Справа № 420/19727/25
18 вересня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Радчука А.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в інтересах ОСОБА_2 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради (вул. Косовська, 2-Д, м. Одеса, 65022, код ЄДРПОУ 38226516), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ), про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 в особі ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 , в якому позивач просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 06.06.2025 року про відмову ОСОБА_2 у реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_3 , відповідно до заяви від 06.06.2025 року;
зобов'язати Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_3 , без згоди батька.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 06 червня 2025 року ОСОБА_2 звернулась до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради із заявою про реєстрацію місця проживання (перебування) за адресою її постійного місця проживання: АДРЕСА_3 . Заява від 06 червня 2025 року містить згоду матері ОСОБА_1 , власника житла за адресою: АДРЕСА_3 . Проте, відповідач не здійснив реєстрацію та у заяві від 06 червня 2025 року за наслідками її розгляду зазначив, що особа не подала або подала не в повному обсязі необхідні документи або відомості (відсутня згода батька на реєстрацію місця проживання дитини).
Вважаючи протиправним рішення Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 06.06.2025 року, ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 .
У своїх доводах позивачка посилається на таке:
ОСОБА_2 проживає зі своєю матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 . Її батько ОСОБА_3 від виконання батьківських обов'язків ухиляється, з дитиною не спілкується, діє всупереч інтересам дитини та не бажає надавати згоду на реєстрацію місця проживання своєї доньки; вимагає в обмін на згоду на реєстрацію місця проживання відмовитись від стягнення аліментів, та повідомити державному виконавцю про те, що, нібито, борг за аліментами погашено;
відповідно до ч.3 ст.160 Сімейного кодексу України, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою;
відповідно до приписів ч.2 ст. 29 Цивільного кодексу України, фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Що стосується відсутності згоди батька на реєстрацію місця проживання дитини позивачка також посилається на те, що вимоги щодо згоди батька, який не проживає з дитиною, яка досягла 14 років, приписи Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» не містять.
Ухвалою суду від 25.06.2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі з розглядом справи без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами, в порядку ч. 5 ст. 262 КАС України.
25.07.2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву.
Відповідно до відзиву, відповідач проти задоволення позову заперечує, з позовними вимогами не погоджується, вважає їх безпідставними, з огляду на наступне.
Відповідач підтвердив, що до Департаменту 06 червня 2025 року звернулась ОСОБА_2 з метою отримання адміністративної послуги з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_3 . Для отримання вказаної адміністративної послуги ОСОБА_2 подала наступні документи: 1) заяву про реєстрацію місця проживання; 2) паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_2 від 03 січня 2023 року № 008625682, орган, що видав 5114; 3) свідоцтво про народження на ім'я ОСОБА_2 від 15 грудня 2008 року серії НОМЕР_2 , видане Відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Олександрія Олександрійського міськрайонного управління юстиції; 4) паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_1 від 07 жовтня 2022 року №008314927, орган, що видав - 5112; 5) квитанцію про сплату адміністративного збору.
Дослідивши надані документи, адміністратор Департаменту прийняв рішення про відмову у наданні адміністративної послуги з підстави неподання необхідних документів або відомостей у повному обсязі (відсутня згода батька на реєстрацію місця проживання дитини), про що було зазначено у заяві про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 від 06 червня 2025 року.
У своїх доводах щодо правомірності прийнятого рішення відповідач посилається на те, що пунктом 32 Порядку №265 встановлено, що у разі подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особою, яка не досягла 18-річного віку, реєстрація місця проживання (перебування) здійснюється за згодою батьків або інших законних представників такої особи. Враховуючи, що на момент звернення до Департаменту з метою отримання відповідної адміністративної послуги ОСОБА_2 виповнилось лише 16 років, то реєстрація місця її проживання повинна здійснюватись за згодою батьків, крім випадку реєстрації її місця проживання в гуртожитку, що належить до сфери управління закладу освіти. Відповідно до пункту 34 Порядку згода іншого з батьків або законних представників не надається також у разі, коли місце проживання батьків або інших законних представників особи віком до 18 років задекларовано/зареєстровано за однією адресою. Проте, батько неповнолітньої ОСОБА_2 , яким відповідно до свідоцтва про народження останньої від 15 грудня 2008 року серії НОМЕР_2 є ОСОБА_3 , не значиться зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_3 , у зв'язку з чим, пунктом 32 Порядку встановлена необхідність надання його згоди на реєстрацію місця проживання неповнолітньої доньки.
