмовий запит про надання інформації надсилається платнику податків або іншому суб'єкту інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав: 1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої у встановленому законом порядку, виявлено факти, які можуть свідчити про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, із обов'язковим зазначенням таких фактів у запиті; 2) для визначення відповідності умов контрольованої операції принципу "витягнутої руки" під час здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу та/або для визначення рівня звичайних цін у випадках, визначених цим Кодексом; 3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податковій декларації, поданій платником податків; 4) стосовно платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків: податкової накладної покупцю або про допущення продавцем товарів/послуг помилок під час зазначення обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування; акцизної накладної покупцю або про порушення порядку заповнення та/або порядку реєстрації акцизної накладної; 5) у разі проведення зустрічної звірки; 6) виявлено помилку або недостовірність даних, що містяться у звіті про підзвітні рахунки, поданому фінансовим агентом, або відповідно до Загального стандарту звітності CRS фінансовим агентом подано звіт про підзвітні рахунки з відомостями про незадокументовані рахунки, або виявлено подання власником рахунку недостовірних відомостей фінансовому агенту; 7) отримано повідомлення від компетентного органу іноземної юрисдикції, з якою Україною укладено міжнародний договір, що містить положення про обмін інформацією для податкових цілей, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, або укладено на його підставі міжвідомчий договір, про виявлення таким органом помилки, неповних або недостовірних даних, наданих фінансовим агентом щодо підзвітного рахунку особи, яка є резидентом відповідної іноземної юрисдикції, або про інше порушення чи невиконання фінансовим агентом зобов'язань, передбачених Угодою FATCA або Загальним стандартом звітності CRS, у тому числі про участь фінансового агента або його клієнта у правочинах або операціях, передбачених пунктом 39-3.6 статті 39-3 цього Кодексу; 8) отримано запит про надання інформації від компетентного органу іноземної держави на підставі міжнародного договору, що містить положення про обмін інформацією для податкових цілей, та інформації, яка запитується, немає у розпорядженні контролюючого органу; 9) в інших випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно підпункту 73.3.2. пункту 73.3. статті 73 ПК України запит вважається належним чином врученим, якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 42.2. статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Підпунктом 73.3.3 пункту 73.3. статті 73 ПК України передбачено, що платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані надавати інформацію, визначену в запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження (крім проведення зустрічної звірки) протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом), у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
Судом на підставі наявних у справі матеріалів та досліджених у судовому засіданні оригіналів матеріалів документальної позапланової невиїзної перевірки встановлено, що податковим органом 08.05.2024 року було направлено ОСОБА_1 запит про надання інформації і її документальне підтвердження №814/ж12/24-13-24-12 від 06.05.2024 року рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення на податкову адресу платника податків - АДРЕСА_1 . Однак 22.05.2024 року рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення повернуто до Головного управління ДПС у Чернівецькій області з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
За таких обставин та враховуючі наведені вище норми, суд приходить до висновку про наявність у податкового органу підстав для накладення на платника податків ОСОБА_1 штрафних санкцій у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, тобто станом на 2024 рік у розмірі 7100,00 грн, за неподання документів чи іншої інформації на запит контролюючого органу №814/ж12/24-13-24-12 від 06.05.2024 року про надання інформації і її документальне підтвердження згідно статті 73 ПК України.
Отже, оскаржуване податкове повідомлення-рішення №00000/10488/Ж10/24-13-24-04 є правомірним.
При цьому суд звертає увагу на те, що в обґрунтування його незаконності позивачем інших доводів, окрім як про порушення податковим органом процедури проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, які відхилені судом, не наведено.
З огляду на викладене, безпідставними та необґрунтованими є позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №00000/10488/Ж10/24-13-24-04, а тому такі задоволенню не підлягають.
Щодо оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №00000/10485/Ж10/24-13-24-04, яким застосовано до ОСОБА_1 штрафні санкції у розмірі 340,00 грн, варто зазначити наступне.
Згідно підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
Відповідно до підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 ПК України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює: календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб, у тому числі самозайнятих осіб, - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV цього Кодексу.
Згідно підпункту «в» пункту 176.1 статті 176 ПК України платники податку зобов'язані подавати податкову декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього Кодексу таке подання є обов'язковим. На вимогу контролюючого органу та в межах його повноважень, визначених законодавством, платники податку зобов'язані пред'являти документи і відомості, пов'язані з виникненням доходу або права на отримання податкової знижки, обчисленням і сплатою податку, та підтверджувати необхідними документами достовірність відомостей, зазначених у податковій декларації з цього податку.
