Справа № 420/12480/25
18 вересня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 , звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 01.04.2025 року № 156050027351 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 , пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 згідно пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 з дати подання заяви - з 24.03.2025 року.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивач звернувся до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 (копія додається). У спірному рішенні Відповідачем взагалі не зазначено конкретні підстави відмови в призначенні йому пенсії відповідно до поданої заяви. Відповідач у переважній частині обмежився лише викладенням окремих приписів Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV та Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637. Однак за змістом спірного рішення можна зроботи висновок, що Відповідач відмовив йому в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 у зв'язку з недостатнім 55-річним віком, передбаченим пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV. 2.2. Вважаю, що згідно спірного рішення Відповідач не вірно застосував норму закону, на підставі якого йому повинна була призначатися пенсія за віком на пільгових умовах за Списком № 2
Представник ГУ ПФУ в Одеської області подав до суду відзив на позов, в якому просив відмовити в задоволенні позову, зазначивши, що положення Закону №1058 мають пріоритет над положеннями інших законів України, які регулюють подібні правовідносини та положення Закону №1788 застосовуються виключно в частині визначення права на пенсію за вислугу років.
Представник ГУ ПФУ в Івано-Франківській області подав до суду відзив на позов, в якому просив відмовити в задоволенні позову, зазначивши, щоу попередній редакції пункт 2 Прикінцевих положень допускав можливість призначення пільгових пенсій по Списках № 1 та № 2 за нормами Закону № 1058-IV, але при цьому діяли вимоги щодо віку та стажу, передбачені Законом № 1788-XII. Однак, із прийняттям Закону № 2148-VIII відповідне питання врегульовано інакше, а саме призначення пенсій на пільгових умовах здійснюється виключно за нормами Закону № 1058-IV. Тобто, при вирішенні питання про наявність в особи відповідного права на пільгову пенсію підлягають застосуванню положення ст. 114 Закону № 1058-IV.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29.04.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №420/12480/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , 24.03.2025 року звернулася до головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення мені пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2. Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності було визначено структурний підрозділ органу, шо призначає пенсію - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
01.04.2025 року у відділі обслуговування громадян № 15 управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області я отримала рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - Відповідач № 1) про відмову в призначенні мені пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 від 01.04.2025 року № 156050027351 . У спірному рішенні Відповідач 1 зазначив: «Згідно з наданими документами страховий стаж, з урахуванням кратності, становить 46 років 2 місяці 1 день. Відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) право на пенсію за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, зокрема, жінки, після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Вік заявниці на дату звернення становить 50 років 10 місяців 1 день.
Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Так, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, є такими, що підлягають задоволенню, з урахуванням наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі Закон №1058-IV) виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.
Статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII) було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, у статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII було встановлено такий пенсійний вік: у пункті «б» для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.
Законом України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» викладено в новій редакції, пунктом «б» якої, зокрема, передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, у Законі України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом №213, збережено пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом №213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті «б» - 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).
Закон України від 02.03.2015 №213-VIII набув чинності з 01.04.2015. З 01.01.2004 набув чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.
Пунктом 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції до внесення змін Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII) встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Абзацом 2 пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції до внесення змін Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII) визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Після набуття чинності нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №2 регламентувались пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII (до 11.10.2017), яким текст Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частиною 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
При цьому, Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII у новій редакції також викладений пункт 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно з яким пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з абз.1 п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
В силу положень Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: п.«б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Між тим 23.01.2020 року Конституційним Судом України прийнято рішення по справі №1-р/2020 за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Пунктом 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини цього рішення Конституційного Суду України стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам».
Конституційний Суд України у рішенні зазначив, що вказаними положеннями Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років. Згідно зі статтею 13, частиною другою статті 14, пунктами «б» -«г» статті 54 Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак положеннями Закону №213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.
Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію. Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213.
Таким чином, з 23.01.2020 чинними є два закони, які одночасно і по-різному регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: п.«б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Положення зазначених нормативно-правових актів суперечать один одному.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
В рішенні у зразковій справі №360/3611/20, на яку покликається позивачка у позові, Велика палата Верховного Суду зазначила, що суперечність положень Законів України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII та «;Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV в частині врегулювання питань призначення пенсій на пільгових умовах, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України»).
Велика палата Верховного Суду в межах цієї зразкової справи дійшла висновку про те, що в даному випадку підлягають застосуванню саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, положення яких є найбільш сприятливим для особи, а не Закону №1058-ІV.
По цій справі зазначені закони містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який становить 50 років за п.«б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та 55 років відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII, який є чинним та неконституційним не визнавався та, на думку відповідача, є таким, що підлягає застосуванню при вирішенні питання про наявність у позивачки права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки є таким, що прийнятий у часі пізніше.
