про відмову у забезпеченні позову
19 вересня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/12830/25
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Молодецький Р.І., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову (вхідний № 68691/25 від 17.09.2025) подану одночасно з пред'явленням адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу та подання,
ОСОБА_1 (далі - Позивач, Заявник, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Міністерства юстиції України (далі - Відповідач), в якій заявляє вимоги та просить суд:
- визнати протиправним та скасувати подання Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 12 серпня 2025 року № 115092/20.4.1/33-25 про зупинення діяльності приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника Володимира Леонідовича;
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України «Про зупинення діяльності приватного виконавця Скрипника В.Л.» №1995/7 від 16.09.2025, яким зупинена діяльність приватного виконавця виконавчого округу виконавчого округу Полтавської області Скрипника В.Л., посвідчення № 0107, видане 27 жовтня 2017 року, строком на один місяць.
Підставою для звернення до суду позивач зазначає наявність, як на його думку, порушення своїх прав у сфері публічно-правових відносин оскаржуваними рішеннями відповідачів.
Одночасно з пред'явленням позову ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову (вхідний № 68691/25 від 17.09.2025) шляхом зупинення дії наказу Міністерства юстиції України «Про зупинення діяльності приватного виконавця Скрипника В.Л.» № 1995/7 від 16.09.2025, яким зупинена діяльність приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника В.Л., посвідчення № 0107, видане 27 жовтня 2017 року, строком на один місяць, до набрання законної сили судовим рішенням у справі, в межах якої судом буде вирішено питання правомірності наказу Міністерства юстиції України «Про зупинення діяльності приватного виконавця Скрипника В.Л.» № 1995/7 від 16.09.2025.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 зазначено, що беручи до уваги предмет позову, на його думку, існують передбачені законом підстави для вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу Міністерства юстиції України «Про зупинення діяльності приватного виконавця Скрипника В.Л.» № 1995/7 від 16.09.2025 - до набрання законної сили судовим рішенням у справі за позовом про визнання протиправними та скасування вищевказаних подання та наказу. Оскільки оскаржуваним наказом Міністерства юстиції України зупинено діяльність позивача як приватного виконавця строком на один місяць, його фактично позбавлено права на здійснення діяльності протягом цього періоду. Вважає, що у разі задоволення судом позовних вимог - втілення в життя тих негативних наслідків, які обумовлені зупиненням діяльності приватного виконавця - буде абсолютно невиправданим та несправедливим порушенням прав та законних інтересів як позивача, так і невизначеного кола осіб. Посилається на те, що зупинення діяльності призводить до неможливості вчиняти будь-які виконавчі дії та заходи примусового виконання в межах виконавчих проваджень, що перебувають наразі у нього на виконанні. Учасники виконавчих проваджень будуть позбавлені права на вчасне виконання виконавчого документа. Зазначає, що станом на сьогоднішній день на його матеріальному утриманні перебувають троє дітей, а також батьки, які є пенсіонерами. При цьому, в силу вимог Закону, позивачу заборонено займатися іншою оплачуваною діяльністю, а отже, протягом строку зупинення діяльності приватного виконавця на підставі оскаржуваного наказу фактично позбавленими основного джерела доходу буде не лише він, але і члени його сім'ї. Стверджує, що позбавлення зараз членів моєї сім'ї джерел доходу на цілий місяць, не дочекавшись при цьому результатів відповідного судового розгляду породжує передчасне та безпідставне втручання органу влади у захищене законом право, що навряд чи може свідчити про дотримання «справедливого балансу» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Натомість, основоположним у даному випадку є той факт, що незастосування заходів забезпечення позову та допущення фактичної реалізації оскаржуваного наказу Міністерства юстиції України, сутність якого вичерпуються своїм виконанням, у разі встановлення судом протиправності та скасування оскаржуваного наказу становитиме суттєве порушення прав та інтересів позивача, яке фактично буде поширюватися на гарантовані Конституцією України права, тоді як прийняття позитивного судового рішення, не призведе до поновлення прав та інтересів, які були порушені в результаті настання вищевказаних негативних наслідків, обумовлених зупиненням діяльності приватного виконавця на підставі відповідного наказу. Водночас, звертає увагу суду, що застосування заходу забезпечення позову лише тимчасово зупиняє настання негативних наслідків, до перевірки правомірності вчинених Відповідачами як суб'єктами владних