Справа № 420/30003/24
19 вересня 2025 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Потоцької Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі №420/30003/24,-
У провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання звільнити з військової служби.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21.01.2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України щодо не розгляду рапорту від 09.04.2024 про звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами на підставі абз. 4 пп. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Збройних Сил України розглянути рапорту від 09.04.2024 про звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами на підставі абз. 4 пп. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю.
В решті позовних вимог - відмовлено.
05.09.2025 року до суду за вхід. №92633/25 від ОСОБА_1 надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, яким: зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Збройних Сил України, в особі командира, розглянути рапорт ОСОБА_1 від 09.04.2024 про звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами на підставі абз. 4 пп. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю та видати наказ командира військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України по особовому складу.
В обґрунтування поданої заяви, позивач зазначив, що суд вирішив питання про право позивача на розгляд його рапорту відповідачем по суті та прийняття відповідного рішення, в свою ж чергу, не визначив спосіб виконання судового рішення відповідачем, у зв'язку з чим, позивач, враховуючи вищевикладене, просить про наступне.
Розглядаючи заяву представника позивача, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.3 ст. 252 КАС України, суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Розглянувши в порядку письмового провадження заяву позивача про ухвалення додаткового судового рішення по справі №420/30003/24, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;
3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Суд зазначає, що звертаючись до суду Позивач просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України, в особі командира, щодо не звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами на підставі абз. 4 пп. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Збройних Сил України, в особі командира, звільнити солдата ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами на підставі абз. 4 пп. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Збройних Сил України, в особі командира, виключити солдата ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та направити особову справу солдата ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням, яке набрало законної сили позов було задоволено частково.
Разом з тим, посилаючись на не визначення судом способу виконання судового рішення відповідачем заявник звернувся з заявою про прийняття додаткового рішення, яким, зокрема, просить зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Збройних Сил України, в особі командира, видати наказ командира військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України по особовому складу.
В той же час, в мотивувальній частині рішенні суду було зазначено:
«…З огляду на зазначене правове регулювання, видача наказу по особовому складу про звільнення військовослужбовця з військової служби чи надання обґрунтованої відмови у задоволенні рапорту можлива лише у разі остаточного надходження рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.
В контексті встановлених обставин, суд доходить наступного висновку: розглянутим вважається рапорт, який слугував підставою видачі наказу по особовому складу про звільнення з військової служби чи ухваленні рішення про відмову у задоволенні рапорту, доведені до військовослужбовця у порядок, передбачений чинним законодавством.
Разом з цим, судом також встановлено, що 16 серпня 2024 року Позивач звернувся до Відповідача з запитом на інформацію, в якому просив Відповідача надати інформацію щодо задоволення або відмову в задоволені рапорту Позивача від 09.04.2024 року та копію наказу командира військової частини НОМЕР_1 , який задовольняє або відмовляє в задоволені рапорту Позивача від 09.04.2024 року…
…Отже, розглянутим вважається рапорт по якому прийнято рішення та це рішення чи відповідь доведена до військовослужбовця належним чином. Відповідь на рапорт має містити рішення з посиланням на акти законодавства та роз'ясненням порядку оскарження.
Також слід звернути увагу на те, що жодним нормативно-правовим актом не визначено можливості повернення рапорту військовослужбовця без розгляду або на доопрацювання.
Викладене свідчить про допущення Військовою частиною НОМЕР_1 протиправної бездіяльності щодо не розгляду рапорту позивача, яка порушує його законні права та інтереси.
Доводам позивача стосовно наявності у нього права на звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі абз. 4 пп. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю, суд не надає правової оцінки.
Суд констатує, що саме відповідач є суб'єктом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо звільнення позивача з військової служби за наслідком розгляду рапорту про звільнення з військової служби або надання мотивованої відмови в такому.
У постанові від 11.02.2020 у справі №0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.
Суд зазначає, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 22.09.2022 у справі № 380/12913/21.
Відтак, оскільки матеріалами справи не підтверджено прийняття відповідачем рішення за наслідками розгляду поданого позивачем рапорту про звільнення з військової служби, тоді як вирішення цього питання є дискреційними повноваженнями уповноваженої особи Військової частини НОМЕР_1 , де проходить службу військовослужбовець, суд дійшов висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не розгляду рапорту позивача, а тому, належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача розглянути рапорт позивача по суті та прийняти відповідне рішення.»
При цьому, суд наголошує, що Кодексом адміністративного судочинства України передбачено процесуальний інститут додаткового судового рішення, яким вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази (для постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал). Крім того, додаткове судове рішення може прийматися, якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання або не вирішено питання про судові витрати.
Додаткове судове рішення є засобом усунення недоліків основного рішення, яким вирішено спір по суті позовних вимог за результатами судового розгляду справи, а не прийняття додаткових судових рішень.
В рамках розгляду справи, судом встановлено протиправну бездіяльність військової частини щодо не розгляду рапорту Позивача, а питання стосовно наявності у Позивача права на звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі абз. 4 пп. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю судом не оцінювались з огляду на те, що вирішення цього питання та прийняття рішення про задоволення чи відмову у задоволенні рапорту Позивача є дискреційними повноваженнями уповноваженої особи Військової частини НОМЕР_1 , які ним не реалізовані.
Відповідно до ч. 4 ст. 252 КАС України, про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.
Відтак, враховуючи те, що рішенням суду вирішено усі позовні вимоги, вирішено питання судових витрат та визначено спосіб виконання судового рішення, у суду відсутні правові підстави для прийняття додаткового рішення у справі, а тому суд приходить до висновку, що у задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення слід відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст.132, 134, 139, 143, 252, 256, 295 КАС України,
У задоволенні заяви ОСОБА_1 за вхід. №92633/25 від 05.09.2025 року про ухвалення додаткового рішення у справі №420/30003/24 - відмовити повністю.
Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ст. 256 КАС України та може бути оскаржена у порядку та строки визначені статтею 293-297 КАС України, з урахуванням пункту 15.5 розділу VII «Перехідних положень» КАС України.
Головуючий суддя Нінель ПОТОЦЬКА