Справа № 420/34350/24
19 вересня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Гур'євої К.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження позовну заяву Заступника керівника Одеської обласної прокуратури (місцезнаходження: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3; код ЄДРПОУ 03528552), в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) (місцезнаходження: 65114, м. Одеса, Лінія 12, 6 ст. Люстдорфської дороги, 22; код ЄДРПОУ 43879780) до Департаменту екології та природних ресурсів Одеської обласної державної адміністрації (місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 38721915), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9А; код ЄДРПОУ 44768034) про визнання протиправною бездіяльність щодо не оформлення та не видачі охоронних зобов'язань на землі та зобов'язання вчинити певні дії, -
До суду надійшла позовна заява Заступника керівника Одеської обласної прокуратури, в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) до Департаменту екології та природних ресурсів Одеської обласної державної адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України», в якій позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність Департаменту екології та природних ресурсів Одеської обласної державної адміністрації щодо не оформлення та не видачі Державному спеціалізованому господарському підприємству «Ліси України» охоронних зобов'язань на землі площею 200,438 га, розташовані на території Березівського району Одеської області та землі площею 1042,0642 га, розташовані на території Одеського району Одеської області, які включено до складу території Національного природного парку «Куяльницький» без вилучення;
зобов'язати Департамент екології та природних ресурсів Одеської обласної державної адміністрації та Одеську обласну військову адміністрацію вжити заходів щодо оформлення та видачі Державному спеціалізованому господарському підприємству «Ліси України» охоронних зобов'язань на землі площею 200,438 га, розташовані на території Березівського району Одеської області та землі площею 1042,0642 га, розташовані на території Одеського району Одеської області, які включено до складу території Національного природного парку «Куяльницький» без вилучення.
Ухвалою від 22.04.2025 року Одеським окружним адміністративним судом прийнято до свого провадження справу № 420/34350/24.
25.04.2025 року (вх. №39703/25) представником позивача до канцелярії суду подані письмові пояснення.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Указом Президента України від 01.01.2022 року №3/2022 на території Березівського та Одеського районів Одеської області створено Національний природний пар «Куяльницький». Додатком 2 вказаного Указу до території НПП «Куяльницький» включено землі Державного підприємства «Ширяївське лісове господарство» площею 200,438 га та Державного підприємства «Одеське лісове господарство» площею 1042,0642 га. Проект створення НПП «Куяльницький» містить лист ДП «Ширяївське лісове господарство» від 05.10.2017 року №90, яким включено до території об'єкта природно-заповідного фонду загальнодержавного значення лісові масиви Северинівського лісництва Северинівської сільської ради Іваніського району площею 201 га, а саме: квартал 26 площею 46 га,квартал 27 площею 45 га, квартал 28 площею 47 га та урочище «Верхній сад» площею 63 га. Також, проект ствонення НПП «Куяльницький» містить лист ДП «Одеське лісове господарство» від 18.07.2017 року №144, яким включено до території об'єкта природно-заповідного фонду загальнодержавного значення землі лісового фонду площею 1042,9418 га, зокрема на території Іллінської сільської ради 626,4520, Маринівської сільської ради - 416,4898 га. Крім того, науковим обґрунтуванням до проекту створення НПП «Куяльницький» у склад території парку включено землі Державного підприємства «Одеське лісове господарство», а саме: квартал 4-9 Дачнівського лісництва на території Іллінської сільської ради 626,4520 га та квартал 1-3 Дачнівського лісництва на території Маринівської сільської ради 416,4898 га. Наказом Міністерства еклогії та природних ресурсів України від 25.02.2013 року №65 затверджено інструкцію щодо оформлення охоронних зобов'язань на території та об'єкти природно-заповідного фонду, згідно якої оформлення охоронних зобов'язань здійснюється у місячний строк після затвердження положень про відповідні території чи об'єкти природно-заповідного фонду. На підставі наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 27.09.2021 року №578, постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання реформування управління лісової галузі» від 07.09.2022 року №1003, створено Державне спеціалізоване господарське підприємства «Ліси України», яке є правонаступником прав та обов'язків ДП «Ширяївське лісове господарство», ДП «Одеське лісове господарство», у тому числі і права постійного користування земельними ділянками. Водночас, з часу затвердження Положення про Національний природний пар «Куяльницький», охоронні зобов'язання на території об'єкта природно-заповідного фонду, що перебувають у користуванні підприємств лісового господарства дотепер не оформлено, що свідчить про тривалу протиправну бездіяльність та порушення законодавства про природно-заповідний фонд.
Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався. Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки про доставку електронного листа, відповідач отримав ухвалу про відкриття провадження у справі 22.04.2025 року.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п.1. ч.1).
За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви Заступника керівника Одеської обласної прокуратури Одеському окружному адміністративному суду.
Як вбачається з позовної заяви, Указом Президента України від 01.01.2022 року №3/2022 на території Березівського та Одеського районів Одеської області створено Національний природний пар «Куяльницький». Додатком 2 вказаного Указу до території НПП «Куяльницький» включено землі Державного підприємства «Ширяївське лісове господарство» площею 200,438 га та Державного підприємства «Одеське лісове господарство» площею 1042,0642 га. Проект створення НПП «Куяльницький» містить лист ДП «Ширяївське лісове господарство» від 05.10.2017 року №90, яким включено до території об'єкта природно-заповідного фонду загальнодержавного значення лісові масиви Северинівського лісництва Северинівської сільської ради Іваніського району площею 201 га, а саме: квартал 26 площею 46 га,квартал 27 площею 45 га, квартал 28 площею 47 га та урочище «Верхній сад» площею 63 га. Також, проект ствонення НПП «Куяльницький» містить лист ДП «Одеське лісове господарство» від 18.07.2017 року №144, яким включено до території об'єкта природно-заповідного фонду загальнодержавного значення землі лісового фонду площею 1042,9418 га, зокрема на території Іллінської сільської ради 626,4520, Маринівської сільської ради - 416,4898 га. Крім того, науковим обґрунтуванням до проекту створення НПП «Куяльницький» у склад території парку включено землі Державного підприємства «Одеське лісове господарство», а саме: квартал 4-9 Дачнівського лісництва на території Іллінської сільської ради 626,4520 га та квартал 1-3 Дачнівського лісництва на території Маринівської сільської ради 416,4898 га. Наказом Міністерства еклогії та природних ресурсів України від 25.02.2013 року №65 затверджено інструкцію щодо оформлення охоронних зобов'язань на території та об'єкти природно-заповідного фонду, згідно якої оформлення охоронних зобов'язань здійснюється у місячний строк після затвердження положень про відповідні території чи об'єкти природно-заповідного фонду. На підставі наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 27.09.2021 року №578, постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання реформування управління лісової галузі» від 07.09.2022 року №1003, створено Державне спеціалізоване господарське підприємства «Ліси України», яке є правонаступником прав та обов'язків ДП «Ширяївське лісове господарство», ДП «Одеське лісове господарство», у тому числі і права постійного користування земельними ділянками. Водночас, з часу затвердження Положення про Національний природний пар «Куяльницький», охоронні зобов'язання на території об'єкта природно-заповідного фонду, що перебувають у користуванні підприємств лісового господарства дотепер не оформлено, що свідчить про тривалу протиправну бездіяльність та порушення законодавства про природно-заповідний фонд.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Досліджуючи питання наявності у заступника прокурора достатніх підстав для подання даного позову, що заперечується відповідачем суд зазначає таке.
Відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні, діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
За правилами частини 3 статті 5 КАС України, до суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.
Частинами 3, 4 та 5 статті 53 КАС України визначено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
За правилами частини 1 статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, крім випадку, встановленого частиною дев'ятою статті 266 цього Кодексу.
Відповідно до статті 15 Закону України "Про прокуратуру" (Закон - №1697-VII) прокурором органу прокуратури, серед інших, є перший заступник та заступник керівника обласної прокуратури.