Пунктом 179.1 статті 179 ПК України визначено, що платник податку зобов'язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до пункту 120.1 статті 120 ПК України неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, платежі, контроль за сплатою яких покладено на контролюючі органи, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов'язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 340 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.
Враховуючи наведені норми та зважаючи на встановлення податковим органом неподання ОСОБА_1 податкової декларації про майновий стан і доходи за результатами звітного (податкового) 2023 року граничним терміном подання 30.04.2024 року з відображенням загального річного оподатковуваного доходу у сумі 12733557,98 грн, що фактично не заперечувалося позивачем, суд приходить до висновку про законність накладення відповідачем на позивача штрафу у розмірі 340,00 грн податковим-повідомленням рішенням №00000/10485/Ж10/24-13-24-04.
При цьому суд звертає увагу на те, що в обґрунтування його незаконності позивачем інших доводів, окрім як про порушення податковим органом процедури проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, які відхилені судом, не наведено.
З огляду на викладене, безпідставними та необґрунтованими є позовні вимоги про визнання протиправним та скасування указаного рішення, а тому такі задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №00000/10481/Ж10/24-13-24-04, яким збільшено ОСОБА_1 суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 2865050,55 грн, №00000/10482/Ж10/24-13-24-04, яким збільшено ОСОБА_1 суму грошового зобов'язання з військового збору у розмірі 238754,21 грн, то варто зазначити наступне.
З обставин справи вбачається, що з метою отримання податкової інформації, необхідної для документального підтвердження в частині прощення (анулювання) банківською установою суми заборгованості за кредитним договором позичальнику ОСОБА_1 , податковий орган звертався із запитом про надання інформації від 16.01.2024 року №35/Ж12/24-13-24-12 до AT КБ «ПриватБанк».
У відповідь на вказаний запит від AT КБ «ПриватБанк» до Головного управління ДПС у Чернівецькій області надійшов лист від 09.02.2024 року № 20.1.0.0.0/7-240125/39619 (вхідний № 4588/6 від 20.02.2024 року), у якому, зокрема, вказано:
«З ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) було підписано Додаткові угоди: №1 від 23.01.2023 до кредитного договору №E/V06281 від 24-02-2006, №1 від 23.01.2023 до кредитного договору №E/V072143 від 20.12.2007, згідно умов додаткових угод банком прощено:
-за договором №E/V06281 від 24-02-2006 заборгованість по сплаті основної суми боргу 822806,02 грн, заборгованість по статі відсотків 1063051,69 грн;
-за договором №E/V072143 від 20.12.2007заборгованість по сплаті основної суми боргу 11912426,96 грн.
Клієнту повідомлено про наслідки такого прощення та необхідність виконання ним частини «д» пп. 164.2.17 Податкового кодексу України, а саме, що прощені суми є доходом, отриманим ним як додаткове благо, та він зобов'язаний самостійно сплатити податок з доходу та задекларувати такий дохід у річній податковій декларації, за виключенням випадків, що відповідають п. 8 підрозділу 1 розділу ХХ ПКУ.».
Отже, контролюючий орган нарахував позивачу податки та збори на прощений борг, вважаючи його додатковим благом, взявши до уваги інформацію, повідомлену AT КБ «ПриватБанк» у листі від 09.02.2024 року № 20.1.0.0.0/7-240125/39619 (вхідний № 4588/6 від 20.02.2024 року), наданому податковому органу на його запит.
До указаних обставин підлягають застосуванню наступні норми матеріального права.
Відповідно до підпункту 162.1.1 пункту 162.1. статті 162 ПК України платниками податку є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
Згідно з підпунктами 163.1.1 та 163.1.2 пункту 163.1 статті 163 ПК України об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання);
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Приписами підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.
За правилами підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу).
Відповідно до підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).
Перелік додаткових благ, які включаються до оподатковуваного доходу, встановлений підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України є вичерпним.
Зокрема, відповідно до підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку (крім суми прощеного (анульованого) основного боргу платника податку за іпотечним кредитом в іноземній валюті, забезпеченим іпотекою житлової нерухомості), прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 25 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов'язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.
Крім цього, за змістом пункту 176.2 статті 176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, та платники єдиного внеску зобов'язані: а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового місяця, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, до контролюючого органу за основним місцем обліку. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку - фізичній особі податковим агентом, платником єдиного внеску протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності із зазначених питань не допускається.
