19 вересня 2025 р. № 400/9076/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаГоловного управління ДПС у Миколаївській області, вул. Героїв Рятувальників, 6, м. Миколаїв, 54005,
провизнання протиправною та скасування вимоги від 12.09.2024 року № Ф-77368-17,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністртаиним позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі - відповідач, ГУ ДПС), в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.09.2024 року № Ф-77368-17.
Ухвалою від 30.09.2024 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін у судове засідання.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що у період з 14.03.2014 року по 03.01.2020 року обіймав посаду водія на Товаристві з обмеженою відповідальністю «ГАДЖИЕВ», де отримував заробітну плату та, відповідно, роботодавець нараховував до сплати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідач надав відзив на позов, в якому у задоволенні вимог позивача просив відмовити. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що відповідно до інформаційної бази даних ІС «Податковий блок» в інтегрованій картці платника позивача існують такі нарахування: за 2017 рік - 09.02.2018 року - 8448,00 грн; за І кв. 2018 року - 19.04.2018 року - 2457,18 грн; за ІІ кв. 2018 року - 19.07.2018 року - 2457,18 грн; за ІІІ кв. 2018 року - 19.10.2018 року - 2457,18 грн; за IV кв. 2018 року - 21.01.2019 року - 2457,18 грн.
Враховуючи наявність заборгованості в сумі 18276,72 грн.в ІС «Податковий блок» в автоматичному режимі сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 12.09.2024 року № Ф-77368-17, яка була направлена позивачу поштовими засобами зв'язку рекомендованим повідомленням про вручення на адресу: АДРЕСА_2 , та вручена 18.09.2024 року.
Чинне законодавство у сфері збору та обліку єдиного внеску не пов'язує фактичне проведення фізичними особами-підприємцями своєї підприємницької діяльності із обов'язком сплати єдиного внеску. Тобто, обов'язок сплати єдиного внеску, за відсутності інших умов, пов'язаний саме із статусом суб'єкта підприємницької діяльності та припиняється разом із внесенням відомостей щодо припинення діяльності саме фізичної особи-підприємця.
Враховуючи вищевикладене, оскаржувана вимога прийнята відповідно до норм чинного законодавства.
Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
12.09.2024 року ГУ ДПС було сформовано та надіслано позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-77368-17, якою нараховано суму боргу зі сплати єдиного внеску у розмірі 18276,72 грн.
Не погоджуючись з вимогою ГУ ДПС, позивач оскаржив її у судовому порядку.
Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон від 08.07.2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 для платників, зазначених в пунктах 4 (крім фізичних осіб підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5, 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно абз. 3 та 4 ч. 8 ст. 9 Закону № 2464, платники єдиного внеску, зазначені в пунктах 4, 5, 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених в пунктах 4, 5 частини 1 статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. В разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Частиною 12 ст. 9 Закону № 2464 передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Як зазначено в ч. 16 ст. 25 Закону № 2464, строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення недоїмки, штрафів, пені не застосовується.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» від 13.05.2020 року № 592-IX (набрав чинності з 01.01.2021 року) пункт 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464, викладено в такій редакції: «Для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску».
Інші вищенаведені норми змін не зазнали.
Відповідно до вищенаведених норм права, починаючи з 01.01.2017 року встановлений безальтернативний обов'язок фізичної особи-підприємця регулярно сплачувати єдиний внесок з дати державної реєстрації підприємницької діяльності до дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності. При цьому, в разі неотримання доходу, за будь-яких умов, єдиний внесок має бути сплачений у розмірі не менше розміру мінімального страхового внеску на місяць. Виключення з даного правила стосуються лише фізичних осіб - підприємців, які отримують пенсію або соціальну допомогу. Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення недоїмки, штрафів, пені не застосовується.
Абзацом 1 п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 передбачено, що єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення особою підприємницької діяльності в якості фізичної особи-підприємця, яку особа фактично не здійснює (не отримує доходу від її провадження), Законом № 2464 не врегульовано.
Відповідно до п. 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року № 449 (далі - Інструкція № 449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Пунктом 4 Інструкції № 449 регламентовано право контролюючих органів формувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, що обрали спрощену систему оподаткування. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску.
Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.
При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Разом з тим, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464 щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі № 440/2149/19.
Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що відповідно до внесених змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» щодо усунення дискримінації за колом платників» особи, зазначені у пунктах 4 і 5 частини 1 цієї статті, тобто фізичні особи-підприємці, які поряд з цим мають основне місце роботи, звільняються від сплати за себе єдиного внеску за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі не менше мінімального страхового внеску.
Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску тільки за умови самостійного визначення за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі менше мінімального страхового внеску, бази нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до п. 14.1.195 ст. 14 ПК України, працівником є фізична особа, яка безпосередньо вчасною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
В силу п. 14.1.226 ст. 14 ПК України, самозайнята особа платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або проводить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність участь фізичної особи в науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Проаналізувавши ці положення разом із положеннями ст.ст. 4, 7 Закону № 2464, Верховний Суд в постановах від 27.11.2019 року у справі №160/3114/19 та від 23.01.2020 ркоу у справі №480/4656/18 зазначив, що фізичні особи-підприємці є платниками єдиного внеску, базою для нарахування якого є дохід від господарської діяльності. За відсутності бази для нарахування єдиного внеску, законодавство встановлює обов'язок самостійно нарахувати єдиний внесок, сума якого не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Отже, особа, яка проводить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок не нижче мінімального страхового внеску залежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. Якщо особа є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є роботодавець.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно записів у трудовій книжці, у період 14.03.2014 року по 03.01.2020 року позивач працював на Товаристві з обмеженою відповідальністю «ГАДЖИЕВ» на посаді водія.
Відтак, в період, за який позивачу був нарахований борг з єдиного внеску, позивач, як найманий працівник, був застрахованою особою, а тому обов'язок сплати єдиного внеску за нього виконував його страхувальник.
Зазначене підтверджується індивідуальними відомостями пр застраховану особу за формою ОК-5.
Доказів ведення позивачем господарської діяльності та отримання від такої діяльності доходів у період, за який винесена оскаржувана вимога, відповідач до суду не надав.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу і на те, що навіть за наявності реєстрації особи як фізичної особи-підприємця, яка господарську діяльність не здійснює і доходи не отримує, та яка одночасно перебуває у трудових відносинах, сплата нею єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування спричинить подвійну сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04.12.2019 року у справі № 440/2149/19.
За таких обставин, оскаржувана податкова вимога є протиправною та підлягає скасуванню.
На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 19, 77, 139, 241 - 246, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Героїв Рятувальників, 6, м. Миколаїв, 54005, код ЄДРПОУ 44104027) - задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.09.2024 року за № Ф-77368-17.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Героїв Рятувальників, 6, м. Миколаїв, 54005, код ЄДРПОУ 44104027) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати у сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 19.09.2025 року.
Суддя О.В. Малих