При цьому, у відзиві відповідач посилається на те, що при вирішенні питання про реєстрацію місця проживання дитини без згоди одного з батьків адміністратор Департаменту не з'ясовує підстави відсутності такої згоди, не перевіряє можливість або неможливість надання батьком такої згоди, не з'ясовує сімейні відносини між батьками та не вирішує питання щодо визначення місця проживання дитини з одним з батьків. Це не відноситься до компетенції Департаменту. Департамент перевіряє лише факт наявності/відсутності такої згоди.
Щодо доводів позивачки про те, що нормами Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» не передбачено вимогу щодо згоди батька, який не проживає з дитиною, яка досягла 14 років, на реєстрацію місця проживання дитини, відповідач наголосив, що ця вимога встановлена Порядком №265, який прийнятий з метою конкретизації положень Закону.
Таким чином відповідач вважає, що Департаментом дотримано всіх умов, що визначені чинним законодавством, під час прийняття рішення про відмову у реєстрації місця проживання неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_3 .
Також у відзиві наведені заперечення відповідача щодо розміру заявлених у позовній заяві витрат на правничу допомогу у сумі 30000,00 грн., яку відповідач вважає завищеною.
Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_3 письмові пояснення до суду не надходили.
Інші заяви по суті справи учасниками справи не надавались.
З урахуванням вищенаведеного, суд вирішує справу за наявними у ній матеріалами в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.
На підставі Свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Олександрія Олександрійського міськрайонного управління юстиції 15.12.2008 року, ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 та її батьками є ОСОБА_3 (батько) та ОСОБА_1 (мати).
03.01.2023 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , отримала паспорт громадянина України у формі ІD-картки.
06.06.2025 року ОСОБА_2 звернулась до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради із заявою про реєстрацію місця проживання (перебування) за адресою її постійного місця проживання: АДРЕСА_3 .
У графі підстави для реєстрації місця проживання (перебування) особи - документи, що підтверджують, зазначено: право на проживання в житлі (заповнюється у разі реєстрації за адресою житла) - Реєстрація до матері, Інформаційна довідка: №430278857 від 06.06.2025 року.
На дату звернення ОСОБА_2 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .
У відзиві відповідач підтвердив, що для отримання адміністративної послуги з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_2 подала наступні документи: 1) заяву про реєстрацію місця проживання; 2) паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_2 від 03 січня 2023 року № 008625682, орган, що видав 5114; 3) свідоцтво про народження на ім'я ОСОБА_2 від 15 грудня 2008 року серії НОМЕР_2 , видане Відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Олександрія Олександрійського міськрайонного управління юстиції; 4) паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_1 від 07 жовтня 2022 року №008314927, орган, що видав - 5112; 5) квитанцію про сплату адміністративного збору.
За результатами розгляду заяви від 06.06.2025 року, адміністратор Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради прийняв рішення про відмову у наданні адміністративної послуги з підстави: «особа не подала або подала не в повному обсязі необхідні документи або відомості (немає згоди батька)», про що було зазначено у заяві про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 від 06 червня 2025 року.
Вважаючи протиправним рішення Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 06.06.2025 року, ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 .
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 6 Сімейного кодексу України, правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Стаття 160 Сімейного кодексу України визначає право батьків на визначення місця проживання дитини, а саме:
Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, регулює Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», який також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.
Статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.
Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» вільний вибір місця проживання обмежується щодо осіб, які не досягли 14-річного віку.
Відповідно до частин 1, 2, 3, 4 ст. 29 Цивільного кодексу України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
01.12.2021 року набув чинності Закон України від 05.11.2021 року № 1871-ІХ «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», який регулює відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, встановлює порядок надання таких послуг та порядок внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг.
За визначенням п. 12 ч. 1 ст. 2 цього Закону, реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою:
1) створення умов для реалізації прав особи, зокрема виборчих прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом;
2) ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою;
3) використання знеособлених даних реєстрів територіальних громад для обґрунтованого розроблення органами державної влади та органами місцевого самоврядування програм економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць, визначення правомочності зборів жителів територіальної громади, для статистичних, наукових та інших потреб у визначених законом та актами Кабінету Міністрів України випадках.