Згідно підпункту 168.1.3. пункту 168.1, підпункту 168.2.1. пункту 168.2 статті 168 ПК України якщо згідно з нормами цього розділу окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню під час їх нарахування чи виплати, але не є звільненими від оподаткування, платник податку зобов'язаний самостійно включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу податку та подати річну декларацію з цього податку. Платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов'язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів.
Приписами підпунктів 1.2., 1.3, 1.4., 1.5. пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України було визначено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.. Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. 1.3. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються в порядку, встановленому розділом IV цього Кодексу, з урахуванням особливостей, визначених підрозділом 1 цього розділу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відтак, суд враховує висновки щодо застосування наведених вище норм права, викладені Верховним Судом у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 28.07.2021 року у справі №826/12872/17.
Так, суд касаційної інстанції дійшов висновків, що додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує дохід платника податку. Водночас, у разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку - боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг. Сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує дохід платника податку і включається в його оподатковуваний дохід. Разом з тим проценти, які нараховані банком за умовами договору за користування кредитом, та підвищені проценти, нараховані у разі прострочення платежу, не є доходами, які призводять до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Відповідно, у разі прощення (анулювання) процентів, нарахованих за користування кредитом, та підвищених процентів, нарахованих у разі прострочення платежу, відсутні підстави вважати їх додатковим благом платника податку. Під додатковим благом розуміється основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, прощені (анульовані) кредитором.
Указане узгоджується і з висновком Верховного Суду у постанові від 08.08.2024 року по справі №200/6518/20-а про те, що боржник, який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) основної суми боргу (кредиту) та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов'язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.
Поряд з цим суд, надаючи аналіз змісту підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, додатково зауважує, що для включення на підставі указаної норми отриманого платником податків додаткового блага до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу необхідним є дотримання сукупності наступних умов: 1) кредитор анулював саме основну суму боргу (кредиту); 2) рішення кредитора про анулювання (прощення) основної суми боргу (кредиту) є самостійним та не пов'язане із процедурою банкрутства; 3) рішення про анулювання (прощення) боргу (кредиту) прийняте до закінчення строку позовної давності; 4) сума анульованого (прощеного) боргу (кредиту) перевищує 25 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року; 5) кредитор повідомив платника податку - боржника про прощення (анулювання) боргу та включення суми прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду шляхом або направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення, або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто.
Згідно обставин цієї справи, встановлених судом на підставі наявних у ній письмових доказів (в тому числі листа AT КБ «ПриватБанк» від 09.02.2024 року №20.1.0.0.0/7-240125/39619, листа AT КБ «ПриватБанк» від 22.07.2025 року № 20.1.0.0.0/7-250714/70154-БТ, укладених між банком та ОСОБА_1 додаткових угод: №1 від 23.01.2023 до кредитного договору №E/V06281 від 24-02-2006, №1 від 23.01.2023 до кредитного договору №E/V072143 від 20.12.2007): кредитор, тобто AT КБ «ПриватБанк», анулював позичальнику, тобто ОСОБА_1 , визначену у грошовій формі основну суму боргу (кредиту); рішення кредитора про анулювання (прощення) основної суми боргу (кредиту) є самостійним та не пов'язане із процедурою банкрутства; рішення про анулювання (прощення) боргу (кредиту) прийняте до закінчення строку позовної давності; сума анульованого (прощеного) боргу (кредиту) перевищує 25 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року; кредитор повідомив платника податку - боржника про прощення (анулювання) боргу та включення суми прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, шляхом укладення відповідних договорів, а саме: указаних вище додаткових угод до кредитних договорів, у яких вказано як про суми прощеного основного боргу, так і про засвідчення позичальником ОСОБА_1 наслідків такого прощення, і про необхідність виконання останнім вимог підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України щодо сплати податку з таких доходів та відображення їх у річній податковій декларації.
При цьому у ході судового розгляду справи представник позивача визнавав факт підписання названих вище додаткових угод саме ОСОБА_1 .
Крім цього, у судовому засіданні представник позивача визнавав і факт виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за такими додатковими угодами в частині погашення ним як позичальником частини заборгованості за кредитними договорами (пункти 1.2, 1.3 додаткових угод).
Указане, у свою чергу, згідно змісту додаткових угод слугувало підставою для виконання банком своїх зобов'язань по прощенню ОСОБА_1 частини заборгованості (пункти 1.1 додаткових угод).
