Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
про відмову у відкритті провадження
19 вересня 2025 р. справа № 520/24801/25
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Супрун Ю.О., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, в якому просить суд:
1. Визнати довіреність виписану ОСОБА_2 належно оформленою та дійсною для використання на території України;
2. Визнати рішення ТУ ДСА у Харківській області про відмову в поверненні мені заставної суми безпідставним та незаконним та скасувати його;
3. Зобов'язати ТУ ДСА у Харківській області повернути заставні гроші у відповідності до довіреності наданої мені ОСОБА_2 .
Відповідно до п. 4, п. 6 ч. 1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи питання відкриття провадження у справі, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Приписами ч. 1 ст. 5 КАС України визначено, зокрема, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
Так, позовна заява вмотивована тим, що ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 10.06.2025 у справі № 640/9472/15-к постановлено повернути заставодавцю ОСОБА_2 заставу, внесену на рахунок ДСА України в Харківській області на підставі ухвали Червонозаводського районного суду м. Харкова від 20.02.2015 р. по справі №646/2319/15-к, у розмірі 97440, 00 (дев'яносто сім тисяч чотириста сорок) грн. 00 коп. Проте, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, яка почалась 24.02.2022, через постійні обстріли, ОСОБА_2 разом зі своїми дітьми була вимушена виїхати з України та набула статус біженки у Німеччині. Приїхати в Україну остання не мала можливості у зв'язку із чим виписала ОСОБА_1 довіреність на отримання застави, яку було легалізовано шляхом проставляння Апостилю в консульстві Німеччини. В подальшому заявником 05.08.2025 як довіреною особою було написано заяву про повернення вищевказаної застави з доданням до неї ухвали Київського районного суду та довіреності від ОСОБА_2 . Проте, 19.08.2025 ОСОБА_1 отримала відмову у поверненні коштів застави від тимчасово виконуючого обов'язкив начальника ТУ ДСА у Харківській області Вячеслава Крикуна. Підставою для відмови останній вважає те, що документ не відповідає формі довіреності, передбаченій українським законодавством. Вважаючи рішення безпідставним та незаконним ОСОБА_1 звернулася до суду з означеним позовом.
Суд зазначає, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (ч. 1 ст. 1 КПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 21 Кримінального процесуального кодексу України, вирок та ухвала суду, що набрали законної сили в порядку, визначеному цим Кодексом, є обов'язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України.
За визначенням, що міститься у ч.2 ст. 182 КПК України, застава може бути внесена як самим підозрюваним, обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем). Заставодавцем не може бути юридична особа державної або комунальної власності або така, що фінансується з місцевого, державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим, або у статутному капіталі якої є частка державної, комунальної власності, або яка належить суб'єкту господарювання, що є у державній або комунальній власності.
Відповідно до ч. 11 ст. 182 КПК України визначено, що застава, яка не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. Застава внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава, внесена заставодавцем. можу бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.
Відповідно до п. 25 ст. 3 КПК України, заставодавцеь відноситься до учасників кримінального провадження, на нього поширюються гарантії, визачені кримінальним процесуальним законом, в тому числі й гарантія належної правової процедури.
Відповідні положення засвідчують, що для реалізації процедури з повернення застави необхідним є прийняття судом рішення про повернення застави відповідно до правил, визначених КПК України.
Таким чином, спір у цій справі не є публічно-правовим, а предмет перевірки у даній справі виходить за межі повноважень суду адміністративної юрисдикції.
З огляду на зазначене, суддя приходить до висновку про необхідність відмовити у відкриття провадження в адміністративній справі у зв'язку з тим, що заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства та роз'яснити позивачу його право на звернення до суду відповідно до кримінального процесуального законодавства.
Відносно позовних вимог заявника щодо визнання довіреності виписану ОСОБА_2 належно оформленою та дійсною для використання на території України, суддя зазначає наступне.
Згідно частин 1 - 3 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що поняття «дії» передбачає певні активні вчинки, а «бездіяльність» - пасивну поведінку суб'єкта владних повноважень, невчинення будь-яких дій ані правомірних, ані протиправних.
У контексті наведеного суд наголошує, що позовна заява повинна містити максимально чітко і зрозуміло сформовані позовні вимоги.
Прохальна частина позовної заяви містить зокрема формулювання: «Визнати довіреність виписану ОСОБА_2 належно оформленою та дійсною для використання на території України».
Отже дану вимогу суд розцінює як встановлення факту.
Суд зазначає, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до поняття адміністративна справа, наведеного у ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України, це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
В свою чергу, поняття «суб'єкт владних повноважень» - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Таким чином, справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти, відповідно, зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.
Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Відповідно до частини шостої статті 21 КАС України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
При цьому суд зазначає, що встановлення юридичного факту розглядається за правилами цивільного судочинства.
Так, відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до пункту п'ятого частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частиною другою статті 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Частиною 1,2 статті 316 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання. Підсудність справ за заявою громадянина України, який проживає за її межами, про встановлення факту, що має юридичне значення, визначається за його клопотанням ухвалою судді Верховного Суду.
Згідно з частиною першою статті 319 Цивільного процесуального кодексу України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Згідно зі ст.19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, суд зазначає, що позовна вимога про встановлення факту не може бути розглянута в межах адміністративного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи вищенаведене, суд відмовляє у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Керуючись ст. ст. 170, 256, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити позивачу, що спір віднесено до юрисдикції місцевого загального суду в порядку кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу України в частині позовних вимог щодо: визнання рішення ТУ ДСА у Харківській області про відмову в поверненні заявнику заставної суми безпідставним та незаконним та скасувати його; зобов'язання ТУ ДСА у Харківській області повернути заставні гроші у відповідності до довіреності наданої мені ОСОБА_2 .
Роз'яснити позивачу, що спір віднесено до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства в частині позовних вимог щодо: визнання довіреності виписану ОСОБА_2 належно оформленою та дійсною для використання на території України.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду, яка не передбачена статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Супрун Ю.О.