вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, E-mail: inbox@adm.su.court.gov.ua
про залишення позовної заяви без руху
19 вересня 2025 року Справа № 480/7199/25
Суддя Сумського окружного адміністративного суду Павлічек В.О., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Сумського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невключення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснити перерахунок грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 169 днів, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Водночас у позовній заяві просить поновити строк на звернення до суду за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії.
Клопотання обгрунтовується тим, що позивач при звільненні знав, які виплати йому провели, але він не міг знати, які складові грошового забезпечення враховані при розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки. Зі змісту наказу про звільнення вбачається, що він лише вказує на необхідність виплати позивачу грошових компенсацій за невикористані відпустки і не містить інформації щодо кожного виду виплат позивача, як це вимагає стаття 116 КЗпП України. У зв'язку з цим представник позивача вважає, що наказ про звільнення не може вважатися письмовим повідомленням про суми, нараховані і виплачені позивачу при звільненні, з одержанням якого частина друга статті 233 КЗпП України пов'язує початок обрахунку тримісячного строку для звернення до суду. При цьому 11.08.2025 представник позивача отримав відповідь, до якої долучено картки особового рахунку, відповідно до яких, Позивач отримував додаткову грошову винагороду під час проходження військової служби. Отже, на думку представника позивача, моментом, коли позивачу стало відомо про порушене право на отримання всіх належних виплат при звільненні є дата отримання відповіді на адвокатський запит - 11.08.2025.
Відповідно до ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Подана позовна заява підлягає залишенню без руху, оскільки поданий з порушенням вимог Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною 1 ст. 118 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
За приписами ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України), позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Суд зазначає, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 року по справі № 460/21394/23 вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшла таких висновків:
" 65.1. Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
65.2. З урахуванням пункту 1 глави XIX “Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року".
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати (грошового забезпечення). Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати (грошового забезпечення), обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічна позиція також викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 08.05.2025 року по справі № 340/2828/24, від 29.05.2025 року по справі № 300/9056/24, від 30.05.2025 року по справі № 380/19729/24, від 25.06.2025 року по справі №380/6445/24 та інших.
Згідно ч. 1 ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Суд зазначає, що поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді.
Дана позиція суду узгоджується з постановою Верховного Суду від 31 березня 2020 року по справі № 807/235/16 (адміністративне провадження № К/9901/49805/18).
Як слідує із матеріалів позовної заяви, предметом спору є перерахунок та виплата грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 169 днів, обчисленої, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану".
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04.06.2024 № 2024, позивача з 04.06.2024 виключено зі списків особового складу з ІНФОРМАЦІЯ_1 , а з котлового забезпечення з 05.06.2024. Водночас в даному наказі зазначено про виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.
Отже на момент звільнення зі служби, позивач був обізнаний про нарахування та виплату йому грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.
Щодо посилання представника позивача у позовній заяві, як на причину поважності пропуску строку звернення до суду з даною позовною заявою на те, що наказ про звільнення не містить інформації щодо кожного виду виплат позивача, як це вимагає стаття 116 КЗпП України, а отже, моментом, коли позивачу стало відомо про порушене право на отримання всіх належних виплат при звільненні є дата отримання відповіді на адвокатський запит - 11.08.2025, суд зазначає наступне.
Як самостійно зазначено представником позивача у позовній заяві, 26.03.2025 року було отримано відповідь №1591 від ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якій повідомлено: «...в зв'язку з чим ІНФОРМАЦІЯ_4 не має самостійного балансу, реєстраційних рахунків в органах Казначейства, тому для отримання довідки про грошове забезпечення рекомендуємо надіслати запит до відділу фінансового забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 ...».
У зв'язку із отриманою інформацією, 07.04.2025 було направлено адвокатський запит до ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідь на який отримано 15.04.2025 за №5/749 та відповідно до якої додаткова грошова винагорода не враховується при розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. Відповідно до довідки про грошове забезпечення, Позивач отримував додаткову грошову винагороду під час проходження служби.
Також, 19.05.2025 було направлено адвокатський запит до Військової частини НОМЕР_1 , оскільки позивач проходив військову службу у цій військовій частині, з проханням: "Надати довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 , за період проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 за період з 28.02.2022 по 05.04.2023, з урахуванням відомостей про нарахування додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ від 28.02.2022 N 168". У зв'язку з неотриманням відповіді, було направлено додатковий адвокатський запит до Військової частини НОМЕР_1 . 11.08.2025 було отримано відповідь №2/1/3/5826 від Військової частини НОМЕР_1 , до якої долучено довідки про грошове забезпечення, відповідно до яких, позивач отримував додаткову грошову винагороду під час проходження служби.
Тобто фактично щодо не врахування додаткової грошової винагороди при розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, позивачу достеменно стало відомо 15.04.2025.
При цьому з даною позовною заявою позивач через свого представника звернувся до суду через систему "Електронний суд" лише 16.09.2025, тобто із порушенням встановленого тримісячного строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 Кодексу законів про працю України.
В свою чергу, суд зазначає, що отримання позивачем/представником позивача 11.08.2025 відповіді за №2/1/3/5826 від Військової частини НОМЕР_1 не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, оскільки в даному випадку предметом спору є перерахунок та виплата грошової компенсації позивачу за невикористані дні оплачуваних відпусток, які було виплачено позивачу під час його звільнення саме з ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому, як зазначено у позовній заяві, військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 позивач проходив у період з 28.02.2022 по 05.04.2023.
Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
При цьому, доводів, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, представником позивача суду не наведено.
А відтак, суд зазначає, що доводи викладені представником позивача у позовній заяві щодо підстав пропуску позивачем строку звернення до суду, є безпідставними. В даному випадку позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду з позовною заявою.
При цьому належних доказів поважності причин пропуску такого строку позивачем, суду не надано.
За вказаних обставин, суд не знайшов підстав для задоволення клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду з даною позовною заявою.
Враховуючи викладене, позивачу/представнику позивача необхідно усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з даною позовною заявою, у якій зазначити інші поважні причини пропуску такого строку та доказів поважності причин пропуску такого строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Водночас згідно ч. 1 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Керуючись ст.ст. 169, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - залишити без руху.
Встановити позивачу/представнику позивача десятиденний строк з дня вручення даної ухвали для усунення недоліків.
Роз'яснити позивачу/представнику позивача, що в разі невиконання вимог цієї ухвали у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута протягом п'яти днів з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Копію даної ухвали направити особі, що звернулась із позовною заявою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя В.О. Павлічек