Справа № 420/15810/25
19 вересня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Радчука А.А., розглянувши в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , у якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпеченім військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 при обчисленні ОСОБА_1 в період з 28.03.2022 по 20.05.2023 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до вказаної постанови;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок з 28.03.2022 по 20.05.2023 сум грошового забезпечення (основних та додаткових), обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (в редакції чинній з 29.01.2020) шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-1X "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 № 2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що ОСОБА_1 , з 28 березня 2022 року по 16 квітня 2025 року походив військову службу за контрактом на посадах офіцерського складу у військовій частині НОМЕР_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 16.04.2025 № 108 (по стройовій частині) полковника ОСОБА_1 з 16.04.2025 виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення.
Як стверджується у позові, за період проходження військової служби з 28.03.2022 по 20.05.2023, відповідач, при нарахуванні та виплаті позивачу грошового забезпечення не застосовував пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 при обчисленні в період з 01.02.2022 року по 20.05.2023 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначав розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,14 вказаної постанови.
Позивач таку бездіяльність відповідача вважає протиправною, мотивуючи свою позицію тим, що у зв'язку із набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 про скасування пункту 6 Постанови КМУ №103, посадовий оклад та оклад за військовим званням розраховується шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704.
Враховуючи вказане, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 26.05.2025 року позовну заяву залишено без руху, а позивачу надано строк на усунення недоліків, які необхідно було усунути шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 по 20.05.2023 року та доказів поважності причин його пропуску.
04.06.2025 року до суду від представника позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 09.07.2025 року поновлено позивачу пропущений з поважних причин строк звернення до суду із цим позовом; позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
24.07.2025 року відповідачем за допомогою системи «Електронний суд» поданий відзив на позовну заяву.
Відповідно до відзиву, відповідач проти задоволення позову заперечує, з позовними вимогами не погоджується, з огляду на наступне.
Так, у відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами, зазначаючи, що належним відповідачем за позовними вимогами за період з 23.03.2022 по 31.07.2022 має бути ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки з дня формування і по 31.07.2022 року Військова частина НОМЕР_2 перебувала на фінансовому забезпеченні в ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Також відповідач зазначає, що Позивач звернувся до суду з пропуском встановленого процесуальним законом строку, що повинно мати наслідком залишення позовної заяви без розгляду в частині вимог за період з 19.07.2022 року по 20.05.2023 року.
Щодо наявності порушень норм матеріального права у діях відповідача останній зазначає, що Кабінетом Міністрів України за наслідками скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 не було внесено зміни в пункт 4 Постанови № 704 та фактичне правозастування вказаного пункту відбувалось в редакції, згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, тобто в розмірі 1762 гривні.
Відповідач вказує, що визнання таким, що втратив чинність, акта законодавства чи його скасування не поновлює дію актів, які ним скасовані або визнані такими, що втратили чинність; дія акта законодавства поновлюється шляхом прийняття аналогічного акта або нового акта, що містить спеціальну норму про відновлення дії попереднього акта та визначення спеціального порядку такого відновлення. Кабінет Міністрів України не приймав жодного нормативного акту, який би відновлював дію пункту 4 Постанови № 704 в редакції від 29.12.2017, а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14». Отже, наведені у позові доводи позивача про те, що з дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка була чинною до зазначених змін, на думку військової частини є помилковими.
01.08.2025 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив відповідача, в якому позивач зазначає, що відповідач не надав жодних доказів належного інформування або повної виплати всіх належних сум грошового забезпечення.
Також позивач вказує, що відповідач не довів, що військова частина НОМЕР_2 не здійснювала нарахування та виплату грошового забезпечення, а також не вела облік строків проходження служби.
Щодо доводів про пропущення строку звернення до суду позивач наголошує, що відповідач не повідомляв його про склад та розміри грошового забезпечення під час служби. Відсутність належного інформування відповідачем була об'єктивною перешкодою, яка унеможливила своєчасне звернення до суду.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.
