19 вересня 2025 року м. Рівне №460/9614/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо затримки розрахунку при звільненні за період з 26.01.2025 по фактичну дату розрахунку та зобов'язання нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.01.2025 по дату розрахунку, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби, які передували дню звільнення.
Ухвалою суду від 04.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі; розгляд справи вирішено провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позивач в обґрунтування позову зазначає, що 25.01.2025 звільнений та виключений зі списків Військової частини НОМЕР_1 . При звільненні йому нараховано 223695,84 грн, однак не виплачено. 27.05.2025 було отримано частину заробітної плати в сумі 172651,48 грн, інших сум не надходило, тобто фактичний розрахунок не проведено. За наведеного, позивач стверджує про наявність права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08 лютого 1995 року. Просить позов задовольнити повністю.
Військовою частиною НОМЕР_1 у поданому 19.06.2025 відзиві на позовну заяву зауважено, що в січні 2025 року трьома платежами, а саме 25494,36 грн, 29550,00 грн, 172651,48 грн, на загальну суму 227695,84 грн, були здійсненні нарахування коштів військовою частиною НОМЕР_1 на банківський рахунок позивача на підставі інформації та документів наданих військовою частиною НОМЕР_2 . У зв'язку з тим, що позивач отримав всі належні суми при звільненні, то і спору немає. Військова частина НОМЕР_1 є бойовою військовою частиною та виконує задачі направлені для захисту територіальної цілісності України в Запорізькій області, через наявні проблеми з доступом до мережі інтернет, нестабільним електропостачанням та з огляду на встановлений в країні воєнний стан, надання документів є ускладненим та потребує додаткового часу. У зв'язку з вищезазначеним, повідомлено суд, що надання документів на підтвердження здійснення фактичного розрахунку з позивачем буде здійснено пізніше. Також зазначено про пропущення позивачем строку звернення до суду.
Позивач у відповіді на відзив, з покликанням на долучені банківські виписки вказує, що зазначені Військовою частиною НОМЕР_1 суми (25494,36 грн, 29550,00 грн, 172 651,48 грн) стосуються виплат за грудень 2024 року.
Ухвалою суду від 30.07.2025 залучено Військову частину НОМЕР_2 в якості другого відповідача у справу №460/9614/25.
Ухвалою суду від 30.07.2025 витребувано у Військової частини НОМЕР_1 та у Військової частини НОМЕР_2 : належним чином засвідчену копію грошового атестата ОСОБА_1 , а також докази видачі йому примірника; інформацію (відомості) щодо письмового повідомлення ОСОБА_1 про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, а також документи, що підтверджують вказані обставини; інформацію (відомості) про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення ОСОБА_1 у грудні 2024 року; інформацію (відомості) про суми, нараховані та виплачені ОСОБА_1 при звільненні, з зазначенням дат фактичного нарахування та фактичної виплати з відомостями щодо заборгованості. Запропоновано Військовій частині НОМЕР_1 та Військовій частині НОМЕР_2 надати письмові пояснення з приводу доводів ОСОБА_1 , наведених у відповіді на відзив.
Військова частина НОМЕР_2 відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подала.
У встановлений судом строк витребувані докази від відповідачів не надходили, про причини їх неподання суд не повідомлено.
Згідно з частиною дев'ятою статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами.
За наведеного, а також з урахуванням вимог частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 25.01.2025 №26 ОСОБА_1 звільненого з військової служби у відставку наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 02.01.2025 №1-РС, з 25.01.2025 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, з продовольчого забезпечення з 26.01.2025.
Відповідно до картки особового рахунку ОСОБА_1 за 2025 рік (дата звільнення 25.01.2025) грошове забезпечення за січень 2025 року до виплати становило 227695,84 грн.
ОСОБА_1 стверджує, що 27.05.2025 ним було отримано частину заробітної плати в сумі 172651,48 грн, а інших сум не надходило.
Позивач вважає, що відповідач 1 допустив протиправну бездіяльність щодо затримки розрахунку при звільненні, тому звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20 грудня 1991 року (далі - Закон №2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Частиною 2 статті 9 Закону №2011-ХІІ передбачено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10 грудня 2008 року, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно з частиною третьою статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25 березня 1992 року, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не врегульовані спеціальним законодавством, то до таких правовідносин слід застосовувати приписи КЗпП України.