Доказів скасування, зміни, визнання нечинними додаткових угод: №1 від 23.01.2023 до кредитного договору №E/V06281 від 24-02-2006, №1 від 23.01.2023 до кредитного договору №E/V072143 від 20.12.2007 ОСОБА_1 суду не надано.
За таких обставин та зважаючи на дотримання умов, з якими положення підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України пов'язують обов'язок платника податків відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу, суд вважає правомірними висновки податкового органу, яких він дійшов за результатом проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки, про порушення ОСОБА_1 пункту 36.1 статті 36, підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162, підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, підпункту 1 статті 165, 168.1.3 пункту 168.1, підпункту 168.2.1 пункту 168.2 статті 168 Податкового кодексу України, а саме: заниження за звітний (податковий) 2023 рік оподатковуваного доходу, отриманого у вигляді додаткового блага на суму 12733557,98 грн, в результаті чого контролюючим органом правомірно донараховано податку на доходи фізичних осіб за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 у сумі 2292040,44 грн (12733557,98 грн х 18%), а також, зважаючи на приписи підпунктів 1.2., 1.4., 1.5. пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, нараховано військовий збір у розмірі 191003,37 грн (12733557,98 грн х 1,5%).
Отже, оскаржувані податкові повідомлення-рішення №00000/10481/Ж10/24-13-24-04, №00000/10482/Ж10/24-13-24-04 є правомірними, а тому скасуванню не підлягають.
Стосовно доводів позивача щодо не здійснення банком його повідомлення про прощення боргу (розміру прощення основного зобов'язання), то такі є безпідставними, оскільки згідно змісту листів AT КБ «ПриватБанк» від 09.02.2024 року №20.1.0.0.0/7-240125/39619 та від 22.07.2025 року № 20.1.0.0.0/7-250714/570154-БТ клієнт ОСОБА_1 був повідомлений про наслідки прощення заборгованості по сплаті основної суми боргу та про необхідність виконання ним вимог підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України (самостійно сплатити податок з таких доходів та відобразити їх у річній податковій декларації) шляхом підписання додаткових угод: №1 від 23.01.2023 до кредитного договору №E/V06281 від 24-02-2006, №1 від 23.01.2023 до кредитного договору №E/V072143 від 20.12.2007, у яких і містяться відповідні положення (пункти 2 додаткових угод).
При цьому суд також звертає увагу на те, що у вказаних пунктах додаткових угод міститься твердження, що датою прощення заборгованості вважається дата остаточного погашення заборгованості за договором відповідно до п 1.3 додаткових угод, у якому вказано про обов'язок позичальника, тобто ОСОБА_1 , погасити певну суму заборгованості за договором, визначену у пунктах 1.2 додаткових угод.
Як уже зазначено вище, у ході судового розгляду справи позивач (його представник) визнавав факт виконання своїх зобов'язань за додатковими угодами щодо погашення ним як позичальником частини заборгованості за кредитними договорами (пункти 1.2, 1.3 додаткових угод).
Таким чином, ОСОБА_1 достовірно знав про прощення банком частини заборгованості по сплаті основного боргу (пункти 1.1 додаткових угод) та про свій обов'язок задекларувати оподаткований дохід, отриманий у 2023 році від AT КБ “Приватбанк» у вигляді додаткового блага, чого в порушення норм ПК України не вчинив.
Крім цього, в обґрунтування заявлених вимог позивач за зустрічним позовом вказував, що Законом України від 9 квітня 2015 року №321-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов'язань» (положення набрали чинності 7 травня 2015 року) передбачено, що підрозділ 1 розділу XX «Перехідні положення» доповнено п.8, у відповідності з яким не вважається додатковим балом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначенні за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов'язання за таким кредитом в іноземній валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Норми цього пункту застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 1 січня 2014 року. Також дія абзацу 1 цього пункту поширюється на операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті, що здійснювалися з 1 січня 2015 року. Тобто, курсова різниця, що виникла внаслідок знецінення національної валюти по відношенню до валюти прощеного боргу (кредиту), не відноситься до доходів платника податку та не підлягає оподаткуванню.
Згідно обставин цієї справи, позивачу банком було прощено суму основного боргу, а не змінено валюту зобов'язання за таким фінансовим кредитом з іноземної валюти у гривню, що у розумінні вищенаведених норм податкового законодавства зумовлює виникнення додаткового блага та, як наслідок, зобов'язання задекларувати отриманий дохід і сплатити з нього податок і військовий збір.