повноважень відповідних дій - до набрання законної сили судовим рішенням у справі. Разом з тим, у разі відмови в задоволенні позову дія владно-управлінської функції оскаржуваного наказу відновлюватиметься, а саме наказ про зупинення діяльності приватного виконавця підлягатиме обов'язковому виконанню і пов'язані із цим наслідки невідворотно будуть застосовані після набрання законної сили відповідним рішенням суду. Таким чином, позивач вважає, що в даному випадку вжиття заходів забезпечення позову є лише тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення, і при цьому не є вирішенням спору по суті. Констатує, що невжиття заходів забезпечення позову в межах спірних правовідносин нівелює ефективність судового захисту у разі задоволення позову, адже у такому випадку скасування оскаржуваних актів жодним чином не спроможне буде відновити права та інтереси, як його, так і членів сім'ї, а також невизначеного кола учасників виконавчих проваджень, що порушені в результаті застосування наслідків оскаржуваного наказу у вигляді зупинення діяльності. Таким чином, стверджує позивач, у даному випадку застосуванням заходів забезпечення позову не буде завдано більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Більш того, у разі вжиття заходів забезпечення позову шкоди апріорі не може бути завдано, оскільки їх вжиття не скасовуватиме необхідність зупинення його діяльності у разі якщо оскаржуваний наказ залишиться чинним за результатами судового розгляду. Тому просить вжити заходи забезпечення позову.
Частиною 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду розподіл справи здійснено 17.09.2025, головуючим суддею (суддею-доповідачем) визначено Молодецького Р.І.
За змістом пункту 10 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи питання про обґрунтованість заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову (вхідний № 68691/25 від 17.09.2025) у справі № 440/3383/25, суд виходить з такого.
Частинами першою та другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з частиною першою статті 153 КАС України заява про забезпечення позову подається:
1) до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;
2) одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;
3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
Відповідно до частини другої статті 150 КАС України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи.
Для вжиття судом заходів забезпечення позову у справі заявник (позивач) має підтвердити наявність щонайменше однієї з виключних підстав, визначених частиною другою статті 150 КАС України:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частиною першою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Таким чином, указаною нормою визначений вичерпний перелік заходів забезпечення позову, які можуть застосовуватися адміністративними судами.
Частиною другою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Отже дія індивідуального акта або нормативно-правового акта може бути зупинена як захід забезпечення позову відповідно до пункту 1 частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України). В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне, своєчасне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення чи поновлені прав позивача.
Згідно із Рекомендаціями №R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи (далі - КМРЄ) 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
КМРЄ у пункті "d" глави 5 "Ефективність судового розгляду" Рекомендацій (2004)20 "Про судовий перегляд адміністративних актів" (on judicial review of administrative acts), прийнятих 15 грудня 2004 року, також вказав, що суд повинен мати право надавати тимчасові заходи захисту до завершення провадження.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити ефективне, своєчасне, реальне та неухильне виконання судового рішення та захист права в адміністративній справі.
Забезпечення позову - це фактично гарантія майбутнього виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Відповідні заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду, якщо його буде ухвалено на користь позивача.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів у конкретній справі з урахуванням, зокрема, розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
Необхідно зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Водночас Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) притримується позиції, згідно з якою заходи забезпечення (тимчасові заборони), які вживає суд у процесі вирішення спору, повинні відповідати закону, враховувати суспільні (загальні) інтереси та пропорційність між використаними засобами та метою, яку прагне суд досягнути (рішення ЄСПЛ від 17 травня 2016 року у справі "Джиніч проти Хорватії" (Dћi№iж v. Croatia), № 38359/13, пункти 61- 62; рішення ЄСПЛ від 16 березня 2021 року у справі "Карагасаноглу проти Туреччини" (Karahasa№oglu v. Turkey), заяви № 21392/08 та 2 інші, пункти 144- 153).