Стаття 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» передбачає загальні вимоги до декларування та реєстрації місця проживання (перебування) особи.
Зокрема, у відповідності з ч.ч. 1-4 ст. 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов'язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його. Іноземець чи особа без громадянства, які отримали довідку про звернення за захистом в Україні, можуть зареєструвати місце свого перебування в Україні (ч. 1).
Батьки або інші законні представники зобов'язані задекларувати або зареєструвати місце проживання (перебування) новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження (ч. 2).
Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком до 10 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників (ч. 3).
Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком від 10 до 14 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує стосовно дитини функції опікуна (ч. 4).
З аналізу наведених положень ч.ч. 1-4 ст. 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» слідує, що умова про надання згоди іншого з батьків щодо реєстрації місця проживання (перебування) дитини передбачена лише щодо дітей віком до 10 та від 10 до 14 років.
Суд зазначає, що вимога щодо згоди батька, який не проживає з дитиною, яка досягла 14 років, приписи ст. 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» не містять.
Згідно з ч. 6 ст. 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за заявою такої особи, поданою в паперовій формі до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг, за адресою житла будь-якої форми власності.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», до заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи додаються:
1) паспортний документ особи або довідка про звернення за захистом в Україні, або документ, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними;
2) свідоцтво про народження - для дітей віком до 14 років;
3) документи, що підтверджують право на проживання (перебування) в житлі, адреса якого реєструється для проживання (перебування) (відомості про житло (документи), що підтверджують право власності на житло, рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житла, визнання за особою права користування житлом, жилим приміщенням, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи, визначені Кабінетом Міністрів України);
4) документи, що посвідчують особу законного представника (представника);
5) документи, що підтверджують повноваження особи як законного представника (представника), крім випадків, якщо законними представниками дитини є її батьки чи один із батьків;
6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору;
7) військово-обліковий документ (для громадян України, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
При цьому, забороняється вимагати для реєстрації місця проживання (перебування) подання особою відомостей та/або документів, не передбачених цим Законом (ч. 2 ст. 9 Закону).
Стаття 12 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» передбачає підстави відмови у декларуванні або реєстрації місця проживання (перебування) особи.
Так, орган реєстрації відмовляє у внесенні до реєстру територіальної громади інформації про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи у разі, якщо:
1) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про обтяження щодо житла, яке особа декларує або реєструє як місце проживання (перебування);
2) відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не відповідають відомостям у поданих особою документах або даних;
3) особа подала документи або відомості, передбачені цим Законом, не в повному обсязі;
4) у поданих особою документах або відомостях містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними, або строк дії паспортного документа іноземця чи особи без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, закінчився;
5) за декларуванням або реєстрацією місця проживання (перебування) особи звернулася дитина віком до 14 років або особа, не уповноважена на подання документів;
6) житлу, в якому особа декларує або реєструє своє місце проживання (перебування), не присвоєна адреса у встановленому порядку;
7) за адресою житла, в якому особа декларує або реєструє своє місце проживання (перебування), наявний об'єкт нерухомого майна, який не належить до житла;
8) відомості реєстру територіальної громади щодо задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини віком до 14 років не відповідають відомостям, наведеним у заяві (декларації), поданій стосовно цієї дитини;
9) дані реєстру територіальної громади щодо задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини віком від 14 до 18 років не відповідають відомостям, наведеним у заяві (декларації), поданій цією дитиною.
Отже, наведені норми містять виключний перелік підстав, за наявності яких у реєстрації місця проживання особи може бути відмовлено.
Предметом спірних правовідносин стала відмова Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради у реєстрації місця проживання за заявою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою місця реєстрації матері ОСОБА_1 .
Підставою відмови у заяві від 06.06.2025 року зазначено «особа не подала або подала не в повному обсязі необхідні документи або відомості» - не має згоди батька.
Відповідач у відзиві вказує, що вимога щодо згоди іншого з батьків передбачена п. 32 Порядку №265.
Позивач вказує, що вимога щодо наявності згоди іншого з батьків на реєстрацію місця проживання дитини віком від 14 не передбачена Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».
Надаючи оцінку наведеним обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», порядок декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття з реєстрації місця проживання, скасування декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), форми декларацій (заяв), що подаються для декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого та зареєстрованого місця проживання (перебування), а також порядок ведення реєстру територіальної громади, надання та передачі інформації з та до такого реєстру визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. № 265 затверджений Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування) (далі - Порядок №265).