Відповідно до вимог частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
У постанові від 13.06.2023р. у справі № 580/8729/21 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що Кодекс адміністративного судочинства України та Закон №1697-VII розрізняють випадки, коли прокуратура діє як самостійний учасник справи і коли прокуратура діє як представник інтересів держави або громадянина. Так, у першому випадку в суді забезпечується представництво інтересів самої прокуратури через інститут самопредставництва або представництва. У цьому випадку застосуванню підлягають частина перша статті 55 КАС України та відповідно частина 3 статті 9, частина 3 статті 11 та частина 3 статті 13 Закону №1697-VII. В другому випадку прокуратура діє як представник і тоді застосуванню підлягають правила частини 3 статті 53 КАС України та частини 3 статті 24 №1697-VII.
Постановою КМУ від 19 квітня 2017 р. № 275 затверджено Положення про Державну екологічну інспекцію України, де зазначено, що Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів та яка відповідно до покладених на неї завдань: звертається до суду із позовом щодо, зокрема: визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб.
Оскільки орган уповноважений здійснювати контроль та нагляд за виконанням відповідачем охоронного законодавства та забезпечення режиму охорони навколишнього природного середовища, а саме Державна екологічна інспекція у відповідності до своїх повноважень зазначених у Положенні, не здійснювала ніяких заходів, чим допустила бездіяльність, то прокурор в інтересах держави у відповідності до підстав ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» вжив заходи представницького характеру і звернувся до суду з даним позовом в інтересах держави.
Вказана позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.02.2023р. у справі № 380/9160/21 за позовом керівника Жовківської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Львівській області до Кам'янка-Бузької міської ради Львівської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Суд також зазначає, що п. 5.9. Положення про Нижньодністровський національний природний парк визначено, що державний контроль за додержанням режиму Парку здійснюється Державною екологічною інспекцією України.
Стосовно наявності підстав, визначених частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», для представництва інтересів держави у суді Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019р. у справі №826/13768/16, погоджуючись з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, зазначила:
«Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що наведені вище положення законодавства регламентують порядок та підстави здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді в межах правил участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб».
Отже, ключовою підставою для визначення права прокурора на звернення до суду з цим позовом є встановлення факту невжиття компетентним органом заходів щодо захисту інтересів держави.
При цьому суд зазначає, що інтереси держави, у тому числі охоплюють інтереси мешканців територіальної громади, зокрема, у таких сферах, як охорона навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, та екологічних прав, оскільки відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 17.10.2019р. у справі № 569/4123/16-а.
З огляду на вищезазначене, на переконання суду, у цій справі подання прокурора адміністративного позову мало на меті захист «інтересів держави».
Щодо суті позовних вимог, суд зазначає наступне.
Землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення відповідно до пункту в) частини 1 статті 19 ЗК України є однією з категорій, на які за основним цільовим призначенням поділяються землі України.
Згідно з приписами ст.43-45 ЗК України, землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).
Вони можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.
Відповідно до ст. 46-1 ЗК України, землі територій та об'єктів природно-заповідного фонду використовуються з урахуванням обмежень у їх використанні, визначених відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та положеннями про ці території, об'єкти.
В силу вимог ч.1 ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є суб'єктами права владності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Як визначено ч.1, 2 ст.5 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Особливій державній охороні підлягають території та об'єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об'єкти, визначені відповідно до законодавства України.
Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об'єктів визначає Закон України «Про природно-заповідний фонд України» №2456-ХІІ (надалі Закон №2456-ХІІ зі змінами).
Преамбулою вказаного Закону №2456-ХІІ визначено, що природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.
У зв'язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною.
Завданням законодавства України про природно-заповідний фонд України є регулювання суспільних відносин щодо організації, охорони і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, відтворення їх природних комплексів, управління у цій галузі. (ст. 1 Закону № 2456-XII).
Положеннями частини 1 статті 5 Закону № 2456-XII визначено, що завдання, науковий профіль, характер функціонування і режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду визначаються у положеннях про них, які розробляються відповідно до цього Закону, і затверджуються:
центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища - щодо територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;
обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища - щодо територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.
Таким органом у спірних правовідносинах є Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, яким було затверджено положення про Нижньодністровський національний природний парк.