У постанові від 19 жовтня 2023 року у справі №440/9568/22 Верховний Суд вказав, що вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02 червня 2016 року № 1403-VIII (далі - Закон № 1403-VIII).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 42 Закону № 1403-VIII діяльність приватного виконавця зупиняється у разі застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності приватного виконавця - на строк, визначений у рішенні Дисциплінарної комісії про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 42 Закону № 1403-VIII зупинення діяльності приватного виконавця за наявності підстав та в порядку, визначеному цією статтею, здійснюється шляхом видання наказу Міністерством юстиції України.
З дня внесення інформації про зупинення діяльності приватного виконавця до Єдиного реєстру приватних виконавців України приватному виконавцю забороняється здійснювати діяльність приватного виконавця, крім дій, пов'язаних із передаванням виконавчих документів іншому приватному виконавцю або відповідному органу державної виконавчої служби.
Частиною п'ятою статті 42 Закону № 1403-VIII передбачено, що у разі зупинення діяльності приватного виконавця на підставі пунктів 1-4, 6 частини першої цієї статті приватний виконавець зобов'язаний вирішити питання про його заміщення іншим приватним виконавцем.
За приписами норми, встановленої в підпункті 4 пункту 6-1 Розділу IV Закону № 1403-VIII під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану": діяльність приватного виконавця може бути зупинена строком на один місяць на підставі наказу Міністерства юстиції України за поданням керівника структурного підрозділу Міністерства юстиції України, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері примусового виконання рішень, погодженим не менше ніж п'ятьма членами Дисциплінарної комісії, у разі виявлення ознак грубого порушення (мотивоване обґрунтування грубості порушення визначається у тексті наказу) приватним виконавцем вимог законодавства щодо примусового виконання рішень під час виконання ним професійних обов'язків. Протягом п'яти робочих днів з дня закінчення зазначеного строку чи дня припинення або скасування воєнного стану Міністерство юстиції України видає наказ про поновлення діяльності приватного виконавця.
Згідно підпункту 10 пункту 6-1 Розділу IV Закону № 1403-VIII у разі зупинення діяльності приватного виконавця на підставі пунктів 3, 4, 6 частини першої статті 42 цього Закону приватний виконавець протягом 10 робочих днів з дня отримання наказу Міністерства юстиції України про зупинення його діяльності зобов'язаний вирішити питання про своє заміщення іншим приватним виконавцем та у той самий строк надати Міністерству юстиції України засвідчену належним чином копію договору про його заміщення іншим приватним виконавцем.
Якщо протягом зазначеного строку приватним виконавцем не вирішено питання про заміщення та не надано відповідну копію договору, приватний виконавець, який здійснюватиме його заміщення, визначається Міністерством юстиції України на підставі пропозиції Ради приватних виконавців України.
Якщо Радою приватних виконавців України протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту Міністерства юстиції України не надано відповідну пропозицію, приватний виконавець, який здійснюватиме заміщення, визначається Міністерством юстиції України самостійно.
З урахуванням доводів заявника та матеріалів справи, суд приходить до наступних висновків щодо наявності правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
З доданих до заяви про забезпечення позову та позовної заяви копій документів вбачається, що ОСОБА_1 є приватним виконавцем, виконавчий округ Полтавської області (посвідчення від 27.10.2017 № 0107).
Наказом Міністерства юстиції України № 1995/7 від 16.09.2025 відповідно до підпункту 4 пункту 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» зупинена діяльність приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області ОСОБА_1 , посвідчення № 0107, видане 27 жовтня 2017 року, строком на один місяць.
Відтак у цій справі звернення позивача до суду із відповідною заявою про забезпечення позову обумовлено прагненням зупинити дію дисциплінарного стягнення, законність чи протиправність накладення якого є предметом дослідження за результатами судового розгляду.
Задоволення указаної заяви про забезпечення позову шляхом зупинення дії правового акта індивідуальної дії про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника В.Л. фактично матиме наслідком продовження здійснення позивачем діяльності з примусового виконання рішень як приватним виконавцем виконавчого округу Полтавської області, що за наявності чинного, не скасованого судом наказу Міністерства юстиції України, суперечить приписам пункту 4 частини першої статті 43 Закону № 1403-VIII, яким прямо передбачено зупинення діяльності приватного виконавця у разі застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності приватного виконавця.