Доказів укладення між банком та ОСОБА_1 угод про зміну валюти зобов'язання за кредитом з іноземної валюти у гривню останнім не надано, а тому пункт 8 підрозділу 1 розділу XX Перехідних положень ПК України не врегульовує виниклі між сторонами спірні правовідносини.
Тому суд відхиляє доводи позивача про поширення на анульовану банком суму положень пункту 8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення «ПК України, адже, у даному випадку, відсутні відповідні умови (зміна валюти зобов'язання за кредитом з іноземної валюти у гривню та прощення розміру різниці, відповідно розрахованої), за яких застосовуються вказані положення законодавства.
Такий же підхід висловлено Верховним Судом у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 28.07.2021 року у справі №826/12872/17 та в подальшому, зокрема, у постанові від 08.08.2024 року у справі №200/6518/20-а.
Безпідставними є і твердження позивача про те, що визначені банком суми заборгованості не відповідають обставинам, встановленим у справах про стягнення кредитної заборгованості за договорами, з посиланням при цьому на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01.11.2011 року у справі №2-2521/11, заочне рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 26.05.2010 року у справі №2-232/2010, якими, за доводами позову, визначено розмір заборгованості ОСОБА_1 перед AT КБ «ПриватБанк», оскільки указані судові рішення були прийняті задовго до укладення ОСОБА_1 з AT КБ «ПриватБанк» додаткових угод - 23.01.2023 року.
Суд зауважує, що підписавши додаткові угоди: №1 від 23.01.2023 до кредитного договору №E/V06281 від 24-02-2006, №1 від 23.01.2023 до кредитного договору №E/V072143 від 20.12.2007, ОСОБА_1 фактично визнав та погодився з їх умовами, в тому числі і щодо вказаних у них сум заборгованості, прощеного основного боргу, процентів, комісії, пені.
При укладені додаткових угодах їх сторони дійшли спільної згоди щодо викладених у них умов, а ОСОБА_1 як сторона правочинів мав змогу зауважити неврахування банківською установою рішень у справах №2-2521/11, №2-232/2010, або в подальшому оскаржити такі додаткові угоди у судовому порядку.
Утім вказаного ОСОБА_1 не вчинено, а, натомість, ним були виконані свої зобов'язання за додатковими угодами, визначені у їх пунктах 1.2 та 1.3; банком, у свою чергу, виконані свої зобов'язання визначені пунктами 1.1 додаткових угод.
Щодо доводів позивача про не дослідження податковим органом вказаних додаткових угод, то такі є безпідставними та необґрунтованими, адже аналіз та оцінка такого виду правочинів на відповідність їх вимогам законодавства України не входить до повноважень податкового органу при проведенні документальної позапланової перевірки з питань достовірності, повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету податків, зборів і платежів платника податків фізичної особи.
З аналогічних міркувань суд відхиляє і твердження позивача про не дослідження податковим органом настання термінів виконання кредитних зобов'язань сторонами відповідних правочинів, не дослідження існування фактів дострокового стягнення боргу, питань щодо задоволення вимог банку за рахунок іпотечного майна, існування факту пропуску строку позовної давності у кредитних взаємовідносинах банку та клієнта.
Суд зауважує про безпідставність посилань представника позивача на постанови Верховного Суду від 23.04.2025 року у справі №160/12386/21, від 08.04.2025 року у справі №280/9920/21, оскільки висновки, до яких дійшов суд касаційної інстанції у цих справах, ґрунтуються на обставинах, відмінних від обставин даної справи.
Водночас при вирішенні спору в частині оскарження податкових повідомлень-рішень №00000/10481/Ж10/24-13-24-04, №00000/10482/Ж10/24-13-24-04 судом ураховано висновки Верховного Суду у постановах від 28.07.2021 року у справі №826/12872/17, від 08.08.2024 року у справі №200/6518/20-а, прийняті за обставин, подібних до обставин цієї справи.
З огляду на викладене у своїй сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні вимог позову і у частині оскарження податкових повідомлень-рішень №00000/10481/Ж10/24-13-24-04, №00000/10482/Ж10/24-13-24-04.
Отже, позовні вимоги задоволенню не підлягають. При прийнятті оскаржуваних рішень відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74 -76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно частин першої - третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем не доведено незаконності оскаржуваних рішень. Натомість відповідач довів їх правомірність.
Керуючись статтями 139, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Оскільки в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 19.09.2025 року.
Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), відповідач - Головне управління ДПС у Чернівецькій області (58013, м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, 200-А, ЄДРПОУ ВП 44057187).
Суддя О.П. Лелюк