Відповідно до статті 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно з частиною 1 статті 116 КЗпП України (в редакції від 19 липня 2022 року) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Частиною 2 статті 116 КЗпП України визначено, що у разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з статтею 117 КЗпП України (в редакції від 19 липня 2022 року) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, суд зазначає, що норми статті 116 та статті 117 КЗпП України хоча і є загальними, однак поширюються на спірні правовідносини.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 цього Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як встановлено судом, наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 25.01.2025 №26 ОСОБА_1 звільненого з військової служби у відставку наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 02.01.2025 №1-РС, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення - з 25.01.2025.
Відповідно до вищенаведених норм, відповідальність у вигляді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, здійснюється за один і більше днів затримки, якщо невиплата сталася з вини роботодавця (тобто, у даному випадку починаючи з 26.01.2025).
При цьому, така відповідальність настає, якщо роботодавець не виплатив належні працівнику суми в день звільнення, і ця затримка сталася з його вини.
Позивач стверджує, що при звільненні йому нараховано 223695,84 грн, однак не виплачено. 27.05.2025 було отримано частину заробітної плати в сумі 172651,48 грн, інших сум не надходило, тобто фактичний розрахунок не проведено.
Військова частина НОМЕР_1 у поданому відзиві на позовну заяву вказує, що в січні 2025 року трьома платежами, а саме 25494,36 грн, 29550,00 грн, 172651,48 грн, на загальну суму 227695,84 грн, були здійсненні нарахування коштів військовою частиною НОМЕР_1 на банківський рахунок позивача, тобто відсутнє порушення його прав.
Позивач у відповіді на відзив, з покликанням на долучені банківські виписки вказує, що зазначені Військовою частиною НОМЕР_1 суми (25494,36 грн, 29550,00 грн, 172651,48 грн) стосуються виплат за грудень 2024 року.
Судом встановлено, що відповідно до картки особового рахунку ОСОБА_1 за 2025 рік (дата звільнення 25.01.2025) грошове забезпечення за січень 2025 року до виплати становило 227695,84 грн (не 223695,84 грн як зазначено у позовній заяві).
Відповідно до картки особового рахунку ОСОБА_1 за 2024 рік, грошове забезпечення за грудень 2024 року до виплати становило 54922,07 грн.
Виписками з банківського рахунку позивача в АТКБ «Приватбанк», підтверджується надходження заробітної плати від Військової частини НОМЕР_1 :
05.12.2024 в сумі 25372,10 грн;
23.12.2024 в сумі 29550,00 грн;
10.01.2025 в сумі 25494,36 грн;
22.01.2025 в сумі 29550,00 грн;
27.01.2025 в сумі 172651,48 грн.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що у грудні 2024 року позивачу двома платежами виплачено 54922,07 грн грошового забезпечення саме за грудень 2024 року, а саме 05.12.2024 та 23.12.2024 (25372,10 + 29550,00 = 54922,10).
У січні 2025 року (10.01.2025, 22.01.2025, 27.01.2025) позивачу трьома платежами виплачено 227695,84 грн грошового забезпечення саме за січень 2025 року, тобто всю суму, яка була нарахована при звільненні (25494,36 + 29550,00 + 172651,48 = 227695,84).
Та обставина, що кошти в сумі 172651,48 грн надійшли позивачу 27.01.2025, не може вважатися затримкою виплати, оскільки такі надходження не залежали від дій відповідача 1, а залежали від термінів обробки платежів банківською системою.
З матеріалів справи слідує, повний розрахунок при звільненні проведено з позивачем в межах строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
За наведеного, суд дійшов висновку, що при звільненні ОСОБА_1 з військової служби, Військовою частиною НОМЕР_1 в повному обсязі проведено розрахунок. Всі кошти було перераховано відповідачем на рахунок позивача вчасно, що підтверджується виписками банку.
Оскільки, станом на день звільнення, з позивачем проведено розрахунок у повному обсязі, судом не встановлено протиправної бездіяльності відповідачів.
Щодо покликань про пропуск позивачем строку звернення до суду, суд звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні докази вчасного письмового повідомлення ОСОБА_1 про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. У встановлений судом строк вказані витребувані докази від відповідачів не надходили, відтак такі доводи є безпідставними.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Визначений цією правовою нормою обов'язок відповідача, не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
У сукупності вищенаведеного, суд дійшов висновку, що позов до задоволення не підлягає.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності щодо затримки розрахунку при звільненні за період з 26.01.2025 по фактичну дату розрахунку та зобов'язання нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.01.2025 по дату розрахунку, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби, які передували дню звільнення, - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 19 вересня 2025 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 ) Відповідач - Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )
Суддя Н.В. Друзенко