Відповідно до положень ст. 12 Закону № 2456-XII управління природними заповідниками, біосферними заповідниками, національними природними парками, ботанічними садами, дендрологічними та зоологічними парками загальнодержавного значення, а також регіональними ландшафтними парками здійснюється їх спеціальними адміністраціями. Спеціальні адміністрації очолюють керівники, які мають екологічну, біологічну або географічну освіту та які призначаються за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, а на території Автономної Республіки Крим - також з Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Спеціальні адміністрації можуть створюватися також для управління ботанічними садами, дендрологічними парками, зоологічними парками місцевого значення та парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва за рішенням органів, у віданні яких вони перебувають.
До складу спеціальної адміністрації по управлінню територіями та об'єктами природно-заповідного фонду входять відповідні наукові підрозділи, служби охорони, екологічної освіти, господарського та іншого обслуговування.
Спеціальні адміністрації здійснюють управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду відповідно до положень про території та об'єкти природно-заповідного фонду і проектів організації територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду, для яких не створюються спеціальні адміністрації, здійснюється підприємствами, установами та організаціями, у віданні яких перебувають ці території та об'єкти.
Згідно ч. 1-3 ст. 20 Закону № 2456-XII національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.
Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об'єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України.
До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.
Відповідно до ч. 6 ст. 53 Закону № 2456-XII території та об'єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов'язання.
Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 25.02.2013 № 65 затверджено Інструкцію щодо оформлення охоронних зобов'язань на території та об'єкти природно-заповідного фонду (далі за текстом - Інструкція).
Відповідно до 1.2. Інструкції ця Інструкція визначає основні вимоги щодо оформлення охоронних зобов'язань стосовно забезпечення режимів охорони та збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного та місцевого значення.
Згідно п. 1.3. Інструкції охоронним зобов'язанням оформляється передача під охорону території чи об'єкта природно-заповідного фонду з визначенням переліку зобов'язань щодо забезпечення додержання встановленого режиму охорони та збереження.
Пунктом 1.4. Інструкції визначено, що охоронні зобов'язання на території та об'єкти природно-заповідного фонду (далі - охоронне зобов'язання) оформляються органами, уповноваженими згідно із Законом України «Про природно-заповідний фонд України» (далі - уповноважені органи), землекористувачам (землевласникам) у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду або їх частини, які створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають (далі - території та об'єкти природно-заповідного фонду).
Відповідно до п. 2.2. Інструкції в охоронному зобов'язанні зазначаються:
дата та порядковий номер реєстрації охоронного зобов'язання;
статті Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та реквізити розпорядчого документа, яким створено (оголошено) територію чи об'єкт природно-заповідного фонду, відповідно до якого оформляється охоронне зобов'язання;
повне найменування (для фізичних осіб - прізвище, ім'я, по батькові) землекористувача (землевласника), на земельних ділянках якого розташована(ий) територія чи об'єкт природно-заповідного фонду або його частина;
категорія та найменування території чи об'єкта природно-заповідного фонду;
площа території чи об'єкта природно-заповідного фонду, що передається під охорону та збереження;
місце розташування території чи об'єкта природно-заповідного фонду;
перелік зобов'язань, які покладаються на землекористувача (землевласника): дотримуватись встановленого режиму для території (об'єкта) природно-заповідного фонду, не здійснювати заборонену господарську діяльність, вживати заходів щодо попередження і ліквідації екологічних наслідків аварій та шкідливого впливу на територію (об'єкт) природно-заповідного фонду, дотримуватися вимог щодо використання території (об'єкта) природно-заповідного фонду, забезпечити охорону та збереження цінних природних комплексів території (об'єкта) природно-заповідного фонду.
Додатком до Інструкції затверджено бланк відповідного охоронного зобов'язання.
Пунктом 2 вказаного бланку зокрема визначено, що цим охоронним зобов'язанням передається під охорону та дотримання встановленого режиму територія (частина території, об'єкт) загальною площею _______ га
Згідно п. 4 бланку землекористувач (землевласник) забезпечує охорону та збереження території (об'єкта), що перебуває у його користуванні (власності).