Згідно копії витягу із послужного списку ОСОБА_1 (далі - позивач), позивач у період з 28.03.2022 року по 16.04.2025 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 (далі - відповідач), по 31.07.2022 року перебувала на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до витягу із Наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 16.04.2025 №173 ОСОБА_1 16.04.2025 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Звернення позивача до суду з даним позовом обумовлено тим, що за період з 28.03.2022 по 20.05.2023 року грошове забезпечення нараховувалось та виплачувалось йому у неналежному розмірі, а саме без врахування змін прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Листом Військової частини НОМЕР_2 від 13.05.2025 року вих. №11/757 на запит позивача повідомлено, що Кабінет Міністрів України не приймав жодного нормативного акту, який би відновлював дію пункту 4 Постанови № 704 в редакції від 29.12.2017, тому фактичне право застування вказаного пункту відбувалось в редакції, якою було передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового' мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, тобто в розмірі 1762 гривні.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення з 28.03.2022 по 20.05.2023 рр. із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст.1-2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 затверджений Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197) (надалі - Порядок №260).
Відповідно до пункту 2 розділу I Порядку №260, грошове забезпечення включає:
щомісячні основні види грошового забезпечення;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення;
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать:
посадовий оклад;
оклад за військовим званням;
надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать:
підвищення посадового окладу;
надбавки;
доплати;
винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту;
премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать:
винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану;
допомоги.
Відповідно до пункту 3 розділу I Порядку №260, підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є:
штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина);
накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження;
накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення;
накази про присвоєння військових звань;
грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Відповідно до пункту 4 розділу I Порядку №260, грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад'юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військово-службовців строкової служби), включає:
посадовий оклад;
оклад за військовим званням;
надбавку за вислугу років;
підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний;
надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання;
доплати за науковий ступінь та за вчене звання;
премію;
морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування;
одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби;
інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018.
Постановою КМУ №704 збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до пункту 4 постанови № 704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з Додатками 1, 12, 13, 14.
Приміткою 1 Додатку 1 до постанови №704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень (примітка Додатку 14 до постанови № 704).
Постановою №704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб (надалі - постанова № 103), якою внесено зміни до постанови № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 (пункт 6 постанови № 103).
Постанова КМУ №103 набула чинності 24 лютого 2018 року.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.
З урахуванням наведеного Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 у справі №380/13603/21 дійшов висновку про необхідність застосування з 29.01.2020 (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022) положень пункту 4 постанови №704 у редакції до 24.02.2018, тобто у редакції, яка була чинна до набрання законної сили постановою №103.
Висновки Верховного Суду у постанові від 15.06.2023 у справі №380/13603/21 є релевантними до спірних правовідносин.
Отже, з 29 січня 2020 року була відновлена дія пункту 4 Постанови КМУ №704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018 року.
Відтак, з 29 січня 2020 року - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18 - виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення позивача з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення та виплат, оскільки з цієї дати позивач мав право на отримання грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ.
Предметом спору є саме правомірність дій відповідача щодо застосування пункту 4 Постанови № 704, в редакції пункту 6 Постанови № 103, після прийняття Шостим апеляційним адміністративним судом постанови від 29 січня 2020 року по справі № 826/6453/18, якою визнано протиправною та скасовано пункт 6 Постанови № 103, тобто застосування такої розрахункової величини обчислення грошового забезпечення позивача, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
Сторонами визнається та не заперечується факт обчислення у спірний період грошового забезпечення позивача відповідно до пункту 4 Постанови № 704, в редакції Постанови № 103, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Проте, оскільки після скасування постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі № 826/6453/18 пункту 6 Постанови № 103, положення пункту 4 постанови № 704 застосовуються в редакції до 24.02.2018, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили постановою №103, позовні вимоги щодо перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 рр. з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 р. №704, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Надаючи оцінку обставинам справи, суд також звертає увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих, згідно з постановою № 704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 19.10.2022 у справі № 400/6214/21, від 28.02.2023 у справі № 380/18850/21, від 23.05.2023 у справі № 380/22021/21, від 15.06.2023 у справі №380/13603/21.