Відповідно до п. 31 Порядку №265, особи, які досягли 14-річного віку, самостійно подають заяву про реєстрацію місця проживання (перебування).
Відповідно до п. 32 Порядку №265, у разі подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особою, яка не досягла 18-річного віку, реєстрація місця проживання (перебування) здійснюється за згодою батьків або інших законних представників такої особи. Згода не надається у разі коли особа є здобувачем освіти та здійснює реєстрацію свого місця проживання (перебування) в гуртожитку, що належить до сфери управління закладу освіти.
Згідно з п. 34 Порядку №265, у разі коли місце проживання батьків або інших законних представників особи віком до 18 років задекларовано/зареєстровано за однією адресою, згода іншого з батьків або законних представників не надається.
Пунктом 35 Порядку №265 передбачено, що для реєстрації місця проживання (перебування) особа або її законний представник (представник), уповноважена особа житла або уповноважена особа спеціалізованої соціальної установи, закладу для бездомних осіб, іншого надавача соціальних послуг з проживанням подає:
1) заяву за формою згідно з додатками 2, 3 і 8;
2) паспортний документ особи або довідку про звернення за захистом в Україні (для осіб, які реєструють місце перебування);
3) свідоцтво про народження (для дітей віком до 14 років), крім іноземців та осіб без громадянства, або документ про реєстрацію народження, виданий компетентним органом іноземної держави і легалізований у встановленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
4) довідку про реєстрацію особи громадянином України (у разі здійснення вперше реєстрації місця проживання дитини віком до 14 років, у свідоцтві про народження якої зазначено, що батьки або один із батьків є іноземцем чи особою без громадянства);
5) документи, що підтверджують:
право на проживання (перебування) в житлі, зокрема свідоцтво про право власності, ордер, договір оренди (найму, піднайму), договір найму житла у гуртожитку (для студентів), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші підтверджуючі документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, наймача та членів його сім'ї, уповноваженої особи житла (зазначені документи та згода не вимагаються під час реєстрації місця проживання (перебування) малолітніх та неповнолітніх дітей за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або законних представників (представників), або одного з них;
право на перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, іншого надавача соціальних послуг з проживанням (довідка про прийняття на обслуговування в спеціалізованій соціальній установі, іншого надавача соціальних послуг з проживанням за формою згідно з додатком 4, копія посвідчення про взяття на облік бездомної особи, форма якого затверджується Мінсоцполітики (для осіб, які перебувають на обліку у таких установах або закладах);
6) відомості або документ, що підтверджує сплату адміністративного збору (не подається у разі здійснення реєстрації місця перебування);
7) військово-обліковий документ (для громадян України, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
Відповідно до п. 40 Порядку №265, посадова особа органу реєстрації або адміністратор центру надання адміністративних послуг перевіряє належність паспортного документа особи особі, що його подала, його дійсність, правильність заповнення заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) та наявність документів, необхідних для реєстрації місця проживання (перебування), про що робиться відповідний запис у заяві.
Згідно з п. 46 Порядку №265, посадова особа органу реєстрації в день звернення особи або її законного представника (представника) чи в день отримання документів від центру надання адміністративних послуг або представника спеціалізованої соціальної установи, закладу соціального обслуговування та соціального захисту або даних від органу соціального захисту населення, зокрема, приймає рішення про реєстрацію місця проживання (перебування) або про відмову у реєстрації місця проживання (перебування) особи.
Відповідно до п. 87 Порядку №265, орган реєстрації відмовляє в декларуванні/реєстрації місця проживання (перебування), знятті із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі, коли:
1) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про обтяження щодо житла, яке особа декларує або реєструє як місце проживання (перебування), що стосуються заборони декларування/реєстрації місця проживання (перебування) у такому житлі, або перебування житла в іпотеці, довірчій власності як способу забезпечення виконання зобов'язань (у разі відсутності письмової згоди відповідного іпотекодержателя або довірчого власника на декларування/реєстрацію місця проживання);
2) відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не відповідають відомостям, зазначеним у поданих особою документах або даних;
3) особа не подала або подала не в повному обсязі необхідні документи або відомості;
4) у поданих особою документах або відомостях містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними (крім випадку, передбаченого пунктом 53 цього Порядку), або строк дії паспортного документа іноземця чи особи без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, закінчився;
5) звернулася дитина віком до 14 років або особа, не уповноважена на подання документів;
6) житлу, в якому особа декларує або реєструє своє місце проживання (перебування), не присвоєна адреса у встановленому порядку;
7) за адресою житла, в якому особа декларує або реєструє своє місце проживання (перебування), наявний об'єкт нерухомого майна, який не належить до житла;
8) відомості реєстру територіальної громади щодо задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини віком до 14 років не відповідають відомостям, зазначеним у декларації (заяві), поданій стосовно дитини;
9) дані реєстру територіальної громади щодо задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини віком від 14 до 18 років не відповідають відомостям, зазначеним у декларації (заяві), поданій дитиною.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є особою, яка не досягла 18-річного віку.