Частиною 3 ст. 59 Закону № 2456-XII передбачено, що первинний облік кадастрових відомостей щодо територій та об'єктів природно-заповідного фонду здійснюється адміністраціями природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків загальнодержавного значення, а також підприємствами, установами та організаціями, у віданні яких перебувають інші території та об'єкти природно-заповідного фонду, за їх рахунок.
У свою чергу, положеннями ст. 60 Закону № 2456-XII визначено, що охорона природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, а також ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, а також регіональних ландшафтних парків, управління якими здійснюється спеціальними адміністраціями, покладається на служби їх охорони, які входять до складу служби державної охорони природно-заповідного фонду України. Положення про службу державної охорони природно-заповідного фонду України затверджується Кабінетом Міністрів України.
Охорона територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони перебувають. У разі необхідності їх охорона може покладатися на служби державної охорони розташованих поблизу природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків та регіональних ландшафтних парків.
Органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування сприяють охороні й збереженню територій та об'єктів природно-заповідного фонду, виконанню покладених на них завдань.
З системного аналізу положень ч. 5 ст. 12, ч. 6 ст. 53, ч. 3 ст. 59, ч. 2 ст. 60 Закону № 2456-XII вбачається, що відповідні функції з управління, первинного обліку кадастрових відомостей щодо територій та об'єктів природно-заповідного фонду та охорони територій, в яких не створені спеціальні адміністрації здійснюється підприємствами, установами та організаціями, у віданні яких вони перебувають.
Суд зауважує, що факт передачі підприємству, установі та організації відповідних територій та об'єктів природно-заповідного фонду підтверджується відповідним охоронним зобов'язанням, оскільки саме в ньому зазначається про передачу під охорону та дотримання встановленого режиму територія (частина території, об'єкт) та визначається обов'язок землекористувача (землевласника) забезпечити охорону та збереження території (об'єкта), що перебуває у його користуванні (власності).
Інших правових підстав для передачі територій та об'єктів природно-заповідного фонду у відання підприємств, установ та організації Закон № 2456-XII не містить.
Як було встановлено судом, охоронні зобов'язання на землі площею 200,438 га та площею 1042,0642 га, що перебували у користуванні державних підприємств «Ширяївське лісове господарство» та «Одеське лісове господарство» та згідно Указу Президента від 01.01.2022 року увійшли до його складу НПП «Куяльницький» мали бути видані саме цим підприємствам, а не самому Парку.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку, про відсутність підстав для оформлення та видачі Державному спеціалізованому господарському підприємству «Ліси України» охоронних зобов'язань на землі площею 200,438 га, розташовані на території Березівського району Одеської області та землі площею 1042,0642 га, розташовані на території Одеського району Одеської області, які включено до складу території Національного природного пару «Куяльницький» без вилучення, оскільки управління та охорона вказаними землями відповідно до вимог Закон № 2456-XII здійснюється спеціальною адміністрацією Національного природного пару «Куяльницький» та відповідною службою охорони парку.
Так, у разі видачі такого охоронного зобов'язання може виникнути ситуація правової невизначеності, оскільки за таких умов буде здійснено часткову передачу функцій спеціальної адміністрації Національного природного парку «Куяльницький» щодо забезпечення охорони та збереження території парку площею 200,438 га, розташовані на території Березівського району Одеської області та землі площею 1042,0642 га, розтащовані на території Одеського району Одеської області іншій особі - Державному спеціалізованому господарському підприємству «Ліси України».
Частиною другою ст.9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, не підлягає задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної заяви, судові витрати не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
У задоволенні позовної заяви Заступника керівника Одеської обласної прокуратури (місцезнаходження: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3; код ЄДРПОУ 03528552), в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) (місцезнаходження: 65114, м. Одеса, Лінія 12, 6 ст. Люстдорфської дороги, 22; код ЄДРПОУ 43879780) до Департаменту екології та природних ресурсів Одеської обласної державної адміністрації (місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 38721915), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9А; код ЄДРПОУ 44768034) про визнання протиправною бездіяльність щодо не оформлення та не видачі охоронних зобов'язань на землі та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.
Повний текст рішення складено та підписано 19.09.2025 р.
Суддя О.М. Тарасишина
.