Суд зазначає, що згідно пунктом 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01 січня 2017 року, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Крім того, позивач оскаржує у цьому спорі розмір прожиткового мінімуму, а не розмір мінімальної заробітної плати.
Суд зазначає, що у цій справі прохання позивача здійснити перерахунок грошового забезпечення обумовлено підвищенням розміру грошового забезпечення через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Вказані доводи суд визнає обґрунтованими.
Відповідно до статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2022 рік», установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2022 року - 2481 гривня.
Відповідно до статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік», установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2023 року - 2684 гривні.
Отже розмір прожиткового мінімуму для визначення посадових окладів військовослужбовців у 2022-2023 роках, є більшим ніж в 2018 році.
Таким чином, враховуючи, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, є величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року (через його збільшення на відповідний рік), а не станом на 01.01.2018 року, посилання відповідача на відсутність підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача є протиправними та такими, що порушують його соціальні права.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, де Суд висновував, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Відтак позовні вимоги ОСОБА_1 про перерахунок та виплату грошового забезпечення за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
При цьому, суд зазначає, що 12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481, що набрала законної сили 20.05.5023, якою скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов КМУ, затверджених постановою №103, та внесено зміни до пункту 4 постанови №704, відповідно до яких установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 залишено без змін.
Згідно вимог ч. 2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
За вказаних обставин, пункт 2 Постанови КМУ від 12.05.2023 №481, в частині внесення змін до пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017 №704, втратив чинність лише 18.06.2025 року.
Оскільки 20.05.2023 пункт 2 Постанови КМУ від 12.05.2023 №481 був чинним, відповідач керувався цією нормою при нарахуванні та виплаті позивачу грошового забезпечення. Отже дії щодо обчислення 20.05.2023 грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців у розмірі 1762 грн. розрахункової величини є правомірними.
Щодо належного відповідача у справі суд зазначає таке.
Матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що у спірний період (з 28.03.2022 по 20.05.2023) позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . До 01.08.2022 року військова частина НОМЕР_2 перебувала на фінансовому забезпеченні в ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно п. 8 Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).
З урахуванням викладеного, враховуючи, що розрахунок грошового забезпечення позивачу за спірний період здійснений військовою частиною НОМЕР_4 , а станом на момент розгляду справи по суті відповідача знято з фінансового забезпечення ТЦК, суд доходить висновку, що військова частина НОМЕР_2 є належним відповідачем у даній справі.
Відтак позовні вимоги позивача підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпеченім військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 при обчисленні ОСОБА_1 в період з 28.03.2022 по 19.05.2023 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до вказаної постанови та зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок з 28.03.2022 по 19.05.2023 сум грошового забезпечення (основних та додаткових), обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (в редакції чинній з 29.01.2020) шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-ІX "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 № 2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Що стосується доводів відзиву щодо пропуску позивачем строку звернення до суду.
Суд зазначає, що питання дотримання позивачем строку звернення до суду вирішено судом в ухвалі про відкриття провадження від 09.07.2025 року, якою поновлено позивачу пропущений з поважних причин строк звернення до суду.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених вимог не спростовують.
При цьому, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява №4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі"Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За вимогами ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити частково.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позивач звільнений від оплати судового збору на підставі п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір» та інші судові витрати ним не понесені, розподіл судових витрат згідно ч. 1 ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74-77, 90, 139, 242-246, 255, 262, 291, 295, 297 КАС України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпеченім військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 при обчисленні ОСОБА_1 в період з 28.03.2022 по 19.05.2023 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до вказаної постанови.
Зобов'язати Військову частини НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок з 28.03.2022 по 19.05.2023 сум грошового забезпечення (основних та додаткових), обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (в редакції чинній з 29.01.2020) шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-ІX "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 № 2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.
Суддя А.А. Радчук