Аналізуючи наведені положення законодавства, суд дійшов висновку, що особа (дитина) віком від 14 до 18 років може самостійно або за посередництва свого представника, зокрема одного з батьків, реєструвати місце свого проживання (перебування) у порядку, визначеному Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», а також постановою Кабінету Міністрів України.
Водночас, Закон України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» не містить вимоги щодо необхідності отримання/надання - у разі реєстрації дитини віком від 14 до 18 років місця свого проживання (перебування) під час особистого відвідування органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) - згоди обох батьків (або інших законних представників) для реєстрації свого місця проживання за адресою житла, в якому задекларований/зареєстрований один з батьків дитини віком від 14 до 18 років.
З огляду на зазначене, суд не застосовує до спірних відносин положення п.32 Порядку №265, оскільки нормами Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», який має вищу юридичну силу, не передбачено такої вимоги, як згода обох для реєстрації місця проживання за адресою житла, в якому задекларований/зареєстрований один з батьків дитини, віком від 14 до 18 років.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.06.2023 року по справі №420/12209/22.
Таким чином, суд відхиляє доводи відповідача про те, що підставою відмови у реєстрації місця проживання ОСОБА_2 стало не подання в повному обсязі необхідних документів або відомостей, як то згода батька, оскільки нормами ст.9 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» згода батька на реєстрацію місця проживання дитини не передбачена.
Водночас, суд погоджується з доводами відповідача у відзиві про те, що при вирішенні питання про реєстрацію місця проживання дитини без згоди одного з батьків адміністратор Департаменту не з'ясовує підстави відсутності такої згоди, не перевіряє можливість або неможливість надання батьком такої згоди, не з'ясовує сімейні відносини між батьками та не вирішує питання щодо визначення місця проживання дитини з одним з батьків. Це не відноситься до компетенції Департаменту.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених вимог не спростовують.
При цьому, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява №4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі"Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Враховуючи, що посилання відповідача на приписи Порядку №265 як на підставу правомірності прийняття спірного рішення щодо відмови дитині, яка досягла 14 років у здійсненні реєстрації місця проживання без згоди батька, є безпідставними, суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування рішення Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 06.06.2025 року про відмову ОСОБА_2 у реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_3 , відповідно до заяви від 06.06.2025 року.
З огляду на зазначене, з метою повного та ефективного захисту прав позивача та дотримання гарантій щодо остаточного вирішення спору між сторонами, суд вважає необхідним зобов'язати Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 , без згоди батька, відповідно до поданої заяви від 06.06.2025 року.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно зі статтею 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов належить задовольнити.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, оскільки адміністративний позов задоволено, суд, у відповідності до приписів ст. 139 КАС України, здійснює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Враховуючи, що позивач звільнений від оплати судового збору на підставі п. 7 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір», підстави для розподілу судових витрат зі сплати судового збору відсутні.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У позовній заяві представником позивача зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу складає 30 000,00 гривень.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу може бути вирішено після ухвалення рішення у справі.
Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74, 76-77, 90, 132, 139, 242-246, 250, 255, 262, 295, 297 КАС України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в інтересах ОСОБА_2 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради (вул. Косовська, 2-Д, м. Одеса, 65022, код ЄДРПОУ 38226516), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ), про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 06.06.2025 року про відмову ОСОБА_2 у реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_3 , відповідно до заяви від 06.06.2025 року.
Зобов'язати Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 , без згоди батька, відповідно до поданої заяви від 06.06.2025 року.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку і строки, встановлені ст.ст. 293, 295 КАС України.
Суддя А.А. Радчук