Верховний Суд у справі №200/4104/24 досліджував питання застосування положень п.«б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Так у постанові від 16.06.2025 у справі №200/4104/24 Верховний Суд зазначив, що визначальним у цьому випадку є з'ясування обставин щодо того, чи працювала особа, яка звертається з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, на посадах, визначених у нормах статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.991 №1788-XII (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII), саме до 01.04.2015 і у разі якщо так, то при вирішенні питання про призначенні такій особі пільгової пенсії слід керуватися саме статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII).
Верховний Суд сформував правовий висновок, що якщо особа, яка звертається з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, працювала на посадах, передбачених Списком № 2 до 01.04.2015, то підлягають застосуванню норми статті 13 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII. Однак, якщо особа набула пільговий стаж за Списком № 2 після 01.04.2015, то при призначенні такій особі пенсії необхідно керуватися нормами статті 114 Закону №1058-IV в редакції Закону №2148-VIII.
Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
По цій справі згідно з оскаржуваним рішенням від 01.04.2025 №156050027351 пільговий стаж позивачки становить становить 29 років 3 місяці 24 дні (з урахуванням пільгового обчислення відповідно до ст.60), розрахований за доданими до заяви документами.
Відповідно до розрахунку стажу форми РС-право від 11.04.2025 до пільгового стажу позивачки частково зараховано періоди роботи на посаді «медичної сестри», згідно довідок про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 24 та № 23 від 14.03.2025, оскільки, відсутні матеріали (накази та перелік посад робочих місць) про затвердження результатів атестації робочих місць за 2008 рік, крім того, з 01.11.2012 заявниця переведена на посаду старшої медсестри, яка відсутня в переліках посад робочих місць до наказів про затвердження атестацій робочих місць за умовами праці. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.07.1991, до страхового стажу, зараховано всі періоди роботи з врахуванням даних, що містяться в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка Форми ОК-5).
Разом з тим суд зазначає, що у спірному рішенні взагалі не зазначено конкретні підстави відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії відповідно до поданої заяви. Відповідач у переважній частині обмежився лише викладенням окремих приписів Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV та Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637. Однак за змістом спірного рішення можна зроботи висновок, що Відповідач відмовив ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 у зв'язку з недостатнім 55-річним віком, передбаченим пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV.
Отже суд дійшов висновку про необґрунтованість зазначених ГУ ПФУ в Івано - Франківській області в оскаржуваному рішенні мотивів його прийняття.
Частиною 1 статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.2 ст.78 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем ГУ ПФУ в Івано-Франківській області не доведено законності прийнятого рішення від 01.04.2025 №156050027351.
Між тим, пунктом 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 року, встановлено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
З оскаржуваного рішення не вбачається, чи був відповідачем проведений всебічний, повний і об'єктивний розгляду всіх поданих документів для призначення пенсії, тобто не вбачається чи є єдиною підставою для відмови у призначенні пенсії позивачу не зарахування йому до стажу спірних періодів роботи, що визнано судом неправомірним.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. При цьому під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Зокрема, повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Відповідно до п. 4 ч. 2 цієї норми, у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коди ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на заявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норм) закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Суд вважає, що відповідач приймаючи оскаржуване рішення, діяв недобросовісно та необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; нерозсудливо; непропорційно, зокрема без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, як наслідок, допустив неналежний розгляд поданої ним заяви і документів та, відповідно, прийняв необґрунтоване рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 01.04.2025 №156050027351 підлягають задоволенню.
При цьому, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та захисту шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, яким приймалось оскаржуване рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській повторно розглянути заяву позивачки від 01.04.2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду по цій справі.
В цій частині суд не приймає доводи позивачки щодо наявності підстав для зобов'язання ГУ ПФУ в Одеській області вчинити певні дії, оскільки оскаржуване рішення, яке визнається судом протиправним прийнято іншим суб'єктом владних повноважень - ГУ ПФУ в Івано-Франківській.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд на підставі наданих доказів в їх сукупності дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Слід зазначити, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від захисту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Захист порушеного права має бути ефективним.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідний розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд вважає належним та достатнім способом захисту порушених прав позивача є визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 01.04.2025 №156050027351 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.03.2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду по цій справі.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, підлягають частковому задоволенню, з вище окреслених підстав.
Керуючись статтями 2, 6-10, 77, 90, 139, 250, 251, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
2. Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 01.04.2025 №156050027351 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.03.2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду по цій справі.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області ( код ЄДРПОУ 20551088) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати по сплаті судового збору у сумі у сумі 484 (чотириста вісімдесят чотири гривнi) грн. 48 коп.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.
Рішення складено 18.09.2025 року, з урахуванням знаходження судді Харченко Ю. В. у відпустці, у період з 30.05.2025 року по 27.06.2025 року, з 15.08.2025 року по 22.08.2025 року, а також на лікарняному з 07.07.2025р. по 08.08.2025 р. включно.
Суддя Ю.В. Харченко
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.