Проте ухвала суду про забезпечення позову не може бути підставою зміни таких правовідносин.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 05.09.2019 в справі № 01-07/12/18, від 18.02.2021 в справі № ЗД/380/35/20, від 17.03.2021 у справі № 640/19167/20, від 31.03.2021 у справі №560/6068/20, від 19.05.2021 у справі №ЗД/380/54/20, від 02.12.2021 у справі №640/8596/21.
Суд також зазначає, що в цьому випадку задоволення заяви про забезпечення позову фактично є згодою із твердженнями заявника про протиправність оспорюваного акту індивідуальної дії (Наказом Міністерства юстиції України № 1995/7 від 16.09.2025) без розгляду справи по суті позовних вимог.
Водночас фактичні обставини справи підлягають встановленню та доведенню на підставі відповідних доказів та аналізу норм права, які регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи по суті щодо правомірності спірного рішення Міністерства юстиції України.
Факт прийняття відповідачем рішення, яке стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення є очевидно протиправним і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
У заяві про вжиття заходів забезпечення позову заявник не довів та документально не підтвердив існування обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, що унеможливило б захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі. Зміст заяви позивача про забезпечення позову не дає підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, у разі його ухвалення на користь заявника, оскільки спірне рішення уважатиметься скасованим з моменту набрання судовим рішенням законної сили, а імовірне судове рішення ухвалене за наслідками розгляду справи в межах заявлених позовних вимог, не матиме зобов'язального характеру.
Тут також слід урахувати, що приписами абзацу тринадцятого пункту 2 та абзацу п'ятого пункту 3 розділу II Порядку формування і ведення Єдиного реєстру приватних виконавців України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 05.08.2016 № 2431/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.08.2016 за № 1125/29255, визначено, що підставою для внесення відомостей до Єдиного реєстру є рішення суду про скасування рішення дисциплінарної комісії про накладення на приватного виконавця дисциплінарного стягнення та наказу, яким введено в дію таке рішення. При внесенні до Єдиного реєстру відомостей про рішення суду про скасування рішення дисциплінарної комісії щодо накладення на приватного виконавця дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення або припинення його діяльності та наказу, яким його введено в дію таке рішення, стан діяльності приватного виконавця повертається до стану, який діяв до прийняття цього рішення.
Разом з тим суд зазначає, що безумовно рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів правовідносин, яких вони стосуються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які заявник оцінює негативно. Однак сам собою факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача та обмежують його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Стосовно доводів ОСОБА_1 , що факт застосування дисциплінарного стягнення впливає на професійну діяльність заявника і призводить до негативних наслідків щодо цієї діяльності та іншої діяльності, впливає на його репутацію, суд уважає за необхідне наголосити, що дисциплінарна відповідальність завжди носить негативний характер щодо особи, до якої вона застосовується.
Аргумент заявника, що застосованим дисциплінарним заходом здійснено втручання у його право на працю, яке нерозривно пов'язане з правом на життя, суд вважає неприйнятним, оскільки вимагає оцінки пропорційності застосованого заходу вчиненому дисциплінарному проступку, що не припустимо при вирішенні питання про забезпечення позову.
Аналогічна висновки викладені Верховним Судом у постанові від 08 липня 2021 року у справі №400/5954/20.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що обставини, якими ОСОБА_1 обґрунтовував необхідність забезпечення позову, не відповідають наведеним у частині другій статті 150 КАС України критеріям, що є підставою для відмови в забезпеченні позову.
У зв'язку з чим суд приходить до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому відмовляє ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову (вхідний № 68691/25 від 17.09.2025) шляхом зупинення дії наказу Міністерства юстиції України «Про зупинення діяльності приватного виконавця Скрипника В.Л.» № 1995/7 від 16.09.2025.
На підставі викладеного, керуючись статтями 150-154, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову (вхідний № 68691/25 від 17.09.2025), поданої одночасно з пред'явленням адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу та подання.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення ухвали до Другого апеляційного адміністративного суду, в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Р.І. Молодецький